Якова 1:19-27

У попередніх віршах (1-18) Яків готує християн до випробувань, проблем та нещасть у їхньому житті. І, схоже на те, що Якова більше турбує не те, що нещастя трапляються у житті віруючих, а те, як вони ставляться до цього. Він хоче, щоб ми ставилися що них не як невіруючі, а як віруючі. Для невіруючих у нещастях природно журитися, злитися та запитувати: «Чому це сталося зі мною? Чому Бог це допускає?» Однак ми маємо вірити, що Господь допускає ці нещастя та  використовую їх щоб сформувати нас духовно зрілими християнами.

Уявіть собі наших українських воїнів, які попали на передову, скажімо, в Донецьку область. І які дивуються: «О, тут, виявляється, стріляють! О, тут рвуться гранати, полюють снайпери, о, так тут дуже небезпечно! О, тут некомфортно жити! Боже, чому це трапляється зі мною? Чому Ти це допускаєш у моєму житті?» Власне, до цього їх готували в армії. Інакше і бути не могло. І коли вони попали на передову, то настав момент для того, щоб вони застосували ці знання на практиці. Схоже і в нашому християнському житті. Для цього ми вивчаємо Біблію, беремо участь у Богослужіннях, молимося, пишемо свідчення, служимо в церкві: щоб коли прийде момент випробування, ми застосували на практиці наші знання та навички.

У останньому вірші попереднього уривка написано: «Захотівши, Він нас породив словом правди…» (18) Тут говорилося про народження згори. Це народження прийшло не від нас. Це Бог захотів дати нам народження згори. Він обрав нас, Він покликав нас, коли прийшов час, дав нам Своє слово; Він спас нас та заплатив велику ціну нашого викуплення.

Сьогоднішній уривок починається зі слова «отож…» (19) Якщо ми народилися згори, то якими ми маємо бути? У сьогоднішньому слові Яків говорить про ті радикальні зміни, які відбуваються у житті народжених згори. Біблія навчає, що можлива ситуація, коли людина стверджує, то є християнином, тобто народжена згори, тоді як насправді ні. І Яків також каже, що таке можливе. І сьогодні Яків пропонує нам провести діагностику – чого варте наше християнство. Він говорить про те, що якщо ми народилися згори та увійшли у Божу сім’ю, то у нашому житті мають статися незворотні зміни. Діагностику Яків проводить по трьох таким змінам: у віршах 19-20 – зміни у стосунках з іншими людьми та характері; у вірша 21-25 – про зміни у стосунках з Божим словом; і у віршах 26-27 – тест на побожність.

Перше, справжнє християнство змінює наші стосунки з іншими (19-20). Прочитаймо вірш 19: «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидко послухати, забарна говорити, повільна на гнів». Тут Яків говорить про те, що християнство має проникати у сфери стосунків. Він каже: «Нехай буде кожна людина швидко послухати». Здатність уважно слухати та зрозуміти іншу людину, не перебивати – це з області стосунків. Люди часто перебивають, не вислухавши і, навпаки, кричать: «Не перебивай мене, дай мені закінчити речення!» Ми маємо навчатися не лише не перебивати, а слухати так, щоб зрозуміти. Слухати (не просто чути) – це важка праця. Почути іншу людину – це дуже непросто. Тому нам потрібно навчатися цього.

Говорити – це також з області стосунків. Слова можуть підтримати, а можуть і дуже глибоко поранити.  Коли ми не вміємо або не хочемо слухати – це призводить до гніву. Дуже часто люди гніваються, коли не хочуть приймати Божого слова та Божої волі у своєму житті, а наполягають на своєму. Вони можуть виражати гнів явно, можуть тримати його у собі, але в обох випадках гнів показує їх неготовність прийняти Божу волю. Яків каже: «Дивіться, якщо Ви дійсно отримали народження згори, то це має бути очевидним по ваших стосунках з іншими». Наша здатність слухати має свідчити про наше народження згори; те, як ми говоримо має свідчити про наше народження згори. Те, як ми контролюємо свої емоції та темперамент має відображати, що Бог дав мені нове життя.

