Івана 4:1-26

Вступ

Брати і сестри вітаю вас на осінній біблійній конференції 2024 року, що називається “Відчинені двері”. На які думки наводить вас назва нашої конференції?

Особисто для мене, “відчинені двері” — це шанс скористатися можливостями, які до цього були мені недоступні. Коли в нашій країні почалася війна, уряд прийняв рішення заборонити всім чоловікам виїжджати за кордон. Але потім зробили виняток для деяких категорій, наприклад, тим хто мав 3 і більше дитини. Завдяки цьому, деякі наші багатодітні брати, отримали чудовий шанс відвідати європейську біблійну конференцію влітку. (Тобто для них двері в Європу стали відчинені).

Але що робити тим, для кого ці двері залишаються зачиненими? Якщо говорити за братів, що невиїзні, то приїхати на конференцію сюди. А якщо говорити про двері в Небесне Царство, то бути готовими зустріти Месію.

Сьогодні ми побачимо жінку, для якої двері до Бога були зачинені за багатьма замками. Вона була грішною жінкою, вона мала не юдейське походження. Як говориться, нульові шанси на зустріч з Богом. Але там, де обставини тримають двері на замку для людини, Бог приходить персонально, і відчиняє їх. 

Отже, мова йде про зустріч Ісуса із жінкою самарянкою поблизу міста Сихар. Навряд ця жінка очікувала зустріти Сина Божого в своєму житті. Але Бог хотів цього.  

Бог також хоче, щоб і ви всі, хто приїхав в це чудове місце, теж зустрілися з Ним. Тому двері відчинені і для вас.

Основна частина

Погляньмо на вірш (4): “Потрібно Йому було перейти через Самарію.” У віршах з (1-3) описуються обставини, із-за яких Ісус прийняв рішення залишити Юдею і піти до Галілеї. Оскільки Його служіння набирало обертів, то багато людей приймали хрещення і слідували за Ним. Це було настільки масовим, що привернуло увагу фарисеїв, які заздрили Ісусу і шукали як завдати шкоди Йому. Це й спричинило Його відхід з Юдеї в Галілею.

Зазвичай шлях до Галілеї юдеї обирали в обхід Самарії через Десятимістя. Це не було зручно, адже подовжувало подорож доволі суттєво, проте на це були і певні причини. Справа в тому, що юдеї із самарянами не спілкувалися. Навпаки вони ворогували й ненавиділи один одного. Для них все, що було пов’язано із самарянами, вважалось нечистим.

 Погляньмо на вірші (5-7): “5 Він приходить до самарійського міста, що називається Сихар, поблизу поля, яке Яків дав своєму синові Йосифу. 6 Була там криниця Якова. Ісус, втомившись з дороги, сів отак біля криниці. Було десь близько шостої години. 7 Приходить жінка із Самарії по воду. Каже їй Ісус: Дай Мені напитися!”

Із цих віршів ми бачимо, що Ісус приймає рішення йти в Галілею навпростець через Самарію. В описі сьогоднішнього уривка ніде не вказується якась нагальна потреба, що вимагала від Ісуса йти саме цим коротким шляхом. Тому з огляду на те, що стосунки у юдеїв з самарянами були ворожі, це виглядає дещо дивно. Та й подальші обставини які ми бачимо у віршах з (5-8) наводять нас на думку, що ситуація в якій опинився Ісус не була випадковою. 

По-перше, діставшись місця неподалік міста Сихар, він залишається сам, а учні йдуть у місто, щоб купити харчі. Зазвичай Він залишався сам, коли усамітнювався для молитви, але цього разу Він не молився. Тут говориться, що Він сів поруч з криницею, що знаходилася на полі, яку колись викопах патріарх Яків. 

По-друге, умови, в яких Він перебував, були не підходящими для відпочинку.  Час був обідній, говориться, що була 6-та тобто 12-та година дня. Сонце було в зеніті і палило ніби вогнемет. Я люблю рибалити і частенько рибачу в обід. В цей час дуже спекотно. І хоча я п’ю  багато води, все одно відчуваю настільки сильну втому і зневоднення, що потребую тривалий час на відновлення. 

В 6-му вірші говориться, що Ісус втомився від дороги. Тому логічно було б, як би Він не залишався під відкритим небом в спеку, а пішов разом з учнями до міста (8), де можна було б втамувати не тільки спрагу чи потребу в їжі, а й спокійно відновити сили десь в прохолодному місці. А коли спека спала б, можна було б рухатися далі. 

