head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне” (Від Матвія 2:11-3:2)

ПОКАЙТЕСЬ, БО НАБЛИЗИЛОСЬ ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!

Від Матвія 2:11-3:2

Ключовий вірш 3:2 : “та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!”

Згідно одного з опитувань, кожен третій українець хоче емігрувати з України в іншу країну. Хтось у пошуках кращої роботи, хтось хоче утікти від війни, хтось у пошуках країни, де є більше порядку, менше корупції і працюють закони. Люди звично шукають кращого життя. Але питання кращого життя лежить значно глибше того, у якій країні жити. По суті де ми живемо не це визначає яким буде наше життя. Наше життя визначається тим, чи є ми громадянами Божого Царства, чи не є. Сьогодні Іван Христитель проголошує: «наблизилось Царство Небесне!» Хай Господь допоможе нам сьогодні думати і зосередити свій погляд на тому, що є дійсно важливим.

Звернемося до віршів 11-12: «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі». На минулому Богослужінні ми з вами познайомилися з мудрецями. Це були поважні люди, які прибули зі сходу щоб поклонитися Ісусу. І ми з вами дізналися, що ця подорож для них була дуже затратна: вони потратили багато часу, вони ризикували своїм життям, і вони принесли Ісусу дорогі дари. І у нас виникає запитання: що ж вони отримали взамін? І взагалі, навіщо їм було поклонятися? Якщо вони хотіли комусь поклонитися, то у себе на Батьківщині могли знайти достатньо богів, і вибрати собі якогось по своєму смаку!

У наш час активно пропагується самодостатність людини. Кажуть, що людині не потрібно нікому кланятися, вона – незалежна. Але насправді Бог створив людину дуже залежною. Клайв Льюїс сказав, що людина – це як автомобіль, якому щоб їздити потрібне пальне. Людина створена, щоб поклонятися Богу. Тому усе своє життя людина шукає об’єкт свого поклоніння. Людина не знає майбутнього, тому вона шукає того, хто може потурбуватись про неї. Людині потрібна любов і визнання, і вона шукає того, хто може їх дати. І людині потрібно якось вирішити проблему смерті. Тому вона шукає того, хто може дати їй вічне життя. Усі люди такі внутрішньо напружені і схвильовані, тому що вони шукають того, кому поклонитись. Біллі Грем у своїй книзі «Мир з Богом» сказав: «Усі люди знаходяться у напружених пошуках». Мудреці, яких ми зустрічаємо тут, також шукали. Але не випадково вони були мудрецями – мудрими людьми – вони знали, де шукати. Коли вони дізналися, що в Юдеї народився обіцяний Богом Мессія, Цар, то почали збиратися у дорогу: вони повіддавали борги, кому були винні, написали заповіт – на випадок, якщо не повернуться, взяли подарунки і відправилися у дорогу. Коли вони знайшли Ісуса, то поклонилися Йому і принесли дари: золото, ладан та смирну. Золото – дар для царів, ладан – для первосвящеників, смирна – для Спасителя. Вони знайшли в Ісусі свого справжнього Царя, первосвященика і Спасителя. Вони довірили Йому своє життя. Вони здобули впевненість у тому, що їх цар Ісус проведе їх по житті найкращим чином. Вони не знають майбутнього, і не контролюють події – але Бог знає і контролює події і Він проведе їх найкращим чином. Вони знали, що їх Цар Ісус потурбується про них. Вони не могли зі своїми гріхами прийти до Бога, але тепер у них був справжній первосвященик Ісус, Який заступається за них перед Богом. Вони не могли самі вирішити проблему смерті, але тепер у них є Спаситель, який приведе їх у вічне життя. Не дивно, що вони після цього надзвичайно зраділи. Вони повернулися назад з миром у серці, і впевненістю у майбутньому. Наше життя визначаєтья не тим, де ми живемо, скільки у нас грошей і яке здоров’я, а тим, кому ми поклоняємося.

Коли Ірод дізнався про народження Царя, то послав у Віфлеєм воїнів повбивати усіх немовлят віком до двох років. Ірод вважав себе одного справжнім царем. Люди, які вважають себе царем, намагаються з усіх сил позбутися справжнього Царя Ісуса. Їх дратує навіть згадка про царя Ісуса. У наш час багато людей хочуть бути царями. Хто багатіше, навіть будує свої будинки у вигляді замків, де хочуть царювати. Хто бідніше, все рівно хоче бути царем – хоча б у своїй однокімнатній квартирі. Але у грішної і недосконалої людини погано виходить царювати. Цар Ірод наробив багато зла через своє царювання. І люди роблять багато помилок у житті і приходять до сумних результатів, коли не пускають у своє життя царя Ісуса.

