Вивчення Біблії: Проповідь “Мене, мене, текел, упарсі́н” (Даниїла 5:1-31)

“МЕНЕ, МЕНЕ, ТЕКЕЛ, УПАРСІН”

Даниїл 5:1-31

Ключовий вірш 5:25 : “А оце писа́ння, що написане: Мене́, мене́, теке́л упарсі́н”

Історія, описана в Дан.5 сумна, і не має щасливого кінця. В ній розповідається про царя, який прожив жалюгідне життя, і прийняв таку ж жалюгідну смерть. Вона слугує попередженням для нас, щоб ми не припускалися тих же помилок, яких припускався останній правитель Вавилону, і жили не жалюгідним, а благословенним життям.

У розділах 1-4 розповідалося про царя Вавилону Навуходоносора. У сьогоднішньому, 5-ому розділі, розповідається про останнього царя цієї імперії – Валтасара. Між подіями 4-го та 5-го розділів пройшло багато років. Цар Навуходоносор помер. Влада прейшла до його прийомного сина, якого звали Набонід. Кажуть, що його не дуже любили в Вавилоні, тому і він не любив там знаходитися, а більшу частину свого життя проводив у військових походах. На цей час він поставив у Вавилоні правити свого сина Валтасара, якого ми і зустрічаємо у цьому розділі.

Звернемося до 1-го вірша: “Цар Валтаса́р спра́вив велике прийняття́ для тисячі своїх вельмо́ж, і на оча́х тієї тисячі пив вино”. Якби ми могли в той час виглянути за стіни Вавилону, то побачили б, що саме в той час мідо-персидська армія осаджала це місто. Мідо-Персія була висхідною потужною силою того часу, як свого часу Вавилон, до якої потрібно було ставитися серйозно. Однак Валтасар ставився до них зневажливо. Напевно він вважав, що стіни Вавилона настільки потужні, що ні при яких обставинах мідо-перси, чи хто інший, не можуть взяти це місто. Через Вавилон протікала річка Євфрат, вони були завжди забезпечені свіжою водою. Халдеї вважали, що вони можуть винести осаду протягом 20 років. Тому Валтасар зневажливо поставився до потуг мідо-персів взяти Вавилон і організував великий бенкет, куди запросив тисячу своїх вельмож, своїх дружин та наложниць. Він наче зневажливо казав мідо-персам: “Бажаю вам успіху! Поки ви спите у бруді та карабкаєтеся на стіни, я буду розважатися на вечірці зі своїми друзями, жінками та наложницями!”

Подивимося на вірші 2-4:

2 Коли вино опанувало розум, Валтаса́р наказав прине́сти золотий та срібний по́суд, який виніс був його батько Навуходоно́сор із храму, що в Єрусалимі, щоб із нього пили́ цар та вельможі його, його жінки́ та його нало́жниці.

3 Тоді прине́сли золотий по́суд, що винесли з храму божого дому, що в Єрусалимі, і пили́ з них цар та вельмо́жі його, жінки́ його та його нало́жниці.

4 Пили́ вони вино й сла́вили богі́в золотих та срібних, мідяни́х, залізних, дерев’я́них та камі́нних.

Друге, що ми тут бачимо, це п’янство Валтасара. У віршах 1-4 слово “пити” вживається 4 р., а слово “вино” – 3 р. Це явно забагато як для 4 віршів. Проблема п’янства не лише в тому, що люди марнують свої гроші, свій час та своє здоров’я. П’янство – це такий гріх, який рідко зустрічається один, він тягне за собою цілу купу інших гріхів. В Біблії у переліку гріхів за ним як вагони за потягом прилаштовуються інші гріхи. В цьому випадку, коли цар добре випив і вино опанувало його розумом, він почав зазнаватися, він захотів вразити гостей на бенкеті. Він наказав принести священний посуд з храму в Єрусалимі, який використовувався для служіння Богові, і пив з нього вино сам, та його вельможі, жінки та наложниці. На цьому бенкеті Валтасар показав не лише зневажливе ставлення до мідо-персидської армії, але і до Самого Бога Ізраїля. Нікому, навіть такому могутньому правителю як Навуходоносор не приходило в голову пити вино зі священного посуду в храмі. Але Валтасар це зробив. І тепер на нього очікував швидкий та суворий Божий суд.

