1Самуїла 13:1-15

Минулого разу ми читали, як Самуїл передав лідерство над Ізраїлем Саулу. Саул був молодим, красивим і високим, він щойно здобув свою першу військову перемогу і врятував жителів Явеша. Усі були піднесені, радісні, сповнені надій. Навіть Самуїл час від часу посміхався собі в бороду. Нові обличчя, молода команда, такий гарний і славний початок… ну що б, здавалося, могло піти не так? Наступні розділи книги мали б містити перелік величних діянь Саула. Насправді ж все, що автор збирався сказати про молодого царя хорошого, він вже сказав.  В наступних розділах ми вже бачимо Саула, яким керують страх, заздрість і бажання втримати владу.

В сьогоднішньому уривку Саул припускається фатальної помилки, яка вартувала йому царства. На перший погляд, вчинок Саула здається незначним, а реакція Бога і Самуїла – невиправданою і надмірною. Тим більш нам потрібно бути уважними і навчитися, як ми можемо чинити мудро і догоджати Богу своїм життям. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум і серце, щоб вірити і коритися Його слову.

Звернемося до уривку. Вірш 1 каже: «Закінчувалась друга річниця після того, як Саул став царем над Ізраїлем». Цей вірш мав би встановити часовий орієнтир для описаних подій. Однак, уважний читач мав би поставити собі питання: «як це може бути?» В минулих уривках ми читали про те, що Саул був досить молодим, коли став царем, а тут ми читаємо, що всього лиш через рік він вже має сина, Йонатана, достатньо зрілого, щоб очолити частину Саулового війська і розбити филистимську заставу.

Ті, хто мають паперові Біблії під рукою, можуть помітити поруч з цим віршом зірочку, а у виносці прочитати, що дослідники Біблії і фахівці з перекладу вважають, що цей вірш дійшов до нас не повним і в різних перекладах він звучить по-різному. Хтось переклав його так, як в нас, а хтось пише: Саулу було 30 років і він 42 роки царював над Ізраїлем. В інших перекладах говориться: Саулу було 50 років і він 22 роки царював над Ізраїлем і т.д. Все це робить неможливим встановити, коли саме  відбулися описані події. Але від цього їхня важливість не стає меншою.

Ви мабуть пам’ятаєте: на битву під Явешом під керівництвом Саула зібралося 330тис. озброєних чоловіків. Величезна армія. Однак після перемоги усі вони відправилися до своїх осель. Другий вірш повідомляє нам, що поруч з царем залишалося тільки 3000 воїнів, частину з яких він підпорядкував Йонатану. Це була основа його війська, професійні військові, однак їх було не так вже й багато.

Подивіться вірші 3-5: «Йонатан розгромив загін филистимців, який був у Гіві, і всі филистимці довідались, що євреї збунтувались. Тому Саул засурмив у ріг по всій країні, мовляв: Хай почують євреї! Коли всі Ізраїльтяни дізнались, що Саул наказав розгромити загін филистимців, через що Ізраїль став ненависним серед филистимців, то народ відгукнувся на заклик Саула й зібрався в Ґілґалі. Филистимці також зібрались, щоб воювати з Ізраїлем, – тридцять тисяч колісниць, шість тисяч вершників на конях, а піших воїнів було так багато, наче піску на березі моря. Вирушивши, вони стали табором у Міхмасі, на схід від Бет-Авена».

Не дивлячись на усі ті перемоги над филистимцями про які ми читали раніш, Ізраїль все ще був слабким і залежним. Про це нам говорить вже хоча б той факт, що в Гіві, рідному місті Саула, аж до цього часу знаходилась филистимська залога з намісником і військом.

Ми не знаємо, що саме спричинило описані події. Вони точно не виглядають, як добре продумана військова операція, швидше, як локальна сутичка, яка переросла у великий конфлік. Йонатан розгромив филистимський загін у Гіві і це запустило цілу низку подальших подій. З одного боку ми бачимо Саула, який одразу зрозумів, що це не закінчиться добром і проголосив збір війська у Гілгалі.

З іншого боку ми бачимо филистимців, які сприйняли цю подію, як відкритий бунт і організували повномасштабну каральну операцію спорядивши «тридцять тисяч колісниць, шість тисяч вершників на конях, а піших воїнів було так багато, наче піску на березі моря».

Коли євреї почули Сауловий заклик до збору, то спочатку відповіли з ентузіазмом. Можливо, вони ще пам’ятали минулі перемоги. Але коли люди побачили з якою силою їм доведеться мати справу, настрої дуже швидко змінилися. В порівнянні з військовою машиною филистимців військо амонійця Нахаша з 11го розділу
виглядало просто, як збіговище ненавчених гопників.

Тому далі ми читаємо, що бойовий дух євреїв згас так само швидко, як загорівся. Народ почав розбігатися. Вони ховалися в печерах, хащах і ущелинах скель, звідки филистимці не могли б їх дістати. А частина взагалі подалася за Йордан. Врешті розбігатися почали не лише звичайні люди та ополчення, а навіть і військові, ті, хто складав ядро Саулової армії.

