Записи

Вивчення Біблії: Питання (Від Луки 7:11-17)

“ЮНАЧЕ, КАЖУ ТОБІ: ВСТАНЬ!”

Від Луки 7:11-17
Ключовий вірш 7:14

1. Після якої події Ісус направився до Наїна? (11; 1-10) Хто слідував за Ним? В якому стані, на вашу думку, знаходилися ці люди?
2. Кого вони зустріли біля міської брати? (12) Опишіть стан цієї жінки та людей, які йшли з нею. Як смерть її сина вплинула на них?
3. Що означає, що Ісус “змилосердився над нею”? Що означає “Не плач!” (13; 2 Кор.1:3-4) Як слова Христа втішили цю вдову?
4. Що Ісус сказав мертвому юнаку? (14) Що сталося? (15) Подумайте про владу смерті (Рим.6:23; Євр.9:27) та про силу Божого слова (Ів.5:25). Ким є Ісус в світлі цієї події?
5. Як відреагували люди? (16-17) За кого вони вважали Ісуса? Як поширилася звістка про цю подію?

Вивчення Біблії: Проповідь “Догоджаючи Богові, з любов’ю до людей” (1-е Солунян 2:1-16)

ДОГОДЖАЮЧИ БОГОВІ, З ЛЮБОВ’Ю ДО ЛЮДЕЙ

1-е Солунян 2:1-16

Ключовий вірш 4 : “Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангелію, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця”

Минулого разу ми вивчали перший, вступний розділ цього послання. Павло вітає солунську церкву, прославляє Бога за Його роботу в цих віруючих і хвалить їх за їхнє діло віри, відчайдушну працю любові та терпіння в надії на Христа (1:3). В цьому розділі дуже добре видно, як Євангелія змінює життя грішника. Павло наводить дуже чіткі маркери, на які ми завжди можемо орієнтуватися. По-перше, наша поведінка, наші вчинки мусять змінитися: ми маємо жити наслідуючи Христа на практиці, а не лише на словах (1:5). По-друге, об’єкт поклоніння має змінитися: від ідолів, від цінностей цього світу – до Бога, живого й істинного (1:9). Наші надії і очікування мають змінитися. Очікування християнина пов’язані в першу чергу з Христом, Який воскрес з мертвих і прийде знову, щоб судити живих і мертвих (1:10).

Також минулого разу п. Дмитро говорив, що після того, як Павло поспішно полишив Солунь, церква зустрілася з багатьма викликами і гоніннями. Вороже налаштовані юдеї обмовляли Павла і його співробітників, звинувачували їх в обмані, корисливих мотивах і бажанні слави. Тому в другому розділі Павло нагадує віруючим, яким був його прихід до них. Нагадує, як багато він трудився заради їхнього, а не свого добра. Нагадує, які святі, праведні та непорочні були Павло, Тимофій та Силуан заради цих молодих віруючих.

В цьому розділі дуже багато особистого. Павло говорить про свою боротьбу, про свої мотиви, про те, як сильно він полюбив солунську церкву і сильно як переживає за них. В нас є унікальна можливість побачити, що стояло за таким потужним і успішним служінням Павла, побачити його серце і навчитися від нього, звичайно. Нехай наші серця будуть відкритими, а розум уважним і гострим, щоб навчитися з Божого слова.

Подивіться вірші 1-2: «Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним. Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Божу Євангелію».

Дивлячись на історію церкви, на історію проповіді Євангелії з перспективи сьогодення, важко переоцінити вклад ап. Павла в цей процес. Навряд чи знайдеться інша людина, яка б зробила так багато і яка б залишила такий багатий спадок для нас. Він започаткував церкви по всій Малій Азії, Македонії та Греції. Його авторству належить половина книг НЗ. Не дивлячись на труднощі і спротив, він йшов вперед і до смерті проповідував Євангелію. І нам може здаватися, що Павло був такою собі «залізною людиною», супер-героєм, який не знав ні страху ні сумнівів. Але, звичайно, це не так.

Він сам зізнається, що наважитись проповідувати Євангелію в Солуні було не легкою справою. Чому? – через досвід, якого він зазнав у Филипах. Минулого разу п. Діма трішки розповідав нам про події, які там відбулися. Більш детально про них можна прочитати у 16 розділі книги Дій. Якщо коротко, то за те, що Павло вигнав нечистого духа з однієї дівчини, його разом із Силуаном без суду заарештували, подерли на них одяг, і після того, як привселюдно били палицею, відправили до в’язниці. Не дивлячись на це, служіння в Филипах цілком можна було назвати успішним. Там залишилася Лідія, там залишився сторож в’язниці, який прийняв Євангелію і охрестився разом з усім своїм домом. Там залишилася церква. Навіть представники міської влади офіційно вибачилися перед Павлом за заподіяну кривду. Чи ж це не успіх? – безсумнівно, успіх. Та все ж наважитися проповідувати Євангелію з ризиком ще раз пройти через щось подібне у наступному місті було дуже не просто: «ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Божу Євангелію».

Я впевнений, в багатьох тут є якийсь схожий досвід. Ми ділимося зі світом доброю звісткою про спасіння, а натомість легко можемо отримати якісь неприємності, неприйняття чи погрози. Виховання учнів, дисципліна – також нелегка справа. Тут ми маємо справу безпосередньо з грішною природою людини, тому не дивно, що часом трапляються конфлікти і непорозуміння. Ти віддаєш час і сили, відкриваєш для людини свій дім і своє серце, а натомість можеш отримати якісь звинувачення і невдячність. І, якщо на початку християнського шляху ти готовий ділитися Євангелією з усіма і з кожним, то після кількох таких набитих «гуль», вже думаєш: «а чи варте воно того?»

Ми не хочемо робити те, що може принести нам біль. Ми не хочемо йти туди, де можемо зазнати кривди. Так само і Павло не хотів. Та все ж він наважився проповідувати Божу Євангелію в Солуні. А після гонінь у Солуні – знову наважився у Вереї. Потім в Атенах і в Коринті і т.д. Як же йому це вдавалось? Чи можемо ми скористатися його досвідом?

Власне, Павло і говорить, де бере мужність. Він наважився в Бозі. Він проповідував Євангелію людям і люди завдали йому чимало прикрості. Але зі своїми питаннями Він приходить до Бога і силу знаходить також в Бога.

Подивіться вірші 3-4: «Адже наш заклик не від омани, ні через зіпсованість, ні від лукавства. Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангелію, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця».

Павло проповідував Євангелію не для себе. Не тому, що завдяки цьому він якось стверджувався, тішив своє самолюбство чи реалізовував свій потенціал. Не тому що бажав слави. Не тому, що це було вигідно фінансово чи в будь-який інший спосіб. Він робив це заради Христа. Він робив це, тому що вважав привілеєм можливість брати участь в місії церкви звіщати Євангелію. Причина, чому Павло ділився Благою Звісткою дуже проста – тому що Бог сказав йому це робити.

Пізнання Бога, любов Бога штовхала його виконувати Божу волю. Бог обрав його, сказав: ти – Моя обрана посудина (Дії 9:15-16). Бог покликав його. Бог довірив йому таку дорогоцінну Євангелію. Євангелію, яка є силою Божою на спасіння кожному, хто вірує. Євангелію, яка виявляє невимовне багатство слави Божої. Євангелію, яка відкриває нам любов Божу, що в Христі Ісусі (Рим.1:16; 1Кор.1:18; 1Тим.1:11). Брати і сестри, чим для вас є Євангелія? І що для вас значить можливість брати участь в місії церкви, в Божій місії проповіді Євангелії? Хоча, як бачимо, це служіння було таким непростим, Павло не говорить про нього, як про тяжкий хрест. Він говорить про нього, як про незаслужену благодать і милість. Нам дана благодать і апостольство, каже він в Рим.1:5. Благодаттю Божою я трудився більше за всіх, каже він в 1Кор.15:16.

В одній зі своїх книг відомий американський богослов і служитель Р.С. Спроул ділиться історією зі свого життя. Він був тоді юним студентом семінарії і якось професор запитав їхню групу: «А скажіть-но, панове, якщо Бог наперед пізнав і обрав до спасіння певних людей, навіщо тоді ми маємо проповідувати Євангелію?» Сам Р.С. сидів в дальньому куточку і сподівався, що йому не доведеться відповідати. Але його друзі не дали відповіді, яка б задовольнила професора, тож черга дійшла до нього. І коли професор знову запитав, Спроул промимрив у відповідь: «можливо це не те, що ви хотіли почути і не найголовніше, але принаймні одна з причин в тому, що Господь наказав нам це робити». І тоді професор вибухнув сарказмом: «ну, це і справді, каже, «дрібниця», усього-но Сам Суверенний Бог і Господь всього, ваш Спаситель наказав вам щось там зробити… дурниці, можна не зважати».

Для Павла цього було достатньо: «Адже якщо я звіщаю Євангелію, — каже він в 1Кор.9:16, — то немає чим мені хвалитися, – це мій обов’язок. І горе мені, коли я не звіщатиму Євангелії». Як щодо вас, брати й сестри? Чи потрібні нам ще якась додаткова мотивація чи заохочення крім того, що наш Господь поклав нам це в обов’язок, в борг любові? А якщо потрібно, то чи є Він для вас справді Господом і Спасителем?

Коли я говорю про проповідь Євангелії, я не маю на увазі вуличний євангелізм. Кожному часу свій метод. Не усі можуть підходити до незнайомих людей і пропонувати вивчати Біблію. Тут нема нічого страшного. Але ми дійсно маємо ставити собі питання і шукати на нього відповідь: «як я можу бути залучений в місію церкви проповідувати Євангелію? Як я можу бути залучений в Божу місію до цього світу?» І якщо переді мною таке питання не стоїть, то моє християнство, як мінімум дуже дивне. Бог знайшов нас гідними, щоби довірити цінний скарб, Євангелію, тому ми і маємо говорити, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця.

Ми вже побачили, що рухало Павла в служінні, що було його головним мотивом – бажання догодити Богу. Тепер давайте подивимось, як він здійснював це служіння, чим це служіння формувалося. Мотив важливий, але і форма важлива, адже іноді свою байдужість чи зверхність люди якраз і прикривають словами: «я хочу догоджати Богу, а не людям».

Подивіться вірші 5-8: «Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, – Бог свідок. Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших, хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей. Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Божу Євангелію, але й свої душі, бо ви стали для нас любими».

В Солуні Павло зустрів різних людей: там були юдеї, які противилися Євангелії і там були ці віруючі, навернені в основному з язичників, які і склали солунську церкву. Вони прийняли проповідь і науку Павла, як слово Боже (13). Вони відвернулися від ідолів до живого та істинного Бога і ми бачимо, якими дорогими і любими для серця Павла вони стали.

Він служив їм не, як владний Апостол, вимагаючи покори, пошани чи служіння від солунян. Він не казав: кому не подобається – двері там. Ні, він турбувався про них, як годувальниця турбується про немовля: тихо і ласкаво. Бажаючи передати їм не лише Євангелію, але і власні душі.

У вірші 9 він каже: «Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Божу Євангелію».

Перебуваючи в Солуні Павло багато і важко працював: день і ніч, — каже він. Тут йдеться не про працю проповідника чи євангеліста. Ні. Павло говорить про звичайну роботу руками. Загалом, це не є щось дивне, коли люди багато і тяжко працюють. Питання в тому, заради чого вона це робить. Люди згідні багато і важко працювати щоб досягти успіху і багатства: щоб мати великий будинок, щоб купити нову машину чи телефон. Люди згідні багато працювати заради себе і своєї родини. Павло працював не заради багатства, а щоб забезпечувати себе і молоду церкву і нікого не обтяжувати. Це дуже не легко – утримувати баланс між служінням, роботою та сімʼєю. Я завжди дякую нашим місіонерам за приклад, який вони залишили нам. Одна з речей, який я особисто навчився від м. Петра – це те, що за жодних обставин пастир не може використовувати церкву чи ягнят заради власної вигоди і вони з м. Сарою завжди були гарним прикладом посвяченого і щирого служіння Христу і церкві.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, коли церква має служителів, які займаються виключно служінням і сама утримує їх. Тим більш, коли йдеться про зрілу громаду, яка розуміє власні потреби. Напевно, в якийсь момент так і має статися. Але церква в Солуні не була такою громадою. Вони були дітьми у вірі і Павло турбувався про них, як батько.

Подивіться вірші 11-12: «Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей, ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу».