Насправді цей суд вже почався. Якби Валтасар цікавився, тим що відбувається за стінами Вавилону, то міг побачити, що Кір, цар Мідо-Персії, змінив русло річки Евфрат, направивши його в озеро поблизу Вавилону, і планував по старому висохшому руслу зайти в місто. Фактично цей день бенкету був останніми і для царя Валтасара, і для Вавилонської імперії (30).

В усіх відношеннях Валтасар був негідним правителем. Коли на його імперію звалилися серйозні проблеми, виклики та небезпеки, він влаштував бенкет і пив вино. Це було надто нерозумно та легковажно. Часто так трапляється що перед лицем серйозних життєвих викликів люди відганяють від себе думки про проблеми, і просто веселяться, розважаються та кажуть що все буде добре. Однак у них немає ніяких вагомих підстав так вважати. У 73-ому Пс. автор розповідає, як спочатку заздрив безбожним людям, тому що йому здавалося, що ті веселяться і горя не знають, а він так страждає. Однак потім Бог відкрив йому справжнє становище безбожних: “… Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!” (Пс.73:18) І от на таких слизьких дорогах безбожні часто закривають очі на реальність, влаштовують нескінченні вечірки та кажуть, що все буде добре, тоді як насправді їх очікує спустошення.

Подивіться на вірші 5-9:

5 Аж ось тієї хвилини вийшли пальці людсько́ї руки́, і писали навпро́ти свічника́ на вапні́ стіни царсько́го пала́цу, і цар бачив за́рис руки, що писала.

6 Тоді зміни́лася ясність царя, і думки́ його настра́шили його, ослабі́ли сугло́би кри́жів його, і билися коліна його одне об о́дне.

7 Цар сильно закричав приве́сти заклиначі́в, халде́їв та віщуні́в. Цар заговорив та й сказав вавилонським мудреця́м: „Кожен муж, що прочитає це писа́ння й об’явить мені його ро́зв’язку, той зодя́гне пурпу́ру й золотого ланцюга́ на свою шию, і буде панувати третім у царстві“.

8 Тоді поприхо́дили всі царські́ мудреці́, та не могли прочитати писа́ння й об’явити царе́ві його ро́зв’язку.

9 Тоді цар Валтаса́р сильно перестра́шився, а його ясність зміни́лася на ньому, і його вельмо́жі були безра́дні.

Під час цього богохульства на бенкеті сталася страшна та навіть містична річ – незрозуміло звідки вийшли пальці людської руки та написали на стіні надпис. Це нагадує сцени із фільмів жахів. Що тут вражає так це реакція царя. Він був безвідповідальним та безрозсудним правителем. У віршах 22-23 про нього говориться як про гордого правителя. Він напився, а з п’яним, як відомо, краще розмовляти коли він протверезіє. Він розважався у компанії та богохульствовав. Здається, що він пропив і продав останні залишки совісті, і немає на світі сили, яка могла б її повернути. Але немає на світі людей, недосяжних для Бога. Коли Бог звернувся до нього через Своє слово, він перелякався до смерті, так що в нього почали підкошуватися ноги. Цікаво, що хоча він не зрозумів написаного, але добре зрозумів, що ці слова стосуються його, і що вони не передбачають йому нічого доброго, на кшталт “Бог тебе любить” чи “Все буде добре”. Ми бачимо, наскільки оманливою була його самовпевненість. Коли Боже слово прийшло до нього, від його надуманої хоробрості не лишилося і сліду. Вона не була ні на чому заснована. І всього чотири слова від Бога зруйнували її вщерть. У братів Грім є казка “Хоробрий кравчик”. Він за раз вбив 7 мух і подумав, що дуже хоробрий. Подібним чином люди хоробряться перед Богом, але насправді страшно впасти в руки Бога живого. Перед Божим судом немає героїв.

