Записи

“НЕ ВТОМЛЮЙТЕСЯ РОБИТИ ДОБРО”

2-е Солунян 3:1-18
Ключовий вірш 3:13

1. Поміркуйте над проханням Павла про молитву (1). Яка роль молитви в поширенні Євангелії? Як
це може вплинути на ваше молитовне життя в нинішніх обставинах? Знайдіть контраст між людьми та Господом у віршах 2-3. В чому переконаний Павло (4) і про що молиться (5)?
2. Що апостоли наказали солунянам? (6) Як вони навчали їх цього на власному прикладі? (6б-10) Чому так важливо дбати про себе і не залежати від щедрості інших християн? (1 Сол. 4:12) Як приклад працьовитості Павла надихає Вас у вашому особистому та професійному житті?
3. Що почули апостоли? (11) Чому бездіяльні люди погано впливають на інших? Що означає “пхаються до всього”? Що апостоли наказали і до чого закликали таких людей? (12) Прочитайте 13-й вірш. Що вони сказали решті? Як ми можемо так жити?
4. Що Павло радив робити з людьми, які відмовлялися слухати настанови апостолів? (14, 15; див. також вірш 6) Яка мета цього? Як це впливає на ваше розуміння християнської дисципліни?
5. Як Павло благословив їх? (16) Як Ви можете плекати мир Господній у своєму житті? Чому важливо що привітання Павло написав сам? (17) Як заключне благословення підбадьорює Вас у вашій вірі? (18) Як цей розділ поглибив Ваше розуміння балансу між благодаттю і дисципліною в християнському житті? Що постійна Божа присутність, розкрита в цьому розділі, означає для вас під час особистих випробувань та труднощів?

ВІЧНА ПОТІХА ТА ДОБРА НАДІЯ

2-е Солунян 2:1-17

Ключові вірші 2:16,17 : “Сам же Госпо́дь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благода́ті вічну потіху та добру надію, — нехай ваші серця Він поті́шить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!”

В сьогоднішньому уривку Павло втішає солунян, які були схвильовані і, навіть, нажахані. Що їх так нажахало? Пам’ятаєте, ще вивчаючи перше послання Павла до солунян, ми казали, що тема другого приходу Господа дуже хвилювала солунян. Ще будучи в них Павло навчав їх про другий прихід Господа Ісуса. Але через те, що він був змушений швидко залишити їх, то багато тем не були до кінця відкриті і так і залишились незрозумілими. В солунян лишилось багато питань про другий Прихід. Серед тиску гонінь, які вони зазнали з самого початку їх віри, вони особливо очікували, що Господь Ісус скоро прийде і забере їх у Своє Царство. І тому вони багато говорили про це. Як це станеться, коли? Як нам не пропустити цю подію? Але як ми казали, на той час в них ще не було Нового Заповіту. А самі солуняни були переважно з язичників. Вони не знали і Старого Заповіту. Відсутність апостолів, відсутність пізнань Писання зробили їх легкою здобиччю для маніпуляцій фальшивими вчителями. Це дуже засмутило Павла, тому що, навіть його перший лист солуняни зрозуміли дещо спотворено. Вони боялися за своє життя та були вразливими перед кимось, хто стверджував, що Ісус уже повернувся, «як злодій уночі», як Павло описав у своєму першому листі (1 Сол. 5:2)

Тому в сьогоднішньому уривку Павло повертається до конкретно питання Другого приходу Господа. Він послідовно показує неправдивість фальшивих вчителів і натякає, що, насправді, ці люди є частиною системи, яка вже діє і буде намагатись зводити навіть віруючих. І це буде тривати, аж до часу другого приходу Господа Христа.

Але також він втішає їх показуючи, що повернення Господа Ісуса має вселяти віруючим надію та впевненість, а не страх! Страх породжується незнанням Божих обітниць. Тому їм треба зростати в пізнанні того, що Бог дав їм – вічну потіху і добру надію через Євангелію.

Давайте подивимось вірші 1,2: Благаємо ж, бра́ття, ми вас, щодо прихо́ду Господа нашого Ісуса Христа й нашого згрома́дження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, — ніби вже настав день Господній.

В цих словах ми бачимо жаль Павла, через те, яке відчуття викликало другий прихід Господа в солунян. Чому? Бо, на переконання Павла, для віруючих думки про прихід Ісуса має давати радість і надію, але аж ніяк не хвилювання і навіть жах. З другого вірша ми бачимо, що були людина чи група людей, які різними способами намагались маніпулювали молодими віруючими, що вже настав день Господній. Для того, щоб надати авторитетності своїй брехні ці фальшиві вчителі казали, що взяли це з якихось особливих листів від Павла. А інший казав: Дух відкрив мені це…

А що для солунян це означало, що вже настав день Господній? Раз це сталось без їх відома, то Господь не забрав їх на зустріч з Ним. Значить, вони не в числі обраних. Вони залишені, покинуті Господом, вони не будуть в Його славному Царстві навіки. Це страшно бути залишеними. Правду кажучи, коли я тільки навернувся і читав слова Ісуса про Його прихід: Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться. Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться. Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш. (Мат. 24: 40-42) то теж мав острах, чи я буду в числі тих, кого візьмуть, чи серед ти хто залишиться.

В часи потрясінь і катастроф, люди особливо починають цікавитись другим приходом Господа. І в цей час з’являється особливо багато маніпуляцій. Павло мав на меті не дати пізнішим читачам підживлення для апокаліптичних маніпуляцій. Скоріше, він намагається втішити солунян, згадуючи вчення Ісуса, який сказав, що події, які приведуть до його повернення, будуть дуже публічними та очевидними для віруючих.

Яка ж відповідь Павла на страхи які насаджували фальшиві вчителі? Що він хоче дати зрозуміти солунянам? Давайте прочитаємо вірш 3: Хай ніхто жодним способом вас не зведе́! Бо той день не настане, аж перше при́йде відсту́плення, і ви́явиться беззако́нник, призна́чений на погибіль. Він каже: хай ніхто жодним способом вас не зведе. Павло одразу називає тих, хто каже ніби вже настав день Господній – зводниками тобто обманщиками. Ці зводники роблять це, бо нажаханими людьми легко маніпулювати і використовувати для свого зиску.

І далі, з наступних віршів ми бачимо, що Павло не ставить собі за ціль тут детально розказувати про те, що діятиметься під час другого Приходу. Ні, ціль Павла нагадати їм те, що вони вже знали, але забули, заспокоїти, що цей день, насправді, ще не настав і їм не треба жахатись. Бо перед другим приходом Господа ще мають виконатись певні умови. І, нарешті, дати втіху і надію в другім приході Господа Ісуса.

Які ж умови? Ось такі: Бо той день не настане, аж перше при́йде відсту́плення, і ви́явиться беззако́нник, призна́чений на погибіль. Отже, перше що має статись прямо перед другим приходом Господа – прийде відступлення, а з ним виявиться беззаконник.

Що ж це за відступлення? Звісно, коли Павло говорить про відступлення, то він має на увазі відступлення серед тих, хто називає себе християнами. Господь Ісус попереджав, що ще перед Його приходом з’являться багато неправдивих христів, які прийдуть в Його Ім’я і будуть намагатись звести обраних. Мт.24:4-6 Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів! 5 Бо багато хто при́йде в Ім’я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох. Проте, далі Господь добавляє: Але це не кінець ще. І ми знаємо, що протягом всієї історії церкви з’являлось багато людей, які називали себе христами і таки зводили багатьох людей, не твердих в вірі і пізнанні Господа. І останнім часом таких обманщиків стає лише більше. Ці обманщики з’являються з середовища християн. І хоча вони проголошують себе христами, вони не поводяться як Господь Ісус і близько: маніпулюють людьми, вимагаючи фінанси і повної покори собі, а не Богу.

Отже відступлення продовжуються протягом всієї історії церкви. Як каже Павло в 7 вірші : Бо вже діється таємни́ця беззако́ння. І ті хто намагався звести солунян, були частиною цієї таємниці беззаконня.

А що ж тоді це за особливе відступлення? Сам Господь про нього говорив так: 10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти. 11 Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х. 12 І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не. (Мт.24:10-12,24) І далі: 24 Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних.

Під час цього відступлення будуть багато фальшивих пророків і христів які будуть чинити великі ознаки та чуда, щоб звести, коли можна і вибраних. Неправдиві христи і неправдиві пророки – проголошуватимуть оману, видаючи це як відкриття від Бога. Ці одкровення будуть виглядати переконливими для багатьох людей, бо будуть супроводжуватись великими ознаками і чудесами. Але такі одкровення не матимуть нічого спільного з Божим Словом. Їх ціль спокусити, звести віруючих у невір’я і гріх.

А тоді серед них, каже Павло, виявиться один, якого він називає беззакоником, призначеним на погибіль. Що ж Павло каже про нього? Подивіться вірші 4, а також 8,9:

що противиться та несеться над усе, зване Богом чи свя́тощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. 8 І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Госпо́дь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’я́вленням прихо́ду Свого. 9 Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою й зна́ками та з неправдивими чу́дами.

Отже беззаконик, або як його називає апостол Іван – антихрист, коли прийде, буде противитись всьому Божому. Він займе місце Бога в тому, що належить Богу і навіть видаватиме себе за Бога. Через вірші 5-7 ми бачимо, що ціль Павла зараз нагадати, те що солуняни вже насправді знали про те, що має передувати приходу Господа. І показати, що історія не є нагромадженням випадкових подій. Вона послідовна і повністю контролюється Богом, тому їм не треба жахатись. Навіть прихід беззаконника, коли це станеться.

Його прихід – за чином сатани – буде з усякою силою чинити ознаки і неправдиві чуда. Але в 10 вірші Павло каже, що це все діятиме на тих, хто гине, бо любови правди вони не прийняли́, щоб їм спастися. Чому ці люди не приймають любові правди? Павло віповідає, вірші 11, 12: І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засу́джені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправедність.

Це сумно, але люди самі обирають не вірити Богу і не коритись Його слову. Це не наслідок, того, що вони не можуть повірити. Це наслідок їх свідомого вибору – вірити в неправду і навіть любити її. Про це Павло більш детально напише 1 розділі послання до Римлян, починаючи з 18 вірша і до кінця розділу: Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою… Це не так просто любити неправду. Це вимагає зусиль – потрібно гамувати правду неправдою. Бо все навколо, все творіння, свідчить, кричить про Дивовижного Бога Творця, про Його велич і силу і премудрість.

Коли вам хтось каже: покажи мені Його і я повірю. Не вірте, що він чи вона кажуть це щиро. Вони бачуть, але гамують в собі правду, вони її не люблять, бо полюбили неправденість. А щоб полегшити собі ці зусилля, вони обирають вчителів неправди: за своїми пожадливостями виберуть собі вчителі́в, щоб вони їхні ву́ха вле́щували (2 Тим.4:3). Але такий вибір має свої наслідки – вічне засудження. Вони розділять долю з беззаконником, якого Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх. Знамена і чудеса беззаконника не врятують. Про це писав ще пророк Ісая: І вдарить Він землю жезло́м Своїх уст, а ві́ддихом губ Своїх смерть заподі́є безбожному. (Іс.11:4б)

А що ж стосовно самих солунян? Давайте прочитаємо вірші 13,14: А ми за́вжди повинні дякувати Богові за вас, улю́блені Господом бра́ття, що Бог вибрав вас споча́тку на спасі́ння освя́ченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Єва́нгелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа.

Бог вибрав їх від початку. Ще до створення світу, Він вибрав їх на спасіння. Він знає кожного по імені. Він освятив їх Духом через віру в правду Божого Слова. Для цього Бог покликав їх через Євангелію, яку проповідував Павло, щоб дати їм славу Господа нашого Ісуса Христа. Ось брати мої, про що вам потрібно роздумувати, каже Павло. Не про ознаки, дати, закопуватись в надумані деталі, яких ви не розумієте. А в те що ви вибрані Богом. Він спас вас і Він дав нам славу Господа Ісуса. Тому не треба боятись. Чи ж жінка забу́де своє немовля́, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабува́ли, то Я не забу́ду про тебе! (Іс.49:15). Бог знає своїх і Він ніколи не забуде їх і не залишить.

Брати і сестри, ці слова стосуються і нас, хто повірив в Євангелію. Ви повірили в неї, бо Бог вибрав вас від початку і дав вам славу Господа Ісуса.

Павло знав, що те що приховане, має лишатись прихованим до часу, коли воно стане явне для всіх. Що ж зараз потрібно робити? Павло відповідає в 15 вірші: Отже, бра́ття, стійте й тримайтеся переда́нь, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посла́нням. Ось, що треба – вивчайте те, що вас навчали апостоли. Тримайтесь цього і ви не похитнеться. Брати сестри. В нас є перевага перед солунянами. Все, що мали ці молоді віруючі – передання і ось ці послання Ми маємо Писання, ми маємо як Старий заповіт, так і Новий, а вони лише передання і ці ось послання. То тим більше маємо бути вдячними Богу за Його слово, вивчати його і пізнавати те спасіння яке відкрилось нам.

Подивіться вірші 16, 17:
Сам же Госпо́дь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благода́ті вічну потіху та добру надію, — нехай ваші серця Він поті́шить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!

Ці вірші – молитва Павла за солунян. Він довіряє їх Богу і покладаєтсья на Божу любов і благодать. В Своїй любові і благодаті Бог дав нам вічну потіху і добру надію на Його Прихід. Чи потішає вас Божа любов і благодать? Бог вибрав нас, не тому що в нас знайшов щось достойне, Він вибрав нас бо Сам так захотів і через Духа Святого дав нам повірити в Божу правду.

О благодать, спасенний я

З безодні тьми і бід.

Був мертвий — чудом став живий,

Прозрів і бачу світ.