Батько не байдужий до дітей, він дійсно хоче їм добра і турбується про них. Тому батьківське виховання – це не цикл лекцій: я вам розказав, як жити, а ви собі як хочете, так і робіть. Натомість батько діє по-різному, щоб досягти мети: іноді просить, іноді вмовляє, іноді сварить, в усьому показує приклад. Так само робив і Павло. Звичайно, прочитати лекцію – значно легше, ніж приймати участь в житті іншої людини, показувати приклад, молитися, любити і переживати. Але по-іншому це не працює. Саме любов і щире служіння змінюють наші серця.

Якою ж була мета цього виховання? — щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу, — каже Павло. Він хоче бачити змінені життя цих віруючих. Не лише багато знань, але труд віри і любові. Власне таким має бути результат проповіді Євангелії – змінені життя. Бог покликав нас у Своє Царство і славу, явив в наших життях Свою любов і благодать, отже ми маємо жити гідно цього покликання. Наші життя і вчинки мають бути прикрасою вчення Спасителя нашого, Бога (Тит.2:10) там де ми є: в церкві, вдома, на роботі чи навчанні.

В кінці цього уривку Павло зміцнює віруючих і втішає їх, показуючи, що страждання і гоніння які вони зустріли від своїх земляків – це не щось дивне. Навпаки, таким чином вони наслідують церкви в юдеї, і стають частиною історії життя та смерті Самого Христа, який також постраждав від рук Своїх одноплемінників.

Ми бачимо тут контраст між служінням Павла, який проповідував Євангелію догоджаючи Богові і з любов’ю служачи язичникам з одного боку. І вчинками юдеїв, які і Богові не вгодили і ворожо налаштовані до всіх людей з іншого. Насправді, Павло побував по обидві сторони. Він сам свого часу переслідував християн. І він, як ніхто, розумів, як це жахливо – противитись Божій Євангелії, розумів, що насправді цими людьми керує не любов до Бога, а ворожість до людей. Зрештою, спіткав же їх гнів.

Сьогодні ми мали унікальну можливість – зазирнути за лаштунки Павлого служіння, побачити його серце, його мотиви. І, звичайно, подумати про своє життя, мотиви і служіння. Що означає для мене Євангелія? Що означає для мене можливість приймати участь в місії церкви проповіді Євангелії світу? Що означає для мене, що Бог з благодаті і милості покликав мене у Свою славу і Своє Царство? Нехай Господь допоможе нам долати різні перепони, як зовнішні, так і внутрішні і жити плідним і радісним життям для Божої слави.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (1-е Солунян 2:1-16)

ДОГОДЖАЮЧИ БОГОВІ, З ЛЮБОВ’Ю ДО ЛЮДЕЙ
1-е Солунян 2:1-16
Ключовий вірш 4
1. Прочитайте вірші 1-2. Що Павло має на увазі, кажучи, що їхній прихід до Солуня не був даремним (13)? Чому для того, щоб звіщати Євангелію в Солуні апостолам потрібна була чимала відвага (Дії 16:12-40)? Чи є щось, що вас зупиняє від проповіді Євангелії?
2. Прочитайте вірші 3-4. Що допомогло Павлу подолати страх (2б)? Як Павло ставиться до Євангелії і оцінює її (Рим.1:16; 1Кор.1:18; 1Тим.1:11)? Як він ставиться до свого покликання (Дії 9:15-16; Еф.3:7-8)? Поділіться думками про власне покликання. Що, на вашу думку, є головним мотивом проповіді Євангелії?
3. Прочитайте вірші 5-8. Як Павло служив віруючим в Солуні? Якими були його мотиви? Чому це важливо? В чому проявлялася любов Павла до солунян?
4. Прочитайте вірші 9-12. Як Павло та співробітники забезпечували себе під час перебування в Солуні? Чому? Які образи Павло вживає в цьому уривку, щоб описати своє ставлення до цих молодих віруючих (7,11)? До чого він наполегливо закликав солунян (Тит.2:10)? Поділіться своїми думками про місце «любові до людей» в проповіді Євангелії.
5. Прочитайте вірші 13-16. Як солуняни прийняли проповідь Євангелії? З чого Павло бачить, що Боже слово діє в них (14)? Що спіткає тих, хто не догоджає Богові і ворожі до людей?

Вивчення Біблії: Проповідь “Євангелія, яка приходить у силі” (1-е Солунян 1:1-10)

ЄВАНГЕЛІЯ, ЯКА ПРИХОДИТЬ У СИЛІ

1-е Солунян 1:1-10

Ключовий вірш 5 : “Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас”

Ми розпочинаємо вивчення першого і другого послань апостола Павла до Солунян. Хоча послання називається посланням Павла, але як в першому так і в другому посланні в першому вірші вказано, що авторами є Павло, Силуан і Тимофій.

Про виникнення солунської церкви читаємо в книзі Дій. Під час другої місіонерської подорожі Павло і Сила проповідували в країнах, які були на території сучасної Туреччини. В Дервії до Павла і Сили приєднався Тимофій. Там, в Малій Азії, була велика робота Святого Духа і багато нових церков повстали. Але в якийсь момент ми читаємо, що коли вони хотіли йти на схід, то Дух Святий далі не дозволив їм проповідувати в тих землях. Ми не знаємо як саме Дух Святий не дозволив їм, але в кінці кінців Він привів на північно-західне узбережжя Малої Азії, до Троади, яка навпроти Греції. Там, в нічному видінні, Павло побачив: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ Дії 16:9. З цього місця Лука, автор книги Дії починає використовувати займенник “ми”, кажучи: 10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію. Дії 16:10

Підкорившись волі Бога на євангелізацію Європи четверо місіонерів з Троади перепливли кораблем на острів Самотракію, а звідти вийшли на берег Європи в містечку Неаполь, а звідти вже в Филипи, де і була заснована перша церква. Там Павло зі співробітниками зазнали гонінь, побиття і в’язниці. Але дізнавшись про їх римське громадянство їх відпустили.

В Діях 17:1-4 читаємо: 1 Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська. 2 І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писа́ння, 3 виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“. 4 І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок. Отже ми бачимо, як саме постала солунська церква. Павло три суботи проповідував в синагозі і дехто з юдеїв увірував. Але не тільки в синагозі вони проповідували, тому бачимо, що також до них приєднались безліч побожних із гелленів і шляхетних жінок.

Але в Діях читаємо, що невірні юдеї запалилися заздрістю і зібравши негідних людей вчинили збіговисько і бунтували все місто. Їх звинувачення не відрізнялись від тих, якими юдеї Єрусалима звинувачували Господа Ісуса: Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“. Треба сказати, що в Солуні до таких слів були дуже чутливі. Це місто мало статус “вільного міста”, яке отримало за підтримку в другій римській громадянській війні Марка Антонія і Октавіана. Цей статус давав багато свобод в плані самоврядування, але також вимагав від мешканців лояльності до культу римського імператора. У такому середовищі проголошувати Ісуса Господом і Царем вважалося загрозою та зрадою імператора. Почались переслідування на християн, які стали настільки сильними, що Павло, Сила і Тимофій були змушені втекти з Салонік. З важким серцем вони змушені були залишити своїх духовних дітей, які лише недавно навернулись до віри в Господа. З Салонік вони пішли у Верію. Там, через деякий час проповідування, також почались гоніння спричинені солунськими юдеями. І знову Павло був змушений тікати від переслідувань. Він був спроваджений братами на південь до Атен, а Сила з Тимофієм якийсь час залишились у Верії. Через деякий час вони приєднались до Павла в Атенах. В 3 розділі Павло каже солунянам, що коли він був в Атенах, прибули Сила з Тимофієм. Весь цей час Павло хвилювався як там його духовні діти в Салоніках. Тому, не стерпівши більше, відправив Тимофія назад до Салонік, щоб дізнатись їх становище, а також щоб підтримати їх. В цей час Павло з Силою йдуть до Коринту. Повернувшись від солунян Тимофій приніс хороші вісті про їх віру, що незважаючи на гоніння, ці молоді віруючі, лишились вірними Господу Ісусу, а також розповів про виклики і спокуси з якими ті зустрічаються. У відповідь Павло написав цього листа до солунян, а через деякий час написав і другого листа.

Вважається, що 1 послання до солунян є найпершим посланням від апостола Павла.

Він спланував лист згідно двох головних думок. Перша прославляє вірність солунян Ісусу – Царю (1 Сол. 1-3), а в другій він закликає їх ще більше зростати як послідовників Ісуса, очікуючи Його приходу (1 Сол 4-5). Ці дві думки оточені трьома молитвами.

Павло розпочинає лист, висловлюючи подяку та прославляючи віру солунян, їхню любов до інших, працю віри і надію на Ісуса, попри переслідування. Далі він описує історію і результат їх щирого навернення. В цьому сьогоднішній уривок.

Давайте прочитаємо вірш 1: 1 Павло й Силуа́н та Тимофій до Церкви Солу́нської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благода́ть вам і мир! Отже як Павло тут називає віруючих в Салоніках? Церква в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі. Слово яке перекладене як церква грецькою звучить: екклезія. Це слово, яке в Греції жодним чином не використовували для релігійного зібрання. Для цього було слово відоме нам як сінагогей. Але, що ж значило слово еклезія? В часи існування міст-держав слово еклезія означало зібрання людей відповідальних за долю міста. Парламент. Салоніки мали право на самоврядування. Там була еклезія, яка вирішувала долю цього міста – тобто зібрання людей які мали право і відповідальність на це. Так от Павло називає цих віруючих еклезією солуньскою в Бозі Отці і Господі Ісусі Христі. Хоча ці люди були в меншості – невелика церква. Вони були гонимі. Але Павло бачить їх в іншому світлі. Він бачить саме їх, тими відповідальними за долю міста людьми і настановлені вони на це не ким іншим як Самим Богом Отцем і Господом Ісусом Христом. Пізніше він скаже про вплив цієї еклезії, який був не тільки на їх місто, а й на всю Македонію і Ахаю.

Подивіться вірші 2, 3: Ми дякуємо Богові за́вжди за всіх вас, згадуючи вас у наших моли́твах. Ми згадуємо безпереста́нку про ваше ді́ло віри, і про працю любови, і про терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим

Тут Павло запевняє, що хоча він не присутній з ними, але його любов до них не зменшилась. Вона продовжила виливатись на них через молитви подяки Богові. Павло був вдячний за їх віру, яка проявляється в їх ділах. За їх любов, яка була не в словах, а в конкретних вчинках. Також Павло згадував їх надію на Господа Ісуса, яка проявляється в їх стійкому перенесенні тих страждань які почались відколи вони навернулись. Дивовижно ці віруючі лиш недавно навернулись, але вони вже були багаті на віру, любов і надію. Павло дякував за всі ці речі, бо знав, Хто зробив солунян такими – Бог.

Подивіться вірш 4: зна́ючи, Богом улю́блені браття, про ваше обра́ння. Павло називає солунських віруючих Богом улюбленими. Хоча їх ненавиділи і переслідували їх земляки, але для Бога вони були улюбленими. Він обрав і покликав їх у свою еклезію – церкву. Брати і сестри Бог також обрав кожного з нас і ми Богом улюблені.

В вірші 5 Павло говорить про те, що підтверджує їх обрання. Подивіться вірш 5: Бо наша Єва́нгелія не була́ для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упе́вненням, як знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. Те, що Євангелія, яку проповідував Павло була не лише в слові, а якраз в силі Духа Святого, і з великими упевненнями явно свідчило про їх обрання. Їх навернення дійсно було дивовижним. В 9 вірші Павло згадує, що солуняни навернулись від ідолів до живого Бога. Вони прийняли слово Євангелії зі всією щирістю. Це було дивовижна робота Святого Духа в них. Тільки, що вони були ідолопоклонниками, що жили в культурі яка була просякнута практиками вшанування грецьких і римських богів. Ця культура була просякнута марновірствами і сексуальною роспустою. Але почувши Євангелію, вони щиро покаялись і прийняли Ісуса Христа – їх Богом і Спасителем. Тільки Дух Святий так може – в момент відкрити очі від темряви диявольскої брехні, в якій вони жили все життя, до Божого світла.

Більше того в 6 Павло продовжує нагадувати їм як ще Євангелія змінила їх:

6 І ви стали наслідувачі нам і Господе́ві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого. Солуняни знали, що перед тим як місіонери прийшли до них, вони настраждались в Филипах. Але це не зупинило Павла, Силу і Тимофія в рішенні проповідувати Євангеліє і солунянам. Цей приклад надихнув солунян бути вірними Господу.

