head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Наверніться від марнот до Бога живого” (Дії 14:1-28)

НАВЕРНІТЬСЯ ВІД МАРНОТ ДО БОГА ЖИВОГО

Дії 14:1-28

Ключовий вірш 14:15б : “і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є”

В кінці попереднього розділу, ап. Павло та Варнава кажуть, що отримали від Бога наказ: “Я світлом поставив Тебе для поган…” (13:47) І сьогодні ми бачимо як вони виконують цей наказ. Апостоли заходять глибше у поганський світ і доходять до місць, де майже не було Юдеїв, не було синагог. Тут вони стикаються з новими викликами, новими труднощами. І ми бачимо, як вони готові платити і платять ціну учнівства.

Перше, проповідь Євангелія в Іконії (1-7). Звернемося до 1-го вірша: “І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували”. Таким чином, апостоли прибули до Іконії. Це місто розташоване на території сучасної Туреччини, на її півдні, воно і зараз там, називається Конья, і досить велике – там наразі проживає більше 2 млн. чоловік. Воно знаходилося в області Галатія. Послання Павла до Галатів – це послання до тих церков, які він започаткував під час своєї першої місіонерської подорожі. Тут, в Іконії, Павло застосовав свою звичну місіонерську тактику: у новому місці він спочатку іде проповідувати до юдейської синагоги. В цій тактиці були свої плюси і мінуси. Плюси полягали в тому, що люди, які там збиралися, в основному Євреї, знали Писання і їм легше було, спираючись на Писання, пояснити Євангеліє. Іншими словами ці люди вже були підготовлені щоб розуміти та приймати Євангеліє. Мінуси ж полягали в тому, що багато з них були Божими ворогами. Не варто забувати, що саме Юдеї приговорили Ісуса до смерті, і саме Юдеї найбільш агресивно противилился проповіді Євангелія. Сам Павло раніше був одним із них! Тому говорити їм Євангеліє означало кликати проблеми на свою голову. Так сталося і в синагозі в Іконії. Подивіться на 2-ий вірш: “Невірні ж юдеї підбурили та роз’ятрили душі поган на братів” (“роз’ятрили” – озлобили). У той час як багато юдеїв й огречених увірували, невірні юдеї почали переслідувати апостолів. Насправді іноді важко зрозуміти цих юдеїв. У них було достатньо доказів того, що Ісус – це Месія. Однак вони не вірили. Можливо їм не хотілося впускати Євангеліє у свій розмірений спосіб життя. Можливо, вони заздрили, що погани приймають Євангелію, і сповняються радістю та миром, яких в них не було. Так чи інакше, вони озлобили їх серця на апостолів. Зненацька, погани почали ненавидіти їх без особливих причин. Це створило ворожу атмосферу в Іконії. Подивіться на вірш 3: “Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками”. Він апостолів вимагалася мужність, щоб лишатся на тому місці, і свідчити про Господа у тій ворожій атмосфері. І вони цю мужність проявили. Вони пробули там довгий час, промовляючи мужньо про Господа. Мужність потрібна не лише на полі бою. Вона потрібна в багатьох інших сферах життя, в тому числі і в проповіді Євангелії. Якщо якесь вчення приємне людям, лоскоче та ласкає їхні вуха, каже їм що вони стають здоровими та багатими, то звіщати таке вчення мужність не потрібна. Однак Євангеліє каже, що людина – грішна, що їй загрожує Божий Суд та покарання, що їй потрібно розкаятися. Таке вчення часто викликає у людей спротив і навіть агресію. Подивіться на 4-ий вірш: “А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів”. Боротьба з невіруючими була напруженою. Фактично місто розділилося на два табори: одні пристали до юдеїв, інші трималися апостолів. Якщо чесно, ми не любимо воювати. Ми хочемо звіщати Євангелію у зручній, комфортній та єлейній атмосфері. Але ми маємо знати, що у кожному місці, де проповідується Євангелія, з’являються спротив та розділення. Тому щоб бути християнами від нас вимагається мужність. Навіть щоб визнати перед іншими що я – християнин, потрібна мужність.