Словам Господнім вірю я,

Моя могутність в Нім,

Надія, віра Він моя На всіх шляхах моїх.

Павло молиться, щоб Бог потішив і зміцнив солунян у всякому доброму ділі і слові. Брати і сестри, в час потрясінь Павло закликає нас зміцнятись Божій ласці, доброму ділі і слові тоді і ми будемо готові до Його приходу, якщо це станеться за нашого життя. Практичні діла, замість суперечок і маніпуляцій грунтовне вивчення слова Божого – ось що дає нам стояти твердо і не хитатись. Я дякую за вічну потіху та добру надію яку ми маємо в Його приході. Нехай Господь допоможе нам бути бадьорими і бути готовими до Його приходу.

(п. Дмитро)

2-е Солунян 2:1-17

Ключовий вірш 2:16,17

1. Прочитайте вірші 1-2, яке питання продовжувало викликати хвилювання в солунських віруючих? Чому(5)? Яким чином розповсюджувались фейки що до другого приходу Господа Ісуса? Які відчуття породжували що до прихо́ду Господа Ісуса Христа і згрома́дження до Нього віруючих?

2. Прочитайте вірші 3-4. З якою ціллю розповсюджувались подібні фейки фальшивими вчителями? Опишіть умови, які мають бути виконані до настання «того дня». Як “настання” відсту́плення пов’язане з «ви́явленням» беззаконника? Що цей уривок говорить нам про «беззаконика»(3,4,9,10)?

3. Прочитайте проти 5-7. Що стримує беззаконника (Рим 13:1,2; Одкр. 2:1-3:22; Бут. 6:3)? Чому він стримується? Але коли йому буде дозволено з’явитися? Що ми можемо тут дізнатися про Бога (Екк 3:11; Іс 45:7; Рим 11:36)?

4. Прочитайте вірші 8-12 і опишіть: (1) причину, чому люди гинуть; і (2) спосіб не загинути, а бути спасенним. Згідно з цим уривком, Хто тримає ключ до засудження чи спасіння?

5. Прочитайте вірші 13-15 і опишіть: (1) роль Бога; і (2) роль людини в досягненні спасіння людини. В чому Павло був впевнений що до солунських віруючих (13)? Що означає «отримати славу Господа нашого Ісуса Христа”? До чого Павло закликає солунян, щоб більше не бути зведеними і не жахатись (15)?

6. Прочитайте вірші 16-17. Як Павло молиться за солунян? Які почуття мають викликати думки про другий прихід Господа Ісуса в віруючих? Що має нас втішати? До чого має спонукати нас усвідомлення другого приходу?

ЩОБ У ВАС ПРОСЛАВИЛОСЯ ІМ’Я ГОСПОДА
2-е Солунян 1:1-12
Ключові вірші 11,12

1. Вірші 1-4. Коли і навіщо Павло написав 2го листа до солунян? Як він вітає і благословляє цю церкву? За що Павло дякує Богу? Чому так важливо, щоб віра і любов зростали? Який вплив віра, любов і терпеливість солунян впливали на інші церкви (1Сол.1:7)?
2. Вірші 5-7. В чому Павло бачить доказ праведного Божого суду? Яким чином солуняни мали стати гідними Божого Царства? Що Божа справедливість обіцяє гонителям? Що вона обіцяє утискуваним? Коли здійсниться ця справедливість?
3. Вірші 7-10. Яким буде з’явлення Господа Ісуса? Що очікує тих, хто не слухається Євангелії? Що означає, що Христос прийде «прославитися між Своїми святими»?
4. Вірші 11-12. До якої молитви спонукала Павла віра в другий прихід Христа? Що значить, бути гідними покликання? Як в нас і в наших життях має прославитися імʼя Господа? Як ми маємо бути прославлені в Ньому?

Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте!

1-е Солунян 5:12-28

Ключові вірші 5:16-18 : “Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас”

На цьому Богослужінні ми завершуємо розглядати 1 послання до Солунян. Це послання доволі коротке. І тому хотілося б дізнатися більше про цю приємну спільноту віруючих в Солунях. Чи не так? На жаль, Павло обмежує нас лише умовними 5-ма розділами, які підійшли до кінця. Проте навіть з цього ми вчилися від них багатьом чеснотам, які можна взяти за приклад і для нашого життя віри.

Особисто мене вразила зрілість і стійкість солунян. Павло із співробітниками служив їм лише 3 тижні і після чого був змушений покинути їх. Здавалося, що цього було занадто мало, щоб увірувати і послідувати за Христом. Але їх рішучість вражає. Заради Христа вони відкинули поклоніння ідолам, чим прирекли себе на гоніння від своїх співгромадян. І, навпаки, з радістю, не зважаючи на утиски, прийняли слово Боже так, що навіть Павло називає їх взірцем для всіх християн не тільки для Македонії і Ахаї, але й далеко поза їх межами

Їх віра і любов стала втішеням для апостолів в часи біди і горя. Їх вірність Богу не похитнулася обставинами розлуки з ними, а стала приводом радості і спокою для них.

Також мене вразило батьківське серце Павла до своїх духовних дітей з Солуні. Він боляче переживає їх розлучення. Хоча сатана не дозволяє йому прийти до них особисто, він шукає інші можливості донести їм слова підтримки і укріплення. І знаходить через Тимофія. Він сердечно піклується про повноту їх віри. Він ревно молиться, щоб Бог наповнив їх любов’ю, зміцнив їх серця, зробив бездоганними. Врешті він не раз нагадує їм надію на Христа, який прийде і назавжди підхопить церкву до Себе.

Сьогодні ми підійшли до останнього уривку цього Послання. В ньому Павло дає заключні настанови для їх християнського життя. Ці настанови спонукають солунян піклуватися не тільки про себе, а й думати про свою спільноту. Ціллю Павла було побудувати спільноту, яка є здоровою і сильною у Христі. Яка має єдність серед вороже налаштованого, ідолопоклонницького середовища. Щоб брати і сестри в Солунях мали поміж собою повагу і любов. Не чинили один одному зла. Були прекрасною церквою, через яку Бог буде здійснювати Свою волю і викупну роботу в тому місці.

Тому і для нас, для нашої спільноти, все, чому навчав Павло солунян так само актуально і корисно.

Отже, погляньмо на вірші (12-13): “12 Просимо вас, брати: шануйте тих, хто працює між вами, наставлені над вами в Господі, й тих, хто напоумлює вас; 13 виявляйте до них велику любов за їхню працю. Майте мир між собою.”

Всі ми є братами і сестрами у Христі – дітьми одного Отця Бога. Але ми не є віруючими кожен сам по собі. Ми належимо до тіла Христового, його Церкви, головою якої є Ісус. Через свою святу Церкву Бог являє свою волю і звершує своє служіння тут на землі. Він поставив лідерів в його Церкві, щоб вони піклувалися про неї і збудовували її на справу Божу. В Еф. 4:11-12 говориться: “11 Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та

1

вчителями,12 щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла…”

Будучи молодою церквою, солуняни повинні були навчитися визнавати своїх лідерів. Приймати духовний порядок і з повагою ставитися до тих, хто служив їм словом і ділом як наставник від Бога.

“Шануйте тих,… хто напоумлює вас…” говорить Павло, “виявляйте до них велику любов за їхню працю” Чому необхідно шанувати своїх лідерів? Чи говориться тут про корпоративні стосунки, наприклад, як між директором на фірмі і його підлеглим? Звичайно, що ні! Тут Павло говорить про атмосферу, в якій і старші, і рядові члени церкви – всі об’єднанні однією метою – сердечно служити Богові. Коли існує атмосфери любові та поваги, Божа робота виконується плідно. Кожен член церкви має знати свою роль чи служіння і робити це вірно. Разом з тим кожен має і поважати, і цінувати інших та співпрацювати з ними. Коли всі члени працюють разом, то Церква жива і плідна. Але якщо між лідерами і членами Церкви виникають конфлікти і непорозуміння, Церква хворіє і не функціонує належним чином. Така Церква не зможе служити невіруючим людям. Не буде готова приймати їх рани і біль, адже і сама не є здоровою. “Майте мир між собою”, говорить Павло. Таким чином він закликає не тільки старійшин, і не тільки рядових членів церкви, а всіх бути відповідальними перед Богом за Його спільноту. Бути духовно дорослими, підкорити себе, свої бажання, іноді свої образи і незадоволення єдиній спільній справі – служінню тілу Христовому.

Погляньмо на вірші ( 14-15 ): “14 Просимо вас, брати: напоумляйте тих, хто порушує порядок, підбадьорюйте малодушних, захищайте немічних, будьте терпеливими до всіх. 15 Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного і для всіх.”

У 14 вірші Павло говорить про те, як правильно реагувати на різні складнощі, що виникають серед братів та сестер. Якщо є такі, хто порушує порядок, то їх варто напоумляти, з любов’ю наставляти, не дозволяти їм робити із служіння хаос і балаган. Деякі стають ледачими. Не мають постійної роботи, мандрують від церкви до церкви, від зібрання до зібрання. Шукають, чого б отримати задарма та з ким би поточити ляси. Як говорить Павло в (4:11), краще працювати, мати гідність серед невіруючих, бути не попрошайками, а навпаки благословляти інших.

Також Павло говорить тут і про малодушних та немічних. “Малодушних” каже він підбадьорюйте, а “немічних” захищайте. Ми повинні підтримувати зневірених. Люди стають зневіреними з різних причин – це може бути смерть близьких, зруйновані стосунки, особисті невдачі. Люди можуть бути слабкими у вірі, мати вади тілесного чи розумового розвитку. Засмучені люди дуже вразливі і крихкі ментально. Вони потребують плече підтримки і розуміння. Тому до кожного з них має бути свій обережний підхід. Важливо не обтяжувати їх непосильними ношами, а працювати поруч з ними, доки вони не стануть сильними.

Врешті, нам треба навчитися бути терпеливими один до одного. В окремих випадках це дуже тяжко. Але маємо пам’ятати, що ми грішники і Бог є терпеливим до нас.

У 15 му вірші говориться: “Стережіться, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло”. Ми знаємо, що Церква – це тіло Христове. Але складається воно із людей грішних і недосконалих. Коли ми розкаялись і освятились вірою в Ісуса, ми прийняли рішення жити перед Богом і наслідувати Його. Проте наш гріховний бэкграунд все одно проявляється. Ми все ще маємо гріховну природу і залишки своєї самоправедності. Навмисно чи ні, звичайно, як правило, ненавмисно, але ми можемо ранити один

2

одного. Можемо осуджувати, можемо ігнорувати, можемо завдати кривди різким тоном, образливими словами і т.д. Все це може породжувати напругу в церкві, формувати недовіру поміж собою, що врешті призведе до руйнування стосунків, а з ними і служіння Богові.

Тому Павло говорить: “завжди дбайте про добро один для одного і для всіх.” Його рекомендація робити добро один одному є протиотрутою злу. І хоча непорозумінь уникнути навряд чи вдасться, але треба знаходити в собі сили пробачати і приймати один одного. Це правило спрямоване на захист Церкви від руйнування. Коли ми робимо добро один одному, то Церква може розбудовуватися і бути здоровою.

По-гляньмо на вірші (16-18) (разом):“16 Завжди радійте, 17 невпинно моліться, 18 за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас.”

В цьому Посланні Павло говорить про Божу волю в двох місцях – в (4:3) і в (5:18). В першому випадку, в 4 розділі, Павло говорить, чого не варто робити, щоб догодити Божій волі: не чинити розпусти, не дозволяти впливу пожадливій похоті. В другому випадку, в 5у розділі, навпаки, що треба робити, щоб догодити Божій волі: завжди радіти, молитися і бути вдячними. Отже, бачимо, що воля Бога для нас – це життя в чистоті і святості. Це безперестанне спілкування з Ним в молитві, в атмосфері радості і вдячності.

Давайте детальніше розглянемо те, що варто робити щоб догодити Божій волі: Перше: “Завжди радійте”

Об’єктивно, це звучить досить складно. Іноді ми можемо бути радісними, але чи завжди? Час в якому ми живемо радше пригнічує нас, аніж дає наснаги. Ми живемо в часи війни. Київ і інші міста нашої країни піддаються періодичним атакам. Мабуть, найбільше сьогодні страждає Харків, де майже щодня прилітають руйнівні ракети. Щодня там гинуть і травмуються люди. Чи можуть, наприклад, харківські християни в таких обставинах радіти? Чи повинні ми натягувати на свої лиця лицемірні маски радості і ховати за ними свої скорботи? Звичайно ні. Але варто і розуміти, від чого в життя людини приходять страждань, біль і печаль. Головною причиною, чому вони існують, – це влада гріха і смерті. Ми живемо в грішному недосконалому світі і його вплив на нас, на жаль, породжує ці неприємні речі.

Проте ми діти Божі! Бог послав в цей світ свого улюбленого Сина, який віддав життя за наші гріхи. Він відібрав у гріха і смерті владу вічно панувати над нами. Наша вічність з Богом від якого повнота і безмежна радість.

Коли ми усвідомлюємо це, коли розуміємо, що поруч з нами Батько Небесний, то в молитві отримуємо від Нього силу жити по- іншому – в справжній радості.

Протягом того часу, як я готував цю проповідь моя дочка не менше 3 разів плакала від того, що ударяла чи то руку, чи коліно чи навіть голову. Але кожного разу коли тато брав її на руки і заспокоював, через хвилину, вона вже щебетала і мала посмішку на обличчі. Вона відчуває, що тато й мама поруч, тому радіє своєму життю.

Отже, “завжди радіти” – це не зовсім про емоції; це радше про стан, коли ми відчуваємо, що ми діти Божі. Це про безпеку і свободу від гріха і смерті, яку подарував нам Христос. Івана 14:18 говорить: ”Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас.” Ми не сироти, ми належимо до великої Божої сім’ї, тому нам не потрібно сумувати й плакати, а по справжньому радіти!

