Об’явлення 21:1-5

Час від часу моя дружина любить дивитися телесеріали. Телесеріали – це таке кіно не на одну і не на дві серії, а на кілька сезонів, кожен з яких складається з кількох серій. Іноді мені стає так цікаво, що я починаю передивлятися їх після неї. Час від часу коли напруга в серіалі досягає свого піку, так що головний герой ось ось має загинути, це все дивитися стає практично неможливо, дуже стресово, тому я запитую її чи виживе головний герой. І коли я дізнаюся що врешті решт він виживе, то дивитися таке кіно стає значно спокійніше, навіть якщо події в житті головного героя складаються місцями погано.

Це ілюструє ту закономірність, що коли ми страждаємо, то часто надто зосереджені лише на наших повсякденних
стражданнях, стресах та труднощах. Ми зосереджені на них так сильно, що часто думаємо, що це і є все наше життя, і що поза цим більше нічого немає. Люди часто думають, що все що існує, це те що є тут і зараз. Але Біблія навчає розглядати наше повсякденне життя в перспективі вічності.

Якщо Ви будете влаштовуватися на хорошу роботу, то Вас обов’язково запитають: “А які Ваші плани на рік? на два роки? на п’ять років?” Але ніхто не запитує: “А які Ваші плани на 100 років?” Але Біблія дає відповідь на це питання: навіть через 100 років ми все ще будемо живі. І ми будемо або на небесах, або в пеклі.

Сьогодні ми не будемо розглядати, яким буде життя у пеклі, натомість ми подивимося, яким буде життя на небесах. І якщо ми сконцентруємо нашу увагу не на стражданнях та труднощах, які ми переживаємо зараз, а на майбутньому, то проходити ці труднощі буде значно легше.

Але тут є одна проблема: ми, люди, не бачимо майбутнього, майбутнє закрите від нас щільною завісою. Але Бог знає майбутнє. І Бог дав нам книгу Об’явлення, яка привідкриває цю завісу і дозволяє нам зазирнути у майбутнє. Сьогодні, через 21-ий розділ, ми зазирнемо у Небесне Царство.

Звернемося до 1-го вірша: І я побачив нове небо і нову землю, оскільки перше небо і перша земля проминули, і моря вже не було. Коли ми чуємо фразу “кінець світу”, то часто уявляємо це собі як світ закінчиться і його просто не стане. Але створений Богом світ нікуди не дінеться. Бог створював його не для того, щоб знищити. В цьому вірші “нове небо і нова земля” не означають створені з нічого, як це було з першим небом і першою землею в на початку творіння, Бог не буде творити все заново. Тут це означає “оновлені”.

Іноді люди роблять добрі справи: знаходять на смітнику старий годинник, чи навіть старий автомобіль і відновлюють їх до стану нового. Коли гріх увійшов у світ, він спотворив не лише людей. Наш світ також був спотворений ним. І зараз ми бачимо наслідки цього – гори сміття, вирубані ліси, забруднені річки. Тварини
почали їсти одне одного, а комарі жалити людей. Але Бог відновить цей світ до стану, яким він був після творіння.

Слова “і моря вже не було” викликають питання: “В небесному царстві не буде морів?” Зазвичай, слово “море” викликає у нас гарні асоціації: відпочинок, подорожі, пляжі, захід сонця, привкус солі на губах. Ми любимо море. Коли ми подивимося на земний глобус, то він голубий – 3⁄4 його займають моря та океани. Бог також любить море.

Але євреї не любили морів. Вони викликали у ниш лише негативні асоціації. З моря приходили їх вороги. З моря віяли буревії, які спустошували їх землі. В Біблії змальований Левіфан – страшна істота, яка жила в морях і несла загрозу людям. Моря асоціювалися у них з небезпекою, насиллям та стражданнями. І якщо ми подивимося на образ моря, змальований, скажімо, у Псалмах, то він повністю негативний. Моря ревуть, його хвилі шумлять, моря
лякали євреїв. На противагу морям, Євреї любили ріки. Для них ріка – це джерело життя, яка дає воду для пиття у пустелі. В 22:1 Ангел показав ап. Івану “[чисту] ріку живої води, прозорої, мов кришталь, що виходила від престолу Бога і Агнця”. Ап. Іван побачив Боже Царство і каже: “У мене для вас гарна новина: там моря немає”. Це означає: “Там немає загроз, там немає небезпек”.

