Луки 15:11-32

Ви коли небудь втрачали щось цінне? Що ви робите, коли щось губите? Моя мама, коли була маленька сама загубилась. Приїхала з батьками з села у Вінницю і загубилась і зараз коли щось губиться, навіть не дуже цінне і навіть не в неї, не може знайти собі місця, а іншим не дає спокою доки те не знайде. Вона розпитує всіх де вони бачили загублену річ востаннє. Кожен закуток має бути перевірений.

В сьогоднішньому слові Господь Ісус, через три притчі, показує Бога, Який не має спокою, доки загублене не буде знайдене. А коли загублене знайдене, Він  радіє так, що з Ним радіють всі Небеса. Що ж значить для людей бути загубленим і знайденим? Що дає Господу таку радість?

На початку розділу ми зустрічаємось з групою людей, які в 1 вірші названі митниками і грішниками. Ці люди були небажаними для тогочасного суспільства. На них вказували пальцями і вони не раз чули в свій бік прокльони. Про них релігійні люди вважали, що вони втрачені для Бога назавжди, через те, що вони не виконували всіх їхніх правил. Та про цих людей читаємо на початку 15 розділу, сказано що: Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.

Не дивлячись на вкрай негативну суспільну думку, вони приходили і слухали Ісуса. Господь не гидував цими людьми, навпаки, Він радо вітав їх і приймав, і їв з ними. Слова Ісуса торкались їх і вони відчували Його прийняття і любов до них.  Там була радість.

Але дехто був незадоволений цим. Що фарисеї, що книжники присвячували своє життя, щоб бути бездоганними в релігійному плані. Для них було ганьбою бути з такими людьми в одному приміщенні. Вони втрачені назавжди, вони – сміття. Ці релігійні люди вважали, що щоб бути святими – ми маємо відділитись від таких грішників, а їх, грішників, треба засудити. Їх взагалі треба вигнати. Нащо на них витрачати час? 

Коли Господь Ісус приймав грішників, фарисеї нарікали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“. Насправді, вони вважали себе набагато кращими за Ісуса і вони весь час хотіли це показати.

Прислухайтесь в чому вони звинувачують Ісуса. В тому, за що зараз ми  Його прославляємо: Він приймає грішників і їсть з ними. О, яка це радість для грішників! Сам Святий Господь не соромиться їх, Він прийшов до грішників і для грішників і хоче їсти разом з ними. А як ми ставимось до грішників? Насправді ми і є тими грішниками.

У відповідь на звинувачення фарисеїв, Господь розповідає три притчі, щоб пояснити як Бог, насправді,  дивиться на цих загублених грішників, і чому зараз Він приймає і їсть з ними. 

В кожній притчі головна дійова особа втрачає щось  цінне для неї. І не може заспокоїтись з втратою, а тому уважно шукає, доки не знайде. А коли знайде, скликає всіх щоб пораділи разом з нею. В кінці притчі Господь одразу ж добавляє пояснення: Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьо́х і дев’ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!…

Останньою Ісус розповів притчу, яку ми зазвичай називаємо притчею про блудного сина. І в цій притчі Він пішов ще далі. І те як в ній Він описав відношення Бога, до цих грішників, які наближались до Ісуса, і до фарисеїв з книжниками – це було розрив шаблона для всіх. Бо в ній він показав їх всіх – як одну родину. Де Бог – Отець, а вони – обидва Його сини.  

Отже, подивімось на цю притчу. 

Подивіться вірші 11, 12  І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини.

12 І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“ І той поділив поміж ними маєток.

Тут ми бачимо родину: Батько і два сини. І хоча зазвичай цю притчу називають: про блудного сина, та Ісус на початку називає головою дійовою особою саме батька. Він каже: у чоловіка одного було два сини. Головний – це не той, хто загубився, а той в кого було щось загублено. Це важливо, тому що важливо те як і двох попередніх притчах – як він поводиться з своєю втратою.