По-третє, раптом до криниці приходить жінка і Ісус каже їй: “Дай мені напитися”. Для нас в цьому немає нічого дивного. Але тоді це було не прийнято. Юдейський закон і традиції були строгими в цьому питанні. Вони забороняли перебувати і спілкуватися між собою незнайомим чоловікові і жінці на одинці. Причин цьому декілька, але одна з них, це те щоб не виникла спокуса хіті. Та й взагалі ситуація була крінжовою, адже місце де Ісус зустрів жінку було безлюдним. Для жінки окрім всього повставало і питання безпеки. 

Чи розумів це Ісус? Звичайно! Але що спонукало Його все ж почати розмову з нею? Це зачинені двері в її житті. Виявляється, що ця жінка мала непросту долю. Те, що вона прийшла до криниці в обідню пору, сама, вказує на те, що її ситуація не була як у всіх. Як правило, жінки люблять зібратися разом. Провести час в спілкуванні. Поділитися новинами про свою сім’ю, дітей, чоловіків. Але ця жінка не могла собі цього дозволити. Вона уникала людей. Суспільство зневажало її. І себе, вона теж зневажала. Вона не могла говорити з іншими про свого чоловіка, бо в неї їх було п’ятеро і той з ким вона жила не був її чоловіком, а просто співмешканцем.Тому все стає зрозумілим, чому Господь Ісус, незважаючи на несприятливі обставини, приймає рішення зупинитися біля тої криниці Якова. Бо Він знав, що має прийти жінка, життя якої було зруйноване. І тільки Месія міг відновити його. 

Погляньмо на вірш (9): “Тоді жінка‑самарійка промовила до Нього: Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, коли я – жінка‑самарійка? Адже юдеї не спілкуються із самарійцями!”

Але насправді ось, що вона мала на увазі: “Невже так заспраг, що не боїшся опаганитися, коли питимеш воду з посудини самарійки? Ви ж юдеї вважаєте нас самарійців грішними і нечистими людьми!?” Її реакція була різкою і холодною. Її сердце було закрите. Вона не була налаштована на розмову, та ще й з незнайомим чоловіком юдеєм. Чи було причиною її роздратування, те що Ісус був юдей? мабуть! Але, це радше зовнішнє, чим вона прикривала головну причину небажання спілкуватися. За цим  було щось глибше. Щось що могло завдати їй болю. Бо раніше, цього було багато в її житті. І це було пов’язано з чоловіками. Чоловіки в її житті постійно щось вимагали від неї. Вони користувалися нею щоб задовольнити свої егоїстичні потреби, але бажання її серця ігнорували. І ось цей юдей, такий самий, йому теж щось потрібно від неї.

Проте відповідь Ісуса здивувала її. Давайте поглянемо на вірш 

(10): “Ісус у відповідь сказав їй: Коли б ти знала Божий дар і Хто Той, що говорить тобі: Дай мені напитися! – ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води.”

Те, що сказав Ісус самарійці, змусило її замислитися. 

По-перше. Її ворожість і гострота в словах не призвели до такої ж реакції з Його боку. Він не став звинувачувати і засуджувати її. Вона відразу це помітила.

По-друге. В словах Ісуса є приховане прохання не робити поспішних висновків на основі стосунків, що склалися між їх народами.

По-третє. Цей чоловік несподівано заговорив про Себе, як про Того, Хто має Дар Божий. Він сказав, що має свою воду для неї.  Ба, більше, Він говорить що ця вода жива, що якби вона знала що це, який її смак, яка користь від неї, то вона сама б просила Його їй дати. Звичайно, її серце не могло на це не реагувати. Але воно було настільки зранене, що недовіра, яка оселилася там не дозволяла вірити в щирість цих слів. “Де ж тут підводні камені? – можливо подумала вона”- тому далі запитала:

Вірші (10-11): “11 Каже йому жінка: Пане, Ти не маєш відра, а криниця глибока, звідки маєш живу воду? 12 Хіба Ти більший за нашого батька Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і худоба його?”

