head
Університетська Біблійна Співдружність

ОБК 2018: Проповідь “Чому все ж таки церква?” (До Ефесян 4:11-16)

ЧОМУ ВСЕ Ж ТАКИ ЦЕРКВА?

До Ефесян 4:11-16

(16): А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю

Наша конференція присвячена темі християнського учнівства. І сьогодні я хотів би поговорити про ще один виключно важливий аспект цього учнівства, про який часто забувають, або вважають його не важливим, опціональним. Про церкву.

Чому, взагалі, потрібно говорити про церкву і общинний аспект учнівства? Тому що, коли ми вивчаємо про заклик Ісуса, наприклад, коли Він каже: “ходіть і побачте”, чи “попливи на глибінь”, чи “слідуй за Мною”, то бачимо, що тут є взаємодія двох особистостей: Ісуса і того до кого Він звертається. І в нас може скластися хибне враження, що християнське учнівство і не виходить за межі цих стосунків. Є Ісус і є я. Хто всі ці люди навколо? Часто, інші християни розглядаються просто, як випадкові подорожні. Людина може думати: ось в мене є Біблія, є допомога Святого Духа, навіщо мені церква? Навіщо мені якісь стосунки і зобов’язання? Тим більше, що зараз церква не в тренді. Люди кажуть: “мені подобається Ісус, але не подобається церква”. Молоді віруючі читають книги або дивляться фільми (такі як “Хижа” Пола Янга) і вирішують, що на шляху до справжньої духовності організована релігія не просто не допомагає, а навпаки, заважає.

Але Писання свідчить про інше. В Біблії церква, народ Божий, знаходиться в самому центрі вічного Божого задуму. Хоча кожен віруючий є храмом Духа Святого і Бог працює в кожному житті індивідуально, але лише уся церква є тілом Христа і Його повнотою. Починаючи з ІІІст. усі віруючі (в тому числі і діячі Реформації) трималися Кіпріанової тези: “за межами церкви спасіння нема”. Жан Кальвін казав: “Церква – мати усім тим, кому Бог – Батько”. Тому я хотів би, щоб через цей уривок ми ще раз згадали про те, чому ми любимо церкву, чому слідування за Христом включає в себе також і відданість церковній спільноті, і, кінець кінцем, чому ми не можемо слідувати за Христом просто сидячи на кухні і не виймаючи ноги з тазика.

Нехай Господь помилує нас і відкриє наші серця і розум до розуміння Його слова.

Уривок, який ми сьогодні розглядаємо взятий з послання до Ефесян. Це послання саме по собі говорить про Церкву. Павло порівнює її тут з тілом Христа, будівлею, народом, сім’єю і т.д. Але в 4 розділі він говорить про зростання і зрілість церкви і людей, які її складають. Якраз наша тема.

Наш уривок сьогодні починається з вірша 11. Але взагалі, думка Павла починається дещо раніше, у віршах 7 та 8: “А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. Тому й сказано: Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!” (Еф.4:7,8). В цих віршах Павло порівнює діяння Христа, Його хрест і воскресіння з вдалою військовою операцією. Тут Ісус постає перед нами, як цар, який здобув перемогу у війні і тепер на знак цієї перемоги і як результат цієї перемоги ділить серед своїх прибічників трофеї.

Ця картина важлива для нас, тому що звідси нам потрібно дещо взяти. Дві речі.

Перше, дари, які ми отримуємо від Христа – це не просто якісь дрібнички, не просто приємний бонус без якого в принципі можна було обійтися (як гарна листівка з краєвидом чи сувенір з дюті фрі). Це дещо дуже цінне, дуже важливе, отримане дорогою ціною. Це те, що Він дає Своєму народу в результаті перемоги хрестом і воскресінням. Амінь.  

Друге, Павло окреслює, кому назначені ці щедрі дари. Кому? Деяким обраним віруючим? Ні! Він каже: “кожному з нас”. “А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового”. Ці дари різні, але ніхто не забутий. Ісусова перемога стосується кожного віруючого. Результати цієї перемоги, плоди, трофеї також дані кожному, хто належить церкві Божій. Амінь.

Далі, у віршах 9, 10 Павло пояснює деякі речі важливі в контексті ефеської церкви, але не суттєві для теми, яку ми розглядаємо на конференції, і потім його думка про дари Царя-переможця Його народові продовжується у вірші 11 і далі.

Що ж це за дари і з якою метою Ісус дає їх Своїм учням?

Подивіться вірші 11, 12: “І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового”.