Звернемося до 2-го вірша: І я побачив святе місто, новий Єрусалим, що сходив з неба від Бога,
приготований, немов наречена, прикрашена для свого чоловіка. Чи були Ви коли небудь на весіллі? Я гадаю що так. Кульмінація любого весілля -це коли наречена виходить до нареченого. Всі в залі встають, грає торжественна
музика. Наречена виходить, широко усміхаючить. Її веде під руку батько. Вона одіта в саму розкішну сукню, на яку вона, можливо, довго збирала гроші, і яку буде ще потім довго зберігати. Таке буває в її житті лише один раз. Можливо, вона ніколи більше не одягне таку сукню, і не буде більш прекрасна, як в цей час. Її
чекає наречений. Він також ніколи раніше не бачив її такою гарною.

І ап. Іван каже, що наступне, що він побачив в Небесному Царстві це новий Єрусалим, що сходив з неба немов наречена. Тут вжита мова символів. Новий Єрусалим символізує церкву. Якщо є наречена, то має бути наречений. А хто ж наречений? Наречений – це Христос. Тут ап. Іван змальовує прекрасні глибокі стосунки, які матиме на небесах церква з Христом.

Звернемося до 3-го вірша: І почув я гучний голос із престолу, що промовляв: Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними – їхній Бог…
Пам’ятаєте як у книзі “Володар Перснів” Братство кільця пробирається через копальні Морії, де Ґандалф каже: “Славу Морії становили не золото й самоцвіти, а мітріл, якому немає ціни”. А яка найбільша слава та цінність
Небесного Царства? Це не нове небо і нова земля, і не святе місто Єрусалим, а Сам Господь. В Божому Царстві Бог буде жити з людьми.

Коли ми читаємо Біблію, то бачимо, що одним із найсокровенніших бажань Бога було жити з людьми. Коли
люди згрішили, то повстали проти Бога і фактично проголосили Богові: “Ти нам не потрібний! Ми будемо жити без Тебе!” Але Бог продовжував шукати можливість жити з людьми. Ви знаєте, як важко жити з людьми. як важко їх терпіти. Тому в цьому світі часто кажуть: “Чим більше я пізнаю людей, тим більше люблю собак”.

Але Бог хотів жити з людьми, тому що любив їх. В Старому Заповіті Бог наказав спочатку спорудити скинію, такий намет, де люди могли зустрічатися з Ним. Потім люди зустрічалися з Ним у храмі в Єрусалимі. Потім Бог Сам спустився на землю щоб перебувати з людьми. І зараз Господь перебуває з нами. Він обіцяв послати
нам Святого Духа, Який буде перебувати з нами. Він обіцяв: “І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” (Мт.28:20). Бог, звісно, виконує ці обіцянки.

Проте в цьому світі і в цьому житті це перебування не є повним, не є довершеним. Часто ми зовсім не відчуваємо цього і запитуємо Бога: “Боже, де ти?” Але в Божому Царстві наші стосунки з Богом будуть новими: між нами і Богом вже не буде стояти ніякий гріх чи неправда. Ми будемо бачити Бога лицем до лиця.

Звернемося до 4-го вірша: і Він обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, – вже більше не буде, тому що перше минулося. Перше, що Бог зробить для нас в Своєму Царстві – це обітре кожну сльозу з наших очей. В мене з дитинства закупорені слізні протоки, тому в мене практично не течуть сльози. Але я живу з чотирма жінками, які багато плачуть. Коли плачуть дві молодші дочки, то сльози течуть у них ріками. Вони живуть у жорсткому світі, і часто отримують від нього рани. Часто вони приходить до мене, і я витираю їх сльози. І коли я витираю їх сльози, вони втішаються і повертаються назад зміцненими, щоб і далі жити в цьому світі. Звісно, вони отримують рани знову, знову плачуть, і знову потрібно витирати їх сльози. Наразі ми живемо у долині сліз. Ми багато плачемо в цьому холодному, байдужому та жорсткому світі. Але Бог показує нам перспективу: так буде не завжди. Прийде час, коли Бог обітре наші сльози, і Він зробить це так, що ми більше не будемо ніколи плакати.