Римлянам 14:17: “Адже Царство Боже – не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.” Радість у Святому Дусі – це надія на Небесне Царство. Це про вічність з Богом, яку Він подарував нам.

3

Друге: “Невпинно моліться”

Що таке молитва? Це розмова з Богом. Щоб пізнати ближче свого

співрозмовника, треба більше проводити часу в спілкуванні з ним. Щоб ближче пізнати нам Бога, треба регулярно молитися Йому. Павло каже: “невпинно моліться”. Це не значить, що ми маємо все покинути і тільки молитися. Це вказує на те, що час, який ми виділяємо на молитву, має бути на постійній основі. Недавно ми з дружиною згадували про часи, коли ми відвідували ранкове молитовне служіння, що називалося Духовний Хліб. Ми обоє погодилися, що для нас це було важливо і корисно. Ми могли щоранку читати Слово Боже, а також регулярно молитися. Це дисциплінує духовно, укріплює віру, дає сили протистояти спокусам в цьому світі.

Через молитву ми можемо виражати Богові свої прохання, складати свої подяки, поклонятися з покаянням.

Галатам 4:6: “А оскільки ви – сини, то Бог послав у наші серця Духа Свого Сина, Який кличе: Авва, Отче!” Ми приходимо в молитві до нашого Небесного Батька, бо маємо Духа Святого, що в нас від Господа Ісуса. Він і побуджує нас до молитви. Ми можемо без страху звертатися до Бога, називаючи Його Батьком, знаючи, що Він нас чує і не тільки чує, а й відповідає. 1-е Івана 5:14-15: “14 І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось попросимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас! 15 А коли знаємо, що слухає нас, – чого б тільки ми не попросили, – то знаємо, що одержуємо те, чого просили в Нього.”

Нам потрібно молитися завжди і не занепадати духом. Чи отримаємо ми відповідь відразу, чи через роки, – головне довіряти Богові.

Сьогодні у нас війна. Тому маємо велике молитовне прохання до Бога, щоб Він захистив нашу країну, наших воїнів і наш народ. Нам також варто молитися за нашу церкву, щоб ми змогли пройти випробування сьогоденням: стали більш зрілими, вірними і наполегливими в молитві. Нам варто молитися за свої сім’ї та рідних, щоб всі ми міцно стояли у Христі і були відданими Йому.

Третє: “За все дякуйте”

В селі, де ми тимчасово проживаємо, трапилася одна подія. Вона стосується одного загиблого воїна. Наскільки я зрозумів, це був молодий чоловік, який добровільно пішов боронити свою батьківщину. Після його загибелі його мама прийшла до школи з проханням, щоб на стіну школи повісили невилку меморіальну табличку про нього. Але їй відмовили. Я розумію, що існує багато причин, чому цього не можна робити. Але я впевнений, що жодна з них і близько не вартує того, що зробив цей воїн. Він віддав своє життя, щоб в цій школі могли вільно вчитися дітки. Вивчати українську мову і українську історію, знати гімн своєї держави, врешті називатися українцями. Я уявив ту біль, яку відчула мама за невдячність щодо сина, який пожертвував собою заради інших.

Я уявляю, який біль відчуває наш Небесний Батько, коли ми нехтуємо жертвою Його дорогоцінного Сина.

Тому Павло закликає нас бути вдячними за все, що ми маємо в нашому житті. За повітря, яким ми дихаємо, за землю, по якій ходимо, за руки й ноги, бо вони є і це зручно, за їжу, житло, сім’ю за наше життя – все це нам дав Бог. Коли ми так мислимо і спрямовуємо себе, то нам хочеться меньше скаржитися на те, чого в нас немає, а більше дякувати за те, що у нас є.

Врешті, нам треба дякувати нашим воїнам. Я чув, що для них це дуже важливо і таким чином вони відчувають, що їх пожертва цінуюється іншими.

4

Ну і головне: ми маємо бути вдячними Богові за нашого Господа Ісуса, що подарував нам спасіння від гріхів і осудження. Натомість, через Нього, ми отримали вічне життя і надію на Його Царство.

Погляньмо на вірші з (19 – 22): ”19 Духа не вгашайте, 20 пророцтвом не нехтуйте, 21 усе досліджуйте і доброго держіться, 22 стримуйтеся від усякого роду зла.”

В цих віршах Павло окреслює збалансований підхід до зростання здорової громади. “Духа не вгашайте”, говорить Павло. Для того, щоб служіння в церкві були плідними, щоб атмосфера стосунків по між братами і сестрами була гарною, необхідний Дух Святий. Коли Євангеліє прийшло до солунян, вони змінилися силою Духа Святого (1:6). Дух Святий укріплював їх в часи утисків і гонінь (1:6). Дарував їм бажання відкинути всяку нечистоту і жити в святості (4:6-8). Горів, як вогонь, у їхніх серцях і в їхній спільноті (5:19). Павло бачив це, тому хотів сприяти цьому якомога сильніше. Він відразу застетеріг їх утримуватися від усякого зла, яке перешкоджає праці Божого Духа (5:22).

Там, де є дивовижна робота Святого Духа, там будуть пророцтва (5:20). Павло говорить, що ставитись до цього потрібно з розумінням, різко цього не заперечувати, але з мудрістю досліджувати (5:21). Якщо в цьому добро і благо для громади, то це буде очевидно всім, і це буде на гуртування спільноти. Якщо це буде роз’єднувати і створювати непорозуміння, то звичайно від цього варто відмовлятися.

Врешті, брати і сестри, якщо говорити за наш час, то ми маємо дивовижну книгу (Біблію), в якій зібрані всі основи, що суттєво спрощують пізнання істини і навчають нас, як будувати здорову Церкву.

Погляньмо на вірші 23-24 (разом): “23 А Сам Бог миру нехай повністю освятить вас: нехай ваш дух, душа й тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа. 24 Вірний Той, Хто покликав вас; Він і здійснить!”

Чесно скажу, особисто для мене, це бездоганні слова. Тут складно щось додати або чогось забрати.

Недавно у мого знайомого було день народження. Він віруючий. Я його поважаю і для мене стосунки з ним важливі. Коли я у вайбері писав йому привітання, то треба було думати що написати, та що побажати. А потім мені на очі потрапили ці вірші. І я зрозумів, що кращого побажання для свого друга чи брата не знайти. Тому брати, коли у вас буде день народження, я просто дам вам координати цих віршів з Біблії, і коли будете читати їх, будь ласка, насолоджуйтеся моїм побажанням і хай вам буде приємно.

В цих віршах ми бачимо, що Бог Сам звершує викупну роботу людини. “24 Вірний Той, Хто покликав вас; Він і здійснить!”

Людина згрішила, але Бог першим зробив крок, щоб примиритися з грішником. Цим кроком був Його Син, що прийшов заради нашого спасіння. Коли Господь віднайшов нас в грішному світі, то кров’ю свого Сина очистив і освятив. Він дарував нам Свого Духа і Своє живе Слово, щоб навчити нас мудрості, як ми можемо догодити Йому. Він відродив наш дух для спілкування з Ним. Він наставляє наш розум для пізнання Його волі. Він показав нам, що наше тіло – це Храм Бога живого і до нього треба ставитися з шаною. І хоча ми живемо в мінливому світі, Бог обіцяє, що прийде

5

знову Христос і подарує нам вічність, де наше тіло вже не буде тлінним, а наша особистість буде бездоганна.

У заключних віршах з 25 по 28 Павло завершує свого листа проханням молитися за нього і його співробітників. А також прочитати цього листа всім братам і сестрам в Солунях. Передає своє привітання теплими обіймами і святими поцілунками. А в кінці, як і належить духовному батькові, благословляє солунян іменем Господа Ісуса Христа. Ми бачимо, що у ап.Павла і солунської церкви сформувалися приємні і добродушні стосунки.

Через сьогоднішнє слово ми вчилися, як будувати здорову церкву в Ісусі Христі. Якщо ми поглянемо на наш уривок, то побачимо, що звернення Павла не адресоване комусь особисто, а спільноті. (Хоча воно корисно і для кожного віруючого).

Коли в церкві проявляється любов між братами і сестрами, коли є повага до своїх наставників, присутня атмосфера радості і подяки, на кожному зібранні звучить щира молитва Богові, тоді така церква жива і плодоносна. Тоді вона можете бути відкритою, щоб служити багатьом зраненим гріхом людям.

Тож нехай, наш дорогий Господь помилує нас і через нашу громаду збудовує таку церкву. Амінь!

(п. Джентельмен)

1-е Солунян 5:12-28
Ключовий вірш 5:16-18 : “Завжди радійте,
невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас”

1. Як солуняни повинні ставитися до своїх керівників (12-13)? Що означають слова «шануйте» і «виявляйте велику любов»? Як ви розумієте “хто напоумлює вас”? Чому вони повинні це робити?

2. Які конкретні настанови Павло дав усім віруючим у Солунях (14-15)? Як виконання цих настанов допоможе їм будувати один одного? Що ми можемо дізнатися тут про відповідальність кожного члена за здорову християнську спільноту?

3. Прочитайте вірші 16-18. Які заповіді дані кожному віруючому? Яка особливість їм притаманна? Як слова «завжди», «невпинно» і «за все/будь-яких обставин» заохочують нас до виконання цих заповідей? Чому іноді це не просто робити? Що означають слова «Божа воля в Ісусі Христі щодо вас»?

4. Що саме Павло заборонив їм робити (19-22)? Як ці вказівки пов’язані між собою? Чому так важливо поважати роботу Святого Духа?

5. Про що молився Павло (23)? Коли відбувається освячення? Яку впевненість ми можемо мати (24)? Якими були останні привітання, настанови та благословення Павла (25-28)?

САМ ГОСПОДЬ ЗІЙДЕ З НЕБА

1-е Солунян 4:13-5:11

Ключовий вірш 4:16 : “Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі”

Головною темою 1 Солунян є другий прихід Ісуса Христа. Через це послання ми дізнаємося, що Євангелія Ісуса Христа має силу змінювати людей, і має силу змінювати їх надію. У цьому слові ап. Павло навчає вірити в другий прихід Христа і готуватися до нього.

Звернемося до 13-ого вірша:

13 Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про померлих, аби не сумували, як інші, котрі не мають надії.

Коли ап. Павло був з ними, він безперечно навчав їх Євангелії. В тому числі він навчав їх що Ісус прийде знову, що Його прихід буде несподіваним, і що Ісус забере вірних Йому в Своє Царство. Перші християни очікували другого приходу Ісуса Христа з дня на день. Вони з нетерпінням очікували того дня, коли Ісус встановить Своє прекрасне царство. Зараз у світі багато потенційних мігрантів очікують того часу, коли вони зможуть отримати дозвіл і переїхати у США чи країни Європи де є мир, і сховатися від того жахіння війни у себе на батьківщині. Так само перші християни очікували приходу Божого Царства, де вони нарешті зможуть жити у радості, мирі та спокої. Але коли деякі з них помирали (а люди помирають, і помирає багато людей), вони сумували за ними. Вони думали, що ті втратили можливість жити у цьому новому царстві, тому що вони померли до того, як воно прийшло, не дожили до нього і пропустять його прихід.

Ап. Павло пише їм, щоб вони “не сумували, як інші, котрі не мають надії”. Тут “інші” – це невіруючі. Дійсно, коли помирає людина, яка не знала Христа, то це трагедія. Ісус сказав: “Я є дорога… Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”. У людини, яка не знала Христа, не має надії, і її смерть – це великий сум. Але у випадку християн ситуація різниться. Ми також сумуємо. Але цей сум інший. Ми сумуємо не за християнина, який помер. Ми сумуємо за себе. Цей брат чи сестра були такі дорогі нам, служили нам, являли нам Божу любов, ми разом розділяли служіння, вони давали поради та зміцнення. Тепер, коли їх немає, нам не вистачає їх дружби, любові та підтримки. Але за них самих ми не хвилюємося, не сумуємо, навпаки, ми радіємо, тому що вони вже перебувають з Богом і бачать Його славу.

Що ж може змінити наш сум? У вірші 14 написано:

14 Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним.

Церква Солуня була молодою. Віруючі в ній знаходилися під сильним впливом культури, у їх випадку – грецької культури. В грецькій культурі вважалося, що повернення з царства мертвих неможливе. Помираючи, людина не зникає безслідно, але і не може повернутися у цей світ. Вони живе як бліда тінь у напівсонному стані. Павло пояснює їм, що означає вірити в Ісуса. Він нагадує їм Євангелію – ми “віримо, що Ісус помер і воскрес”. Ісус помер на хресті і воскрес на третій день. Але це не вся Євангелія. Ісус також прийде вдруге судити цей світ і воскресити померлих. Бог не забуде і не залишить тих, які були вірними Йому і в житті, і в смерті. Бог прийде забрати їх з обіймів смерті до вічного життя, тому що Він переміг смерть. Ап. Петро сказав: “та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його” (Дії 2:24). Греки не могли собі уявити, що у когось є така сила воскрешати померлих. Їх боги були просто трохи більш могутніми жінками та чоловіками, та, звісно, не могли цього робити. Але у Бога, Який створив небо та землю є сила воскрешати померлих. В Об.14:13 написано: “І я почув голос із неба, що промовляв: Напиши: блаженні ті мертві, які віднині помирають у Господі. Дух промовляє: Так, нехай вони спочинуть від своїх трудів, а їхні діла йдуть слідом за ними”.

