1 Самуїла 7:2-17

Сьогоднішній 7ий розділ завершує вступну частину книги (наступний розділ починає нову сюжетну лінію становлення ізраїльської монархії). Тут ми бачимо, як Самуїл з підлітка, який чує Бога, виростає в зрілого служителя: пророка, суддю і пастиря для свого народу. В цьому розділі ми бачимо велике пробудження, відновлення та перемогу Божого народу. Це були важливі, навіть знакові події для Ізраїля і нам є чого
навчитися з них. Нехай Господь допоможе нам в цьому і зробить наші серця м’якими до Його слова, а розум гострим та уважним.

Досить часто цей розділ розглядають, як таке собі «практичне керівництво для
пробудження»: беруть опис подій того часу, накладають їх на сьогодення і намагаються
знайти якусь просту «формулу успіху». Тим більше така спокуса може бути у нас в
зв’язку з війною, яка точиться навколо нас.

Звичайно, пробудження – це дуже добре. Погана та церква, яка не бажає і не молиться про пробудження, про надзвичайну і потужну Божу роботу, покаяння і навернення людей до Бога. Ми молимося за Божу роботу в нас і через нас – в Україні.

Але якраз одна з тих речей, яких ми вчимося з цих розділів, це те – що Богом не можна керувати, не можна поставити Його на служіння собі і своїм цілям, навіть таким благим. Бог робить те, що хоче і тоді коли Він цього хоче. Ми ж маємо бути уважними до Божого слова, щоб зрозуміти чого воно нас навчає.

Тематично розділ 7 цієї книги симетричний до 4 розділу. По великому рахунку, щоб зрозуміти задум автора, весь цей уривок потрібно читати, як одну велику історію. Пригадайте, з чого починається розділ 4.

Він починається з оповідання про битву між филистимцями та Ізраїлем, яка відбулася в місцевості поблизу Евен-Езеру. Филистимці завдають Ізраїлю поразки і з цього починається череда драматичних подій: страшна поразка у війні, загибель Хофні та Пінхаса, смерть Ілія, зруйнування святилища в Шіло та втрата Божого Ковчегу. В сьогоднішньому розділі ми бачимо, як уся ця історія ніби прокручується у зворотному напрямку. Духовному занепаду Ізраїлю протиставляється покаяння та відновлення Божого народу, а завершується історія ще
однією битвою при Евен-Езері, де Ізраїль отримує велику перемогу.

Вивчаючи сьогоднішній уривок ми не уникнемо того, щоб порівнювати ці дві історії, щоб зрозуміти урок, який Ізраїль (та й ми з вами) мав би винести з цих подій.
Подивіться вірш 2: «Так склалось, що з тих пір, як Ковчег залишався в Кір’ят- Єарімі, минуло чимало часу, – цілих двадцять років. За той час весь ізраїльський рід почав навертатись до Господа».

Після поразки під Евен-Езером для Ізраїля настали справді лихі часи. Те, що Господь впокорив филистимців, навів на них Свої кари і вони повернули Ковчега, було добре, звичайно. Але це не дуже сильно вплинуло на життя людей. Ковчегові навіть не було куди повернутися. Святилище в Шіло було зруйновано. Текст не говорить про це
явно, але тому є багато непрямих свідчень. Не знаю, чи залишився в Ілієвому домі бодай хтось, окрім маленького Іхавода, але як бачимо, на певний час (насправді, аж доки Давид не переніс Ковчега до Єрусалиму) в Ізраїля не було ні Скинії, ні священика, який би приносив жертви. Ковчег знаходився просто в приватному будинку
Авінадава і його син якимось чином доглядав за ним. Сам Самуїл повернувся в дім свого батька, в Раму і там з часом побудував жертівника, де ізраїльтяни могли приносити Богу свої жертви (17).