Перша група дарів, про які говорить тут Павло пов’язані з вчительством, вихованням і проповіддю Євангелії. Для чого Бог дав церкві вчителів, пророків та апостолів? — щоб приготувати святих на діло служби, говорить вірш 12; щоб ми досягли з’єднання віри і пізнання Сина Божого, вірш 13; щоб ми не були малолітками, вірш 14.

Тобто, в Своїй церкві Ісус поставив певних людей, яких наділив особливим даром, владою і відповідальністю по-перше, самим вчитися і поглиблювати своє розуміння сутності Євангелії і Біблійного вчення; по-друге, навчати цього інших, допомагати усій церкві розуміти Євангелію і застосовувати її в своєму житті.

Прикладом такого вчителя був сам Павло. Завдяки його праці ми маємо більшу частину книг НЗ. І прикладом такого вчителя був Тимофій, учень Павла. Сидячи у в’язниці, перед самою своєю смертю Павло написав Тимофію листа (2Тим). Тимофій в цей час був пастором в Ефесі. В листі Павло нагадує йому про виключну необхідність деяких речей. Наприклад, необхідність зберегати здорову науку; необхідність підігрівати Божий дар; необхідність любити і ретельно досліджувати Писання. Павло розповідає, як допомагати церкві в різних важких ситуаціях. Але в кінці послання Павло закінчує з порадами. Від усього серця, з усією пристрастю, на яку тільки здатен, Павло заклинає Тимофія “перед Богом та Ісусом Христом, який має судити живих і мертвих”: “Проповідуй слово, утверджуй вчасно й невчасно, картай, погрожуй, благай – з усякою терплячістю і навчанням” (2Тим.4:1.2). Саме такий Тимофій був потрібен церкві в Ефесі, “бо настане час, коли не послухають здорового навчання, але виберуть собі вчителів за своїми хтивостями, щоб уприємнити слух” (2Тим.4:3).

А які вчителі потрібні нам? Ті, що будуть говорити приємні слова і чухати вушка? Чи ті, хто допоможе нам зростати у внутрішній людині і пізнанні Божої волі? Нехай Господь з милості Своєї поставить серед нас пристрасних проповідників Божого слова, які сміливо і в любові будуть допомагати нам зростати в Ісусі Христі! Амінь.

Таким чином, перша відповідь, на питання “чому нам потрібна церква?”, відповідь, яка лежить на самій поверхні, — тому що тут є проповідь Євангелії і дисципліна.

Звичайно, кожен з нас може вдома відкрити Біблію, якісь коментарі, включити лекцію на ютубі і вчитися. Ми не тільки можемо це робити, ми зобов’язані самостійно працювати над Божим словом. Але також кожного дня ми стикаємося із втомою, зайнятістю, елементарною лінню, обмеженнями свого розуму. Іноді якісь дивні думки в нас виникають, коли ми читаємо Біблію. Іноді нам важко зрозуміти історичний контекст і ми починаємо щось вигадувати. Ісус знає це, тому Його подарунком для церкви є вчителі.

Також, нам важко дисциплінувати самих себе. Коли залишаємося самі, стикаємося з безліччю спокус. Але коли ми збираємося, як церква і чуємо слова Євангелії через проповідь, Бог працює в наших серцях. Запалює їх, змінює, допомагає нам не бути егоїстами але наглядати один за одним і заохочувати до любові і добрих вчинків (Євр.10:24). Амінь.

Подивіться вірш 14: “щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду”.

В цьому світі дме багато різних вітрів наук, лукавства та омани. Іноді відрізнити правду від брехні буває дуже не просто. Диявол весь час атакує віруючих пропонуючи різні хитрі вчення. Деякі віруючі в Ефесі також свого часу попали під такий вплив. Чому? — тому що вони ще були малолітками (дітьми).

Дітей дуже мало знають життя, тому їх легко обманути. Їх можна залякати і примусити до чогось поганого. І, насправді, це весь час відбувається. Школою між дітей завжди розповсюджуються якісь байки про стосунки, про те, що круто а що ні. Тому дітям потрібні батьки, які можуть вислухати, пояснити і розвіяти обман.

Те саме відбувається і в життях віруючих. Ми переживаємо так багато розчарувань, ран, страху, осуду просто тому що не знаємо Божої істини; слухаємо якісь людські байки; очікуємо від Бога того, чого Він не обіцяв і, навпаки, ігноруємо тверді обіцянки в яких приховано так багато благодаті.

