Записи

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 9:1-27)

ГОСПОДИ, ВИСЛУХАЙ! ГОСПОДИ, ПРОСТИ! ГОСПОДИ, ПРИСЛУ́ХАЙСЯ Й ЗРОБИ!

Даниїла 9:1-27

Ключовий вірш 19

1. Вірші 1-3. До якого часу відносяться описані в розділі події (6:1)? Які зміни відбулися в цей час у Вавилонському царстві і у житті Даниїла? За яким заняттям ми знаходимо Даниїла в цьому уривку? Що Даниїл дізнався з пророцтв Єремії (Єр.25:1-15; Єр.29:1-23)? До чого його спонукало це знання?

2. Вірші 4-14. Якою була молитва Даниїла? Як він описує Бога? Як він описує стосунки між Богом і Ізраїлем? Як він розуміє причину, з якої Ізраїль опинився у полоні (Лев.26:14-46)?

3. Вірші 15-19. Як Даниїл завершує свою молитву? На що він уповає в своєму проханні (Повт.30:1-10)? Чого ми можемо навчитися з цієї молитви?

4. Вірші 20-24. Як Господь відповів на молитву Даниїла? Якого відновлення Ізраїлю очікував Даниїл, на вашу думку? Що Гавриїл відкрив Даниїлу про строки та про відновлення Ізраїлю? Чому Гавриїл описує цей період в термінах «тижнів» (Лев.26:34-35; Лев.26:43; 2Хр.36:20-22; Лук.4:16-21)?

5. Вірші 25-27. На які періоди Гавриїл ділить 70 сідмиць? Що має відбутися впродовж перших семи сідмиць? Що має відбутися впродовж наступних 62 сідмиць? Що має статися в останню сідмицю? Як ви розумієте це пророцтво?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус вибрав 12 учнів” (Від Луки 6:6-19)

ІСУС ВИБРАВ 12 УЧНІВ

( По ключовому віршу на 2022 р. )

Від Луки 6:6-19

Ключові вірші 6:12,13 : “І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога. А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав:”

Любі брати та сестри, закінчився 2021 р. Цей рік почався з ковіду і закінчився ковідом. Багато хто сказав, що він був дуже важким, і з позитивного відзначають лише те, що вони вижили. Деякі кажуть, що саме важливе, що потрібно було робити минулого року – це добре ховатися від ковіду. Вони ж кажуть, що головне, що потрібно робити в цьому році – це також добре сховатися від коронавірусу щоб вижити. Серйозні історики кажуть, що в цілому українці – це справжні майстри по виживанню. В 20 столітті українці пережили 4 війни, і вижили. Тому я впевнений, що вони переживуть і коронавірус. Але ми не можемо просто сховатися від коронавірусу. Ми – християни, пастирі, дух. лідери. Всі ці люди – це люди, які існують для інших. Тому нам не можна просто сховатися у своїх квартирах та заміських будинках. На початку цього року нам потрібно знайти напрямок для служіння Богові в цьому році. В сьогоднішньому слові Ісус також шукає напрямок для Свого земного служіння. Він робить це не у легкій сприятливій атмосфері, а у важких обставинах, серед серйозного тиску, у важкій духовній боротьбі, яка проявилася в тому, що Він молився всю ніч. Знайти напрямок для служіння Богові нелегко. Наша грішна природа не хоче визнавати Бога Господом свого життя і служити Йому, а хоче відпочивати та жити для себе. Але хай Господь допоможе нам вести цю боротьбу, щоб знайти Божу волю в своєму житті та служити в цьому поколінні.

Перше, “душу спасти чи погубити?” (6-11) Подивимося на 6-ий вірш: “І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла”. Однієї суботи Ісус увійшов у синагогу та навчав. Зібрання по суботам для євреїв у синагозі – це як для нас зараз богослужіння по неділям. На ньому вони мали вивчати Боже слово, поклонятися Богові в дусі та істині, розкаятися в своїх гріхах, пізнавати Божу любов та Божу милість і дякувати Богові за них. Після богослужіння вони мали виходити оновленими у дусі, радісними, благодатними. Любов до Бога мала спонукати їх любити інших людей та піклуватися про них. Однак що ми бачимо? Вірші 6-7:

6 І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знахо́дився там чоловік, що прави́ця йому була всохла

7 А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоро́вить, щоб знайти проти Нього оска́рження.

В синагозі був один чоловік з сухою рукою. Власне, це все, що ми про нього знаємо. Але очевидно що йому потрібна була підтримка. Очевидно, що він комплексував через те, що в нього є лише одна повноцінна рука, тоді як у інших – дві. Час від часу йому потрібна була допомога, тому що він не міг робити однією рукою того, що інші робили двома. Фарисеї та книжники були пастирями для свого народу. Тому очікувалося, що вони мали допомогти цьому чоловіку. Швидше за все вони не могли повернути до життя його хвору руку. Але вони могли підтримати його, вислухати його, зрозуміти його – одне це вже означає дуже багато. Звернути на нього увагу, дати йому зрозуміти, що він – не сам на сам у цьому світі зі своєю хворобою, а що він може розраховувати на їх розуміння та підтримку. Але те, що ми бачимо тут дійсно лякає. Вони були не просто байдужі до нього. Ні, вони розглядали його як можливість використати у власних цілях. Їх не цікавило його оздоровлення. Вони лише хотіли використати його оздоровлення щоб звинуватити Ісуса.

Вірш 8 каже: “А Він знав їхні думки…” Стан цих людей був великим ударом та розчарування для Ісуса. Люди, які мали бути пастирями, Божими співробітниками, стали Божими ворогами. Вони не служили Богові в синагозі. Бог їх також на цікавив. На богослужінні вони горіли ненавистю до Ісуса та виношували плани як Його знищити. Як результат, вони не могли любити і інших людей. Коли так чинять невіруючі, це ще півбіди, тому що вони не знають любові Бога і не можуть любити інших. Але коли так чинять віруючі, ба більше, пастирі, це трагедія.

Щоб допомогти книжникам та фарисеям усвідомити проблему, Ісус їх запитав: “Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?” (9). Для них головним питанням суботи було: “Чи можна в Сб. працювати?” Для Ісуса головне питання суботи в іншому: “Що годи́ться в суботу — робити добре, чи робити лихе, душу спасти́, чи згубити?” Ось яке головне питання суботи! Цікаво, що євангеліст Лука не приводить відповіді книжників та фарисеїв. Скоріше за все тому, що її не було. Напевно вони знали правильну відповідь, вони знали, що мають робити добро і спасати душі, однак вирішили ожерсточитися перед Богом, робити зло і губити душі. Ісус знав, що небезпечно конфліктувати з ними, тому що вони мали владу та гроші, і готові були навіть вбити Ісуса. Але Ісус пішов на цей конфлікт заради цього хворого чоловіка, який прийшов у той день у синагогу. Ісус хотів допомогли йому, і заради цього Він готовий був викликати на Себе гнів цих людей. Подивіться на вірш 10: “І, позирну́вши на всіх них, сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той зробив, — і рука його стала здорова!” Ісус сказав йому простягнути свою руку. Не для насмішок чи жалості, а щоб уздоровити її. Чоловік так і зробив. Усвідомлена і сповідана проблема перестає бути просто лише моєю проблемою, а стає предметом Божої уваги, Божої сили та Божої милості. Ісус уздоровив його. Цей чоловік значив для Нього більше, ніж спокійне життя чи безпека. У вірші 11 написано, що бачачи це, книжники та фарисеї перепо́внились лютістю, і один з о́дним змовля́лись, що́ робити з Ісусом. Вони побачили чудо, яке вчинив Ісус на власні очі, це була велика Божа робота. Але вони не розкаялися і не зраділи. Божа робота була очевидна. Але вони відмовилися це визнавати. Вони ще більше зненавиділи Ісуса і почали радитися, як Його позбутися. Це була велика трагедія. Ми бачимо тут невідповідність положення цих людей та їх реальних навичок. Ми бачимо це і в наш час. Керівництво країни перед лицем агресії не гуртується, а розважається і усуває конкурентів у брудній боротьбі. Навіть деякі церкви займаються не проповіддю євангелії, а брудною пропагандою! Звичайно, всі вони розчаровують. Іноді ми розчаровуємося і в собі, тому що замісь того, щоб бути пастирями ми ховаємося по своїх домівках та займаємося лише своїми власними справами. Що нам робити? Що робив Ісус? Подивімось.

Друге, “покликав Він учнів Своїх” (12-19). Звернемося до 12-го вірша: “І сталось, що ча́су того Він вийшов на го́ру молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога”. Звичайно, Ісус постійно молився, однак ця тривала нічна молитва вказує на велику важливість цього моменту – обрання дванадцяти учнів. Ці учні стали основою першої церкви і написали велику частину Нового Заповіту. Ми не знаємо в деталях про що молився Ісус – текст Його молитви тут не приведений. Однак в контексті цього уривку, коли ми дивимося, що Ісус робив до та після молитви, ми можемо збагнути про що Він молився. Він був розчарований повністю зіпсованими релігійними лідерами. Він співчував страждаючим людям Свого часу, які були як вівці без пастуха. Ісус молився Богові за ці проблеми Свого покоління. Ісус не концентрувався на боротьбі з релігійними лідерами – їх реформації або ж навіть повному знищенню. Звичайно, коли вони були неправі, Ісус сміливо говорив їм про це, як Він це робить і в сьогоднішньому слові. Однак Він знав, що справжній фронт пролягав не в боротьбі з цими людьми, а в боротьбі з дияволом. В Еф.6:12 Ап. Павло каже: Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти вла́ди, проти світоправителів цієї те́мряви, проти піднебесних ду́хів зло́би. Звичайно, коли релігійні чи політичні лідери чинять зло, ми маємо їм про це казати. Але базово ми маємо боротися не проти людей, а проти правителя темряви диявола. Це диявол діяв в цих релігійних лідерах, це він осліплював їх духовні очі, так що вони не бачили такої очевидної Божої роботи та ще більше ожорсточували свої серця. Ісус боровся з цією темрявою всю ніч. Вранці зійшло сонце, і Ісус отримав ясний напрямок для Свого служіння.

Звернемося до 13-го вірша: “А коли настав день, покликав Він у́чнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьо́х, яких і апо́столами Він назвав”. Серед усіх Своїх учнів (17) Ісус обрав дванадцять. Учні – це ті, які на відміну від натовпу, постійно слідували за Ісусом. Цих обраних учнів Ісус назвав Апостолами. “Апостол” означає “посланий”. Звичайно, на той час ці учні ще не були апостолами, однак Ісус планував виховати їх апостолами і послати проповідувати Євангелію.

Яким же чином Ісус виховував їх? В Мк.3:14 привідкриває нам завісу цього процесу. Там написано: І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх. Тут ключові слова “щоб із Ним перебували”. Перебуваючи з Ісусом учні вчилися не лише Його умінням та навичкам. Вони вчилися в першу чергу Його серцю: Його любові до Бога та людей, Його покорі, смиренню, Його вірі, Його молитовному життю. Ісус не просто давав знання та дипломи. Знання без наслідування Ісуса легко можуть зробити людину гордою, свого роду сучасного фарисея, і нездатною робити Божу справу.

Кого саме обрав Ісус? Подивимося на їх імена, вірші 14-16:

14 Си́мона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломі́я,

15 Матвія й Хому́, Якова Алфі́євого й Си́мона, зва́ного Зило́том,

16 Юду Якового, й Юду Іскаріо́тського, що й зрадником став.

Дослідники виділяють кілька спільних характеристик обраних учнів. По-перше, всі вони були працьовитими людьми. Кого Ісус точно не обрав, так це лінюхів. Встати рано-вранці, працювати допізна – не було для них проблемою. По-друге, вони добровільно пішли за Ісусом, залишивши все, що мали. Їх ніхто не підганяв, вони слідували за Ісусом не з-під палки, вони йшли за Ним добровільно. В-третіх, вони були готові навчатися. Цікаво, що серед обраних не було жодного фарисея чи садукея (пізніше, правда, один з’явився). Чи не через те, що учні були достатньо смиренні щоб навчатися, на відміну від фарисеїв, які думали що все знають значно краще за Ісуса?

У віршах 17-19 ми бачимо зовсім іншу картину, ніж у синагозі:

17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також на́товп густий Його у́чнів, і бе́зліч людей з усіє́ї Юдеї та з Єрусалиму, і з примо́рського Тиру й Сидо́ну,

18 що посхо́дилися, щоб послухати Його та вздорови́тися із неду́гів своїх, також ті, хто від ду́хів нечистих стражда́в, — і вони вздоровля́лися.

19 Увесь же наро́д намагався бода́й доторкну́тись до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила сила, і всіх вздоровляла.

В синагозі бідний чоловік з сухою рукою не знайшов допомоги у книжників та фарисеїв. Тут багато людей знаходять допомогу у Ісуса. Вони приходили до Ісуса з різних причин і з різними проблемами: з духовними, з фізичними, і отримували допомогу. Ісус допомагав цим людям, а Його учні знаходилися поруч і навчалися всьому: як допомагати та служити практично, різним людям з різними проблемами.

Тут ми бачимо, що по суті учням Ісуса потрібно навчитися двом речам. Перша, це ґрунтовні знання та розуміння Божого слова. Тоді ми зможемо впевнено та зрозумілою мовою розуміти проблеми людей цього світу та свідчити їм Євангелію. Ми бачимо, як тут це робить Ісус, і як багато людей приходило послухати Його. Друге, це духовна сила. Від Ісуса виходила сила, Ісус лікував недуги, Він виганяв нечистих духоів. Учні Ісуса повинні мати силу щоб боротися з дияволом.

На завершення: нас оточує багато проблем: зовнішня агресія Росії, некваліфіковане керівництво країни, соціальні проблеми, і багато інших. В часи Христа проблем було не менше. Однак на чому зосереджувався Ісус? Він організував спільноту, яка любила Боже слово, яка молилася, яка боролася з дияволом і де зростали учні Ісуса.

Раніше частіше, зараз рідше в середовищі церкви UBF можна було почути докори на адресу місіонерів про те, що ті неправильно виховували учнів Ісуса. На що місіонери, цілком слушно відповідали, що перш ніж критикувати попробуйте зробити це самі. Коли я дивлюся на моє 10-річне служіння як піонера в Харкові, мені соромно, тому що мені здається, що все що я робив, я робив неправильно, і мені дійсно немає нічого показати, крім моїх немочів та гріхів. Колись я поділився такою думкою з Василенками, які несли схоже служіння в Дніпрі, а потім повернулися. На що ті відповіли: “Так, але ми хоча б попробували”. Тому в мене прохання до Вас в цьому році: “Попробуйте”. Хай Господь поставить нашу церкву спільнотою, де зростають учні Ісуса та пастирі.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Від Луки 6:6-19)

ІСУС ВИБРАВ ДВАНАДЦЯТЬ УЧНІВ

(Ключовий вірш 2022р.)
Від Луки 6:6-19

Ключові вірші 6:12,13

1. Хто був у синагозі, коли Ісус навчав там у суботу? (6) Чому книжники та фарисеї спостерігали за ним? (6,7)

2. Яким чином Ісус кинув їм виклик? (8,9) Як Він допоміг чоловіку з сухою рукою? (10) Як відреагували на це релігійні лідери? (11)

3. Чому Ісус пішов на гору? (12) Що Він зробив, коли настав день? (13) Що означає «апостол»?

4. Перерахуйте імена дванадцятьох апостолів. Подумайте про духовний напрям Ісуса служити тому поколінню.

5. Хто прийшов до Ісуса? (17-19) Що Він зробив для них?

Вивчення Біблії: Проповідь “Бог послав свого сина” (До Галатiв 4:4-5)

«БОГ ПОСЛАВ СВОГО СИНА»

До Галатiв 4:4-5 : “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли”

Цього року ми маємо можливість святкувати Різдво два дні підряд. Вчора любі брати і сестри підготували прекрасний концерт. Ми мали можливість співати пісні хвали і молитися, чути Боже слово і радіти про народження Спасителя. І сьогодні ми продовжуємо святкувати цю дивовижну подію в Богослужінні.

Що для вас означає Різдво? З чим ви пов’язуєте це свято? (приклад: Грицак, Яків…) Насправді, Різдво, принаймні в тому вигляді, як ми його знаємо і святкуємо нині, є досить молодим святом. Дати, коли насправді, народився Христос ніхто не знає, вона є досить умовною, і церква на перших порах не святкувала цього дня. Традиції і форма святкування також змінювалася. Вони вбирали в себе все нові і нові елементи, часто перемелюючи і засвоюючи елементи язичницьких свят, які припадали на цей самий період зимового сонцестояння і початку зими.

В сучасному світі Різдво є одним з найбільших свят. Його святкують традиційно в нас, в Україні з кутєю, вертепом і колядками. Його святкують у Європі і в США з ялинкою і подарунками. Його святкують в Індії і в Австралії. В останні десятиліття, разом з тим, як світ ставав все більш і більш глобальним, його почали святкувати навіть в Японії, у Китаї та в інших країнах, де християнство не мало такого великого впливу на культуру і традиції. В сучасному світі Різдво – це таке дивовижне свято, яке святкують і віруючі і невіруючі. Хоча, звичайно, вкладають в нього зовсім різний смисл і виходять з різних принципів. Традиції святкування Різдва в сучасному глобальному світі увібрали в себе безліч самих різних і неочікуваних елементів і смислів. Тому давайте зараз подивимося, що про Різдво нам говорить Боже слово. Як все було насправді? Як так сталося, що день народження одного юдейського хлопчика став причиною для радості, надії і свята для усіх нас? Нехай Господь Духом Своїм відкриє наші серця і розум, щоб нам розуміти і вірувати слову Божому.

4-5: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли».

Цього разу для різдвяної проповіді я обрав дуже короткий уривок. Тим не менш, в ньому ап. Павло дає відповідь на багато питань стосовно Різдва одразу. В одному реченні він говорить: «коли це сталося», «що саме сталось», «в який спосіб», а також «який ця подія мала наслідок» Давайте розглянемо ці питання більш детально.

Отже, перше: «коли народився Христос?» Що відповідає нам Павло? – він каже: «як настало ж виповнення часу». Іншими словами: «коли настав відповідний час», або «коли все було готово».

Вчора ми співали хвалу і в одній з пісень були слова: «Бог є для нас Один – Єдиний. Дарує в різдвяний час Свого Сина!» і я подумав: «як добре і зручно, що Ісус народився в різдвяний час». Погодьтеся, якби Він народився на Пасху чи на Трійцю, святкувати Його день народження було б не так зручно ☺.

Звичайно, це жарт. Слова «як настало ж виповнення часу» говорять нам, що народження Христа не було щасливою випадковістю. Навпаки, народження Христа – це виконання задуму, який Бог послідовно впроваджував у життя впродовж усієї людської історії. Від самого початку світу. Христос народився у визначений Богом час, у задуманий Богом спосіб і у призначеному Богом місці, і для тієї мети, яку Небесний Отець призначив Йому виконати.

Що це за задум? – Це задум на спасіння, який розкриває нам усе слово Боже.

Що ми бачимо, коли дивимося на світ навколо нас? Звичайно, в Різдвяний час ми бачимо усюди ліхтарики, прикраси і гірлянди, а в повітрі відчувається запах мандаринів і глінтвейну. Все дуже гарне і світ прекрасний. Але це лише на поверхні. Якщо копнути глибше, ми легко побачимо навколо нас багато зла, несправедливості і людської біди. Чи не так? – так! На вулицях міста світяться гірлянди і бахкають феєрверки, але за кілька сотень кілометрів в нашій країні вже вісім років йде війна і там вибухають зовсім не феєрверки. І люди повертаються звідти зранені, зламані, скалічені. Багато хто втратили майно чи близьких. Багато хто носить на серці глибокі рани, які залишаться з ними на все життя.

Що ми бачимо, коли дивимося на свою державу? Ми бачимо – корумповані суди, корумпованих чиновників і, чесно кажучи, не менш корумпованих громадян. В світі повно горя і біди. Я співпрацюю з декількома волонтерськими організаціями, які займаються допомогою хворим дітям. Кожного місяця вони надсилають історії, які, чесно кажучи, розривають серце. Кінець кінцем ми бачимо усе те зло, обман і хитрість які є всередині нас самих. Що ми можемо зробити зі всім цим?

Не дивно, що є люди, які кажуть: «якщо добрий і справедливий Бог справді є, чому тоді Він дозволяє це зло і несправедливість, чому нічого не робить?» Але чи справді Бог нічого не робить? – зовсім ні! Бог діє! Від самого початку, з того дня, як зло увійшло в світ, Він не перестає здійснювати Свій задум на спасіння.

Ми відкриваємо 3ій розділ книги Буття і що ми бачимо там? Третій розділ Буття – це розділ, де в щойно створений прекрасний і чистий світ входить зло. Але також в цьому розділі є Бог, Який діє. Він приходить до тих, хто повною мірою пізнав наслідки гріха і обману диявола. Приходить до тих, хто пізнав сором, страх і зруйновані стосунки; до тих, хто втратив все: Рай і саме життя. Що цей Бог дає їм? – Він дає їм обіцянку, Він дає їм надію. Він каже: Я оголошую війну дияволу, гріху і злу і Я не зупинюся, поки зло не буде розчавлене. Він каже: Я дам вам Спасителя, Який буде воювати з сатаною, переможе там де ви програли, і поверне вам життя і Рай.

Пізніше цей Бог приходить до старого бездітного Авраама, і обіцяє йому нащадка, Того в Кому усі народи землі отримають благословення. Цей Бог приходить до тих, хто сидить в країні смертельної темряви і обіцяє їм велике світло. Приходить до тих, хто сидить в рабстві і обіцяє свободу. Тим, хто змучений несправедливістю він каже, що одного дня Він Сам сяде судити усі народи. Тим, хто зранений війною Він обіцяє, що одного дня люди мечі́ свої перекую́ть на лемеші́, а списи́ свої — на серпи́: «Не піді́йме меча народ проти наро́ду, і більше не бу́дуть навча́тись війни́!» (Iс.2:4). Чи є серед нас засмучені? – любі мої, Господь обіцяє втішити вас. Чи є серед нас ті, хто голодний та спраглий справедливості? – Він каже, що нагодує вас. Чи є серед нас ті, хто прагне чистоти? – Він обіцяє, що ви бачитимете Бога (Мат.5:4-8).

З народженням Христа час, якого світ так довго чекав, настав, виповнився, каже ап. Павло. Прийшов день, коли Бог Сам зійшов, щоб бути посеред Свого творіння і навести тут лад. І прийде день, коли Він закінчить Свою роботу і усі Його обіцянки будуть виконані в усій повноті. Різдво – це свідчення того, що час настав і гарантія того, що робота буде виконана. Амінь!

