Дії 8:26-39

Сьогодні в нашій церкві особлива, дуже радісна подія: двоє людей зійдуть у воду і приймуть святе хрещення в ім’я Отця, Сина і Духа Святого. Кілька місяців тому вони заявили про таке своє бажання, потім пройшли відповідну підготовку і ось цей день настав. Давайте подумаємо зараз: «що таке хрещення?», «навіщо, взагалі, Господь наказав церкві хрестити людей?», а також «що Він говорить нам в ньому?»

Загалом в Біблії, особливо в книзі Дій є досить багато історій про хрещення: про окремих людей і про цілі родини, про невеликі групи учнів і про цілі натовпи, які наверталися до віри в Христа і хрестилися на послух віри. Історія про ефіопського євнуха – одна з моїх улюблених. Не лише тому, що тут є одне з перших документально підтверджених свідчень телепортації. Перш за все, через те неймовірне багатство милості і прийняття, які Господь виявив цьому чоловікові.

Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум відкритим і уважним до Божого слова. 

Подивіться вірші 26-29: «Ангел Господній промовив до Пилипа, кажучи: Встань і йди на південь, – на шлях, що йде з Єрусалима до Ґази, він пустинний. Він встав і пішов. І ось муж, – скопець з Ефіопії, – вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим; повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю. Дух же сказав Пилипові: Підійди і пристань до цієї колісниці!»

Ця історія розповідає про зустріч Пилипа та одного ефіопського вельможі. Ким були ці двоє? Рання церква знала Пилипа, як чоловіка, сповненого Духа Святого і мудрості. Свого часу він був обраний одним з перших дияконів. Він добре знав Писання і Бог багато працював через нього. На початку цього розділу розповідається про те, як Пилип проповідував Ісуса в якомусь самарійському містечку і багато людей, чоловіків і жінок покаялися і охрестилися в Ісусове імʼя.

Тож Пилип мав багато роботи. Він знаходився на піку свого служіння. Але саме в цей час Бог посилає до Пилипа Ангела зі словами: «Встань і йди на південь, – на шлях, що йде з Єрусалима до Ґази, він пустинний» (26).

Там, на цій порожній дорозі Бог побачив одного чоловіка, який прагнув Бога, шукав Його, хотів служити Йому, але не знав шляху і не мав провідника. Той чоловік був, як заблукала вівця з Ісусової притчі. Тому Господь наказує Пилипу залишити ті дев’яносто і дев’ять овець, які в безпеці і поспішити на порожню дорогу до Ґази. 

Ким же був той чоловік? Автор повідомляє нам, що він був вельможею ефіопської цариці Кандаки. Кандакою в Ефіопії називали правлячу королеву. В древньому світі цариці часто не мали ніякої фактичної влади. Все, що від них вимагалося це – народити цареві спадкоємця. Але не в цьому випадку. Королеви-Кандаки мали всю повноту влади, керували країною, вели війни і навіть самі приймали участь в битвах. Чоловік, якого Пилип зустрів на дорозі був людиною високого статусу, вельможею, головним скарбничим або міністром фінансів Ефіопії. І тут нам повідомляється про нього ще дві важливі деталі. 

Перше – він мав серйозну фізичну ваду. Він був скопцем. Для нашого часу це трохи незвично, але в ті часи це була поширена практика. Вважалося, що оскільки скопець не може мати власних дітей і родини, то усі свої сили він буде направляти на служіння країні. Деякі амбітні чоловіки погоджувалися на таку операцію заради карʼєри. Крім того, в силу своїх обовʼязків вельможа багато часу проводив з царицею, тож для нього це була просто обовʼязкова вимога.