Тому нам не потрібно сумувати за померлих у Господі – вони блаженні. У 14-ому вірші ми зустрічаємо слово “віруємо”. “Віруємо” – це не балаканина. Ця віра має реальну силу не лише забрати наш сум за померлими. Ця віра має силу змінити все наше життя і принести плоди. Ісус сказав: “Істинно, істинно кажу вам, що хто слухає Моє слово і вірить у Того, Хто послав Мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя” (Ів.5:24).

Віра в Христа несе нам спокій, мир і радість. Віра в Христа допомагає нам принести плоди. Ісус сказав: “Істинно, істинно кажу вам, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю, – навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця” (Ів.14:12).

У вірші 15 Павло пише:

15 Це говоримо вам Словом Господнім: що ми, живі, які залишимося до приходу Господнього, не випередимо померлих.

Коли Ісус прийде вдруге, першими воскреснуть померлі, і лише потім нові воскреслі тіла отримають живі. Мертві знаходяться першими в черзі – не потрібно за них хвилюватися.

У вірші 16 написано як Христос прийде вдруге:

16 Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі.

17 Потім ми, живі, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом.

Потрібно розуміти, що ап. Павло тут не ставить за мету дати нам есхатологічну перспективу. В другий прихід Христа відбудеться багато подій. Більш детально вони описані у книзі Об’явлення. Але навіть по цьому короткому опису ми можемо побачити, що це буде грандіозна подія. Дуже багато людей воскресне, дуже багато людей буде взято на небо. Буде дуже багато віруючих в одному місці. Це буде святкуванне великої перемоги і буде велика радість.

Події, описані вище, можуть здатися просто якоюсь гарною казкою і надто далекими від реальності. Людям здається, що світ, який існує вже тисячі років, так само буде існувати і далі. Але подібно тому, як в людській історії є початок, так буде і кінець. У віршах 5:1-3 ап. Павло закликає людей мати правильне уявлення про часи та пори, попереджає їх про другий прихід Христа та застерігає не ігнорувати його:

1 А про часи та про пори, брати, вам не потрібно писати,

2 адже самі з певністю знаєте, що день Господній приходить, як злодій уночі.

3 [Бо] коли говоритимуть: Мир і безпека, – тоді раптово прийде на них погибель, як біль тієї, яка носить в утробі, й вони не втечуть.

Він використовує дві метафори. Перша, це прихід злодія. Злодій ніколи не афішує свого приходу. Він приходить таємно, коли його ніхто не очікує, і бере що погано лежить. Другий прихід Христа також буде неочікуваним.

Тут ми бачимо, наскільки важливо навчитися розрізняти часи та пори. Ісус Христос дорікав фарисеям та садукеям (Мт.16):

2 … Як вечір настає, кажете: Буде погода, бо червоне небо.

3 А вранці: Буде негода, бо червоне небо захмарюється. Отже, вигляд неба ви пояснити можете, а ознак часу – не здатні?

4 Лукавий і перелюбний рід шукає ознаку, але ознаки йому не дасться, хіба що ознака Йони…

Люди навчилися робити прогнози погоди. Вони навчилися робити економічні прогнози. Для чого? Щоб вже зараз діяти правильно. Але вони не навчилися розрізняти часи та пори. Вони вперто відмовляються бачити, що світ не завжди буде таким, як зараз, і що в ньому відбудуться катастрофічні зміни і що вони будуть притягнуті на Божий суд.

Друга метафора – це родові болі жінки. Вони завжди приходять несподівано. Люди будуть говорити: “Мир і безпека”, але на них прийде погибель, і ніхто не втече. В історії Бог багато разів попереджав людей про Свій суд, але вони не вірили Йому. Скажімо, Бог судив людей часів Ноя потопом. Бог судив міста Содом і Гомору. Бог судив юдеїв за те що вони розіп’яли Месію. В наш час люди знають про ці суди. Але вони думають, що з ними точно нічого такого поганого не станеться. У них буде завжди мир і безпека і вони будуть просто займатися своїми справами і робити business as ussual. Але це просто ілюзія. Божий суд прийде несподівано, як родові болі.

Павло навчає, що християни мають відрізнятися.

4 А ви, брати, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій.

5 Бо ви всі – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві.

Він каже: “Ви всі – сина світла й сини дня”. Чому потрібне це нагадування? Тому що через щоденні клопоти ми це постійно забуваємо. Щодня ми стикаємося з безліччю проблем: вдома, на роботі, в церкві. Ми стаємо дуже зайняті своїми справами. Війна також додає проблем і страхів. Вони затягують нас, і в цьому божевіллі життя ми забуваємо ким ми є. Тому Павло нагадує: Ви всі – сина світла й сини дня, тому Ви маєте жити відповідно. Ви не маєте жити як невіруючі (6-7).

У вірші 8 ап. Павло приводить приклад воїна:

8 Ми ж належимо дневі, тож будьмо тверезі, одягнувшись у панцир віри й любові та в шолом надії спасіння.

Панцир захищає життєво важливі органи. Щоб вистояти у останні часи, недостатньо просто вважати себе віруючим. Потрібно активно боротися за свою віру і проявляти любов. Шолом захищає голову. Нам потрібна надія спасіння. Нам потрібна правильна надія. І це – наше спасіння.

В 4:18 сказано:

18 Тому потішайте одне одного цими словами.

Також в 5:1 написано:

11 Тому втішайте один одного і збудовуйте один одного, як ви й робите.

Однією з головних причин зібрання є втішати та збудовувати один одного. Я приходжу в церкву не лише щоб зміцнитися. Я приходжу щоб зміцнювати інших. Наші брати та сестри проходять важкі часи. Іноді важко навіть просто прийти в церкву і послухати Боже слово. Їм потрібне Ваше зміцнення. Тому втішайте та збудовуйте один одного.

На завершення: коли ми знаємо, що нас очікує важлива в нашому житті подія, то ми знаходимося у напрузі та готуємося до неї. Цією подією можуть бути істипи, співбесіда на роботу, важлива зустріч, проповідь, проповідь, свідчення, хвала. Ця подія не дає нам розслабитися і допомагає пильнувати. Цей світ очікує одна надзвичайно важлива подія – це другий прихід Христа. На цю подію має бути спрямований наш погляд. І ця подія має визначати життя, яке ми ведемо зараз.

(п. Яків)

САМ ГОСПОДЬ ЗІЙДЕ З НЕБА

1-е Солунян 4:13-5:11
Ключовий вірш 4:16

1. Чого солуняни не знали про померлих? (13) Що Павло пояснює їм, і як це змінює ситуацію? (14)
2. Що означає “говоримо вам Словом Господнім”? (15) Опишіть другий прихід Ісуса (15-16). Чому важливо, що першими воскреснуть померлі у Христі?
3. Що станеться з живими у другий прихід Ісуса? (17; 1 Кор.15:50-52) Що саме втішає Вас у другому приході Ісуса? (18)
4. Про що знали солуняни? (5:1-2) Чому люди говоритимуть “Мир і безпека”? Яким буде для них другий прихід Ісуса?
5. Як життя віруючих має відрізнятися від життя невіруючих? (4-8) Як Ви практично можете бути тверезими?
6. Як Сам Ісус допомагає нам бути тверезими? (10) Як ми можемо втішати інших? (11; 4:18)

ЯК ДОГОДЖАТИ БОГОВІ

1-е Солунян 4:1-12

Ключовий вірш 1 : “А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали”

Уривок, який ми сьогодні читали розпочинає нову велику тему цього послання. В трьох попередніх розділах Павло говорив в основному про себе і про своє служіння в Солуні. Він нагадує солунським віруючим красу і цінність Євангелії, яку вони прийняли. Він відповідає на звинувачення, які висували проти нього юдеї. І він молиться за цю молоду церкву: «ніч і день, — каже Павло, — ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі» (3:10). Та оскільки прийти до Солуня Павло поки не міг, те, чого він хотів би вчити цю церкву особисто, він викладає в листі. Тому розділи 4 і 5 носять більш практичний характер. Павло переходить до питань моралі та етики, відповідає на питання та заохочує християн до зростання в практичній святості.

Як бачите, Бог використав те, що сатана перешкоджав Павлу прийти до Солуня на добро нам. Павло написав це послання і таким чином не лише солуняни отримали зміцнення у вірі, але також і ми. Ці питання етики, практичної поведінки займають дуже важливе місце в посланнях апостолів. Павло вчить про те, як ми можемо догодити Богу, не більше і не менше. Ви ж хочете догодити Богу? Він показує, як Євангельське вчення має формувати і визначати усі сфери наших життів: наші стосунки з іншими, робочу етику і навіть такі особисті і інтимні сфери, як шлюб і сексуальні стосунки. Нехай Господь відкриє нам серця і розум, щоб нам знати Божу волю, розуміти її і коритися їй.

Подивіться вірші 1-2: «А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали. Бо знаєте, які вказівки дали ми вам у Господі Ісусі».

Однією з характерних особливостей першого та другого послань до солунян є та частота з якою Павло посилається на вчення, яке він передав цій церкві під час його перебування серед них. В першому вірші він говорить про той образ поведінки, який «прийняли ви від нас» (1). В другому він нагадує «які вказівки дали ми вам» (2). Шостий та одинадцятий вірш також відсилають нас до тих тем про які Павло вже говорив солунянам раніше.

Як ви пам’ятаєте, Павло був в цьому місті дуже короткий час: всього кілька тижнів. Однак, як бачимо, за цей короткий час Павло навчав їх не лише про прощення гріхів в Христі, не лише про Божу благодать і милість до грішників (1:10; 2:9), але також про неуникність страждань за Христа (3:4), а також про сутність праведного життя в Христі (2). Те, про що Павло буде говорити далі в цьому уривку, той образ життя і поведінки, які він відкриває – це не просто його особисте побажання для віруючих, не рекомендації – це вказівки (в Огієнка – накази), які він передав їм від імені самого Господа Ісуса. З самого початку свого християнського шляху молоді віруючі мали знати, що нове життя в Христі – це святе життя, це – життя яке формується бажанням догодити Богу і виконати Його заповіді. Бажання догодити Богу – це та основа з якої виростає усе християнське вчення про поведінку, моральність та етику.

Багато людей вважають християнство просто набором певних правил і заборон. Наприклад: читай Біблію, відвідуй богослужіння, молися перед їжею і не ходи в нічні клуби. Таким християнство може видаватися, наприклад, нашим дітям, які починають приймати участь в житті церкви ще до того, як пізнають Христа. Їм (принаймні на певному етапі життя), нашим невіруючим друзям чи сусідам може видаватись незрозумілим: чому інші в неділю йдуть в парк чи на пляж, а ми – на зібрання? Чому якась форма одягу чи манера спілкування допускаються в школі, але є неприйнятними серед віруючих? і т.д.

Але все змінюється, коли ми починаємо пізнавати Бога в Ісусі Христі. Всі ці рутини чи обмеження, якими наповнені наші життя раптом набувають смислу, коли через них Бог починає зміцняти нас, посилає в наші життя Свою благодать і силу. Написання свідчення перестає бути нудним написанням твору, коли в духовній боротьбі ти отримуєш перемогу над своїми гріхами. Ми усі раптом усвідомили, як багато добра Господь посилає в наші життя через звичайне зібрання віруючих, коли на якийсь час втратили можливість збиратися разом, чи не так? І багато всього іншого.

Християнське життя – це життя в союзі віри з Христом. І всі ті речі, всі ті справи, настанови і обмеження, якими наші життя наповнені виростають з цього союзу, з цих стосунків любові і посвяти Його – нам, а нашої – Йому. Так само, як в шлюбі ми добровільно беремо на себе якісь зобов’язання і обмеження, робимо якісь вчинки просто через любов, через бажання зробити щось добре і догодити своєму чоловікові чи дружині.

Тому, звичайно, ми маємо час від часу перевіряти себе. Що керує мною? Чому я роблю те чи інше? Чи дійсно те, що я роблю догоджає моєму Спасителю? В євангельському християнстві часто акцент робиться на віру на противагу ділам. Адже ми спасаємося тільки вірою, а не своїми заслугами. Це ж без віри догодити Богу не можливо, каже нам автор послання до Євреїв (11:6). Тому діла часто знецінюються. Я пам’ятаю історію одного брата, який почав активно займатися волонтерською діяльністю після повномасштабного вторгнення Росії. До того самого він закликав і громаду до якої належав. Натомість він почув звинувачення в законництві і бажанні спасатися своїми заслугами.

Але віра, якої ми вчимося з Писання – це не просто слова, які ми сповідуємо, це не просто внутрішня згода з якимось Біблійними істинами. Це віра, яка проявляється в наших життях, вчинках, ставленні одне до одного і до світу в якому ми живемо. Віра, яка спонукає нас до одних дій і утримує від інших. Це віра, яка спонукає нас роздумувати над Божим словом, щоб більше і більше пізнавати Його волю, аналізувати світ, суспільство і обставини в яких ми живемо, щоб розуміти, що і як ми можемо і повинні робити, щоб догодити Богу. Це те, в чому ми маємо все більше і більше зростати. Чи може хтось сказати, що він знає Бога і любить Його, якщо при цьому не бажає догодити Йому усім своїм життям? Нехай Господь помилує нас і допоможе жити, догоджаючи Йому в усьому. Амінь!

Яке ж життя дійсно догоджає Богу? В наступних віршах Павло наводить декілька конкретних сфер життя які найбільше потребували уваги в солунській церкві. Подивіться вірші 3-5: «Це ж воля Божа – ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти, щоб кожний з вас умів свої посудини берегти у святості й честі, а не в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога».

Перше питання, якого торкається тут ап. Павло – це питання розпусти. Жителі Солуня жили в греко-римській культурі відомій своєю розпустою. Частиною поклоніння таким божествам, як Венера (Афродита) чи божествам Кабіри, яким поклонялися в Солуні, були сексуальні оргії, храмова проституція та інші подібні речі.