Далі ап. Іван каже нам, що в Божому Царстві не буде смерті. Ми всі любимо життя. Навіть якщо воно таке складне і часто болюче. Але той факт, що колись настане час нашої смерті не дає нам спокою. В грецькій міфології є легенда про Дамоклів меч, який Діонісій повісив на волосині над головою Дамокла. Дамокл мав все: владу, багатство, повагу. Але він знав, що будь-якої миті волосина могла порватися і його спіткати смерть. І тому він почувався нещасним.

Подібним чином в цьому житті меч смерті постійно звисає над нами. І ми знаємо, що прийде час нашої страти. Ми не знаємо, як це станеться, не знаємо в яких обставинах, але цей меч постійно нависає над нами і впливає на все наше життя. І навіть якщо зараз ми почуваємося щасливими, ми все одно знаємо, що це щастя не повне, знову ж таки що над нами нависає цей меч. Але зараз ап. Іван каже нам про те, що наступить час, коли наш останній ворог – смерть, буде зруйнований. Тому що в Божому Царстві смерті вже не буде. І те, що смерті не буде – це не просто омріяне бажання смертних людей, які живуть в цьому світі і в любий момент можуть померти. У нас є реальна причина для такої надії.

Уже один раз в історії смерть була переможена. Був Той, хто здолав смерть. Той Хто жив у цьому світі, помер,
але здолав смерть, воскрес і повернувся в Небесне Царство. Ми також маємо Божу обіцянку про те, що ця Людина – це первісток з воскреслих, і що ми будемо воскрешені після Нього точно таким же чином, як був воскрешений Ісус Христос.

Далі ап. Іван каже, що на небесах не буде страждань, голосіння та болю. Чому? Тому що перше минулося. Ми всі страждаємо, чи не так? Коли хтось говорить про страждання, то збирається багато людей. Але прийде час, коли ми просто забудемо про наші страждання, тому що перше минулося.

Коли ми читаємо ці слова, то в нас виникає думка: “Це все виглядає надто красиво, щоб бути правдою!” Виникає запитання: “А чи все це правда? Чи можемо ми довіряти цим словам?” Ви зустрічали таку думку, що християни обманюють, обіцяючи якесь блаженство у тому житті? Іноді також можна почути, що краще синиця в руці, ніж журавель в небі.

Звернемося до вірша 5б: І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось творю все нове! І каже: Напиши, бо ці слова правдиві й вірні! Дійсно, в цьому світі багато обману. Обманюють політики. Обманюють так звані експерти. Тому ми навчаємо своїх дітей: “Світ не такий простий. Не можна всім довіряти. Люди можуть бути злі, і причинити тобі багато болі”. Але чи можемо ми довіряти Божим словам? Так, ці слова правдиві й вірні. Це не міф, не вигадка і
не казка. Не так важко вірити в Бога. Але не так легко вірити Богові. Чи можемо ми довіряти Богові?

Ап. Іван в своєму Євангелії в 1-ому розділі змальовує нам Ісуса. Там він розповідає про те, що Ісус – це Бог, Який був на початку, що все через Нього було створено, що Ісус – істина, Він сповнений благодаті. Фактично, він знайомить нас із Спасителем, і показує, що ми можемо довірити цій Людині своє спасіння. І, насправді, ми можемо довірити Ісусу не лише наше спасіння, але і місце, де ми проведемо вічність.

Я народився в хорошій сім’ї. Мій батько був вчителем у середній школі, а мати – бібліотекарем. Тому батьки часто жартували, що в нашій сім’ї була і культура, і освіта. Батько любив матір, не пив, займався спортом, і привчив до спорту мене. Він любив ходити в піші походи. Він рідко хворів, і не мав хронічних хвороб. Коли він звільнився з роботи на пенсію, йому не дали спокійно відпочивати, і запросили на роботу в іншу сільську школу на четверть ставки. Працювати потрібно було один день на тиждень. Він жартував, що тепер у нього раз на тиждень є привід поголитися і вдягнутися: він голився, одягав костюм і йшов викладати.