Друге, нам повідомляється, що він їздив на поклоніння в Єрусалим і зараз повертався додому. І от це вже – дуже цікаво. Ми не знаємо, яким чином цей чоловік прийшов до віри в Бога Ізраїля і що штовхнуло його на таку далеку подорож. Але факт залишається фактом: він не знайшов Бога, відповідей на свої питання, спокою і втіхи ні в храмах Ефіопії, ні деінде. Його серце прагнуло Бога Біблії. Він хотів знати Його і поклонятись Йому, і ми бачимо, що навіть дорогою, їдучи з Єрусалиму, він читає книгу пророка Ісаї. 

Втім це читання давалося йому не легко. Ви самі читали книгу пророка Ісаї? – тоді ви маєте зрозуміти страждання вельможі ☺. Пророцтва Ісаї сповнені поезії та яскравих образів. Не так легко зрозуміти, що має на увазі пророк і про кого він говорить в тому чи іншому уривку. 

Тож скопець читав: «Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, – Він не відкриває уст Своїх. У Його приниженні відмовлено Йому в суді. Але хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!». 

Ми добре знаємо цей текст: 53ій розділ книги Ісаї говорить нам про страждання і перемогу Христа. Але скопець не міг зрозуміти нічого. Тому, коли Пилип запропонував свою допомогу, вельможа з радістю погодився і запросив його до себе в колісницю. 

Починаючи з цього Писання, Пилип благовістив йому про Ісуса. Я думаю, Пилип міг би благовістити скопцю про Ісуса починаючи з будь якого місця Писання. Але саме Провидіння відкрило йому можливість говорити про Сина Божого, який залишив славу Отця і прийшов в світ спасти грішників. Про Ісуса Христа, який страждав, помер і воскрес, щоб кожен, хто вірує мав життя. Якою ж була відповідь вельможі?

Подивіться вірш 36: «Тим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І скопець каже: Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?» 

На проповідь про Ісуса скопець відповів вірою. І далі він одразу ж захотів охреститися. Але подивіться, як дивно він заявляє про своє бажання: «ось вода, – каже він, – що ж забороняє мені охреститися?» 

Чому скопець говорить тут про заборону? – дуже просто, тому що раніше він зустрічав багато заборон і зачинених дверей. Ми вже казали раніше, як дивовижно, що він, ефіопський вельможа прийшов на поклоніння в храм Бога Ізраїлю. Ми вже дивувалися з його віри, яка штовхнула його на далеке паломництво. Але правда в тому, що якою б прекрасною не була його віра, яким би гарячим не було його серце… все це було байдуже, бо він все одно ніколи не міг прийди на двір Божого храму, ніколи не міг приступити до жертівника, ніколи не міг поклонятися Богу разом з Його народом. 

Справа була навіть не в тому, що він був іноземець, необрізаний і все таке. Це можна було виправити. Справа була в його фізичній ваді. Він був скопцем, а Закон чітко і недвозначно каже, що людина з такою вадою не може увійти в Господню громаду ніколи (Повт.23:1). 

Яким би сильним не було бажання скопця, все що йому залишалося – зазирати у віконце, тинятися біля порогу Божого дому, але ніколи не зайти всередину. І хоч псалмист і каже, що краще сидіти біля порогу в домі Божому, ніж перебувати в хоромах нечестивих (Пс.84:11), і це – щира правда, але ми добре розуміємо: ще краще – увійти всередину. Правда? Ми не хочемо лишатися на порозі. Ми хочемо жити в Божій присутності. Ми хочемо поклонятися Богу разом з Його народом. Ми хочемо знати, що Його обіцянки – для нас і для наших дітей. Та для скопця цей шлях був закритий, він не міг увійти. (як в фільмах про часи сегрегації) 

Не дивно, що тепер, почувши проповідь про Христа, перше, що запитує скопець: «Що ж забороняє мені охреститися?» Іншими словами: чи є щось, що забороняє мені стати на шлях спасіння в Христі? Чи є щось, що забороняє мені стати частиною християнської спільноти і приєднатися до Божого народу? 