Чому взагалі Яків говорить тут про ці речі? Тому що наше християнство визначається не лише тим, як ми поводимо себе на богослужіння чи вивченні Біблії, але і у повсякденному житті. Справжнє християнство тісно та невіддільно вбудовується у життя людини так, що його неможливо відокремити від людини. З іншого боку, є люди, християнство яких відокремлене від їх життя. З одного боку вони  вивчають Біблію, час від часу моляться, приймають участь на богослужінні та зібраннях, але з іншого боку їх система цінностей світська, вони роблять аморальні речі та обманюють на роботі. Яків каже: «Це – не християнство». Ваше вивчення Біблії та участь на богослужіннях не повинні стояти окремо, а повинні допомагати вам змінюватися та зростати духовно. Яків ілюструє це на одному прикладі.

Подивіться на 20-ий вірш: «Бо гнів людський не чинить правди Божої». Звичайно, і Христос іноді гнівався. Він розгнівався на людей, які перетворили храм на ринок. Але тут Яків говорить про інший гнів – про людський. Це коли люди не хочуть приймати Божої волі та наполягають на своєму. Коли ми приймаємо Божу волю, то маємо мир у серці. Коли наполягаємо на своєму – людський гнів. Гнів у нашому серці свідчить про те, що ми противимося Божій волі і процес нашого освячення не проходить як потрібно.

Якщо хтось через ці слова зрозумів, що з ним щось не так, бо щось не так з його здатністю слухати, зі словами і гнівом, то ми маємо розуміти, що з цим робити. Недостатньо вирішити змінитися та стати краще – ми самі не можемо цього зробити. Єдиний шлях – це прийти з покаянням до Ісуса Христа, Який єдиний може пробачити наші гріхи та змінити нас. Якщо хто усвідомив, що його духовна діяльність така як вивчення Біблії, участь у богослужінні, у зібранні свідчень, молитва та інше ніяк не впливають та не змінюють його життя, то це також нагода щоб прийди до Христа та попросити Його змінити моє життя.

Друге, не лише слухач слова, а й виконавець (21-25). У цих віршах Яків каже, що християни мають не лише слухати Божі слова, але й виконувати їх. Подивіться на вірш 21: «Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасати ваші душі». Яків каже прийняти Боже слово. Тут «прийміть» – дуже важливе слово. Зазвичай наш розум та серце зайняті всякими речами. Так зайняті, що там просто немає місця для Божого слова. Тому це місце потрібно знайти та розчистити територію.

Яків тут також каже, що слово, яке нам проповідується не для того, щоб зацікавити чи поінформувати нас, а щоб дати нам спасіння. Це означає змінити нас! Що ми думаємо коли приходимо послухати проповідь, чи свідчення? Ми маємо приходити з великим бажанням почути живе Боже слово, яке спасає наші душі! Ісус сказав: «Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя». Після цих слів багато учнів залишили Ісуса і більше не слідували за Ним. Ісус використав цю подію щоб перевірити Дванадцять учнів, та запитав їх: «Чи не хочете й Ви відійти?» Петро відповів: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів.6:60-69) Петро прийняв Боже слово, і це слово дало Йому життя і прив’язало до Ісуса Христа. Тут ми бачимо, що якщо ми не приймемо слова, то раніше чи пізніше залишимо Христа і не матимемо життя.

У 22-ому вірші Яків говорить про слухачів та виконавців слова. Прочитаймо цей вірш: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють». Яків бере ці слова з проповіді Ісуса Христа на горі. Порівняйте їх з Мт.7:21: «Не кожен, хто каже до Мене «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі». Тому по-чесному Яків мав би залишити помітку про те, що це слова Самого Ісуса Христа. Яків каже: «Не лише слухайте, виконуйте!» Для цього він наводить приклад у віршах 23-24:

23 Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібен людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, –

24 бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.

У всіх нас щось не так з лицем, чи не так? Тому ми часто вдивляємося у дзеркало, щоб побачити, що не так та поправити. Але слухачі нічого не поправляють. Не зрозуміло, навіщо розглядати себе в дзеркалі, якщо не збираєшся нічого  поправляти. Можливо їм здається, що достатнього розглянути.