Те, що сказала самарійка в цих віршах, – очевидні речі. Дійсно в руках Ісуса не було ніякого відра. Та й в цілому ніякої посудини для води. А тут він ще й заявляє, що має не просто воду, а живу. Справа в тому, що для людей того часу поняття живої води було чітко визначеним. Вони знали: “жива вода” – це вода, що тече з джерела. Вона завжди свіжа, прохолодна, насичена мінералами і має гарні смакові якості. У Бутті 26:19: “Копаючи в долині, раби Ісаака знайшли там криницю живої води.” Воду, яка б’є ключем з під землі, посеред пустелі, можна було отримати, тільки якщо викопати в правильному місці криницю. Тому не дивно, що самарійка згадує батька Якова, який копав криниці в цій місцевості. І очевидно, таких криниць було дуже мало, якщо не одна взагалі – ось ця. Протягом багатьох століть ця криниця напуває самарян живою водою. Є життєдайною і пам’ятною про великого праотця Якова, який піклується про своїх нащадків і аж до тепер. І ось, цей чоловік, з впевненістю заявляє, що має живу воду, кращу від усіх. Звідки в Нього тут своє джерело, своя криниця? Невже Він більший за Якова, хто володів цією землею і знав тут кожен кущ і кожен яр? 

Скепсис, який ми спостерігаємо в її словах зрозумілий. Але те, про що говорив Ісус почало торкатися її. Його слова все більше привертали її увагу.

Погляньмо на вірші (13-14): “13 У відповідь Ісус сказав їй: Кожний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову, 14 а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.”

Заради цікавості я глянув декілька роликів реклами води відомих брендів в Україні. І в одного з них слоган звучить наступним чином: “У спраги немає шансів!”. Можливо Ісус хотів запропонувати цю воду самарійці? Але проблема в тому, що вона солодка! Чи захочеться її пити знову? Ще більше! Отже, Ісус говорить самарійці, що мова йде не про воду, яку ми споживаємо щодня. Бо ця вода є фізіологічно необхідною для нашого тіла. Врешті і вода і наше тіло це все речі, що піддаються тлінню.

Ісус мав на увазі дещо інше. Він говорив про втамування духовної спраги. Причина, чому в цей світ прийшов Ісус – це тому, що в житті людей існує духовна спрага. І не знаючи Бога, вони намагаються втамувати її будь-чим, але так і залишаються спраглими. 

Коли Бог створив цей світ, Він зробив його досконалим. І людей, яким Він дарував життя, теж зробив досконалими. В їхніх серцях завжди була гармонія і повнота. У них по “default” було відсутнє почуття пустоти. Адже Сам Бог наповнював їх. “а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік…” – говорить Ісус.

Врешті це переканало самарійку, вона погодилась покуштувати цієї води.

Погляньмо на вірші (15-18):

“15 Каже Йому жінка: Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати! 16 Говорить їй [Ісус]: Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди. 17 У відповідь жінка сказала Йому: Не маю я чоловіка. Каже їй Ісус: Добре ти сказала, що не маєш чоловіка, 18 бо п’ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком. Це ти правду сказала.”

Отже, в 15 вірші самарійка вирішує прийняти воду від Ісуса. Її настороженість почала відступати. Тому настав слушний момент говорити про спрагу, яка була набагато більша від фізичної – спрагу її серця.

Ісус, мабуть, уважно дивлячись їй в очі, з батьківською любов’ю сказав їй: “Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди.” Чи було це дивним проханням? Ні. Для звичаїв того часу – це було прийнятно, бо чоловік голова сім’ї, він мав право вирішувати всі нагальні питання і щодо своєї дружини теж.

Але, чи було це складним проханням для неї? Так! Що сказати у відповідь. Той з ким вона живе нині, чоловік їй чи ні? Якщо сказати, що чоловік, то це буде відверта брехня, адже вони не одружувалися офіційно. А якщо сказати, що людина з якою вона живе разом – це співмешканець, то соромно, адже це справжня ганьба. Одним словом, це питання, яке поставило її в глухий кут. Чому Бог задає нам такі непрості питання? Тому що Він хоче, щоб ми замислилися над своїм життям. Його ціль, допомогти нам зрозуміти основу нашої проблеми. Якщо запломбувати зуб у якого запалений корінь, то врешті, це призведе до зараження крові і запалення щелепи. Тому лікар розкриває зуб, щоб вибрати звідти весь гній, очистити від всього, що шкодить, і тільки після цього лікує його. Ця процедура дуже болюча, але без неї, неможливо бути здоровим.  

Отже жінка сказала: “не маю я чоловіка” Тоді Ісус у відповідь говорить …Добре ти сказала, що не маєш чоловіка, бо п’ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком. Це ти правду сказала.”

