1 Самуїла 8:1-22

В попередньому, 7-ому розділі, ми бачили духовне пробудження в Ізраїлі. Самуїл поставив пам’ятник в Евен-Езері щоб люди пам’ятали, що зробив для них Бог. Ізраїль звільнив всі окуповані території. В країні був мир та процвітання. Ізраїльтянам хотілося щоб це життя, яке було як казка, тривало вічно. Але ніщо в цьому житті не триває вічно – ні добре, ні зле. Наше життя характеризується змінами. В цьому уривку настав час змін. Ми маємо знати, що зміни не завжди проходять спокійно. Часто це час турбулентності. Зміни можуть зміцнити нашу віру, а можуть і розхитати. Як же нам правильно ставитися до змін? Хай Господь сьогодні навчить нас. 

Звернемося до віршів 1-5: 1 Так сталося, що в похилому віці Самуїл призначив суддями Ізраїлю своїх синів. 2  Ім’я найстаршого сина було Йоель, а молодшого звали Авієм. Вони були суддями у Вірсавії. 3  Але його сини не пішли його дорогою, а потягнулись за наживою, – брали хабарі, а тому викривляли правосуддя. 4  Тому зібрались усі Ізраїльські старійшини, прийшли до Самуїла в Раму, і 5  сказали йому: Ось ти вже в похилому віці, а твої сини не йдуть твоїми слідами, тому постав над нами царя, аби він нами правив, як це є в усіх народів!

Ізраїльські старійшини робили свою роботу, і намагалися робити її добре. Як і належить старійшинам, вони жили не лише сьогоднішнім днем, а думали наперед. Наразі не було проблем, але ці проблеми назрівали, вони як темні хмари згущалися над Ізраїльським народом. Проблем було кілька, але по суті все зводилося до однієї – проблеми лідерства. Тому старійшини прийшли до Самуїма і сказали йому кілька речей. 

Перша, “ти вже в похилому віці”. Старійшини могли сказати: “Самуїле, ти зовсім не зістарівся і так молодо виглядаєш!” Але вони сказали правду: “Самуїле, ти вже старий”. Якби Самуїл не був пророком і суддею Ізраїля, це не було б великою проблемою. Врешті решт всі люди з часом стають старими. Самуїл просто трішки відпочинув би на пенсії. Але Самуїл був лідером Ізраїлю. І тому його старість була проблемою для всього народу. Старійшини добре пам’ятали досвід його попередника – священика Ілії. Він також дожив і служив до глибокої старості. Його рухи ставали повільніші, він починав забувати, старість лише загострювала негативні риси характеру. Він не зміг ефективно справлятися зі своїми обов’язками. Не зміг приборкати своїх розбещених синів, і ті робили що хотіли. Старійшини не хотіли, щоб це саме повторилося з Самуїлом. 

Друга, “твої сини не йдуть твоїми слідами”. Другою проблемою були сини Самуїла. Напевно, і сам Самуїл бачив кризу лідерства. Не було черги достойних лідерів, готових його замінити. Тому він поставив суддями своїх синів. В Біблії немає жодного місця де сказано що Самуїл згрішив. Однак Самуїл не був безгрішним. І коли він поставив своїх зіпсованих синів суддями він явно був неправий. Очевидно, сини Самуїла зовсім не підходили під суддів по своїм моральним якостям. Вони не просто робили помилки: старалися чинити правосуддя, але помилися. Ситуація була значно серйозніша: вони свідому викривляли правосуддя. Вони тягнулися за наживою і брали хабарі. Це на корені нищило всяке правосуддя. Самуїл не зміг об’єктивно дивитися на своїх дітей. Вони здавалися йому кращими, ніж були насправді. У батьків завжди є спокуса виправдовувати гріхи своїх дітей, хоча ми не виправдовуємо їх у інших людей. 

Третя, старійшини запропонували можливе рішення проблеми: “постав над нами царя, аби він нами правив, як це є в усіх народів”. Кажуть, що якби старійшини тут сказали: “Тому молися, будь ласка, за вирішення цієї проблеми”, то вони були б ідеальними старійшини. Однак вони сказали: “постав над нами царя, аби він нами правив, як це є в усіх народів”. У вірші 6 написано, що “Самуїлові не сподобалося те, що вони просили”, і він звернувся до Бога в молитві. Бог відповів йому:

7 … Прислухайся до голосу народу та до всього, що вони тобі кажуть, адже не тебе вони відкинули, але вони знехтували Мною, аби Я не був їхнім царем.