І боятися дійсно було чого. Валтасар зрозумів, що зараз вирішується його доля. Він готовий був заплатити любу ціну щоб дізнатися значення цих слів. Однак усі царські мудреці не могли прочитати та пояснити написаного. І тут на сцені з’являється цариця. Із опису (10-12) видно, що це була мудра жінка, і вона не приймала участі у цьому бенкеті. Точно невідомо, ким вона була, однак скоріш за все вона була не дружиною Валтасара, можливо його матір’ю або навіть бабусею, якщо останнє – то дружиною царя Навуходоносора. Вона добре пам’ятала Даниїла – його ясність розуму, мудрість, його здатність тлумачити сни, розв’язувати загадки та вузли. Тоді цар звелів знайти та привести Даниїла. Тут ми бачимо, що Даниїл також не був присутній на цьому бенкеті. Вважають, що за часів царя Валтасара він відійшов від справ царства, а можливо сам цар Валтасар змістив його – часто нерозсудливі правителі не хочуть мати біля себе мудрих людей, які говорять їм правду. Даниїл прийшов по наказу царя і розтлумачив йому написане.

Звернемося до віршів 18-21:

18 Ти, ца́рю, — Всевишній Бог дав твоєму ба́тькові Навуходоносорові царство, і ве́лич, і славу та пишноту́.

19 А через ве́лич, яку Він дав був йому, всі наро́ди, племе́на та язи́ки тремті́ли та лякалися перед ним, бо кого він хотів — забивав, а кого хотів — лишав при житті, і кого хотів — підіймав, а кого хотів — пони́жував.

20 А коли загорди́лося його серце, а дух його ще більше запишні́в, він був ски́нений з тро́ну свого царства, і його слава була взя́та від нього.

21 І він був ви́гнаний з-поміж лю́дських синів, і серце його було зрі́вняне зо звіри́ним, а пробува́ння його було з дикими ослами. Годували його травою, як волів, а небесною росою зро́шувалося його тіло, аж поки він не пізнав, що в людсько́му царстві панує Всевишній Бог, і Він ставить над ним того, кого хоче.

Даниїл не одразу почав читати та тлумачити напис на стіні. Божий суд над Валтасаром міг здатися несподіваним та несправедливим. Тому Даниїл почав свою розповідь з царя Навуходоносора, щоб показати Валтасару, що Божий суд, який він збирався проголосити, був очевидним та справедливим. Бог дав його батькові Навуходоносору царство, велич, славу та пишноту. Всі люди на світі боялися його, бо одного його наказу було достатньо, щоб вбити їх. Ніхто та ніщо на світі не могло здолати Навуходоносора. Однак одна річ все ж була – це його гордість. Тому Бог упокорював та тренував царя Навуходоносора сім років. Є лише одні ліки від гордості – це ґрунтовне тренування у покорі. Через таке тренування цар Навуходоносор розкаявся в своїй гордості і упокорився. Він зрозумів, що в людському царстві панує Всевишній Бог, і Він ставить над ним того, кого хоче. Це і є Божий суверенітет. Бог контролює та управляє всім, що відбувається в цьому світі. Так могло статися, що Ви прийшли на це богослужіння з різними переживаннями, сумнівами, страхами. Однак Ви маєте знати, що з чим би Ви не стикалися на минулому тижні, чи стикнетеся на цьому тижні, Бог з Вами, Він контролює ситуацію. Ви маєте це визнати, і це упокорить Вас, і принесе Вам Божий мир.

Далі Даниїл проголосив суд над Валтасаром. Подивіться на вірші 22-23:

22 А ти, сину його́ Валтаса́ре, не смири́в свого серця, хоч усе це знав.

23 І ти піднісся понад Небесного Господа, і по́суд храму Його прине́сли перед тебе, а ти та вельмо́жі твої, жінки́ твої та нало́жниці твої пили́ з них вино, і ти хвалив богів срібних та золотих, мідяни́х, залізних, дерев’яних та камі́нних, що не бачать, і не чують та не знають, а Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославля́в.

Валтасар знав про ці події з життя його батька. Він знав, що Бог упокорює гордих та піднімає покірних. Тому він мав навчитися на його прикладі. Він мав розкаятися в своїй гордості. Але він цього не зробив. Він не навчився у свого батька, можливо він думав: “Що той батько знає! Я розбираюся в житті краще!” Він не смирив свого серця, і, ба більше, піднісся понад Небесного Господа і осквернив священний посуд із храму. Тому його очікував швидкий та суворий Божий суд. Тут ми бачимо, що саме важливе для нас вчитися та впокорювати себе. Ми вивчаємо Біблію і щось знаємо. Валтасар також знав про свого батька. Але одних знань недостатньо. Ці знання потрібно практикувати в нашому житті. Зверніть увагу на вірш 23б: “… а Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославля́в”. Валтасар так і не навчився, що його життя знаходиться в руці Бога, не його руці і ні в руці кого іншого. Валтасар не знав і не прославляв цього Бога. Він змарнував своє життя.

