1 Самуїла 17:38-54

Минулого тижня ми почали розглядати відому історію про Давида і Голіафа. Як ми з’ясували тоді, Давид не планував бути учасником подій, що трапилися з ним. Але Бог діє за своїм планом, як того бажає Сам. І тому в цій історії було відведене своє, визначальне місце Давидові, як Божому Помазаннику, через кого Бог дарував спасіння своєму народові. Врешті Давид був прооборазом істинного Помазанника, яким є наш Господь Ісус Христос, що спасає цей світ від гріха і смерті. 

Тож давайте перейдемо безпосередньо до тих подій і подивимося на велику Божу роботу через одного сміливого юнака, який був відданий всім серцем Богові і Його справі. 

Погляньмо на вірші (38 – 39а): “Саул одягнув Давида у свій одяг, поклав йому на голову мідний шолом, надів на нього панцир, 39а поверх військового одягу припасував до пояса Давида свій меч…”

Отже, слова Давида про його ставлення до Голіафа було переповідано і Саулу. Пам’ятаєте, що це за слова? (нагадаю, 26б): “Адже хто він такий, цей необрізаний филистимець, що сміє ганьбити бойові лави живого Бога?” Тому Саул наказав, щоб до нього привели Давида.

У 33 вірші ми знаходимо враження Саула від зустрічі з Давидом. Там ми бачимо, що Саул не був у великому захваті, коли дивився на того,  хто стояв перед ним. Мабуть, він очікував побачити зрілого воїна в бойовій амуніції, загартованого в битвах. Проте побачив хлопчину, зовсім юного і, зрозуміло, відразу спробував утримати Давида не вступати в це протистояння.

І хоча зовні Давид виглядав дуже молодо, але було в нього щось таке, що запалювало дух. Очі Давида горіли, а його слова які ми знаходимо у віршах 35 та 36 спрямовані Саулу, вказують на те, що цей хлопчина був не таким вже й простим. 

Власне тут я б хотів звернути увагу на характер Давида. Що це був за чоловік? Вірші 35,36 говорять, що коли на пасовисько приходив лев або ведмідь і хапав вівцю, то Давид, що пас отару, відбивав її у цих сильних тварин, а якщо ті кидалися на нього, то голіруч вбивав їх. Взагалі-то, це дуже ризиковано для життя. Проте це вказує на те, що він був сміливим і відважним. 

У 28 вірші Еліяв, найстарший брат Давида гніваючись, говорить йому: “… знаю твою зарозумілість і твої лихі думки, адже ти прийшов, щоб подивитись на битву!”  

Нехай роздратування Еліява не вводить вас в оману, коли той звинувачує у зухвалості Давида. Це природньо для старших братів, коли ті говорять про менших)). Хто згадає щось подібне в Писанні? Так, це історія Йосипа і його братів. На що це вказує? Подібно до Йосипа, Давид мав лідерські задатки. Очевидно, він мав свою думку і свій погляд на багато речей. І на ситуацію з Голіафом він дивився по-своєму, а не так, як всі. 

Недавно я слухав одного журналіста, який перелічував основні проблеми в нашому війську. Так от, на перше місце він поставив проблему лідерства в нашій армії.  Нехай Господь на чолі нашої армії поставить лідерів з духом і характером Давида.    

Тому з огляду на внутрішні якості – стресостійкість, цілеспрямованість, рішучість, а також на спортивну підготовку – швидкий, міцний в руках, стійкий на ногах, врешті з гострим розумом – ми знаходимо Давида добре підготовленим бійцем.

Ну і головне, що виокремлює Давида із всієї маси – це його віра в Бога. Вірш 37а: “...Господь, Який рятував мене з могутніх лев’ячих та ведмежих лап, Він врятує мене також і від рук того филистимця!…” Давид був помазаний Богом чоловік. Звідси основа його сили. Бог бачив його серце. Воно було щирим і спраглим. Бог вибрав його щоб він робив Його справу. В Діях 13:22: “Знайшов Я Давида, сина Єссея, людину Мого серця, – він виконає всі Мої наміри!”  Дух Святий був на Давидові. Він привів його на цю битву. Прийшов час Давида, коли він мав прославити Бога.

В цьому сенсі звичайно подвиг Давида — це тінь подвига Господа Христа. Господь Ісус прийшов в цей світ щоб кинути виклик силам зла. Він встояв у спокусах, які чинив  проти Нього сатана. Він пішов на хрест, щоб зруйнувати дію гріха. Він воскрес, щоб перемогти смерть. В Івана в (17:4) вперед час коли Йому належало йти на розп’яття, в молитві, Він звертається до Батька, де говорить такі слова: “ Я прославив Тебе на землі, завершив справу, яку Ти доручив Мені виконати.” 