Не так давно пройшов конкурс Євробачення, який цього року став предметом обурення для багатьох через епатажні і провокативні виступи учасників. Серед конкурсантів були ті, які відкрито практикують поклоніння дияволу, хтось стрибав по сцені голий, а переможцем стала небінарна особистість, яка говорить про себе в множині. Загалом, я не цікавлюся цим конкурсом, як і поп-культурою в цілому, але подія створила таку інформаційну хвилю, яку не можливо було не помітити. Так ось, те що було на цьому Євробаченні і що ми бачимо в світі навколо нас, все це – бліда тінь тієї розпусти, яка панувала в світі, в якому жив Павло.

Віруючі Солуня самі раніше так жили і довгий час отримували вплив цього оточення, але одного дня почули Євангелію і змінилися. Та старі звички і спосіб мислення змінюються не так швидко. Тому Павло звертає на це їхню увагу. Не дивно, коли так поводяться язичники. Вони не знають Бога. Але ви не такі. Ви пізнали Бога, який Він: чистий і святий і немає в Ньому жодної темряви. Ви маєте жити догоджаючи Богу, а Божа воля для вас – ваше освячення.

Що ж має на увазі Павло? Про яке освячення він говорить? Історія Виходу єврейського народу з Єгипту часто служить нам за образ того великого спасіння, яке Господь здійснив в нас Ісусом Христом. Впродовж 4 століть євреї жили посеред єгиптян, навчаючись поклонятися різним богам, приймаючи участь в різних безбожних практиках Єгипту. Але коли Бог вивів їх з рабства, то сказав їм, що вони мають залишити все це: «Адже Я ГОСПОДЬ, ваш Бог. Тож і ви будете освячуватися й станете святими, бо Я святий» (Лев.11:44). Те саме Він говорить сьогодні і нам з вами: «як Той, Хто покликав вас, є святий, будьте й ви святі в усьому вашому житті, адже написано: Будьте святі, як Я Святий!» (1Пет.1:15-16).

Тема інтимного життя в сучасному світі – це табуйована тема. Люди кажуть: це моя особиста справа! Кого обходить, що я роблю за зачиненими дверями в своїй спальні? і т.д. Власне, тому воно і називається інтимним, бо це дуже особисте. Але, виявляється, Богу і Біблії в цілому є діло до нашого інтимного життя. До того, які стосунки ми маємо з протилежною статтю, до того, як ми будуємо і бережемо свої сім’ї, до того, що ми дивимося за зачиненими дверями, до того, в чому знаходимо своє задоволення. Писання закликає нас берегти свої посудини у святості й честі, а не в пожадливій похоті. І тут слово «посудини» може стосуватися, як власного тіла, так і в цілому шлюбу, сім’ї.

Дуже показово, що Павло говорить про кривду, яку ми можемо завдати своєму ближньому, брату чи сестрі саме в контексті розмови про сексуальну чистоту. Вірші 6 і 7 кажуть: «Не чиніть насильства і не кривдьте ні в чому свого брата, бо Господь є месником за все це, як раніше ми вам говорили й засвідчили. Адже Бог покликав нас не до нечистоти, а до освячення».

Наше особисте, інтимне життя може впливати на людей навколо нас руйнівним чином. Коли жінка починає фліртувати в церкві з чоловіками, це руйнує спілкування. Коли чоловік підбиває клинці до чужої дружини чи спокушає чиюсь дочку – він чинить кривду. Це все руйнує і завдає непоправної кривди, як окремим людям, так і громаді в цілому. Результат– зруйновані стосунки, образи, а іноді і зруйновані життя.

Павло нагадує, що Господь є месником за все це, «хто це відкидає, не людину зневажає, а Бога, Який дав нам Свого Святого Духа» (8). Він нагадує, що ми вже не можемо казати: «моє тіло – моє діло», адже Господь викупив нас від гріха, і ми тепер не свої, але належимо Христу. В посланні до коринтян Павло нагадує, що відтепер наші тіла, кожного окремо, так само і в цілому спільнота віруючих – то храм Святого Духа (1Кор.6:16-20; 1Пет.2:5), а той, хто занечищує храм стає винен супроти Бога.

Спокуса розпусти – це серйозна спокуса яка стоїть перед сучасними християнами. Це боротьба, в якій не легко перемогти, але слава Господу, який дає нам Свою благодать і силу протистояти цим спокусам і гріхам. Божа воля – наше освячення, Павло ще раз нагадує нам це у вірші 8 і дяка Богу, за те, що Він здійснює цю Свою волю в нас силою, якою воскресив з мертвих Ісуса Христа. Амінь!

Подивіться вірші 9-10: «Про братолюбство немає потреби писати вам, бо ви самі Богом навчені любити один одного, адже те й робите всім братам, які перебувають у всій Македонії. Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали».

Ще одна важлива тема, якої торкається Павло в цьому посланні – це братолюбство, практична любов до братів і сестер. Він каже: «ви самі Богом навчені любити один одного». Любити одне одного – це те, чого навчає нас Сам Бог і якщо ми хочемо догоджати Богові, то маємо любити братів і сестер.

Але як ми можемо любити братів і сестер? Що це значить? І Павло має на увазі дуже практичний аспект любові. Наступні два вірша говорять про працю і, насправді, це були дуже повʼязані речі в солунській церкві. Братолюбство проявлялося в тому, що вони турбувалися про потреби одне одного. Ми бачимо це в ранній церкві – турботу про тих, хто потребує турботи. Ап. Яків в своєму посланні каже: «Коли брат або сестра будуть голі й позбавлені щоденної їжі, а хтось із вас їм скаже: Ідіть з миром, грійтеся та їжте, але не дасть їм потрібного для тіла, яка з цього користь?» (Як.2:15-16) таку віру він називає мертвою.

Бог навчає нас любити одне одного. Божа любов проявилася не в тому, що Він сказав: «ви такі гарні, Я вас так люблю, ідіть, грійтеся, харчуйтеся і спасайтеся, як хочете». Бог полюбив нас так, що віддав Сина Свого за наші гріхи. Любов, як про неї говорить Писання – це діяльна любов. Любити братів і сестер – це приймати участь в їхніх життях практично. Наша любов має проявлятися в дуже практичних речах: молитися за потреби одне одного, допомогти, тому хто цього потребує, прибрати в церкві, приготувати їсти, щоб брати і сестри не були голодними, вчасно написати свідчення, іноді менше поспати, віддати свій час і гроші, щоб послужити любим братам і сестрам – оце і є та любов, про яку говорить Павло.

Насправді солунська церква була відома своїм братолюбством і стала прикладом для багатьох. Вони стали взірцем для всіх вірних в Македонії і Ахаії (1:8). Коли в Юдеї настав голод і церкви в Ізраїлі потребували допомоги, македонські церкви зібрали для них великі пожертви не дивлячись на те, що самі мали не так вже й багато (2Кор.8:1-4). Не дивлячись на все це Павло каже: «Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали» (10б). Ми маємо все більше зростати в любові один до одного, в образ тої любові, якою Господь полюбив нас. Амінь!

Подивіться вірші 11-12: «і пильно дбали про те, щоби жити спокійно і робити свою справу, працювати своїми власними руками, як ми вам звеліли, щоб ви гідно поводилися перед чужими і ні в чому не мали нестатків».

Однією з проблем солунської церкви, про яку Павло дізнався від Тимофія було те, що деякі брати покидали роботу і жили за рахунок люблячих братів і сестер. Чому вони так робили – точно не відомо. Можливо, вони очікували, що Ісус прийде ось-ось і вважали, що працювати більше не потрібно. Інша можлива причина може бути пов’язана з грецькою культурою патронатства, коли багаті люди ставали покровителями і утримували кількох приживальщиків. І те і інше – не правильно перед Богом.

Павло закликає віруючих жити спокійно на скільки це можливо, не бути причиною конфліктів і заворушень в своєму суспільстві. Також він закликає нас робити свою справу і працювати своїми власними руками. Живучи так, вони будуть показувати гідний приклад своїм невіруючим сусідам, а також будуть мати все необхідне для життя і служіння.

Трудова етика – це важлива частина християнського життя. Павло каже, що в тому, як ми працюємо, як забезпечуємо свої сім’ї, в тому як служимо потребам інших і виконуємо свої завдання на роботі… в усіх цих щоденних, рутинних звичайних справах ми також маємо шукати, як можемо догоджати Богу. Нехай Господь допоможе нам так жити: заради слави Його.

А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали

(п. Йонатан)

ЯК ДОГОДЖАТИ БОГОВІ
1-е Солунян 4:1-12
Ключовий вірш 1

1. Вірші 1-2. Про що Павло просить солунян і до чого заохочує? Якою владою? Що має бути мотивом наших дій та служіння (2:4)? Як ми можемо догоджати Богові (Євр.11:5-6)? Поділіться вашими думками про місце етики і моралі в житті Християнина.

2. Вірші 3-6. Якою є Божа воля щодо нас (7; 1Пет.1:16; Еф.5:26-27)? Що таке «освячення»? На який аспект життя вказує Павло в цих віршах? Чому він згадує язичників? Про яку «посудину» («начиння») він говорить (1Пет.3:7)? Чому він говорить тут про насильство чи кривду заподіяні ближньому?

3. Вірші 7-8. Які ще аргументи наводить Павло закликаючи Християн до святого життя? Чому він згадує тут Святого Духа (1Кор.6:18-20)? Чому питання сексуальної чистоти є таким важливим, як для окремого Християнина, так і для спільноти (Дії 15:20; 1Кор.6:9-11; 2Кор.12:21)?

4. Вірші 9-10. До якого ще аспекту християнського життя звертається тут Павло? В чому має проявлятися любов до братів і сестер (2Кор.8:1-4; Дії 4:32-37)? Чому Павло заохочує їх ще більше зростати в цьому?

5. Вірші 11-12. Що Павло говорить про те, яким має бути життя Християнина в язичницькому суспільстві? Чому, взагалі, виникло питання про необхідність праці в цій спільноті? Якими мають бути результати такого життя?

Ревна молитва Павла за солунян

1-е Солунян 2:17-3:13

Ключовий вірш 10 : “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі”

У 8 – му вірші 2-го розділу Послання Павло, звертаючись до солунян, говорить такі слова: “Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Божу Євангелію, але й свої душі, бо ви стали для нас любими.” З цих слів ми бачимо, що і Павло і його співробітники серцем і душею прикипіли до солунян.

Давайте згадаємо, які події передували цьому і чому це так повпливало на апостолів, що в їх серцях зародилась велика любов до солунської церкви.

Із книги Дій ми знаємо, що Павло, Сила та Тимофій прийшли в Солунь з Филип. Три тижні вони перебували там і за звичаєм проповідували в місцевій синагозі.

Із 5 вірша 1 го розділу Послання, ми дізнаємося, що проповідь Павла була потужною. Євангелія, яку вони звіщали супроводжувалася силою Святого Духа. Врешті це призвело до того, що й деякі з юдеїв, а особливо з числа побожних греків, увірували і приєдналися до Павла та Сили.

Але там, де є робота Бога, там завжди з’являються вуха сатани. Місцеві юдеї почали заздрити справі Божій, тому організували збіговисько негідних людей і створили безлад у місті. Вони налаштували місцеву владу і самих жителів проти апостолів, що змусило їх покинути Солунь.

Проте Церква, що зародилася від проповіді апостолів залишилася. Обставини, в яких вона мусила продовжувати своє служіння, для неї були вкрай складними. Як говорив раніше Дмитро, м. Солунь мало статус “вільного міста”, і цей статус вони набули лояльністю до культу римського імператора. Сам імператор прирівнювався до Бога, а тому служіння Господу Ісусу як Спасителю і Царю викликало велику небезпеку. У 2 – му розділі вірші 14-му, Павло говорить: ““Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв,..”

Тут Павло згадує про страждання, що відчули на собі солуняни, слідуючи за Богом і приймаючи його слово. Слідування за Христом вимагало змінити свої життєві пріоритети. Вимагало відкинути всяке ідолопоклонство і грішні практики, що очевидно йшло врозріз із місцевими безбожними звичаями і постановими. Врешті це призвело до тиску та гонінь від невіруючих.

Але стійкість солунської церкви вразила апостолів. Варто відмітити, що Павло і співробітники були з солунянами лишень 3 тижні і вимушено пішли. У них зовсім не було часу послужити своїм ягнятам. Коли ми дивимося на це, то насправді бачимо Боже чудо.

Навіть дванадцять учнів Ісуса слідували за Ним не менше 3 років. І як ми знаємо їх духовне зростання, незважаючи на великі справи і Божі чудеса, потребувало немало часу щоб усвідомити і пізнати Хто був їх Учитель.

Але історія солунських віруючих інша. Їм довелося надто швидко дорослішати духовно, зростати в вірі і бути готовими захищати своє духовне надбання у ворожому оточені.

Тому Павло пишається ними і схвильовано дякує Богові за їх вірність і любов до Христа. Вірші 2-3, 1-го розділу говорять: “2 Ми завжди дякуємо Богові за всіх вас, згадуючи в наших молитвах; постійно 3 пам’ятаємо перед Богом, нашим Отцем, про ваше діло віри, про відчайдушну працю любові та терпіння в надії на нашого Господа Ісуса Христа.”

Але окрім того, що апостоли змушені були поспішно залишити солунських віруючих, існувала й інша проблема – їм після цього так і не вдалося з ними знову зустрітися.

Коли ми дивимося на 2 – й розділ Послання, то особисто в мене, виникає враження ніби Павло спростовує певні чутки щодо мотивів, з якими він і його співробітники служили солунянам. Так, наприклад, у 5 вірші 2 розділу він говорить: “Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, – Бог свідок.”