Вірш 37 в наших Бібліях взятий в дужки. Його нема в найбільш ранніх рукописах і він вважається пізнішою вставкою. Але легко зрозуміти, чому древній укладач додав його. Він хотів показати, що через віру до Христа може прийти кожен, шлях відкритий для всіх: для євреїв і для язичників, для чоловіків і жінок, для старих і малих, для багатих і бідних, для здорових і для хворих. «Якщо віриш усім своїм серцем, – то можна, — каже Пилип, — Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим! – відповідає скопець». 

Цікаво також, що ініціатива тут походить від скопця, а не  від Пилипа. Це його щире бажання. Чому ж він так хотів цього? Щоб відповісти на це питання, ми маємо розуміти, що саме Бог пропонує нам в хрещенні. Подумати про це буде корисно і для тих, хто нині планує прийняти хрещення і для тих, хто вже охрещений і для тих, хто лиш думає про це і вагається. Чи не так?

Отже, перш за все – в хрещенні нам обіцяється очищення і прощення гріхів. Хрещення здійснюється водою. СЗ має багато прикладів, де вода використовувалась не лише для того, щоб обмити тіло чи предмет від бруду, але і для ритуального очищення. Тому, коли Іван Хреститель або, пізніше ап. Петро проповідував покаяння і хрещення для прощення гріхів, люди дуже добре розуміли про що йдеться. Ми приходимо до Бога з вірою і каяттям, визнаючи свої гріхи і Бог в хрещенні через Свого служителя запевняє нас: твоя провина усунута, і твій гріх викуплений! 

Хоч наші гріхи огидні і провини численні і їх нікуди не сховати, та Бог пробачає нас завдяки Христу. Як безсумнівно вода змиває бруд з тіла, так само безсумнівно Кров та Дух Христа омивають мою душу від усіх моїх гріхів. “Він нас спас не з причини праведних учинків, які ми вчинили, але зі Своєї милості через купіль відродження та оновлення Святим Духом” (Тит.3:5).

Далі, ми хрестимо в ім’я Триєдиного Бога: Отця, Сина і Духа Святого. Це нагадує нам, що наше спасіння здійснюється усією Трійцею. В хрещенні грішнику звіщається: Бог Отець полюбив тебе від вічності і заради тебе посилав в світ Сина. Христос в певний момент історії зійшов в світ, страждав, помер і воскрес з мертвих заради твого виправдання. Дух Святий завжди присутній і діє в твоєму житті, даючи віру і змінюючи тебе в образ нашого Спасителя Ісуса Христа. 

Хрещення – це знак спасіння від рабства гріха і знак оновленого життя. ап. Петро називає історію спасіння Ноя і його родини від потопу праобразом християнського хрещення (1Пет.3:20-21). Те саме робить ап. Павло, тільки згадуючи вже історію Виходу з Єгипту і перетин Червоного моря (1Кор.10:1-2). І в тому і в іншому випадку Бог врятував і провів тих, кого Він обрав і полюбив через води суду. В цих водах нечестиві жителі першої землі, а пізніше фараон із його військом були знищені. Але ті, кого Бог обрав і покликав, отримали спасіння, свободу, нове життя і землю у спадок. Те саме і ми отримуємо в Ісусі Христі, чи не так? Амінь!

Тут нам важливо розуміти, що початок – це саме початок. Попереду багато праці і боротьби. Андрій і Настя не повинні думати, що після хрещення вже не буде спокус, не буде падінь, не буде ніяких труднощів. Все це буде і чимало. Та все ж, в цій боротьбі Бог з нами. Він провадить і захищає нас. Праця, до якої Бог нас кличе приносить плід у вічне життя. Це нове життя, в якому Христос звільнив від рабства і назвав Своїми друзями. 

Хрещення – це знак Нового Завіту і союзу з Христом. В Рим.6:3-4 ап. Павло говорить: «Чи ви не знаєте, що ті з нас, які хрестилися в Ісуса Христа, хрестилися в Його смерть? Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя». Коли сумніви і спокуси обступають нас, ми маємо нагадувати собі і сам Бог нагадує нам, що в хрещенні Він взяв нас у вічний Завіт і з’єднав з Ісусом, щоб ми все більше вмирали для гріха і все більше жили в святості і непорочності. 