8 Адже як вони поводились завжди, – з тих пір, коли Я їх вивів з Єгипту, й дотепер, – вони залишали Мене, аби служити іншим богам; так вони чинять і з тобою.

Коли ми читаємо ці Божі слова, то, на перший погляд, вони викликають здивування. Здається, що Божа реакція на прохання старійшин надто сувора. Здається, що вони не відкинули Бога, не знехтували їм, і не залишили Його. Людей можна зрозуміти, Люди не хотіли нічого поганого – вони хотіли царя! Це не було гріхом. Ми можемо зрозуміти цих людей. Вони були оточені войовничими племенами, які хотіли їх знищити. Вони жили в ситуації постійної небезпеки для їх існування. Їм потрібно було думати про власне виживання, а, отже, і про те, як захищати себе. І нічого кращого на той час людство не придумало, як монархію, тобто коли обирався цар, який організовував централізоване правління і відповідав за захист всього народу. Така форма правління значно вирізнялася на фоні більш ранньої, племенної, коли кожне плем’я було само за себе, і коли ці племена ще воювали між собою. Мати царя – це була суперсучасна тенденція того часу. Амореї мали царя. Едомітяни мали царя. Сирійці мали царя. Єгиптяни мали царя, який називався в них фараоном. А Ізраїльтяни не мали. Щоразу, коли над ними нависала небезпека завоювання, Бог спонтанно ставив лідера, але це було не контрольовано і не прогнозовано. Часто люди до останнього моменту не знали, що їм робити, як спасатися, як виживати. Щоразу це виглядало неорганізовано. Вони втомилися від того, що в них не було професійної армії. Вони втомилися від постійного почуття небезпеки. Вони хотіли безпека. І вони були готові платити за свою безпеку. В чому ж була проблема?

Перше, люди хотіли хорошої речі, але хотіли отримати її не в Божий час, а в їх час. Коли Бог давав закон Мойсею, коли ще не було назначено ні одного судді Ізраїля, він сказав Мойсею: “Коли ти ввійдеш у край, який Господь, твій Бог, дає тобі і, заволодівши їм, оселишся в ньому та скажеш: Поставлю я над собою царя…” (Втор.17:14-20) Швидше за все, Бог планував у Його час перейти від теократичної форми правління до монархії. Але у Його час. Люди ж хотіли царя “тут і зараз”. 

Друга причина, це їх невірні мотиви. Чому люди хотіли царя? У вірші 5 вони сказали: “як це є в усіх народів”. Ці ж слова вони повторили у вірші 20: “Ми хочемо бути такими, як усі народи”. Весь час з моменту, коли Бог обрав народ Ізраїля, Він навчав їх тому, що вони обрані, що вони не такі, як всі народи, і вони не мають бути, як всі народи. Він навчав їх (Вих.19:5-6):

5  Тож тепер, якщо уважно будете прислухатися до Мого голосу і дотримуватись Мого Заповіту, то будете Моєю особливою власністю з-поміж усіх народів. Адже вся земля Моя.

6  Ви будете в Мене царським священством і святим народом! Перекажи ці слова нащадкам Ізраїля.

Бог надіявся, що Його народ стане значно більшим, ніж просто як інші народи. Але люди відкинули цю надію. 

Тим не менше, Бог погодився поставити царя. Чому ми розглянемо пізніше. Але перед тим, Бог сказав Самуїлу оголосили народу права царя. Самуїл оголосив їх у віршах 10-17. Найбільш часто в цих віршах повторюється слово “брати”. Цар буде багато чого брати у людей: синів, дочок, краще поля, виноградники та сади, десятину, ослів, і оподаткує їхні отари. Бог відкрив Своєму народові саму природу політиканства: потітики будуть завжди брати, і ніколи не віддавати. Вони приходять не для того, щоб служити народу, а для того, щоб їм служили. Бог сказав: “а ви самі будете йому служити”. Не він буде вам служити, а ви будете йому служити. Бог навіть попередив людей у вірші 18: 18 І якщо в той час ви будете нарікати з приводу діянь вашого царя, котрого ви собі обрали, Господь вам не відповідатиме…

Можливо цар і вирішить частину їхніх проблем. Тепер у них буде цар, як у інших народів. Але виникнуть нові серйозні проблеми. Бог наче попереджає народ: “Ви думаєте що вам зараз погано без царя. Тоді ви не знаєте, що таке справді погано. Справді погано попереду вас, ви будете тоді нарікати з приводу діянь вашого царя, і це буде тривати не рік, і не десять, а сотні років, але Я вам не відповідатиму”. Бог закликав людей розважливо зважити всі переваги і недоліки того, щоб мати царя. У вірші 19 написано: 19 Але люди не захотіли далі слухати застережень Самуїла, й сказали: Ні, нехай-таки над нами буде цар!