Що ж зробив Бог, коли виповнився час? Подивіться вірш 4 ще раз: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина…»

Чи це не дивовижно? Щоб вирішити наші проблеми зла, гріха, несправедливості і смерті, Він послав Свого Сина. Бог послав нам не «інструкцію», як покращити своє життя: «робіть так і так і буде вам щастя». Ми намагалися жити по інструкції-заповідям і не змогли. Бог послав, не ідею і не нову ідеологію – ми вже ситі тими ідеологіями. Він послав нам не побажання успіхів і наснаги. Ні! Різдво – це Отець посилає Сина, здійснити відвічний задум спасіння. І водночас Різдво – це Син, який йде в світ, щоб здійснити волю Отця і набути Собі народ. «Тому́ то, входячи в світ, Він говорить: „Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопа́лення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже“!» (Євр.10:5-7). Різдво – це втілена в Сині любов Отця. «Різдво нагадує нам – каже Тім Келлер, – що самостійно нам не дістатися небес, тому Бог прийшов до нас».

Як Він прийшов? Подивіться ще раз вірш 4: «Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном».

Христос народився від жони та став під Законом. Що це значить? – говорячи простою мовою, це значить, що Син Божий став людиною не перестаючи при цьому бути Богом. Щоб спасти людей потрібна була інша Людина. Адам згрішив проти Божого закону і сам, а разом з ним і усе творіння потрапив під прокляття і тління. Тому потрібен був другий Адам – Той, який явить досконалу слухняність і викупить багатьох.

Сприйнявши тіло, Бог освячує створений Ним світ. Він показує, що світ, в якому ми живемо не байдужий Йому. Йому не все одно, що стане з нами і з нашим світом. Він стає Богом, Який з нами. Християнство – це єдина релігія, яка ставиться до нашої тілесності та до матеріального світу по-справжньому серйозно. Син Божий народився в тілі. В тілі прожив життя досконалого послуху і переміг. Страждав і помер в тілі. В тілі воскрес в третій день із мертвих. В тілі зійшов на небеса на хмарах слави, як Син Людський. В тілі посаджений по правиці Божій і царює над усім творінням, доки усіх ворогів буде покладено під Його ноги.

Син Божий став людиною і показав, що значить бути людиною. Під час Адвенту ми з дітьми роздумували, що значить бути нормальною людиною. І прийшли до висновку, що усі ми не є нормальними. Ми зіпсовані і розбиті. Ми думаємо не так, як повинні думати люди, бо маємо розум перекручений гріхом. Ми говоримо не ті слова, які має говорити людина. Ми чинимо не так, як має чинити людина. Людина створена, як образ Божий для слави Божої, а ми чинимо гріх. Але Ісус, що народився від жінки показує нам образ справжньої людськості. Його думки, Його слова і вчинки не зіпсовані гріхом. Його життя – для слави Божої. Дивлячись на Ісуса ми бачимо, якими ми маємо бути і якими Бог збирається зробити нас одного дня.

І таким чином ми підійшли до останнього запитання. Для чого народився Божий Син? Давайте ще раз прочитаємо вірші 4 і 5: «Як настало ж ви́повнення ча́су, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Зако́ном, щоб викупити підзако́нних, щоб усино́влення ми прийняли́».

Законодавець став під Законом, – для чого? – щоб викупити підзаконних. Син Божий став людиною, – для чого? – щоб нас, людей зробити Божими дітьми. Щоб тих, хто були далеко, хто були чужі обітницям Завіту, тих, хто були без надії і без Бога у світі, зробити близькими, зробити частиною Божої сім’ї. Як вчора ми співали: «Бог з нами: Цар всього творіння прийняв на Себе тління, долю всіх людей. Бог з нами: Він зняв небесні шати, щоб зодягнути в славу всіх Своїх дітей».

Різдво – це Бог, Який прийшов в наш світ і вже нікуди не дінеться звідси. Навпаки, Його присутність буде лише примножуватися: «Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його» (Іс.9:6). Різдво – це Господь, Який владно вторгся в нашу історію: Христос народився і змінилося все, ніч минула, а день вже наблизився. Різдво – це самий щедрий дарунок Бога усьому світу і кожному з нас: в ньому Отець дає нам Сина, а разом із Ним – життя, світло, радість, зцілення і всяке духовне благословення в небесах. Разом з Ним Він дає нам усе. Тож нехай Господь буде милостивий до нас, щоб в цей благословенний час святкування Різдва наші серця були звернені до Спасителя нашого Бога, який в Христі прийняв нас в Свою сім’ю і зробив нас Своїми дітьми.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (До галатів 4:4-5)

«БОГ ПОСЛАВ СВОГО СИНА»

До галатів 4:4-5

1. «Коли?». Як ви розумієте слова: «як настало ж виповнення часу»? Хто керує часом та історією (Дан.4:31-32; Дії.18:24-31)? Яку обіцянку Він дав людству і здійснював в історії (Бут.3:15; Бут.22:17-18; Гал.3:16; Повт.18:18; Мих.5:1-3; Мат.1:21-23)? Чому цей час був такий очікуваний (Лук.2:25-31)?

2. «Що?». Що зробив Бог, коли виповнився час? Поділіться своїми роздумами про те, чому Бог послав не «ідею», не «рецепт для спасіння» і навіть не «помічника», а Сина (Пс.39:8-9; Євр.10:5-9; Ів.14:6)

3. «Як?». Що Павло говорить про народження Христа? Чому важливо, що Він народився від жони (Мат.1:20; 1Кор.15:21-22,45)? Чому важливо, що Він став під Законом (Мат.5:17; Рим.5:18-19)?

4. «Для чого?». Для чого прийшов Син Божий? Які благословення і новий статус ми отримали в Ісусі Христі (Ів.1:12-14)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Пророцтво, від якого можна захворіти” (Даниїла 8)

Пророцтво, від якого можна захворіти

Даниїла 8

Ключовий вірш 27 : “А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив царе́ву працю, і остовпі́в з того видіння, але ніхто того не завва́жив”

Сьогодні у нас незвичайна тема, і вона ніяк не пов’язана з ковідом. Вона пов’язана з другим видінням Даниїла. Це видіння не видається таким страшним, як попереднє. Тут поменше звірів і немає страхітливого четвертого, якого навіть описати не виходило ніякими іншими словами, окрім “страшний”, “грізний” і “міцний”. Тут просто цап завалив барана. Але якщо перше видіння злякало Даниїла, то друге так вдарило по його здоров’ю, що той прохворів кілька днів. Тож давайте подивимось, що таке побачив Даниїл і що ми можемо з того навчитись.

Прочитаймо перші два вірші:

1 За третього року царюва́ння царя Валтаса́ра з’явилося мені, Даниїлові, видіння по то́му, що з’явилося мені перше.

2 І бачив я в видінні, — і сталося в моєму видінні, а я був у тверди́ні Шушані, що в окрузі Еламі, і бачив я в видінні, ніби я був над потоком Ула́й.

Після першого видіння минуло два роки. Як бачимо, видіння у Даниїла були не не п’ятнадцять раз на день, як хотілося б нам. Особливо діти люблять, щоб їм кожні п’ять хвилин нагадували, інакше діло не зрушується. Та й дорослі хочуть, щоб Бог постійно тикав пальцем, куди піти і що зробити. Бог так, як правило, не робить, але це не заважало Даниїлу залишатися вірним, навіть коли до влади прийшов розбещений цар Валтасар, якого п. Яків назвав негідником. Даниїл — це гарний приклад для нас, щоб і ми залишалися вірними. З останнього вірша розділу ми дізнаємося, що і при Валтасарі Даниїл займався царською роботою. У єврейському каноні книгу Даниїла відносять до Писань, а не до Пророків. Мабуть, тому що Даниїл був не пророком, а держслужбовцем, по КВЕДу не проходив. Точно невідомо, де знаходився Даниїл в описаний момент: чи він дійсно був у Шушані, чи він тільки бачив так у видінні. Шушан в той час був мідійською столицею, тож Даниїл міг би бути вавилонським послом. Але це не точно.

Видіння можна розбити на три частини: спочатку Даниїл бачить барана і козла, потім підслуховує розмову якихось двох святих, і в кінці до нього приходить Гавриїл і все йому пояснює. Ми спробуємо дивитися видіння паралельно з поясненням.

Прочитаємо вірші 3 і 4:

3 І звів я очі свої та й побачив, аж ось один бара́н стоїть перед потоком, і в нього два ро́ги. А оби́два ці роги високі, і один вищий від другого, а той вищий виріс наостанку.

4 Я бачив барана́, що колов на за́хід, і на пі́вніч, і на пі́вдень, і жоден звір не міг стати проти нього, і не було ніко́го, хто б урятував від його руки. І він робив за своїм уподо́банням, і став величний.

У 20-му вірші Гавриїл пояснив:

20 Той баран, якого ти бачив, що мав ті два ро́ги, — це царі мі́дян та пе́рсів.

На той момент в регіоні домінувала Вавилонська імперія. Але Бог попередив Даниїла, що з Еламу виросте нова імперія, яка знищить Вавилон. Можливо, Даниїл навіть радів, що Вавилон, ця тюрма народів, буде знищений. Але хепі енда не планувалося. Подивимось наступні три вірші:

5 І я придивлявся, аж ось козел з кіз прихо́дить із за́ходу по поверхні всієї землі, і не дотикається до землі. А той козел мав подобу рога між своїми очима.

6 І прийшов він до того барана́, що мав ті два ро́ги, якого я бачив, що стояв перед потоком, і помча́в на нього в лютості своєї сили.

7 І я бачив його, що він добіг аж до барана́, і роз’яри́вся на нього, та й ударив того барана́, і зламав йому ті два ро́ги, а в барана́ не було сили стати проти нього. І той кинув його на землю, і потоптав його, і не було ніко́го, хто б ви́рятував барана́ від його руки.

З заходу прийшов козел, який намагався виглядати як єдинорог, але поводився все одно як козел. Він зламав барану роги і затоптав його, і ніхто не зміг навіть висловити глибокого занепокоєння з цього приводу. Згідно поясненню Гавриїла,

21 А козел, той волоха́тий, це цар Греції, а той великий ріг, що між очима його, це перший цар.

Роздріблена на той час Греція не могла тягатися з великими імперіями сходу. Але Олександр Македонський об’єднав майже всі грецькі держави і згодом переміг мідян і персів. За легендою, коли він дійшов до Єрусалиму, священики прочитали йому пророцтво саме з книги Даниїла, і це надихнуло Олександра думати, що саме він – той цар, що знищить Мідо-персію.

А після перемоги з козлом почалися метаморфози.

8 А козел з кіз став аж надто великий. А коли він зміцни́вся, то був зла́маний той великий ріг, а замість нього виросли чотири подо́би рога на чотири вітри́ неба.

9 А з одно́го з них вийшов один мали́й ріг, і з мало́го став ду́же великий до пі́вдня, і до схо́ду, і до Пишно́ти.

Слово “Пишнота” тут означає землю Ізраїльську. Гавриїл пояснює:

22 А той зла́маний ріг, і що стали на його місці чотири, — це чотири царства постануть із цього наро́ду, але вже не в його силі.

23 А в кінці їхнього царства, коли покінча́ть своє ті грішники, постане цар наха́бний та вправний у пі́дступах.

Видіння стосувалося конкретних історичних подій, які ще тільки мали статися. Олександр помер рано, чим довів нам, що духовна сила важливіша за військову, бо ніяке військо не допоможе перемогти алкоголізм. По смерті Олександра чотири його воєначальники поділили царство між собою. Особливо важливими для Даниїла були Птолемей, який взяв собі Єгипет, і Селевк, що забрав Сирію і все на схід від неї. Ці двоє вели між собою постійні війни, через що по Ізраїлю туди-сюди ходили армії. За декілька поколінь на престол Селевка сів його нащадок Антіох IV Епіфан, попередньо вбивши свого брата, що займав цей престол до нього. Ім’я “Епіфан” означає “величний, піднесений”, і він дійсно вважав себе таким. Але Біблія називає його “нахабним та вправним у підступах”. Що більшу владу отримує правитель, то більша у нього спокуса вважати себе величним, заставляти інших співати йому хвалу і знищувати опозицію. Але Бог бачить і нахабство і підступність і називає речі своїми іменами. Тож і віруючі повинні називати речі своїми іменами.

Антіох Епіфан був досить довго успішним у своїх темних справах. Прочитаймо вірші 10-12:

10 І він побільши́вся аж до ві́йська небесного, і скинув на землю декого з ві́йська, із зір, і потопта́в їх.

11 І він побільши́вся аж до Вождя́ того ві́йська, і від Нього була́ віднята стала жертва, і покинене місце святині Його.

12 І буде ві́ддане йому ві́йсько враз із щоденною службою через гріхи́, і він кине правду на землю, і зробить, і матиме у́спіх.

І відразу – пояснення, яке дав Гавриїл:

24 І зміцніє його сила, але не його власною силою, і дивно ви́нищить він, і буде мати у́спіх, і ді́ятиме. І винищить він сильних і наро́д святих.

25 А через свою мудрість буде мати у́спіх, ома́на буде в його руці, і він звели́читься в своє́му серці. І в часі миру він понищить багатьо́х, і повстане на Влади́ку над владиками, але без руки буде зла́маний.

Антіох Епіфан зміцнювався не силою, а хитрістю. Він був майстром популізму, пропаганди і залякувань. “Повстане на Владику над владиками” означає його війну проти Бога. У 168 р. до Різдва Христового Епіфан спалив Єрусалим і перебив у ньому масу людей. Він наповнив місто ідолами, а наступного, 167-го року осквернив храм принесенням в жертву свині, нечистої для євреїв тварини. Всіх незгодних Епіфан знищував. Зрештою, Макавейське повстання призвело до того, що служіння в храмі було відновлено. Юда Макавей не міг знищити самого Епіфана, але той був зламаний не людською рукою. Воюючи на сході з Парфянським царством, Епіфан з’їхав з глузду і помер від тяжкої хвороби. 2-га Макавейська хроніка каже, що через хворобу і падіння з колісниці у нього боліли всі нутрощі, його заживо їли черви, тіло гнило, а від його смороду було вся армія була деморалізована.

Звернемося до віршів 13,14:

13 І почув я одно́го святого, що говорив. А інший святий сказав до того́, що говорив: „Аж до́ки це видіння про сталу жертву та про нищівни́й гріх, до́ки святиня й ві́йсько ві́ддані на топта́ння?“

14 І відказав він мені: „Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків, — тоді буде ви́знана очи́щеною святиня“.

Тут якісь загадкові святі дають спойлер, скільки часу протримається осквернення храму. 2300 вечорів-ранків – тобто, 2300 жертвоприношень, які здійснювались уранці і увечері. Тобто, храм має бути занечещений 1150 днів. Якраз стільки минуло між моментом занечещення і відновленням богослужінь Макавеями. В кінці видіння Гавриїл підкреслює Даниїлу, що ця цифра важлива:

26 А видіння вечора та ра́нку, про яке було сказано, це правда, та ти сховай це видіння, бо воно відно́ситься на далекі часи́.

Тут “сховай” означає не “приховати від інших”, а “зберегти для інших”, щоб ця інформація дожила до “далеких часів”. Напевне, для Макавея було важливо знати ці слова, щоб не припиняти боротьбу. Бог поставив межі, за які зло не може перейти. Коли все здається безнадійним, треба згадувати Боже слово.

Прочитаємо 27-й вірш:

27 А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив царе́ву працю, і остовпі́в з того видіння, але ніхто того не завва́жив.“

Як ваше здоров’я після почутого? Даниїл заслаб і взяв собі на кілька днів лікарняний. Звісно, він був уже в літах, коли хвилюватися шкідливо. Згідно Іллі Мечникову, через сильні переживання у літніх людей можливі розриви судин та інші проблеми. І тут було чого хвилюватись. Раніше все було ясно: Бог відправив юдеїв до заслання у Вавилон через їхні гріхи. Згідно пророка Єремії, за сімдесят років полон мав припинитися, і всі юдеї, включно з Даниїлом, очікували повернення і щасливого життя після цього, що кожен з них буде сидіти під власною смоківницею, їсти смокви, заїдати медом і запивати молоком. Але виявилося, що не все так просто. Божий народ чекають нові страждання, не менші за перші. Божий храм знову буде занечещено і Богослужіння занедбано. Боже військо буде віддане в руки безбожника, а правда – кинута на землю і потоптана. Даниїл так тяжко переніс це видіння, бо воно говорило про близькі і важливі для нього речі. Уявіть собі людину, яка воювала з 14-го року проти окупантів, терплячи негаразди і ризикуючи життям і здоров’ям задля захисту рідних, можливо втратила в бою друзів, і раптом у видінні вона бачить ворожі танки на Хрещатику. Що відчуватиме така людина? Мабуть, якось так почувався Даниїл. У нього міг навіть статися серцевий напад.

Інколи ми можемо чути приблизно такі молитви християн: “Боже, дякую Тобі за комфортне життя. Зроби його ще комфортнішим!”. Але буде неправильно очікувати від Бога комфорту. Христос кличе нас не до цього.

Коли ми вірою приймаємо Христа своїм Господом і Спасителем, ми отримуємо вирішення нашої головної проблеми: гріха і смерті. Апостол Павло пише:

Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім! (До римлян 6:23)

І прийнявши Христа ми відчуваємо, який тягар упав з душі і як чудово змінилося життя. Христос забирає засудження, звільняє від залежностей. Ті, чиє життя було зруйноване, починають брати на себе відповідальність, працювати і діяти мудро, і життя налагоджується. І деякі проповідники навіть переконують, що віруючий обов’язково матиме кар’єрний ріст, гарну машину, ідеальну сім’ю і вихованих дітей. В нормальних умовах це, може, і так, але чи завжди умови нормальні? Ще коли я вчився в школі, мене здивував один телепроповідник, який розказував, що його діти молилися за яхту, і їм по молитві подарували зразу декілька яхт. Я, тоді ще невіруючий, не міг зрозуміти, де знайти на всіх стільки яхт. Ісус не обіцяв своїм учням комфортного життя. Навпаки, Він готував їх жити як Божі люди посеред зіпсованого світу. Він попереджав:

6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще.

7 Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми.

8 А все це — поча́ток терпінь породільних.

9 На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє.

(Від Матвія 24:6-9)

Це просто цікава інформація, доки не стосується тебе особисто. Спробуйте подумати, що буде, коли з вами стануться ці, передбачені Ісусом, речі, і самопочуття точно погіршиться. Декілька років тому війни і воєнні слухи вже стали для нас реальністю, і багато людей живе, як на голках. Гоніння на християн теж не зникли, а лише змінили форму. Коли я думаю, чи достатньо моєї віри, щоб витерпіти будь-які випробування, я розумію, що краще не зарікатись. Залишається лише покластись на Бога, що Він підкріпить, коли буде треба. Нам треба пам’ятати, що Євангелія –це не обіцянка комфортного життя. Євангелія –це надія, яка служить міцним і безпечним якорем посеред будь-яких проблем (Євр.6:18-19). Апостол Петро пише в 1-му посланні:

3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа,

4 на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев’яну́чу, заховану в небі для вас,

5 що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з’явитися останнього ча́су.

6 Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями,

(1Пет.1:3-6)

Тіштеся з того, що Бог дав нам живу надію. В цьому світі можуть ставатися такі страшні речі, що волосся стає дибки. Можливо, я чи ви і захворіємо з переляку, якщо гоніння чи війна чи ще яка біда впаде прямо на нашу голову, – хто знає. Але якщо ми маємо живу надію через воскресення Христа з мертвих, то ми можемо тішитись у всякому випробуванні. Бог не забирає від нас труднощі, але Він проходить через усе разом з нами.

Чому ми проявляємо слабкість, піддаємося грішним бажанням, не можемо подолати погані звички, виявляємо гнів чи егоїзм? Скоріш за все, таке трапляється, коли ми не вміємо тішитись Христом, а намагаємось тішитися чимось іншим. Нам треба вчитися тішитися Христом.

Давайте ще раз подивимося на 27-й вірш:

27 А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив царе́ву працю, і остовпі́в з того видіння, але ніхто того не завва́жив.“

Після одужання, з повним розумінням, що всі імперії одна за одною впадуть, Даниїл знову займається царевою працею. За кілька років він буде говорити царю в лице правду про Божий суд, що ми бачили у 5-му розділі. Але свою роботу він робив відповідально. Працювати треба. Нашою працею ми можемо хоча б локально і тимчасово зробити світ кращим, і таким чином свідчити про царство Боже.

(п. Ной)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 8)

Друге видіння Даниїла

Даниїла 8

Ключовий вірш 25

1. (1): Коли Даниїл отримав друге видіння і яке місце він бачив? (2-4, 20) : Що уособлював баран? (5-7, 21) : Що уособлював козел і який кінець чекав на барана?

2. (8-12, 22-23) : Які зміни сталися з козлом після перемоги? Кого символізують роги? Який вплив і владу отримав малий ріг?

3. (13-19) : Який діалог почув Даниїл? Хто прийшов пояснити йому видіння? Про який час говориться у цих віршах? Яке враження справило почуте на Даниїла?

4. (20-25) : Як Гавриїл пояснив послідовність подій? Що здійснить цар, який буде в кінці царства? Якою силою він діятиме? Якою силою він буде зупинений?

5. (14, 26) : Яке ще видіння отримав Даниїл і чому він мав його сховати? Як пережите видіння вплинуло на Даниїла? Чому?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “Його царство буде царство вічне” (Даниїла 7:1-28)

“ЙОГО ЦАРСТВО БУДЕ ЦАРСТВО ВІЧНЕ”

Даниїла 7:1-28

Ключовий вірш 7:27 : “А царство, і панува́ння, і ве́лич царств під усім небом буде да́не наро́дові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панува́ння — Йому будуть служити й будуть слухня́ні”

У сьогоднішньому уривку розповідається і про останні часи, і про час великої скорботи і навіть згадується про антихриста. Багато людей згорають від допитливості щоб дізнатися, коли та як же все це станеться. Є навіть такі, які вивчають лише пророцькі книги, бо вважають їх цікавими та захоплюючими, а інші книги Біблії не вивчають, бо вважать нудними. Однак ми маємо памятати, що Бог дав нам це слово не для того, щоб втамувати нашу допитливість чи збільшити наші знання. Це слово дане щоб зміцнити нас у нашому повсякденному житті та боротьбі, яку ми ведемо. Якщо ж вивчення пророцтв не зміцнює нас у цьому, а веде до простого накопичення знань чи нескінченних теологічних дебатів, то ми щось робимо не так. Хай Господь дарує нам покору в серцях коли ми підходимо до Його слова!

Звернемося до 1-го вірша:

1 За першого року Валтаса́ра, царя вавилонського, бачив Даниїл сон та пророцьке видіння голови́ своєї на своєму ложі. Того ча́су записав він сон, сказавши з ньо́го головне́.

