Вивчення Біблії: Проповідь “Євангелія, яка приходить у силі” (1-е Солунян 1:1-10)

ЄВАНГЕЛІЯ, ЯКА ПРИХОДИТЬ У СИЛІ

1-е Солунян 1:1-10

Ключовий вірш 5 : “Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас”

Ми розпочинаємо вивчення першого і другого послань апостола Павла до Солунян. Хоча послання називається посланням Павла, але як в першому так і в другому посланні в першому вірші вказано, що авторами є Павло, Силуан і Тимофій.

Про виникнення солунської церкви читаємо в книзі Дій. Під час другої місіонерської подорожі Павло і Сила проповідували в країнах, які були на території сучасної Туреччини. В Дервії до Павла і Сили приєднався Тимофій. Там, в Малій Азії, була велика робота Святого Духа і багато нових церков повстали. Але в якийсь момент ми читаємо, що коли вони хотіли йти на схід, то Дух Святий далі не дозволив їм проповідувати в тих землях. Ми не знаємо як саме Дух Святий не дозволив їм, але в кінці кінців Він привів на північно-західне узбережжя Малої Азії, до Троади, яка навпроти Греції. Там, в нічному видінні, Павло побачив: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ Дії 16:9. З цього місця Лука, автор книги Дії починає використовувати займенник “ми”, кажучи: 10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. Дії 16:10

Підкорившись волі Бога на євангелізацію Європи четверо місіонерів з Троади перепливли кораблем на острів Самотракію, а звідти вийшли на берег Європи в містечку Неаполь, а звідти вже в Филипи, де і була заснована перша церква. Там Павло зі співробітниками зазнали гонінь, побиття і в’язниці. Але дізнавшись про їх римське громадянство їх відпустили.

В Діях 17:1-4 читаємо: 1 Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. 2 І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писа́ння, 3 виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. 4 І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. Отже ми бачимо, як саме постала солунська церква. Павло три суботи проповідував в синагозі і дехто з юдеїв увірував. Але не тільки в синагозі вони проповідували, тому бачимо, що також до них приєднались безліч побожних із гелленів і шляхетних жінок.

Але в Діях читаємо, що невірні юдеї запалилися заздрістю і зібравши негідних людей вчинили збіговисько і бунтували все місто. Їх звинувачення не відрізнялись від тих, якими юдеї Єрусалима звинувачували Господа Ісуса: Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. Треба сказати, що в Солуні до таких слів були дуже чутливі. Це місто мало статус “вільного міста”, яке отримало за підтримку в другій римській громадянській війні Марка Антонія і Октавіана. Цей статус давав багато свобод в плані самоврядування, але також вимагав від мешканців лояльності до культу римського імператора. У такому середовищі проголошувати Ісуса Господом і Царем вважалося загрозою та зрадою імператора. Почались переслідування на християн, які стали настільки сильними, що Павло, Сила і Тимофій були змушені втекти з Салонік. З важким серцем вони змушені були залишити своїх духовних дітей, які лише недавно навернулись до віри в Господа. З Салонік вони пішли у Верію. Там, через деякий час проповідування, також почались гоніння спричинені солунськими юдеями. І знову Павло був змушений тікати від переслідувань. Він був спроваджений братами на південь до Атен, а Сила з Тимофієм якийсь час залишились у Верії. Через деякий час вони приєднались до Павла в Атенах. В 3 розділі Павло каже солунянам, що коли він був в Атенах, прибули Сила з Тимофієм. Весь цей час Павло хвилювався як там його духовні діти в Салоніках. Тому, не стерпівши більше, відправив Тимофія назад до Салонік, щоб дізнатись їх становище, а також щоб підтримати їх. В цей час Павло з Силою йдуть до Коринту. Повернувшись від солунян Тимофій приніс хороші вісті про їх віру, що незважаючи на гоніння, ці молоді віруючі, лишились вірними Господу Ісусу, а також розповів про виклики і спокуси з якими ті зустрічаються. У відповідь Павло написав цього листа до солунян, а через деякий час написав і другого листа.

Вважається, що 1 послання до солунян є найпершим посланням від апостола Павла.

Він спланував лист згідно двох головних думок. Перша прославляє вірність солунян Ісусу – Царю (1 Сол. 1-3), а в другій він закликає їх ще більше зростати як послідовників Ісуса, очікуючи Його приходу (1 Сол 4-5). Ці дві думки оточені трьома молитвами.

Павло розпочинає лист, висловлюючи подяку та прославляючи віру солунян, їхню любов до інших, працю віри і надію на Ісуса, попри переслідування. Далі він описує історію і результат їх щирого навернення. В цьому сьогоднішній уривок.

Давайте прочитаємо вірш 1: 1 Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Отже як Павло тут називає віруючих в Салоніках? Церква в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі. Слово яке перекладене як церква грецькою звучить: екклезія. Це слово, яке в Греції жодним чином не використовували для релігійного зібрання. Для цього було слово відоме нам як сінагогей. Але, що ж значило слово еклезія? В часи існування міст-держав слово еклезія означало зібрання людей відповідальних за долю міста. Парламент. Салоніки мали право на самоврядування. Там була еклезія, яка вирішувала долю цього міста – тобто зібрання людей які мали право і відповідальність на це. Так от Павло називає цих віруючих еклезією солуньскою в Бозі Отці і Господі Ісусі Христі. Хоча ці люди були в меншості – невелика церква. Вони були гонимі. Але Павло бачить їх в іншому світлі. Він бачить саме їх, тими відповідальними за долю міста людьми і настановлені вони на це не ким іншим як Самим Богом Отцем і Господом Ісусом Христом. Пізніше він скаже про вплив цієї еклезії, який був не тільки на їх місто, а й на всю Македонію і Ахаю.

