1 Самуїла 9:1-10:16

Минулого разу ми читали, як одного дня старійшини Ізраїлю прийшли до Самуїла з проханням поставити їм царя, адже сам він вже постарів, а його сини не ходили його шляхами, брали хабарі і викривлювали правосуддя. Самуїлу було гірко чути ці слова, йому здавалося, що ці люди знехтували ним, не дивлячись на багато років вірного служіння. Хоча слова старійшин звучали досить резонно, мотиви якими вони керувались були грішні. Бог бачив, що ними керує страх. Він бачив, що вони не хочуть бути Його народом, не хочуть, щоб Він царював над ними, а просто хочуть бути, як усі (8:7).

Вони були настільки переконані, що цар вирішить усі їхні проблеми, що були згідні віддати йому свої найкращі землі і тварин, своїх синів і дочок, навіть віддати свою свободу, щоб стати царевими слугами. Не дивлячись на те, що старійшини керувалися поганими мотивами, ідея поставити над Ізраїлем царя в цілому збігалася з Божим задумом. Бог хотів дати Своєму народу справедливого, милостивого і праведного Царя. Царя наділеного силою і владою, щоб під Його правлінням Його народ мав мир і безпеку.

Бог виконав цей задум в Христі, коли поставив Його Царем над усім творінням. Але до того як це сталося, ці люди мали зрозуміти, що значить мати царя, як у інших народів. Тож Бог звелів Самуїлу виконати бажання людей.
Подивіться вірші 1-2: «Жив один чоловік з Веніямінового племені на ім’я Кіш, син Авіїла, внук Церора, правнук Бекората, праправнук Афія, веніямінець, – досить заможна людина. 2   В нього був син на ім’я Саул, – молодий та статечний чоловік, – не було серед Ізраїльських синів вродливішого за нього; крім того він був на голову вищий від усіх людей».

Тут текст знайомить нас з Саулом, сином Кіша, досить заможної людини з племені Веніяміна. Ім’я «Саул» єврейською означає «той, про кого просили». Старійшини Ізраїля просили про царя, тож Бог дає їм Саула. Якою ж людиною був Саул? Дещо текст говорить нам явно, на інше – лише натякає. З одного боку, автор звертає нашу увагу на його зовнішність. Він молодий, він статечний, він на голову вищий від усього народу і дуже вродливий.

Здається, саме таким і має бути справжній лідер народу. Саул з першого погляду привертав до себе увагу і подобався людям. Ще раз про видатний зріст і зовнішність Саула говориться наприкінці 10го розділу, коли Самуїл проголошує його царем (10:23-24). Але цікаво, що коли пізніше Бог відправить Самуїла помазати Давида на царство, нам буде сказано, що Бог дивиться не так, як людина: не на зовнішність, а на серце. Таким чином те, що зараз видається перевагою через кілька розділів виявиться зовсім не важливим, а важливим виявиться те, чого не побачиш очима: характер і серце людини.

Далі нам розповідається про прикрість, яка сталася в домі Кіша: пропали ослиці. Маємо розуміти, що в ті часи це була дуже велика втрата. Тож Кіш відправляє сина на пошуки: «Візьми з собою когось із слуг та й піди, пошукай ослиць!» — каже він і Саул відправляється в дорогу.

Чим завершуються пошуки? – правильно, нічим. Ані виконати батькового наказу, ані знайти ослиць Саулу не вдається. Натомість він опиняється так далеко від дому, що тепер батько вже хвилюється не за ослиць, а за те, куди подівся син. Ситуація виглядає дещо комічно і висвітлює Саула не з найкращої сторони. Та все ж в результаті всіх цих неприємностей Саул зі слугою опиняються на батьківщині пророка Самуїла, неподалік міста Цуф (1:1). І тут в Саулового слуги виникла чудова ідея.