Про царя Валтасара ми вивчали у 5-му розділі, де цей негідник помер, і можливо Ви гадали більше його не зустріти. Однак тут ми зустрічаємо його знову. Справа в тому, що книга Даниїла написана не у хронологічному порядку. Тому якщо хронологічно то цей розділ мав знаходитися перед 5-им.

Читаємо далі:

2 Даниїл заговорив та й сказав: „Бачив я в своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри́ вдарили на Велике море.

Велике море – це символ народів землі. На що схожі ці народи? На неспокійне море, у якому дують вітри. Історики стверджують, що історія погано передбачувана наука. Вона як бурхливе море. Крутить туди-сюди, і невідомо що де та як має статися. Однак чотири вітри названі небесними. Це означає що Бог керує світовою історією. В Дан.4:32 написано: Він чинить за Своєю Волею серед небесного ві́йська та ме́шканців землі. Коли ми дивимося на те божевілля, яке твориться у світі та навіть в нашій країні, здається що до влади прийшли випадкові люди. Але ми маємо знати, що Бог контролює те, що відбувається в історії, що Він чинить за Своєю Волею не лише серед небесного війська, але і серед мешканців землі.

Звернемося до 3-го вірша:

3 І чотири великі зві́рі підняли́ся з моря, різні один від о́дного.

Видіння, яке побачив Даниїл і яке описане у цьому розділі, перетинається з іншим, яке бачив цар Навуходоносор, і яке описане у 2-му розділі. Однак погляд на світові імперії в цих видіннях різних. У видінні Навуходоносора світові імперії зображені з точки зору людини. Там вони показані у вигляді великого боввана з золотою головою. В ньому ззовні проглядається велич та слава. Однак у видінні Даниїла світові імперії показані з точки зору Бога. І це видіння відкриває нам іншу сторону цих імперій, як Бог бачить їх, зсередини – і це дикі звірі. Бог дивиться інакше.

Перший звір це Вавилон:

4 Передній був, як лев, а крила в нього орли́ні. Я бачив, аж ось були́ ви́рвані йому кри́ла, і він був пі́днятий від землі, і поста́влений на ноги, як люди́на, і серце лю́дське було йому да́не.

Він зображений у вигляді лева, але який на додаток ще має орлині крила. Цікаво, що в інших місцях Біблії (Єр.4:7, 49:22) Вавилон також показаний як лев та орел. Даниїл каже: “Я бачив, аж ось були вирвані йому крила…” Даниїл бачив це на власні очі, тому що він був присутній особисто коли Бог тренував та упокорював царя Вавилона, і бачив його кінець.

Другий звір – це мідо-персія:

5 А ось звір інший, другий, подібний до ведме́дя, і був поста́влений на одно́му боці, і було три ребра в його па́щі між зуба́ми його. І йому сказали так: „Уставай, — їж багато м’яса!“

Звір був поставлений на одному боці. Кажуть, що з часом Персія стала міцніша за мідян, і ця Імперія опиралася лише на один бік – на Персію. “Уставай, – їж багато мяса” вказує на неймовірну жорстокість, якою прославилися перси.

Третій звір – це Греція:

6 Пото́му я бачив, аж ось звір інший, мов панте́ра, а в нього на спи́ні чотири пташи́ні крила. Цей звір мав чотири голови, і була йому да́на вла́да.

Чотири крила вказують на ту велику швидкість, я якою завойовував інші народи Олександр Македонський, і з якою росла його Імперія. Чотири голови вказують на чотирьох генералів, яким перйшла влада після його смерті.

Четвертий звір – це Римська Імперія:

7 Пото́му я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшни́й і грізни́й, та надмірно міцни́й, і в нього великі залізні зуби. Він жер та торо́щив, а решту нога́ми своїми топта́в, і він різни́вся від усіх зві́рів, що були перед ним, і мав десять ро́гів.

Цікаво, що Даниїл практично ніяк не описує цього четвертого звіра. Каже, що він був дуже страшний, грізний та дуже сильний. Він мав десять рогів, які означаєть десять царів (24).

Подивіться на 8-ий вірш:

8 Я приглядався до тих ро́гів, аж ось поміж ними підні́сся ріг інший, мали́й, а три з тих передніх ро́гів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі лю́дські, і уста, що говорили про великі речі.

Особливу увагу в Даниїла викликав один малий ріг, який повстав у кінці. Це був чудернацький і одночасно страхітливий малий ріг, у якого людські очі та уста, що говорили про великі речі. “Про великі речі” – більш точний переклад тут “говорили гордо”. Підвищену увагу цей ріг викликав не лише у Даниїла, але й у багатьох християн в історії. Ведуться нескінченні суперечки про те, кого чи що він може означати. Казали, що він може означати римських імператорів, грецьких царів та генералів, католицьку церкву, іслам та навіть США. Інші вважали, що це видіння ще не виколанося в історії, а виконається в майбутньому, коли політична система світу стане схожою на ту, яка була в Римській Імперії. Звичайно, в рамках цієї проповіді ми не будемо розбирати усі ці теорії, і я особисто вважаю що й не дуже корисно це робити. Більш користо буде зазначити те, яке тлумачення цьому дає Біблія, адже у цьому ж розділі приведене тлумачення цього видіння. Важливо відмітити, що Біблія не називає ким точно буде цей ріг. Однак значно більше уваги приділяє тому, що він зробить і як Бог поступить із ним. Тому для нас важливо думати про те, чому Бог дав це видіння і що Він хотів сказати людям, які жили в часи Даниїла та наступним поколінням, тобто нам з вами.

Подивіться на 25-ий вірш:

25 І він буде говорити слова́ проти Всевишнього, і пригно́бить святих Всевишнього, і буде ду́мати позмінювати свята та права, і вони ві́ддані будуть у його руку аж до одно́го ча́су, і часі́в і половини ча́су.

Цей цар, якого символізує малий ріг, буде гнобити християн і захоче відмінити богослужіння. Він буде воювати проти Божих святих та перемагати їх. Багато вважають що це буде антихрист, який з’явиться в кінці світу. З іншої сторони ап. Іван в 1 Ів.2:18 сказав, що багато антихристів вже з’явилося. В історії кожен тиран хотів, щоб люди поклонялися лише йому одному. Тому він забороняв богослужіння. Так робив Олександр Македонський, так робив Антіох Епіфан IV і так робили римські імператори. Не лише в минулому, і в наш час у багатьох країнах християн переслідують, а то і вбивають. Інші вважають що цей ріг – це різного роду демонічні системи в цьому світі, які протистоять Богу і пригнічують християн, як то релятивізм, гуманізм, ЛГБТ, аборти, порнографія, торгівля людьми, соціальна нерівність. Коли ми дивимося на все це, то здається що цьому неможливо протистояти. Однак звернемося до віршів 9-12:

9 Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Стари́й днями. Одежа Його — біла, як сніг, а воло́сся голови Його — немов чиста во́вна, а престол Його — огняне по́лум’я, коле́са Його — палахкотю́чий огонь.

10 Огне́нна річка пливла́ й вихо́дила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому́, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорну́лися книги.

11 Я бачив того ча́су, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було́ погу́блене тіло його, і було́ ві́ддане на спа́лення огню́.

12 А решті тих зві́рів відняли́ їхнє панува́ння, а довгота́ в житті була́ їм да́на аж до уста́леного ча́су та години.

Тут ми бачимо, що сцена несподівано і кардинально змінюється. Диких, безжалісних, кровожерливих звірів більше не має. Немає насильства, крові, зла, несправедливості. Час скорботи колись закінчиться, безбожні часи не будуть тривати вічно. На сцені з’являється Бог. Одежа Його – як білий сніг, а волосся голови Його – як чиста вовна. На відміну від корумпованих царств Бог – праведний та святий. Тьма людей поклонялися та служили Йому. Ви гадаєте що християн мало? Ні, їх дуже багато! Бог знищує цей малий ріг і судить цей світ. Цей Бог – це святий Бог, і Його суд справедливий і абсолютний. Це говорить про те, що панування світових імперій чи корпорацій закінчиться. Буде лише панування Бога і Його сина Ісуса Христа.

Чому ми можемо тут навчитися? Перш за все тому, що нам потрібно дивитися на цей світ у далекій перспективі, і не розчаровуватись теперішньою реальністю. Реальність може виглядати сумно і навіть дуже сумно. Політичні новини, економіка, зло цього світу можуть розчаровувати та виснажувати. У час цього пророцтва сам Даниїл жив при негідному царі Валтасарі. Тому кожного дня нам потрібно фокусувати свій погляд не на політичних новинах, а на Старому днями, Який керує історією. Царі та царства приходять і йдуть, а Старий днями лишається. Якщо ж ми не фокусуємося на Старому днями, то відчай проникає в наше серце. Тоді ми не можемо жити як християни і не можемо нічого робити для Божого Царства, тому що думаємо що все це не має сенсу.

Друге це те, що нам не потрібно покладати наших надій на звірячі царства цього світу. Ми думаємо, що якщо приведемо до влади хороших політиків, то всі проблеми суспільства будуть вирішені. Українці сплять та бачать професійних, чесних, відповідальних політиків. Звичайно, нам потрібно старатися підтримувати та голосувати за хороших політиків, професіоналів своєї справи, чесних та відповідальних. Нам потрібно трудитися на благо своєї країни та плати податки. Але ми маємо завжди пам’ятати, що політичні системи в цьому світі – це всього лише частина звірячої влади, і нам не варто покладати на них свої надії.

І третє, це те що нам потрібно залишатися вірним Богові до кінця. Напевно найбільша спокуса у наш час як для християн це розчинитися у суспільстві, не свідчити, не заважати жити іншим і щоб не заважали тобі. Тоді нас не будуть переслідувати за нашу віру, тому що просто ніхто не буде знати про нашу віру! Однак якщо ми врешті решт Бог переможе звірів і буде царювати навіки, ми зможемо перемогти бажання комфортного життя і служити Йому.

Далі ми бачимо, що Бог не лише знищив звірів. Бог поставив нового царя. Подивіться на 13-ий вірш:

13 Я бачив у видіннях но́чі, аж ось ра́зом з небесними хмарами йшов ніби Син Лю́дський, і прийшов аж до Старо́го днями, і Його підвели́ перед Нього.

Тут на сцені з’являється інший Цар. На відміну від попередніх звірів, які правили з жорстокістю, Ісус представлений тут Сином Людським. Ісус народився в яслях і жив скромним життям, ззовні воно зовсім не виглядало як царське. Не Ісусові служили, а Ісус служив протягом Свого життя – Він піклувався про багатьох хворих та обездолених людей. Коли Римляни розіпяли Його, здавалося що четвертий звір розтоптав Його. Однак Ісус відказав на суді: “… відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ (Мт.26:64) Як і було предсказано, Ісус воскрес із мертвих на третій день. В Еф.1 написано, що Бог Своєю силою

20 яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі право́руч Себе,

21 вище від усякого уря́ду, і вла́ди, і сили, і панува́ння, і всякого йме́ння, що на́зване не тільки в цім віці, але й у майбу́тньому.

Саме про це говорив Ісус Своїм учням перед Своїм вознесінням на небо: “… Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі (Мт.28:18).

Подивіться на 14-ий вірш:

14 І Йому було дане панува́ння й слава та царство, і всі наро́ди, племе́на та язи́ки будуть служити Йому. Панува́ння Його — панува́ння вічне, яке не спи́ниться, а царство Його не буде зруйно́ване.

Ісус отримав царство не лише для Себе Самого. У 27-ому вірші написано:

27 А царство, і панува́ння, і ве́лич царств під усім небом буде да́не наро́дові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панува́ння — Йому будуть служити й будуть слухня́ні“.

Ісус отримав Царство, щоб розділити його з народом святих Всевишнього. В Кол.1:13 написано:

13 що визволив нас із вла́ди те́мряви й переставив нас до Царства Свого улю́бленого Сина,

Це Царство поширюється не через фізичну силу, не через політичні інституції, не через фінансування. Божі вороги чи ненависники не можуть зупинити його поширення – не можуть ніяк. Чим більш вони переслідують християн, тим більш воно поширюється. Воно поширюється через проповідь про хрест Ісуса, на якому явилася Божа любов.

Прочитаємо ще раз ключовий вірш 27: А царство, і панува́ння, і ве́лич царств під усім небом буде да́не наро́дові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панува́ння — Йому будуть служити й будуть слухня́ні“. Ми маємо вірити, що прийде той час, коли всі будуть служити Ісусу і будуть слухняні.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 7:1-28)

“ЙОГО ЦАРСТВО БУДЕ ЦАРСТВО ВІЧНЕ”

Даниїла 7:1-28

Ключовий вірш 7:27

1. Опишіть видіння Даниїла. Яке з уже описаних воно нагадує? В чому схожість? відмінності? Кого символізують “небесні вітри” та “Велике море” (1-3)?

2. Опишіть чотирьох звірів (4-7). Кого вони означають? Що спільного між ними? Що сталося з кожним із них?

3. Зверніть увагу на четвертого звіра. Чим він відрізнявся від перших трьох? (Див. також 2:40-43) Кого можуть означати десять рогів? (Об.13:1) малий ріг? (Об.13:5-7)

4. Хто такий “Старий днями”? Опишіть Його і Його оточення? (9-10) Де в Біблії знаходиться схожий опис? Що Він зробив з малим рогом? (20-22, 24-27)

5. Хто такий “Син Людський”? (13-14) Уважно прослідкуйте, що про Нього тут сказано? (Порівняйте з Об.1:13-16, Мк.9:3,4).

6. Опишіть вирішальну перемогу (24-27). Хто такий “народ святих Всевишнього”? Чи входите Ви в цей народ? Коли збудеться це пророцтво?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “Вікна, відчинені навпроти Єрусалиму” (Даниїла 6:1-28)

ВІКНА, ВІДЧИНЕНІ НАВПРОТИ ЄРУСАЛИМУ

Даниїла 6:1-28

Ключовий вірш 11 : “А Даниїл, коли довідався, що було написане те писа́ння, пішов до свого дому, — а ві́кна його в його го́рниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і в три уста́лені порі́ на день він па́дав на свої коліна, і молився та сла́вив свого Бога, бо робив так і перед тим.”

Слава Господу, ми дісталися середини книги пророка Даниїла і сьогодні читаємо її шостий розділ. Події, описані в ньому повʼязані з пануванням мідійського царя Дарія. Історики розходяться в своїх думках стосовно цього правителя. Поза межами Біблії імʼя цього царя не згадується в жодному документі. Геродот, наприклад, вказує, що одразу після Валтасара зацарював персидський цар Кір. Найбільш близькою до біблійної є історія, розказана давнім грецьким істориком Ксенофоном. Згідно неї мідо-персидська імперія мала двох царів: мідянина Дарія (він же Кіаксар ІІ) і перса Кіра. Втім, правління Кіаксара-Дарія було недовгим, він помер через два чи три роки після падіння Вавилону. Відтоді вся повнота влади в імперії перейшла до царя Кіра.

Головному герою цього оповідання, Даниїлу, на цей час було вже більш як 80 років. Не дивлячись на такий похилий вік, він приймав активну участь і відігравав важливу роль в житті мідо-перської імперії. І Господь багато працював через нього. Суспільство, в якому ми живемо, багато в чому подібне до суспільства в часи Даниїла. Його життя віри є для нас гарним прикладом. Нехай Господь помилує нас, зробить наші серця мʼякими, а розум гострим, щоб нам розуміти Боже слово, навчатися з нього, коритися йому і зростати через нього в образ Христа.

Подивіться вірші 2-4: «Сподобалося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатрапів, щоб були над усім царством. А вище від них три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатрапи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодований. Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатрапами, бо в ньому був високий дух, і цар задумував поставити його над усім царством».

Управління державою є не простою справою. Видимо, цар Дарій добре розумів це. Тому, над своєю імперією він поставив сто двадцять сатрапів, які збирали податки і виконували адміністративне управління над своїми сатрапіями (областями). Про своє управління і справи вони звітували трьом царевим урядникам. А вже ці троє звітували безпосередньо царю.

Ці сатрапи і урядники були чиновниками найвищого ранґу. Через їхні руки проходили величезні грошові потоки: податки, фінанси на великі державні проекти, армію і т.д. Їхні рішення впливали на життя цілої країни. Тому, звичайно, це мали бути люди, яким цар міг би довіряти. Якщо вони будуть нечесні, корумповані і жадібні, якщо будуть робити різні махінації, тоді зазнає шкоди і цар і ціла країна. Ми добре розуміємо це, чи не так? Для нашого часу це також – досить серйозна проблема. Нам би хотілося, щоб чиновники, яких ми наймаємо, були чесними, мудрими і гідними людьми. Напевне, деякі з них такими і є. Проте, нажаль, досить часто це не так. Ми знову і знову стаємо свідками якихось жахливих корупційних скандалів в яких замішане навіть найвище керівництво країни. Так є зараз і так було в часи Дарія.

Напевне, Дарію було нелегко набрати собі державний апарат. Але, Господнім провидінням, одним з тих, кого цар знайшов гідним довіри виявився Даниїл. Цар дуже високо оцінив його. Мудрість, чесність і вірність Даниїла робили його просто незамінним в очах Дарія. Вірш 4 каже, що він «блищав над найвищими урядниками та сатрапами, бо в ньому був високий дух, і цар задумував поставити його над усім царством».

Що робило Даниїла таким винятковим? По-перше, він був чесний і непідкупний. Ми вже могли переконатися в цьому в минулих розділах. Бог дав Даниїлу дивовижну мудрість, відкрив йому надзвичайні речі, яких не міг знати ніхто інший. До його слів дослуховувалися царі. Люди використовують ексклюзивну інформацію і звʼязки для того, щоб здобути багатство і владу. Але Даниїла не вабили ні влада, ні багатство. Він був слугою правдивого Бога, тому говорив і чинив правду. Навіть коли ця правда була неприємною. Навіть коли це було невигідно. Навіть коли це загрожувало його життю.

По-друге, він був вірний і старанний. Людина може бути чесною, але при цьому недисциплінованою. Той факт, що «жодна помилка і вада не була знайдена на нього» (5), говорить, що він не залишав нічого поза увагою, багато працював і був сумлінним. Коли Даниїл отримував завдання від царя, він докладав усіх зусиль, щоб воно було виконано найкраще.

Чесність, вірність, старанність – це деякі з тих речей, за якими має пізнаватися віруючий в цьому світі. Чи не так? {Пр.?} В посланні до Тита ап. Павло пише йому: «У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навча́нні непорушеність, повагу, слово здорове, неосу́дливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас. Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не пере́чили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога» (Тит.2:7-10).

Це слово завжди впокорює мене. Це моя постійна тема молитви за себе і за моїх дітей: щоб наші життя були прикрасою науки Спасителя нашого Бога. Це питання, яке ми маємо задавати собі: чи виявляю я чесність, вірність і старанність на тому місці, де мене поставив Бог: в сімейному житті, в служінні церкві, в поводженні з фінансами, особливо, якщо вони не належать мені, в професійній діяльності чи у навчанні? Пророк Даниїл є гарним прикладом саме такого способу життя. Він був людиною високого духу. Там де інші проявляли жадібність і нехлюйство, він проявляв вірність і чистоту. Нехай Господь допоможе і нам бути людьми високого духу і прославляти Його на тому місці, де Він нас поставив.

Не дивлячись на те, що Даниїл добре і сумлінно виконував свою роботу, в нього були неприятелі. Вони особливо активізувалися, коли стало відомо, що Дарій планує поставити його над усім царством.

Це не дивно. На фоні Даниїла, нехлюйство, посередність та корупція інших урядників і сатрапів були надто очевидними. Крім того, Даниїл добре знав, як все влаштовано. Якби він став другою людиною в царстві, достатку недоброчесних сатрапів прийшов би край. Отже, вони вирішили прибрати Даниїла і почали з пошуків помилок у його роботі. Яким же був їхній подив і розчарування, коли вони не знайшли абсолютно нічого. Тоді ці люди сказали: Ми не знайдемо на цього Даниїла жодної причини, якщо не знайдемо проти нього в законі його Бога» (6). В їхніх серцях народився справді диявольський задум: використати праведність і вірність Даниїла для того, щоб погубити його.

У віршах 7-10 розповідається, як вони послідовно втілювали свій задум. Ці люди знали, що Даниїл вірний своєму Богу, молиться тричі на день перед відчиненим вікном. Вони розуміли, що для Даниїла це дуже важливо і він не змінить своєї звички. Отже вони придумали закон, згідно з яким кожен, хто звернеться з проханням чи молитвою до когось окрім царя, має бути вкинений в рів з левами. Дарій не помітив підступу і підписав цей закон.

Як вчинив Даниїл коли дізнався про новий закон? Подивіться вірш 11: «А Даниїл, коли довідався, що було написане те писання, пішов до свого дому, а вікна його в його горниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і в три усталені порі на день він падав на свої коліна, і молився та славив свого Бога, бо робив так і перед тим».

Цей закон був написаний конкретно під Даниїла. Насправді, його не можливо було проконтролювати. Будь хто міг зачинитися в своїй кімнаті і просити своїх богів про що схоче. Так міг зробити і Даниїл. Закон Мойсея нічого не говорить про те, скільки разів на день потрібно молитися. Він не говорить, що молитися потрібно на колінах, з відкритими чи закритими очима, вголос чи подумки (як правило, юдеї молилися стоячи, з відкритими очима і вголос). І Даниїл не порушив би Божий закон, якби просто зачинив вікно. Однак ця регулярна молитва була формою його стосунків з Богом, а також важливою частиною його свідчення про Бога цьому світові. {Пр.?} Якби він зачинив свої вікна, він би почувався, що відступився, зрікся свого Бога.

Те, що почувши про закон, Даниїл пішов молитися, не було якоюсь формою протесту. Він робив це не демонстративно, напоказ. Він нічого крім себе нікому не доводив. Причина, чому він вчинив так – «бо робив так і перед тим». Можливо, якби такий закон існував в часи, коли Даниїл лише потрапив до Вавилону, його молитовна звичка була б іншою. Однак вона була такою, як є, і в нових обставинах він продовжив робити те, що правильно.

Давайте трішки подумаємо про молитву Даниїла. Поза всяким сумнівом, з неї можна навчитися набагато більше, ніж дозволяє сказати формат проповіді. Але, хоча б окреслимо деякі моменти.

По-перше, його молитовне життя було регулярним. Даниїл склав собі зручний молитовний графік і дотримувався його. Велика перевага твердого молитовного графіка полягає в тому, що він допомагає у важкі й кризові часи. Даниїл дисциплінував себе в цьому день у день протягом багатьох років, і в кризову годину йому було достатнього рушійної сили цієї звички, щоб утримати себе вірним. Дуже важко почати або навіть відновити регулярне молитовне життя у час страху і неприємностей. Нам вкрай необхідні регулярні звички молитви, поклоніння і спілкування з Богом.