Також, хоча филистимці впокорилися перед Богом Ізраїля, але сам Ізраїль все одно залишався у їхній владі. Вони відібрали собі деякі з пограничних поселень і слідкували за тим, щоб євреї не підіймали голови надто високо. Так продовжувалося цілих двадцять років, каже нам слово.

Як і раніше, в часи суддів, усі ці біди мали для Ізраїля терапевтичний ефект. Варто було Богу полишити їх на короткий час, щоб вони усвідомили, яка це велика цінність і привілей – бути людом власності Божої, Його народом. Як ми співаємо: «Життя – не життя без Ісуса Христа». Тому ми читаємо у вірші 2: «За той час весь ізраїльський рід почав навертатись до Господа».

Що ж зробив Самуїл, коли побачив в серцях людей бажання знати Бога і служити Йому? Подивіться вірші 3-4: «Саме тоді й звернувся до всього Ізраїлевого роду Самуїл з такими словами: Якщо ви бажаєте навернутись до Господа всім своїм серцем, повикидайте з-посеред себе чужих богів та астарт, і наверніть ваші серця до Господа та служіть лише Йому одному, і Він вас визволить з рук филистимців. Тож Ізраїльтяни повикидали ваалів та астарт, і служили тільки Господу».

В 4му розділі ми читали, як ізраїльтяни хотіли з Божою поміччю перемогти филистимців. Вони думали, що достатньо взяти з собою Ковчега, притягнути Бога на битву і перемога в кишені. Та Бог дуже ясно показав, що це так не працює. Він – не джин з пляшки, який виконує бажання. Він – Бог, Господь землі і неба. Ковчег – це знак Божої присутності посеред Його народу, а не пульт керування Богом. Нам часто хочеться, щоб Бог виконував наші бажання і змінював обставини навколо нас, а Бог хоче, щоб змінилися ми самі.

Тут Самуїл закликає свій народ до радикального навернення: якщо ви дійсно бажаєте навернутися до Господа, то повикидайте чужих богів і служіть лише Йому одному, каже він. Євреї жили в світі багатьох богів. Ідея єдиного Бога була чужою для їхнього світу. Єгиптяни мали багатьох богів, аммореї мали багатьох богів і филистимці також
мали багатьох богів. Ці боги не конфліктували між собою. Люди не бачили проблеми в тому, щоб принести жертву Богу, а потім ще й Ваалу, Астарті чи Даґогну.

Але перша заповідь, яку Господь дав Своєму народу, коли вивів їх з Єгипта звучить так: «Я – Господь, твій Бог, Який вивів тебе з єгипетського краю, з дому неволі. У тебе не буде інших богів, крім Мене. Не робитимеш собі жодного ідола ні будь-якої подоби того, що на небі вгорі, чи на землі внизу, чи у водах під землею. Не поклонятимешся їм і не служитимеш їм. Адже Я – Господь, твій Бог, – Бог ревнивий» (Вих.20:2-5).

Бог бере Свій народ в Завіт, який часто в Писанні порівнюється зі шлюбним завітом і вимагає не меншої посвяти і вірності. Бога цікавлять не жертви, а стосунки, а поклоніння ідолам часто в Писанні порівнюється з подружньою зрадою. Ідоли, яким поклонялися люди були не просто якимись дерев’яними чи кам’яними подобами, які ставили в домі. Вони уособлювали собою певні бажання і цінності, які наповнюють серце людини.

Тому пізніше Бог каже через пророка Єзекіля: «Сину людський, ці чоловіки впустили в свої серця власних ідолів й таким чином поставили перед собою постійне спонукання до гріха. Хіба такі люди взагалі мають право до Мене
звертатися за порадою?» (Єз.14:4).

Чому ж Ізраїль проміняв Бога на ідолів? Невже ідоли можуть дати щось таке, чого не може дати Бог, Творець всього сущого? Ні, звичайно не можуть. Але усі благословення, які обіцяє нам Бог, ми отримуємо в Ньому, в стосунках з Ним. А люди часто благословення хочуть, а Бога – ні. Наприклад, хочуть насолод, але не хочуть зобов’язань шлюбного завіту, хочуть багатства і успіху, але не як результат чесної праці і тому подібне.

