Малахія 2:1-9

У цьому уривку Бог продовжує говорити до священиків, але ми будемо шукати, що Він говорить до нас. Цікаво, що Біблія ставить дуже високі вимоги до тих, хто займає лідерську позицію. У першій частині своєї претензії Бог сварив їх за те, що вони ставилися зневажливо до служіння Богу і вважали, що особистий прибуток не вартий затрачених на служіння зусиль. В другій частині розмови, яку ми розглянемо сьогодні, Бог іде глибше, ніж виконання обов’язків, торкаючись питання, для чого і для кого вони це все роблять.

Прочитаємо вірші 1,2: 1 А тепер до вас заповідь цяя, священики! 2 Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, говорить Господь Саваот, то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!

Бог говорить, що священики мають виконувати одну важливу функцію, від якої залежать такі важливі для нас речі, як благословення і прокляття. Священики щедро благословляли, щоб не відлякувати людей. Але буде добре чи буде погано залежить не від того, що священики говорять, а від зовсім іншого.

Коли у нас в країні вибори, ми чуємо від різних політиків багато гарних слів. Вони обіцяють високі зарплати, ріст економіки і щастя для всіх, щоб ніхто не пішов ображеним. Кожен намагається наобіцяти більше за інших. Але важливо не те, що вони обіцяють, а що вони реально можуть зробити. Дуже часто той, що збирається тебе пограбувати, дає дуже гарні обіцянки. Коли я був молодий і зелений, у мене так на базарі гаманця виманили. Тому треба зважати не на слова, а на характер того, хто говорить.

Бог каже через Малахію, що через те, що характер священиків був неправильним, їх слова виконувалися з точністю до навпаки: прокляття замість благословення. І все тому, що вони не робили головного: не давали хвалу імені Господньому. 

Якщо на цьому зупинитись, то виникає багато запитань. Що, якщо я просто казатиму “слава Богу!”, то буде благословення, а не казати – то прокляття? Невже це так працює? Ні, це не так. Давати хвалу – це стосується не слів, а цінностей, тобто що ти вважаєш дійсно вартим.

Як ми уявляємо собі священика?

Тобто, солідно одягнені люди, які гарно говорять. Нам теж хочеться виглядати перед людьми гарно або хоча б гідно, і це зрозуміло. Але Бог очікує чогось іншого. Священики Юдейські займалися досить специфічними справами, а саме: вони приносили жертви за гріх. Вони заколювали жертовних тварин, розділяли тушку, бризкали кров’ю, частину м’яса спалювали, частину готували собі і тому, хто приніс жертву, а шкіру і нутрощі виносили далеко за межі поселення і спалювали там. А м’ясо бичка, і шкуру його та нечистоти його спалиш в огні поза табором, це жертва за гріх. (Вих.29:14)

Так, їм доводилося мати справу з дуже брудними речами. В попередньому розділі ми вже бачили, що їм ця брудна робота не подобалася. Але Бог вважає її дуже важливою. Це їхнє дійство вчило людей важливій істині: що гріх – це не іграшка, а серйозна проблема, яка вимагає не справ, і навіть не грошей, а пролиття крові. Щоб гарно показати це людям, священики мали залишити роль суперзірки шоу і тягати та палити брудні тельбухи.

Про важливість брудних справ добре знають батьки. Коли дитина перекинула тарілку з їжею або вкакалась, доводиться це прибирати. Які батьки роблять краще: які прибирають, чи які намагаються не забруднитися? Герой фільму “Лисий нянька” виглядає дуже комічно, коли намагається поміняти памперс за допомогою якихось довгих щипців.

Ми живемо у світі, де не все гладко, і тому, щоб зробити щось кращим, доводиться займатися речами неприємними. Прямо зараз у нас точиться війна, і нашим воїнам доводиться стріляти, щоб ми тут мали мирне життя. Дивно те, що є люди, які їх засуджують, навіть християни, бо стріляти в людей – то гріх. Але тільки доки хтось бере цей гріх на себе, ми за їх спинами можемо хвалитися своєю праведністю, що не беремо до рук зброї. Хтось каже, що політика – то брудна справа, тому не треба нею займатися. І так далі. Наприклад, деякі називають грішниками тих, хто працює в Неділю, але при цьому хочуть доїхати до храму тролейбусом. Проблема полягає в тому, що в цьому світі брудно все, бо гріх людей зробив все брудним. І треба, щоб хтось вліз в той бруд і вичистив його.