Часто ми нехтуємо важливістю регулярних речей, звичок і ритуалів. Нам може здаватися, що молитовне життя і поклоніння мають бути неформальними і спонтанними. Але це не завжди так. Звичка допомагає нам робити правильні речі, навіть коли цього не хочеться, втомився або забув. Наприклад, в нашій сімʼї є вечірнє домашнє поклоніння. Іноді ми збираємося і просто молимося разом, іноді ще читаємо Біблію і спілкуємося. Іноді я буваю заклопотаний і можу забути про це, але тому що ми робимо так завжди, мої діти приходять і нагадують мені. Інший приклад – підготовка до Різдва, Адвент. Нам важко концентруватися на Різдві, важко утримувати свої думки від різної суєти. Однак, коли ми по-черзі, кожного дня готуємо якийсь уривок, це допомагає нам тримати серце і думки в правильному напрямку.

Д. Карсон в своїй кризі «Заклик до духовної реформації» пише: «Багато молитов не сказано лише через те, що для спілкування з Богом ми не маємо визначеного часу». Ми молимося похапцем, уривками, забуваємо про що саме потрібно молитися, не можемо сконцентруватися і т.д. Звичайно, людина яка працює по змінному графіку, буде змушена змінювати і час своєї молитви, а мама трьох дітей має значно менше сил, можливостей і часу, ніж неодружена сестра. Та, не дивлячись на усі труднощі, факт такий: доки ми не заплануємо особливий час і не впорядкуємо свого молитовного життя, ми не будемо молитися про те, що маємо.

По-друге, молитовне життя Даниїла було різнобічним. Даниїл не просто приносив Богу список своїх потреб і зачитував його в голос. Так, він просив про щось. Напевне, молився за свої потреби. Його вікно було відкрите в бік Єрусалиму, тож, напевне, він благав за свій народ, за відновлення храму і міста. Але також він славив Бога каже 11 вірші. Він складав Йому подяку. Його молитва полягала не в егоцентричних зусиллях отримати душевний спокій. Він молився, щоб розвивати свої стосунки з Богом і віддати Йому шану.

По-третє, його молитовне життя було смиренним. Він опускався на коліна. Ми вже говорили: Писання не регламентує якоїсь особливої пози для молитви. Але для Даниїла це було важливо. Він сам був фактично другою людиною в царстві. Напевне, люди перед ним постійно вклякали, кланялися йому і падали на коліна. Це був загальноприйнятий спосіб виказати повагу в ті часи. Тим важливіше було йому, приходячи до Бога, опускатися на свої старечі коліна і впокорятися перед Богом.

Четверте, вікна його кімнати було відчинено в бік Єрусалиму. Псалом 136 каже: «Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона! На вербах у ньому повісили ми свої арфи… Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!…» (Пс.136:1-5).

Єрусалим був не просто батьківщиною Даниїла за якою він сумував. Єрусалим був містом, в якому стояв Господній храм, містом на якому Бог назвав Своє імʼя, містом з яким були повʼязані численні Божі обітниці. Даниїл обіймав найвищу посаду в наймогутнішій імперії того часу. Але все його життя було орієнтоване, направлене, на Єрусалим, на Бога, Його святиню і Його обіцянки. На початку проповіді ми багато говорили про професійну етику, вірність і чесність. Насправді, є багато невіруючих людей, які сумлінно і чесно виконують свою роботу. Але не тому, що тим хочуть прославити Бога, а тому, що прагнуть багатства, влади, комфорту чи пошани. Відкриваючи вікна навпроти Єрусалиму, Даниїл публічно заявляв, що майбутнє людства повʼязане не з великим містом збудованим Навуходоносором, а з містом, яке той знищив. Даниїл вірив, що одного дня народи прийдуть до гори Господньої. Там вони поклоняться Богу, Який промовлятиме зі Свого храму. Вони пізнають Його закон і ходитимуть Його стежками і перекують свої мечі на лемеші, а свої списи на серпи і більше не навчатимуться війни (Іс.2:2-3; Зах.6:12-15). Звідти в світ приходить величний Цар, Христос, щоб встановити Своє вічне Царство, відновити усе творіння і правити землею в правді і любові.

Значні досягнення Даниїла та його репутація робили його впливовим, збудовували довіру до його світогляду і цінностей. Вікна відкриті для молитви навпроти Єрусалиму, свідчили, що не зважаючи на бездоганну вірність і корисність для Вавилону, усе своє видатне життя він орієнтувався не на Вавилон, а на Сіон. На що орієнтоване ваше життя, любі брати і сестри? З чим ви повʼязуєте своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і цілого світу? Що є тією рушійною силою, яка опускає вас на коліна, або навпаки спонукає закатати рукава і стати до роботи? Чи будуєте ви свої життя на міцних Божих обіцянках? Нажаль, багато людей приходять до церкви, щоб знайти внутрішній мир чи гарне спілкування, а потім вони йдуть в світ і живуть зовсім іншим життям. І ці світи майже ніяк не перетинаються. Приклад Даниїла прекрасний тим, що його життя було цілісним. Нехай Господь помилує нас жити таким цілісним життям для Його слави в цьому поколінні. Амінь!

Далі в уривку ми читаємо, як сатрапи та урядники донесли на Даниїла. Цар Дарій зрозумів, що його обдурили, але нічого не зміг зробити, щоб врятувати свого вірного слугу. Даниїл потрапив до левʼячого рову. Але Господь визволив його. Подивіться вірші 21-24: «А як цар наближався до ями, до Даниїла, то кликнув сумним голосом. Цар заговорив та й сказав до Даниїла: Даниїле, рабе Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти завжди служиш, міг урятувати тебе від левів? Тоді Даниїл заговорив із царем: Царю, навіки живи! Мій Бог послав Свого Ангола, і позамикав пащі левів, і вони не пошкодили мені, бо перед Ним знайдено було мене невинним, а також перед тобою, царю, я не зробив шкоди. Тоді цар сильно зрадів, і сказав вивести Даниїла з ями. І Даниїл був виведений з ями, і жодної шкоди не знайдено на ньому, бо він вірував у Бога свого».

Історія Даниїла показує, що труднощі і небезпеки трапляються в житті усіх людей. Навіть в життях тих, кого Господь визнає невинними, як Даниїла. Питання в тому, як ми реагуємо на ці труднощі. Оскільки Даниїл був вірний і вірував у Бога свого, коли Господь визволив його, це стало свідченням для царя та усіх інших. Якби ніхто не знав, що Даниїл віруючий і Бог врятував би його, для зовнішніх це виглядало б просто, як загадковий феномен, а не свідчення про Бога, Який спасає. Але, коли свої життя, вчинки, слова і цінності ми звертаємо до Бога, наші життя стають свідченням Божої слави, сили і милосердя для інших людей. Нехай завжди через кожного з нас особисто, так само і через нашу громаду сукупно, Господь буде прославлений і звеличений. Амінь!

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 6:1-28)

ВІН УРЯТУВАВ ДАНИЇЛА ВІД ЛЕВ’ЯЧОЇ СИЛИ

Даниїла 6:1-28

Ключовий вірш 27

1. Вірші 1-5. Ким був цар Дарій (5:31)? Як він керував своєю імперією? Яке місце посів Даниїл в імперії Дарія? Як це стало можливим? Чим Даниїл відрізнявся від інших урядників і сатрапів? Чому урядники і сатрапи намагалися знайти в Даниїлові якусь ваду? Якого висновку вони дійшли (порівняйте з Дії 24:10-21 та Мар.14:53-64)? Як віруючі мають поводитись в суспільстві?
2. Вірші 6-10. Що зробили сатрапи та урядники? Як вони використали царя в своїх цілях? Що зробив Даниїл, коли почув про новий закон? Про що говорять слова: «бо робив так і перед тим»? Поділіться, які ви маєте звички та практики регулярної молитви та поклоніння Богу.
3. Про що вам говорить той факт, що Даниїл регулярно на колінах молився навпроти Єрусалиму? На що було орієнтоване життя Даниїла, який жив в найбільш впливовому місті тогочасного світу? Чи можуть віруючі виявляти непослух вимогам світської влади (Дії 5:29)?
4. Вірші 11-25. Що зробили урядники і сатрапи? Як цар сприйняв їхні вимоги? Що сталося з Даниїлом? Що виявилося вранці? Яке свідчення від Бога отримав Даниїл через ці події? Хто виявив справжню повагу до царя, Даниїл, який не послухався закону, чи сатрапи та урядники?
5. Вірші 26-28. Чого цар Дарій навчився через ці події?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “Мене, мене, текел, упарсі́н” (Даниїла 5:1-31)

“МЕНЕ, МЕНЕ, ТЕКЕЛ, УПАРСІН”

Даниїл 5:1-31

Ключовий вірш 5:25 : “А оце писа́ння, що написане: Мене́, мене́, теке́л упарсі́н”

Історія, описана в Дан.5 сумна, і не має щасливого кінця. В ній розповідається про царя, який прожив жалюгідне життя, і прийняв таку ж жалюгідну смерть. Вона слугує попередженням для нас, щоб ми не припускалися тих же помилок, яких припускався останній правитель Вавилону, і жили не жалюгідним, а благословенним життям.

У розділах 1-4 розповідалося про царя Вавилону Навуходоносора. У сьогоднішньому, 5-ому розділі, розповідається про останнього царя цієї імперії – Валтасара. Між подіями 4-го та 5-го розділів пройшло багато років. Цар Навуходоносор помер. Влада прейшла до його прийомного сина, якого звали Набонід. Кажуть, що його не дуже любили в Вавилоні, тому і він не любив там знаходитися, а більшу частину свого життя проводив у військових походах. На цей час він поставив у Вавилоні правити свого сина Валтасара, якого ми і зустрічаємо у цьому розділі.

Звернемося до 1-го вірша: “Цар Валтаса́р спра́вив велике прийняття́ для тисячі своїх вельмо́ж, і на оча́х тієї тисячі пив вино”. Якби ми могли в той час виглянути за стіни Вавилону, то побачили б, що саме в той час мідо-персидська армія осаджала це місто. Мідо-Персія була висхідною потужною силою того часу, як свого часу Вавилон, до якої потрібно було ставитися серйозно. Однак Валтасар ставився до них зневажливо. Напевно він вважав, що стіни Вавилона настільки потужні, що ні при яких обставинах мідо-перси, чи хто інший, не можуть взяти це місто. Через Вавилон протікала річка Євфрат, вони були завжди забезпечені свіжою водою. Халдеї вважали, що вони можуть винести осаду протягом 20 років. Тому Валтасар зневажливо поставився до потуг мідо-персів взяти Вавилон і організував великий бенкет, куди запросив тисячу своїх вельмож, своїх дружин та наложниць. Він наче зневажливо казав мідо-персам: “Бажаю вам успіху! Поки ви спите у бруді та карабкаєтеся на стіни, я буду розважатися на вечірці зі своїми друзями, жінками та наложницями!”

Подивимося на вірші 2-4:

2 Коли вино опанувало розум, Валтаса́р наказав прине́сти золотий та срібний по́суд, який виніс був його батько Навуходоно́сор із храму, що в Єрусалимі, щоб із нього пили́ цар та вельможі його, його жінки́ та його нало́жниці.

3 Тоді прине́сли золотий по́суд, що винесли з храму божого дому, що в Єрусалимі, і пили́ з них цар та вельмо́жі його, жінки́ його та його нало́жниці.

4 Пили́ вони вино й сла́вили богі́в золотих та срібних, мідяни́х, залізних, дерев’я́них та камі́нних.

Друге, що ми тут бачимо, це п’янство Валтасара. У віршах 1-4 слово “пити” вживається 4 р., а слово “вино” – 3 р. Це явно забагато як для 4 віршів. Проблема п’янства не лише в тому, що люди марнують свої гроші, свій час та своє здоров’я. П’янство – це такий гріх, який рідко зустрічається один, він тягне за собою цілу купу інших гріхів. В Біблії у переліку гріхів за ним як вагони за потягом прилаштовуються інші гріхи. В цьому випадку, коли цар добре випив і вино опанувало його розумом, він почав зазнаватися, він захотів вразити гостей на бенкеті. Він наказав принести священний посуд з храму в Єрусалимі, який використовувався для служіння Богові, і пив з нього вино сам, та його вельможі, жінки та наложниці. На цьому бенкеті Валтасар показав не лише зневажливе ставлення до мідо-персидської армії, але і до Самого Бога Ізраїля. Нікому, навіть такому могутньому правителю як Навуходоносор не приходило в голову пити вино зі священного посуду в храмі. Але Валтасар це зробив. І тепер на нього очікував швидкий та суворий Божий суд.

Насправді цей суд вже почався. Якби Валтасар цікавився, тим що відбувається за стінами Вавилону, то міг побачити, що Кір, цар Мідо-Персії, змінив русло річки Евфрат, направивши його в озеро поблизу Вавилону, і планував по старому висохшому руслу зайти в місто. Фактично цей день бенкету був останніми і для царя Валтасара, і для Вавилонської імперії (30).

В усіх відношеннях Валтасар був негідним правителем. Коли на його імперію звалилися серйозні проблеми, виклики та небезпеки, він влаштував бенкет і пив вино. Це було надто нерозумно та легковажно. Часто так трапляється що перед лицем серйозних життєвих викликів люди відганяють від себе думки про проблеми, і просто веселяться, розважаються та кажуть що все буде добре. Однак у них немає ніяких вагомих підстав так вважати. У 73-ому Пс. автор розповідає, як спочатку заздрив безбожним людям, тому що йому здавалося, що ті веселяться і горя не знають, а він так страждає. Однак потім Бог відкрив йому справжнє становище безбожних: “… Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!” (Пс.73:18) І от на таких слизьких дорогах безбожні часто закривають очі на реальність, влаштовують нескінченні вечірки та кажуть, що все буде добре, тоді як насправді їх очікує спустошення.

Подивіться на вірші 5-9:

5 Аж ось тієї хвилини вийшли пальці людсько́ї руки́, і писали навпро́ти свічника́ на вапні́ стіни царсько́го пала́цу, і цар бачив за́рис руки, що писала.

6 Тоді зміни́лася ясність царя, і думки́ його настра́шили його, ослабі́ли сугло́би кри́жів його, і билися коліна його одне об о́дне.

7 Цар сильно закричав приве́сти заклиначі́в, халде́їв та віщуні́в. Цар заговорив та й сказав вавилонським мудреця́м: „Кожен муж, що прочитає це писа́ння й об’явить мені його ро́зв’язку, той зодя́гне пурпу́ру й золотого ланцюга́ на свою шию, і буде панувати третім у царстві“.

8 Тоді поприхо́дили всі царські́ мудреці́, та не могли прочитати писа́ння й об’явити царе́ві його ро́зв’язку.

9 Тоді цар Валтаса́р сильно перестра́шився, а його ясність зміни́лася на ньому, і його вельмо́жі були безра́дні.

Під час цього богохульства на бенкеті сталася страшна та навіть містична річ – незрозуміло звідки вийшли пальці людської руки та написали на стіні надпис. Це нагадує сцени із фільмів жахів. Що тут вражає так це реакція царя. Він був безвідповідальним та безрозсудним правителем. У віршах 22-23 про нього говориться як про гордого правителя. Він напився, а з п’яним, як відомо, краще розмовляти коли він протверезіє. Він розважався у компанії та богохульствовав. Здається, що він пропив і продав останні залишки совісті, і немає на світі сили, яка могла б її повернути. Але немає на світі людей, недосяжних для Бога. Коли Бог звернувся до нього через Своє слово, він перелякався до смерті, так що в нього почали підкошуватися ноги. Цікаво, що хоча він не зрозумів написаного, але добре зрозумів, що ці слова стосуються його, і що вони не передбачають йому нічого доброго, на кшталт “Бог тебе любить” чи “Все буде добре”. Ми бачимо, наскільки оманливою була його самовпевненість. Коли Боже слово прийшло до нього, від його надуманої хоробрості не лишилося і сліду. Вона не була ні на чому заснована. І всього чотири слова від Бога зруйнували її вщерть. У братів Грім є казка “Хоробрий кравчик”. Він за раз вбив 7 мух і подумав, що дуже хоробрий. Подібним чином люди хоробряться перед Богом, але насправді страшно впасти в руки Бога живого. Перед Божим судом немає героїв.

І боятися дійсно було чого. Валтасар зрозумів, що зараз вирішується його доля. Він готовий був заплатити любу ціну щоб дізнатися значення цих слів. Однак усі царські мудреці не могли прочитати та пояснити написаного. І тут на сцені з’являється цариця. Із опису (10-12) видно, що це була мудра жінка, і вона не приймала участі у цьому бенкеті. Точно невідомо, ким вона була, однак скоріш за все вона була не дружиною Валтасара, можливо його матір’ю або навіть бабусею, якщо останнє – то дружиною царя Навуходоносора. Вона добре пам’ятала Даниїла – його ясність розуму, мудрість, його здатність тлумачити сни, розв’язувати загадки та вузли. Тоді цар звелів знайти та привести Даниїла. Тут ми бачимо, що Даниїл також не був присутній на цьому бенкеті. Вважають, що за часів царя Валтасара він відійшов від справ царства, а можливо сам цар Валтасар змістив його – часто нерозсудливі правителі не хочуть мати біля себе мудрих людей, які говорять їм правду. Даниїл прийшов по наказу царя і розтлумачив йому написане.

Звернемося до віршів 18-21:

18 Ти, ца́рю, — Всевишній Бог дав твоєму ба́тькові Навуходоносорові царство, і ве́лич, і славу та пишноту́.

19 А через ве́лич, яку Він дав був йому, всі наро́ди, племе́на та язи́ки тремті́ли та лякалися перед ним, бо кого він хотів — забивав, а кого хотів — лишав при житті, і кого хотів — підіймав, а кого хотів — пони́жував.

20 А коли загорди́лося його серце, а дух його ще більше запишні́в, він був ски́нений з тро́ну свого царства, і його слава була взя́та від нього.

21 І він був ви́гнаний з-поміж лю́дських синів, і серце його було зрі́вняне зо звіри́ним, а пробува́ння його було з дикими ослами. Годували його травою, як волів, а небесною росою зро́шувалося його тіло, аж поки він не пізнав, що в людсько́му царстві панує Всевишній Бог, і Він ставить над ним того, кого хоче.

Даниїл не одразу почав читати та тлумачити напис на стіні. Божий суд над Валтасаром міг здатися несподіваним та несправедливим. Тому Даниїл почав свою розповідь з царя Навуходоносора, щоб показати Валтасару, що Божий суд, який він збирався проголосити, був очевидним та справедливим. Бог дав його батькові Навуходоносору царство, велич, славу та пишноту. Всі люди на світі боялися його, бо одного його наказу було достатньо, щоб вбити їх. Ніхто та ніщо на світі не могло здолати Навуходоносора. Однак одна річ все ж була – це його гордість. Тому Бог упокорював та тренував царя Навуходоносора сім років. Є лише одні ліки від гордості – це ґрунтовне тренування у покорі. Через таке тренування цар Навуходоносор розкаявся в своїй гордості і упокорився. Він зрозумів, що в людському царстві панує Всевишній Бог, і Він ставить над ним того, кого хоче. Це і є Божий суверенітет. Бог контролює та управляє всім, що відбувається в цьому світі. Так могло статися, що Ви прийшли на це богослужіння з різними переживаннями, сумнівами, страхами. Однак Ви маєте знати, що з чим би Ви не стикалися на минулому тижні, чи стикнетеся на цьому тижні, Бог з Вами, Він контролює ситуацію. Ви маєте це визнати, і це упокорить Вас, і принесе Вам Божий мир.

Далі Даниїл проголосив суд над Валтасаром. Подивіться на вірші 22-23:

22 А ти, сину його́ Валтаса́ре, не смири́в свого серця, хоч усе це знав.

23 І ти піднісся понад Небесного Господа, і по́суд храму Його прине́сли перед тебе, а ти та вельмо́жі твої, жінки́ твої та нало́жниці твої пили́ з них вино, і ти хвалив богів срібних та золотих, мідяни́х, залізних, дерев’яних та камі́нних, що не бачать, і не чують та не знають, а Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославля́в.

Валтасар знав про ці події з життя його батька. Він знав, що Бог упокорює гордих та піднімає покірних. Тому він мав навчитися на його прикладі. Він мав розкаятися в своїй гордості. Але він цього не зробив. Він не навчився у свого батька, можливо він думав: “Що той батько знає! Я розбираюся в житті краще!” Він не смирив свого серця, і, ба більше, піднісся понад Небесного Господа і осквернив священний посуд із храму. Тому його очікував швидкий та суворий Божий суд. Тут ми бачимо, що саме важливе для нас вчитися та впокорювати себе. Ми вивчаємо Біблію і щось знаємо. Валтасар також знав про свого батька. Але одних знань недостатньо. Ці знання потрібно практикувати в нашому житті. Зверніть увагу на вірш 23б: “… а Бога, що в руці Його душа твоя й що Його всі дороги твої, ти не прославля́в”. Валтасар так і не навчився, що його життя знаходиться в руці Бога, не його руці і ні в руці кого іншого. Валтасар не знав і не прославляв цього Бога. Він змарнував своє життя.

Далі Даниїл читає та тлумачить таємничий напис. Звернемося до віршів 24-28:

24 Того ча́су від Нього по́сланий за́рис руки, і написане оце писа́ння.

25 А оце писа́ння, що написане: Мене́, мене́, теке́л упарсі́н.

26 Ось розв’язка цієї речі: „Мене́“ — порахував Бог царство твоє, і покінчи́в його.

27 „Теке́л“ — ти зва́жений на вазі́, і знайдений леге́ньким.

28 „Пере́с“ — поді́лене царство твоє, і ві́ддане мі́дянам та пе́рсам“.

“Мене” – означає що Бог царству Валтасара прийшов кінець. Воно було написане двічі, це означало що Бог це точно вирішив і ніякого відтермінування чи переговорів не буде. В цю ж ніч Валтасару та Вавилону прийде кінець.

“Текел” – означає, що Бог прискіпливо зважив Валтасара на вагах і той виявився дуже легким. Бог дав йому багатство, царство та владу. Але він використав все це лише щоб вгамовувати свої грішні апетити. Можливо, в очах людей він і виглядав вагомим, багатим, царем, але в Божих очах він змарнував все своє життя і був як смердюче сміття, яке потрібно утилізувати.

“Перес” – означає, що його царство буде віддане мідянам на персам.