Якось молодший син підійшов до батька і сказав віддати йому його спадок. Треба сказати, що за законами того часу, на відміну від сьогодні, поділ майна після смерті батька був не рівнозначний. Старший син як первородний, успадкував подвійну частину, тобто  ⅔  маєтку батька, а молодший ⅓ . Але як ми сказали –  це відбувалось лише після смерті батька і тому заява молодшого сина, щоб дати йому його частину маєтку за життя батька звучить, м’яко кажучи, дуже незвично. Ану спробуйте враз поділити своє майно, коли вам скажуть. Легко? Уявляєте скільки це клопоту. Але головне, що така заява звучить як образа батьку. Це як несподіваний удар ножем в спину. 

Фактично своїми словами він уже поховав батька, бо його цікавив не батько, а лише те, що він отримає від батька, щоб далі жити без батька. Але ми не читаємо про якесь покарання на цю образу. Нічого не сказано про те, що батько думав чи відчував. Написано просто: батько поділив поміж ними маєток. Ісус показує як Бог дає нам свободу бути з Ним чи ні. Він нікого не примушує.

Давайте подивимось, що далі сталось. Вірш 13: А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.

Не пройшло багато часу і син пішов з дому батька. Тепер він показав чому, насправді, хотів отримати спадок вже зараз. Він хотів піти від батька, туди де нічого не знають про батька. Де нічого не нагадуватиме про батька – в далекий край. Там в далекому краї він може робити все, що заманеться і не треба давати за це звіт. Тобі ніхто не казатиме як треба робити, як правильно, коли вставати, коли лягати, з ким дружити і проводити час. Ніякого контролю – дике життя. Молодший син вважав, що це і є здійснення мрій. А ще в нього є купа грошей і ні про що не треба хвилюватись. 

Але його щастя не тривало безкінечно. Він розтратив все живучи марнотратно. Той спадок, який батько заробляв важкою працею, син дуже швидко змарнував. Дикі вечірки закінчились. Друзі дуже швидко залишили його, як ніби ніколи й не знали. Він залишився сам. 

Подивімось вірші 14-16: 14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти. І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й. І бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.

Син мріяв про незалежність від батька. Ніякого контролю батька. Далеко  від батька. Але його бажання завели його в рабство. Він був змушений робити огидну роботу, за яку йому нічого не платили. Ісус каже, той до кого він найнявся, вислав його на свої поля пасти свиней. Для євреїв свиня нечиста тварина. І цим Ісус підкреслює глибоке падіння молодшого сина. Більше того він голодував так, що був близький до смерті. Випещений в батьківській любові як принц зі слугами, він впав так низько, що бажав їсти разом зі свиньми, свинячу їжу. Та, навіть цього, йому не давали.

Цими словами Господь показав, куди заводять грішника його неправильні очікування. Він не прикрашає, а показує як є: які жахливі наслідки чекають того, хто залишає Бога. Здається без Бога – справжня свобода. Живи як хочеш, насолоджуйся і не треба за це відповідати. Ні в чому себе не обмежуй, живи сьогодні. Скільки люди придумали слоганів, щоб прикрасити таке життя: є тільки ти і твої бажання. Але гріх, не дає свободи, він не дає бажаного – це обман диявола. Гріх – обкрадає, він робить спраглим і голодним, і ніколи не насичує. Такий духовний закон Бо що тільки люди́на посіє, те саме й пожне! 8 Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління (тобто смерть) пожне. 

Подивімось, що далі сталось: 17 Тоді він спам’ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!

Тут сказано, що юнак спам’ятався. Весь цей час цей безрозсудний юнак був безросудним, бо він був не в собі. Це його бажання: щасливо жити без батька, було обманом в який він повірив. Та зараз він спам’ятався. І, що він згадав? Він згадав батька. Але як? Через голод і приниження. Іноді страждання – найкращий вчитель. 