Ось, це і непокоїть Бога: не те, що в домі стоїть якась статуетка, а те що ідол живе в серці. Навряд чи ми знайдемо сьогодні ідолів в домах людей, як це було в часи Самуїла. Але не важко знайти ідолів в серцях, в тому чого ми прагнемо і шукаємо, коли не задовольняємося Богом і Його благословеннями, коли прагнемо чогось не в Ньому.

Як в часи Самуїла, так і сьогодні Бог не змінився. Він кличе нас до стосунків цілковитої посвяти і вірності. Як раніше, так і зараз Бог хоче благословляти Свій народ, хоче чути і відповідати на молитви Своїх дітей, являти Свою силу і славу посеред Своєї церкви. Він хоче дати нам самого Себе. Тож слова Самуїла актуальні і для нас сьогодні: «Якщо ви бажаєте навернутись до Господа всім своїм серцем, повикидайте з-посеред себе чужих богів та астарт, і наверніть ваші серця до Господа та служіть лише Йому одному». Амінь!

Як відповіли ізраїльтяни? Подивіться вірш 4: «Тож Ізраїльтяни повикидали ваалів та астарт, і служили тільки Господу». Нехай Господь допоможе нам і навчить любити Його цілим серцем, відкинути своїх ідолів і служити Йому одному. Амінь!

Подивіться вірші 5-6: «Після того Самуїл сказав: Зберіть увесь Ізраїль у Міцпі, а я молитимусь за вас до Господа. Отже, вони зібрались у Міцпі, черпали воду й виливали її перед Господом, постили того дня й говорили: Ми згрішили проти Господа! Самуїл був тоді в Міцпі суддею Ізраїльтян».

Це зібрання часто називають «пробудженням в Міцпі». В нас навіть колись проходила конференція з такою назвою. Те, що ми бачимо тут справді надихає. Коли люди відкинули своїх ваалів та астарт, Самуїл зібрав їх в місті Міцпа. В часи, коли Єрусалим ще не був столицею Ізраїлю, Міцпа була місцем, де Ізраїль збирався, щоб прийняти якесь важливе рішення. В цей раз вони зібралися, щоб разом молитися, поститится і поклонятися Господу. Вони черпали воду і виливали її перед Господом на знак каяття. Вони сповідували свої гріхи і щиро шукали Божої прихильності. Як би нам хотілося бачити щось подібне сьогодні, тут, в Україні, чи не так?

Тут ми бачимо важливу роль Самуїла, як пастиря і судді Ізраїля. Коли святилище в Шіло впало, він був ще підлітком. Він не мав якогось особливого становища в народі. Але зараз, через 20 років він вже суддя в Ізраїлі. Коли він говорить, його слухають. Це не стається само собою. Вочевидь усі ці 20 років Самуїл вірно ніс служіння пророка і
говорив Боже слово до народу. Дуже важливо, що в такий час, коли серця людей були відкриті, коли вони шукали відповідей і були готові заново будувати стосунки з Богом, знайшовся чоловік, який спрямував їх і показав, як потрібно служити Богу, яке служіння прийнятне і приємне для Бога, а яке – ні.

Задумайтеся ось про що. Іноді ми нарікаємо, що церква не росте так, як нам би хотілося. Ми старіємо і не так багато нових молодих людей приходить. Нам хотілося б, щоб наше зібрання росло і збільшувалося. Але чи задумувалися ви про ціну такого росту? Уявіть собі, що зараз, коли в країні війна і серця багатьох людей більш відкриті до Бога, раптом до нас в громаду починають приходити люди. Ці люди потребуватимуть опіки, пастирської турботи. Їм потрібно буде чути Боже слово, хтось повинен буде вивчати з ними Біблію, допомагати вирішувати різні питання, які неодмінно виникають на початку життя в Христі. Коли ми молимося про пробудження, про те, щоб Бог привів нових людей, чи готові ми, як кожен окремо, так і в цілому, як громада більше часу і зусиль віддавати служінню цим людям?