Вони не лише відвернулись від ідолів, вони вирішили бути вірними Царю Ісусу і навіть до смерті. Страждання і переслідування, які вони зустріли не погасили їх віру, навпаки вони прийняли їх з радістю. І Павло вказує їм звідки ця радість. Лише Дух Святий дає радість посеред страждань. Тим самим вони стали наслідувачами Павлу, Силі і Тимофію і Самому Господу.

Нам здається, що для проповіді Євангелія треба створити особливі умови, щоб людям легше було його приймати. Здається, що якщо людину якось не зацікавити, то вона просто не захоче слухати. Але чи це так? Подивіться як солуняни прийняли Євангеліє? Вони прийняли його в великому утиску. Але який же був секрет, того що воно діяло? Бо воно звіщалось не просто в слові, а в силі Духа Святого. Бог діяв через апостолів, бо ці люди були щирі в своєму бажанні звіщати Євангелію для солунян. Якось Христос сказав: 24 Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́. (Ів.12:24). Павло, Сила і Тимофій були людьми, які посвятили життя проповіді Євангелія. Вони були посланцями Царя і вони були таким, якими закликали бути солунян. Вони перші чинили діло віри і працю любові явили надію в утисках і через це показали Істиного і Живого Бога. В вірші 5б Павло каже їм: знаєте ви, які ми були́ поміж вами для вас. А чи вирішив я посвятити своє життя Царю Царів і бути Його посланцем у цей світ? Бог так само вибрав кожного з нас на це діло і хоче використовувати для спасіння інших, але чи я є тією посудиною, яку Господь буде використовувати?

Але подивіться як далі діяло Євангеліє в серцях солунян. Подивіться вірші 7,8: так що ви стали взірце́м для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо проне́слося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чого́сь.

Вони так прийняли Євангеліє, що хотіли ним поділитись з іншими. Воно стало дорогоцінним для солунян і вони не могли тримати його лише в себе. Цим Євангелієм треба було неодмінно поділитись з іншими. І солуняни побачили в цьому діло найпершої необхідності. Адже згідно цього Євангелія, на цей світ має прийти гнів Божий за його нечестя і гріхи, але радісна звістка в тому, що Бог послав Сина Свого вблаганням за наші гріхи, Який воскрес з мертвих і Який визволює нас від цього майбутнього гніву і Який прийде знову, як каже Павло в 10 вірші: і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбу́тнього гніву. Тепер самі солуняни стали тими, через кого Бог звіщав Євангеліє по Македонії і Ахаї. Вони стали взірцем для інших віруючих.

Це сталось з солунянами, бо вони повірили Євангелії. А як щодо мене? Чи є Євангелія для мене такою ж цінністю, як для Апостолів, як для солунян? Чи я готовий за неї страждати? Чи є Ісус моїм Царем, Якого я очікую з неба? Ради Якого я готовий терпіти гоніння і навіть віддати життя? Чи є Євангелія для мене радісною звісткою, якою я хочу поділитись, не змушений ділитись, бо так вчить Біблія і в церкві закликають. А хочу поділитись, бо вона є радісною звісткою про Спасителя, Який воскрес з мертвих і визволює мене і кожного, хто прийме її від майбутнього гніву. Яка несе переміну в житті від ідолопоклонства до служіння Правдивому Живому Богу. Євангелія не змінилась і вона і досі має силу чинити такі зміни в нашому житті і житті тих кому ми проповідуватимемо. Я вірю і молюсь, щоб в ці важкі часи війни ми знову побачили цінність Євангелії і присвятили себе їй.

(п. Дмитро)

Вивчення Біблії: Питання (1-е Солунян 1:1-10)

1-е Солунян 1:1-10
Ключовий вірш 1:5

1. Хто є відправниками та одержувачами послання (1a)? Як народилася Солунська церква (Дії 17:1–4)? Як привітав їх Павло (1б)? Яке значення мають для них слова “в Бозі Отці” та “в Господі Ісусі Христі”?

2. Як Павло висловлюється про них (2-3)? Які були конкретні теми вдячності Павла? Чого тут можна навчитися про віру, любов і надію?

3. Прочитайте вірші 4-5. Як Павло описав солунських віруючих у відношенні до Бога? Як Павло описав силу Євангелія? Чому Павло згадав про те, як жив серед них? Що тут можна дізнатися про Євангелію?

4. Як Павло високо оцінив відповідь солунян на євангельську звістку (6)? Як вони могли з радістю зносити страждання? Як їхня віра впливала на інших (7-9а)?

5. Як Євангеліє змінило життя та надії солунян (9б-10)? Що ми можемо навчитися про Бога та про його Сина Ісуса?

Вивчення Біблії: Питання (Авакум 3:1-19)

Авакум 3:1-19
Ключовий вірш 19

1. У вигляді чого Авакум подає 3-й розділ (1,19б)? Що почув і запам’ятав про Бога Авакум (2а)? Про що він молився і чому (2б)? На що уповає Авакум коли звертається до Бога?
2. Що означає прихід Бога з Теману і Парану (3; Повт.Зак. 33:1-2)? Як була явлена Божа слава і сила (3-4)? Опишіть Божий суд (5-7, Судді 3:9-10, Судді 7:25).
3. Про які дивовижні діяння говорить Авакум (8-11; Вих 14:21-22;Пс: 76:17, Ісус Навін 10:13)? Як Бог врятував Свій народ (12-15, Мих. 4:12-13)? Чого це вчить нас про Бога і як це могло дати Авакумові надію?
4. Про що говорить вірш 16? Що це значило для Авакума (16)? Як він описує важкий час (17)? Яке його рішення (18, Ісая 61:10)? У чому полягає довіра Авакума до Господа (19, Пс.17:33-34, Пс.26:1)?
5. Як і на якій підставі ми можемо мати радість у Господі (1Петр. 1:8; Флп. 4:4; 1 Сол. 5:16-18; Гал. 5:22-23)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Праведний житиме своєю вірою” (Авакум 2:1-20)

ПРАВЕДНИЙ ЖИТИМЕ СВОЄЮ ВІРОЮ

Авакум 2:1-20

Ключовий вірш 4 : “Подивись на зухвалу людину , – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати книгу пророка Аввакума. В минулому розділі ми читали про ту боротьбу і біль, яку викликав в серці пророка стан суспільства, в якому він жив. Народ, який Бог взяв у Свій вічний Завіт багато в чому жив, як язичники. Там, де мала панувати правда і милосердя, панувало свавілля, жорстокість та насильство. Тож пророк прийшов до Бога з питанням і скаргою. «Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?! Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку?» — запитує він у Бога.

Бог відповідає Аввакуму. Його відповідь можна звести до наступних тез: 1 – Богу не байдуже, Він все бачить; 2 – Він вже почав діяти (підіймає халдеїв), просто Аввакум цього не бачить; 3 – те, що Бог вирішив вчинити сильно усіх здивує: як Аввакума, так і тих, хто викликав таке обурення пророка.

Сказати, що Аввакум був здивований і навіть збентежений такою відповіддю – то нічого не сказати. Власне, ця Божа відповідь породила в нього ще більше запитань. Тому пророк приходить до Бога з наступною скаргою. Він запитує: як Бог може дивитися на весь цей жах, як Він дозволяє нечестивому пожирати праведнішого за себе. Це було щось таке, що виходило за рамки розуміння Аввакума, йшло врозріз з його уявленнями про Бога і про цей світ. Уривок, який ми розглядаємо сьогодні показує нам рішення пророка і Божу відповідь. Нехай Господь допоможе нам зараз і навчить жити вірою у важкі часи, так як Він вчив Аввакума.

Подивіться вірші 1-2: «Я стану на свою варту, підіймусь на фортифікаційний вал і подивлюсь, – почекаю, що Він скаже мені у відповідь на мою скаргу. Відповідаючи, ГОСПОДЬ сказав мені: Напиши видіння і вирізьби зрозуміло на дошках, щоб легко міг прочитати той, хто вміє читати».

В першому розділі ми бачимо велику боротьбу в серці пророка Аввакума. В нього багато запитань до Бога. Усі ці запитання не дають йому спокою. І в 1 вірші ми бачимо певне рішення, яке визріло в серці Аввакума. Що він вирішив? Він вирішив будь-що дочекатися Божої відповіді. В цьому його велич. Це рішення показує, що ті питання, ті скарги, які він приносить Богу – це не якісь теоретичні, умоглядні питання. Це щось, що його насправді турбує, пече. Йому не байдуже до того, що відбувається навколо нього. Йому не байдуже до того, що Бог робить в світі і як відкриває Себе.

Тут пророк порівнює себе з вартовим, який стоїть на оборонному валу і дивиться, чи не наближається хтось до міста. Справа вартового – пильнувати. Він не спить. Він напружено вдивляється в обрій, щоб вчасно попередити місто у випадку небезпеки. Так само Аввакум пильнує. Це не якесь бездіяльне очікування. Пророк молиться, пророк вдивляється в події навколо себе, він хоче зрозуміти, що відбувається. Він очікує Божої відповіді і Божої дії.

І Бог відповідає пророку. Ми бачимо, як Бог наказує Аввакуму записати Його відповідь на таблицях. Навіщо? – для того щоб «легко міг прочитати той, хто вміє читати». Божа відповідь – не для одного Аввакума. Бог дещо планує зробити з цим світом. Він має певний задум і хоче, щоб люди знали Його волю. Для цього Він використовує Своїх слуг. Таких, як Аввакум і таких, як ми з вами.

Вірш 3 каже: «Адже видіння стосується визначеного часу, – воно провіщає, що станеться в кінці, і не обмане. Якщо навіть забариться, продовжуй чекати, бо воно збудеться неодмінно і не запізниться».

Боже слово вірне. Те, що Бог вирішив, обов’язково здійсниться. Можливо, чекати доведеться довго, а може дуже довго, але ми маємо бути певні, що воно станеться, не обмане. Амінь.

Пильнувати – це те, що Ісус наказує робити Своїм учням. Пригадайте розмову на Оливній горі (Мар.13). В цій розмові Ісус попереджає учнів про різні події які стануться з цим світом і з якими вони мають зустрітися, перш ніж Він знову прийде. Точно так само, як Аввакуму, учням не повідомляється, коли все, про що говорить Господь здійсниться. Але воно точно відбудеться, не відміниться, не обмане. Тому в кінці цієї розмови Він каже: «Стережіться, пильнуйте [і моліться], бо не знаєте, коли той час настане… А що Я вам кажу, кажу всім: Пильнуйте!» (Мар.13:33-37).

Що мають робити Божі люди у важкі часи (в такі часи, коли жив Аввакум і в такі часи, в які живемо ми)? – ми маємо пильнувати. Ми маємо дивитися на світ, на події навколо нас, так само, як це робив Аввакум. Ми маємо розуміти в який час ми живемо, розуміти, що Бог робить в цей час і що ми маємо робити. Ісус наказує учням очікувати Його приходу і молитися. І це не пасивне очікування. Він не каже: закрийтеся в своїх церквах і чекайте, коли Я вас заберу. Ні! Ми очікуємо приходу Господа проповідуючи Євангелію світу, звіщаючи своєму поколінню Божу волю, проявляючи любов і турботу до людей навколо нас. Амінь!

Подивіться вірші 4-5: «Подивись на зухвалу людину , – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою. Зарозуміла людина насправді подібна до зрадливого вина й не матиме спокою. Вона розкриває свою пащу, наче шеол, – ненаситна, як смерть. Вона підминає під себе всі народи, й поневолює собі всі племена».

Аввакум зустрівся зі справжнім злом, уособленням якого в ті часи були халдеї. Ми говорили про це в минулі рази. Вони йшли по всьому світу, куди лиш могли дотягнутися. Вони руйнували міста, брали полонених, вирубували дерева, грабували і випалювали за собою все. Кожен з них прагне насильства, — каже Аввакум, — вони глузують з царів, глумляться над усіма фортецями, вважають свою силу богом (1:9-11).

Коли ми бачимо це, в нас виникає питання: що штовхає цих людей робити все це? От в мене не виникає бажання, йти кудись в іншу країну, когось вбивати, руйнувати міста. Сподіваюсь, у вас також нема таких бажань. Це ж якась дикість. Я хочу будувати дім, проводити час з дітьми і дружиною, ростити сад, створювати щось гарне. Чому ж цим халдеям не сидиться в дома? Чому вони не хочуть будувати свій Вавилон, робити, щоб там було гарно, добре жити з сусідами, торгувати, щоб був мир і порядок? Що таке має статися з людиною, щоб вона таке чинила?