Я завжди любив приїжджати додому, до батьків, де було так багато любові та спогадів, любив дрімучі волинські ліси, яких не зустрічав ніде інше, тихі ріки, де рибалив в дитинстві і поля, де катався на велосипеді. Але кілька років тому у батька несподівано стався інсульт, і половина його тіла була паралізована. Це змінило в домі батьків все. Колись життєрадісний та веселий, який любив пожартувати, батько закрився у собі, практично перестав говорити, і став лише нескінченно дивився все підряд на youtube. Іноді він не міг стримувати себе і ставав вкрай нервовим. Він не хотів нікого бачити, і не хотів, щоб хтось бачив його у такому стані. Ні мати, ні я, ні старша сестра – ніхто не знав, як можна йому допомогти.

Якось він відрізав мені: “Ти не знаєш як мені! Ти ніколи не був у моїй шкурі!” Мені так важко дивитися, як він страждає, але я не знаю, як допомогти йому і що йому сказати. Іноді я дорікаю собі: “Ти пастир, ти читаєш проповіді, на європейській конф. ти проповідував перед тисячою людей з усього світу, а не знаєш, що
сказати своєму батькові”.

Якось п. Йонатан познайомив мене з RC Sproul-ом, одним пастором з США. Якось в одній із своїх проповідей він розповів історію свого батька, яка мене вразила. Коли йому було 14 років, з його батьком стався інсульт, і йому відняло половину тіла. Його мова стала невиразною, зір почав погіршуватися. Він мусив, звісно, залишити роботу, не міг більше забезпечувати сім’ю, лікарі сказали, що ліків від цієї хвороби немає, і все що йому лишається – це повільна смерть. Пройшло три роки, перш ніж він помер, і за цей час сталося ще три інсульти. Ці три роки він
провів сидячи у кріслі в їхньому домі.

Але що дивувало Спроула, це те що ці три роки він провів за читанням Біблії. У нього ще трохи бачило одне око, і він використовував лупу для читання. Це було дивно, тому що до цього він не був релігійною людиною і не відвідував церкву, і їх сім’я не була релігійною. Щовечора Спроул садив батька на вечерю на чолі столу – це така була їх гарна сімейна традиція щоб віддати батькові честь, який втрати можливість забезпечувати свою сім’ю, щоб допомогли йому відчувати себе потрібним. І якось уже в кінці свого життя, коли 17-річний Спроул після вечері ніс свого батька з вечері спати, батько попросив його зупинитися і сказав йому: “Сину, Я звершив добрий подвиг, свій біг закінчив, віру зберіг”. У той час Спроул і гадки не мав, що це за слова, звідки вони і що вони означають. Лише через кілька років, коли він прийшов до віри в Христа, він зрозумів, про що казав йому батько. А батько казав наступне: “Сину, я скоро помру. Але я помру не як невдаха. Я помру як переможець”. Лише пізніше, Спроул
знайшов цей вірш у 2 Тим.4:17, і зміг прочитати його продовження:  А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя, і не лише мені, а й усім, хто полюбив
Його прихід.

Це були останні слова, сказані його батьком. Як і ап. Павло, який сказав: “настає час мого відходу”, батько зрозумів, що помирає. Через годину у нього стався черговий інсульт і наступного дня він помер. Через цю історію я зрозумів, як багато може зробити Бог. Як багато Бог зробив в житті батька Спроула. Як багато Бог потім зробив у житті самого Спроула і через Спроула. І як багато Бог може зробити в житті мого батька. І як багато Бог може зробити в нашому житті.

Бог не лише прощає наші гріхи, які заважають нам нормально жити. Бог не лише допомагає нам створити щасливу сім’ю і ростити дітей. Бог не лише забезпечує нас усім необхідним протягом нашого життя. Бог воскрешає нас з мертвих і селить в Небесне Царство, де немає смерті, немає страждань і немає болю. Бог селить нас у місці, де живе Сам.

У книзі Вільгельма Буша “Ісус – наша доля” є такий приклад: уявімо собі двох чоловіків, які йдуть по темноті, під дощем, в холоді, втомлені і голодні. Один із них йде додому, де його чекає затишний будинок, смачна вечеря, усміхнена дружина та діти. Тому він йде радісно, наспівуючи веселу пісню. Другому немає куди йти, він – безхатько. Він просто блукає в темноті під дощем. Тому він сумний і безрадісний. Наш світ – це як оті темні вулиці під дощем. Він втомлює і виснажує нас. Але сьогодні ми дізналися, що нам є куди йти. Двері Божого Царства відчинені.