Я казав раніше, що пробудження не можливо організувати, замовити чи передбачити. Ми молимося, але Бог працює як хоче і коли хоче. Та все ж Він працює не на порожньому місці. Має бути посудина, готова прийняти Його благословення. Мають бути люди, які нестимуть служіння. Чи будемо ми такими людьми? Нехай Господь допоможе нам дійсно бути Його служителями і пастирями для нашого народу. Амінь!

В наступних віршах оповідається про те, що коли филистимці почули про таке велике зібрання в Міцпі, то вирушили туди з війною. Вочевидь, вони побачили для себе небезпеку в такому національному і духовному відродженні і хотіли придушити цей рух в самому зародку. Так завжди буває: там де є велика Божа робота, є і велика робота диявола. Ізраїльтяни злякались филистимців та все ж не втекли. Вони вирішили битися.

Подивіться вірші 8-10: «Тож Ізраїльтяни почали просити Самуїла: Не переставай молитись про нас, волаючи до Господа, Бога нашого, аби Він врятував нас від рук филистимців! Тоді Самуїл узяв одне ягня, яке ще годується молоком, і повністю приніс його на всепалення Господу. Після цього Самуїл заволав до Господа щодо Ізраїлю, і Господь йому відповів. Якраз тоді, коли Самуїл приносив всепалення, филистимці наблизились, щоб воювати з Ізраїлем. У той момент Господь загримів над филистимцями гучним розкотистим громом, чим викликав серед них переполох, й вони зазнали від Ізраїлю цілковитої поразки».

В четвертому розділі, ми читали як від крику ізраїльтян задвигтіла земля, коли до їхнього табору прибув Божий Ковчег. Це справило враження на филистимців, але зовсім не таке, як євреї очікували. Замість того, щоб полякатися, вони навпаки зібралися з силою і воювали ще більш завзято. Цього разу в єврейському таборі до
неба підносився не крик перемоги, а молитва. Замість самовпевненості ми бачимо покору перед Богом і надію на Його милість. Цього разу ми чуємо не галас людей, а Божий грім, який вносить сум’яття в ряди филистимців. Цього разу становище ізраїльтян було гіршим, ніж минулого. Вони все ще не мали залізної зброї і обладунків, ані тренованої армії. Але цього разу Господь воював на їх боці і приніс їм перемогу.

Вірш 12 каже: «Тому Самуїл узяв один камінь, встановив його між Міцпою та Шеном, і назвав його Евен-Езер, заявивши: Аж до цього місця допоміг нам Господь».
Після подій 4го розділу Евен-Езер був символом жахливої і принизливої поразки і втрати Божого Ковчегу. Символом того, що слава відійшла від Ізраїля. Але Самуїл наповнює це місце новим смислом. Віднині це – пам’ятник перемозі, символ того, що Бог вірний Своєму слову і Своєму народу, символ того, що є надія для того, хто
впокорюється перед Богом і довіряється Йому. Бог сильний наші поразки обернути на перемоги, а нашу слабкість – на силу, коли ми покладаємося на Нього.

Решта цього розділу розповідає про результати Самуїлового служіння, в тому числі і про те, що ми будемо вивчати далі. За життя Самуїла Ізраїль повернув собі усі втрачені міста і території. Бог впокорив филистимлян, так що вони на деякий час й думати собі забули про те, щоб нападати на Ізраїля. А сам Самуїл звершував служіння судді, пророка і навіть священика аж допоки цар Давид не відновив Скинію свідоцтва і богослужіння. Нехай Господь допоможе нам бути вільними від усіх наших ідолів, довіряти Йому і з любов’ю служити своєму народу, як це робив Самуїл.