Насправді, Біблія відповідає на це питання. Зверніть увагу, як Бог називає вавилонян в цих віршах. Він називає їх зухвалими і зарозумілими. Ось що ними керує: зухвалість, гордість, прагнення панування і слави. І, звичайно, ця історія почалася не з халдеїв. Пригадайте перший гріх описаний в Біблії. Що диявол запропонував Єві? Він запропонував їй стати, як боги, самостійно визначати, що є добро, а що є зло. Без Бога, замість Бога. Наступна сторінка – Каїн вбиває Авеля. Чому? – через заздрість, йому здалося, що Бог вважає Авеля кращим за нього. Далі Ламех, покоління Ноя і історія про Вавилонську вежу: «збудуємо собі місто й вежу, вершина якої сягала б небес, і створимо собі ім’я…» (Бут.11:4). Історія людської цивілізації – це історія бунту проти Бога. Історія того, як люди намагаються звеличити своє ім’я відкинувши Бога.

Що керує цим світом? Ап. Іван дуже влучно відповідає на це питання в своєму першому посланні: «Адже все, що у світі, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість; це не від Отця, а від світу» — каже він (1Ів.2:16). Ось що керує людьми в світі, ось чим просякнута наша культура, ось що лежить в основі нашої цивілізації: бажання насолоджуватися (пожадливість тіла), бажання володіти речами (пожадливість очей) і бажання стверджуватися (життєва гордість).

Але що Бог каже про таких людей? Він каже, що такі люди подібні до зрадливого вина і не матиме спокою. Вона розкриває свою пащу, наче шеол, – ненаситна, як смерть. Тобто люди бажають задоволення, бажають володіти речами і гордитися але вони ніколи не наситяться. Це вічний голод, який штовхає на все нове і нове.

Чому халдеям не сиділося вдома? Чому вони йшли від міста до міста, руйнуючи все і забираючи рабів? – бо вони голодні, ненаситні, як смерть. Але вавилонська імперія впаде і за нею прийде ще більш ненаситна імперія, і та впаде і за нею ще одна прийде і т.д. Це те, що відбувається всю історію людства. І це те, що відбувається сьогодні навколо нас. Чого росіянам вдома не сидиться? Чого б їм краще не будувати садочки і школи? Навіщо витрачати космічні гроші на бомби і ракети? Ні, вони лізуть в Україну і погрожують всьому світу. Тому що ненаситні, як смерть, тому що немає в душі правди, а є пожадливість і гордість.

Але… каже Господь: праведний, житиме своєю вірою. Хоча люди в світі живуть керуючись пожадливостями і гордістю. Але світ проходить і пожадливості його, а той хто виконує Божу волю пробуває повік. Праведний житиме вірою. Вірою в те, ким є Бог. Вірою в те, що Бог робить і планує зробити в цьому світі. Довіряючи Богу в кожному дні свого життя. Обираючи не те, що продиктоване гордістю, егоїзмом чи пожадливістю, а те, що служить славі Божій. Так, як жив Авраам, наприклад. Коли він був покликаний іти на місце, яке мав одержати в спадок, – він послухався і пішов, не знаючи, куди йде. Він ходив по обіцяній землі не маючи власності ані на стопу ноги, тому що очікував міста, архітектором якого є Бог. Жити вірою – це жити так, як жили усі герої з 11го розділу послання до Євреїв. Жити вірою – це наслідувати Христа, який замість належної Йому радості перетерпів хрест і наругу від грішників сів праворуч Божого престолу (Євр.12:2). Амінь!

Решта цього розділу – це те, що Бог відкриває Аввакуму: що Бог збирається робити і в що Аввакум має вірити. Бог виголошує суд на зло цього світу і водночас дає нам надію. У випадку Аввакума це значило суд на халдеїв, але, звичайно, ці слова можна застосувати і до інших злих імперій чи навіть окремих людей.

Перше горе – на тих, хто накопичує те, що йому не належить. Вірші 6-8. Що робили халдеї? – вони забирали те, що їм не належить, те, над чим вони не трудилися. Вони грабували міста і царства. Через кілька років вони мали прийти до Єрусалиму, зруйнувати місто і храм, а все золото і народ землі вони заберуть у Вавилон.

Бог порівнює людей, які накопичують те, що їм не належить з тими, хто живе в борг, привласнює взяти під заставу. В наш час дуже легко жити в борг. Кожен банк пропонує тобі кредитну карточку, є купа компаній, які надають мікрокредити. Яка проблема життя в борг? – в тому, що борги раніш чи пізніш потрібно сплачувати. Тому Бог каже: прийдуть твої позикодавці, потрусять тебе і ти віддасиш все. Брати те, над чим не працював, чого не заробив – це крадіжка, ти крадеш – прийдуть ті, хто тебе потрусять.

Нас жахають історії, коли якісь російські жінки телефонують своїм чоловікам і замовляють в них з України ноутбук для дитини чи пральну машину. І не менше нас жахають історії того, як в Україні якісь чиновники чи хитрі ділки наживаються на крові, привласнюють собі гуманітарні вантажі чи гроші людей. Бог судитиме і те і інше.

Друге горе – на тих, хто здирством будує свій дім (9-11). Хто такий здирник? – це той, хто користується скрутою іншого, щоб мати над ним владу. Так робили лихварі. Людина у відчаї, в скрутних обставинах приходить до нього, бо більше нікуди йти. Він дає в борг, але під такий відсоток за яким не можливо розрахуватися і таким чином робить цю людину своїм рабом.

Бог порівнює таких здирників з хижими птахами, які складають собі гнізда на висоті. Їм може здаватися, що вони в безпеці, ніхто не дістане: я накопичу всі ці гроші, буду грабувати слабких і немічних, користуватися своїм становищем і їхньою слабкістю і тому буду безпечний. Але Бог каже: ні! Каміння в стінах волає… ти втратив право на життя.

Далі Бог каже: «Горе тому, хто будує місто на крові й засновує фортеці на злочинах!» (12). Вавилон, коли Навуходоносор прийшов до влади було невеличким нічим не примітним місто. Навуходоноср відбудував його, зробив чудом світу. Побудував величезний храм, сади на терасах, брами Іштар, які нині зберігаються в Німеччині, наповнив його золотом. За рахунок чого будувалося це місто? – за рахунок рабської праці поневолених народів. Таке величне, таке багате, але збудоване на крові та злочинах! Бог каже: горе, народи трудилися для вогню, це все буде спалене.

«Адже земля сповниться пізнанням ГОСПОДНЬОЇ слави, як море, наповнене водою» (14). Всі ці лихі речі робилися для того, щоб накопичити багатство, підкорити народи, забезпечити безпеку імперії, прославитися. Бог каже: ні! Все це буде зруйноване. Господньою славою буде наповнена земля. Бог прийде і явить Себе, Свою славу в усій повноті. Господня слава стане видимою, явною для всіх. Усі побачать, що є Бог, який карає нечестивого і винагороджує праведного. Такою вірою, в такого Бога має жити праведний. Амінь!

Наступне горе проголошується на того, хто напоює свого ближнього з чаші своєї ненависті (15). Кого напоює? Ворога? – ні, ближнього. Коли в тебе погані стосунки з тим, хто ворогує проти тебе – це ніби природньо. Але є ті, хто ближнього напоює з чаші ненависті. Того хто не ворогує з тобою, того хто нічого поганого тобі не зробив, нічим не спровокував твоєї ненависті. Через те наситишся ганьбою замість слави, пий сам і показуй свій сором. Ти простягаєш чашу ненависті своєму ближньому, за це Бог напоїть тебе з чаші гніву зі Своєї руки.

Останнє горе проголошується на тих, хто покладається не на Бога, а на ідолів. У Вавилона були свої боги: Мардук, Іштар та інші, яким вони поклонялися. В сучасному світі люди не поклоняються виробам з дерева чи з міді. Хіба що виробам з алюмінію і пластику ☺ (смартфонам). Але основне тут – не матеріал з якого виготовлено ідола, а те, що люди покладають свої надії не на Бога, а на речі цього світу. Речі, які не мають в собі ні сили ні життя. «А Господь – у Своєму святому Храмі! – каже нам вірш 20, — Тому нехай мовчить перед Ним уся земля!» (20).

Коли ми дивимося на світ навколо нас, ми бачимо те саме, що бачив і Аввакум. Ми бачимо гріхи і проблеми суспільства частиною якого є ми: корупцію, здирство, насильство і викривлений суд. Ми бачимо сильні імперії, які сіють навколо себе руйнування, смерть і жахи війни. Бачимо, як нечестивий намагається пожерти праведнішого за себе. Ми бачимо світ, людей які женуться за комфортом, насолодами, прагненням нагромаджувати і володіти речами, які не приносять задоволення, не насичують голоду. І, звичайно, як і в Аввакума в нас виникає багато питань: куди дивиться Бог? Чому Він нічого не робить? Як я маю жити в таких обставинах і в такий час? Це слово нагадує нам, що Бог нікуди не подівся. Праведні мають жити вірою в Бога, Який у Своєму святому Храмі. Бога, Який над усією землею, Який дивиться на цей світ, судить праведно, не спить, ніщо не приховано від Його погляду. 20й вірш дає нам надію. Бог там, де Він має бути. Він покличе до відповіді кожну людину і хто оскаржить Його присуд? Одного дня вся земля наповниться пізнанням Його слави, як води наповняють море.

Нехай Господь помилує нас і допоможе в час, в який нам випало жити, в обставинах, в яких ми опинилися жити вірою. Вірою в Бога, Який спасає того, хто покладається на Нього. Спасає того, хто своє життя, своє вчинки і бажання звіряє Йому одному.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Авакум 2:1-20)

ПРАВЕДНИЙ ЖИТИМЕ СВОЄЮ ВІРОЮ
Авакум 2:1-20
Ключовий вірш 4
1. Вірші 1-3. Пригадайте, в чому полягала скарга Аввакума. Що він зрештою вирішив? Чому він порівнює себе з вартовим? Що відповів йому Господь? Що має робити Аввакум? Що мають робити Божі люди у важкі часи?
2. Вірші 4-5. Чому люди чинять зло? Що лежало в основі вчинків вавилонян згідно Божого слова? Чи ці риси притаманні лише халдеям? Як, натомість мають жити праведні? Що значить жити своєю вірою (1Ів.2:15-17; Фил.2:5-10; Євр.12:1-2)?
3. Вірші 6-14. Які три «горя» проголошуються в цих віршах? Подумайте про сучасний світ: хто накопичує те, що йому не належить? Що чекає на таких людей? Хто здирством наживає добро? Хто будує місто на крові? Що очікує на них (Єр.51:58)? Якою надією мають жити праведні (14)?
4. Вірші 15-20. Які ще два «горя» проголошуються в цих віршах? Подумайте про сучасний світ: хто напоює ближнього з чаші ненависті? Що очікує на таких людей? Яким «ідолам» поклоняються сучасні люди? Яку втіху дає нам вірш 20?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Авакум 2024р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Подивіться… і ви здивуєтеся” (Авакум 1:5-17)

“ПОДИВІТЬСЯ… І ВИ ЗДИВУЄТЕСЯ”

Авакум 1:5-17

Ключовий вірш 1:5 : “Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав”

Минулий раз ми почули волання пророка Аввакума: “Доки, Господи, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?” Аввакум жив у злому і корумпованому суспільстві. Ситуація погіршувалася ще й тим, що це суспільство – це був Божий обраний народ. Але там процвітали беззаконня, грабіж, насильство, ворожчені і сварки. Аввакум волав до Бога щоб той втрутився і виправив ситуацію. Пророк скаржився Богові: “Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку?” Він хотів би жити у інший час, коли, здавалося, зла у світі було менше і життя було простіше. Ми хотіли б, щоб війна, якщо їй судилося статися, сталася іншим часом, не в наш, або в іншому місці. Ми хотіли б, щоб усього цього не було. Ми хотіли б жити в більш спокійні часи. У книзі “Володар Перснів” Фродо каже до Гкендельфа: “Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом – не в мій”. Гендельф відповів: “Так думають всі, на чию долю припадає подібне, але це не їм вирішувати. У наших силах вирішувати тільки те, що робити з часом, що нам відпущено”. А що Бог відповів Аввакуму? Що ми бачимо через Божу відповідь?

Перше, Бог чув молитву пророка. Як ми реагуємо на зло, яке бачимо навколо нас? Можна лишатися байдужим, просто знизувати плечима і сказати: “Ну, це життя, це такий грішний світ, в якому ми живемо”. Але можна кликати до Бога про те, що Він втрутився і змінив ситуацію. Пророк Аввакум не був байдужим. Хоча сам він міг зробити небагато, він кликав до Бога, щоб Бог втрутився у ситуацію і змінив його народ. І Бог відповів йому.

