Луки 17:11-19

В цьому році ми подумаємо про подяку через уривок з Євангелії від Луки. Із усіх Євангелістів, Лука єдиний був язичником. Він не належав до вибраного Божого народу, і наче знаходився зовні Божої милості. Але Бог обрав Його і дарував йому свою благодать. Лука був вдячний Богові, і ця тема вдячності проходить через все його Євангеліє. В цілому, Лука був одним із самих вдячних людей, які жили на землі. Сьогоднішній уривок зустрічається лише в Євангелії від Луки. Безперечно, Лука чув і знав сотні історій про Ісуса Христа. І цю історію про вдячного прокаженого він включив в свою Євангелію. 

Чому так важливо дякувати? Чому ми святкуємо свято подяки? Навіть на державному рівні? Коли Бог створив нас, він заклав у нашу природу, що для нашого здоров’я нам потрібно дякувати. Ми серйозно хворіємо, коли не дякуємо Богові. Ось чому так багато людей постійно хворіють. І ця хвороба не пройде, доки ми не навчимося дякувати Богові. Давайте вчитися вдячності через сьогоднішнє слово. 

Звернемося до віршів 11-13:

11  І сталося, як ішов Він до Єрусалима, то проходив через Самарію і Галилею.

12  І як входив Він до одного села, зустріли Його десять прокажених мужів, які стали здалека.

13  Вони піднесли голос, гукаючи: Ісусе, Наставнику, помилуй нас!

Самаритяни та галилеяни були далекими родичами, вони жили поруч. Але по історичним причиним вони не приймали один одного, не спілкувалися, ба більше ненавиділи один одного. Ця ненависть тривала століттями і була такою сильною, що вони ніколи не змішалися, і так і продовжували жити окремо. На кордоні цих територій була безлюдна земля, де ніхто не жив. І саме на цій землі знайшли прихисток вигнанці, яким не дозволено було жити серед людей. Це були прокажені. Згідно приписів, вони мали дотримуватися самого суворого карантину, який лише можливий: жити окремо від людей і ніколи не наближатися до людей. Фактично вони прийшли туди щоб там померти. В одній групі, про яку ми читаємо в цьому уривку, було десять прокажених. Серед них був один самарянин. Напевно були юдеї, і навіть інші народи. Проказа стерла всякі національності і об’єднала цих людей. Разом їм було легше виживати. 

Саме в таку місцевість прийшов Ісус. Ісус часто приходив до людей, до яких ніхто інший приходили не хотів. Коли вони побачили Його, то стали здалеку і гукали: “Ісусе, Наставнику, помилуй нас!”. Тут виникає питання: “А звідки вони взагалі дізналися про Ісуса?” Напевно, інші люди розповіли їм про Нього. Напевно були люди, можливо їх родичі, які все ж таки наважувалися приходити до них щоб принести їм їжу. І ці люди приносили їм не тільки поїсти, але і добру новину про Ісуса Христа. Вони розповіли про Чоловіка, який уздоровлює прокажених і навіть воскрешає померлих. Вони розповіли, що Він часто приходить в такі місця страждання і болю, куди не приходить ніхто інший. “Його ім’я Ісус, а ще Його називають Наставник. Ви впізнаєте Його по тому, що з Ним завжди ходить група людей, 12 чоловік, які називаються його учнями”. Напевно ця новина дала їм надію. Вони почали очікувати на Його прихід. Вони почали молитися Богові про те, щоб цей Чоловік проходив через їх територію. 

І таки це сталося: вони помітили Чоловіка, Який по всім описам був схожий на Того, кого вони чекали. Вони не могли підійти близько, але стали здалека і кричали: “Ісусе, Наставнику, помилуй нас!” Сама по собі молитва цих прокажених цікава. Ми, зазвичай, не думаємо, ким були ці люди до того, як стати прокаженими. Можливо, серед них були злочинці і була думка, що вони на це заслужили. А, можливо, серед них були люди, достойні кращого життя. Але ця жорстока хвороба стерла у них всі інші бажання крім одного: Божої милості. 