Йосип, за вказівкою Ангела, взяв Марію та немовля і втік у Єгипет. Там вони діждалися смерті Ірода. Тиран, який хотів знищити Ісуса, помер. А Божа робота продовжилась. Ніхто не може помішати Богу здійснювати Свою історію. Коли Ірод наказав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі, він здавався таким могутнім, а Йосип, Марія та Ісус, які втікали у Єгипет, такими вразливими та беззахисними. Але Бог беріг цю сім’ю. Після смерті Ірода втретє Ангел з’явився Йосипу і сказав повернутися назад. У той час в Юдеї правив син Ірода Архелай – ще зліший, ніж його батько Ірод. Тому, бувши остережений уві сні, Йосип пішов не в Юдею, а в Галілею, і оселився в Назареті (22,23).  Назарет знаходився у гірській лощині. Але варто було піднятися на гору, як з нього відкривався вигляд на Середземне море, звідки відправлялися кораблі в усі сторони світу. Звідти був видний також сухопутний шлях з Дамаску на Єгипет, кудою ішли каравани купців. По цій дорозі ішов у рабство Йосип, син Якова. По цій дорозі пізніше пройшли легіони Олександра Македонського і військо Наполеона. Назарет не був маленьким селом на краю світу. Біля пагорба, на якому він стояв, проходив увесь світ. З дитинства Ісус міг спостерігати сцени, які говорили Йому про те, яким великим є Божий світ. І прийде час, коли Євангеліє Ісуса Христа піде по усьому світу.

На 2-ому розділі Євангелія від Мф. закінчується справа Йосипа, батька Ісуса. Бог дав йому справу, і Йосип присвятив цій справі своє життя. Він прийняв вагітну Марія. Він турбувався про свою сім’ю. Він в усьому послухався Бога – коли Ангел наказав йому, пішов у Єгипет, коли знову Ангел наказав – повернувся назад. Йосип виконав справу свого життя – він створив умови, в яких гарно ріс Ісус. У 3-ому розділі естафета від нього переходить уже до Івана Христителя, справою якого було представити світу Спасителя Ісуса.

Між 2-им та 3-ім розділами Євангелія від Мф. пройшло трохи менше 30 років. Про ці роки життя Ісуса написано небагато. Але дещо ми все-таки знаємо. 30 років Ісус ріс у хорошій сім’ї. Хороша сім’я дуже багато значить для росту дитини. Скоріше за все, Йосип, батько Христа, помер рано. Наприклад, на весіллі у Кані Галілейській він не згадується – згадується лише матір Ісуса Марія. Тому Ісус, як старший Син, взяв на Себе відповідальність за сім’ю. Він став, як і Його батько, теслею. Ісус зрозумів, що означає простий труд, звідки беруться гроші та ціну грошам. Перед тим, як виконати велику справу, Ісус відповідально виконував прості: турбота про матір, про братів і сестер, щоденний труд. Ніхто не може справитись з великими завданнями, поки не справиться з меншими. Хай Господь допоможе нам відповідально виконувати ввірені нам щоденні справи.

Давайте разом прочитаємо вірші 1-2: «Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» На сцені з’являється Іван Христитель, який змінює Йосипа, батька Ісуса.

Іван Христитель був єдиним вином священика Захарії та Єлизавети. До того, як йому виповнилося 30, Іван Христитель провів кілька років у спільноті Назареїв, яка жила в пустелі, де присвятив себе молитві та вивченню Біблії. Він вивчав Біблію щоб пізнати Бога, історію, і знайти своє місце у Божій історії. Він хотів знайти, навіщо Бог дав йому життя, і яка мета його життя. Батьки розповіли йому про незвичайні обставини його народження. І це ще більше підігрівало Бажання Івана дізнатися, яку справу Бог приготував йому. Сучасні батьки часто заохочують своїх дітей лише до одного – до життєвого успіху любою ціною, навіть якщо заради його потрібно деградувати у моралі і людяності. Сьогодні батьки не навчають своїх дітей довіряти Богу та покладатися на нього. Але батьки Івана Христителя були не такими. Вони навчили Івана, що Бог має добру волю у його житті, і що він цінний і важливий у Божій історії. Вони навчили його жити вірою і як шукати в Біблії відповіді на життєві запитання. Якось, коли Іван Христитель читав Іс.40:3: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» йому здалося, наче ці слова Бог промовив особисто йому. Він прийняв ці слова і справа готувати прихід Мессії стала справою його життя.