Друге, Бог сказав йому подивитися ширше і уважніше. Звернемося до вірша 5:

5 Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав.

Насправді Бог вже почав робити, але Аввакум нічого не помітив. Іноді Бог чинить щось у відповідь на нашу молитву. А іноді, як у цьому випадку, Бог відкриває нам що Він вже робить і допомагає прийняти Його волю. Бог закликав пророка уважно придивитися до того, що відбувається у світі. А що ж відбувається? Звернемося до віршів 6-11:

6 Ось Я підіймаю халдеїв, – стрімкий і жорстокий народ, який пройде по всіх просторах краю, захоплюючи поселення, що йому не належать.

7 Він страшний і лютий, який за своєю волею вершить судочинство і встановлює власну владу.

8 Його коні швидші за леопардів, а тому вони спритніші за вечірню вовчу зграю. Його вершники женуться галопом і здалеку налітають, наче орли, накидаючись на свою здобич.

9 Кожен з них прагне насильства, – їхні обличчя спрямовані вперед, на схід, захоплюючи численних бранців, наче пісок.

10 Вони глузують з царів, забавляються можновладцями, глумляться над усіма фортецями, – насипаючи земляні вали, заволодівають ними (фортецями ).

11 І знову летять, наче вітер, – підносяться, чинячи злочин і вважаючи свою силу богом.

Бог почав піднімати халдеїв. Спочатку Вавилон – це було невелике місто на березі річки Євфрат. Воно не являло собою якоїсь загрори, і про нього майже ніхто нічого не знав. Світовою силою була Ассирія, яка в 721 р. до н.е. вже завоювала частину Юдейського царства Самарію. Однак на час пророка Аввакума Ассирійська Імперія занепадала. Натомісто сила халдеїв зростала, і вони стали ворогом №1 для Юдеї. Асирійці були жорстокими людьми. Збереглися барельєфи, де Ассирійці здирають шкіру живцем з полонених чи саджають їх на палі. Вони спричиняли людям страшні страждання та смерть. Однак Вавилоняни були ще жортокіші. Вони застосовували тактику “випаленої землі”, де після себе не залишали нічого живого. Вони винищували навіть дерева. Зверніть увага на вірш 7: “який за своєю волею вершить судочинство і встановлює власну владу”. Іншими словами, ці люди не визнавали ніякої вищої влади, і самі визначали, що є мораль, що є добро, і що є зло. Страшні люди. І якщо молитва Аввакума була приголомшливою, то відповідь Бога була ще біль приголомшливою, і викликала в пророка інші запитання.

Звернемося до вірша 12:

12 Але хіба ж не Ти, ГОСПОДИ, існуєш споконвіку?! Ти – мій Бог, моя Святиня, тому ми не загинемо! ГОСПОДИ, Ти їх покликав, аби звершити суд. Скеле моя, Ти їх визначив задля покарання.

Тут знову говорить пророк Аввакум. Він знав про халдеїв і добре зрозумів, що якщо халдеї доберуться до Єрусалиму, то не залишать там нічого. Вони не будуть розбиратися – хто добрий, хто поганий, хто праведний, а хто грішний – вони просто знищать усіх підряд. включаючи і самого пророка. Проблема виявилася більш серйозною, ніж думав чи уявляв собі Аввакум. Пророк думав, що для його народу буде достатньо просто перезавантаження , а виявляється що спасти може лише відкат до заводських налаштувань. Аввакум сподівався що Бог може все вирішити спокійно через джентельменів та дипломатів, але Бог для вирішення цієї проблеми використає злих людей, і використає війну, а не мир. Тут видно, що пророк був дещо наївний з питань, як можна вирішити проблеми свого народу. Однак він висловлює сподівання, що все ж таки Бог не дозволить халдеям знищити все, що “ми не загинемо”. У “ми”, він, звісно, включав і себе.

Таким чином, Аввакум усвідомив, що Бог пошле халдеїв для покарання Ізраїлю. Однак, йому видалося, що це покарання буде надто строгим. Звісно, його народ, Юдеї, стали поганими людьми. Але ж халдеї значно гірші на них! Пророку було важко зрозуміти, що Бог хоче використати дуже поганих людей щоб покарати поганих.

Звернемося до віршів 13-17:

13 Твої очі надто чисті, щоб спостерігати за злом, – Ти не можеш дивитися на злочини. Чому ж Ти дивишся на зрадництво і мовчиш, коли нечестивий намагається пожерти праведнішого за себе?

14 Ти уподібнюєш людей до морських риб, – до плазунів, що не мають провідника.

15 Їх витягують гачком, захоплюють у сіті, заманюють їх у свої неводи, й від цього веселяться та радіють.

16 За це рибак приносить своїм сітям жертву й кадить ладаном своєму неводу, адже саме їм він завдячує своїй ситій долі й смачній їжі.

17 Невже він і далі випорожнюватиме свої сіті й нещадно винищуватиме цілі народи?

В цих віршах пророк описує свою духовну боротьбу. Він намагається зрозуміти: “Боже, так, юдеї – грішний народ, я це бачу. Але халдеї? Вони ж значно гірші! Чому ж Ти, Боже, використовуєш гірших людей щоб виправляти поганих? Подивися, що це за люди? Вони заманюють людей, праведніших, кращих за себе, в сіті і пожирають їх. Вони приносять жертви ідолам, але процвітають – мають ситу долю та смачну їжу”. Пророку здається, що Бог залишає слабші народи просто беззахисними перед сильними народами цього світу. У цих людей немає провідника, який би їх захистив. Сила халдеїв – їх Бог, і, здається, Бог попускає їм так робити. Чому? Відповідь на ці важливі питання ми отримаємо у наступному уривку, де Бог каже зокрема, і про те, що окремо розбереться і з халдеями.

А зараз важливо зробити одне зауваження по віршу 12: “Ти їх визначив задля покарання”. Бог дійсно використав халдеїв щоб покарати Свій народ. Як ми знаємо, у Старому Заповіті Бог встановив завітні стосунки зі Своїм народом. В цьому Завіті були благословення, якщо Його народ буде слухати Його, і прокляття чи покарання, якщо не буде. Тому коли Божий народ не слухав Його і порушував завіт, Бог карав його, часто через сусідні безбожні народи, як то ассирійців, халдеїв чи римлян – про що ясно говорив у Своєму слові. Однак, деякі недобросовісні люди, бажаючи виправдати агресію росії проти України, основуючись на цьому вірші стверджують, що Бог карає Україну через росію за гріхи українців. Це – неправда.

Якось Ісусу розповіли про криваву розправу, яку Пилат вчинив над деякими Галілеянами. Ісус відповів (Лк.13):

2 … Чи ви думаєте, що ці галилейці, які так постраждали, були більш грішні від інших галилейців?

3 Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся, то всі так само загинете.

Українці дійсно грішні люди. І в історії Бог дійсно часто карав народи на вчинене ними зло. Однак у наш час Бог не вступав в завітні стосунки з Україною. Ми живаемо у часи Нового Заповіту, де кожен віруючий вступає у завіт з Христом через кров Ісуса Христа. Тому немає підстав говорити що Бог карає Україну через росію. Так, в історії Бог карав народи за вчинене ними зло. Але потрібно дуже обережно переносити це на наш час. Ми не маємо займати престол судді і робити поспішні висновки. Безперечно, що Бог контролює ситуацію, і Він знає, яке зло допустити, а яке – ні. З таким самим успіхом можна було стверджувати, що Бог покарав Йова, хоча ми знаємо, що біди, які навалилися на Йова, були не через його гріхи. Можна було казати, що Бог покарав Йосипа із Старого Заповіту, коли брати продали його в рабство. Але це було не так. Врешті решт Бог благословив Йова. Бог використав Йосипа щоб спасти Свій народ від семирічного голоду.

Так, українці грішний народ. Однак є народи куди більш грішні за українців, але вони живуть як вареники в маслі. Ми не маємо спішити з висновками, тому що не бачимо повної картини і не знаємо Божої волі.

Бог дійсно використав халдеїв щоб покарати Ізраїль. Але це не означає, що халдеї – це Божі союзники. Бог не співпрацює зі злом щоб чинити добро. Халдеї не визнавали Бога. Їх Богом була їхня сила. Халдеї не знали Бога, їх цікавили лише території, влада, грабунок та здобич. Вони чинили зло, і Бог у Своєму провидінні частково допускав його. Але коли прийшов час, Він покарав халдеїв за гріхи, за зло, яке ті чинили, і зараз немає такого народу і такої країни.

Сьогодні ми почули Божі слова:

5 Подивіться на оточуючі вас народи, – придивіться і ви здивуєтесь, – будете приголомшені, адже за ваших днів Я вчиню таку справу, про яку ви не повірили б, якби хтось про це розповідав.

В своїй книзі пророк Аввакум ставить два дуже важливі запитання: Перше: “Якщо Бог добрий і всемогутній, то чому він дозволяє зло та несправедливість у цьому світі?” І друге: “Якщо Бог добрий і всемогутній, то чому він дозволяє злим людям знищувати добрих?” Люди, дивлячить на зло навкого, думають, що або Бог не добрий, або не всемогутній. Книга пророка Аввакума запевняє нас, що Божий суд на злі народи точно прийде і не забариться. І він буде таким, що це приголомшить та здивує нас. Так, протягом нашого життя ми можемо цього не побачити. Зло не так просто, не так легко і не так швидко покарати. Ісус навчав, що якщо бажати виполоти весь кукіль, то можна виполоти і пшеницю. Часто Бог карає зло не так швидко, і не так, як нам би цього хотілося. Ми схильні очікувати від Бога швидких рішень, але Бог закликає нас дивитися ширше і глибше. “Придивіться і ви здивуєтесь”.

(п. Яків)

Вивчення Біблії: Питання (Авакум 1:5-17)

ПОДИВІТЬСЯ… І ВИ ЗДИВУЄТЕСЯ
Авакум 1:5-17
Ключовий вірш 1:5
1. Що Бог відповів пророку? (5-11) Розкажіть про халдеїв. Як Бог планував покарати Свій народ? Чому ця відповідь була приголомшливою? Чи таку відповідь очікував пророк?
2. Яке наступне запитання у пророка викликала ця Божа відповідь? (12-17) Що зрозумів пророк з Божої відповіді? (12-13а) Що не зрозумів? (13б-17)
3. Чому Ви навчилися через Аввакума та Божі відповіді йому у цьому слові?

Вивчення Біблії: Проповідь “Доки, Господи, благатиму” (Авакум 1:1-4)

ДОКИ, ГОСПОДИ, БЛАГАТИМУ

Авакум 1:1-4

Ключовий вірш 3 : “Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!”

Божою милістю ми завершили вивчення Євангелії від Івана, яке тривало більше року і сьогодні розпочинаємо вивчення ще однієї книги Писання – книги пророка Аввакума. Тож перед тим, як ми приступимо до розгляду уривку, дозвольте мені сказати кілька слів про те, що це за книга, ким був її автор, в який час і за яких обставин вона була написана.

Книга пророка Авакума відноситься до так званих книг “малих” пророків. Звичайно, вони “малі” не тому, що не важливі, а тому що ці послання досить короткі. Ключовий вірш цієї книги — 2:4 “ Подивись на зухвалулюдину, – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою”. Ці слова: “праведний житиме вірою” — дуже євангельські. Вони тричі цитуються в НЗ: в посланні до римлян (Рим.1:7), до галатів (Гал.3:11) та до євреїв (Євр.10:38). Свого часу ці слова здійснили переворот в житті Мартина Лютера, відкрили йому Божу праведність і стали початком і девізом подій, які ми нині називаємо Реформацією.

Про самого пророка Авакума нам відомо не так багато. Майже нічого. Навіть щодо походження його імені і того, де правильно ставити наголос ведуться дискусії. Про нього немає згадок в жодній з книг Біблійного канону. Єдине, що ми знаємо точно, це те, що він був пророком (1:1). Також, з огляду на те, що 3ій розділ являє собою пісню, написану для виконання хором під час богослужіння, існує здогад, що Аввакум був добре обізнаний, а можливо і задіяний в храмовому служінні, як священик або як музикант. Це щира побожна душа, яку гнітить і обтяжує гріх і зло, які він бачить навколо себе.

