Якова 1:1-12

«Сьогодні весь світ святкує день батька. Батько має величезний вплив на життя своїх дітей. Діти нехай привітають батьків, а батьки нехай задумаються про свою роль та відповідальність»

Ми дякуємо Господу за те, що благословив вивчення книги пророка Малахії. І сьогодні ми починаємо вивчення нової книги Біблії. Цього разу, це книга Нового Заповіту, послання Якова. Так само, як і книга пророка Малахії, це послання не дуже довге. Всього 5 розділів. Проте воно сповнене практичної мудрості. Недарма його також називають книгою Притч Нового Заповіту.

Автор послання – Яків. Але котрий з них? Вважається, що цей Яків – це єдинокровний брат нашого Господа, Ісуса Христа. Впродовж багатьох років він був лідером церкви в Єрусалимі. І хоча, він не належав до апостолів, тим не менш, в ранній церкві він мав величезний авторитет. Цей авторитет був заснований не на родинних зв’язках з Ісусом, а на його святому і побожному житті. Це послання він пише до віруючих в розсіянні (діаспорі). В першу чергу до віруючих з юдеїв. В ньому він піднімає багато практичних питань пов’язаних, як з особистим життям віруючого, так і з його життям в спільноті, церкві. 

В уривку, який ми починаємо розглядати сьогодні, Яків говорить про випробування і про спокуси. Це невід’ємні елементи нашого життя. І я впевнений, що кожен з нас вже зустрічався з ними. Це речі, які відомі нам з власного досвіду, а не з чиїхось оповідань. Більше того, я впевнений, що в кожного з нас попереду в житті ще чимало різних випробувань і спокус. Іноді ми самі проходимо через такі періоди життя, іноді Бог поміщає нас поруч з людьми, які проходять через такі періоди і які потребують нашої допомоги. Але, не дивлячись на те, що ми маємо певний досвід, я думаю, жоден з нас не може сказати: «я є експертом в тому, як перемагати спокуси і як проходити через випробування».

Нам потрібне Боже слово. Нам потрібне вчення Святого Письма, щоб навчитися бути терплячими. Нехай Господь помилує нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова. Нехай навчить нас і сповнить мудрості, як Він обіцяє в Своєму слові. Нехай благословить цей час для нас і дасть нам знати Його Самого і Його добру волю до нас. 

Подивіться вірші 1-4: «Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас! Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали». 

Отже, Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа звертається до віруючих, які через гоніння були розпорошені по всьому світові. Життя цих віруючих було не простим. Вони зустрічалися з різними труднощами і випробуваннями. Яків не загострює свою увагу, на тому про які випробування йдеться. Це випробування різного характеру, випробування різної інтенсивності. Випробування, які приходять до нас в різні періоди життя і, як правило захоплюють нас зненацька, а деякі тягнуться роками. 

І ми бачимо тут пастирське серце Якова. Йому не байдуже до того, як ведеться цим віруючим. Він щиро переймається становищем своїх братів. Він хоче підтримати, укріпити їх. Кінець кінцем, він відкриває їм шлях до радості. Але цікаво, як саме він це робить. Бо, якщо Петро або Павло в своїх послання, щоб втішити розпорошених віруючих звертають увагу на те, що страждання – це тимчасове явище і майбутня вічна слава значно перевищує ці страждання. То Яків звертає увагу на зовсім інше. Він звертає увагу на ту дію, на той результат, який спричиняють різні випробування в наших життях. 

Яків не запитує, чому виникають випробування. І він більше зацікавлений не в тому, щоб випробування швидше закінчилися (він реаліст і знає, що поки є цей світ, будуть також і випробування). Але він зацікавлений в тому, щоб його ягнята через ці труднощі і випробування стали зрілими і досконалими. Щоб ці випробування не пройшли дарма і тим більше, щоб вони не зламали віруючих: «Майте, брати мої, повну радість…» каже Яків, «…знаючи, що досвідчення (випробовування) вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були…»

Я гадаю, найкращий спосіб зрозуміти, про що говорить Яків – це зобразити одного з тих важкоатлетів, які підіймають над головою величезну вагу, таку що аж сама штанга згинається, коли вони підхоплюють її. Але не дивлячись на величезний тиск, на те, що все тіло атлета тремтить від напруги, він твердо стоять на своїх ногах. 

Ось про що говорить тут Яків: про здатність витримувати тиск, твердо стояти в Богові і радіти не зважаючи на обставини. І ми маємо знати, що характер християнина, терплячість і зрілість з’являються в наших життях за тим самим принципом, що і здатність атлета підіймати все більший і більший вантаж: через тренування і випробування. Немає іншого способу. Неможливо вирости, неможливо досягти зрілості без тренувань і випробувань. Тому Яків хоче, щоб ми бачили стратегічне значення і мету тих випробувань, які Господь дозволяє в нашому житті, і завдяки цьому мали повну радість. Не лише тоді, коли випробування закінчилося, а і в самому процесі, випробувань посеред бурі і утисків. 

