1-е Солунян 5:12-28

На цьому Богослужінні ми завершуємо розглядати 1 послання до Солунян. Це послання доволі коротке. І тому хотілося б дізнатися більше про цю приємну спільноту віруючих в Солунях. Чи не так? На жаль, Павло обмежує нас лише умовними 5-ма розділами, які підійшли до кінця. Проте навіть з цього ми вчилися від них багатьом чеснотам, які можна взяти за приклад і для нашого життя віри.

Особисто мене вразила зрілість і стійкість солунян. Павло із співробітниками служив їм лише 3 тижні і після чого був змушений покинути їх. Здавалося, що цього було занадто мало, щоб увірувати і послідувати за Христом. Але їх рішучість вражає. Заради Христа вони відкинули поклоніння ідолам, чим прирекли себе на гоніння від своїх співгромадян. І, навпаки, з радістю, не зважаючи на утиски, прийняли слово Боже так, що навіть Павло називає їх взірцем для всіх християн не тільки для Македонії і Ахаї, але й далеко поза їх межами. Їх віра і любов стала втішеням для апостолів в часи біди і горя. Їх вірність Богу не похитнулася обставинами розлуки з ними, а стала приводом радості і спокою для них.

Також мене вразило батьківське серце Павла до своїх духовних дітей з Солуні. Він боляче переживає їх розлучення. Хоча сатана не дозволяє йому прийти до них особисто, він шукає інші можливості донести їм слова підтримки і укріплення. І знаходить через Тимофія. Він сердечно піклується про повноту їх віри. Він ревно молиться, щоб Бог наповнив їх любов’ю, зміцнив їх серця, зробив бездоганними. Врешті він не раз нагадує їм надію на Христа, який прийде і назавжди підхопить церкву до Себе.

Сьогодні ми підійшли до останнього уривку цього Послання. В ньому Павло дає заключні настанови для їх християнського життя. Ці настанови спонукають солунян піклуватися не тільки про себе, а й думати про свою спільноту. Ціллю Павла було побудувати спільноту, яка є здоровою і сильною у Христі. Яка має єдність серед вороже налаштованого, ідолопоклонницького середовища. Щоб брати і сестри в Солунях мали поміж собою повагу і любов. Не чинили один одному зла. Були прекрасною церквою, через яку Бог буде здійснювати Свою волю і викупну роботу в тому місці. Тому і для нас, для нашої спільноти, все, чому навчав Павло солунян так само
актуально і корисно.

Отже, погляньмо на вірші (12-13): “12 Просимо вас, брати: шануйте тих, хто працює між вами, наставлені над вами в Господі, й тих, хто напоумлює вас; 13 виявляйте до них велику любов за їхню працю. Майте мир між собою.”
Всі ми є братами і сестрами у Христі – дітьми одного Отця Бога. Але ми не є віруючими кожен сам по собі. Ми належимо до тіла Христового, його Церкви, головою якої є Ісус. Через свою святу Церкву Бог являє свою волю і звершує своє служіння тут на землі. Він поставив лідерів в його Церкві, щоб вони піклувалися про неї і збудовували її на справу Божу. В Еф. 4:11-12 говориться: “11 Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями,12 щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла…”

Будучи молодою церквою, солуняни повинні були навчитися визнавати своїх лідерів. Приймати духовний порядок і з повагою ставитися до тих, хто служив їм словом і ділом як наставник від Бога.
“Шануйте тих,… хто напоумлює вас…” говорить Павло, “виявляйте до них велику любов за їхню працю” Чому необхідно шанувати своїх лідерів? Чи говориться тут про корпоративні стосунки, наприклад, як між директором на фірмі і його підлеглим? Звичайно, що ні! Тут Павло говорить про атмосферу, в якій і старші, і рядові члени церкви – всі об’єднанні однією метою – сердечно служити Богові.

Коли існує атмосфери любові та поваги, Божа робота виконується плідно. Кожен член церкви має знати свою роль чи служіння і робити це вірно. Разом з тим кожен має і поважати, і цінувати інших та співпрацювати з ними. Коли всі члени працюють разом, то Церква жива і плідна. Але якщо між лідерами і членами Церкви виникають конфлікти і непорозуміння, Церква хворіє і не функціонує належним чином. Така Церква не зможе служити невіруючим людям. Не буде готова приймати їх рани і біль, адже і сама не є здоровою. “Майте мир між собою”, говорить Павло.

Таким чином він закликає не тільки старійшин, і не тільки рядових членів церкви, а всіх бути відповідальними перед Богом за Його спільноту. Бути духовно дорослими, підкорити себе, свої бажання, іноді свої образи і незадоволення єдиній спільній справі – служінню тілу Христовому. Погляньмо на вірші ( 14-15 ): “14 Просимо вас, брати: напоумляйте тих, хто порушує порядок, підбадьорюйте малодушних, захищайте немічних, будьте
терпеливими до всіх. 15 Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного і для всіх.”