Чому він це говорить? Та тому, що розлука, що була між ними створювала інформаційний вакуум і це могло породжувати неправдиві чутки щодо апостолів. “Не приходять, бо не хочуть. Служили із користі для себе. Шукали слави собі, а не Богові.”

Та чи дійсно це так? Погляньмо на 17-18 вірші 2-го розділу: “17 А ми, брати, були розлучені з вами на короткий час, – особисто, але не серцем, – та з великим бажанням намагалися побачити ваші обличчя.18 Тому ми хотіли прийти до вас, – я, Павло, і один раз, і другий, – але перешкодив нам сатана.” Павло каже, що вони хотіли зустрітися з солунськими віруючими з “великим бажанням”. Вони горіли побачити їх кожного лицем до лиця. Вони намагалися зробити це двічі, але протистояння було настільки сильним, що не дозволило їм цього. І винуватцем цих обставин Павло називає сатану.

Ці вірші відкривають нам сильні почуття Павла до солунян. Він говорить, що їх розлучили примусово, не з його волі. Бачимо, що він почувався як батько з розбитим серцем, в якого насильно забрали дітей. Його серце страждало і постійно боліло за ними. Через сильну тугу, він прикладав багато зусиль, щоб побачити їх. Павло бажав приходити до них знову і знову, але сатана перегородив йому шлях. Ми не знаємо точно, як саме сатана заблокував Павла. Можливо, через протидію вороже налаштованих юдеїв. Але факт залишався фактом: сатана перешкоджав Павловому служінню. Павло завжди усвідомлював хто його справжній ворог. За його словами наша боротьба не проти плоті і крові, а проти піднебесних сил зла – сатани та його союзників (Єф.6:12). Вони злі, підступні і будь-якої миті готові до нападу.

Поведінка нашого сусіда у сьогоднішній війні дуже гарно це ілюструє. У притчі про сіяча Ісус порівняв сатану із птахом, який прилітає і поїдає насіння, посіяне сіячем. (Мк: 4:15б) Проповідь Євангелії – ц сіяння Слова Божого, від якого Спасіння. Сатана перешкоджає цьому, щоб утримати людей від віри в Слово Боже. Кожного разу коли ми служимо проповіддю Слова Божого – пам’ятаймо: сатана на сторожі, щоб зашкодити цьому.

Але сила сатани обмежена. І хоча він розлучив Павла із солуннями фізично, але не в серці. В серці Павла теплились надія і радість за них. В решті вони були для нього вінцем похвали перед лицем Господа, який гряде (2:19-20): “19 Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу? 20 Адже ви – наша слава і радість!”

Розлука з солунянами була настільки болючою для апостолів, що їм вдається знайти обмежений варіант їх навідати. В духовній боротьбі їм відкрилась можливість і вони послали Тимофія до солунян, а самі ж залишилися в Афінах. Справою Тимофія було втішити, підтримати та укріпити солунську церкву в вірі. Зміцнити та підбадьорити їх в труднощах і боротьбі, з якими вони стикалися. Так важливо, щоб знайшовся духовний лідер, який візьме на себе відповідальність за інших. Який послужить в час сумнівів і непорозумінь, щоб віра того хто хитається окріпла і посилилась (3:1-3).

На вивченні ми згадували служіння м.Петра для багатьох із нас. Зазвичай, він починав його не з балачок, а із розбору Святого Письма. Пам’ятаю, як одного разу він запросив мене до себе в офіс. Відкрив 1-е Петра 2 розділ і обережно, по-батьківськи укріплював мою віру і наставляв триматися вірного шляху в Бозі.

У віршах (3б – 5) ми бачимо, що солунські віруючі проходили різні випробування через переслідування. Але Павло не спішить їм співчувати по-людські. Замість цього він сказав: (3б-4)“…Адже ви самі знаєте, що на те ми призначені. 4 Бо коли ми були у вас, ми вам казали наперед, що маємо страждати; так воно й сталося, і вам це відомо.” Тут ми дізнаємося, що страждання є частиною нашого шляху, коли ми слідуємо за Христом.

Моїй середній дочці майже 4 роки. Вона на тому етапі, коли починає усвідомлювати багато речей в своєму житті. Наприклад, вона зрозуміла, що тато заробляє гроші і може купити їй різні ласощі або гарну іграшку. Тому вона вміє підлещуватися до тата і переконувати його це зробити. Але ще вона розуміє, що мама почала вимагати від неї самій переодягатися, чистити зуби, їсти кашу, і робити інші справи. Ось це їй дуже не подобається. Тому вона вередує, плаче, іноді дуже голосно і довго. І мені як татові, по-людськи хочеться швидко її втішити і все за неї зробити. Але я розумію, що це нашкодить їй. Бо врешті вона подорослішає фізично, але назавжди залишиться дитиною, за яку все роблять і у всьому годять. А в дорослому житті так багато труднощів і викликів, і до них потрібно бути готовим!

В першу чергу Павло піклувався не про фізичні потреби солунян. На сам перед його хвилювало їхнє духовне зростання. І він чітко розумів, що віра християнина рано чи пізно зазнає випробування.

Деякі люди підкреслюють: “Якщо ви вірите в Євангеліє, то будете багатими, здоровими і успішними. Ваше життя стане безтурботним.”. Я не можу сказати, що цього не буде в нашому житті, адже Бог дійсно піклується про нас і про всі наші потреби і навіть закликає молитися за це. Але я точно знаю, що це лише половина того, що Він обіцяв в своєму Слові. Також Він обіцяв, що будуть труднощі, утиски, і гоніння за віру. Бо Його теж гнали. (Ів. 15:18, 20 б): “Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене він раніше від вас зненавидів….Якщо Мене переслідували, то й вас будуть переслідувати”, – говорить Ісус.

Хто, як не апостол Павло, глибоко розумів цю істину. Він знав, що участь у стражданнях Христа є частиною Євангелії. Тому після того, як його побили камінням і залишили помирати біля Лістри, він встав і знову увійшов до міста. Він підбадьорював усіх віруючих: “Бо ми маємо, – казали вони, – через великі утиски ввійти до Царства Божого.” (Дії 4:22б)

Чому Бог допускає випробування і страждання? Це для нашого блага. По своїй природі ми схильні прив’язуватися до речей в цьому житті. Нам властиво покладати свою надію на речі, які дають нам комфорт, легкість, впевненість в завтрашньому дні. Це гроші, гарна робота, навіть гарне оточення. Але це хибна надія, яка призводить до поступового духовного занепаду. Через виклики і труднощі Бог очищує нас і дає справжню надію, яка в Ісусі Христі. Ба більше це дає нам усвідомлення, що цього потребують і інші, тому ми готові свідчити Євангелію людям, що потопають у гріху.

Погляньмо на вірші (3:6-8): “6 А тепер, коли від вас повернувся Тимофій і приніс нам радісну вістку про вашу віру та любов, і що ви завжди про нас згадуєте добром, бажаючи бачити нас, як і ми вас,7 саме тому, брати, ми втішилися вами серед усієї нашої біди й горя, через вашу віру. 8 Адже ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі!”

Коли Тимофій повернувся і розповів все апостолам – як солунська церква, незважаючи на труднощі і страждання стоїть у вірі і любові, і з радістю згадує про своїх духовних батьків, що принесли їм слово Спасіння, то вони зраділи. Павло каже: “ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі”. Його батьківське серце на хвильку відтануло. Ці чудові новини так втішили Павла, що на радощах він став дякувати Богові за них (3:9). І ця подяка далі виливається в молитву за них.

Погляньмо на вірш (3:10) : “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.”

Реакція Павла дивовижна! Він не зупиняється на досягнутому. Він відчуває що його духовні діти і вдень і вночі потребують його підтримки. Тому він ревно молиться за них. Він бажає очної зустрічі з ними. Він молиться за віру їхню. Щоб вона збагатилася, щоб всього чого бракує їй, було доповнено Богом.

Брати і сестри, чи часто ми молимося за тих, кого дав нам Бог щоб ними опікуватися? Чи молимося ми за їх духовне зростання і за їхню віру? Приклад Павла чудово ілюструє нам, як це потрібно робити.

Давайте зупинимося на молитві Павла і поглянемо уважніше, що ж він просить у Бога для своїх духовних дітей.

По-перше, як ми згадували раніше і на чому наголошує Павло в молитві в (10 та 11 му) віршах, це нестримне бажання зустрітися з братами та сестрами з Солунь. Жодні дистанційні засоби зв’язку, не зможуть відтворити атмосферу тої радості і любові, що виникає, коли ми присутні особисто. Особиста присутність дозволяє вислухати потреби кожного. Кожному дати персональну пораду. З кожним помолитися за його потребу. Врешті порадіти разом і дізнатися, як йдуть справи.

По-друге, в 10 му вірші Павло молиться за їх віру. (3:10б):”… щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.”

Взагалі, якщо ми поглянемо на сьогоднішній уривок, то побачимо, що про віру Павло говорить не менше п’яти разів: (2):“…і потішити [вас] у вашій вірі.”, (5): “довідатися про вашу віру”,(6): “приніс нам радісну вістку про вашу віру”, і т.д в (7) та (10) віршах теж згадується про їх віру. Одне із правил індуктивного підходу до вивчення Біблії вчить нас, що якщо в тексті щось повторюється багато разів, то це значить, що автор бажає щоб ми звернули уваги на це особливо.

Чому Павло так хвилюється про їх віру? Та тому, що віра – це засіб для нашого Спасіння. Не легко берегти віру в Ісуса, в часи коли за це тебе можуть катувати, кинути за грати чи навіть вбити. Недавно я бачив новину, що наш президент зустрівся із духовенством Православної Церкви України та Української Греко-Католицької Церкви, де одним з нагальних питань було гоніння на священнослужителів на окупованих територіях.

У (3:5) Павло говорить такі слова: “Тому‑то і я, не витримавши більше, послав довідатися про вашу віру, щоби часом не спокусив вас спокусник, і наша праця не виявилася даремною.” Павло прекрасно розумів, що сатана буде протистояти будь якими методами чи то насиллям, чи то солодкими спокусами – лишень би позбавити людину віри в Господа Ісуса Христа. Тому він молиться щоб віра солунян невпинно зростала і наповнювалася всім чого їй бракувало.

По-третє, Павло молиться, щоб Бог примножив любов серед солунян. Погляньмо на вірш (12-13а): “І Господь нехай помножить і наповнить вас любов’ю один до одного і до всіх, – такою ж, яку ми маємо до вас,13 аби зміцнити ваші серця” Тут Павло молиться за те, щоб Бог наповнив і примножив любов серед солунських віруючих. Він говорить, що любов зміцнює серця. Коли в спільноті сварки, заздрощі і непорозуміння, то така спільнота легка здобич сатани. Її легко розколоти, поділити на табори, а потім знищити. Проте коли церква наповнена істинною любов’ю Христа, то ніщо не може їй нашкодити. Приклад такої церкви ми знаходимо в часи перших апостолів. Дії (4:32а): “Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу;” Любов Божа єднає нас по між собою, а також з Господом Христом.

По-четверте, Павло молиться, щоб солунські віруючі були бездоганним у святості перед Богом. Погляньмо на (3:13б): “аби зміцнити ваші серця, зробити бездоганними у святості перед Богом …” Середовище, в якому знаходилася солунська церква, було переповнене ідолами. Коли Павло прийшов в Афіни, то в очі йому відразу потрапили жертовники для багатьох божків. Ми знаємо, що в грецькій культурі було багато різних богів, а частина з них спонукала робити блуд і розпусту. В такому середовищі жити в святості дуже не просто. В (1:9) він згадує їх першу любов до Бога, коли вони відкинули ідолів і послідували за Христом. Це було важливе і необхідне рішення. Але те середовище нікуди не поділось. Жити посеред нього вимагало завжди бути в духовному тонусі. То ж важливо завжди бодрствувати і працювати над собою. Павло молиться, щоб Бог укріпив їх в цьому.

І останнє. В (2:19) та (3:13) Павло говорить дещо важливе. Ось як це звучить (3:13): “…перед Богом і нашим Отцем під час приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими” Що Павло вкладає в це? Він говорить, що наше життя має відбуватися так щоб нам не було соромно перед Богом. А ще він говорить, що незабаром в цей світ прийде Господь Ісус. Його другий прихід буде не як Спасителя, а як справедливого Судді. Але разом з цим прийде і Царство Боже для тих, хто були вірні йому. І ось тому ми розуміємо, чому Павло так хвилюється за віру солунських віруючих. Чому він молиться, щоб любов Божа примножувалася в них, піклується, щоб їх життя було в святості. Щоб встояли під час страждань і гонінь, зберегли свої життя від спокусника. Бо те, що вони отримають від Господа Христа під час Його приходу не може зрівнятися з тим, чого б бажали люди тут на землі. А це вічне життя в присутності Бога.

Отже, брати і сестри сьогодні ми вчилися пастирському серцю ап.Павла до свої ягнят з м.Солунь. Ми вчилися, що важливо молитися за тих, кого Господь дав нам. Ми маємо найперше піклуватися про їх духовний стан, не забуваючи і про потреби насущні. Бути з ними чесними і відкритими. Говорити не тільки про солодкі речі, а й те, що слідування за Богом потребує великих зусиль. В нашому житті можуть бути різні виклики за нашу віру. Але варто не забувати, як говорив Павло, Ісус Христос гряде – уповаймо на Нього.

Ключовий вірш 10: “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.” Молитва.

(п. Джентельмен)

1-е Солунян 2:17-3:13
Ключовий вірш 3:10 : “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі”

1. Як ап. Павло описує свої переживання, коли його розлучили з солунянами, і що він робив? Хто став йому на заваді? (2:17-18)? З чим ап. Павло ототожнює солунян перед лицем Господа Ісуса? Ким вони стали для апостолів (19-20)?