Подивіться вірш 6: «Ось у цьому місті є Божий чоловік, – дуже поважна людина, – все, що він скаже, неодмінно справджується. Тож зайдемо туди, – може він нам щось підкаже відносно нашої подорожі, яку звершуємо».

Як відповідає Саул? – йому явно не хочеться нікуди йти. Він хоче додому і шукає привід. Але слуга наполягає і готовий віддати Божому чоловіку чверть срібного шекля з власної кишені, чималі гроші, тож Саул погоджується. Далі ми бачимо дівчат, які також направляють і підганяють Саула, кажуть: «поспішіть… як увійдете в місто, зразу шукайте його… ви ще його застанете».

Що ж ми бачимо? Саул вийшов в подорож, якої не планував та й не з власної волі, — батько послав. В усій цій історії він жодного разу не виявляє якоїсь ініціативи. Обставини чи люди весь час направляють і підштовхують його, а він лише рухається за течією. І все це виглядає просто як низка випадкових подій і зустрічей, аж доки ми не доходимо до вірша 15 де характер оповідання міняється повністю.

Подивіться вірші 15-17: « 15  Господь же, за день до приходу Саула, відкрив Самуїлові повідомивши: 16   Завтра, цієї самої пори, пришлю до тебе чоловіка із Веніямінового краю, аби ти помазав його на володаря над Моїм народом Ізраїлем, – він визволить Мій народ з рук филистимців, оскільки Я зглянувся на Мій народ, тому що його волання вже піднялось до Мене. 17  І от, щойно Самуїл побачив Саула, як Господь повідомив йому: Оце той муж, про якого Я тобі говорив: Він і буде владарювати над Моїм народом».

Далі ми читаємо, як Самуїл зустрів Саула, попід руки провів його у світлицю, посадив на чільне місце за столом. Саул тут виглядає зовсім розгубленим. Він нічого не розуміє і не контролює. Але не Самуїл. Самуїл молився і тому чітко знає, що відбувається і хто перед ним стоїть. Тут нам відкривається, що уся ця історія має другий рівень. Те, що здавалося низкою випадкових подій направду виявилося Божим керівництвом. Це не Саул відправляється по ослиць, це Господь посилає його до Самуїла.

Не явно, не являється Саулу у видінні і не каже: піди до міста Цуф, знайди там пророка, він помаже тебе на царство, та все ж нам стає ясно: це все – дія Божої руки. Коли Саул приходить, Самуїл вже чекає на нього, для нього приготовлене почесне місце за столом, а кухар гріє особливу страву. І Самуїл так багатозначно на нього поглядає і каже: «Хіба не тобі та твоїй родині належить усе найкраще в Ізраїлі?!»

Саул вийшов шукати ослиць, а знайшов царство. Бог збирався дати йому усе найкраще в Ізраїлі, довірити йому Свою спадщину, Свій народ. Бог направляє і скеровує наші життя так само, як Він скеровував життя Саула і ми називаємо це дією Його провидіння. Щодня ми приймаємо якісь рішення: іноді вдалі, а іноді дуже невдалі. Наші життя сповнені сумних і радісних подій, яких ми не планували і не могли передбачити. Ми реагуємо на обставини, шукаємо найкращого для себе, але за усім цим є Бог. Бог якого ми часто не бачимо і не усвідомлюємо, але Він там і
направляє наші життя і історію цього світу відповідно до Свого задуму.

27 і 28 параграфи Гейдельберзького катехізису говорять про Боже провидіння. Нас запитують: «Що ти розумієш під Божим провидінням?» і далі нам дається відповідь: «Провидіння – це всемогутня й всюдиприсутня сила Божа, якою Він утримує, як Своєю рукою, небо і землю і все творіння, і так править ними, що листя і трава, дощ і посуха, врожайні та неврожайні роки, їжа та пиття, здоров’я та хвороба, процвітання та злигодні – все це в дійсності дається нам не випадково, а з Божої батьківської руки».