Отже, повернемося до віршу (39б). Там говориться, що Давид, коли одягнув військове спорядження Саула, то відчув дискомфорт. Йому було ходити не зручно. І, очевидно, він відчував, що це вбрання сковує його, забирає можливість вільно і швидко рухатися, – те до чого він звик, що є його сильною стороною. Тому Давид зняв все це з себе. 

Цікаво, що Саул дав Давиду свій військови одяг. Це говорить про те, що дійсно Ізраїль був слабко озброєний і найкраще екіпірування було лише у Саула і Йоната – шолом, панцир, меч. Це подібно до сьогоднішніх реалій – Україна слабше озброєна, ніж росія.

Тож з якою зброєю виступив Давид проти Голіафа? Детально це описується у (40) вірші. Там говориться, що він озброївся своєю палицею, п’ятьма камінцями, які поклав в свою дорожню торбину і пращею. Серйозно?

Чи можна посох, пращу і камінці вважати повноцінною зброєю? От мені цікаво, коли Саул і його військо дивилося на Давида, який виходив на поле битви і ніс з собою палицю, камінці і пращу, що вони подумали? От, щоб ви подумали брати, якби ви були солдатами і бачили когось, хто з вилами біжить на танк? Так, цей хлопчина не сповна розуму.

Тому так звана зброя Давида з огляду військової справи має дуже слабкий потенціал. Сам Давид не був професійним військовим, а тому не володів жодними тактиками чи знаннями в цій сфері, він був звичайним пастухом овець. Його військовим знаряддям не були меч, спис, чи щит, а посох – палиця, якою він доглядає свою отару. Праща і камінці – що це? Ефективна зброя? 

Так, дійсно в книзі Суддів 20:16 згадуються мужі з коліна Веніаміна, їх було сімсот і вони мітко жбурляли каміння пращею. Але це радше було трендом свого часу, що не стало масовим, а значить не дуже ефективним. Тому не дивно, що автор говорить про торбинку Давида, куди він склав камінці, як про сагайдак, куди мали складатися стріли. Лук і стріли насправді були набагато кращою зброєю для ураження. Давид цього не мав.

А тепер давайте поглянемо на Голіафа і його зброю. Минулого разу ми детально про це говорили, тому я коротко нагадаю. Голіаф був єдиноборець за своєю спеціалізацією. Тобто він мав великий досвід поєдинків один на один і очевидно із всіх них він вийшов переможцем. Він був професійним військовим. Він був екіпірований мідним шоломом на голові, одягнений у мідний панцир вагою близько 60 кг, а на ногах були мідні наколінники. Із зброї він мав списа із наконечником у 7 кг, меча, а також щит який окремо ніс зброєносець.

Отже, яке ми протистояння бачимо: молодість і відсутність знань у воєнному ділі проти досвіду битв, що набутий протягом багатьох років. Палиця, праща і камінці проти 60 кг броні, щита, меча і списа з металевим наконечником. Висновок напрошується сам собою: З огляду військового потенціалу Давид повністю програвав Голіафу.

У віршах (41 – 44) ми бачимо вихід на сцену Голіафа. Говориться, що він наближався до Давида із щитоносцем, що йшов попереду. У (42) вірші автор підкреслює, що Голіаф придивившись до Давида, не сприйняв його всерйоз, бо не помітив там воїна, а лише якогось рум’яного хлопчину. Рум’яність Давида вказувала на його юність. У віршах з (43-44) Голіаф застосовує свою класичну тактику: психологічного тиску: “Хіба я пес, що ти йдеш проти мене з палицею?” …”Підійди до мене ближче, і я віддам твоє тіло небесним птахам та земним звірам!” – верещав Голіаф. Врешті з його рота посипалися прокльони на адресу Давида.

Минулого разу ми говорили, що його грізний вигляд та брутальні образи на адресу ізраїльтян протягом сорока днів, мали такий нищівний вплив, що ізраїльське військо занепало духом, а в (24) коли деякі бачили його, то навіть втікали, оскільки дуже боялися його. 

Метод, до якого вдався Голіаф, це класична пропаганда з метою залякати опонента настільки, щоб той просто здався без бою. Варто зазначити, що такий тип битви, як очний поєдинок запропонували саме филистимляни, таким чином нав’язавши ізраїльтянам свої правила проведення битви. У війні це називається військова ініціатива: це коли одна із сторін створює умови проведення бойових дій вигідними для себе. Филистимляни вважали, що їм вигідно саме так воювати, бо в них був непереможний Голіаф.