Нам потрібно твердо знати Божу істину, щоб ми не були дітьми, щоб ми не жили в обмані. Амінь. І Бог поставив церкву стовпом і підвалиною істини. Зібранню віруючих Господь дав владу зв’язувати земне і небесне, застосовувати дисципліну і руйнувати усілякий обман. Бо де двоє чи троє зібрані в ім’я Христа, там і Він Сам посеред нас. Церква потрібна нам, щоб зробити нас зрілими і захистити від обману. Амінь.

Подивіться вірш 16: “А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю”.

У вірші 11 Павло перерахував декілька дарів пов’язаних з вченням і дисципліною. Однак, звичайно, це не усі дари, які Господь дав Своїй церкві. У 16 вірші Павло знову порівнює зібрання віруючих з тілом. Щоб ми зрозуміли своє місце і роль в церкві і полюбили його.

Чого ми можемо навчитися з цієї ілюстрації?

Перше, тіло росте усе зразу: “…все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст…”. Це ненормально, коли в дитини росте лише голова, правда? Так само ненормально, коли все тіло росте, а одна рука залишається, як у немовляти. Ми зростаємо тільки разом з церквою і як частина церкви. Тому ніхто не може сказати: “я сам буду зростати, а до інших мені байдуже”, це не працює. Тіло росте все зразу, окремо може тільки бородавка якась рости. Тому ми маємо бути зацікавлені в зростанні і укріпленні кожного члена церкви. Те, як зростають сестри брати і сестри навколо мене має саме пряме відношення до того, як я зростаю в Христі. Амінь.

Друге, дари дані нам але дані для церкви. Уявіть собі руку. Якщо важко уявити, можете подивитись на свою. В неї є здібність, вона може щось взяти. Наприклад, яблуко. Але це їй нічого не дає. Для того, щоб рука від яблука отримала поживу, вона повинна віддати його ротові. Тобто, здатність дана руці, але користуються цією здатністю інші. Рука, звичайно, може сказати: “все, набридло, хай тепер око їжу носить, чого воно тільки кліпає?”. Але результат буде сумний для всіх.

Частіше за все, коли ми говоримо про дари, то маємо на увазі здібності. Ми думаємо, раз Бог дав мені таку здібність, значить церква дана мені, щоб цю здатність реалізувати. Проблема в тому, що частіше за все люди бачать в собі здібність співати, а не мити підлогу. Пам’ятаю на початку 2000х навіть була спеціальна програма, для виявлення духовних дарів. Можна було пройти програму, потім відкривати ногами двері в церкві і казати: ось в мене такий дар від Бога, як наша церква допоможе його реалізувати?

Але Павло, говорячи про дари має на думці не здібності, а потреби. В церкви є потреба у вченні, тому Бог поставив вчителів. Є потреба в розподіленні їжі — Він ставить людей, які можуть цим займатися. Не церква дана нам, щоб ми реалізували себе, а ми самі і люди навколо нас дані церкві і одне одному, щоб закрити якісь наші потреби. Амінь.

Третє, в тілі немає непотрібних членів. Пам’ятаєте, на початку ми говорили, кому Христос дав дари? — кожному. Поруч із вами сидить людина. Цю людину Бог поставив, приєднав до церкви, для того, щоб закриту якусь вашу потребу. Людина, яка сидить біля вас — це Божий подарунок для вас. Бог дав нас одне одному і ми потребуємо одне одного. Можливо, йдеться про якусь очевидну для всіх потреба (нам в церкві потрібен адміністратор), а може цієї потреби ще ніхто не усвідомив, але Бог її побачив і вже поставив дорогоцінного брата, чи сестру, через яких благословить усіх.

На днях Тім Келлер написав у фейсбуку: “Є потреби, які тільки ти можеш побачити. Є руки, які тільки ти можеш підтримати. Є люди, яких тільки ти можеш досягти”. І це правда, це і є церква Божа.

На кінець, хочу сказати наступне. В Біблії церква представлена, як наречена Христа, Його тіло. Ми не можемо любити Ісуса і при цьому погано ставитися до Його нареченої. Так, в церкви можуть бути певні проблеми. Це не дивно, вона складається з людей, виправданих Христом, але все ще грішників. З людей, народжених від Духа Божого, але ж і старі звички нікуди не ділися. Але цю церкву полюбив Ісус, віддав Себе за неї і терпляче ростить і змінює її, чи ж не повинні і ми проявити любов і терплячість? Дітріх Бонгофер якось сказав: “той, хто любить свою мрію про церкву більше, ніж реальну християнську спільноту, той руйнує її”. Я молюся, щоб Господь потужно діяв в нашій спільноті, ростив нас, готував і укріплював на служіння Євангелії і зміцнював нас любов’ю. Амінь.

(п. Йонатан)