Подивимося на вірші 5-7:

5. Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,

6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,

7 і Євангелію там звіщали.

Конфлікт дійшов до того, що апостолів хотіли побити камінням. Коли вони дізналися про це, то втекли з Іконії. Це не був неконтрольований страх Апостоли не були боягузами. Це була духовна мудрість. Тому цю втечу ще можна назвати стратегічним відступом, тому що пізніше апостоли знову повернулися в це місто. Насправді в цьому апостоли наслідували Самого Ісуса, Який також часто явно не вступав у боротьбу з релігійними лідерами, а уникав їх. Ісус це робив щоб звіщати Євангелію та виховувати учнів. Насправді тепер віруючі у цьому місті могли самі справитися з переслідуваннями, і ба біьше, були для цього краще споряджені, ніж Павло та Варнава, тому що були місцевими мешканцями. Тут ми навчаємося тому, що для проповіді Євангелії потрібно дві речі: мужність та мудрість. Хай Господь дарує нам і те, і інше!

Друге, проповідь Євангелії в Лістрі (8-20). Звернімося до віршів 8-10:

8 А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.

9 Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

10 то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав…

Вам нічого не нагадує ця подія? Чи бачили Ви ще десь схожі чудеса? Звісно, в Єрусалимі. Схоже зцілення зробив ап. Петро, ця подія описана в Діях 3:1-10. Також ця подія нагадує нам служіння Самого Ісуса Христа, тому що Ісус також зцілював калік (Лк.5:20). З багатьох подій, які сталися, євангеліст Лука описує саме цю можливо для того, щоб довести (аутентифікувати) апостольство Павла. Ап. Петра не піддавалося сумніву, він був з Ісусом з самого початку, один з 12 учнів, Йому Ісус дав ключі від Царства. Павло приєднався пізніше. В його апостольстві час від часу сумнівалися. Лука показує тут, що Павло отримав від Бога таку саму силу, як і Петро.

Побачивши чудо зцілення кривого, місцеві мешканці подумали, що це грецькі боги Зевс та Гермес зійшли на землю. Ви, напевно, пам’ятаєте ці імена коли вивчали грецьку міфологію в школі. І ці люди приготувалися принести жертвоприношення. Ми можемо посміятися з цих темних поганів. Однак ми маємо пам’ятати, що з того часу як люди згрішили тенденція до ідолопоклонства сидить глибоко в серці кожного з них. В Рим.1:18-23 ап. Павло розповідає про це. Люди мають тенденцію, великий грішний потяг до забобонів та ідолослужіння.

Коли апостоли розібралися, у чому справа, то зупинили людей від цього жертвоприношення. Вони відмовилися приймати славу від людей. Напевно вони памятали царя Ірода, який прийняв славу від людей і тут же помер. До того ж слава від людей дуже тимчасова. Вже за мить настрій цих самих людей змінився і вони побили ап. Павла камінням.

Подивіться на те, що сказали апостоли цим людям у 15-ому вірші: “… Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є”. Вони закликали їх навернутися від марнотних богів до Бога Живого. Грецькі боги були марнотні. Це були вигадані боги, яких насправді не існувало, вони існували лише в уяві людей. Немає сенсу вірити в таких богів, витрачати на них свій час і своє життя!

У нас час модно бути толерантним. У тому числі і до різних богів. Кажуть, що неважливо, у що вірить людина, аби тільки у щось вірила. А ще кажуть що до Бога ведуть багато шляхів. Павло називає таких богів марнотними. В Пр.14:12 написано: “Є дороги, які видаються людині прямими, але їх кінець – стежка до смерті”. Напевно в деяких речах – як то в їжі, чи в одязі толерантність це непогана річ. Але в духовних речах вона веде до смерті.