А що робив Божий Син, коли жив у людському тілі? По-перше, Він йшов до тих, хто, з точки зору людей, був не гідний спілкування. У 9-му розділі Євангелії від Матвія Ісуса звинуватили, що Він з’являється в нехорошій компанії, і Він на це відповів: 12 А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! 13 Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння. (Матвія 9)

Що було далі? Христос, який сам не робив гріха, не побоявся забруднитися, і став гріхом замість нас: Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім! (2-е до коринтян 5:21)

Христос був причислений до найгірших злочинців і витерпів знущання і насмішки, щоб дати нам спасіння. І пророк Ісая пише про це так: Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців! (Ісая 53:12)

Тих же священиків, які не хотіли забруднитися, щоб люди вважали їх чистими, без плями і вади, їх чекав зовсім протилежний результат: 3 Ось Я обітну вам рамено, і розпорошу нечистість на ваших обличчях, нечистість свят ваших, і до неї вас винесуть.

“Обітну вам рамено” – цю фразу можна також перекласти як “обітну ваше насіння”, тобто, Бог вирішив, що справа нерадивих священиків не варта продовження. Далі перекладач діяв дуже лагідно й обережно, тому написав “нечистість”. Але в оригіналі все дуже жорстко: Бог обіцяв намастити їм обличчя какашками, які залишались від жертв, і потім винести їх самих на місце, куди виносять нечистоти. Я навіть вирішив не показувати це на слайді. Тобто, те, що вони підносили не Бога, а себе, привело їх до величезної ганьби.

Ми дуже боїмося критики. Той, хто вчинив щось нехороше, часто не хоче цього визнати і прикривається фіґовими листочками, як Адам, тільки щоб про нього погано не подумали, щоб зберегти імідж. Може, вам інколи з цієї причини важко говорити людям про свою віру, бо є страх показати себе з поганого боку.

Але справа в тому, що ми є грішниками, і Бог виправдав нас не за наші вчинки, а завдяки тому, що Христос помер за нас. Навіть Христос не переймався іміджем, але він переймався правдою: щоб Бога називати Богом, а гріх – гріхом: І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! (Від Матвія 12:32)

Апостол Павло намагався все робити правильно, і з дитинства тому був навчений. Але навіть він говорив так: Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. (1-е до коринтян 4:4)

Тільки Бог є істина, а ми шукаємо, навчаємось, помиляємось. Священики виконували центральну функцію у поклонінні Богу, але вони теж мали приносити жертви за власні гріхи, чим визнавали себе грішниками, а Бога – праведним. Не треба боятися помилитися. Треба боятися бути святішим за Бога, боятися свого небажання виправитись. Особисто я часто не можу стримувати емоції, піддаюся лінощам замість того, щоб працювати. Тому я не можу щось зараз говорити з кафедри від свого авторитету. Але є Боже слово, яке залишається істинним незалежно від того, яким є я чи ти. Апостол Павло повністю солідарний з Малахією, коли говорить: А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі! (2-е до коринтян 10:17)

Ми можемо хвалити Ім’я Господнє, коли визнаємо перед Богом і виправляємо власні проступки. Наприклад, добре, коли батьки показують дітям гарний приклад, але не менш важливо, коли показують приклад, як треба визнавати і виправляти помилки. Це допоможе їм теж розкаятися і змінитися.

Коли говорять про особисті стосунки з Богом та про те, що не треба боятися думки людей, може створитися хибне враження, що я можу зневажати думку інших і робити все, що хочу, якщо впевнений, що я перед Богом правий. Але Біблія застерігає проти такого ставлення. Бог створив зібрання віруючих, яке ми називаємо Церквою, щоб через церкву мати стосунки з нами і виправляти нас. Наприклад, у віршах 8,9 Бог обіцяє священикам жахливе падіння рейтингів: 8 А ви відхилились з дороги, вчинили таке, що багато спіткнулись в Законі, Левієвого заповіта понищили, говорить Господь Саваот. 9 Тому то і Я вас зробив погорджуваними й низькими для всього народу, бо не стережете доріг Моїх ви, та не безсторонні в Законі.

Те, що вони не стерегли Господніх доріг, тобто, не старалися слухатись Бога, не стало таємницею для Божого народу, і Боже зібрання відреагувало жирним дізлайком. Віруючий не може розвиватися без зібрання, зібрання – це один з найпотужніших Божих інструментів, яким він працює в нашому житті. Тому нам треба шукати спілкування, незважаючи на самоізоляцію.

Вірш 4 говорить нам, чого Бог хотів навчити священиків через негативну реакцію спільноти: 4 І пізнаєте ви, що Я заповідь вам цю послав, щоб був заповіт Мій з Левієм, каже Господь Саваот. 

Тут мається на увазі не сам Левій, а його нащадки, серед яких були і священики. Біблія не містить якогось формального описання заповіту Бога з Левієм. Тут маються на увазі ті особливі стосунки, які священики та левити мали з Богом.