Слова “мене”, “текел” та “перес” часто порівнюють зі смертю, судом та пеклом. “Мене” – схоже на те, як дні Валтасара та Вавилону були пораховані, так і дні грішники пораховані, бо прийде смерть. “Текел” – Бог судив Валтасара, і після смерті Бог буде судити всіх грішників. “Перес” – Бог віддав Вавилон мідянам та персам, подібно до цього після Божого суду грішник буде відданий у пекло. Це все виглядає дуже сумно, і так насправді і є – доля грішника дуже сумна. Однак є і добрі новини. І ці добрі новини це Ісус Христос, Який прийняв смерть заради наших гріхів та воскрес заради нашого спасіння. Ісус Христос врятував нас від Божого суду та пекла. Але ми не знаємо, коли буде Божий суд. Тому Біблія каже: “А ми, як співробі́тники, благаємо, щоб ви Божої благода́ті не брали надармо. Бо каже: „Приємного ча́су почув Я тебе, — і поміг Я тобі в день спасі́ння!“ Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!” (2 Кор.6:1,2) Поскільки ми не знаємо, коли буде Божий суд, то самий кращий час прийняти Ісуса – це коли почув про Нього.

Подивіться на вірші 29-30:

29 Тоді наказав Валтаса́р, і надягли́ на Даниїла пурпу́ру, а золотого ланцюга́ — на шию його, і розголоси́ли про нього, що він бу́де третім пануючим у царстві.

30 Тієї ж ночі був забитий Валтаса́р, цар халдейський.

Цар виконав свою обіцянку Даниїлу, але тут нічого не сказано, як цар відреагував на слова про неминучий Божий суд на нього. Скоріше за все ніяк. В ту ж ніч по пересохлому руслу річки Євфрат мідяни та перси увійшли в місто. Вони очікували зустріти опір, але халдейська армія була п’яна, святкуючи разом з царем. Мідяни та перси вбили царя Валтасара, а халдеїв зробили своїми рабами.

Сьогодні ми дізналися про жалюгідне життя та страшний кінець царя Валтасара. Він був поганим правителем, обтяжений безліччу гріхів. Гордий, безвідповідальний, п’яниця, богохульник. Що було ще гірше, він нічому не вчився у своєму житті, а марнував час і все своє життя на нескінченних вечірках. Він не навчився, що в людському царстві панує Бог і дає його, кому хоче. Він не навчився що його душа знаходиться в руці Бога, і що головне завдання його життя – це прославляти Бога. Він не навчився, що потрібно упокорити себе перед Богом. Він не навчився тому, що буде Божий суд, де він буде зважений. Він зневажав Бога, зневажав роботу Бога в житті його батька, і він зневажав слово Бога. Його кінець був страшним. Коли ми народжуємося в цьому світі, то не знаємо нічого, і маємо вчитися всьому. І для цього Бог дав нам бажання навчатися. Самий головний урок, який ми маємо вивчити – це знати Бога і прославляти Його у нашому житті.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 5:1-31)

“МЕНЕ, МЕНЕ, ТЕКЕЛ, УПАРСІН”

Даниїла 5:1-31

Ключовий вірш 5:25

1. Прочитайте вірші 1-5. Ким був Валтасар? (Див. також 22-23) Опишіть влаштований ним бенкет. Чим присутні в основному займалися на цьому бенкеті? Як цар та присутні показали неповагу до Бога?

2. Прочитайте вірші 5-9. Яка страшна та незрозуміла річ сталася на бенкеті? Чи зрозумів цар написане? Чому він так налякався?

3. Прочитайте вірші 10-16. Хто та чому порадив привести Даниїла? Чому Даниїл не брав участь у цьому бенкеті? Про що цар попросив його?

4. Прочитайте вірші 17-24. Що Даниїл сказав цареві про його батька – царя Навуходоносора? про Бога? (21б) Чому цар так і не навчився? Які вчинив гріхи? Тут подумайте про важливість вчитися.

5. Прочитайте вірші 25-30. Що означав напис на стіні? Як виповнилося це пророцтво? Чому Ви вчитеся тут про Бога, Який панує в людському царстві? Про Божий суд над ідолослужителями? Про місце Божих слуг у цьому світі?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “І вічно Живого хвалив я та славив” (Даниїла 4:1-34)

І ВІЧНО ЖИВОГО ХВАЛИ́В Я ТА СЛА́ВИВ

Даниїла 4:1-34

Ключовий вірш 31 : “А на кінці́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколі́ння в покоління”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати книгу пророка Даниїла, 4ий розділ. Так само, як і в минулих розділах, події Бібілійного оповідання розгортаються навколо особи царя Навуходоносора. Більш того, оповідання ведеться від його імені. Це його свідчення про зустріч зі Святим Богом Ізраїлю.

Також, це останнє з відомих нам втручань Бога в життя царя. Щоразу Бог вражав його серце все глибше. В цьому уривку ми бачимо остаточний удар по гріху та гордості Навуходоносора. На відміну від попередніх розділів, Даниїлу і його друзям не загрожує небезпека. Однак, хоча Бог звертається безпосередньо до царя, наука, якої Бог навчає його стосується не лише Навуходоносора, але кожної людини, і нас з вами. Цар немало заплатив, щоб вивчити цей урок. Нехай Господь зараз зробить наші серця м’якими, щоб нам вірою слухати і коритися Божому слову.

Подивіться вірші 1 та 2: «Я, Навуходоно́сор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у пала́ті своїй. Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та виді́ння моєї голови налякали мене».

Як ми бачимо з цих віршів, час до якого відносяться описані в уривку події був періодом, коли в царстві Навуходоносора панував мир. Його вороги були впокорені, війни закінчилися. В нього вже не було потреби мотатися по всьому світу в сідлі разом зі своїм військом, як він це робив більшу частину свого правління. Тепер він спокійний. Тепер прийшов час, коли він, можливо вперше за своє царювання, міг зупинитися, і роззирнутися, і побачити чого досяг. А досяг він справді багато.

Його батько, цар Набопаласар, швидше за все не міг похвалитися давністю роду. Принаймні на встановлених ним пам’ятних таблицях, батько підписувався, як «нічий син». Тим не менш він побудував гарну військову кар’єру в ассирійській армії. Став намісником Вавилонії. А потім, скориставшись політичною ситуацією, відділився від Ассирії, проголосивши себе царем Халдеї. Він воював разом зі своїм сином і переміг. Свою столицю він вирішив заснувати у старовинному Вавилоні.

На той момент Вавилон являв собою сумне видовище. Його стіни були зруйновано ассирійцями. Його канали засипано. Будівлі розвалювалися. Однак Набопаласар почав відбудовувати місто. Навуходоносор продовжив батькову справу і досяг дивовижних результатів. Швидше за все на момент, до якого відноситься наш уривок, більша частина робіт була вже завершена. Що це були за роботи?

Він оточив місто декількома рядами високих і міцних стін і широкими водяними ровами. Він побудував новий величний палац. Він відновив і прикрасив головні ворота Вавилону, браму Іштар, оздоблену зображеннями богів в звіриних подобах. Щоб втішити свою дружину він збудував висячі сади, одне з чудес світу. Щоб вшанувати свого бога, Мардука, він звів вежу висотою в 90м, на вершині якої знаходився храм. Ця вежа носила назву «наріжного каменю неба і землі». Збудована «на грудях пекла, так, щоб його вершина досягла неба». Від палацу на одному кінці міста до храму Мардука на іншому, вела дорога, викладена кам’яними плитами, на кожній з яких був напис: «Я – Навуходоносор, цар Вавилону, син Набопаласара, царя Вавилону. Я виклав кам’яними плитами з Шаду цю дорогу процесій до храму великого бога Мардука. Мардук, пане, даруй нам вічне життя».

Раніше міста будувалися з сирової цегли. Але це був не дуже надійний матеріал. Навуходоносор почав будувати з обпаленої цегли, яка не боялася води. Кожна цеглина, яку він використовував для будівництва мала клеймо з його іменем. За Навуходоносора Вавилон став справді величезним і прекрасним містом в якому мешкало приблизно 200 тис. людей. І все в цьому місті носило печать імені царя.

Але, не дивлячись на те, що в царстві панував мир і спокій, як бачимо, в серці царя було не спокійно. Історія Навуходоносора – це дуже гарна ілюстрація того, що «сон гордих є сном тривожним». Вірш 2 каже: «Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та виді́ння моєї голови налякали мене». Що стається, коли в тебе все добре і раптом ти бачиш поганий сон? – ти просто забуваєш його. Але, як бачимо, сон, який побачив Навуходоносор, налякав його, підживив і розбурхав ті тривоги і страхи, які жили в серці царя.

Так само, як і минулого разу, коли царю наснився пророчий сон, він покликав своїх мудреців, щоб вони пояснили його значення. Та хоча сон сам по собі мав досить явні ключі для тлумачення (наприклад, Божий Сторож говорить, що в дерева буде відібране людське серце і дане йому серце звірине і т.д.), ніхто не дав царю якоїсь притомної відповіді. Можливо ці мудреці просто боялися говорити царю щось неприємне. Швидше за все цар і сам розумів, що цей сон – про нього і що він не віщує йому нічого приємного. Хотів зрозуміти, що ж буде і водночас боявся дізнатися правду. Інакше чому він аж в останню чергу покликав Даниїла? Вірш 5 каже: «І аж останній прийшов перед мене Даниїл, якому ім’я́ Валтаса́р, як ім’я́ мого бога, і що в ньому дух Святого Бога…» Як показала практика Даниїл та його друзі не завжди робили або говорили те, що могло б сподобатися царю.

У віршах з 7-14, цар переповідає Даниїлу зміст свого сну. Уві сні він бачив велике дерево, вершина якого сягала неба, а його обвід – до кінця всієї землі. В його тіні жили різні тварини і птахи і годувалися його плодами. Однак в якийсь момент приходить небесний Сторож і наказує зрубати це дерево, але залишити неушкодженим його корінь, щоб дерево могло відновитися. Мета, для чого це дерево має бути зрубане, і на 7 часів йому буде дане серце звірине замість людського – щоб пізнали «живі, що над лю́дським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низько́го з людей ставить над ним» (14).

В цього сну є дещо спільне з тим видінням, яке цар бачив раніше, у другому розділі. Так само як і тоді, в центрі сну є величезний об’єкт, який закриває собою увесь світ і він явно асоціюється з царем. Так само, як і в попередньому сні, цей центральний обʼєкт знищено за Божим велінням. Ми дуже явно бачимо в цих снах верховну владу Бога над людською силою й міццю. Однак, є в цих снах і те, що відрізняє їх. Якщо в минулому сні статуя була уособленням земних царств в цілому, то в цьому сні, дерево – це сам цар Навуходоносор. Те, що спіткало це велике дерево має статися не просто з кимось, не просто з якимось абстрактним царством, а з самим царем.

І є ще один момент, який відрізняє ці два сни. В першому сні величезний бовван зруйновано навіки, так що йому немає відновлення. Однак другий сон обіцяє царю майбутнє. Дерево зрубують, але не викорінюють: «Та позоставте в землі пня його кореня» (12). Образ пня в путах залізних та мідяних (15) вказує на обмеження, та все ж він залишається живим. Це явно вказує, що зрубування буде очищенням та обрізанням зайвого. Це не просто кара з небес і покарання за гріхи. Це навчання, дисципліна. Це болісний процес, але його мета – виправлення та спокута.

Є велика різниця між покаранням від судді і покаранням від батька. Чи не так? Суддя має бути безсторонній. Його мета – щоб злочин було покарано і справедливість відновлена: «око за око». Але мета батька – не в тому, щоб відновити справедливість, а в тому, щоб відновити і виправити сина. Писання неодноразово порівнює труднощі, які Господь дозволяє в житті Своїх дітей, з батьківською дисципліною (напр. Прип.3:11-12). Вони є свідченням любові і небайдужості. Сон Навуходоносора – це не просто пророцтво про те, що має статися з ним. Це серйозне, але любляче попередження царю від Бога. І, як ми бачимо далі, саме так цей сон сприйняв Даниїл. Тому він не просто повідомляє царю, що з ним має статися, але пояснює чому і як цього можна було б запобігти.

Подивіться вірші 16-24. У вірші 16 ми бачимо, що Даниїл вражений почутим. Він на цілу годину остовпів і не знав, що казати. Я не думаю, що він мовчав, тому що боявся за своє життя. З тексту видно, що Даниїл щиро співпереживає царю. Не дивлячись на те, що цей цар захопив і зруйнував його батьківщину, а його самого переселив до чужої землі, Даниїл турбується про царя. Він діє справді, як Божа людина, як пастир для царя. Не зловтішається і не намагається підсолодити гірку правду. Він розуміє, що царю доведеться пройти через важке випробування. Більше того, він вказує царю вихід.

Подивіться вірші 23-24: «А що сказали позоставити пня ко́реня дерева, — твоє царство позоста́неться тобі, якщо ти пі́знаєш, що панує небо. Тому́, царю, нехай буде до вподо́би моя рада тобі, — зламай же свої гріхи́ справедливістю, а свої провини — милістю для вбогих, щоб твій мир був довготрива́лий».

У вихованні не буде потреби, якщо його мета вже досягнута. Цар має пізнати, що хоча він – великий цар, який панує над великою імперією, втім над ним самим панує небо. Це небо, а точніше Володар Неба і Землі має певні вимоги стосовно Своїх підданих, стосовно царя. Якщо цар впокориться перед цією небесною владою, якщо розкається в своїх гріхах і почне жити відповідно до Божих велінь, правити зі справедливістю, являти милосердя, тоді його мир буде довготривалий.

Чи прийняв цар до уваги пораду Даниїла? Ми не знаємо цього точно. Думаю, він прислухався до неї. Можливо під враженням від сну, він навіть намагався зробити щось доброго і змінитися. Однак, є речі, змінити які може лише Бог. Речі, щодо яких людського співчуття, слів, турботи чи любові не достатньо. Горде серце грішника, це саме така річ. Наші горді і грішні серця, це саме така річ. Мене завжди вражають слова ап. Павла в Еф.1:19-20, де він каже: «і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його…». Ми стали віруючими через виявлення тієї самої Божої сили, якою Бог воскресив Ісуса Христа із мертвих. Наших сил, дій і любові, як пастирів, ніколи не буде достатньо для того, щоб змінити серце одного грішника, якщо Бог не докладе руку, щоб діяти в цьому серці Духом Святим. І справжнє диво благодаті полягає в тім, що Господь в любові діє в наших серцях, і через нас – в життях інших людей, змінює нас і ростить в образ Христа.

Вірш 25 каже: «Усе це сталося над царем Навуходоно́сором». Через рік, коли почуття від сну вже вляглися, цар прогулювався по царському палаці у Вавилоні. Можливо він вийшов на дах і побачив все те, що побудував. Кожна цеглинка цієї величі мала клеймо з його ім’ям і царськими титулами. Гордість переповнила його серце і він вигукнув: «Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мі́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?». Вірш 28 каже: «Ще це слово було в у́стах царськи́х, коли з неба впав голос: „Тобі гово́рять, ца́рю Навуходоно́соре: Оце царство відхо́дить від тебе!»

На якийсь період часу («сім часів» про які говорить видіння) Навуходоносор втратив свій розум. Можливо йшлося не про сім років, як часто думають. Все ж таки це дуже довгий період для політичного життя в такому бурхливому регіоні. Але все ж це був достатній час, щоб в царя встигли відрости кігті, як у рябця і волосся, як пір’я орлине.

Вірш 31 каже: «А на кінці́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколі́ння в покоління».

Розум повернувся до царя так само раптово, як і був взятий. І коли це сталося, як і було звіщено уві сні, цар повернувся до свого царського життя. Але він вже був зовсім не той самий, що раніше. Немає свідчень про те, що цар навернувся до юдаїзму і почав служити єдиному Богу Ізраїля. ОднакПрофесор СЗ П. Фергюсон в своєму дослідженні про Навуходоносора зазначає, що за свідченням істориків в правлінні Навуходоносора явно проявляється два періоди. До першого відносяться численні написи та таблиці в яких цар прославляє себе та свої діяння. Тоді як в другий, цар майже нічого не пише, а коли і пише, то не стільки про себе, скільки про служіння богам. Цар став скромним. Однією з назв царського палацу стало: «місце, де горді змушені підкорятися».

Цар вже зустрічався з Богом Ізраїля раніше. Коли Даниїл розказав царю його перший сон і розтлумачив його, Навуходоносор звелів, щоб Богу Ізраїля у Вавилоні приносили любі пахощі (2:46). Він захотів, щоб Бога Даниїла шанували поряд з іншими шанованими богами Вавилону.

Після подій у 3му розділі, цар визнав Бога Ізраїлю справді могутнім, жоден інший бог не може рятувати так, як він. І на законодавчому рівні ввів покарання для того, хто казатиме щось лихе про цього Бога (3:29-30).

Але в кінці 4го розділу ми бачимо царя, який сам, особисто впокорюється, вшановує, хвалить і дякує Богу Ізраїля за те, що Він вчинив в житті царя. Він пізнав Бога, як вічно Живого і Всевишнього. Його царство – вічне, з покоління в покоління (31). Він пізнав також, що люди в порівнянні з Богом «пораховані за ніщо» (32). Всі народи землі і кожна людина залежать від Бога цілковито в усьому. Він пізнає Бога, як справедливого Бога і визнає свій гріх.

Головний урок 4го розділу, який засвоїв цар і який маємо засвоїти і ми – те, що над людським царством панує Всевишній. Джон Ньютон казав: «єдина політична заява, яка мене по-справжньому втішає, це: Господь Царює!» Він справді царює і це дає нам силу і впевненість в цьому поколінні жити задля Його слави. Були часи, коли віруючі мали політичні важелі впливу на суспільство і були часи, коли не мали, навіть, навпаки, були гнані. Але Господь незмінно сильний діяти, сильний спасати і змінювати, як окремих людей, так і цілі народи. Коли ми дивимося на політичний і економічний хаос в нашій країні, нам варто пам’ятати, що Господь панує над людським царством і робити те, що в нашій силі для змін, для слави Його Царства. Коли ми дивимось на пандемію, на те, як змінився світ за останні два роки, нам так само треба пам’ятати, що Господь царює. Коли ми стикаємося з якимось неприємними подіями в наших життях, нам потрібно втішатися надією на Бога, Який вище за всі ситуації, Який різні ситуації і навіть задуми лихих людей використовує на добро Своїм дітям.

Але головне, чому нам потрібно пам’ятати, що над людським царством панує Всевишній, це тому, що починаючи з Еденського саду, кожен з нас намагається будувати своє царство. Ми будуємо плани, ми хочемо самі визначати, що є добре, а що зле. Ми намагаємося знайти якийсь спосіб, формулу, щоб Бог виконував наші бажання. Не Твоє, а моє царство хай буде. Але результат цього завжди один і той самий – страх, невпевненість, тривожні сни і падіння. Але коли ми впокорюємося під міцну Божу руку, коли починаємо молитися: «нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя», тоді в наші життя приходять мир і благословення від Небесного Царя.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Питання (Даниїла 4:1-34)

І ВІЧНО ЖИВОГО ХВАЛИ́В Я ТА СЛА́ВИВ

Даниїла 4:1-34

Ключовий вірш 31

1. Вірші 1-4. До якого періоду життя Навуходоносора відноситься початок цього розділу? Що сталося в цей час? Подумайте: чому неспокій і тривожні думки не полишають людей навіть в час спокою? Як ви думаєте, чому цар не звернувся до Даниїла одразу?

2. Вірші 5-15. Що цар розповів Даниїлу? Порівняйте цей сон зі сном з 2го розділу. Що в них є спільного? Що відрізняє їх?

3. Вірші 16-24. Як Даниїл сприйняв цей сон? Що це говорить про його стосунки з царем? Як Даниїл пояснив сон царя? На які неправедні аспекти в житті і царюванні Навуходоносора вказує Даниїл? До яких кроків він закликав царя? На вашу думку, цей сон – попередження про те що станеться, чи про те, що може статися?

4. Вірші 25-30. Як цар поставився до слів Даниїла? Що сталося з царем через рік? Як довго триватиме це виховання? Чого Навуходоносор має навчитися через ці події? Як Бог звертався до Навуходоносора в розділах 2-4, і як Він звертається до нас?

5. Вірші 31-34. Чого навчився цар за період виховання про Бога і Його Царство? Про людину? Про Божий суд? Порівняйте висновки, які зробив цар зараз з тими, що він робив в розділах 2 і 3.

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

Вивчення Біблії: Проповідь “Немає іншого Бога, що міг би так урятувати” (Даниїла 3:1-33)

Немає іншого Бога, що міг би так урятувати

Даниїл 3:1-33

Ключовий вірш 29 : “А тепер від мене видається нака́з, що кожен з наро́ду, люду та язи́ка, який скаже що згірдли́ве на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетверто́ваний, а дім його обе́рнений буде на сміття́, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце”

Книгу Даниїла можна розділити на 2 частини: в першій частині говориться про події, що відбувалися з Даниїлом та його друзями, це розділи з 1 по 6, а в другій частині, розділи з 7 по 12 розповідається про видіння Даниїла. Якщо подивитися більш уважно на першу частину, то звернемо увагу, що в розділах з 1 по 4 говориться про царювання вавилонського царя Навуходоно́сора, а в 5 і 6 розділах відповідно про вавилонського царя Валтасара та персидського царя Дарія. Тобто, царю Навуходоносору присвячено дві третини першої частини книги і одна третина загального обсягу книги. Ми бачимо, що Бог багато і по-різному говорив до царя Навуходоносора. Ми, насправді, не знаємо, чи навчився чогось сам цар, але через те, що говорив до нього Бог, ми можемо багато чого узнати про самого Бога.

Подивіться вірші 1,2: “Цар Навуходоно́сор зробив був золотого бовва́на, — завви́шки йому́ шістдеся́т ліктів, завши́ршки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окру́зі. І цар Навуходоно́сор послав зібрати сатра́пів, заступників, підсатра́пів, радників, су́ддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвя́чення бовва́на, якого поставив цар Навуходоно́сор.

Пройшов деякий час, відтоді, як царю наснився пророчий сон про майбутнє. В сні він бачив величезного боввана, зробленого з різних матеріалів, і що його зруйнував камінь, що без людських рук вдарив по ногах боввана. Даниїл пояснив, що Бог хоче сказати: всі царства цього світу будуть зруйновані, а замість них Бог поставить інше царство, що стоятиме повіки. В кінці Даниїл проголосив: “Великий Бог об’явив царе́ві те, що станеться по́тім. А сон цей певний, і певна його ро́зв’язка!” (Дан. 2:45б) Але, хоча цареві було оголошене та майбутнє, що Бог зробить, але він подумав: я цього не хочу. Цар почав працювати над тим, щоб зміцнити своє царство.