Ісус, без осуду, але відверто відкриває головну спрагу життя цієї жінки. Він говорить про її чоловіків. Вона, як і багато інших хотіла для себе звичайного жіночого щастя. Хотіла любові і поваги. Хотіла дітей і свій затишний дім. Чи не мріє про це кожна жінка? Коли я бачу материнську любов моєї дружини до наших дітей, то це рушійна сила більша ніж ураган Мілтон в Америці. 

Але проблема в тому, що самарійка вірила – щастя, про яке вона так мріяла, може дати їй тільки чоловік. Перший чоловік не зумів дати того, що втамувало б її спрагу. Тоді вона спробувала отримати це від другого. Але він теж не зумів цього зробити. А далі був третій, четвертий і т.д. Жоден з них не дав того, що наповнило б її серце радістю. Коли я жив у гуртожитку, то бачив дівчат, які бігали за хлопцями. Це були розумні і талановиті студентки. Багато з них спокусилися і вони спали з хлопцями. А потім ті кидали їх і забували. В чоловіках, жінки шукають безпеку і захист, але ті, навпаки, можуть бити їх і ображати. Інші, надіються на фінансове забезпечення від чоловіка, проте змушені сплачувати його борги із своєї зарплати, бо він непутьовий. А ще інші ніби мають все від свого чоловіка, але він зраджує і тиняється ночами десь із друзями.І не тільки жінок це стосується, а й чоловіків. В цілому таких прикладів маса, особливо в нашому суспільстві, де так багато травмованих сімей. 

Як ще проявляється духовна спрага в сучасному світі? Коли ми говоримо про молодь, то відразу розуміємо, що мова йде про інтернет? Які інтернет платформи сьогодні найпопулярніші? Я чув, що це Інстаграм і Тік Ток. У мене питання до наших підлітків. Чому вам так подобається ними користуватися? А скільки часу на добу ви витрачаєте там? 

Сучасна молодь хоче виглядати модно, і це нормально. Але коли це перетворюється на гонитву за вподобайками і коментарями, то це біг по колу. Скільки не отримай їх завжди мало. Скільки не виклади фоток завжди недостатньо. Чи не є це духовною спрагою? Так хочеться показати всім іншим, яка ж я гарна. Який прекрасний в мене макіяж. Як чудово пасують мені сонячні окуляри до мого нового літнього плаття. А мені, так хочеться щоб оцінили мої прокачені м’язи і чудову спортивну форму. А в мене новий байк і шкіряна куртка за 300 баксів. Світ ти маєш побачити і оцінити мою красу. “Агов, народ, де ваші вподобайки?”  Хто-небудь, поставте, інакше це повний провал. 

Який ще приклад духовної спраги ми зустрічаємо, наприклад, серед дорослого покоління? Це визнання від оточення. Який ти маєш статус? Яка в тебе посада і доходи. Які в тебе зв’язки у владних кабінетах?

Якщо говорити за покоління людей у похилому віці, у них теж є своя спрага. Вони завжди бажають більше проводити часу з своїми дітьми, внуками. Іноді їм здається, що вони самотні. Діти надто зайняті і рідко приїздять чи навіть дзвонять. Кожен день вони прагнуть отримати нову вісточку від них.  

Недавно ми говорили з дружиною зранечку на кухні за чашечкою кави. І ви знаєте, що сказала мені моя дружина? Що зараз коли вона в декреті, вона має відчуття, що життя її проходить марно. Для мене це було несподівано. Причина в тому, що вона слідкує за деякими блогерками в інстаграмі, в яких у сторіз все так добре, що їй здалося, те де вона зараз – це втрата свого потенціалу і можливостей.

Якщо говорити особисто за мене, мою спрагу, то це найперше питання нашої перемоги у цій жахливій війні. Для мене це перетворилося, на фікс-ідею, ідеальну новину, яку я постійно намагаюся знайти. Замість того, щоб молитися, кожного дня я кручу новини, читаю осінтерів, аналізую бойові дії. Якщо з’являється новина, що наші війська кудись просунулись, то швидко приходить ейфорія, – ось скоро переможемо. А коли приходять погані новини, то відчуваю внутрішній занепад і виснаження. Накладається ще й те, що місце де я виріс, окуповано ворогом і мені вкрай важко прийняти це. 