Звернемося до 14-го вірша:

14  Побачивши їх, Він сказав: Підіть і покажіться священикам! І сталося так, що коли вони йшли, – очистилися.

У той час священики виконували роль лікарів: вони видавали медичні довідкі про одужання та звільнення від карантину, і дозвіл цим людям повернутися у нормальне життя у суспільство. Але проблема була в тому. що Ісус послав їх до священиків ще коли вони були прокаженими. Це було дивно. Тобто вони ще були прокаженими, але мали піти до священиків так, наче вже одужали. Це, звісно, вимагало від них віри. І вони її проявили! Вони пішли, і, написано. що коли вони йшли – очислитися. Фактично їх одужання йло рука в руку з їх покорою словам Ісуса. Лише уявіть яке сходження Божої благодаті всі вони відчули! Як вони почали спочатку один в одного, а потім в собі помічати, як одужали, як очислитися, як їх лиця, руки, ноги знову почали виглядати нормально, як у людей. І ось тут, власне, і починається сьогоднішня історія. 

Звернемося до віршів 15-16:

15  Один з них, побачивши, що видужав, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, 

16  упав обличчям до ніг Його, дякуючи Йому; це був самарієць.

Один з цих десяти прокажених, які уздоровилился, вирішив повернутися і подякувати Ісусу. Це бажання подякувати Ісусу було найсильнішим за всі інші його бажання на той час. Ісус запитав: “А де ж дев’ять?” Дев’ять йшли до священиків щоб отримати дозвіл повернутися до нормального життя. І якби їх запитали в той час: “Чи вдяні ви Ісусу за те, що Він уздоровив вас?”, що вони відповіли б? Звісно, що вони відповіли б: “Так, ми вдячні Ісусу!” Так що ж відрізняє цього одного від решти дев’яти? У них дуже схожого: вони всі хворіли страшною невиліковною хворобою і були близькі до смерті. Всі вони повірили, що Ісус може їх уздоровити їх. Всі вони благали Ісуса про милість і всі отримали уздоровлення. Але одна річ все ж відрізняла цього одного: він прийняв правильне рішення на перше місце в своєму життя поставити подяку Богові. І він вирішив відкрито про це заявити: він повернувся, прославляючи Бога гучним голосом, і впав обличчям до ніг Ісуса, дякуючи Йому. 

Звернемося до віршів 17-18:

17 У відповідь Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять?

18 Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Богові, а тільки цей чужинець?

Ісус каже тут про пріоритети в нашому житті. Ці прокажені після одужання одразу стали дуже зайнятими людьми: вони хотіли якнайшвидше отримати довідку від священиків, вони хотіли побачити свою сім’ю, обійняти дітей та дружину. Дійсно, в нашому житті у нас багато справ. Ми – зайняті люди. Але якщо ми не навчимося дякувати Богові, то всякі наші справи не матимуть ніякого значення. Ми так і залишимося хворими людьми.  

Звернемося до 19-го вірша: 

19  І сказав Він йому: Підведися і йди; твоя віра тебе спасла.

Зазвичай у наш час коли ми чуємо “твоя віра тебе спасла” ми розуміємо це євангельськи – спасла від гріха та смерті. Але в контексті цього уривку слово “спасла” іноді перекладається як “зробила здоровою чи цілісною чи повноцінною людиною”. Ісус говорить тут про те, що лише тепер, коли цей чоловік не лише уздоровився від прокази, але й навчився дякувати Богові – лише тепер він став цілісною людиною. Інші дев’ять – так, вони уздоровилися від прокази, але їхні душі так і не уздоровилися. 