Колись про людей, які лише прослухали курс, але не склали іспит, в дипломах писали: «Прослухав курс». Чи пішли б ви лікувати у лікаря, який лише прослухав курс? Просто слухачі – це люди, які слухають, але нічому не вчаться. Слово ніяк не зворушує їх, вони навіть не сперечаються з ним – вони його просто ігнорують. У наш час пандемії багато церков почали проводити богослужіння онлайн та виставляти проповіді у відкритий доступ. Не те щоб раніше церкви не виставляли проповіді – виставляли, але зараз виставляють майже всі. Тому у людей є безліч можливостей слухати самі різні проповіді – і у великих церквах, і у малих, у відомих, популярних, слухати самих різних проповідників. Звичайно, з однієї сторони добре, що церкви активні в соц. мережах. Однак не закликаючи людей виконувати слово, вони можуть робити їм ведвежу послугу, коли люди починають вважати, що служіння Богові – це прослухали кілька проповідей і поставили вподобайки. Яків каже: «Просте слухання без виконання ніяк не змінює вас, не обманюйте себе!» Один брат підійшов до проповідника після проповіді та й сказав: «Сильно було сказано. Мені так подобається, як Ви проповідуєте!» Проповідник подивився на нього прямо та й відказав: «Добре, і що ти будеш з цим робити?» Ми можемо послухати проповідь, але часто впадаємо в ступор коли потрібно застосувати його до нашого життя. Тому люди кажуть: «Я не знаю, що писати у свідченні!» Ми не маємо обманювати себе. Потрібно не лише слухати, а й виконувати!

На противагу їм у вірші 25 Яків змальовує виконавців слова: «А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм!» «Заглядає» це не просто поверхневе читання. Заглядає щоб перебувати в слові! Це глибоке вивчення з бажанням розібратися та виконувати. В 2 Кор.5:3а написано: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі…»  Як давно Ви вивчали Біблію, чи писали свідчення і розмірковували над цим питанням: «Чи я в вірі?» З таким питанням ми маємо заглядати в досконалий закон. Досконалий закон – це Євангеліє нашого Господа Ісуса Христа, яке звільняє нас від влади гріха, від осуду і дає життя. І цим новим життям у Христі людина блаженна та приносить плоди.

Третє, побожність (26-27). В наш час слово «побожність» чи «побожний» – не дуже популярне. Можливо, тому що люди розчарувалися в тих людях, які вважали та виставляли себе побожними, а насправді такими не були. Подивіться на вірша 26: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» Уже вдруге у сьогоднішньому уривку ми зустрічаємо слово «обманювати себе». Так, стосовно духовних речей люди схильні обманювати себе, видаючи примарне за дійсне. Люди люблять вказувати іншим, що їм робити, але не запитують ні себе ні інших що вони роблять не так. Є люди, які приходять в церкву та слухають проповіді, але не вгамовують свого язика: у сім’ї, на роботі, у стосунках з батьками чи братами та сестрами. Яків каже: «Це – марна побожність».

Подивимося на вірш 27: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу». У той час сироти та вдови були самими незахищеними прошарками населення та боролися за виживання. Допомога таким людям була нагальною потребою того суспільства. «Допомогти їм – це є чиста й непорочна побожність» – каже Яків. Побожність – це задовольняти реальні, а не надумані потреби людей.

Час від часу нам потрібно проводити діагностику свого автомобіля, інакше в один день він стане і далі не поїде. Час від часу – діагностику сантехніки у квартирі – інакше Вас може несподівано затопити. Нам потрібно проводити діагностику свого здоров’я. І сьогодні Яків пропонує нам провести діагностику нашого християнства. І ця діагностика є найважливішою, тому що від неї залежить усе наше життя. Яків каже: «Будьте виконавцями слова, а не слухачами». Яке слово Ви зараз виконуєте? І якщо діагностика показала проблеми, то Вам потрібен Христос, Який сповістив нам Євангелію та покликав йти услід за Ним. Хай Господь благословить Вас.