Ще одна особливість цієї книги полягає в тому, що пророк в ній жодного разу не звертається до людей. По-суті, в книзі описана власна молитовна боротьба Аввакума. Він мав серйозні питання з якими він прийшов до Бога. Господь відповів Аввакуму і цю відповідь звелів записати на таблицях, тож ми маємо цю дорогоцінну книгу.

Хоча ми не знаємо багато про самого Аввакума, час коли він служив можна визначити досить точно. Це були останні десятиліття існування Юдейського царства перед тим, як Єрусалим було захоплено і зруйновано царем халдеїв, Навуходоносором. Кінець VII – початок VI ст. до Р.Х. Це був час, коли Юдея пережила короткий період релігійного пробудження за часів правління праведного царя Йосії. Але цей час швидко закінчився, надіям багатьох побожних людей не судилося здійснитися.

Цар Йосія був вбитий в битві з військом єгипетського фараона. Замість нього фараон посадив його сина Єгоакима, який, на жаль, великою побожністю не відрізнявся. Він робив зло в очах Господа (2Цар.23:37), так само робили і усі царі, які ще недовгий час царювали після нього. Єрусалим повністю втратив свою суб’єктність і став заручником у великій геополітичній грі, а на горизонті ось-ось мали з’явитися війська халдеїв.

В такий от лихий і тривожний час довелося жити Аввакуму. Вивчаючи цю книгу ми можемо побачити багато паралелей з сучасністю і я дуже подіваюся, що те зміцнення, яке отримав Аввакум, отримаємо і ми з вами. Втім, нам важливо також пам’ятати, що історія Ізраїлю – це історія Ізраїлю, а історія України – це історія України і, що проводячи паралелі, важливо не зайти в цьому надто далеко. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 2-4: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?! Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку? На моїх очах звершується грабіж і насильство, посилюється ворожнеча і сварка. Тому й закон втрачає силу, і не провадиться належне судочинство, – нечестивий звідусіль насідає на праведного, через що перекручується усяке право».

В тексті, який ми читаємо сьогодні – перше питання Аввакума. З цим питанням він приходить в молитві до Бога. І ми бачимо, скільки пристрасті, скільки муки в цій молитві. Питання, які турбують його це не якісь теоретичні, відсторонені питання. Тут явно йдеться не про академічний інтерес. Це щось, з чим Аввакум зустрівся дуже особисто, на власному досвіді. Він волає до Бога, кричить в надії, що Бог почує і відповість.

Що ж сталося? Що так сильно турбувало пророка? Власне, дві речі. Перше – його сильно засмучує, навіть обурює те, що відбувається навколо нього, обставини в яких він опинився. Друге і, можливо, це бентежить його навіть більше ніж обставини, — це відсутність Божої реакції.

Отже, що це за обставини? Ми говорили вже про історичний контекст цієї книги, про те, що відбувалося в Юдеї і Єрусалимі згідно зі свідченнями науки історії. Але тут ми можемо побачити, ці події очима самого Аввакума. Вірші 2 і 3: навколо себе Аввакум бачить беззаконня і муку, грабіж і насильство, ворожнечу і сварку, нечестивий насідає на праведного і тому Закон втрачає силу, а правосуддя перекручується.

Аввакум був свідком духовного підйому в Ізраїлі, коли реформи царя Йосії дали надію багатьом Божим людям на покращення, на відродження і пробудження. Все в житті і в країні тільки-тільки почало налагоджуватися і раптом усі ці позитивні зміни пішли димом. Знову до влади прийшли лихі безбожні царі. Знову народ повертається до поклоніння ідолам. Царі і князі народу роблять зле, використовують свою силу і владу заради збагачення, заради розпусти, кривдять бідаря, сироту, вдову і приходька. І на них немає ніякої управи. Замість закону, діє право сили, грошей і влади. Різні негідники нахабно, цинічно, зухвало роблять, що їм лише заманеться і з цим ніхто нічого не може і не хоче робити. Ось що бачить Аввакум навколо себе.

Далі він каже: «тому і Закон (Тора) втрачає силу». Що це означає? Аввакум бачить, як Закон поступово втрачає свій вплив на суспільство. Люди не живуть згідно цього Закону, не живуть згідно Божих велінь. Вони бачать, що Закон не діє. Коли нечестивий тисне праведного і йому за це нічого нема, не приходить суд на нього ні від людей, ні від Бога, тоді люди полишають Божий Закон. Якщо за злочин нема покарання, навіщо тоді слухатися Бога і Його постанов?

Подібне роздуми ми знаходимо, наприклад і у Асафа, автора Псалма 73. Він каже: «Бог, насправді, добрий до Ізраїлю, – до тих, в кого чисте серце! А я ледь не спіткнувся, – мало не послизнулися мої ноги. Адже я позаздрив зарозумілим, побачивши добробут нечестивих. Вони не зазнають жодних страждань до самої смерті; їхні тіла здорові. Серед людей, які важко працюють, їх нема, і злидні звичайних людей їх не торкаються… Через те за ними тягнеться і народ мій, щедро черпаючи собі їхню воду й кажучи: Як дізнається Бог? Хіба має бути відомо Всевишньому?» (Пс.73:1-13). Усі ці спостереження приводять Асафа до питання: «невже надаремно я зберігав у чистоті своє серце і вмивав у невинності руки свої?»

Ось що стається, коли суспільство живе за принципом: «своїм – усе, чужим – закон». Ось що стається, коли злочин залишається без кари. Коли панує неправда і немає рівності усіх перед Богом і законом.

Аввакуму боляче дивитися на все це. Це викликає в нього муку. Так само і ми, чи не так? Коли ми бачимо свавілля чиновників, коли чуємо цинічну, зухвалу брехню від можновладців, коли бачимо, як хтось наживається на невинній крові, коли бачимо жахливі злочини, насильство, яке залишається непокараним, невинну кров на асфальті, тоді все всередині нас повстає проти цього, чи не так? Ми б воліли ніколи не бачити такого, але найдошкульніше те, що здається, Богу до того цілковито байдуже.

Подивіться вірш 2 ще раз: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!»

Ми бачимо Аввакума, який усі ці свої питання, усю свою біль приносить до Бога. І в цьому, насправді, його велич: шукати відповіді в Бога. Він молиться, він волає і кричить і Бог не відповідає, довгий час, але Аввакум залишається на своєму посту.

Історія Аввакума і наш досвід навчають нас, що Бог може довгий час не відповідати на наші прохання про звільнення від насильства і страждань, про справедливе покарання на злого, на молитву. Вже більше двох років Україна волає про несправедливість і насильство від якого ніхто не рятує і поки кінця-краю цій війні, цьому насильству не видно. Історія Аввакума вчить нас, що іноді Божа відповідь зовсім не така, якої ми очікували. Чи означає це, що можна перестати молитися і робити добро? – зовсім ні.

Де ж нам брати сили, щоб продовжувати молитися, щоб продовжувати робити те, що необхідно, залишатися вірними Христу навіть тоді, коли в нас нема відповідей на усі питання? Звичайно, довгий час ми можемо не отримувати відповіді, але ми не можемо жити без надії. І найкраще – те що Господь пропонує нам таку надію в Своєму слові. Автор 119 Псалма називає Боже слово світильником своїй нозі. Особливість світильника в тому, що хоча він не висвічує усього шляху, але він висвічує наступний крок, показує, куди поставити ногу. В Божому слові ми можемо знайти втішення, надію і практичну мудрість: що я маю робити зараз, який має бути мій наступний крок.

Можливо у вас є якісь свої улюблені уривки, чи обіцянки з Писання, які допомагають вам стояти в Христі коли навколо хаос і темрява. Я хочу поділитися з вами сьогодні двома такими уривками.

Перший – це слова з Псалма 11:1-5 «Я на ГОСПОДА покладаю надію. Як же ви можете мені казати: Лети на свою гору, немов птах? Ось нечестиві натягують тятиву лука, прикладають свої стріли до тятиви, щоб у темноті стріляти на довірливих серцем. Коли зруйнуються основи, що може зробити праведник? ГОСПОДЬ у Своєму святому Храмі; ГОСПОДЬ – Його престол на небі. Його очі бачать, Його повіки спостерігають за людськими дітьми. ГОСПОДЬ досліджує праведника. Він ненавидить нечестивого і того, хто любить насильство».

Бог має контроль над ситуацією. Він у Своєму храмі на небесах, над землею і Його очі бачать. Ніщо з того, що відбувається не відбувається поза Божим контролем. Те, що відбувається може нам не подобатися, може спричиняти нам біль, може викликати в нас сильний протест, як це викликало в Аввакума. Але нам потрібно памʼятати, що Бог залишається на Своєму місці. Він вірно контролює хід історії світу і кожного окремого життя. Навіть якщо ми не бачимо цього і не розуміємо Його дій зараз.

Він досліджує праведника і ненавидить нечестивого. Хоча в суспільстві межа між добром і злом може розмиватися, але не в Бога. Бог зло називає зло, а добро добром. Він визначає, що є добре і що є зле. Він вірний. Тому ми завжди маємо тверду основу, куди можна поставити ногу і знаємо, що вона не похитнеться. Ця основа – слово Божих обітниць.

Другий уривок – це слова з нагірної проповіді: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть потішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони наситяться» (Мат.5:3-6).

Таких людей, як Аввакум Господь Ісус називає блаженними. Убогих духом, які плачуть через гріхи свого народу. Лагідних, які шукають миру і ненавидять насильство, вступаються за скривджених і дають відсіч злу. Голодних і спраглих праведності, які моляться про Боже спасіння. Вони блаженні не тому, що плакати чи бути голодним – це щось хороше. А тому, що вони відчувають те саме, що і Сам Господь, коли дивиться на цей світ. Вони не можуть миритися з тим, що бачать. І Божа обітниця для таких людей, для нас із вами: ви будете потішені, бо Господь витре кожну вашу сльозу. Ви, голодні і спраглі справедливості, насититеся, тому що Господь судитиме зло. Він йде і Його нагорода з Ним. Кінець кінцем лукаві згинуть, а праведні наслідують землю. Тому не втомлюйтеся молитися, не втомлюйтеся робити добро, не втомлюйтеся любити. Господь прийде.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Авакум 2024р.

Вивчення Біблії: Питання (Авакум 1:1-4)

ДОКИ, ГОСПОДИ, БЛАГАТИМУ
Авакум 1:1-4
Ключовий вірш 2
1. Ким був пророк Аввакум (1:1; 3:1)? Якою є структура та особливості цієї книги? Які теми в ній піднімаються? Чому, на вашу думку, зміст цієї книги був «тягарем» для Аввакума?
2. На який період історії припало служіння Аввакума (2Цар.23:31-24:20; Єр.52:1-3)? Яким був стан суспільства в цей час (3б-4)? Що відбувається, коли лихі вчинки не отримують належного покарання (Пс.14(13):1)? Про які закон і правосуддя говорить Аввакум?
3. Як Аввакум реагував на усі ці обставини (2)? Куди він прийшов з питаннями? Якою була Божа відповідь йому впродовж довгого часу? Чого ми маємо навчитися з цього?
4. Що ви робите з сумнівами, питаннями та важкістю, породженими подіями навколо нас? Яку надію повинні мати Божі люди у важкі часи (Пс.11(10):3-4; Мат.5:3-6)?

Вивчення Біблії: Питання (До євреїв 12:18-29)

“ВИ ПРИСТУПИЛИ ДО ГОРИ СІОН”

До євреїв 12:18-29
Ключовий вірш 12:22а

1. Яким було старозавітне богослужіння? (18-21; Вих.19) Які його особливості?
2. Яким є новозавітне богослужіння? (22-24) Хто невидимо присутній на ньому? Тут подумайте, що означає “Вірую в… сопричастя святих” з Апостольського символу віри. Що це означає для нас?
3. Розкажіть про поклоніння Авеля (24; 11:4; Бут.4) Що каже про богослужіння той факт, що Бог зглянувся на жертву Авеля, але не звернув уваги на жертву Каїна? Чому кров Посередника краще промовляє від крові Алеля?
4. Що Ісус сказав про те, яким має бути поклоніння? (Ів.4:24) Як ми маємо приступати до Бога? (Єв.4:16) Чому не можна приступати недбало? легковажно? Приведіть прикладі з Біблії: легковажних богослужінь; богослужінь з великою кількістю учасників, із ревністю, але де не було істини.
5. Наведіть приклади з Біблії богослужінь, які були приємні Богові. Підсумуйте: як ми маємо служити Богові? (25-29)

Вивчення Біблії: Проповідь “Створені за Божим образом” (Буття 1:1-2:8)

СТВОРЕНІ ЗА БОЖИМ ОБРАЗОМ

Буття 1:1-2:8

Ключові вірші 1:26-27 : “Нарешті сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом й за Нашою подобою, та нехай люди панують над рибами морськими, птахами небесними, худобою, і над усією землею, та над усіма плазунами, що повзають по землі. І створив Бог людину за Своїм образом, – за Божим образом створив її; Він створив їх чоловіком і жінкою”

В описі суду над Христом в Євангелії від Івана є момент, коли Пилат виходить до натовпу юдеїв зі священиками, виводить до них зраненого і змученого побоями Ісуса і говорить: «Оце — Людина» (Ів.19:5). Ми не знаємо, що мав на увазі Пилат, коли промовляв ці слова. Однак вони мали велике значення для автора цієї Євангелії, Івана і для ранньої церкви в цілому. Новий Заповіт описує нам Христа, як Того, в кому в усій повноті об’єдналися Божественість та людяність. Він – Бог і Він – другий Адам, досконалий образ Божий, Той кому дана уся повнота влади на землі і на небі. Він – первісток і родоначальник оновленого людства.