У 14 вірші Павло говорить про те, як правильно реагувати на різні складнощі, що виникають серед братів та сестер. Якщо є такі, хто порушує порядок, то їх варто напоумляти, з любов’ю наставляти, не дозволяти їм робити із служіння хаос і балаган. Деякі стають ледачими. Не мають постійної роботи, мандрують від церкви до церкви, від зібрання до зібрання. Шукають, чого б отримати задарма та з ким би поточити ляси. Як говорить Павло в (4:11), краще працювати, мати гідність серед невіруючих, бути не попрошайками, а навпаки благословляти інших. Також Павло говорить тут і про малодушних та немічних. “Малодушних” каже він підбадьорюйте, а “немічних” захищайте.

Ми повинні підтримувати зневірених. Люди стають зневіреними з різних причин – це може бути смерть близьких, зруйновані стосунки, особисті невдачі. Люди можуть бути слабкими у вірі, мати вади тілесного чи розумового розвитку. Засмучені люди дуже вразливі і крихкі ментально. Вони потребують плече підтримки і розуміння. Тому до кожного з них має бути свій обережний підхід. Важливо не обтяжувати їх непосильними ношами, а працювати поруч з ними, доки вони не стануть сильними. Врешті, нам треба навчитися бути терпеливими один до одного. В окремих випадках це дуже тяжко. Але маємо пам’ятати, що ми грішники і Бог є терпеливим до
нас.

У 15 му вірші говориться: “Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло”. Ми знаємо, що Церква – це тіло Христове. Але складається воно із людей грішних і недосконалих. Коли ми розкаялись і освятились вірою в Ісуса, ми прийняли рішення жити перед Богом і наслідувати Його. Проте наш гріховний бэкграунд все одно проявляється. Ми все ще маємо гріховну природу і залишки своєї самоправедності.

Навмисно чи ні, звичайно, як правило, ненавмисно, але ми можемо ранити один одного. Можемо осуджувати, можемо ігнорувати, можемо завдати кривди різким тоном, образливими словами і т.д. Все це може породжувати напругу в церкві, формувати недовіру поміж собою, що врешті призведе до руйнування стосунків, а з ними і служіння Богові. Тому Павло говорить: “завжди дбайте про добро один для одного і для всіх.” Його рекомендація робити добро один одному є протиотрутою злу. І хоча непорозумінь уникнути навряд чи вдасться, але треба знаходити в собі сили пробачати і приймати один одного. Це правило спрямоване на захист Церкви від руйнування. Коли ми робимо добро один одному, то Церква може розбудовуватися і бути здоровою.

По-гляньмо на вірші (16-18) (разом):“16 Завжди радійте, 17 невпинно моліться, 18 за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас.” В цьому Посланні Павло говорить про Божу волю в двох місцях – в (4:3) і в (5:18). В першому випадку, в 4 розділі, Павло говорить, чого не варто робити, щоб догодити Божій волі: не чинити розпусти, не дозволяти впливу пожадливій похоті. В другому випадку, в 5у розділі, навпаки, що треба робити, щоб догодити Божій волі: завжди радіти, молитися і бути вдячними. Отже, бачимо, що воля Бога для нас – це життя в чистоті і святості. Це безперестанне спілкування з Ним в молитві, в атмосфері радості і вдячності.
Давайте детальніше розглянемо те, що варто робити щоб догодити Божій волі:

Перше: “Завжди радійте” Об’єктивно, це звучить досить складно. Іноді ми можемо бути радісними, але чи завжди? Час в якому ми живемо радше пригнічує нас, аніж дає наснаги. Ми живемо в часи війни. Київ і інші міста нашої країни піддаються періодичним атакам. Мабуть, найбільше сьогодні страждає Харків, де майже щодня прилітають руйнівні ракети. Щодня там гинуть і травмуються люди. Чи можуть, наприклад, харківські християни в таких обставинах радіти? Чи повинні ми натягувати на свої лиця лицемірні маски радості і ховати за ними свої скорботи? Звичайно ні. Але варто і розуміти, від чого в життя людини приходять страждань, біль і печаль. Головною причиною, чому вони існують, – це влада гріха і смерті. Ми живемо в грішному недосконалому світі і його вплив на нас, на жаль, породжує ці неприємні речі.

Проте ми діти Божі! Бог послав в цей світ свого улюбленого Сина, який віддав життя за наші гріхи. Він відібрав у гріха і смерті владу вічно панувати над нами. Наша вічність з Богом від якого повнота і безмежна радість. Коли ми усвідомлюємо це, коли розуміємо, що поруч з нами Батько Небесний, то в молитві отримуємо від Нього силу жити по- іншому – в справжній радості.