Давайте подивимося вірші 5,6: 5 Заповіт Мій з ним був для життя та для миру, і Я дав йому страх, і він налякався Мене, та боявсь перед Іменням Моїм. 6 Закон правди в устах його був, і не знайшлась на губах його кривда, у мирі й простоті ходив він зо Мною, і багато-кого відвернув від вини.

Коли говориться, що Левій “налякався Бога”, то не мається на увазі тваринний, емоційний переляк. Страх Божий – це глибоке розуміння, що моє життя і мій мир  залежать від Бога. Як воїни на фронті беруть зброю, щоб захистити життя і мир своїх ближніх, так і нащадкам Левія теж доводилося робити непопулярні вчинки, щоб зберегти життя і мир.

Наприклад, коли Мойсей сорок днів спілкувався з Богом на горі, народ зробив собі золотого ідола і став кланятись йому, ніби це цей шматок металу вивів їх з рабства, а не Бог. Зійшовши з гори, Мойсей покликав до себе тих, хто Господній, і зібралися якраз левити. Їм довелося підняти меча проти заколотників, але таким чином вони вберегли весь народ від розбещення. Внук Аарона Пінхас фізично знищив місцевого олігарха, який своїм прикладом вводив народ у аморальний зв’язок з ворожими народами. Звісно, зараз ми дивимося на це, як на жорстокість, але на той час люди так мислили і так вирішували проблеми.

В наш час теж страчують диктаторів і терористів. Хто знає, чи не вважатимуть наші внуки жорстоким наш гуманізм? Важливо те, що нащадки Левія, яких Бог вивів з Єгипту, ставилися до Бога серйозно і робили, що могли, заради цих стосунків, і це зберігало життя і мир Божого народу.  Кожному з нас варто подумати, що ж робити мені, щоб наш народ мав життя і мир.

Також написано, що Левій багатьом іншим допоміг відвернутися від вини. Правда полягає в тому, що всі люди корумповані, або, біблійними термінами, грішні. І кожній людині потрібна допомога, щоб позбутися вини – не тільки відчуття провини, а й самої вини, самого грішного способу життя. Без цього життя і миру не буде. Треба вчити і допомагати, щоб люди усвідомили, до якої біди веде їх зіпсованість, і навернулися до правди.

Через пророка Єзикіїля Бог сказав так: Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів? (Єзекіїль 33:11)

Богу до вподоби, коли ми самі відвертаємось від несправедливості і іншим допомагаємо зробити це. Що ж ми можемо зробити?

Зараз немає Храму і жертвоприношень, тому і не можна когось порівнювати зі священиками – нащадками Левія. Зараз нашим священником став сам Ісус Христос, який взяв на Себе всю ганьбу і помер за наші гріхи. Коли ми намагаємося нашими вчинками зробити себе досконалими, ми ж самі розуміємо, що нічого з того не вийде, і потрібно щось більше. Христос приніс досконалу жертву, завдяки якій Бог приймає нас. Через кров Христа Бог встановив Новий Заповіт, не лише з нащадками Левія чи Ізраїля, а з кожним, хто прийняв цю досконалу жертву Христа.

Ми самі не є відповіддю, часто ми самі – клубок запитань. Але ми можемо вказати на Христа, який може допомогти кожному відвернутись від вини. Саме так ми і можемо віддавати хвалу Божому Імені.

Які практичні засоби у нас є? Про один засіб ми згадували – це церква. Також 6-й вірш каже: “Закон правди в устах його був”. Коли Біблія каже про закон в устах, мається на увазі не лише те, що він промовляв цитати з Біблії. Це означає знання і дотримання, тобто, він вивчав слово Бога і у своїх практичних вчинках слідував йому. У нашому житті ми стикаємося з купою різних питань, і не тільки “де взяти гроші?”, а багато інших: як будувати стосунки, як чинити чесно, як виховувати дітей, як робити щось корисне для себе та інших. Навіть діти задаються важкими питаннями “Як нарешті заставити себе зробити ту кляту задачку?”. Бог хоче, щоб ми вирішували ці питання, пам’ятаючи, що Його заповіт, наші стосунки з Ним, – для життя та для миру. І коли ми привчаємося застосовувати Боже слово на практиці, у нас розвивається мудрість, щоб розрізняти добро і зло і чинити правильно.

Гляньте 7-й вірш: 7 Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота. Що це за знання, яке люди шукають від священиків? Людей рідко цікавлять глибокі теологічні питання. Але їх часто цікавлять питання етичні: “Навіщо потрібне моє життя?”, “Як я маю вчинити в такій ситуації?”, “Що робити з моїми помилками і як жити далі?”. І без самого Бфога і Його досконалої жертви на хресті немає на них вичерпної відповіді. Хай Бог допоможе нам цінувати стосунки з Богом, як цінував їх Левій, і також багатьох відвернути від вини.