Далі Даниїл читає та тлумачить таємничий напис. Звернемося до віршів 24-28:

24 Того ча́су від Нього по́сланий за́рис руки, і написане оце писа́ння.

25 А оце писа́ння, що написане: Мене́, мене́, теке́л упарсі́н.

26 Ось розв’язка цієї речі: „Мене́“ — порахував Бог царство твоє, і покінчи́в його.

27 „Теке́л“ — ти зва́жений на вазі́, і знайдений леге́ньким.

28 „Пере́с“ — поді́лене царство твоє, і ві́ддане мі́дянам та пе́рсам“.

“Мене” – означає що Бог царству Валтасара прийшов кінець. Воно було написане двічі, це означало що Бог це точно вирішив і ніякого відтермінування чи переговорів не буде. В цю ж ніч Валтасару та Вавилону прийде кінець.

“Текел” – означає, що Бог прискіпливо зважив Валтасара на вагах і той виявився дуже легким. Бог дав йому багатство, царство та владу. Але він використав все це лише щоб вгамовувати свої грішні апетити. Можливо, в очах людей він і виглядав вагомим, багатим, царем, але в Божих очах він змарнував все своє життя і був як смердюче сміття, яке потрібно утилізувати.

“Перес” – означає, що його царство буде віддане мідянам на персам.

Слова “мене”, “текел” та “перес” часто порівнюють зі смертю, судом та пеклом. “Мене” – схоже на те, як дні Валтасара та Вавилону були пораховані, так і дні грішники пораховані, бо прийде смерть. “Текел” – Бог судив Валтасара, і після смерті Бог буде судити всіх грішників. “Перес” – Бог віддав Вавилон мідянам та персам, подібно до цього після Божого суду грішник буде відданий у пекло. Це все виглядає дуже сумно, і так насправді і є – доля грішника дуже сумна. Однак є і добрі новини. І ці добрі новини це Ісус Христос, Який прийняв смерть заради наших гріхів та воскрес заради нашого спасіння. Ісус Христос врятував нас від Божого суду та пекла. Але ми не знаємо, коли буде Божий суд. Тому Біблія каже: “А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, — і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!” (2 Кор.6:1,2) Поскільки ми не знаємо, коли буде Божий суд, то самий кращий час прийняти Ісуса – це коли почув про Нього.

Подивіться на вірші 29-30:

29 Тоді наказав Валтаса́р, і надягли́ на Даниїла пурпу́ру, а золотого ланцюга́ — на шию його, і розголоси́ли про нього, що він бу́де третім пануючим у царстві.

30 Тієї ж ночі був забитий Валтаса́р, цар халдейський.

Цар виконав свою обіцянку Даниїлу, але тут нічого не сказано, як цар відреагував на слова про неминучий Божий суд на нього. Скоріше за все ніяк. В ту ж ніч по пересохлому руслу річки Євфрат мідяни та перси увійшли в місто. Вони очікували зустріти опір, але халдейська армія була п’яна, святкуючи разом з царем. Мідяни та перси вбили царя Валтасара, а халдеїв зробили своїми рабами.

Сьогодні ми дізналися про жалюгідне життя та страшний кінець царя Валтасара. Він був поганим правителем, обтяжений безліччу гріхів. Гордий, безвідповідальний, п’яниця, богохульник. Що було ще гірше, він нічому не вчився у своєму житті, а марнував час і все своє життя на нескінченних вечірках. Він не навчився, що в людському царстві панує Бог і дає його, кому хоче. Він не навчився що його душа знаходиться в руці Бога, і що головне завдання його життя – це прославляти Бога. Він не навчився, що потрібно упокорити себе перед Богом. Він не навчився тому, що буде Божий суд, де він буде зважений. Він зневажав Бога, зневажав роботу Бога в житті його батька, і він зневажав слово Бога. Його кінець був страшним. Коли ми народжуємося в цьому світі, то не знаємо нічого, і маємо вчитися всьому. І для цього Бог дав нам бажання навчатися. Самий головний урок, який ми маємо вивчити – це знати Бога і прославляти Його у нашому житті.

(п. Яків)