Якщо поглянути на реалії сьогоднішньої війни між Україною і росією, то ми побачимо точно те саме. Росія інвестує мільярдні кошти в пропаганду. Вони створюють купу фейків, брехні, залякування, уявних конфліктів на мовному підгрунті і багато іншого. Ціль цьому послабити нашу країну зсередини, посіяти паніку і хаос, врешті нав’язати абсолютний страх, щоб це призвело до поразки.   

Хто стоїть за усім цим? Кому властиво діяти в такому стилі? Відповідь доволі очевидна – сатана. У Івана 8:44 Ісус говорить про сатану: ”…Він був душогуб від початку й не встояв в правді, бо правди нема в ньому. Коли говорить неправду, то говорить з свого, бо він неправдомовець і батько брехні.“

Давайте поглянемо, як реагував Давид на випад Голіафа? Перейдемо до віршів (45-47): “Але Давид у відповідь сказав филистимцю: Ти вийшов на мене з мечем, зі списом та щитом, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, – Бога Ізраїлевого війська, Якого ти зганьбив! Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки; я тебе вб’ю й відсічу твою голову. Ще сьогодні віддам трупи филистимських військ небесним птахам і земним звірам, й таким чином уся земля зрозуміє, що є Бог в Ізраїлі! Увесь зібраний тут люд пізнає, що Господь спасає не мечем і не списом! Адже це Господня війна, тож Він віддасть усіх вас у наші руки!”

Отже, що ми бачимо? Здавалося, що сорокаденна артилерія словесної тиради Голіафа знищила серця ізраїльських солдат. Але раптом з’явився той, хто не став мовчати і слухати все це. Навпаки, говорячи військовою мовою, він розпочав свою контрбатарейну боротьбу. 

Брати і сестри, в цьому епізоді Давид показує нам чудовий приклад, як нам діяти, коли нас атакує артилерія страху і відчаю. Нам варто не мовчати, а проголошувати Слово Бога для свого життя. Опиратися на обітниці Божі. На осінній конференції мене дуже вразила проповідь п.Якова. В особливості історія з батьком проповідника, якого п.Яків привів як приклад. Той чоловік зміг достойно без образ і нарікань відійти до Господа, маючи серйозні хвороби тіла, до останнього дня тримаючи Святе Письмо в своїх руках. Врешті, його вплив був суттєвим на те, що його син став віруючим і служителем.  

Давайте розберемо більш детально, що говорив Давид у відповідь Голіафу:

По-перше: “я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, – Бога Ізраїлевого війська, Якого ти зганьбив!” У (45) вірші, Давид гарно розставляє акценти, що є опорою? для кожного з них в цій битві. Голіаф по справжньому спирався на себе, на свою бойову міць, на свою зброю. 

Це подібно до того, як сьогодні деякі країни, що володіють ядерною зброєю сильно цим гордяться. Вони погрожують перетворити весь світ в радіоактивний попіл. Спираючись на це, вони дозволяють собі порушувати всі міжнародні конвенції і міжнародне право. Проте Давид спирався на Ім’я Бога Саваота. Справжнім озброєнням, яке було у Давида, це не праща з камінцями. Це його віра в те, що на це поле битви він виходить не один. З ним поруч йде сам Господь. 

Дух Святий, що був на Давидові дарував йому відважне серце не боятися ворога, а сміливо протистати йому. Якова 4:10: “Упокоріть себе перед Господом, і Він піднесе вас.”  Брати і сестри, для нас це теж важливо в світлі тої війни, яку веде проти нас загарбник. Нам, як християнам, варто найперше упокорити себе Богові, довіряти Йому, в молитві просити Його перемоги. Він справжня опора для України в цій страшній війні.     

По-друге: “Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки;…й…уся земля зрозуміє, що є Бог в Ізраїлі” У (46) вірші Господь дає слово Давиду, що очікує? Голіафа і филистимлян в цьому протистоянні. Очікує їх те, що вони будуть розгромлені, а Голіаф втратить свою голову. Чому? Бо ніхто не має права ганьбити бойові лави живого Бога. А ще, щоб вся земля зрозуміла, що є Бог в Ізраїлі.  Давид звертається до цього прийому, бо це вже було багато разів в їхній історії. 

Звичайно особливим чином стоїть їх звільнення з єгипетського рабства і Божий суд над Єгиптом. В цьому протистоянні на одній із сторін стояв Ізраїль і млів від страху перед своїм ворогом. Вони забули Того, Хто дарує перемогу. Але Дух Божий вкладає в уста Давида говорити слово з владою щоб показати своїм братам, що Бог тут з ними і сьогодні він віддасть ворога в їх руки. Звісно, це стана наукою і для филистимлян.