Протягом того часу, як я готував цю проповідь моя дочка не менше 3 разів плакала від того, що ударяла чи то руку, чи коліно чи навіть голову. Але кожного разу коли тато брав її на руки і заспокоював, через хвилину, вона вже щебетала і мала посмішку на обличчі. Вона відчуває, що тато й мама поруч, тому радіє своєму життю. Отже, “завжди радіти” – це не зовсім про емоції; це радше про стан, коли ми відчуваємо, що ми діти Божі. Це про безпеку і свободу від гріха і смерті, яку подарував нам Христос. Івана 14:18 говорить: ”Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас.” Ми не сироти, ми належимо до великої Божої сім’ї, тому нам не потрібно сумувати й плакати, а по справжньому радіти!

Римлянам 14:17: “Адже Царство Боже – не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.” Радість у Святому Дусі – це надія на Небесне Царство. Це про вічність з Богом, яку Він подарував нам.

Друге: “Невпинно моліться” Що таке молитва? Це розмова з Богом. Щоб пізнати ближче свого співрозмовника, треба більше проводити часу в спілкуванні з ним. Щоб ближче пізнати нам Бога, треба регулярно молитися Йому. Павло каже: “невпинно моліться”. Це не значить, що ми маємо все покинути і тільки молитися. Це вказує на те, що час, який ми виділяємо на молитву, має бути на постійній основі. Недавно ми з дружиною згадували про часи, коли ми відвідували ранкове молитовне служіння, що називалося Духовний Хліб. Ми обоє погодилися, що для нас це було важливо і корисно. Ми могли щоранку читати Слово Боже, а також регулярно молитися. Це дисциплінує духовно, укріплює віру, дає сили протистояти спокусам в цьому світі.

Через молитву ми можемо виражати Богові свої прохання, складати свої подяки, поклонятися з покаянням. Галатам 4:6: “А оскільки ви – сини, то Бог послав у наші серця Духа Свого Сина, Який кличе: Авва, Отче!” Ми приходимо в молитві до нашого Небесного Батька, бо маємо Духа Святого, що в нас від Господа Ісуса. Він і побуджує нас до молитви. Ми можемо без страху звертатися до Бога, називаючи Його Батьком, знаючи, що Він нас чує і не тільки чує, а й відповідає. 1-е Івана 5:14-15: “14 І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось попросимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас! 15 А коли знаємо, що слухає нас, – чого б тільки ми не попросили, – то знаємо, що одержуємо те, чого просили в Нього.”

Нам потрібно молитися завжди і не занепадати духом. Чи отримаємо ми відповідь відразу, чи через роки, – головне довіряти Богові. Сьогодні у нас війна. Тому маємо велике молитовне прохання до Бога, щоб Він захистив нашу країну, наших воїнів і наш народ. Нам також варто молитися за нашу церкву, щоб ми змогли пройти випробування сьогоденням: стали більш зрілими, вірними і наполегливими в молитві. Нам варто молитися за свої сім’ї та рідних, щоб всі ми міцно стояли у Христі і були відданими Йому.

Третє: “За все дякуйте” В селі, де ми тимчасово проживаємо, трапилася одна подія. Вона стосується одного загиблого воїна. Наскільки я зрозумів, це був молодий чоловік, який добровільно пішов боронити свою батьківщину. Після його загибелі його мама прийшла до школи з проханням, щоб на стіну школи повісили невилку меморіальну табличку про нього. Але їй відмовили. Я розумію, що існує багато причин, чому цього не можна робити. Але я впевнений, що жодна з них і близько не вартує того, що зробив цей воїн. Він віддав своє життя, щоб в цій школі могли вільно вчитися дітки. Вивчати українську мову і українську історію, знати гімн своєї держави, врешті називатися українцями. Я уявив ту біль, яку відчула мама за невдячність щодо сина, який пожертвував собою заради інших.

Я уявляю, який біль відчуває наш Небесний Батько, коли ми нехтуємо жертвою Його дорогоцінного Сина. Тому Павло закликає нас бути вдячними за все, що ми маємо в нашому житті. За повітря, яким ми дихаємо, за землю, по якій ходимо, за руки й ноги, бо вони є і це зручно, за їжу, житло, сім’ю за наше життя – все це нам дав Бог. Коли ми так мислимо і спрямовуємо себе, то нам хочеться меньше скаржитися на те, чого в нас немає, а більше дякувати за те, що у нас є. Врешті, нам треба дякувати нашим воїнам. Я чув, що для них це дуже важливо і таким чином вони відчувають, що їх пожертва цінуюється іншими.