Коли ми уважно читаємо цей вірш то розуміємо, що люди надто сильно хотіли царя. Вони хотіли його так сильно, що навіть не торгувалися, і були готові платити любу ціну. Вони просто закрили очі на побічні ефекти царювання царя, про які Бог попереждав їх. У них була ідея фікс що цар вирішить всі їх основні проблеми. І більше нічого вони не хотіли чути. Вони були абсолютно переконані у своїй правоті, так переконані, що навіть не хотіли слухати застережень Самого Бога. 

Чи були Ви в ситуації, коли, не дивлячись на застереження, наполягли на своєму рішенні проблеми? Чи мали ви ілюзії щодо вирішення своєї проблеми? Я наведу два приклади можливиї ілюзій. Перший, це шлюб. Шлюб – це добра річ, благословенна Богом. Але для нього має бути свій час, коли я готовий вступити в шлюб. Часто молоді люді мають ілюзії щодо шлюбу, що він вирішить всі їхні проблеми, головне лише одружитися чи вийти заміж. Це – не так. Шлюб не робить щасливим, щасливим робить Бог. Другий приклад – це імміграція. В історії багато людей емігрували по тим чи іншим причинам. США – це країна мігрантів. Але люди часто думають, що переїзд в багату європейську країну, чи США, чи Канаду вирішить всі їх життєві проблеми. Це – також ілюзія, яка може дорого вартувати. 

У вірші 22 Бог сказав Самуїлові: “Постав їм царя”. Бог прекрасно знав, і попередив Свій народ, що цар не вирішить всіх їхніх проблем. Він сказав людям: “Ви будете нарікати на вашого царя”. І, незважаючи на це, Він сказав поставити їм царя. Чому? Іноді Бог щось дає не тому, що це дійсно благословення, але щоб навчити нас, що це не може вирішити мої проблеми, що це не може зробити мене щасливим, і що це не може заповнити порожнечу всередині мене. 

Тут ми згадуємо патріарха Якова. Він був дуже абціційним, і завжди досягав, чого хотів. Він хотів першості, і обманом купив її у свого брата. Він хотів любові, і працював у наймах сім років за свою дружину Рахиль. Яків хотів багатства, і здобув його важкою, виснажливою та ризикованою працею. Врешті решт він зрозумів, що все це не робить його щасливим. Врешті решт він знайшов Бога, розкаявся в своїх гріхах і став щасливим в Бозі. Бог знав, що ні один земний цар не дасть Його народові всього. І Бог планував привести в цей Світ Царя, Який відрізняється від усіх земних царів. Цей Цар – це Ісус Христос. На початку Свого служіння Ісус проголосив: “наблизилося Царство Боже” (Мк.1:15). Якщо є царство, то має бути і Цар, і Ісус, звісно, є Царем цього Царства. Ісус сказав: “Адже й Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!” (Мк.10:45) Ісус – Цар, Який служить. Ісус віддав Свою душу за наше спасіння. Він Цар, Який спасає. Такого Царя ми потребуємо. 

На завершення: в цьому слові ми бачимо Ізраїльтян, які незадоволені Божим правлінням. Вони втомилися відрізнятися від інших народів, і хочуть бути такими, як всі. Їм здається, що бути як інші народи краще, ніж бути обраним Божим народом. І Бог відкриває перед ними можливість спробувати життя без Бога просто для того, щоб зрозуміти: з Богом завжди краще.

Любі брати та сестри, чи Ви щасливі в Бозі? Чи можете Ви сказати: “Мій наділ випав мені в найкращих місцях, і спадок подобається мені” (Пс.16:6)? Чи Ви все заглядаєте за чужий паркан, де трава здається зеленіша? Під кінець свого життя патріарх Яків сповідував: “… Бог, Який мене гоудє, є моїм пастирем з дитинства і аж до цього дня; Ангел, який рятутв мене від всякого зла” (Бут.48:15-16) Чи прийняли Ви сценарій Вашого життя, написаний Богом? Чи хочете його переписати? Хай Господь допоможе нам сповідати: “Ісус – мій Цар!”