Що ж в цей час робив Саул? Подивіться вірші 8-9: «Він чекав сім днів, визначених Самуїлом, а Самуїл все не приходив у Ґілґал; тим часом військовий народ став від нього розпорошуватись. Тож Саул сказав: Приготуйте мені жертви для всепалення, а також мирні жертви! І він сам приніс всепалення».

Саул, як ми бачимо, залишався на місці і впродовж тижня чекав на Самуїла, як вони домовилися раніш. Як думаєте, легко було Саулові залишатися на місці і чекати? – зовсім не легко. Зовсім не легко бачити переляканих людей які дивляться на тебе з очікуванням і надією, а тобі, насправді, нема чим їх втішити. Зовсім не легко бачити, як кожного дня твоє військо тане на очах, а разом з ним і шанси на перемогу. Саул розумів, що це був час, коли мала вирішитися доля Ізраїлю, доля його царства, власне, його майбутня доля. Щодня він з надією чекав на Самуїла, але день минав, за ним ще один і ще один, а Самуїл все не приходив.

Врешті, як бачимо, Саул не витримав цього очікування і вирішив принести всепалення самостійно. Він мав на меті зміцнити людей, повернути їм віру в те, що Бог з ними і в них все ще є надія на перемогу. Насправді, його вчинок видається послідовним і дуже потрібним: не можна давати людям занурюватися в страх і зневіру, не можна просто сидіти склавши руки, потрібно було щось зробити і він це зробив, як справжній лідер свого народу. Як вам здається?

А як вчинок Саула оцінив пророк Самуїл? Подивіться вірші 11-13: «Але Самуїл сказав: Що ти наробив?! Саул відповів: Коли я побачив, що моє військо розбігається, а ти в умовлений час не прийшов, тоді як филистимці зібралися в Міхмасі, тому я подумав, що филистимці незабаром вирушать на мене в Ґілґал, а я ще не встиг попросити Господнього заступництва, тому я насмілився принести всепалення! Самуїл же сказав Саулові: Ти вчинив нерозумно! Ти не дотримався наказу Господа, твого Бога, який Він тобі дав. Адже сьогодні Господь утвердив би твоє владарювання над Ізраїлем навіки».

Самуїл оцінює вчинок Саула, як нерозумний: «Ти вчинив нерозумно! – каже він, – Ти не дотримався наказу Господа, твого Бога, який Він тобі дав». Насправді, Саул і сам знав, що він чинить неправильно. І це добре видно з того,
як він виправдовується, як він намагається раціонально показати, що це було необхідністю, а не переступом, що він був просто змушений вчинити так, як вчинив.

Врешті, він навіть намагається перекласти відповідальність за цей вчинок на самого Самуїла: «ти в умовлений час не прийшов», каже Саул, хоча зрозуміло, що це – неправда. Пророк прийшов вчасно, просто Саулу забракло віри.
Комусь може здатися, що Самуїл спеціально сидів в кущах і чекав, коли Саул помилиться. Це не так. Бог не робить так. Він не сидить в кущах, чекаючи, коли ми  згрішимо, щоб потім вискочити і сказати: «Я так і знав, що в тебе нічого не вийде».

Так робить не Бог, так робить диявол. Більшість наших падінь відбувається не тому, що Бог запізнився, а тому, що нам, так само, як Саулу на 5хв не вистачило віри і терпеливості. Тому що ми просто не хочемо боротися до крові, воюючи з гріхом (Євр.12:4). А потім заспокоюємо себе, що це обставини були такі, що вчинити інакше було б просто не розумно і не можливо.

Ми не хочемо діяти нерозумно, правда? Ми хочемо бути мудрими, хочемо приймати правильні рішення. Як нам навчитися діяти мудро? Самуїл відповідає нам: діяти мудро – це коритися Божому слову, Його велінням. «Початком мудрості є страх Господній, і пізнання Святого – розум» (Прип.9:10).

Правда в тім, що життя постійно підкидає нам такі ситуації та обставини, коли нам пропонується діяти так, як вигідно чи зручно, а не так, як говорить нам Боже слово. І тому є безліч прикладів. Минулого четверга ми чули свідчення нашої любої сестри про те, як їй довелося обирати: приєднатися до одногрупників і брехати
викладачу, чи сказати правду. Приєднатися до більшості легше, нам не хочеться конфліктів, не хочеться відчувати себе білою вороною в колективі. Але перед нами не стоїть питання, як легше. Ми маємо відповісти на питання: як правильно.

Ще одним гарним прикладом є історія Еріка Ліддла, британського атлета. Недавно ми з дітьми дивилися про нього фільм «Вогняні колісниці». Ерік був талановитим атлетом, який багато часу присвятив підготовці до Паризької Олімпіади 1924р. (рівно 100 років тому). Крім того, Ерік був вірним християнином, багато років свого життя він присвятив місії в Китаї. Ерік казав: Бог створив мене швидким, я відчуваю, як Він радіє, коли я біжу.