Подивіться вірші 2, 3: Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим

Тут Павло запевняє, що хоча він не присутній з ними, але його любов до них не зменшилась. Вона продовжила виливатись на них через молитви подяки Богові. Павло був вдячний за їх віру, яка проявляється в їх ділах. За їх любов, яка була не в словах, а в конкретних вчинках. Також Павло згадував їх надію на Господа Ісуса, яка проявляється в їх стійкому перенесенні тих страждань які почались відколи вони навернулись. Дивовижно ці віруючі лиш недавно навернулись, але вони вже були багаті на віру, любов і надію. Павло дякував за всі ці речі, бо знав, Хто зробив солунян такими – Бог.

Подивіться вірш 4: зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Павло називає солунських віруючих Богом улюбленими. Хоча їх ненавиділи і переслідували їх земляки, але для Бога вони були улюбленими. Він обрав і покликав їх у свою еклезію – церкву. Брати і сестри Бог також обрав кожного з нас і ми Богом улюблені.

В вірші 5 Павло говорить про те, що підтверджує їх обрання. Подивіться вірш 5: Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. Те, що Євангелія, яку проповідував Павло була не лише в слові, а якраз в силі Духа Святого, і з великими упевненнями явно свідчило про їх обрання. Їх навернення дійсно було дивовижним. В 9 вірші Павло згадує, що солуняни навернулись від ідолів до живого Бога. Вони прийняли слово Євангелії зі всією щирістю. Це було дивовижна робота Святого Духа в них. Тільки, що вони були ідолопоклонниками, що жили в культурі яка була просякнута практиками вшанування грецьких і римських богів. Ця культура була просякнута марновірствами і сексуальною роспустою. Але почувши Євангелію, вони щиро покаялись і прийняли Ісуса Христа – їх Богом і Спасителем. Тільки Дух Святий так може – в момент відкрити очі від темряви диявольскої брехні, в якій вони жили все життя, до Божого світла.

Більше того в 6 Павло продовжує нагадувати їм як ще Євангелія змінила їх:

6 І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого. Солуняни знали, що перед тим як місіонери прийшли до них, вони настраждались в Филипах. Але це не зупинило Павла, Силу і Тимофія в рішенні проповідувати Євангеліє і солунянам. Цей приклад надихнув солунян бути вірними Господу.

Вони не лише відвернулись від ідолів, вони вирішили бути вірними Царю Ісусу і навіть до смерті. Страждання і переслідування, які вони зустріли не погасили їх віру, навпаки вони прийняли їх з радістю. І Павло вказує їм звідки ця радість. Лише Дух Святий дає радість посеред страждань. Тим самим вони стали наслідувачами Павлу, Силі і Тимофію і Самому Господу.

Нам здається, що для проповіді Євангелія треба створити особливі умови, щоб людям легше було його приймати. Здається, що якщо людину якось не зацікавити, то вона просто не захоче слухати. Але чи це так? Подивіться як солуняни прийняли Євангеліє? Вони прийняли його в великому утиску. Але який же був секрет, того що воно діяло? Бо воно звіщалось не просто в слові, а в силі Духа Святого. Бог діяв через апостолів, бо ці люди були щирі в своєму бажанні звіщати Євангелію для солунян. Якось Христос сказав: 24 Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. (Ів.12:24). Павло, Сила і Тимофій були людьми, які посвятили життя проповіді Євангелія. Вони були посланцями Царя і вони були таким, якими закликали бути солунян. Вони перші чинили діло віри і працю любові явили надію в утисках і через це показали Істиного і Живого Бога. В вірші 5б Павло каже їм: знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. А чи вирішив я посвятити своє життя Царю Царів і бути Його посланцем у цей світ? Бог так само вибрав кожного з нас на це діло і хоче використовувати для спасіння інших, але чи я є тією посудиною, яку Господь буде використовувати?

Але подивіться як далі діяло Євангеліє в серцях солунян. Подивіться вірші 7,8: так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь.

Вони так прийняли Євангеліє, що хотіли ним поділитись з іншими. Воно стало дорогоцінним для солунян і вони не могли тримати його лише в себе. Цим Євангелієм треба було неодмінно поділитись з іншими. І солуняни побачили в цьому діло найпершої необхідності. Адже згідно цього Євангелія, на цей світ має прийти гнів Божий за його нечестя і гріхи, але радісна звістка в тому, що Бог послав Сина Свого вблаганням за наші гріхи, Який воскрес з мертвих і Який визволює нас від цього майбутнього гніву і Який прийде знову, як каже Павло в 10 вірші: і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву. Тепер самі солуняни стали тими, через кого Бог звіщав Євангеліє по Македонії і Ахаї. Вони стали взірцем для інших віруючих.

Це сталось з солунянами, бо вони повірили Євангелії. А як щодо мене? Чи є Євангелія для мене такою ж цінністю, як для Апостолів, як для солунян? Чи я готовий за неї страждати? Чи є Ісус моїм Царем, Якого я очікую з неба? Ради Якого я готовий терпіти гоніння і навіть віддати життя? Чи є Євангелія для мене радісною звісткою, якою я хочу поділитись, не змушений ділитись, бо так вчить Біблія і в церкві закликають. А хочу поділитись, бо вона є радісною звісткою про Спасителя, Який воскрес з мертвих і визволює мене і кожного, хто прийме її від майбутнього гніву. Яка несе переміну в житті від ідолопоклонства до служіння Правдивому Живому Богу. Євангелія не змінилась і вона і досі має силу чинити такі зміни в нашому житті і житті тих кому ми проповідуватимемо. Я вірю і молюсь, щоб в ці важкі часи війни ми знову побачили цінність Євангелії і присвятили себе їй.

(п. Дмитро)