Для цього він наказав зробити величезного боввана. Висотою він був 60 ліктів, приблизно 24 метри, це вище, ніж наша церква, і шириною два з половиною метри. Бовван був обкладений золотом, і був встановлений в долині Дура, в вавилонській окрузі. Далі цар постановив зібрати всю адміністративну еліту імперії на освячення цього боввана. Зібралося багато тисяч людей. В той час не було телевізійних камер та гучномовців, не було проекційних екранів, тому, ті, хто стояли ззаду, не могли побачити, що робиться попереду. Біля боввана жерці робили якісь дії, там відбувалося якесь богослужіння, а ті, хто стояли ззаду цього не бачили і не чули. Цар розумів проблему, і тому наказав просто: “Того ча́су, коли ви почуєте голос рога, сопі́лки, гіта́ри, гу́сел, псалтиря́, фле́йти та всілякого роду музи́ку, падайте й поклоніться золотому бовва́нові, якого поставив цар Навуходоно́сор. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, тієї хвилі буде вки́нений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі.” Тобто, ви можете не чути і не бачити, що відбувається, але коли відбувається важливий момент, коли всі мають попадати й вклонитися, то в той час буде грати музика, дивіться, падайте і вклоняйтеся, як потрібно.

Навіщо цар зробив цього боввана? Є багато причин. Очевидно, що Вавилонська імперія була імперією в повному сенсі: вона включала багато різних народів, з різними культурами та богами, що об’єднані між собою, передусім, силою. Щоб різні народи трималися купи, треба щоб їх об’єднувало ще щось, крім військової сили. Людей об’єднує релігія, тому Навуходоносор думав, що цей бовван послужить зміцненню його царства. По-друге, люди дуже прагнуть мати деякий символ божої присутності. Юдеї відчували, що Бог з ними, тому що в Єрусалимі є храм. У багатьох поганських віруваннях Сонце є богом. Це не тільки тому, що Сонце дає тепло, світло та урожай, але й тому, що Сонце завжди з нами, подивишся на небо і зразу відчуваєш, що божество зі мною, я не покинутий і не забутий. Так само і ідол — ось він, ось бог, до нього завжди можна прийти й поклонитися, завжди можна попросити. Третя причина — такий величний ідол показував і величність царя.

Все це правда, але була іще одна важлива причина. У свідомості тогочасної людини, ідол не тільки символізував присутність божества, він і був реальним тілом божества в цьому світі. Тому дії Навуходоносора мали магічний зміст: він зробив для божества тіло і наказав жерцям освятити статую, тобто він прикликав це божество. Суть цього дійства приблизно така, як намалювати пентаграму і прикликати якогось демона. Оце і є справжня магія, а не те, що в Гаррі Поттері. Цар зробив все, щоб прикликаному богу було приємно: велике й коштовне тіло, вигідне місце, де для нього буде багато поклонників, поклоніння впливових людей і самого царя. Натомість він очікував, що божество буде благословляти його царство, що для нього Вавилонське царство стане “його” царством. Тому й зрозуміло, чому цар так серйозно поставився до церемонії: якщо прикликаному богові не все сподобається, то він може стати не другом, а ворогом царю.

Що сталося далі? Подивіться вірші з 8 по 12: “А цього ча́су набли́зилися халдейські му́жі, і доно́сили на юдеїв. Вони заговорили та й сказали царе́ві Навуходоно́сорові: “Ца́рю, живи навіки! Ти, ца́рю, видав нака́за, щоб кожен чоловік, хто почує голос рога, сопілки, гітари, гу́сел, псалтиря́ й флейти та всіля́кої музи́ки, упав і поклонився золотому бовва́нові. А той, хто не впаде́ й не покло́ниться, бу́де вкинений до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. Є юдейські му́жі, яких ти призна́чив над справами вавилонської окру́ги, Шадра́х, Меша́х та Авед-Не́ґо, — ці мужі не зверну́ли на тебе, ца́рю, уваги: бога́м твоїм не служать, і золотому бовва́нові, якого ти поставив, не вклоняються”. Там де є цар, диктатор, або інший імператор, тобто особа, яка одноосібно приймає всі рішення, там завжди є люди, що хочуть отримати якесь особливе ставлення царя. Тому демократія — це круто. Так і тут, знайшлися люди, що заздрили Шедраху, Мешаху та Авед-Неґо. Вони побачили, що троє юдеїв проігнорували наказ царя і не вклонилися боввану. Почувши це, цар розгнівався, і, коли їх привели, особисто наказав їм виконувати його розпорядження, щодо поклоніння. Мабуть, цар знав про перші дві з десяти заповідей: “Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського кра́ю з дому ра́бства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби́ і всякої подо́би з того, що на небі вгорі́, і що на землі до́лі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за прови́ну батьків на синах, на третіх і на четвертих поколі́ннях тих, хто нена́видить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх за́повідей.” (Вих. 20:2-6) Цар розумів, що віра Шедраха, Мешаха та Авед-Неґо прямо забороняє їм покланятися іншим богам, але він все одно вимагав від них послухатися наказу. Крім того, він нагадав про кару, якщо вони не послухаються: “А якщо ви не покло́нитеся, тієї години будете вки́нені до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі, і хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?” (15б) Тобто, цар казав: “я тут маю більше влади, ніж ваш Бог. Ніякий Бог не зможе захистити вас.” Щось дуже схоже було, коли Мойсей та Аарон прийшли до фараона: “А фараон відказав: „Хто Господь, що послухаюсь сло́ва Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу́!” (Вих. 5:2) І фараон і цар Навуходоносор вважали себе більше за Бога, і не вважали, що Бог може щось зробити на землі.

Але як відповіли царю троє друзів? Вона сказали: “Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово. Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотю́чої огне́нної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о ца́рю! А якщо ні, нехай буде тобі, о ца́рю, зна́не, що бога́м твоїм ми не служимо, а золотому бовва́нові, якого ти поставив, не бу́демо вклоня́тися!” Шедрах, Мешах та Авед-Неґо розуміли, що царю не цікаво слухати, що їх Бог не дозволяє вклонятися іншим богам. Мабуть, ми знаємо тільки завершення їх історії, все що можна було сказати, було сказано раніше. Але їх відповідь показує нам дещо про Бога і про їх віру.

По-перше, вони вірять, що Бог може врятувати їх і з розжареної печі. Для них Бог — це сильний Бог, Він не лише на небесах, не лише в Єрусалимі, Він діє тут і зараз. Він не обмежений лише Єрусалимом, чи лише горами, чи лише морем. Він діє де хоче. Навіть зараз, коли вони в вигнанні, а Єрусалимський храм вже зруйнований, Він не обмежений ніякими людськими обмеженнями. І Його влада більша, ніж влада царя, Його сили достатньо, щоб зруйнувати плани царя навіть в царському палаці. І вони готові присягнутися на це своїми життями.

По-друге, вони знали, що Бог — Бог милостивий. Бог відкинув Свій народ через їх гріхи. Той факт, що Шедрах, Мешах та Авед-Неґо зараз не в Єрусалимі, а Вавилоні, свідчить, що Бог розгнівався на Свій народ. Але Бог не відвертається від тих, хто служить Йому. Вони знають, що Бог може втрутитися, а може ні, але якщо Він помилує, то зробить це по Своїй волі. Тут ми бачимо, чим поклоніння відрізняється від магії. Цар Навуходоносор хотів примусити божество виконувати його волю, а троє друзів служили Богу, і покладалися на Його милість.

Третє, що ми бачимо, чим відрізняється поклоніння Богу від поклоніння ідолам. Ідолам служать для того, щоб щось отримати. Богу служать тому, що Він достойний поклоніння, і служити Йому — це привілей. Друзі відповіли: “А якщо ні, нехай буде тобі, о ца́рю, зна́не, що бога́м твоїм ми не служимо, а золотому бовва́нові, якого ти поставив, не бу́демо вклоня́тися!”. Попри те, що Бог розгнівався на них, попри те, що вони далеко від своєї землі, але вони вважають за честь бути слугами Бога, навіть якщо за це треба заплатити своїм життям.

Подивіться вірші 19-22: “Тоді Навуходоно́сор перепо́внився лю́тістю, і ви́гляд його обличчя змінився проти Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо. Він відповів, і наказав напали́ти піч усе́меро понад те, як повинно було́ напали́ти її. І він наказав хоробрим військо́вим му́жам, що були в його ві́йську, зв’язати Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, щоб укинути до палахкотю́чої огне́нної печі. Того ча́су ці мужі були пов’я́зані в своїх плаща́х, у своїх соро́чках і в своїх ша́пках, і в своїх убра́ннях, і були повки́дані до сере́дини палахкотю́чої огне́нної пе́чі. А що слово царя було го́стре, то піч напа́лена була надзвича́йно сильно, так що тих му́жів, що підіймали, щоб укинути Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, забило їх огняне́ по́лум’я.” Почувши відповідь Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, цар повелів надзвичайно розпалити піч, і кинути в неї трьох друзів. При цьому, піч була розжарена так сильно, що навіть ті вояки, що їх вкидали, попеклися та загинули.

Подивіться вірші 23-25. “А ці три мужі, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо, упали до сере́дини палахкотю́чої огне́нної печі пов’я́зані. Тоді цар Навуходоно́сор здивувався, і поспішно встав, заговорив та й сказав до своїх радників: „Чи ж не трьох зв’я́заних мужі́в ми кинули до сере́дини огню́?“ Ті відповіли та й сказали цареві: „Певне, ца́рю!“ Він відповів та й сказав: „Таж я бачу чотирьох мужі́в непов’я́заних, що ходять посеред огню́, і шкоди їм нема, а ви́гляд того четвертого подібний до Божого сина!”. Тут написано дуже коротко: троє друзів були вкинуті до печі, а потім чогось цар подивився і побачив, що в печі не три згорілих тіла, а четверо чоловіків ходять незв’язаних, і четвертий по вигляду схожий на янгола. В перекладах Біблії, що переводять з грецької мови, наприклад сінодальний переклад, або переклад Рафаїла Турканюка, між 23 та 24 віршем є величезний шмат тексту, помічений як те, що є в грецькому тексті і нема єврейському. Там детально описується, як янгол зійшов в піч та охолодив її, та наведений текст молитви й хвали трьох друзів до Господа. Тут ми цього не бачимо, але ми бачимо, що цар та його придворні все-таки побачили янгола і очевидно, що троє друзів не загинули в печі.

Також, тут наша увага чіпляється за слова: “а ви́гляд того четвертого подібний до Божого сина”. Чи значить це, що Сам Ісус Христос в людській подобі зійшов в вогняну піч до трьох друзів? Мабуть, ні. Але янгол, що зійшов в піч — це точно прообраз Ісуса Христа. Господь міг спасти друзів і без янгола, але послав його, щоб він був з ними в їх боротьбі. Так само Ісус Христос прийшов в цей світ, щоб не тільки спасти людей, але й щоб перебувати з нами. Тут мені пригадуються слова: “Еммануїл — з нами Бог”. Він також перебуває з нами в наших стражданнях, коли ми хочемо перш за все служити Богу.

Тоді Навуходоно́сор набли́зився до че́люстів палахкотю́чої огне́нної печі, заговорив та й сказав: „Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо, раби Його, Бога Всевишнього, — ви́йдіть і прийді́ть!“ Тоді Шадрах, Мешах та Авед-Неґо вийшли з сере́дини огню́. І зібралися сатра́пи, заступники, і підсатрапи, і цареві радники, та й побачили тих мужів, що огонь не мав сили над їхнім тілом, і не опали́вся во́лос їхньої голови, і їхні плащі́ не змінилися, і за́пах огню́ не ввійшов у них.” (26,27) Коли цар побачив явне чудо, він наказав Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо вийти з печі. Тоді всі присутні зробили освідчення, що вони дійсно не отримали ніякої шкоди від вогню.

Подивіться вірші 28,29: “Навуходоно́сор заговорив та й сказав: Благослове́нний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які наді́ялися на Нього. І вони не послу́халися царсько́го слова, і дали свої тіла́ на огонь, аби не служити й не кла́нятися іншому бо́гові, крім Бога свого́. А тепер від мене видається нака́з, що кожен з наро́ду, люду та язи́ка, який скаже що згірдли́ве на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетверто́ваний, а дім його обе́рнений буде на сміття́, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце.” Коли цар побачив явне чудо, то він не став противитися Богу, і видав суворий наказ, щоб ніхто не гордував Богом Шедраха, Мешаха та Авед-Неґо, а хто буде гордувати, того самого четвертують а його дім зруйнують. Цар був розумніший за фараона, коли він побачив силу Бога, то зразу сказав: добре, я все розумію, Ти сильний, а я слабкий, я не можу йти проти Тебе. Але тут найцікавіше, чому це так сталося. Цар свідчить: “бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце”. В Вавилоні було багато богів. Але цар не бачив жодного бога, що міг би реально спасти когось із своїх послідовників. Але Бог Ізраїля втрутився там, де ніхто не міг втрутитися. Він реально рятує, і цар побачив це. Наш Бог — реальність. Він не десь на небесах, Він реально діє в цьому світі. Шедрах, Мешах та Авед-Неґо сприймали Його як реальність, тому не побоялися піти на смерть, але Бог врятував їх. Нам теж треба впевненість, що наш Бог — Бог живий, Він зараз з нами.

Тоді, що ми побачили в сьогоднішньому слові? Перше, ми бачили різницю між ідолом і Богом. Бог — реально існує, Він звертає увагу на Своїх людей, навіть якщо вони прогрішили і зараз несуть покарання. Бог не далеко від всякого, хто кличе Його ймення. Натомість ми бачили, що поганських богів треба прикликати, треба задобрити, щоб їхня увага була не на горе, а на добро. Також, ідол не може дати нічого, тому що у нього нічого немає. Він нікого не рятує, все, що у нього є — то лише ілюзія, та спокуса. Тому й цар засвідчив, що “немає іншого Бога, що міг би так урятувати”. Але наш Бог — той, хто Сам перший проявив Свою любов і турботу. Він сказав Мойсею: “Я спра́вді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом до місця ханаанеянина, і хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина”. (Вих. 3:7,8) Не тільки це. Бог Сам перший послав до нас Свого Сина, Ісуса Христа. “А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками.” (Рим. 5:8) та “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.” (Ів. 3:16) Так само і зараз, Бог звертав увагу на Своїх слуг, Шедраха, Мешаха, та Авед-Неґо, і врятував їх. Так само Він звернув на нас увагу і дав нас Спасителя Ісуса Христа. Наш Бог — це правитель на небі й на землі, Він сильний спасти в будь-яких обставинах.

Друге, ми бачили різницю між служити Богу і служити ідолам. Служити ідолам — це спроба заставити божество виконати свою волю. Але Богу ми маємо служити по-іншому. Бог достойний всякого поклоніння й служіння. Служити Йому — це привілей. Шедрах, Мешах та Авед-Неґо знали це. Вони розуміли що Бог може не спасти їх, але все одно вважали, що Він достойний того, щоб Йому вклонятися навіть ціною свого життя.

На жаль, у нас у всіх є магічне мислення. Часто нас просто тягне до такого способу мислення: я ж даю десятину, я ж роблю те й те, то чому Бог не відповідає? Це просто приклад, будь-які співпадіння випадкові. Але всі ми час від часу так думаємо. Ми хочемо знайти формулу: якщо я зроблю те й те, тоді отримаю від Бога те й те. Ми хочемо заставити Бога зробити щось по нашій волі. Це і є магія, саме те, що заборонено в Біблії. Магічне мислення — частина нашої зіпсутої природи. Але як нам протистояти їй? Більше пізнавати, хто є Бог, що Він зробив для нас, яка Його сутність. Тоді ми будемо вклонятися Богові за те, Хто Він є, тому що Він достойний хвали й поклоніння.

Також, нам хочеться знати, як ми можемо бути такими сміливими й вірними, як Шедрах, Мешах та Авед-Неґо. Роздумуючи над цим питанням, я зрозумів, що воно має звучати по іншому. Вірність та сміливість трьох друзів виникла не сама собою. Це був плід їхнього життя в поклонінні Богу в Вавилоні. Вони і раніше жили перед Богом, і раніше вважали, що служити Богу, а не ідолам — це привілей, то і зараз, коли настав час випробовування могли робити те саме. Тому правильно задати питання так: а як нам жити в поклонінню Богові, навіть, якщо ми живемо в Вавилоні? В Біблії є відповідь: вони з самого початку вирішили не занечищуватися царською їжею. Потім, коли стало цар наказав винищити всіх мудреців, вони мали досвід покласти в молитві все на руки Бога, і досвід, що Господь відповідає. Тобто вони кожен день вчилися боятися одного Бога, не залежно від того, що ще утне цар. Їхня вірність була результатом такого життя.

Ми також живемо в світі, де від нас вимагають поклонитися чомусь. Наприклад, в деяких компаніях вимагають працювати понаднормово. Перед початком пандемії я працював в офісі, і працював з 9:00 до 18:00. Зараз я працюю вдома, не витрачаю час на поїздки в громадському транспорті, але мені можуть зателефонувати і в 7 годин ранку і 10 годин вечора, а написати в скайп в три години ночі. Це трохи схоже на те, що вимагали від Шедраха, Мешаха та Авед-Неґо. Звісно мене ніхто не кине в вогняну піч за те, що не читаю скайп. Це просто приклад, я вже давно працюю і мої неприємності можуть бути лише маленькими. Але для братів і сестер, що тільки починають роботу, неприємності можуть бути значно більші, і від них вимагають більше, ніж від мене. Може здаватися, що все в житті залежить від грошей, від роботодавця, або від безпеки, або від здоров’я. Але насправді наше життя залежить тільки від Бога. Ми маємо поставити в своєму житті пріоритет, чи ми будемо поклонятися лише одному Богу, чи будемо слідувати за вимогами цього світу. Молюся, щоб ми були як Шедрах, Мешах та Авед-Неґо, щоб ми жили перед Богом, віддаючи Йому славу й честь й поклоніння.

Ще раз прочитаємо ключовий вірш: “А тепер від мене видається нака́з, що кожен з наро́ду, люду та язи́ка, який скаже що згірдли́ве на Бога Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, буде почетверто́ваний, а дім його обе́рнений буде на сміття́, бо немає іншого Бога, що міг би так урятувати, як оце

(п. Авраам Влад)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Даниїл 2021

ОБК 2021: Проповідь “Звіщаю вам Євангелію” (1-е до коринтян 15:1-6)

“Звіщаю вам Євангелію”

1-е до коринтян 15:1-6

Ключові вірші 15:3,4

“Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,”

Ісус це відповідь.

Ви колись чули такий вислів?

Я цю фразу почув 2009 року. Тоді в нас також була біблійна конференція. Мені було 14 років. Але той слоган ”Ісус це відповідь” запам’ятався мені аж до тепер. Хоч і видався на той момент занадто банальним, бо був одразу про все і ні про що. На що Ісус є відповіддю? І чому Ісус? Не понятно.

Але було б добре мати таку універсальну відповідь.

Як гадаєте?

Бо ж у нас усіх є купа питань.

Як бути успішним християнином? Як принести Богу гідний плід життя? Є й інші питання.

Як полюбити, противного сусіда? Або.

Як боротися зі шкідливими пожадливостями.

Популярне також питання зламаних відносин та образ, які з часом не проходять. Нас може хвилювати питання, де жити. Або питання “що буде, якщо я втрачу роботу?” Або питання “як виховати дітей”? Для молодих християн, актуальним питанням є – “як створити гарну християнську сім’ю”?

У всіх нас просто безліч питань.

В сьогоднішньому уривку

Павло дає відповідь на питання, які виникли в церкві міста Коринт. Але.

Так само, його відповідь поширюється і на ті питання, які є в нас з вами. І зараз ми дізнаємось відповідь на ці питання

Але спершу – помолімося.

***

Перш ніж дивитись на відповідь Павла, подивімось на Коринт і його жителів.

Коринт був дуже заможним містом Греції.

Він, можна сказати, “сидів на торговельних потоках”.

Це було місто можливостей!

Всі хто мав голову і руки там багатіли,

некультурні окультурювались, а філософи розширювали там свій світогляд. І здається жили б там усі та й горя не знали.

Але ж ні, чомусь із тим усім розвитком коринтяни деградували й розбещувались. Коринт – місце, де все мало бути тільки краще і краще – став місцем наповненим збоченнями й розпустою.

І в такому місті проповідував ап. Павло.

Поки він був у Коринті та ще деякий час після того, у церкві все було добре. Але тільки він поїхав, як у церкви почались проблеми.

В спільноту почали проникати цінності того місця.

Спочатку почався розділ по партіях,

так що член церкви вибирав ту партію, де йому зручніше.

Мабуть, там можна почути таке:

Тільки переклад Огієнка – єдино правильний. А ті, хто користуються Турконяком – таким анафема!

Потім почали виникати суперечки й з’явилася заздрість.

Eй! А чому це ти запаркував свою машину зручно у дворі, а я вимушений ставити за двором церкви? га?

Церква стала толерантно ставитися до перелюбу й інших збочень в середині себе. “Ти зрадив дружині, ооо, не розстроюйся, Буває. Ісус тебе любить ” Деякі члени так грішили, як навіть і у невіруючих не прийнято.

Й зрештою почали з’являтися ті, хто не вірив у воскресення.

Такі великі прикрості стались в Коринтській церкві.

І Павло написав їм послання із 16ти розділів.

Де перші 14 розділів точково розбирав їхні проблеми й давав настанови. А 15-й розділ, якби став підсумком всьому написаному.

У цьому розділі Павло пише:

1 Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте,

2 Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп.

І здається причому тут Євангелія? В них конкретні проблеми: у них гріх і розбрат, – й вони не знають, що з цим робити.

Здається: краще було б сказати: не грішіть більше, бо буде вам погано. І це було б правильно.

Бо саме гріх спричинив всі їхні проблеми.

Але як же той гріх серед них так файно проріс?

Судячи з віршів.

Він вже благовістив їм Євангелію,

і вони її прийняли.

Але зараз нагадує знову.

Бо якщо у них такі проблеми, то схоже вони явно її підзабули.

Поки Павло був серед них, він тримав їхню увагу на самому головному в житті християнина (Ви знаєте на чому? Що для вас саме головне?)

А саме він тримав їхню увагу – на смерті та воскресенні Ісуса Христа.

А як Павло поїхав, то турботи цього світу і різні пожадливості почали забирати їхню увагу від Євангелії.

А що таке Євангелія?

п.Рон нам говорив в проповіді, а я нагадаю.

Павло пише:

3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, 4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,

Христос помер ради наших гріхів.

Що таке гріх і чому хтось мав за нього померти?

Бог створив прекрасний світ і заклав в нього певні характеристики й правила. І коли ми не слухаємо тих правил, ми руйнуємо ту гармонію і красу, яка була закладена в цей світ. Непослух Богові, це і називається гріх.

Гріх завжди все псує.

І як би людина не намагалась жити добре і в гармонії, поки вона жива – у неї нічого не вийде.

Бо люди люблять гріх, і він у їх серці, як вроджена хвороба.