Він прийшов із проповіддю: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Що означає, що Боже Царство наблизилось? Воно наблизилось, тому що за Іваном Христителем на сцену мав вийти Ісус Христос, Який вразить сатану в голову і встановить Своє Царство. Боже Царство – це остаточна мета нашого земного мандрування, кінцева зупинка. Але насправді ми можемо частково пережити Боже Царство ще у цьому житті. Згадайте своє життя до зустрічі з Христом. Ми думали, що самі управляли своїм життям. Але насправді ми жили під владою сатани. Він управляв нами, і мучив нас кожен день. Коли ми читаємо новини, то бачимо багато злих людей, які роблять злі вчинки і кажуть злі слова. Вони це роблять, не тому що живуть в Україні, а тому що мучаться під владою диявола. Вчора ми були свідками створення гарної сім’ї в Ісусі Христі між Стасом і Олею. Але без Христа ні Стас і ніхто з нас не змогли б створити гарних сімей. Без Христа чоловіки переховуються від своїх бувших дружин, а ті подають на них в суд на виплату аліментів. Без Христа ми жили у пеклі. Але коли він прийшов в наше життя, ми відчули Боже Царство.

Боже Царство – це наша єдина та остаточна надія. У цьому житті ніхто не може вижити без надії. Але усі людські надії, навіть якщо їх досягнути, розбиваються об смерть. Насправді є лише одна справжня надія – це Боже Царство.

І як же нам увійти в Боже Царсво? Шлях один – через покаяння. Нам не подобається слово «покаяння» – тому що ми пов’язуємо його з відчуттям сорому і провини. Хоча сором і провини супроводжуть покаяння, але по суті покаяння – це навернутися до Бога. Покаяння призводить до практичних змін у нашому житті. Якщо ми навернулися до Бога – значить ми стали на шлях покаяння. Якщо ж не навернулися – значить ми і не розкаялись. Люди часів Ісуса дуже багато страждали від несправедливості. Ми зараз кажемо, що живемо у країні з великою корупцією і де дуже погано працюють закони. У випадку Ізраїльтян усе було значно гірше – там цар міг просто перебити усіх немовлят у селі, і йому за це нічого не було! Але насправді люди страждали через владу гріха у їх житті. Ми маємо боротися з корупцією і виступати за покращення умов життя. Але якими не були б умови життя, якщо люди живуть у гріху, вони будуть страждати. Коли моє покоління було студентами, умови життя були значно гіршими. Ми фактично мали боролися за своє виживання. Зараз у молоді значно кращі умови життя. Вони приїзджають у церкву на власних автомобілях. Але вони все рівно страждають, тому що живуть під владою гріха.

В Бут. 4 описано, як Каїн вбив свого брата Авеля. Це був гріх. Але він не розкаявся в цьому гріху. Натомість, коли Бог прийшов до нього, він грубив Йому, кажучи: «Чи я сторож брата свого?» Диявол ожерствочив його серце, і той не розкаявся. Каїн страждав від цього гріха усе своє подальше життя. Ззовні він здавався вільний, як вітер у полі. Але всередині гріх не давав йому спокою. Він ходив туди і сюди у пошуках миру, і не міг знайти його, тому що мир у серці визначаєтсься не тим, де людина живе, а чи розкаялася вона у скоєному гріху.

Але були такі, хто розкаявся. Наприклад, блудний син. Напочатку він затребував гроші у батька, і розтратив усе у далекій стороні на повій. Однак коли він розтратив усе, наступило прозріння – він нікому не потрібен, йому немає куди іти. І тут він згадав про дім свого батька. Тоді він взяв, і пішов додому. Прийшовши додому, він очікував від батька сурового покарання. Але натомість батько зустрів його з радістю і приготував великий бенкет в честь його повернення.

Покаяння – це дуже серйозна справа. По суті це вибір між Богом і сатаною. У сучасній політиці повсякчасно шукають компромісів для взаємної вигоди. Але в духовному світі такі компроміси неможливі. Є лише 2 шляхи: або стати Божим слугою, або слугою диявола (Рим.6:15-23). І кожна людина має зробити такий вибір.

І ще одна важлива річ про покаяння: ми не можемо розкаятися власними силами. Грішники мертві через їхні гріхи (Еф.2:1). До мертвої людини скільки не говори – нічого не зміниться, вона сама не може покаятись, вона мертва. Тому покаяння – це результат дії в нас Святого Духу.  Тому якщо ми хочемо розкаятися, ми повинні просити Божої милості для нас.

Сьогодні ми почули проповідь Івана Христителя: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Ця проповідь була адресована людям, які жили бідно, у дуже несправедливому суспільстві. І тим не менше, Іван Христитель проповідував їм про покаяння і Небесне Царство. Де б і як ми не жили, коли ми розкаюємось і приймаємо Христа, ми переходимо під Боже правління. І це саме важливе, що нам потрібно.

(п. Яків)