На олімпіаді він готувався до забігу на дистанцію 100м. Він дійсно був дуже швидкий і мав усі шанси взяти золото. Але виявилося, що забіг поставили в неділю, а він не міг бігти в неділю, це суперечило його переконанням. Неділя – для поклоніння Богу, казав він. Усі намагалися переконати його відступитися від своїх принципів, від своєї віри, адже йшлося не про його особисту славу спортсмена, йшлося про честь країни. Тиск був величезний, та Ліддел відмовився.

В результаті він біг дистанцію, до якої взагалі не готувався: 400м. На цій дистанції ніхто не розглядав його, як серйозного суперника. Тим не менш він прибіг першим і поставив світовий рекорд. Він біг ще раз, на 200м і взяв там бронзову медаль. Ерік прославився сам, прославив свою країну, але також він зробив те, чого бажав найбільше: він прославив Бога. Всі газети тоді написали про чоловіка, який оцінив богослужіння вище за олімпійську медаль.

Люди навколо нас, світ пропонують нам свій погляд на те, як ми маємо виховувати дітей, як одружуватися, як маємо розпоряджатися своїм часом чи фінансами. Дуже часто ці уявлення звучать дуже раціонально, але йдуть в розріз з тим, що говорить нам Боже слово. Бути мудрим, чинити розумно – це знати Боже слово і коритися йому.

Коли ми хочемо бути вірними в питанні створенні сім’ї, берегти богослужіння, чинити правильно, жити відповідно до Божого слова, для людей навколо нас це може здаватися нерозумним. Нам самим може здаватись, ніби ми щось втрачаємо, війська розбігаються. Питання в тому, чи залишаємося ми вірними Божому слову, Його наказам і постановам. Нехай Господь допоможе нам чинити мудро: знати Його волю і виконувати її. Амінь.

Подивіться вірші 13-14 ще раз: «Самуїл же сказав Саулові: Ти вчинив нерозумно! Ти не дотримався наказу Господа, твого Бога, який Він тобі дав. Адже сьогодні Господь утвердив би твоє владарювання над Ізраїлем навіки. Але тепер твоє царство не втримається. Господь знайшов Собі мужа по Своєму серцю. Саме йому Господь доручить стати володарем над Своїм народом, адже ти не дотримався того, що звелів тобі Господь!»

Саул вчинив нерозумно тому, що боявся втратити царство. Але він забув, що став царем не тому, що був таким чудовим хлопцем, не тому, що заслужив цього, а тому, що Бог його обрав. «Сьогодні Господь утвердив би твоє владарювання над Ізраїлем навіки. – каже Самуїл, — але тепер твоє царство не втримається». Саул думав, що його спасіння в тому, щоб зберегти сильне і вмотивоване військо. Насправді ж, його спасіння було в тому, щоб чинити Божу волю, робити те, що догодить Божому серцю.

Що важливіше для нас: досягти своїх якихось планів та бажань (навіть, якщо це дуже хороші бажання), чи віддати Богу поклоніння і шану, яких Він заслуговує? Непослух Саула не здається нам такою вже серйозною проблемою, щоб за це позбавити царства. Нам хочеться пожаліти його, адже покарання здається неспівставним з проступком. Він же не зробив нічого жахливого, не вбив нікого. Він вірно чекав 7 днів, просто трішки не вистачило терпіння.

Насправді, Бог був милостивий до Саула. Він не забрав в нього царство в той самий день. Саул залишався царем до кінця свого довгого життя. І, насправді, тут не йдеться про Саула. Тут йдеться про Бога, Який шукає мужа по Своєму серцю. Того, хто прийме Божу волю і виконає її, як свою. Саул не став таким чоловіком. Давид хоч і був значно кращий в цьому смислі, але також був далекий від ідеалу. Велич Давида була в тому, що коли Бог говорив до нього, він слухав, розкаювався і шукав того, як догодити Богу і виконати Його волю. Божий намір щодо царя, який правитиме і опікуватиметься Його народом здійснився в Христі.

« 6   Він, маючи Божу природу… понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина; 8   Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної. 9   Тому Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке вище всякого іншого імені, 10   аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно – і піднебесних, і земних, і підземних» (Фил.2:6-10).

В Христі ми маємо вічного Царя і вічне Царство, якого не здолають жодні злі сили цього світу чи будь якого світу. Царство миру і Царство праведності, Боже Царство. Так само, як Саул ми часто проявляємо непослух Божому слову і не маємо чим виправдатись. Але в Христі Бог приймає нас, виправдовує і дає життя. Його послухом ми спасенні, Його покорою навіть до смерті ми маємо життя. Бо «Як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного на всіх людей прийшло оправдання для життя. Бо як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними» (Рим.5:18-19).

Врешті, через Свого Духа Святого, Бог змінює нас в людей за Його серцем, і ростить нас за образом Свого Сина. Господь каже: «Я вкладу Мій Закон у їхню душу і на їхніх серцях напишу його, і таким чином, буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом» (Єр.31:33). Свій Закон Господь вкладає в наші душі, пише його на наших серцях, щоб ми могли жити в цім поколінні, як Його народ, служити Йому з радістю, виконувати Його волю.