Питання, яке постає тут перед нами, це: «що мені потрібно, щоб я міг з повною радістю і терпінням зустріти труднощі і випробування?», «що мені потрібно, щоб в труднощах і випробуваннях я зростав і укріплювався, а не падав?»

Яків вказує нам на три речі. Перша з них, як би це не було дивно – це «мудрість». Нам потрібна мудрість від Бога, що всім дає просто. Подивіться вірш 5: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана». 

Тут перехід від слів про випробування до слів про мудрість настільки неочікуваний, що здається, ніби Яків вже змінив тему. Але ні, вірш 12 показує, що він все ще говорить про випробування. Тому ці слова про мудрість, потрібно розуміти саме в такому контексті. Але як здатність радіти у різних випробування пов’язана з мудрістю? Взагалі, дуже цікаво слідкувати за ходом думок Якова. Тут, до речі, добре видно певний спосіб мислення, характерний для нього і подібний до того, що мали автори Псалмів та Притч в СЗ. 

Розібратися в цьому питанні нам допоможе книга Псалмів. Наприклад, Псалом 72. Псалом Асафа. Цей Псалом починається зі слів: «Поправді Бог добрий Ізраїлеві, Бог для щиросердих! А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло…» (Пс.72:1-4)

І далі автор ділиться своїми спостереженнями про життя безбожних: вони не працюють з іншими людьми, не зазнають ударів, жиріють, сміються, гордо говорять до неба. Йому здається, що він дарма очищав своє серце і зазнавав випробувань, яких міг уникнути. І далі він каже: «І роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив» (Пс.72:16-17).

Асаф, так само, як і ми намагався зрозуміти, чому в житті віруючих є труднощі і випробування, яких нема в житті безбожних. Але це було дуже важко для нього. Він не бачив відповіді. Але коли він прийшов в Боже святилище, він усе зрозумів. Бог показав йому кінець безбожних і кінець праведних. Асаф побачив Бога, Який в утисках, коли серце болить і в нутрі коле… тримає його за праву руку. Він каже слова, які кожного разу, як я їх читаю, вражають мене: «Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене! Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!» (Пс.72:24,25). 

Наш розум і почуття справді не дозволяють нам вважати себе блаженними під час утисків. Тому нам потрібна мудрість від Бога. Це не та мудрість, яка приходить разом з життєвим досвідом і підказує, що взимку, краще на голову вдягати шапку, бо імідж – ніщо, а невралгія – неприємно. Це не про інтелектуальні здібності і не про рівень IQ. Коли Псалмист каже: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс.13:1), він не має на увазі, що безбожник має проблеми з когнітивними функціями мозку. Він має на увазі, що ця людина не бачить Бога, не бачить Божого Провидіння в світі навколо себе, тому чинить безумно. Так само, як безумно чинив би той, хто не помічає дії сили тяжіння. Але коли Бог відкриває нам очі, ми можемо бачити Його благість до нас, можемо бачити дію Його Провидіння в своєму житті навіть в різних випробуваннях і утисках і радіти. 

Тому, якщо ви проходите через період випробувань в своєму житті, і не можете зрозуміти, що діється, не бачите Бога за цими подіями. Яків каже, що робити: просіть у Бога мудрості. Просіть, щоб Бог відкрив вам очі. Щоб ви могли побачити Його руку за різними подіями свого життя і раділи. Просіть, і вам буде дано. 

Друге, на що вказує нам Яків, це «віра». Для того, щоб мати витривалість і повну радість у випробуваннях, нам потрібно навчитися довіряти Богу цілим серцем. Подивіться вірші 6-8: «Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх»

Тут вірі Яків протиставляє двоєдушність. Двоєдушний – це той хто має вигляд віруючого, але насправді покладає свою надію не на Бога, або не лише на одного Бога, а також на самого себе чи на речі цього світу. Двоєдушна людина непостійна, на всіх своїх дорогах, каже Яків. Вона починає щось робити, але кидає не дійшовши до кінця. Двоєдушна людина сумнівається, не може довіритися Богу, не може покластися на Нього цілком. 

І, насправді, Господь дозволяє в наших життях багато різних випробувань, які виявляють цю двоєдушність. Виводять її назовні. Тобі здається, що ти цілком покладаєшся на Бога. Навчився цьому. Але через різні ситуації Він відкриває все нові і нові сфери нашого життя, в яких ти не довіряєш Йому. Тому, через різні випробування Бог також вчить нас покладатися на Нього і жити вірою. 