Ну і головне: ми маємо бути вдячними Богові за нашого Господа Ісуса, що подарував нам спасіння від гріхів і осудження. Натомість, через Нього, ми отримали вічне життя і надію на Його Царство. Погляньмо на вірші з (19 – 22): ”19 Духа не вгашайте, 20 пророцтвом не нехтуйте, 21 усе досліджуйте і доброго держіться, 22 стримуйтеся від усякого роду зла.” В цих віршах Павло окреслює збалансований підхід до зростання здорової громади. “Духа не вгашайте”, говорить Павло. Для того, щоб служіння в церкві були плідними, щоб атмосфера стосунків по між братами і сестрами була гарною, необхідний Дух Святий. Коли Євангеліє прийшло до солунян, вони змінилися силою Духа Святого (1:6). Дух Святий укріплював їх в часи утисків і гонінь (1:6). Дарував їм бажання відкинути всяку нечистоту і жити в святості (4:6-8). Горів, як вогонь, у їхніх серцях і в їхній спільноті (5:19). Павло бачив це, тому хотів сприяти цьому якомога сильніше. Він відразу застетеріг їх утримуватися від усякого зла, яке перешкоджає праці Божого Духа (5:22).

Там, де є дивовижна робота Святого Духа, там будуть пророцтва (5:20). Павло говорить, що ставитись до цього потрібно з розумінням, різко цього не заперечувати, але з мудрістю досліджувати (5:21). Якщо в цьому добро і благо для громади, то це буде очевидно всім, і це буде на гуртування спільноти. Якщо це буде роз’єднувати і створювати непорозуміння, то звичайно від цього варто відмовлятися. Врешті, брати і сестри, якщо говорити за наш час, то ми маємо дивовижну книгу (Біблію), в якій зібрані всі основи, що суттєво спрощують пізнання істини і навчають нас, як будувати здорову Церкву.

Погляньмо на вірші 23-24 (разом): “23 А Сам Бог миру нехай повністю освятить вас: нехай ваш дух, душа й тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. 24 Вірний Той, Хто покликав вас; Він і здійснить!”
Чесно скажу, особисто для мене, це бездоганні слова. Тут складно щось додати або чогось забрати.
Недавно у мого знайомого було день народження. Він віруючий. Я його поважаю і для мене стосунки з ним важливі. Коли я у вайбері писав йому привітання, то треба було думати що написати, та що побажати. А потім мені на очі потрапили ці вірші. І я зрозумів, що кращого побажання для свого друга чи брата не знайти. Тому брати, коли у вас буде день народження, я просто дам вам координати цих віршів з Біблії, і коли будете читати їх, будь ласка, насолоджуйтеся моїм побажанням і хай вам буде приємно.

В цих віршах ми бачимо, що Бог Сам звершує викупну роботу людини. “24 Вірний Той, Хто покликав вас; Він і здійснить!” Людина згрішила, але Бог першим зробив крок, щоб примиритися з грішником. Цим кроком був Його Син, що прийшов заради нашого спасіння. Коли Господь віднайшов нас в грішному світі, то кров’ю свого Сина очистив і освятив. Він дарував нам Свого Духа і Своє живе Слово, щоб навчити нас мудрості, як ми можемо догодити Йому. Він відродив наш дух для спілкування з Ним. Він наставляє наш розум для пізнання Його волі. Він показав нам, що наше тіло – це Храм Бога живого і до нього треба ставитися з шаною. І хоча ми живемо в мінливому світі, Бог обіцяє, що прийде знову Христос і подарує нам вічність, де наше тіло вже не буде тлінним, а наша особистість буде бездоганна.

У заключних віршах з 25 по 28 Павло завершує свого листа проханням молитися за нього і його співробітників. А також прочитати цього листа всім братам і сестрам в Солунях. Передає своє привітання теплими обіймами і святими поцілунками. А в кінці, як і належить духовному батькові, благословляє солунян іменем Господа Ісуса Христа. Ми бачимо, що у ап.Павла і солунської церкви сформувалися приємні і добродушні стосунки.

Через сьогоднішнє слово ми вчилися, як будувати здорову церкву в Ісусі Христі. Якщо ми поглянемо на наш уривок, то побачимо, що звернення Павла не адресоване комусь особисто, а спільноті. (Хоча воно корисно і для кожного віруючого). Коли в церкві проявляється любов між братами і сестрами, коли є повага до своїх наставників, присутня атмосфера радості і подяки, на кожному зібранні звучить щира молитва Богові, тоді така церква жива і плодоносна. Тоді вона можете бути відкритою, щоб служити багатьом зраненим гріхом людям.
Тож нехай, наш дорогий Господь помилує нас і через нашу громаду збудовує таку церкву. Амінь!