2. Яке важке рішення прийняв Павло заради солунян (3:1-2а)? У чому полягала місія Тимофія і чому вона була необхідною (2б-4; Ів 15:19-20)? Що турбувало Павла і чому (5)?

3. Яку новину приніс Тимофій? Як жили солуняни за відсутності Павла (6-7)? Що підбадьорило Павла? За що Павло був так вдячний Богові (8-9)? Чого ми можемо навчитися від Павла, який ділився Божим серцем?

4. Прочитайте 10-й вірш. В чому полягає ревна молитва ап. Павла і чому вона була необхідною (2:18; 3:5)? Чому Павло хотів їх побачити (10б)? Що означають слова “доповнити” і “не вистачає вашій вірі”?

5. Про що просить ап. Павло для себе і співробітників в молитві (11) Про що просить ап. Павло в молитві для солунян (12-13)? Як його молитва відображає те, чого бракувало в їхній вірі та Божому бажанні для них? Як би ви описали ставлення Павла до солунян, на основі його молитви за них?

ДОГОДЖАЮЧИ БОГОВІ, З ЛЮБОВ’Ю ДО ЛЮДЕЙ

1-е Солунян 2:1-16

Ключовий вірш 4 : “Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангелію, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця”

Минулого разу ми вивчали перший, вступний розділ цього послання. Павло вітає солунську церкву, прославляє Бога за Його роботу в цих віруючих і хвалить їх за їхнє діло віри, відчайдушну працю любові та терпіння в надії на Христа (1:3). В цьому розділі дуже добре видно, як Євангелія змінює життя грішника. Павло наводить дуже чіткі маркери, на які ми завжди можемо орієнтуватися. По-перше, наша поведінка, наші вчинки мусять змінитися: ми маємо жити наслідуючи Христа на практиці, а не лише на словах (1:5). По-друге, об’єкт поклоніння має змінитися: від ідолів, від цінностей цього світу – до Бога, живого й істинного (1:9). Наші надії і очікування мають змінитися. Очікування християнина пов’язані в першу чергу з Христом, Який воскрес з мертвих і прийде знову, щоб судити живих і мертвих (1:10).

Також минулого разу п. Дмитро говорив, що після того, як Павло поспішно полишив Солунь, церква зустрілася з багатьма викликами і гоніннями. Вороже налаштовані юдеї обмовляли Павла і його співробітників, звинувачували їх в обмані, корисливих мотивах і бажанні слави. Тому в другому розділі Павло нагадує віруючим, яким був його прихід до них. Нагадує, як багато він трудився заради їхнього, а не свого добра. Нагадує, які святі, праведні та непорочні були Павло, Тимофій та Силуан заради цих молодих віруючих.

В цьому розділі дуже багато особистого. Павло говорить про свою боротьбу, про свої мотиви, про те, як сильно він полюбив солунську церкву і сильно як переживає за них. В нас є унікальна можливість побачити, що стояло за таким потужним і успішним служінням Павла, побачити його серце і навчитися від нього, звичайно. Нехай наші серця будуть відкритими, а розум уважним і гострим, щоб навчитися з Божого слова.

Подивіться вірші 1-2: «Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним. Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Божу Євангелію».

Дивлячись на історію церкви, на історію проповіді Євангелії з перспективи сьогодення, важко переоцінити вклад ап. Павла в цей процес. Навряд чи знайдеться інша людина, яка б зробила так багато і яка б залишила такий багатий спадок для нас. Він започаткував церкви по всій Малій Азії, Македонії та Греції. Його авторству належить половина книг НЗ. Не дивлячись на труднощі і спротив, він йшов вперед і до смерті проповідував Євангелію. І нам може здаватися, що Павло був такою собі «залізною людиною», супер-героєм, який не знав ні страху ні сумнівів. Але, звичайно, це не так.

Він сам зізнається, що наважитись проповідувати Євангелію в Солуні було не легкою справою. Чому? – через досвід, якого він зазнав у Филипах. Минулого разу п. Діма трішки розповідав нам про події, які там відбулися. Більш детально про них можна прочитати у 16 розділі книги Дій. Якщо коротко, то за те, що Павло вигнав нечистого духа з однієї дівчини, його разом із Силуаном без суду заарештували, подерли на них одяг, і після того, як привселюдно били палицею, відправили до в’язниці. Не дивлячись на це, служіння в Филипах цілком можна було назвати успішним. Там залишилася Лідія, там залишився сторож в’язниці, який прийняв Євангелію і охрестився разом з усім своїм домом. Там залишилася церква. Навіть представники міської влади офіційно вибачилися перед Павлом за заподіяну кривду. Чи ж це не успіх? – безсумнівно, успіх. Та все ж наважитися проповідувати Євангелію з ризиком ще раз пройти через щось подібне у наступному місті було дуже не просто: «ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Божу Євангелію».

Я впевнений, в багатьох тут є якийсь схожий досвід. Ми ділимося зі світом доброю звісткою про спасіння, а натомість легко можемо отримати якісь неприємності, неприйняття чи погрози. Виховання учнів, дисципліна – також нелегка справа. Тут ми маємо справу безпосередньо з грішною природою людини, тому не дивно, що часом трапляються конфлікти і непорозуміння. Ти віддаєш час і сили, відкриваєш для людини свій дім і своє серце, а натомість можеш отримати якісь звинувачення і невдячність. І, якщо на початку християнського шляху ти готовий ділитися Євангелією з усіма і з кожним, то після кількох таких набитих «гуль», вже думаєш: «а чи варте воно того?»

Ми не хочемо робити те, що може принести нам біль. Ми не хочемо йти туди, де можемо зазнати кривди. Так само і Павло не хотів. Та все ж він наважився проповідувати Божу Євангелію в Солуні. А після гонінь у Солуні – знову наважився у Вереї. Потім в Атенах і в Коринті і т.д. Як же йому це вдавалось? Чи можемо ми скористатися його досвідом?

Власне, Павло і говорить, де бере мужність. Він наважився в Бозі. Він проповідував Євангелію людям і люди завдали йому чимало прикрості. Але зі своїми питаннями Він приходить до Бога і силу знаходить також в Бога.

Подивіться вірші 3-4: «Адже наш заклик не від омани, ні через зіпсованість, ні від лукавства. Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангелію, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця».

Павло проповідував Євангелію не для себе. Не тому, що завдяки цьому він якось стверджувався, тішив своє самолюбство чи реалізовував свій потенціал. Не тому що бажав слави. Не тому, що це було вигідно фінансово чи в будь-який інший спосіб. Він робив це заради Христа. Він робив це, тому що вважав привілеєм можливість брати участь в місії церкви звіщати Євангелію. Причина, чому Павло ділився Благою Звісткою дуже проста – тому що Бог сказав йому це робити.

Пізнання Бога, любов Бога штовхала його виконувати Божу волю. Бог обрав його, сказав: ти – Моя обрана посудина (Дії 9:15-16). Бог покликав його. Бог довірив йому таку дорогоцінну Євангелію. Євангелію, яка є силою Божою на спасіння кожному, хто вірує. Євангелію, яка виявляє невимовне багатство слави Божої. Євангелію, яка відкриває нам любов Божу, що в Христі Ісусі (Рим.1:16; 1Кор.1:18; 1Тим.1:11). Брати і сестри, чим для вас є Євангелія? І що для вас значить можливість брати участь в місії церкви, в Божій місії проповіді Євангелії? Хоча, як бачимо, це служіння було таким непростим, Павло не говорить про нього, як про тяжкий хрест. Він говорить про нього, як про незаслужену благодать і милість. Нам дана благодать і апостольство, каже він в Рим.1:5. Благодаттю Божою я трудився більше за всіх, каже він в 1Кор.15:16.

В одній зі своїх книг відомий американський богослов і служитель Р.С. Спроул ділиться історією зі свого життя. Він був тоді юним студентом семінарії і якось професор запитав їхню групу: «А скажіть-но, панове, якщо Бог наперед пізнав і обрав до спасіння певних людей, навіщо тоді ми маємо проповідувати Євангелію?» Сам Р.С. сидів в дальньому куточку і сподівався, що йому не доведеться відповідати. Але його друзі не дали відповіді, яка б задовольнила професора, тож черга дійшла до нього. І коли професор знову запитав, Спроул промимрив у відповідь: «можливо це не те, що ви хотіли почути і не найголовніше, але принаймні одна з причин в тому, що Господь наказав нам це робити». І тоді професор вибухнув сарказмом: «ну, це і справді, каже, «дрібниця», усього-но Сам Суверенний Бог і Господь всього, ваш Спаситель наказав вам щось там зробити… дурниці, можна не зважати».

Для Павла цього було достатньо: «Адже якщо я звіщаю Євангелію, — каже він в 1Кор.9:16, — то немає чим мені хвалитися, – це мій обов’язок. І горе мені, коли я не звіщатиму Євангелії». Як щодо вас, брати й сестри? Чи потрібні нам ще якась додаткова мотивація чи заохочення крім того, що наш Господь поклав нам це в обов’язок, в борг любові? А якщо потрібно, то чи є Він для вас справді Господом і Спасителем?

Коли я говорю про проповідь Євангелії, я не маю на увазі вуличний євангелізм. Кожному часу свій метод. Не усі можуть підходити до незнайомих людей і пропонувати вивчати Біблію. Тут нема нічого страшного. Але ми дійсно маємо ставити собі питання і шукати на нього відповідь: «як я можу бути залучений в місію церкви проповідувати Євангелію? Як я можу бути залучений в Божу місію до цього світу?» І якщо переді мною таке питання не стоїть, то моє християнство, як мінімум дуже дивне. Бог знайшов нас гідними, щоби довірити цінний скарб, Євангелію, тому ми і маємо говорити, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця.

Ми вже побачили, що рухало Павла в служінні, що було його головним мотивом – бажання догодити Богу. Тепер давайте подивимось, як він здійснював це служіння, чим це служіння формувалося. Мотив важливий, але і форма важлива, адже іноді свою байдужість чи зверхність люди якраз і прикривають словами: «я хочу догоджати Богу, а не людям».

Подивіться вірші 5-8: «Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, – Бог свідок. Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших, хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей. Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Божу Євангелію, але й свої душі, бо ви стали для нас любими».

В Солуні Павло зустрів різних людей: там були юдеї, які противилися Євангелії і там були ці віруючі, навернені в основному з язичників, які і склали солунську церкву. Вони прийняли проповідь і науку Павла, як слово Боже (13). Вони відвернулися від ідолів до живого та істинного Бога і ми бачимо, якими дорогими і любими для серця Павла вони стали.

Він служив їм не, як владний Апостол, вимагаючи покори, пошани чи служіння від солунян. Він не казав: кому не подобається – двері там. Ні, він турбувався про них, як годувальниця турбується про немовля: тихо і ласкаво. Бажаючи передати їм не лише Євангелію, але і власні душі.

У вірші 9 він каже: «Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Божу Євангелію».

Перебуваючи в Солуні Павло багато і важко працював: день і ніч, — каже він. Тут йдеться не про працю проповідника чи євангеліста. Ні. Павло говорить про звичайну роботу руками. Загалом, це не є щось дивне, коли люди багато і тяжко працюють. Питання в тому, заради чого вона це робить. Люди згідні багато і важко працювати щоб досягти успіху і багатства: щоб мати великий будинок, щоб купити нову машину чи телефон. Люди згідні багато працювати заради себе і своєї родини. Павло працював не заради багатства, а щоб забезпечувати себе і молоду церкву і нікого не обтяжувати. Це дуже не легко – утримувати баланс між служінням, роботою та сімʼєю. Я завжди дякую нашим місіонерам за приклад, який вони залишили нам. Одна з речей, який я особисто навчився від м. Петра – це те, що за жодних обставин пастир не може використовувати церкву чи ягнят заради власної вигоди і вони з м. Сарою завжди були гарним прикладом посвяченого і щирого служіння Христу і церкві.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, коли церква має служителів, які займаються виключно служінням і сама утримує їх. Тим більш, коли йдеться про зрілу громаду, яка розуміє власні потреби. Напевно, в якийсь момент так і має статися. Але церква в Солуні не була такою громадою. Вони були дітьми у вірі і Павло турбувався про них, як батько.

Подивіться вірші 11-12: «Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей, ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу».

Батько не байдужий до дітей, він дійсно хоче їм добра і турбується про них. Тому батьківське виховання – це не цикл лекцій: я вам розказав, як жити, а ви собі як хочете, так і робіть. Натомість батько діє по-різному, щоб досягти мети: іноді просить, іноді вмовляє, іноді сварить, в усьому показує приклад. Так само робив і Павло. Звичайно, прочитати лекцію – значно легше, ніж приймати участь в житті іншої людини, показувати приклад, молитися, любити і переживати. Але по-іншому це не працює. Саме любов і щире служіння змінюють наші серця.

Якою ж була мета цього виховання? — щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу, — каже Павло. Він хоче бачити змінені життя цих віруючих. Не лише багато знань, але труд віри і любові. Власне таким має бути результат проповіді Євангелії – змінені життя. Бог покликав нас у Своє Царство і славу, явив в наших життях Свою любов і благодать, отже ми маємо жити гідно цього покликання. Наші життя і вчинки мають бути прикрасою вчення Спасителя нашого, Бога (Тит.2:10) там де ми є: в церкві, вдома, на роботі чи навчанні.

В кінці цього уривку Павло зміцнює віруючих і втішає їх, показуючи, що страждання і гоніння які вони зустріли від своїх земляків – це не щось дивне. Навпаки, таким чином вони наслідують церкви в юдеї, і стають частиною історії життя та смерті Самого Христа, який також постраждав від рук Своїх одноплемінників.