Знання про те, що Бог все створив і досі утримує Своїм провидінням дає нам терпіння у скруті, вдячність у достатку і міцну впевненість на майбутнє в тім, що ніщо не зможе відлучити нас від любові нашого вірного Бога і Отця. Він утримує у Своїй руці усі створіння настільки надійно, що без Його на те волі вони не можуть ані зрушити, ані похитнутись.

Тієї ночі Саул заночував в домі Самуїла, а зранку пророк провів його до межі міста і там потаємно помазав його на царя над Ізраїлем. Подивіться вірші 9:27-10:1 «І коли вони дійшли до межі міста, Самуїл сказав Саулові: Скажи слузі, аби він пішов попереду нас; і коли той піде, ти затримайся, – сьогодні я сповіщу тобі Боже рішення. Тоді Самуїл узяв посудину з єлеєм помазання, і вилив Саулові на голову, після чого поцілував його й сказав: Тебе помазав Господь, аби ти був володарем над Його спадщиною».

Усе це звичайно звалилося Саулові, як сніг на голову, дуже несподівано. Він ніколи не планував стати царем. Він був молодим і не мав багато життєвого досвіду. Ізраїль був чисельним народом. В них було багато спільного, але так само було багато і внутрішніх конфліктів. Чи зможе він їх усіх об’єднати? Чи зможе він справитися з такою великою відповідальністю?

Уся ця історія наводиться нам з такою великою кількістю деталей, щоб ні в кого не виникло навіть тіні сумніву, що це саме Господь обрав і поставив Саула царем. Але не менш важливо було, щоб сам Саул в цьому не сумнівався. Задача, яка стояла перед ним була дійсно складна. Тож в наступних віршах ми читаємо, що Господь дає йому ряд ознак, про які Самуїл говорить наперед, щоб запевнити Саула і зміцнити його.

Перша ознака стосувалася тих самих злощасних ослиць: «біля гробниці Рахилі, на межі наділу Веніяміна в Целцаху, зустрінеш двох чоловіків, які тобі скажуть: Ослиці, яких ви пішли шукати, знайшлися…» (10:2). Саул мав якісь плани на своє життя, зобов’язання і т.ін. Бог таким чином показує, що потурбується про нього.

Саул нічого не втратить. Ті речі, якими Саул займався раніше вже в минулому, віднині йому потрібно буде турбуватися про Божий народ. І бажано, щоб він робив це краще, ніж у випадку з ослицями.

Другою ознакою було вшанування від людей. Вірші 3 і 4: «А як звідти вирушиш далі, й дійдеш до Фаворського дуба, з тобою зустрінуться три чоловіки, котрі йтимуть, аби поклонитися Богові в Бетелі: один нестиме трьох козенят, другий матиме три буханці хліба, а третій буде нести бурдюк з вином. 4  Вони привітають тебе, бажаючи миру, й дадуть тобі дві хлібини. Прийми ті дві хлібини від них».

Хліби, які несли ці чоловіки були призначені для поклоніння. Вони б не віддали їх будь якому перехожому. Бог показує Саулу, що Він розташує серця ізраїльтян, щоб вони прийняли його своїм царем і вшанували його. Третя ознака – це сходження Духа. Вірші 5 і 6: «Після цього підійдеш до Божого пагорбу, де стоїть озброєний загін филистимців. І, як тільки ввійдете в те місто, вам зустрінеться група пророків, котрі сходитимуть з узгір’я, а попереду них гратимуть музиканти на арфах, тимпанах, сопілках і гуслах. Всі вони будуть пророкувати. 6  Тоді зійде на тебе Господній Дух, і ти захоплено пророкуватимеш з ними, і перетворишся на іншу людину».