По-третє: “… це Господня війна, тож Він віддасть усіх вас у наші руки!”

У (47) вірші Давид проголошує, що результат цієї битви не залежить від людських можливостей. Результат залежить від Бога. Цього разу филистимцям не повезло, бо війну проти них ведуть не просто люди, а сам Бог. Тому військовий досвід, сучасна зброя, і будь-які інші переваги не в силі змінити поразку филистимлян. Вони були приречені.     

Далі у віршах з (48-54) описується безпосередньо сама битва. Там говориться, що при наближенні Голіафа до Давида, Давид швидко зайняв вигідний йому рубіж, взяв камінця з торбинки і зарядивши свою пращу, жбурнув нею в сторону Голіафа. В результаті камінь влучив в чоло супротивника і пробивши череп, застряг там. 

Голіаф долілиць гепнув на землю, а Давид підбігши до нього, вихопив його меч і відрубав йому голову. Це спричинило великий страх в рядах филистимців і вони кинулися втікати. Тоді ізраїльтяни побачивши, що їх вороги розбігаються, погналися за ними і вражали їх так довго, що вся дорога до Гата і Екрона була всіяна їх тілами. 

Таким чином Бог подарував пермогу своєму народові на чолі з Давидом. А велетня Голіафа, Бог жбурнув лицем на землю, в точності як, це було зроблено до цього із їх богом Дагоном перед Божим ковчегом. Можливо слова Давида вивели його з себе. Він розлютився й кинувся вперед. Але камінь прилетів на протихід та вразив його.

Давайте ще раз прочитаємо (47) вірш разом: “47 Увесь зібраний тут люд пізнає, що Господь спасає не мечем і не списом! Адже це Господня війна, тож Він віддасть усіх вас у наші руки!”

Перемогу над Голіафом Давид називає Господнім спасінням. “Не мечем і не списом спасає Господь”, – говорить Давид. Тут він вказує, що успіх на полі битви не залежив від людських здібностей чи унікальності зброї. Все залежало тільки від Бога. І дійсно Голіаф був вражений пращею і камінцем, тобто не класичною військовою зброєю. Але справа в тому, що якби  в Давида не було пращі, а будь що інше він все одно переміг би Голіафа. Чому? Та тому що Давид мав віру! 

Що таке праща і п’ять камінців? По суті нічого. Але віра Давида в Бога Саваота зробила цю зброю нищівною для Голіафа. До речі, сьогодні Ізраїльські протиракетні системи називаються “праща Давида”. Чи ви пам’ятаєте історію про пророка Іллю і вдову з Сарепти Сидонської. Ця жінка довірилася Богові і останню пригорщу борошна і олії віддала пророку, будучи сама із сином голодною, бо в тому краї був голод. Проте її віра дозволила звершуватися Божій роботі, тому борошно в діжці і олія в глечику ніколи не закінчувалися. Врешті, так дорога нам історія про п’ять хлібів і дві рибки теж про це. Віра Андрія дозволила Ісусу і учням нагодувати п’ять тисяч людей.

Але найкращий приклад — це Ісус Христос. Коли ми дивимося на Нього, то знайдемо абсолютний взірець віри і покорності волі Отця. Через Ісуса Бог звершив спасіння всього людства. Прихід Христа на цю землю не був з великими почестями і фанфарами. Він прийшов, втілившись в маля, що народилося в хліву у маленькому містечку Вифлеємі. Він зростав у простій сім’ї теслі. Він був позбавлений Божої могутності бо свідомо прийняв бути серед людей. Сильні світу цього знущалися над Ним. Їм здавалося, що Він слабак і нікчема. Врешті вони думали, що зганьбили Його коли розп’яли на Хресті. 

Але Господь Ісус був вірний Батькові. І Батько Його ганьбу перетворив на Його пермогу. “Тому що слово про хрест є безумством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це – Божа сила.” (1 Коринтян 1:18), – говорить Павло. Господь Ісус став нашим Спасителем, знищивши на хресті силу гріха і смерті, видавши сатану на посміховисько. Могутність Божа діє не там, де сильні і владні за людськими мірками. Вона звершується там, де є віра.

Сьогодні в нашій країні війна. Українці гинуть щодня. Тому, дорога Церква, давайте вірити Богові і покладатися на Христа, бо тільки в Ньому є перемога для нас.

Давайте помолимся!