Натомість ми маємо вірити в Живого Бога. Що це за Бог? Цей Бог Який створив небо і землю. Павло почав навчати цих людей про Бога із самого початку – із книги Буття. Як Ви помітили, у Лістрі Павло не входив в синагогу. Напевно тому, що її там не було. Євреї організовували синагоги, якщо в місті було хоча б 10 юдеїв. Але в Лістрі не було й десяти юдеїв. Там люди не знали Писання, пророків, не мали Божого об’явлення. Вони вірили в багатьох богів. Тому Павло навчав їх самих початків. Є лише один Бог, і цей Бог створив небо і землю. Справжній Бог – це Живий Бог, це означає що Він дійсно існує, а не продукт нашої уяви. Цей Бог любить людей і піклується про них. Коли вони згрішили, Він відкрив їм шлях до спасіння через Ісуса Христа.

Це була непроста проповідь для мешканців Лістри. Усе їх життя та культура були зав’язані на грецьких богів. А Павло закликав їх без зволікань залишити все це і навернутися до Бога живого. Люди були розчаровані. У цей же час із Антіохії та Іконії прибули вороже налаштовані Юдеї, які підбурили народ і Павла побили камінням (19). Усі думали, що він помер. Було так прикро, що Павла побили камнями його ж співвітчизники, Юдеї, богообраний народ. Його виволокли за місто та кинули там. Однак, коли учні його оточили, він встав та повернувся до міста. Тут напрошується порівняння зі Степаном, якого юдеї також побили камінням, і який помер. Чому ж тоді Павло піднявся, а Степан піднятися не зміг? Єдина можлива відповідь тут – тому що Павло ще не виконав свою місію. У нього ще лишалися справи – ще цілих 3 місіонерські подорожі! Павло ще мав написати послання, які увійшли до Нового Заповіту. Павло побував у різних колотнечах – його побивали камінням, він тонув у морі, кого кусала отруйна змія. Але помер він у Богом визначений час.

Третє, Бог відкрив двері віри поганам (21-28). Подивіться на вірш 21: “І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію”. Це не був найближчий шлях додому. Але апостоли повернулися в Лістру, Іконію та Антіохію. В цих містах вони зазнали утисків та переслідувань. В Лістрі Павла лень не вбили. Тому напевно йти туди знову не хотілося. Однак Павло не дозволив страху управляти їми. Вони повернулися щоб зміцнити учнів. Подивіться на 22-ий вірш: “душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”. Вони зміцнювали їх, щоб ті перебували у вірі та не дивуватися утискам та стражданням. Сам Павло багато страждав заради проповіді Євангелії. І сам його приклад зміцнював учнів. Часто пастирі намагаються зберегти своїх ягнят від найменших страждань, в результаті ті виростають розбалуваними. Павло ж навчав що в Боже Царство входять чепрез великі утиски. Як нам пройти через утиски? Наша ціль має бути Боже Царство, а не мої зручності чи комфорт. У вірші 23 написано, як апостоли поставили пресвітерів по церквам. Вони залишали їх, але вірили, що Бог, Який почав у цих місцях Свою справу, доведе її до кінця.

У вірші 26 написано: “а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили”. Апостоли закінчили справу, яка їм була поручена. Вони зібрали церкву і розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам (27). Вони наголосили на тому, що двері віри поганам відкрити. Хто відкрив ці двері? Павло? Варнава? Ні, ці двері відкрив Бог. Коли Бог відкриває двері, цим потрібно користуватися. Ця місіонерська подорож стала фундаментом для наступних, коли апостоли увійшли у відкриті Богом двері.

Сьогодні ми закінчили розглядати першу місіонерську подорож Павла. Вона була непростою. Через труднощі її залишив Марк. Павла переслідували, зневажали, одного разу ледь не вбили. Ісус нікому з нас не обіцяв легкого життя. У нас буде багато викликів, і легко не буде. Але Павло не дозволяв своєму страху, чи бажанню спокійного життя контролювати його життя. Павло не трусився над кожною хвилиною свого життя, розмірковуючи, як йому його продовжити. Він приймав виклики, трудився, ризикував, тому що жив для Бога і був готовий померти для Бога.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.