Ми бачимо тут контраст між служінням Павла, який проповідував Євангелію догоджаючи Богові і з любов’ю служачи язичникам з одного боку. І вчинками юдеїв, які і Богові не вгодили і ворожо налаштовані до всіх людей з іншого. Насправді, Павло побував по обидві сторони. Він сам свого часу переслідував християн. І він, як ніхто, розумів, як це жахливо – противитись Божій Євангелії, розумів, що насправді цими людьми керує не любов до Бога, а ворожість до людей. Зрештою, спіткав же їх гнів.

Сьогодні ми мали унікальну можливість – зазирнути за лаштунки Павлого служіння, побачити його серце, його мотиви. І, звичайно, подумати про своє життя, мотиви і служіння. Що означає для мене Євангелія? Що означає для мене можливість приймати участь в місії церкви проповіді Євангелії світу? Що означає для мене, що Бог з благодаті і милості покликав мене у Свою славу і Своє Царство? Нехай Господь допоможе нам долати різні перепони, як зовнішні, так і внутрішні і жити плідним і радісним життям для Божої слави.

(п. Йонатан)

ДОГОДЖАЮЧИ БОГОВІ, З ЛЮБОВ’Ю ДО ЛЮДЕЙ
1-е Солунян 2:1-16
Ключовий вірш 4
1. Прочитайте вірші 1-2. Що Павло має на увазі, кажучи, що їхній прихід до Солуня не був даремним (13)? Чому для того, щоб звіщати Євангелію в Солуні апостолам потрібна була чимала відвага (Дії 16:12-40)? Чи є щось, що вас зупиняє від проповіді Євангелії?
2. Прочитайте вірші 3-4. Що допомогло Павлу подолати страх (2б)? Як Павло ставиться до Євангелії і оцінює її (Рим.1:16; 1Кор.1:18; 1Тим.1:11)? Як він ставиться до свого покликання (Дії 9:15-16; Еф.3:7-8)? Поділіться думками про власне покликання. Що, на вашу думку, є головним мотивом проповіді Євангелії?
3. Прочитайте вірші 5-8. Як Павло служив віруючим в Солуні? Якими були його мотиви? Чому це важливо? В чому проявлялася любов Павла до солунян?
4. Прочитайте вірші 9-12. Як Павло та співробітники забезпечували себе під час перебування в Солуні? Чому? Які образи Павло вживає в цьому уривку, щоб описати своє ставлення до цих молодих віруючих (7,11)? До чого він наполегливо закликав солунян (Тит.2:10)? Поділіться своїми думками про місце «любові до людей» в проповіді Євангелії.
5. Прочитайте вірші 13-16. Як солуняни прийняли проповідь Євангелії? З чого Павло бачить, що Боже слово діє в них (14)? Що спіткає тих, хто не догоджає Богові і ворожі до людей?

ЄВАНГЕЛІЯ, ЯКА ПРИХОДИТЬ У СИЛІ

1-е Солунян 1:1-10

Ключовий вірш 5 : “Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас”

Ми розпочинаємо вивчення першого і другого послань апостола Павла до Солунян. Хоча послання називається посланням Павла, але як в першому так і в другому посланні в першому вірші вказано, що авторами є Павло, Силуан і Тимофій.

Про виникнення солунської церкви читаємо в книзі Дій. Під час другої місіонерської подорожі Павло і Сила проповідували в країнах, які були на території сучасної Туреччини. В Дервії до Павла і Сили приєднався Тимофій. Там, в Малій Азії, була велика робота Святого Духа і багато нових церков повстали. Але в якийсь момент ми читаємо, що коли вони хотіли йти на схід, то Дух Святий далі не дозволив їм проповідувати в тих землях. Ми не знаємо як саме Дух Святий не дозволив їм, але в кінці кінців Він привів на північно-західне узбережжя Малої Азії, до Троади, яка навпроти Греції. Там, в нічному видінні, Павло побачив: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ Дії 16:9. З цього місця Лука, автор книги Дії починає використовувати займенник “ми”, кажучи: 10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. Дії 16:10

Підкорившись волі Бога на євангелізацію Європи четверо місіонерів з Троади перепливли кораблем на острів Самотракію, а звідти вийшли на берег Європи в містечку Неаполь, а звідти вже в Филипи, де і була заснована перша церква. Там Павло зі співробітниками зазнали гонінь, побиття і в’язниці. Але дізнавшись про їх римське громадянство їх відпустили.

В Діях 17:1-4 читаємо: 1 Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. 2 І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писа́ння, 3 виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. 4 І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. Отже ми бачимо, як саме постала солунська церква. Павло три суботи проповідував в синагозі і дехто з юдеїв увірував. Але не тільки в синагозі вони проповідували, тому бачимо, що також до них приєднались безліч побожних із гелленів і шляхетних жінок.

Але в Діях читаємо, що невірні юдеї запалилися заздрістю і зібравши негідних людей вчинили збіговисько і бунтували все місто. Їх звинувачення не відрізнялись від тих, якими юдеї Єрусалима звинувачували Господа Ісуса: Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. Треба сказати, що в Солуні до таких слів були дуже чутливі. Це місто мало статус “вільного міста”, яке отримало за підтримку в другій римській громадянській війні Марка Антонія і Октавіана. Цей статус давав багато свобод в плані самоврядування, але також вимагав від мешканців лояльності до культу римського імператора. У такому середовищі проголошувати Ісуса Господом і Царем вважалося загрозою та зрадою імператора. Почались переслідування на християн, які стали настільки сильними, що Павло, Сила і Тимофій були змушені втекти з Салонік. З важким серцем вони змушені були залишити своїх духовних дітей, які лише недавно навернулись до віри в Господа. З Салонік вони пішли у Верію. Там, через деякий час проповідування, також почались гоніння спричинені солунськими юдеями. І знову Павло був змушений тікати від переслідувань. Він був спроваджений братами на південь до Атен, а Сила з Тимофієм якийсь час залишились у Верії. Через деякий час вони приєднались до Павла в Атенах. В 3 розділі Павло каже солунянам, що коли він був в Атенах, прибули Сила з Тимофієм. Весь цей час Павло хвилювався як там його духовні діти в Салоніках. Тому, не стерпівши більше, відправив Тимофія назад до Салонік, щоб дізнатись їх становище, а також щоб підтримати їх. В цей час Павло з Силою йдуть до Коринту. Повернувшись від солунян Тимофій приніс хороші вісті про їх віру, що незважаючи на гоніння, ці молоді віруючі, лишились вірними Господу Ісусу, а також розповів про виклики і спокуси з якими ті зустрічаються. У відповідь Павло написав цього листа до солунян, а через деякий час написав і другого листа.

Вважається, що 1 послання до солунян є найпершим посланням від апостола Павла.

Він спланував лист згідно двох головних думок. Перша прославляє вірність солунян Ісусу – Царю (1 Сол. 1-3), а в другій він закликає їх ще більше зростати як послідовників Ісуса, очікуючи Його приходу (1 Сол 4-5). Ці дві думки оточені трьома молитвами.

Павло розпочинає лист, висловлюючи подяку та прославляючи віру солунян, їхню любов до інших, працю віри і надію на Ісуса, попри переслідування. Далі він описує історію і результат їх щирого навернення. В цьому сьогоднішній уривок.

Давайте прочитаємо вірш 1: 1 Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Отже як Павло тут називає віруючих в Салоніках? Церква в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі. Слово яке перекладене як церква грецькою звучить: екклезія. Це слово, яке в Греції жодним чином не використовували для релігійного зібрання. Для цього було слово відоме нам як сінагогей. Але, що ж значило слово еклезія? В часи існування міст-держав слово еклезія означало зібрання людей відповідальних за долю міста. Парламент. Салоніки мали право на самоврядування. Там була еклезія, яка вирішувала долю цього міста – тобто зібрання людей які мали право і відповідальність на це. Так от Павло називає цих віруючих еклезією солуньскою в Бозі Отці і Господі Ісусі Христі. Хоча ці люди були в меншості – невелика церква. Вони були гонимі. Але Павло бачить їх в іншому світлі. Він бачить саме їх, тими відповідальними за долю міста людьми і настановлені вони на це не ким іншим як Самим Богом Отцем і Господом Ісусом Христом. Пізніше він скаже про вплив цієї еклезії, який був не тільки на їх місто, а й на всю Македонію і Ахаю.

Подивіться вірші 2, 3: Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим

Тут Павло запевняє, що хоча він не присутній з ними, але його любов до них не зменшилась. Вона продовжила виливатись на них через молитви подяки Богові. Павло був вдячний за їх віру, яка проявляється в їх ділах. За їх любов, яка була не в словах, а в конкретних вчинках. Також Павло згадував їх надію на Господа Ісуса, яка проявляється в їх стійкому перенесенні тих страждань які почались відколи вони навернулись. Дивовижно ці віруючі лиш недавно навернулись, але вони вже були багаті на віру, любов і надію. Павло дякував за всі ці речі, бо знав, Хто зробив солунян такими – Бог.

Подивіться вірш 4: зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Павло називає солунських віруючих Богом улюбленими. Хоча їх ненавиділи і переслідували їх земляки, але для Бога вони були улюбленими. Він обрав і покликав їх у свою еклезію – церкву. Брати і сестри Бог також обрав кожного з нас і ми Богом улюблені.

В вірші 5 Павло говорить про те, що підтверджує їх обрання. Подивіться вірш 5: Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. Те, що Євангелія, яку проповідував Павло була не лише в слові, а якраз в силі Духа Святого, і з великими упевненнями явно свідчило про їх обрання. Їх навернення дійсно було дивовижним. В 9 вірші Павло згадує, що солуняни навернулись від ідолів до живого Бога. Вони прийняли слово Євангелії зі всією щирістю. Це було дивовижна робота Святого Духа в них. Тільки, що вони були ідолопоклонниками, що жили в культурі яка була просякнута практиками вшанування грецьких і римських богів. Ця культура була просякнута марновірствами і сексуальною роспустою. Але почувши Євангелію, вони щиро покаялись і прийняли Ісуса Христа – їх Богом і Спасителем. Тільки Дух Святий так може – в момент відкрити очі від темряви диявольскої брехні, в якій вони жили все життя, до Божого світла.

Більше того в 6 Павло продовжує нагадувати їм як ще Євангелія змінила їх:

6 І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого. Солуняни знали, що перед тим як місіонери прийшли до них, вони настраждались в Филипах. Але це не зупинило Павла, Силу і Тимофія в рішенні проповідувати Євангеліє і солунянам. Цей приклад надихнув солунян бути вірними Господу.

Вони не лише відвернулись від ідолів, вони вирішили бути вірними Царю Ісусу і навіть до смерті. Страждання і переслідування, які вони зустріли не погасили їх віру, навпаки вони прийняли їх з радістю. І Павло вказує їм звідки ця радість. Лише Дух Святий дає радість посеред страждань. Тим самим вони стали наслідувачами Павлу, Силі і Тимофію і Самому Господу.

Нам здається, що для проповіді Євангелія треба створити особливі умови, щоб людям легше було його приймати. Здається, що якщо людину якось не зацікавити, то вона просто не захоче слухати. Але чи це так? Подивіться як солуняни прийняли Євангеліє? Вони прийняли його в великому утиску. Але який же був секрет, того що воно діяло? Бо воно звіщалось не просто в слові, а в силі Духа Святого. Бог діяв через апостолів, бо ці люди були щирі в своєму бажанні звіщати Євангелію для солунян. Якось Христос сказав: 24 Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. (Ів.12:24). Павло, Сила і Тимофій були людьми, які посвятили життя проповіді Євангелія. Вони були посланцями Царя і вони були таким, якими закликали бути солунян. Вони перші чинили діло віри і працю любові явили надію в утисках і через це показали Істиного і Живого Бога. В вірші 5б Павло каже їм: знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. А чи вирішив я посвятити своє життя Царю Царів і бути Його посланцем у цей світ? Бог так само вибрав кожного з нас на це діло і хоче використовувати для спасіння інших, але чи я є тією посудиною, яку Господь буде використовувати?

Але подивіться як далі діяло Євангеліє в серцях солунян. Подивіться вірші 7,8: так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь.

Вони так прийняли Євангеліє, що хотіли ним поділитись з іншими. Воно стало дорогоцінним для солунян і вони не могли тримати його лише в себе. Цим Євангелієм треба було неодмінно поділитись з іншими. І солуняни побачили в цьому діло найпершої необхідності. Адже згідно цього Євангелія, на цей світ має прийти гнів Божий за його нечестя і гріхи, але радісна звістка в тому, що Бог послав Сина Свого вблаганням за наші гріхи, Який воскрес з мертвих і Який визволює нас від цього майбутнього гніву і Який прийде знову, як каже Павло в 10 вірші: і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву. Тепер самі солуняни стали тими, через кого Бог звіщав Євангеліє по Македонії і Ахаї. Вони стали взірцем для інших віруючих.

Це сталось з солунянами, бо вони повірили Євангелії. А як щодо мене? Чи є Євангелія для мене такою ж цінністю, як для Апостолів, як для солунян? Чи я готовий за неї страждати? Чи є Ісус моїм Царем, Якого я очікую з неба? Ради Якого я готовий терпіти гоніння і навіть віддати життя? Чи є Євангелія для мене радісною звісткою, якою я хочу поділитись, не змушений ділитись, бо так вчить Біблія і в церкві закликають. А хочу поділитись, бо вона є радісною звісткою про Спасителя, Який воскрес з мертвих і визволює мене і кожного, хто прийме її від майбутнього гніву. Яка несе переміну в житті від ідолопоклонства до служіння Правдивому Живому Богу. Євангелія не змінилась і вона і досі має силу чинити такі зміни в нашому житті і житті тих кому ми проповідуватимемо. Я вірю і молюсь, щоб в ці важкі часи війни ми знову побачили цінність Євангелії і присвятили себе їй.

(п. Дмитро)