Молодший син зараз був наймитом (хоча більше це схоже на рабство) і він згадав як живуть наймити в домі його батька. Вони мають хліба аж надмір. Більше ніж їм потрібно, тому що його батько такий добрий, він – щедрий. А як же він? А він працює задарма на злого чоловіка, який навіть його не годує, і зараз гине з голоду. Ви бачите, його очі відкрились і він побачив реальність. Реальність: куди його завели власні бажання.

Прочитаємо вірші 18, 19: Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.

Слова молодшого сина показують суть покаяння. Воно починається, коли ми згадуємо любов Бога. Воно означає – впокорити себе, щоб повернутись до Бога Отця, незалежно від того, що ми зробили. Покаяння передбачає визнання та сповідання своїх гріхів. Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе І воно означає усвідомлення мною своєї недостойности. Ніяких виправдань, ніяких звинувачень, ніяких порівнянь, без заяв на якісь права. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів. Повернутись до Бога таким, яким я є, усвідомлюючи свою повну безпорадність. Ось, що він скаже батьку, ось як він вирішив піти і розкаятись перед батьком. 

Що сталось, коли молодший син встав і пішов до батька? Прочитаємо вірш 20: І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

Він встав і пішов. Ви можете уявити як він виглядав повертаючись додому. Залишив свій дім як принц зі слугами і рабами, а повертався побитий життям жебрак. Худий, смердючий, в брудному і обірваному одязі. Геть не схожий на себе минулого. Як соромно йому було повертатись в рідний дім, після того як він так вчинив щодо батька, після того яким він став. Він не знав як батько прийме його. Та одне його вело – краще бути в домі батька останнім наймитом,  а ніж вмирати з голоду там в далекій країні, бо його батько добрий до всіх. Це він знав точно.

Та написано: а коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем. Чим батько переповнився? Спогадами про те, що зробив син, чи образою? Він переповнився жалем. 

Як він міг його впізнати здалеку? Кожен день він виглядав свого сина, очікуючи, чи не повернувся мій син. Серце батька було розбите не через вчинок сина, а через те, що він пропав, що його син був не з ним. Весь цей час батько сумував за своїм сином. А зараз коли його побачив він переповнився жалем. Як посудина в яку наливали, наливали, аж поки не переповнилась і з неї почало виливатись. Ось, що відчуває Бог, коли грішник щиро вирішує покаятись. 

Батько побіг на зустріч сину. Він обняв його і почав цілувати. Син був брудний, смердів свиньми, але для батька він був як найбільша коштовність. Нарешті його син повернувся. О, як довго він чекав і мріяв про цю мить і нарешті вона сталась. Ви чуєте, що Ісуса каже? Бог – так очікує на кожного грішника, який прийде в себе і повернеться до Нього, Він очікує на тебе, на мене. І так Він хоче прийняти грішника який приходить до Нього з розкаянням. 

Це ми своїми гріхами пішли в далеку країну від Бога. Ми не хотіли нічого знати про Нього. Ми хотіли жити для насолод.

Я був таким шукачем насолод. Зовні тихий юнак, гарно вчився, а всередині як гниле яблуко, спраглий до гріха.  Якось у віці мого старшого сина я закрився в туалеті і почав дихати клеєм, я думав треба ще це спробувати. А що буде? Нічого не вийшло, лише присмак клею в роті.   Я так само мріяв скоріше покинути батьківський дім у Вінниці і поїхати в Київ. Я мріяв про свободу від контролю батьків. Я думав там точно почнеться справжнє життя. Але було ще дещо, що було в мені – це постійний осуд. Я засуджував себе. Іноді приходили моменти коли мені хотілось почати нове життя, чисте життя. Але нового життя не починалось, я ставав тільки зіпсутішим в середині. Якось я усвідомив, що я раб гріха. Але нічого з цим не міг зробити.