І хоч Бог від початку створив нас за Своєю подобою, ми також від початку вибрали шлях незалежності від Божої волі. Люди самі почали визначати де зло, а де добро. І наслідки цього ми бачимо навколо себе в цьому грішному світі.

Несправедливість, жорстокість, війни, зради, п’янство, заздрість, брехня, гордість, жадібність.

Ці всі речі приносять хаос, страждання і смерть у цей світ.

І маємо те що маємо.

До того ж Бог ще й карає за гріх. Він є Справедливий Суддя і Він ніколи не закриє очі на наш гріх.

Знищити гріх можна тільки одним шляхом – знищивши носія гріха, людину. І ти маєш померти й має бути душа твоя вкинена до пекла, як кара за бунт проти Бога.

Згадаймо гріхи коринтської церкви. Нам може здатись, що ті проблеми від нас далекі. Але в сучасному світі наука, технології, культура та економіка розвиваються такими ж стрімкими темпами, як у Коринті.

І для сучасної церкви є також велика небезпека, що ідеали цього світу проникнуть всередину.

Ми маємо особливо пильнувати кожен за собою, щоб не об’єднатись з цим світом. Бо зараз це дуже просто.

З’явилася просто безмірна кількість речей які відвертають нас від Бога. Багато є богозамінників, які щей надзвичайно активно пропагуються. Багато є речей які можуть за мінімум зусиль на деякий час дати граминку того, що обіцяє нам Бог. Соцмережі, айфони, комп’ютерні ігри, кар’єра, подорожі, медитації й так далі. Це все обіцяє нам щастя, радість, розуміння і любов.

І ці примарні обіцянки щастя дуже легко відвертають нас від головного, від Євангелії. І ми порушуємо першу заповідь:

“Я Господь Бог. Хай не буде у тебе інших богів перед лицем Моїм”

Якщо розібратись: всі ми згрішили перед Богом у цій найважливішій заповіді. І маємо померти.

Це і є проблемою гріха.

Але що робить Бог?

Він не покарав нас.

Він розв’язав цю проблему через Ісуса Христа свого Сина.

Ту кару, яка була нам призначена, Ісус взяв на Себе.

І поніс кару за наші, за мої провини на хресті; і помер, і був похований замість мене.

І Христос воскрес.

Ви знаєте…

Без Христового воскресення Євангелія не є повною.

Те що Він воскрес показує, що ціна за наш гріх виплачена повною мірою. Смерть – це початок покарання

Коли б Христос не заплатив повну ціну за наш гріх, то Він би й не воскрес.

Бо кара за гріх смерть.

Тому й воскресення показує, що Христос повністю позбавив нас, віруючих у нього, від наших гріхів.

Це і Євангелія. Звістка про те, що Син Божий прийшов на землю, був убитий через наш гріх і третього дня воскрес, щоб дати нам виправдання.

І Павло нагадував це Коринтянам.

Бо це була відповідь на всі їхні питання.

Євангелія – це як вакцина проти гріха.

Якби коринтяни дійсно вірили в неї, то вже не могли сваритися та заздрити одне одному, як до цього.

Я на собі багато раз пересвідчився в силі Христового Євангелія.

Дитинство у мене було не найкраще.

Я виріс без батька, мене виховувала одна матір, у мене із нею були доволі складні стосунки. Був ще старший брат, але він не жив з нами.

У моїх 4 роки, мама розвелась з моїм батьком. Ще через півтора року вийшла знову. Я не дуже любив свого батька – спогади з дитинства про нього всі негативні. Але те, що мама знайшла собі нового чоловіка я вважав за зраду.

Це тепер розумію, що матері самій було надзвичайно важко в селі з малим сином. Через півроку вони розійшлись

А ще через деякий час мати захворіла на рак.

Ці всі події підірвали мій психоемоційний стан.

Я тоді закрився в собі, й став у школі білою вороною.

Почався підлітковий вік тоді мої стосунки з однокласниками ставали інколи дуже поганими. У всякому разі мені так здавалось.

Тоді кожен день був для мене мукою, я часто приходив зі школи закривався у себе в кімнаті й депресував, потім спав, просинаючись я весь день з нетерпінням очікував вечора коли знов засну.

Я очікував від близьких підтримки й розуміння, але не отримував тою мірою в якій хотів.

З часом в село часто став приїжджати мій старший брат, якого я сильно любив. І хоч він допомагав нам з мамою, він поводив себе не добре і часто говорив мені що я нерозумний у мене проблеми із зовнішністю і що мати з батьком ніколи мене не хотіли та планували аборт. Потім я дізнався що це неправда.

Але через це у мене розвинулись багато психологічних комплексів і посилились старі: страх спілкування, комплекс неповноцінності, страх неприйняття, я почав вважати себе гіршим за інших.

Я провалювався кудись під землю і мені необхідна була якась опора. Я намагався знайти підтримку в друзях, але вони відвернулись від мене, Намагався знайти опору в старшому братові, але як виявилось він не хотів мого існування

В деякі моменти я хотів вчинити самогубство.

Я тоді якраз почав читати Біблію, перша книга яка мені найбільш сподобалась була книга Йова і це було втіхою мені. Я знайшов підтримку в Божому слові. Я почав молитись Богу і просити його помочі.

І в ті моменти коли я був повністю розбитий, Бог підіймав мене і відновлював сили. Я почав наполегливо пізнавати Бога.

І мені важко навіть уявити, що зі мною було б, коли б Бог не був зі мною. Сила Божої Євангелії почала діяти на мене.

Потім я переїхав в Київ

Ходив в нашу церкву, вивчав Біблію з Ярославом.

Через деякий час я почав працювати на брата і разом з цим став рідко з’являтись в церкві.

Але Бог вернув мене через сильне потрясіння. Відносини з братом розірвались повністю. Якось він вилив на мене той негатив який збирав дуже довго.

Я впав в сильний шок.

Я почав молитися і Бог дав піднятися.

Потім я вернувся до церкви. Продовжив вивчення з Ярославом.

Потроху Бог почав змінювати мене, але ще декілька років я не міг нормально жити. У мене була повна апатія. Мене вигнали з універа, я працював вантажником на новій пошті.

А на конференції 2018 го року у мене відбулось пробудження.

Там Божа благодать працювала в мені.

Приїхавши звідти мені хотілось мінятись і працювати для Бога.

Я почав багато молитись і читати Біблію.

І Бог почав змінювати мене.

Я примирився в серці й розумі з мамою, пропала та велика кількість дитячих образ на неї.

Також завдяки милості Божій пропала образа на брата. Я простив його і навіть спробував відновити відносини.

Бо яке я маю право на них ображатись після того, як Христос пробачив мені мій гріх. І я брав приклад з Христа, хоча тілесна гордість кричала до мене:

“Що ж ти робиш, Олеже, май гідність і образу, і роби все їм на зло!” Але це був шлях в прірву.

Христос показав мені куди веде той шлях, і я змирив себе і пішов за прикладом Христа. Також раніше для мене було важливим, щоб хтось у мене вірив, в дитинстві матір, в юності – брат.

І хоч з цього приводу я все ж відчуваю біль, але він мене не сковує ні скільки, бо я маю Бога, який полюбив мене настільки що віддав на хресті Своє життя заради мене.

Люди не постійні, але Бог постійний. І Він любить мене, і Він абсолютно сильний. І коли я з Ним, то мені нічого не страшно.

Давайте ще раз прочитаємо ключові вірші:

3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, 4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,

Євангелія Ісуса Христа дає нам велику силу і вирішує багато проблем. Як розв’язала проблеми коринтян і як розв’язує мої проблеми.

І часто люди приходять до Бога, щоб Він саме розв’язав їхні проблеми. Це непогано, бо і я почав читати Біблію, з тієї ж причини.

Але це не є кінцевою метою Євангелії.

Головна мета Євангелії – розв’язати ту єдину проблему, яку ми ніяк не можемо вирішити самі – проблему вини за наш гріх і пов’язану з нею проблему смерти.

“Ісус є відповідь!” Здається, фраза про все і про нічого. Але коли ти розумієш, що стоїть за цією фразою, ти починаєш її цінувати. В Євангелії є відповідь на саме головне питання нашого життя. І коли це питання – питання зруйнованих стосунків з Богом – вирішується, потроху починає змінюватися все наше життя. Це не означає, що всі проблеми зникнуть. Бо безмірна кількість проблем буде у наших життях незалежно від того прийняли чи не прийняли ми Євангелію.

Але коли ми стоїмо в Євангелії, то перешкоди та випробовування не можуть нас захопити й побороти. Вони навпаки, тепер збудовують нас, бо в Ісусі ми отримали абсолютну перемогу над проблемами, гріхом і навіть смертю! То ж перебуваймо в Божій Євангелії постійно, щоб всяка марнота не відвела наш погляд від Небесного Царства. Амінь! 

(п. Олег)

ОБК 2021: Проповідь “Слово про хреста” (1-е до коринтян 1:18)

THE MESSAGE OF THE CROSS

Cлово про хреста

1 Corinthians 1:18

1 до Коринтян 1:18

“For the message of the cross is foolishness to those who are perishing, but to us who are being saved it is the power of God.”

Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!

It is a delight to participate in this 30th anniversary celebration of God’s work in Kiev. Мені приємно взяти участь у святкуванні 30-ї річниці Божої роботи у Києві. When P. Jacob invited me to participate, he asked for a short video message via Zoom. Запрошуючи мене, п.Яків просив про коротку проповідь в Зумі. It occurred to me that I might be able to come in person. Мені ж видалося можливим приїхати особисто. There were obstacles. Були і перешкоди. So I prayed. Тому я молився. Shortly after, I found the way and now, by faith, I stand her in person. Незабаром я знайшов шлях і зараз, вірою, стою тут особисто. Thanks be to God! Дякувати Богу! I greet you in the

name of our Lord Jesus Christ, on behalf of all brothers and sisters in Chicago, including M. Sarah Barry, M. Grace A. Lee, P. Moses Yoon, P. Teddy Hembekides, M. Anastasia Perry, and others. Вітаю вас іменем нашого Господа Ісуса Христа від імені всіх братів і сестер з Чікаго, включно з м.Сарою Беррі, м.Ґрейс А. Лі, п. Мозесом Юном, п. Тедді Хембекідесом, м. Анастасієюю Перрі та іншими.

I love the conference title, “I want to remind you of the gospel,” which comes from 1 Corinthians 15:1. Мені подобається назва конференції, “Звіщаю ж вам, браття, Євангелію”, взята з 1Кор.15:1. In this letter, Paul deals with many problems that the church was facing. В цьому посланні Павло розбирає багато проблем, з якими стикнулася церква. He finds the solution to all these problems in the gospel of Jesus Christ. Він знаходить рішення для всіх цих проблем в Євангелії Ісуса Христа. That is why it is so important to remember the gospel. Ось чому так важливо пам’ятати Євангелію. The gospel is that Christ died for our sins and was raised from the dead to give us eternal life and living hope in the kingdom of God. Євангелія – це те, що Христос помер за наші гріхи і повстав з мертвих, щоб дати нам вічне життя і живу надію в царстві Бога. In the first chapters Paul reminds them of the message of the cross. У перших розділах Павло нагадує їм слово про хрест. In chapter 15 he reminds

them of the glorious resurrection of Christ. У 15-му розділі він нагадує про славне воскресення Христа. May God bless us through this conference to remember the gospel of Jesus Christ. Хай Бог благословить нас згадати Євангелію Ісуса Христа на цій конференції.

When Paul wrote this letter to the Corinthians, the church was less than five years old. Коли Павло писав листа до Коринтян, цій церкві було не більше п’яти років. God had done a mighty work through Paul’s preaching and many had repented of their sins and accepted Jesus Christ as their Lord and Savior. Бог потужно працював через Павлову проповідь і багато людей покаялись в гріхах і прийняли Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. The Holy Spirit had poured out blessings upon them, including many spiritual gifts. Святий Дух вилив на них благословіння, в тому числі багато духовних дарів. But as time passed, problems arose in the church. Але з часом у церкві з’являлися проблеми. Its members began to focus on the personalities of its leaders instead of on Christ. Її члени зосередились на лідерах, а не на Христі. They took pride in the person who preached to them or baptized them rather than in Christ. Вони пишалися тими, хто їм проповідував чи хто їх хрестив, а не Христом. Moreover, they began to exalt human philosophies and cultural religious practices above the gospel. Більше того, вони

стали підносити людські філософії і культурні релігійні практики вище Євангелії. This led to division and strife. Це призвело до поділів і сварок.

Paul really wanted to help the Corinthians get back on the right track. Павло дуже хотів допомогти Коринтянам повернутись на вірний шлях. So he wrote in 1:17, “For Christ did not send me to baptize, but to preach the gospel–not with wisdom and eloquence, lest the cross of Christ be emptied of its power.” Тому у вірші 1:17 він написав: “Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.” Paul’s single intention and purpose was to preach the gospel of Christ by the power of the Holy Spirit. Коли Павло відвідав їх вперше, єдиним його наміром і метою була проповідь Євангелії Христа силою Святого Духа. In order to do this, he emptied himself of human wisdom and knowledge. Для цього він звільнився від людської мудрості і знання. Paul was highly educated–a Pharisee by training who understood philosophies of both east and west. Павло мав вищу освіту: навчений як фарисей, що розумів східну і західну філософію. But he resolved to know nothing among the Corinthians except Jesus Christ and him crucified (2:2). Але між коринтян він вирішив не знати нічого, крім Ісуса Христа, і того розп’ятого (2:2). Why was this so? Чому?

Look at 1:18. Погляньте на вірш 1:18: “For the message of the cross is foolishness to those who are perishing, but to us who are being saved it is the power of God.” “Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!”. What is the message of the cross? Що таке слово про хреста? Simply speaking, it is that Christ died for our sins. По-простому, це те, що Христос помер за наші гріхи. Sin is the most serious problem for any human being. Гріх — це найсерйозніша біда будь-якої людини. It is separation from God due to our disobedience. Це відділення від Бога через наш непослух. In this state of separation, we become like computers without electricity, or branches cut off of a tree; we become dead and useless and are destined for the garbage heap or to be burned in the fire. У цьому стані відділення ми схожі на комп’ютер без електрики чи на відрізані від стовбура гілки; ми стаємо мертвими і непотрібними, призначеними на смітник чи на спалювання. In fact, the end result is eternal condemnation in the fiery lake of burning sulfur (Rev 21:8). Справді, кінцевим результатом буде вічне засудження в озері, що палає сіркою (Об.21:8). There is nothing we can do to solve this problem. Ми ніяк не можемо це вирішити. We cannot solve it with money, education, hard work or good deeds. Ні грошима, ні освітою, старанною працею чи добрими вчинками. This is not just one

person’s problem, but the problem of all people of all time and in all places. Це не просто чиясь біда, це проблема всіх людей в усі часи і повсюди. Sin is the root of our sorrows, pain, sufferings and death. Гріх — це корінь нашого горя, болю, страждань і смерті.

However, as God surveyed mankind, he had compassion on us. Але Бог, споглянувши на людство, зглянувся. He loved us while we were his enemies and were utterly wretched. Він полюбив нас, коли ми були ворожими і зовсім жалюгідними. In his great love, he sent his one and only Son Jesus Christ into this world. З великою любов’ю Він послав у світ Свого Єдиного Сина Ісуса Христа. Though Jesus is the Son of God and the Eternal Word of God, he was born into time and space. Хоча Ісус — Син Божий та Вічне Боже Слово, Він народився у часі та просторі. He put on human flesh and lived among us as a man. Він зодягнувся в людське тіло і жив поміж нас як людина. Jesus humbly served all kinds of people, displaying sacrificial, unconditional love that brought healing and forgiveness and new life. Ісус смиренно служив різним людям, показуючи жертовну, безумовну любов, яка давала зцілення, пробачення і нове життя. And yet, this good, loving, gracious Jesus was betrayed, falsely accused, tried and condemned to death. Та цього доброго, люблячого, милосердного Ісуса зрадили, неправдиво звинуватили, судили і прирекли на смерть. Finally, he was crucified in the most painful and shameful death

possible. Врешті, Він був розіп’ятий і помер найболючішою і найганебнішою смертю. Why? Чому? It was for our sins. За наші гріхи. As Isaiah prophesied, “But he was pierced for our transgressions, he was crushed for our iniquities; the punishment that brought us peace was on him, and by his wounds we are healed” (Isa 53:5). Як пророкував Ісая, «А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс.53:5). Jesus took our sins upon himself and became sin for us, so that in him we might become the righteousness of God (2Co 5:21). Ісус взяв на Себе наш гріх і став за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім! (2Кор.5:21). In this ways Jesus saved us from our sins. Таким чином Ісус спас нас від гріхів. Jesus also revealed who God is. Також Ісус показав, яким є Бог. God is love, but God is also holy. Бог є любов’ю, але також Бог є святим. God saved us in his love at the great cost of his one and only Son. В любові Бог спас нас дорогою ціною Свого Єдиного Сина. This God is worthy of all praise, honor and glory. Цей Бог гідний всієї хвали, честі і слави. Our Lord Jesus is worthy to be worshiped forever as our Savior and King. Наш Господь Ісус гідний вічного поклоніння як наш Спаситель і Цар.

Though God has provided such a wonderful salvation to humankind, he does not compel us to accept it. Хоча Бог дав

людству таке чудове спасіння, Він не примушує нас його приймати. As Paul tells us, there are always two responses. Як каже Павло, може бути дві відповіді. Some reject the gospel and call it foolishness. Хтось відкидає Євангелію і називає її дурістю. They will live in bondage to sin until they go to the fiery lake of burning sulfur for eternity. Вони житимуть у рабстві гріха і навічно загинуть в озері палаючої сірки. On the other hand, those who receive the message of the cross are saved from their sin. З іншого боку, ті, хто приймуть слово про хрест, спасуться від гріхів. They become children of God with eternal life in his kingdom. Вони стають божими дітьми, що мають вічне життя у Його царстві. They are happy in Jesus. Вони щасливі в Ісусі. The message of the cross is the power of God for salvation. Слово про хрест — це сила Божа на спасіння. As Jesus was crucified, two criminals hung on crosses nearby. Коли Ісуса розіп’яли, поряд висіли і два злочинці. One rebuked Jesus in his pride. Один гордо докоряв Ісусу. We can imagine what happened to him. Можна уявити, що з ним сталось. The other confessed his sin and guilt. Інший же визнав свій гріх і провину. He believed that Jesus was innocent and was being punished unjustly. Він повірив, що Ісус не винен і засуджений несправедливо. He heard Jesus’ prayer on the cross, “Father, forgive them.” Він чув, як Ісус на хресті молився: «Отче, пробач їм». He saw God’s love in Jesus and appealed to Jesus to remember him. Він побачив в Ісусі Божу

любов і попрохав, щоб Ісус його згадав. Jesus promised that he would be with him in paradise. Ісус пообіцяв, що той буде з Ним в раю. Immediately, all his sins were forgiven and he became a citizen of Jesus’ kingdom. Миттєво його гріхи були пробачені і він став громадянином Ісусового царства. God is pleased to save people who receive the message of the cross. Бог любить спасати тих, хто приймає слово про хрест. That is the secret. Це таємниця. When we simply believe the message of the cross, we are saved. Коли ми просто віримо у слово про хрест, ми спасенні.

Jesus has been merciful to me and allowed me to meet him at the cross as my Savior and Lord again and again. Ісус був до мене милостивим і дозволив зустрічати Його на хресті як мого Спасителя і Господа знову і знову. Once, as an intern pastor, I was chosen to be a messenger for an important Bible conference. Колись мене, як пастора-практиканта, вибрали проповідником на важливу Біблійну конференцію. I was proud of myself–my knowledge, my skill, my abilities. Я пишався собою — своїми знаннями, навичками і вміннями. I wanted to show off for my own honor. Мені хотілося похизуватись, щоб мене визнали. So I did not pray humbly or listen to advice from senior pastors. Тому я не молився в смиренні і не слухав порад від старших пасторів. As a result, I was totally unprepared to deliver a

message and was dropped as a speaker. Внаслідок цього я був геть не готовий і мене виключили зі списку проповідників. I felt humiliated and ashamed. Я почувався приниженим і засоромленим. I knew that my sinful pride had led me to a downfall. Я знав, що до падіння призвела моя грішна гордість. But in that moment, like the criminal beside Jesus, I looked up and heard Jesus pray for me, “Father, forgive him.” Та в той момент, як злочинець обабіч Ісуса, я споглянув вгору і почув, що Ісус молиться за мене: «Отче, прости йому». Jesus prayed for me and died for me to forgive my pride and self-glory seeking. Ісус молився за мене і помер за мене, щоб пробачити мою гординю і пошук власної слави. This inspired me to cry out for his mercy and forgiveness. Це надихнуло мене заплакати від милості і пробачення. Indeed, Jesus lifted my burden of sin, transformed my life and blessed me abundantly. Справді, Ісус підняв тягар мого гріха, перемінив моє життя і рясно благословив. By the message of the cross I have been saved. Now I preach the message of the cross. Словом про хрест я був спасенний. Зараз я проповідую слово про хрест.

Last week I went to exercise at a health club near my home. Минулого тижня я відвідав оздоровчий комплекс біля дому. When I asked one of the store managers for help, he noticed my email address is “pastorronw@gmail.com.” Коли я попросив про

допомогу одного з менеджерів, Він помітив, що моя електронна пошта «pastorronw@gmail.com». He asked, “Are you a pastor?” Він спитав: «Ви пастор?». When I said, “yes,” he told me he had prayed just two hours earlier for someone to come and help him. Коли я сказав «Так», він розповів, що за дві години до того молився, щоб хтось прийшов і допоміг йому. The burden in his soul was too heavy for him to bear. На його душі був занадто важкий тягар. His name is Faizaan, from Pakistan, and his family is Muslim. Його звали Файзаан, з Пакистану, і його сім’я — мусульмани. But in that moment, all that mattered to him was receiving God’s help. Але у той момент для нього важливо було лише отримати допомогу від Бога. I told him that sin is the great burden we all have to carry but that Jesus came to save us from our sins. Я розповів йому, що гріх — то тяжка ноша, яку несе кожен з нас, але Ісус прийшов і звільнив нас від наших гріхів. I shared with him Romans 5:8, “But God demonstrates his own love for us in this: While we were still sinners, Christ died for us.” Я поділився з ним віршем до Римлян 5:8: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками». He was visibly affected by the Bible verse. Цей вірш вочевидь зворушив його. He gave me his phone number voluntarily and agreed to meet for Bible study. Він захотів дати мені свій номер телефону і домовився зустрітись для вивчення Біблії. We met Tuesday night and began John’s Gospel

study. У Вівторок ми ми зустрілись і почали вивчати Євангелію від Івана. What he really needs is the message of the cross. Only Jesus can save him. Насправді йому потрібне слово про хрест. Лише Ісус може його спасти.