Бог обіцяє зробити Саула іншою людиною. Для Саула було не властиво пророкувати, ніхто не помічав за ним такого раніше, він ніколи не робив такого раніше. Але, коли на нього зійшов Божий Дух, він пророкував. Бог кличе нас до нового, до того, чого ми ніколи не робили раніше, ставить перед нами непрості задачі. Не дивно, що ми часом сумніваємося, чи потягнемо. Але разом з покликанням, Він дає і необхідні здібності. Він дає нам Свого Духа, робить нас іншими людьми, щоб ми могли виконувати ту роботу, ту місію, яку Він приготував нам.

Хоча оповідання, яке ми читаємо сьогодні будується навколо Саула, та все ж головна дійова особа тут – Сам Господь. Подивіться ще раз вірш 16: «Завтра, цієї самої пори, пришлю до тебе чоловіка із Веніямінового краю, аби ти помазав його на володаря над Моїм народом Ізраїлем, – він визволить Мій народ з рук филистимців, оскільки Я зглянувся на Мій народ, тому що його волання вже піднялось до Мене».

Читання попереднього, 8го розділу залишає нам гіркий присмак. Ізраїль знову відкинув свого Бога. Не дивлячись на усі ті блага, які Господь вже виявив їм, вони вперлися рогом, відкинули Божу надію і хочуть бути, як усі інші. Бог каже Самуїлу: дай їм царя. Здається, Бог відкинув їх і каже: «нехай роблять, що хочуть». Але ні, зовсім не так. Ми перегортаємо сторінку і бачимо, як Господь продовжує діяти: обирає Саула, приводить його до Самуїла, помазує його на царство. Чому Він робить все це?

Бо Він – вірний і милостивий. Він береже Свій Завіт і до кінця береже і турбується про тих, хто Його.
Як Бог називає Ізраїль в цьому уривку? Він каже: «Мій народ». У віршах 16-17 Він повторює ці слова 4 рази. У вірші 10:1 Самуїл називає Ізраїль Божою спадщиною. Вони належать Йому і ніхто не вихопить їх з руки Божої. І Він турбується про Свій народ. Ми знаємо, що Саул був не найкращим царем і пізніше вчиняв справді злі речі.
Але Божий намір щодо Ізраїлю був добрий. Бог ставить Саула, щоб він визволив Божий народ з рук филистимлян, які мучили і нищили Його народ. Він чує молитви, волання Своїх людей і посилає їм спасіння.

Через Христа Бог зробив нас Своїм народом. В посланні до ефесян, Павло каже нам: «ви були без Христа, відчужені від громади Ізраїля, далекі від завітів обітниці, позбавлені надії і без Бога на світі. А нині, в Ісусі Христі, ви, які колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими» (Еф.2:12-13), він називає нас співгромадянами святим і домашніми, своїми для Бога (Еф.2:19). Те саме каже і ап. Петро усім віруючим: «Ви колись були «ненарод», а тепер народ Божий; ви колись були «непомилувані», а тепер ви помилувані» (1Пет.2:10).
Через Христа Бог взяв нас в Завіт благодаті, скріплений Ісусовою Кров’ю.

Як Бог вірно ставив Своєму народу царів, щоб рятувати їх від їхніх ворогів, так само нині Бог дав нам вічного і праведного Царя Ісуса Христа. Він рятує нас від гріхів, смерті і диявола. Він одного дня знищить усе зло, усю несправедливість цього світу. І хоча ми часто виявляємося невірними, порушуємо Його завіт, Він залишається вірним, бо пообіцяв і Себе зректися не може (2Тим.2:13). Він продовжує працювати в наших життях Своїм провидінням, дією Свого слова і Духа, щоб виконати в наших життях усі Свої обіцянки, Він чує наші молитви і ростить нас в образ Свого Сина, Ісуса Христа.

Нехай Господь допоможе нам і навчить нас довіряти цьому вірному і милостивому Богу, тримати Його Завіт і бачити Його руку за різними подіями свого життя, проявляючи терпіння у скруті, вдячність у достатку і міцну впевненість в Його любові.