Брати і сестри, а ви відчуваєте спрагу у своєму житті? В чому ви не можете знайти спокій? Чого постійно так не вистачає? Подумайте на хвильку про це.   

Насправді, немає такої сфери в житті людини де не існує спраги по чомусь. Чи то малий, чи то дорослий чи старий, – без різниці. Іноді ця спрага стає настільки сильною, що людина потрапляє в полон від цього. Це стає ідолом для неї. Наркотики, алкоголізм, сексуальна розбещеність, ігроманія – це наслідки невтамованої спраги людини. 

Але, що трапилося з нами? Чому в наших серцях так багато порожнечі, яку неможливо заповнити? Бо це місце належить Богові. Але людина згрішила проти Бога і тому воно опустіло. Адам і Єва, наші батьки, перші чоловік і жінка були ідеальними у всьому. Вони спілкувалися з Богом безпосередньо. Їх життя було справжнім раєм, де вони не знали, що таке сором і страх. Аж доки не згрішили. Вони не послухали заповіді Божої. Їх свавілля призвело до прірви між Богом і ними. З тих пір в їх життя пришло прокляття. Їх тіла стали відкритими до хвороб і старості і врешті смерть. Те місце яке раніше займав Бог стало порожнім із-за гріха. І хоча людина, за інерцією намагається його заповнити, ці зусилля марні. Бо в гріху ця спрага ніколи не буде втамована. 

Погляньмо на вірші (19-20): “19 Каже жінка Йому: Пане, я бачу, що Ти – Пророк. 20 Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися.”

Жінка все зрозуміла. Перед собою вона бачила Того, хто розповів їй про головну проблему її життя. Звичайно, те що вона почула з уст Ісуса про себе, не було для неї приємним. Ба більше, вона визнала, що цей чоловік говорить правду про її помилки. Але як виправити це? Вхід до храму в Єрусалимі, звідки цей чоловік, їй закритий. А те поклоніння яке було у самарян, юдеї не визнавали. Та й чоловік цей, сам говорить, що вони поклоняються Тому, Кого не знають.(22) Де принести жертву за свій гріх, щоб це було угодно Богу? Як відновити своє життя після падіння? Вона не знала цього. Єдине, що прийшло їй на серце, це те що її вчили з дитинства – має прийти Месія, який розповість усе і покаже, як правильно.

Давайте, разом прочитаємо 26 вірш:“Каже їй Ісус: Це Я – Той, Хто говорить з тобою!”

 Перед жінкою самарійкою, яку зневажали люди, яка була морально втрачена для свого суспільства, стояв Син Божий. Вона була удостоєна честі першою почути, що Він Месія. Двері до серця самарійки відчинилися навстіж. До неї звертається Той, хто знає істину.

У (24) Він говорить: “Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині.”

Ісус говорить жінці, що втамувати її спрагу може тільки Бог. Гріх, який породжує це має бути знищений. Тому ми приходимо з розкаянням до лиця Божого. Це відкриває шлях Бога до нашого серця. Бог дає нам свого Духа, що стає джерелом Божої любові. Мир Божий оселяється в нас. Врешті, через Духа Святого маємо життя вічне – повноту Божу.   

Марія Магдалина, жінка, що була одержима сімома бісами до зустрічі з Ісусом жила розпусним життям. Намагалася знайти щастя в любові чоловіків. Але дивовижна зустріч з Ісусом втамувала її спрагу і дала сили жити свято. Вона стала першим свідком воскреслого Христа і за переказами закінчила своє життя місіонером у Франції, несучи живу воду спрагненим душам.

В цьому уривку ми бачимо як Ісус долає всі перешкоди даруючи живу воду одній знедоленій жінці. Любов Ісуса це відчиненні двері до щастя для кожного з нас. Він те що для нас насправді потрібно. 

Ісус говорить до самарійки: “Я твій істинний чоловік, який дійсно може вгамувати твою спрагу”.

Брати і сестри, Ісус говорить сьогодні до кожного з нас: “Я твій істинний чоловік, якщо ви прагнете бути щасливі в шлюбі, Я твій істинний роботодавець, якщо ви прагнете знайти роботу, Я твій істинний порадник у прагненні правильно виховати дітей, збудувати стосунки з батьками, Я твій істинний помічник у всьому…Я Месія – Той, Хто говорить з тобою! ” 

Я молюсь щоб на цій конференції ми увійшли у відчинені двері Божої любові.

Одне Слово: Я Месія – Той, Хто говорить з тобою!