Третє, на що вказує нам Яків, це «правильні цінності». Щоб бути витривалими у випробуваннях і мати повну радість, нам потрібно навчитися цінувати правильні речі. Подивіться вірші 9-11: «А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав’яний, бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів’яне й багатий у дорогах своїх!»

На що опираються люди, коли стикаються з різними життєвими труднощами? На різні речі. Наприклад, багатому природньо надіятися на своє багатство. І, багатство саме по собі, в принципі, не є чимось поганим. З допомогою грошей можна швидко вирішити чимало різних проблем. Біда в тому, що коло цих проблем дуже обмежене. Іноді в наших життях стаються ситуації, коли навіть усі гроші світу нічого не могли б змінити. Наприклад, вчора я прочитав про сина однієї відомої людини. Хлопцеві всього 21 рік, але за останніх два роки він пройшов 18 курсів хіміотерапії і опромінювання. І тепер він змушений відмовитися від подальшого лікування, бо його тіло повністю розбите, але хвороба нікуди не пішла. 

Багатство може зробити життя більш зручним. Але щодо всього іншого воно безсиле. Але з іншого боку, воно оманливе, легко полонить серце. Тому Ісус каже Своїм учням: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже! Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!» (Мат 10:24-25). 

Яків нагадує нам, що багатства цього світу тимчасові, вони зникають, як цвіт на траві і закликає багатих хвалитися не своїм багатством, а своїм пониженням. Тим як Євангелія змінила їх. Тим, як Євангелія впокорила їх і навчила не бути гордими і не надіятися на свої статки, а надіятися на Христа. 

Але так само, як багатий схильний підносити своє багатство, бідний схильний підносити свою бідність. Звинувачувати інших людей або несправедливу систему в своєму приниженому становищі. Робити бідність своєю заслугою перед людьми, і навіть перед Богом. Робити бідність підставою, чому інші люди, або навіть Сам Господь Бог заборгували їм, і тепер повинні розплачуватися. 

Але пониженого брата Яків закликає хвалитися не своєю бідністю, а своєю високістю. Бо та сама Євангелія, яка впокорює багатого, піднімає приниженого. Тут доречно згадати ап. Павла, який проповідував Христа, Який, бувши багатий, збіднів, щоб збагатити нас (2Кор.8:9). Як часто в своїх посланнях він прославляє цього Христа, в Якому Бог збагатив нас усіляким благословенням з небес (Еф.1:3), в Якому ми маємо все. Сам Павло часто перебував убозстві і утисках але при цьому збагачував інших, нічого не мав, але всім володів. 

Ми маємо знати, що багатство і бідність не є цінністю самі по собі. І те і інше, це випробування, через які Господь навчає нас справжнім цінностям. Я згадую одну історію, як бідні брати з України в 90х роках поїхали до США і тиждень жили в домі пастора. Коли вони приїхали, вони були вражені. В пастора – великий власний дім, дві великих машини. Перше, що вони подумали: «він взагалі, віруючий, що живе у таких розкошах?», але через тиждень коли вони побачили, як багато цей пастор своїм домом служить церкві, скільки їздить, скільки трудиться, вони почали задавати інше запитання: «а ми, взагалі, віруючі?» Ці брати думали про багатство, як про цінність, але через поїздку навчилися, що це лише засіб, щоб здобувати істині цінності. 

Що ж є істиною цінністю? Подивіться вірш 12: «Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його». 

Які це дивовижні слова! Тут ми бачимо істину мету, чому Господь дозволяє в наших життях різні випробування: щоб ми навчилися не любити речі цього світу, а замість цього навчилися любити Господа. І Він робить усе необхідне для цього. 

Не потрібно думати, що вінець життя, про який говорить Яків, ми здобуваємо, або заробляємо через випробування. Ні, Господь приготував його даром для тих, хто любить Його. Через випробовування, Він готує нас, щоб ми могли прийняти цей вінець. Через випробування Він показує нам наші обмеження і вчить не покладатися на себе чи речі цього світу, але покладатися на Нього Одного. Триматися не за свої якісь досягнення, а за Його благодать і обітниці. Через випробування і труднощі Він навчає нас приходити до Нього з вірою і просити про мудрість. І Він дає нам мудрість, щедро і не докоряє. У випробуваннях Він дає нам побачити Самого Себе, Свою добрість до нас, побачити Його благе Провидіння, що діє в наших життях. Не дивно, що Яків, знаючи усе це про випробування, каже нам: «майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування» (2). Які, як виявилося, цінні ці випробування, які мають навчити нас любити Господа, змінити наші серця і образ думок, збагатити, щоб недостачі ні в чому не мали. Нехай Господь помилує нас і дасть Свою мудрість з небес, щоб ми могли бачити Його благу руку і Його задум в наших життях і мати повну радість, коли впадаємо в різні випробування.