І останнє, хрещення – це знак прийняття. Ви не задумувалися, чому ми не хрестимо себе самі? – з тієї самої причини, чому дитина з сиротинця не може сама прийти до вас додому і сказати: все, тепер ви – моя сім’я, буду у вас жити. Хрещення, це в першу чергу те, що вчиняють зі мною, і вже потім – вияв мого рішення чи віри. 

З самого початку хрещення було знаком прийняття до християнської спільноти. Автор книги Дій пише про результат проповіді Петра в день П’ятидесятниці: «Отже, вони (люди), прийнявши з любов’ю його (Петра) слово, охрестилися; і приєдналися до них (до церкви) того дня зо три тисячі душ» (Дії 2:41). 

Ще більш яскраво це відкривається в історії сотника Корнилія. Корнилій був язичником. Євреї вважали таких людей нечистими. Вони не входили до їхніх будинків і не їли з ними. Але Бог сказав Петру: «Що Бог очистив, того не вважай за погане!» (Дії 10:15). Коли на очах у Петра на Корнилія і його домашніх зійшов Дух Святий, як на апостолів в день П’ятидесятниці, Петро сказав: «Хіба може хто стримати воду, щоб не хрестилися ті, хто, як і ми, одержав Святого Духа?» (Дії 10:47). Бог показав Петрові, що Він прийняв Корнилія, тоді і Петро зміг прийняти цього язичника братом в Христі і відчинив для нього двері Божої церкви.

В хрещенні грішнику звіщається, що він прийнятий, що двері Царства відчинені для нього, так само, як і серця християнської спільноти. В хрещенні цьому скопцеві, і нам з вами звіщається, що ми «більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога» (Еф.2:19-20). 

В цьому світі багато закритих спільнот. Спільноти, які тільки для “своїх” і туди не потрапить стороння людина. В церкви завжди була і зараз є спокуса бути ще однією такою закритою спільнотою. З одного боку, світ навколо нас грішний, холодний і некомфортний. Часто віруючі зазнають в світі неприйняття і утисків. З іншого боку – ми любимо одне одного, нам подобається бути разом, спільно проводити час і т.д. Нам не хочеться йти туди, нам і тут добре, правда? Але, якщо церква існує тільки сама для себе, вона втрачає сенс. Унікальність церкви в тому, що це – відкрита спільнота. Завжди. В усі часи. Двері церкви мають бути відчинені для всіх. Але, що ще важливіше – наші серця мають бути відкриті. 

Богу є що сказати цьому світу і Він посилає нас зі словом Євангелії до таких людей, як цей скопець і до багатьох інших, хто ще має увійти. Він кличе грішників, щоб прийняти їх в Свою сімʼю. “Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангелію. Хто повірить і охреститься, буде спасенний” – каже Ісус нам, Його учням (Мар.16:15-16). Чи готові ми вийти за двері церкви? Чи готові ми відкрити свої серця? Нехай Господь помилує нас і зробить людьми якими Царство Боже звіщається нині. Амінь!

Вірш 39 каже: «Коли вони вийшли з води, Господній Дух забрав Пилипа, і скопець більше не бачив його. І їхав він своєю дорогою та радів». Я молюся, щоб ця радість: радість прийняття, радість спасіння і оновленого життя, радість про Божу милість і вірність в наших життях сьогодні і завжди сповнювала серця Андрія та Анастасії. Я молюся, щоб кожен з нас, хто вже є в завіті з Христом пригадав сьогодні усі ті багатства, які звіщаються нам в Ньому і також радів. Я молюся, щоб ті з нас, хто ще не хрестився на послух віри (а серед нас є і такі) не сумнівалися і не гаяли часу, але також заявили про своє бажання і зійшли у воду хрещення. Це зовсім не страшно.