В цьому слові ми бачимо, що одна справа отримати милість, але зовсім інша справа – зберегти цю милість у своєму житті. Ми бачимо, що одна справа відчувати вдячність, і зовсім інша справа – проявити цю вдячність. Ми також дізналися про те, що наша вдячність Богові повинна мати прояви. Відчувати і діяти – це різні речі. Ми, християни, не можемо явно сказати що не потрібно дякувати Богові чи що ми не вдячні Богові. Але питання, яке ми маємо собі задати: “А яким чином проявляється моя вдячність Богові?” Зараз в церквах багато співають хвалу Богові. Також останнім часом це стала досить професійна хвала – гарний музичний супровід, тексти пісень, написані українськими виконавцями, а не просто перекладені з англійської, гарно зняті кліпи. Українські групи хвали виходять на міжнародний рівень. І це добре. Але так буває, що в церквах, які гарно співають хвалу, є брак фінансів чи брак посвячених служителів. Тобто наш вияв подяки Богові не може закінчуватися лише хвалою. Справжня подяка Богові веде до посвяченого Богові життя та жертовного служіння. Коли ми вивчаємо Біблію то бачимо, що Бог багато сподівань поклав на нашу вдячність. В тому ж Євангелії від Лк.8:1-3 написано про кількох жінок, які були уздоровлені від злих духів і хвороб, які слідували за Ісусом і “які служили Йому зі свого майна”. Вам не почулося: вони не отримували зарплату від Ісуса, а служили Йому зі свого майна. Тобто вони витрачали свої гроші для служіння Христу. Чому вони це робили? Вони робили це тому що були вдячними Ісусву за те, що Той зробив у їхньому житті!

У своїй книзі “Наслідуючи Христа” Дітріх Бонхьоффер говорив про дешеву благодать, говорив що це яд для церкви. Схожим чином ми можемо говорити і про дешеву вдячність – вдячність, яка нам нічого не вартує. Це як сказати Ісусу: “Дякую Тобі Ісус, але тепер у мене є більш нагайні справи!” Це не є справжня вдячність. Справжня вдячність призводить до бажання знати Христа більше, слідувати за Ним, служити Йому. 

В Рим.1 ап. Павло каже що Божий гнів з’являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей. І далі, у вірші 21 він наводить причину цього:

21  Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця – оповиті темрявою.

В основі всіх гріхів лежить два: не славити Бога як Бога і не дякувати Йому. Звісно, якщо людей запитати про базові гріхи, то вони навряд чи скажуть, що це невдячність Богові. Але згідно Біблії так і є. Насправді всім що в нас є ми завдячуємо Богові. І якщо ми дійсно вдячні, то ми це буде проявлятися в нашому житті, в нашому поклонінні Богові і нашому служінні Йому. 

Коли ми виховуємо дітей, то одна із самих важких речей – це навчити дітей дякувати. Звісно, навчити їх казати “дякую” не так важко. Але до справжньої вдячності це ще дуже далеко. І саме коли вони дійсно почнуть усвідомлювати вдячність, це означатиме їхнє справжнє дорослішання. 

Написано, що “це був самарієць”. Він був вигнанцем тому що був самарійцем, і тому що був прокаженим. Але саме він вправ до ніг Ісуса і дякував Йому. Лука, як і цей самарієць, був язичником, не мав доступу до Бога. Але Бог явив Йому свою милість. І все своє життя Лука практично виражав свою подяку Христу. Він був спутником ап. Павла в його місіонерських подорожах. Це було нелегко по багатьох причинах. Служити разом з Павлом вимагало повної посвяти. Але Лука був вірним. В кінці свого життя в своєму останньому житті ап. Павло написав: “Зі мною лише Лука” (2 Тим.4:11)

Зараз в нашій країні йде тяжка війна. І в такий час легше говорити про проблеми, про втому, про виснаження, про зневіру. Але війна не відміняє нашої залежності від Бога, і нашої вдячності Богові. Ми дякуємо Богові за те, що врятував нашу країну. Ми дякуємо що зупиняє орди цих осатанілих агресорів. Ми дякуємо Богові за  ще один рік життя. Ми дякуємо що не маємо голоду в чай війни. Ми дякуємо в цьому році мали хліб і що до хліба. 

Хай Господь навчить нас дякувати Йому.