Що ж значить, бути людиною? Яке місце і роль людини в цьому світі? Як я (людина) маю ставитися до того хто стоїть поруч (також людини)? Відповіді на ці питання визначають дуже багато в наших життях і поводжені. Визначають наше ставлення до самих себе, до інших людей і до всього Божого творіння.

Сьогодні в нас буде дещо нестандартний формат проповіді. Оскільки різні аспекти вчення про людину розосереджені в усьому Писанні, ми також не будемо прив’язані до одного уривку. Однак почнемо ми з перших розділів книги Буття. Юдейська традиція, ранні християни та і Сам Господь Ісус сприймали ці тексти, не як підручник з фізики, а як розповідь про те, в якому світі ми живемо, хто такий Бог, хто такі люди і чому цей світ такий, який він є. Тому досить часто ми бачимо, як автори Біблійних текстів, щоб щось пояснити, думками поверталися до цих перших розділів книги Буття. Так робив, наприклад, Ісус коли Його запитали про шлюб та розлучення. Так робить Павло, коли пояснює, як праведність Христа стає причиною нашого спасіння і т.д. Так зробимо і ми, щоб подумати, що значить бути людиною. Нехай Господь помилує нас зараз, дасть віру і смирення, щоб розуміти Його слово і коритися йому.

Перша сторінка Біблії розповідає нам про Бога, Який на початку створив небо та землю. Тут слово «небо» – це не те небо, яке ми бачимо над головою. Це, швидше, певний простір, де перебуває Бог і різні духовні істоти. А земля – це видимий, матеріальний світ, простір в якому живемо ми. Таким чином «небо і земля» — це все творіння Боже, весь Всесвіт.

В подальшій розповіді влаштування небес автора мало цікавить. Він концентрує нашу увагу на процесах, які відбуваються в нашому світі. А тут справи так, що земля являє собою темну і безжиттєву пустку. Богу явно не подобається такий стан речей, тож Він починає діяти. Він – Творець, очевидно, що Він має владу над Своїм світом. І як же Він застосовує цю владу?

Ми бачимо, як Бог цю темну, безжиттєву пустку впорядковує певним чином. Він готує простір, а потім поступово наповнює цей простір різними об’єктами та істотами. Він відділяє світло від темряви, воду від суходолу. Він поміщає на небозводі світила, моря наповнює рибами, повітря птахами, а суходіл різними рослинами, тваринами та плазунами.

Таким чином ми бачимо, як на шостий день Божою рукою, а точніше Його словом, темна і безжиттєва пустка перетворилася на прекрасне середовище, сповнене життя і гармонії. Але творіння ще не завершене. Тому далі Бог робить дещо дуже важливе. Подивіться вірші Бут.1:26-27: «Нарешті сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом й за Нашою подобою, та нехай люди панують над рибами морськими, птахами небесними, худобою, і над усією землею, та над усіма плазунами, що повзають по землі. І створив Бог людину за Своїм образом, – за Божим образом створив її; Він створив їх чоловіком і жінкою».

Ми бачимо, що створенню людини передує певна рада Божа. Бог проговорює, як і навіщо Він планує створити людину.

Яка тут відповідь на питання: «як?» — за образом Божим.

А на питання: «навіщо?» — нехай панують.

Люди здавна запитували: що ж воно таке, той «образ Божий»? В більш пізній, християнський період пропонувалося багато різних відповідей. Наприклад, що образ Божий – це здатність мислити раціонально, або моральність, або здатність будувати стосунки. Деякі з цих відповідей з’явилися під впливом грецьких філософів, таких, як Платон чи Аристотель. Інші – ще з якихось позицій, наприклад з порівняння людини і тварин. Але в єврейській традиції все значно простіше, адже євреї читають ці вірші в контексті Писання і бачать для чого Бог створив людину – «нехай люди панують».

Слово, яке тут перекладене, як образ (євр. целем) походить від кореня «вирізати щось з дерева» і в більшості випадків в Писанні вживається в значенні «ідол». Це дуже цікаво, бо одна з перших речей, які Бог заборонив робити Своєму народу – це будь яке зображення самого Бога і це те, що мало б кидатися в очі будь якому єврейському читачу СЗ. Слово, яке перекладене тут, як подоба (євр. демут) походить від кореня, який означає «бути схожим». Два цих поняття свідчать, що людина – це видиме зображення Бога, яке Творець поміщає в щойно створений світ. Для чого? – щоб вони панували в ньому від Його імені.

Чого б тут не стосувалося слово «образ» — це не щось, чим людина наділена (як от інтелект, чи душа, чи стосунки). Ні! Це – те, чим людина є, або принаймні має бути в усій повноті свого буття – видимим зображення Бога в світі. Царями і священиками для всього творіння.

Бог проявляє Себе в творінні. Все, що Він створив носить на собі відбиток Його рук. Різні автори, як от, наприклад, автор Псалма 8, або 103, або ап. Павло в Рим.1 чи в своїй знаменитій проповіді в Ареопазі говорять про те, що ми можемо пізнати Бога, навіть просто спостерігаючи за творінням: за зірками і планетами, за рослинами і тваринами. Один з моїх викладачів в університеті казав: «я, взагалі-то, невіруючий, але коли спостерігаю процес відтворення ланцюжка ДНК, то готовий повірити в Творця». Бог проявив Себе в творінні, але через людину Бог вирішив проявити Себе в світі по-особливому. Свою владу, Свою турботу і правління над землею, над цим видимим світом Він забажав здійснювати через людину. Все, чим ми є, уся наша діяльність в світі і стосунки одне з одним мають являти собою Творця.

Перші сторінки Біблії говорять нам, що мета з якою створено людину, мета нашого існування нерозривно пов’язана по-перше, з Богом. Втім це ми вже чули і не раз. Але тут є ще й друге. Мета нашого існування нерозривно пов’язана з існуванням і функціонуванням світу в якому ми живемо. І цей момент часто забувається нами і ми живемо в цьому світі так, ніби це не наш дім, ніби ми тут лише гості, ставимося до нього байдуже, недбало чи навіть вороже. Але це зовсім не те, що говорить нам слово Боже.

Подивіться вірш 2:7 «Взявши порох з землі, створив ГОСПОДЬ Бог людину. І вдихнув у її ніздрі дихання життя, – і стала людина душею живою».

Тут ми бачимо дуже цікаву і важливу картину і гру слів. Справа в тому, що в єврейській мові слово Адáм – це власне ім’я першого чоловіка. Також це слово може перекладатися, як «людина», а ще воно може бути перекладене, як «люди» або «людство», весь людський рід. Слово «земля» єврейською звучить, як адамá. Ми бачимо тут, як Бог бере частину адамá, частинку Свого творіння і з неї формує адáма, людину, а потім оживляє це тіло Своїм диханням життя.

Коли ми читаємо Біблійне оповідання далі, то бачимо, що усе творіння, цей світ так міцно пов’язаний з людиною, що за гріх Адама проклятий не лише Адам і його нащадки, але уся земля, увесь видимий матеріальний світ (Бут.3:17). Але і це ще не все, бо спасіння, відкуплення і оновлення всього творіння також пов’язане з відкупленням людини. Тому ап. Павло в Рим.8:19-21 каже: «Усе творіння з надією очікує з’явлення Божих синів. Адже творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив, з надією, що саме творіння буде визволене від рабства тління – для свободи слави дітей Божих». А от на небо гріх Адама так не вплинув і ми очікуємо, щоб Царство Боже прийшло на землю, як воно є на небі.

Як же має здійснюватися це панування людини в світі? Як ми маємо здійснювати ту владу, яку нам дав Бог? Так само, як це робив Бог. З темряви, хаосу і пустки Бог створив світ сповнений життя, любові і гармонії. Саме це і має продовжувати робити людина, як Його образ. Модель, яку ми маємо з книги Буття – це садівництво. Ми читаємо, як Бог насадив сад (Рай) і поставив людей, щоб вони піклувалися про цей сад.

Бог заклав в цей світ неймовірний потенціал життя і відтворення. Як ви думаєте, чи виросте щось на городі, якщо його не обробляти? – безсумнівно. Але якщо ви пануватимете над своїм городом, оволодієте ним, підкорите той потенціал, який Бог заклав в нього, тоді цей город принесе вам смачні овочі, а не самі лиш бур’яни, чи не так? Так само яблуня родитиме яблука навіть якщо з нею нічого не робити. Але якщо її обрізати, удобрити, привити якийсь цінний сорт, тоді ви не лише самі наїстеся яблук, а ще й зможете поділитися з іншими. Саме це ми і маємо робити в цьому світі, як люди. І це стосується не лише садівництва, звичайно, а всього, що оточує нас: нашого життя в сім’ї, в церкві і в суспільстві, на роботі, вдома і на вулиці. Нести світло, порядок і гармонію туди да панував хаос, пустка і темрява. Ось що мають робити Божі люди на цій землі.

Хтось може спитати, як же моя робота програмістом, таксистом чи вчителем може бути місією? Адже я не проповідую при цьому Євангелію! Насправді, нам потрібно зрозуміти, що діяльність Бога в світі не обмежена сферою проповіді Євангелії. Він годує, напуває, провадить і направляє кожне життя. Але Він робить це не лише безпосередньо, але також опосередковано, через людей. Ми дякуємо Богу за хліб на столі, але він з’явився там не чудесним чином. Для того, щоб нагодувати нас, Бог використав пекаря, який спік цей хліб і водія, який доставив його в магазин, і продавця, який його нам продав і т.д. Виконуючи свою роботу на своєму місці якісно, як для Господа, ми приймаємо участь в дії Його провидіння в цьому світі. Тому так, до своєї роботи чи навчання ми також маємо ставитися, як до місії.

Але як ви думаєте: добре нам це вдається? – потрібно визнати, що дещо нам вдається не так вже й погано, дещо значно гірше, а дещо зовсім зле, чи не так? В чім же проблема? Чому ми не можемо робити того, задля чого Господь і створив нас? Відповідь на це питання ми знаходимо в 3му розділі книги Буття. Це там все йде шкереберть.

Перед першими людьми стояла велика задача: освоїти землю, наповнити її порядком і добром, виростити сади, побудувати спільноти… кінець кінцем, якимось чином жити разом в цьому великому і складному світі. Для того, щоб здійснити все це вони мали приймати різні рішення спираючись на те що є добре, а що зле так, яке це визначив Бог. Але в 3му розділі книги Буття ми читаємо, що люди захотіли самі визначати добро і зло. Результати прийшли дуже швидко. Тому далі ми читаємо про першу сварку в першій сім’ї, далі брат вбиває брата. Потім той брат, що вижив йде і засновує перше місто, але в цьому місті панують свавілля, розпуста, насильство і вбивство.

Історія розвивається і ось ми там де є нині. Сьогодні ми бачимо, як росіяни створили собі таке визначення добра і зла, що розпочати нищівну війну, руйнувати міста і вбивати українців заради своїх національних інтересів для них виглядає добрим. Сьогодні ми бачимо так багато різної несправедливості в світі, системного зла. Але найгірше те, що якщо ми чесно подивимося на самих себе, то мусимо визнати, що ми також далеко не завжди діємо так, як мали б відповідно до Божого задуму, чи не так? Гріх і зло, які присутні в наших життях, в стосунках, які ми будуємо, в суспільстві в якому ми живемо спотворюють і викривлюють образ благого Творця, який ми маємо являти, іноді аж до цілковитої невпізнанності, так що ми й самі вже не знаємо, що ж це значить, бути людиною створеною за Божим образом.