In the Chicago area, university students are returning to campus for the first time in about 18 months. Поблизу Чікаго студенти вперше за 18 місяців повернулись до кампусів. After suffering through the Covid 19 pandemic and being isolated due to lockdowns, they are very thirsty for fellowship. Постраждавши від пандемії Ковід-19, після самотності через ізоляцію, вони прагнуть спілкування. They have been eager to come to Bible club meetings and to participate in cookouts and meet UBF members. Вони з радістю приходили на зібрання Біблійного клубу і на пікніки та стрічалися з членами UBF. Hundreds of students in Chicago have shown interest in Bible study. У Чікаго сотні студентів виявили бажання вивчати Біблію. Though they are the intellectuals of our nation, their souls are so thirsty and burdened. Хоча це — інтелектуали нашої нації, їхні душі дуже спраглі та обтяжені. They need Jesus. Їм потрібен Ісус. Only the message of the cross can save them. Лише слово про хрест може їх спасти. So we pray that through one to one and small group Bible studies they may encounter Jesus, confess their sins, and accept Jesus’ grace of forgiveness at the cross. Тому ми молимося, щоб через

вивчення Біблії один на один і в малих групах вони зустріли Ісуса, сповідали свої гріхи і прийняли милість і пробачення Ісуса на хресті. In this way, they can begin to grow as disciples of Jesus. Таким чином вони зможуть рости як учні Ісуса. We pray

for 120 disciples of Jesus to be raised on our Chicago campuses for the glory of God to advance his kingdom. Ми молимось, щоб у кампусах Чікаго постало 120 учнів Ісуса для слави Бога і поширення Його царства.

Sometimes, in ministering to intellectuals, we are tempted to think we need something more than the message of the cross, such as psychological, philosophical, or sociological knowledge. Інколи, під час служіння інтелектуалам, нам здається, що потрібно щось більше, ніж слово про хрест, таке як знання з психології, філософії чи соціології. Or we may think we need the latest music equipment, culturally trendy programs, the newest technology. Або ж ми думаємо, що необхідне найкраще музичне устаткування, трендові культурні програми чи останні технології. We may think that without these things we cannot minister to college students. Може здаватись, що без цього служити студентам неможливо. But that is not true. Але це не так. All that we really need is the message of the cross. Все, що потрібно насправді, це слово про хрест. Only the message of the cross brings salvation to people’s souls. Лише слово про

хрест несе людським душам спасіння. Surely, Kiev UBF has been built and established on the message of the cross. Безперечно, київська церква UBF була заснована і збудована на слові про хрест. Thank God that Kiev UBF leaders have proclaimed the message of the cross for the last 30 years. Дякую Богу, що лідери київської церкви UBF звіщали слово про хрест впродовж останніх 30 років. May God enable us all to proclaim the message of the cross for the next 30 years. Нехай Бог допоможе нам звіщати слово про хрест і наступні 30 років. This message will penetrate the hearts of university students and many new disciples of Jesus will be raised. Це слово проникне в серця студентів університетів і постане багато нових учнів Ісуса. May God’s kingdom come through the message of the cross. Нехай у Київ, Чікаго та по всьому світу прийде Боже царство через слово про хрест.

(п. Рон Ворд)

ОБК 2021: Проповідь “Що це за каміння?” (Ісус Навин 4:1-24)

“ЩО ЦЕ ЗА КАМІННЯ?”

Ісус Навин 4:1-24

Ключовий вірш 4:6 : “щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?”

З дня, коли ноги м. Петра ступили на українську землю, пройшло 30 р. За цей час прийшли нові покоління учнів, виросли наші діти. І вони задають питання: “Що означає UBF?” “Хто така м. Анастасія?” Чому Ірину Степанівну називають п. КенДу? Чому сім’ю називають домашньою церквою? Хто такий пастир? Що таке “Духовний хліб?” І у сьогоднішньому слові ми чуємо запитання: “Що це за каміння?” Задавати питання – це добре. У Вас має бути багато запитань у житті. І на цій конференції ми уважно роздивимося гори каміння і постараємося дати відповідь на запитання: “Що це за каміння?”

У 3-му розділі книги Ісуса Навина описано, як Ізраїльський народ перейшов Йордан і ступив в обіцяну землю. Це була історична подія, не лише в фізичному сенсі, але і в свідомості Ізраїльтян. Ізраїльтяни були рабами в Єгипті. У них не було зброї, вони не вміли воювати. Ханаанські племена були войовничі і потужні. Серед них жили навіть велетні! Ізраїльтяни і подумати не могли, щоб ступити на їх землю, і тремтіли від страху. Ба більше, шлях до ханаанської землі перегородила велика та широка річка Йордан. У них не було човнів для переправи. Але коли вони повірили Богові і послухалися його, сталася велика справа. Води Йордану розійшлися, і вони перейшли на той бік по сухому. Потім хвилі зійшлися. Шляху назад не було. Тепер або Ізраїльтяни мали або завоювати цю землю, або усі загинути.

Звернемося до віршів 1-3:

¹ І сталося, як увесь народ закінчив переходити Йордан, то сказав Господь до Ісуса, говорячи:

² Візьміть собі з народу дванадцять мужів, по одному мужеві з племени. ³ І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із середини Йордану, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять каменів, і перенесете їх із собою, і покладете їх на нічлігу, що в ньому будете ночувати цієї ночі.

Після переходу Йордану у людей було багато справ: потрібно було закріпитися на березі, виставити охорону, виробити план подальших дій, поїсти та відіспатися врешті решт. Люди були втомлені, а тягати тяжкі камені справа невдячна. Чому ж тоді Бог наказав Ісусу натягати каміння з Йордану? Причина цього написана у віршах 6-7:

щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?

то скажете їм, що була відділена йорданська вода перед ковчегом Господнього заповіту, коли він переходив в Йордані, була відділена йорданська вода. І будуть ті каміння за пам’ятку для Ізраїлевих синів аж навіки.

Бог хотів щоб Ізраїльтяни пам’ятали про цю подію. Звичайно, Ізраїльтяни, які самі переходили Йордан, які бачили це чудо на власні очі, добре пам’ятали цю подію. Але їх наступні покоління нічого не знали про неї. Тому Бог наказав побудувати пам’ятник і навчити своїх дітей тому, що Бог зробив для свого народу.

У віршах 21-23 Бог говорить про це Сам:

21 І сказав він до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли взавтра запитають вас ваші сини своїх батьків, говорячи: Що це за каміння?

22 то познайомте ваших синів, говорячи: По сухому перейшов був Ізраїль цей Йордан,

23 бо Господь, Бог ваш, висушив воду Йордану перед вами, аж поки ви не перейшли, як зробив був Господь, Бог ваш, морю Червоному, яке Він висушив перед нами, аж поки ми не перейшли,

Бог хотів, щоб Ізраїльтяни пам’ятали цю подію. Тут Він згадує ще одну схожу подію – перехід Червоного моря. Вона сталася за 40 р. до цієї, коли Ізраїльтяни вийшли з єгипетського рабства. Тоді Бог заснував Пасху, щоб в усі віки Ізраїльтяни справляли її та пам’ятали, що Бог зробив для Свого народу. А зараз щоб Бог наказав зробити памятник, щоб Ізраїльтяни пам’ятали як Бог висушив воду Йордану.

Тут ми вчимося тому, наскльки важливо памятати про те, що Бог зробив у твоєму житті. Проте люди зазвичай пам’ятають лише образи та неприємності, а Божу роботу та благодать забувають. Якось Ісуса перестріли десять прокажених (Лк.17:11-19). Вони голосно благали Його: “Ісусе, Наставнику, – змилуйсь над нами!” Ісус змилувався над ними і уздоровив їх усіх від прокази. Девять так зраділи, що забули про все, навіть про Божу благодать. І лише один повернувся до Ісуса щоб подякувати Йому. І тоді Ісус запитав: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Це те питання, яке Ісус задає нам сьогодні, і задає все наше життя: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Ізраїльтяни мали померти в Єгипетському рабстві, або в пустелі, або потонути в Йордані, або ж загинути від рук хананеїв. Але вони лишилися живі. Ці прокажені мали вести жалюгідне життя на безлюдній території. Але вони очистилися! Нас очікувала вічна загибель, але Бог спас нас Своєю милістю! Ісус каже: “Очистилися” – що Вам ще потрібно? Ісус запитує: “Де інші дев’ять?” Напевно вони займалися

своїми справами, напевно у них було дуже багато невирішених справ. Але їх справжнє місце було біля Ісуса, щоб дякувати Йому за Його благодать у їх житті.

В цьому році ми святкуємо 30-річчя нашої церкви. Два роки тому відбулася передача лідерства від місіонерів до місцевих пастирів. Тому нам потрібно уважно роздивитися ті камені, які поклали місіонери щоб ми знали, що Бог сильний, щоб ми боялися Бога та були мудрими зараз у нашому служінні.

Я згадаю лише декілька етапів такої Божої роботи.

Запрошення. Коли місіонери приїхали в Україну, тільки недавно розпався Сов’єтський Союз. Місіонери погано знали мову. Студенти ставилися до них підозріло, тому що в Сов’єтському Союзі кожен іноземець був потенційним шпигуном. Запросити студентів до вивчення Біблії та церкви здавалося неможливим, тому що вони росли в атмосфері атеїзму, а релігію вважали опіумом для народів. Але Бог зробив через них велику справу, і багато студентів приходили вивчати Біблію та на богослужіння. Коли одна місіонерка запросила мене на вивчення Біблії, я хотів сказати “Ні”, але відповів “Так”. Коли я вперше прийшов на богослужіння, зал був повним молоді. Це була велика та потужна Божа робота.

Учнівство. Хоча в церкву приходило багато студентів та вивчали Біблію, Ісус не був на першому місці в їх житті. Для них просто було цікаво поспілкуватися з іноземцями. Вони вважали м. Петра не місіонером чи пастирем, а просто своїм другом, і називали його “Петя”. Однак на пасхальній конференції в Пущі-Водиці в 1994 р. кілька учнів підписали клятву учнівства. Це був перший раз, коли християнство стало чимось більшим, ніж просто цікава тусовка. І це була велика Божа робота.

Створення сімей. Довірити створення своєї сім’ї Богу нелегко. Але без цього неможливе учнівство. Бо якщо я не можу довірити Богові створення сім’ї з людиною, з якою проживу кілька десятків років, то як можу довірити Богові свою вічність? Один брат вивчав Біблію весь час навчання в університеті. Але коли перед ним став вибір: учнівство чи одруження на київлянці, він вибрав останнє та втік з церкви. В 1996 р. Бог вчинив історичну подію: Авраам та Марія створили сім’ю вірою. Вони показали, що серйозно ставляться до Бога, в Якого вірять, так що довіряють Йому свою сім’ю. Вони показали гарний приклад, якому з часом послідували інші.

Десятина. У час становлення церкви UBF грошей не вистачало на базові потреби, навіть на зубну пасту. Усі були бідні. Але місіонери з самого початку поклали основу десятин: десятина належить Богові, її потрібно віддавати. Сама суть християнства у тому, що ми маємо віддавати. Учні почали віддавати

десятину, навіть коли знали, що грошей в цьому міс. не вистачить. З часом Бог благословив Київську церкву. Ми не живемо на пожертви інших церков, ми не залежимо матеріально від пожертв інших церков. У нас немає боргів. У нас є прекрасна будівля церкви. Ба більше, ми можемо віддавати іншим.

Пастирство. Місіонери з самого початку закликали своїх біблійних студентів служити іншим, молитися за них, звертати на них увагу. Це здавалося неможливим, тому що ми звикли звертати увагу лише на самих себе. Місіонери казали: “Ви маєте нести відповідальність за свій народ”. Бог благословив їх віру і поставив багато місцевих пастирів, які піклуються про інших.

І це лише деякі приклади того каміння, яке було закладене Богом за 30 р. Київського UBF. Наразі перед нами стоять серйозні і в дечому схожі виклики: як запрошувати молодь до Христа? Як допомагати їм ставати учнями Ісуса Христа, а не споживачами релігійних послуг? Як берегти єдність у спільноті? Як служити нашим дітям, щоб вони пізнали Ісуса Христа? Як чинити вплив на суспільство, а не ховатися за церковними стінами? Як зростати та поширюватись? І коли нам здається, що це неможливо, нам потрібно запитати: “Що це за каміння?” Подивіться ще раз на 24 вірш:

24 щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні.

За цим камінням ми бачимо великого Бога, для Якого немає нічого неможливого. Хай Господь допоможе нам пам’ятати ті великі справи, які Він вчинив в нашій церкві протягом 30 р. І хай Господь дасть нам через це боятися лише Його одного і не боятися викликів, які стоять перед нами. Хай через наше служіння усі народи землі пізнають Господа.

(п. Яків)

ОБК 2021: Проповідь “Любов Небесного Батька” (Від Луки 15:11-32)

Любов Небесного Батька

Від Луки 15:11-32

Ключовий вірш 20 : “І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!”

Людям потрібна любов. Немає різниці це немовля чи доросла людина. Кожен потребує любові, але чи може людина любити не пізнавши справжньої любові, де її знайти?

Читаючи євангеліє можемо помітити що Ісус завжди був серед людей. Він не нехтував ніким, в 1 вірші 15 розділу написано:

Наближатися до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

Але фарисеям та книжникам не подобались грішники, тому вони виступили з критикою. Як відповів їм Ісус? Він не прогнав грішників і не прогнав фарисеїв, а натомість розповів їм кілька притч. Одна з них – притча про блудного сина.

Прочитаймо 11-й вірш: “І Він оповів: У чоловіка одного було 2 сини”. В 12 вірші ми бачимо чого хотів молодший син:

І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.

Цьому сину набрид батьківський дім і він вирішив, що йому треба змінити обстановку. Так як кишенькових грошей в нього не було, він попросив у Батька належну частину маєтку наперед, так, ніби Батько вже помер.

Що зробив батько? Він просто поділив поміж ними маєток”. Він розумів, що неможливо змусити сина любити, але не дав йому приводу сумніватись в батьківській любові.

Луки 15:13

13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

Син швидко зібрав речі і поїхав реалізувати свою свободу від батька. Ісус єдиним реченням показав, якими насправді були його наміри: і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно”.

Луки 15:14-16

14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.15І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його

на поля свої пасти свиней.16І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Насолода світом та тим, що цей світ пропонує, була недовгою. Спочатку світ здається таким прекрасним, але коли з’являються проблеми, тоді починаєш помічати: цей світ також бідує. Брак коштів змусив розбещеного юнака шукати роботу в місцевого фермера, “а той вислав його на поля свої пасти свиней.” Ісус розповів цю історію в країні, де свині це нечисті тварини. Цим Він ясно показав, що глибина морального падіння сина була максимально можливою.

Лука 15:17

17 Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

Син спам’ятався. Раніше його засліплювали мрії про багатство й свободу від батька, а голод допоміг йому спам’ятатися. Він зрозумів, що добре не з грошима а з батьком. Син одразу зробив другий крок, прийнявши важливе рішення:

Луки 15:18-19

18 Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…

Погляньте на початок 18 вірша: Устану, і піду я до батька свого. Тут важливе одне слово: БАТЬКО. Блудний син хотів підкорятися не якомусь жорстокому власнику. Він хотів піти туди, де був рідний дім, де немає голоду й приниження, де батьківське серце билось любовью, він хотів в те місце, яке може назвати домом. Але тепер він усвідомив, наскільки поганим був його вчинок по відношенню до батька і перед Богом.

Блудний син зрозумів, що Недостойний я вже зватись сином твоїм, і тому він хотів попроситися в найми до батька. У нього було тільки одне бажання та одна ціль: бути з батьком. І він пішов.

Луки 15:20

20І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

Коли блудний син був ще далеко, тато побачив його. Він побачив його не випадково, він чекав сина з того моменту, коли той пішов. Біблія говорить, що саме так Бог чекає на повернення кожного грішника. Євангеліє – це звістка про те, що Бог біжить на зустріч грішнику. ”і побіг він, і кинувсь на шию йому і зачав цілувати його! ” – тільки подумайте, як пахло від сина-свинопаса! Батько не згидував, не попросив піти спочатку в душ, ні, він кинувся йому на шию. Він прийняв Його таким, який він був. Він пробачив йому все.

Єдине, що хоче Ісус – це щоб ми звернулись до Нього. Не треба чекати поки я стану святим, без Ісуса це неможливо, треба приходити таким який ти є.

“21І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…”

В репетиції перед зустріччю, син хотів сказати ще дещо. Погляньте на вірш 19: ” Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…”. Тепер нічого батьку не пропонує. Йому вистачає того, що тато любить його і пробачає. Він не хоче чогось отримати від батька. Йому важливий сам батько.

“22 А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.”

Батько відновив статус сина, давши йому новий костюм, блискучий перстень і нове взуття. Новим одягом він покрив ганьбу свого сина. Перстень повернув синівську владу. Взуття показало його підвищене становище як сина господаря.

Так само Бог відновлює грішника. Гріх покрив нас ганьбою, а Христос дає свою праведність. Гріх зробив нас слабкими і боязкими, а Христос дає нам силу і владу. Гріх зробив нас нікому непотрібними, а Христос зробив нас славними божими дітьми.

Далі повеління для слуг продовжилось23 Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,24 бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

трохи раніше в цьому розділі Ісус казав, що, коли один грішник кається, на небесах буде величезна радість.

Але другий син не розділив таку радість.

“25 А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.26І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?27 А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.28І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.”

Старший син був хороший, він багато працював і нікуди не тікав з дому. Але коли він побачив, як батько зустрів його брата, він не зрадів, а розгнівався, так що батьку довелося вийти і вмовляти його. Два рази в цій притчі батько виходив на вулицю: спочатку щоб зустріти блудного сина, другий, щоб вмовити ввійти старшого сина.

“29 А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…”

В словах старшого сина не вистачає одного слова, того самого рятівного слова: “БАТЬКО”. Він ніби виставляє рахунок, в якому перераховує все: свою покірливість, працелюбство, свої достоїнства та добрі вчинки.

30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…

Він каже не “мій брат”, а “твій син”. Те що молодший син розтратив гроші, не дає йому спокою. Але його бажання – такі самі. Він хоче отримати свою частину маєтку і не хоче ділити її з блудним братом. Що ж відповів йому батько?

“31І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!”

Батько звертається до нього “ДИТИНО”, нагадуючи, які між ними стосунки. Маєток належить йому не тому що він працював, а тому що він його син, а його брат – теж син.

32 Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

Бог – люблячий батько, Він приймає і того хто по вуха заліз в гріх, і того хто ходить в церкву, або займається служінням, але забув любов Небесного Батька і робить це заради якоїсь вигоди чи похвали.

Бог любив нас коли ми були грішниками і віддав Свого Сина для нашого викуплення. Кожному з нас потрібна Божа любов.

Господь мій люблячий батько.

Цю фразу я навчилася говори і думала що розумію її, але готуючи цю проповідь, я багато чого усвідомила.

Так сталося що я росла у бабусі з дідусем, а мої батьки були розлучені. Будучи вже віруючою людиною, я завжди говорила своєму пастирю що пробачила своїх батьків, і не тримаю на них тих ніяких дитячих образ. Під словами “не тримаю образ” розуміється дещо більше, я просто не усвідомлюючи того, викинула батьків з голови.

Я думаю що по більшій мірі відношусь до молодшого сина. В дитячі роки я ходила у воскресну школу, молилася. В 13річному віці я поступила в ліцей. Приблизно з цього часу я почала віддаляється від Бога, та мене це не бентежило.

І як же без пошуку вдаваної любові.. В 17 років я замислилась над тим, а чому це я одна, коли всі навколо зустрічаються. Але навіть тоді Бог зберіг мене. Але порожнечу я ніяк не могла заповнити нічим. Неправильні розуміння стосунки між батьками та до мене, як до дитини дало тріщини в моєму серці. Так я ще 2 рази намагалась витягнути любов від людей, які самі потребували її. Останній раз, ледь не вийшла заміж просто аби втікти від проблем. Та Бог вже вибрав мене, Він познайомив мене з пастир Ханною. Я на той час почала шукати Бога, але ще була далека від покаяння. Я знаю, що Ісус люблячий батько, і він чекав свою блудну доньку. Коли я покинула Його, він беріг стосунки, хоч і не маючи частини маєтку, я ні в чому не мала потреби.

Переїхавши в Київ, я почала жити з батьком. Для мене це було щось дивовижне, я думала що нарешті зможу набратися той ”батьківської” любові, якої мені не вистачало. Але ці сподівання були марними, бо що можна взяти від людини, яка сама цього шукає.

Взагалі тема стосунків між людьми не проста річ, а особливо стосунки в сім’ї. Зараз для мене створюють гарний приклад сім’ї це сім’я П.Діми та П.Ханни. Я бачу які повинні бути стосунки з дитиною та один до одного. П.Діма завжди радий відповідати на мої питання стосовно подій в біблії, розповідає цікаві історії, та головне він показує мені любов батька.

Обмірковуючи це, та впускаючи це слово від Господа в своє серце, я відчуваю що Господь любить мене. Він чекав коли я здавалась, а зараз приймає мене. Дає новий одяг покривши мою ганьбу, дав мені перстень, мою віру – якою я можу проповідувати, що Бог є любов, дав взуття, – силу, якою я можу долати труднощі, покладаючись на Господа.

Батько чекав коли син повернеться, і радів коли це сталось. Тато поставив в пріоритет стосунки з сином, ніж маєток, він мав надію, що через стосунки і любов його дитя повернеться, і це допомогло залишити спогад любові в серці юнака. Цей спогад був захований, його замінило розпусне життя, гроші. Але коли все закінчилось, все що в нього залишилось – це спогади про багате життя, достаток в усьому і батько, який показав любов. Саме спогад про любов батька дав сили повернутися додому.

Господь сповнив моє серце Своєю любов’ю через цю притчу. Це була і є моя тема молитви, мати таке ж серце, як у Ісуса, і через притчу я можу бачити це любляче серце, яке готове постійно давати, і завжди готове чекати. Через це я глибше пізнала Бога, і хочу пізнавати та дарувати Його любов все своє земне життя. І тепер з впевненістю я можу сказати “Господь мій люблячий батько”. Амінь

Бог-Отець сердечно очікує повернення всіх блудних дітей з розкаяними серцями. Того, хто з вірою приходить до Ісуса, Він приймає як Свою дитину і дарує світле, радісне, цінне перед Богом життя та любов, яку нам може показати тільки Ісус. Його любов безкорисна, і Він любить нас незалежно від того, що ми зробили. Справжня любов є Тільки в Ісусі Христі. Амінь.

__ Молитва: Господь, я вдячна за Твою велику любов, любов нашого Небесного Отця, Який очікує на повернення всіх блудних грішників, щоб прийняти нас дітьми Бога. Амінь __

(п. Руслана)