Але коли мені було 17, брат запросив мене подивитись столицю. Та першим ділом він привів мене до церкви. Після цього щось змінилось в мені. Я почав відзначати, що часто думаю про Ісуса, замість того щоб думати лише про грішні бажання. На парах в коледжі, я думав про Ісуса. Я запитував себе чому я думаю про Нього? І не мав відповіді. А потім брат запросив  на таку ж конференцію як зараз, де я прийшов в себе. Я почув про Божу любов до мене особисто. Бог замість того, щоб засудити мене за мої гріхи, віддав на хрест Свого Сина, щоб Він заплатив за мої гріхи і спас мене. Я не міг зрозуміти, чому Бог так любить мене, такого брудного грішника, але вірою прийняв Його любов. Я визнав свої таємні гріхи і відчув, що Бог пробачив мене і прийняв як Своє дитя. 

Син почав говорити: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“ Але батько не дав договорити йому. Подивіться вірші 22-24: 22 А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги. 23 Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,

24 бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони.

Подивіться, що робить батько, його бажання відновити сина як сина. Негайно,  найкращу одежу, персня на пальця, взуття на ноги. Він відновив його до стану який був до того як син згрішив. Він знову син, він знову спадкоємець. Так ніби його падіння зовсім не було. Бог так приймає, коли ми щиро розкаюємось. Він повністю пробачив наші гріхи, бо за них вже заплачено жертвою Ісуса Христа. Провини твої постира́в Я, мов хма́ру, і немов мря́ку — гріхи твої, — наверни́ся ж до Мене, тебе бо Я ви́купив! Каже Господь.

Батько не лише відновив сина як свого сина. Він влаштував велике свято.  23 Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,  24 бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ І почали веселитись вони. 

Давайте ми прочитаємо вірші 25-28: 25 А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці. 26 І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“ 27 А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“. 28 І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. Ось ми і повернулись до старшого сина. Він був дуже засмучений через свято, яке влаштував батько з нагоди повернення його брата.  Він розгнівався на доброту батька. В доброті батька він вбачає несправедливість. Батько і до нього виходить першим, щоб привести в дім. Але що відповідає старший син? 29 А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я. 

Ви чуєте як вустами старшого брата промовляють фарисеї: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив. Ось чому, на думку фарисеїв, має радіти Бог – що вони не порушують Його заповіді.

Фарисеї вважали, що догодити Богу можна лише тим, щоб якомога бездоганно, до найменших деталей, виконувати всі релігійні постанови. Кого? Бога? Ні книжників. Ці книжники вивчали Писання і вважали себе експертами з того як не порушувати Божі заповіді. Вони писали величезні труди, щоб пояснити кожен випадок, кожну обставину життя, як вийти “сухим із води”. На життя яким вони жили, вони дивились як на жертву Богові. 

Ось, за що батько мав би влаштувати бенкет для старшого сина. А що натомість робить батько в очах старшого сина? 30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“. Це несправедливо! Ніби каже старший син.  Я жертвую життям щоб не порушити твої накази, а він все розтратив в гріхах і повернувся і ти радієш йому, а не мені. Та отець відповідає:   Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! 32 Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“ 

Ти за́вжди зо мною, дитино – ось що ти маєш цінувати, а ти цього не помічаєш не цінуєш. О, про це фарисеї не думали. На це немає часу. Важливо нічого не порушити. 

Старший син не знав серця Отця, який любив їх обох.  Фарисеї не знали серця Бога, який любив і цих митників і грішників. Не жертва Богу потрібна, а щоб ми знали Його любов і любили інших як Він любить. Щоб ми раділи кожному грішнику який розкаюється як радіють на Небесах.   Він бажає, щоб ми мали те ж серце і бажали як і Він спасіння інших і брали в тому участь. Щоб ми шукали грішників як пастух шукає загублену вівцю, а жінка загублену монету. А не зачинялись в релігіному коконі. Його двері відчинені для нас і для інших і тому ми також маємо відкрити наші серця до інших. Нехай Господь дасть нам милість пізнати Його серце, прийняти Його любов і цією любов’ю любити інших.