Милість Божа в тому, що Він не залишив нас в стані цього розбитого дзеркала, але дав нам спасіння і відновлення в Сині улюбленім, в Ісусі Христі. Він є досконалий Божий образ, тому коли один з Його учнів просить Ісуса явити їм Отця, Ісус відповідає: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Пилипе? Хто Мене бачив, той і Отця бачив» (Ів.14:8-9). Те саме говорить нам і ап. Павло в Кол.1:15 «Він – образ невидимого Бога, первородний усього творіння». Христос – це саме відвічне Слово, яким створений світ і яке стало тілом, щоб жити посеред нас, вмерти за нас, воскреснути і відродити нас до вічного Свого Царства. Те, що ми можемо знати про Бога, ми дізнаємося через Нього. Бо Він єдиний, хто не знав гріха є сяйвом слави Отця та точною подобою Його сутності (Євр.1:3).

Писання називає Христа другим Адамом (1Кор.15:45-49) і Первістком поміж багатьма братами (Рим.8:29). Так само, як Адам народив синів і дочок за своїм образом (Бут.5:3), нині Бог через Духа Святого відтворює в нас образ Свого Сина (2Кор.3:18).

В Христі ми бачимо зразок справжньої людяності. Через Христа ми вчимося, що насправді значить бути людиною, створеною за образом Божим. Тому Писання закликає нас наслідувати Христа в своїх словах, діях, в ставленні до ближнього і до цього світу. «Отже, наслідуйте Бога, як улюблені діти, та живіть у любові, як і Христос полюбив нас і видав Себе за нас як дар і жертву Богові, як приємні пахощі» каже Павло в Еф.5:1-2.

Іноді в колі християн можна почути слова: «ми не від цього світу», або «наше ж життя на небесах», якими вони виправдовують свою байдужість і бездіяльність в світі. Але якщо ми подивимося на контекст, в якому ці слова сказані в Писанні, то легко побачимо, що вони говорять про зовсім інше. А говорять вони про те, що оскільки Бог спас нас, працює в нас, являє в нас і в наших стосунках образ віку майбутнього вже зараз, то ми маємо жити в цьому світі, як Його діти. Історія творення показує, що ця земля – наш дім. Надія Церкви в усі часи була не в тому, що християн евакуюють кудись в небеса, а тут нехай все згорить, а в тому, що небеса зійдуть на землю, щоб був Бог в усьому все. Нехай прийде Царство Твоє на землі, як на небі, вчить нас молитися Господь Ісус.

Так само іноді ми можемо чути: наша місія, як християн – проповідувати Євангелію і все. Але ми маємо розуміти, що наша місія, як християн, дана нам в більш широкому контексті місії в цьому світі, як людей – бути Божим образом для створеного світу, проявляти любов, турботу і збудування до людей навколо нас, до суспільства в якому ми живемо і до всього творіння, навіть до огірочків на грядках. Проповідь Євангелії – це той спосіб, яким Бог діє через нас, щоб змінити, відродити і оновити Своє творіння.

Ми ще не стали такими, якими маємо бути і якими будемо колись. Але нехай Господь помилує нас і допоможе нині відкритим обличчям, як в дзеркалі, споглядати славу Господню в лиці Ісуса Христа і самим рости і змінюватися в Його образ. Нехай Господь помилує нас жити в цьому світі, як люди віку майбутнього, являючи і прославляючи образ Спасителя нашого Бога.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Питання (Буття 1:26-29)

СТВОРЕНІ ЗА БОЖИМ ОБРАЗОМ
Буття 1:26-29
1. Бут.1:1-2:7. Що 1-ий розділ Буття розповідає нам про Бога? Про походження нашого світу? Про походження людини? Чим відрізняється створення людини від створення всього іншого? Яке місце Бог призначив людині в створеному Ним світі (Пс.8:6-8)? Як ви розумієте слова: «створив Бог людину за Своїм образом»?
2. Прочитайте детальну історію створення людини в Бут.2:7? Що, на вашу думку, означає той факт, що Адам був створений з земного пороху? Як він став живою особистістю? Що це означає? Як людина пов’язана з усім іншим творінням Божим (Бут.3:17; Бут.8:21; Рим.8:19-22)?
3. Як Бог застосував Свою владу в процесі творення світу? Як людина має застосовувати владу в цьому світі відповідно до Бут.1:26-29? Як на практиці людина застосувала цю владу (Бут.2:15,19-20)? Чи лишається актуальним цей наказ після гріхопадіння (Бут.9:1-3)? Чи обмежується цей наказ лише садівництвом?
4. Що ще було потрібно людині, щоб виконувати Божий задум (Бут.2:16-17)? Що пішло не так? Як люди насправді користуються владою і силою (Бут.4:23-24; Бут.11:2-4; Вих.1)? На вашу думку, чи можна і зараз говорити про людину, як про Божий образ (Бут.9:6; Як.3:9)?
5. Чи може людина бути Божим образом відповідно до оригінального задуму? Яку ми маємо надію (2Кор.3:17-18; Рим.8:29-30)? Що Писання говорить нам про Христа, як про справжню Людину і Божий образ (Ів.19:5; Кол.1:15-17)? Як ми можемо являти Бога цьому світу нині?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 21:1-25)

“ПАСИ ВІВЦІ МОЇ!”

Від Івана 21:1-25
Ключовий вірш 21:15

1. Прочитайте вірші 1-6. Чому учні знаходилися в Галілеї? (Мт.26:32) Яка невдача їх спіткала, і як Ісус допоміг їм справитися з нею?
2. Прочитайте вірші 7-14. Яку іншу подію учні могли згадати коли це сталося? (Лк.5:1-11) Як Ісус служив учням? Яка любов Ісуса до учнів? (1 Кор.13:8а)
3. Прочитайте вірші 15-17. Про що та чому Ісус запитав Петра? Чому Ісус зробив це тричі? Про яку іншу подію що це могло нагадати Петру?
4. Що Ісус наказував в кінці кожної з відповідей Петра? Чому?
5. Прочитайте вірші 18-25. Що станеться з Петром у старості? Що Ісус наказав Петру, і чому той запитав про Івана? Чому слідувати за Ісусом це особиста справа?

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 20:1-31)

ЩОБ ВИ ПОВІРИЛИ, ЩО ІСУС Є ХРИСТОС

Від Івана 20:1-31
Ключовий вірш 31
1. Вірші 1-10. Хто, коли і з якою метою прийшов до Ісусового гробу (Мат.28:1; Мар.16:1)? Що з’ясувалося на місці? Як Марія зрозуміла побачене і що зробила (2, 13)? Що з’ясували Петро та інший учень (порівняйте з 11:44)? Як побачене вплинуло на іншого учня? Що значать слова Івана про те, що вони ще не знали Писання?
2. Вірші 11-18. Що Марія побачила, коли учні пішли? Чому вона не впізнала ані Ангелів ані Ісуса? Коли вона впізнала Ісуса і що зробила? Що Ісус сказав їй? Що значать Його слова?
3. Вірші 19-20. Де зібралися учні Ісуса? Чому двері були зачинені? Як Ісус прийшов і привітав учнів? Що Ісус показав їм? Про що це свідчило? Якою була реакція учнів?
4. Вірші 21-23. Чому Ісус знову привітав учнів миром (14:27)? Куди Ісус посилає учнів і з яким завданням? Що Він дає їм для цього?
5. Вірші 24-29. Як Хома поставився до розповіді про прихід Ісуса? Що сталося знову через тиждень? Що Ісус сказав Хомі про віру? Яким було сповідання Хоми? Про що вам говорять Ісусові рани? Як зустріч з Воскреслим вплинула на Марію, учнів, Хому?
6. Вірші 30-31. Яку мету переслідував Іван, коли писав цю Євангелію? Поділіться своїми думками про мету і результат проповіді Євангелії Ісуса Христа.

Вивчення Біблії: Проповідь “Звершилось!” (Від Івана 19:16-42)

ЗВЕРШИЛОСЬ!

Від Івана 19:16-42

Ключовий вірш 30 : “А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа”

Сьогодні ми підходимо до особливої події, яка має визначальний вплив на весь Всесвіт і на життя кожного з нас. Подія, про яку не можна говорити без хвилювання. Все Писання сконцентроване на ції події – смерть Сина Божого на хресті. Але хоча ця подія така визначна для Бога, коли ми читаємо про неї, ми не бачимо своїми фізичними очима там величі. Навпаки, ми бачимо ганьбу і приниження, байдужість і жорстокість. Ми бачимо смерть. Смерть асоціюється з поразкою. Страх смерті – ось, що тримає нас в неволі.

То що ж тут визначного, чому ми його не бачимо? Це тому що за тим видимим, що описано, що ми читаємо, відбулось багато невидимого для людських очей, але те, що має визначальний вплив на наше життя. Для більшості, це невидиме залишається невидимим. На жаль. Що ж потрібно, щоб побачити? Віра. Треба смиренно довіритись Богу!

Я прошу, Боже, просвіти очі нашого серця, щоб ми побачили безмірну велич Твою і Твою перемогу на хресті і як вона стосується нас.

Давайте подивимось вірші 16-18:

16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’я́сти. І взяли Ісуса й повели́… 17 І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. 18 Там Його розп’яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині.

В процесі судового розгляду Пилат підтвердив невинуватість Ісуса. Він мав би відпустити Його. І він спробував це зробити. Але юдеї обставили все так, що Ісус зазіхав на царство Кесаря, а Пилат цьому дозволяє. Боячись повстань юдеїв, і наслідків для своєї кар’єри Пилат, замість того, щоб відпустити Ісуса, пішов на догоду юдеям. Він видав їм Його, щоб розп’ясти.

Треба сказати, що розп’яття на хресті римляни застосовували лише для покарання найнебезпечніших для Риму злочинців. Як правило до повстанців проти влади Риму, щоб навести жах на послідовників.

Ми бачимо як коротко Іван описує розп’яття. Він не ставить собі за ціль – в деталях описати як це було. Він каже: Взяли, повели… і там розіп’яли Його. Він лише зазначає, що це сталось на місці названому Череповище, а по-гебрейському Голгофа. Іван, навіть не називає тих, хто був разом з Ним розп’ятим злочинцями, а коротко каже – двоє інших. Це все було описано в Євангеліях, які були написані раніше. Натомість він звертає увагу на інше. Описуючи розп’яття Господа, Іван виділяє кілька моментів, через які показує як дії, які були направлені на приниження Ісуса злими людьми, насправді, були виконанням Божих пророцтв про Месію. Саме так було задумано Богом. Подивіться вірші 19-22:

19 А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. 20 І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп’я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. 21 Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. 22 Пилат відповів: „Що я написав — написав!“

Іван говорить, що Пилат написав написа і вмістив на хресті. Він був написаний на трьох мовах: єврейською, грецькою і латиною. Пилат написав „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. Чому він це зробив? Зазвичай на цих табличках писали провину того, кого розіп’яли. Але Пилат цією дією хотів помститись юдеям, які маніпуляціями змусили його зробити те, що він не хотів.

Заявляючи, що він найвища влада Риму в Юдеї, насправді він не мав тієї влади що проголошував. Затиснений обставинами, він змушений був вчинити так як вимагали від нього юдеї. І це його сильно злило. Тому цим надписом він хотів вколоти юдеїв. І ми бачимо, що цей напис досяг своєї цілі. Виходило, що він розіп’яв їх же царя. Це обурило юдеїв і вони не могли просто пройти повз цієї таблички. Коли вони просили Пилата прибрати її або хоча б змінити, то він відмовив їм, кажучи: Що я написав – написав! Дріб’язкова помста.

Але й було в цьому вчинку Пилата й те, що він сам не усвідомлював. В Івана 12:32 Ісус каже:
І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“

Господь Ісус говорив про Своє розп’яття як про піднесення, як про момент тріумфу і царювання. Але для царювання Він не сідає на трон, а підноситься на хрест. Пилат сам, не бажаючи того, звіщає про Ісуса як про Царя, але про Царя, Який править не з палацу, а сходить на хрест.

Чи готові ми прийняти Царя, Який щоб зацарювати, в смиренні зійшов на хрест? Це вимагає від нас впокорення перед Богом. Це вимагає від нас визнати хто ми – жахливі грішники. Бо це через мої гріхи Він був піднесений на хрест. Він царює не насиллям, а лагідністю і покорою. Але дивовижно, цією покорою Він всіх до Себе і притягує :

28 Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю!

29 Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.

30 Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“ (Мт.11:28-30)

На що ще звертає увагу Іван? Подивіться вірші 23,24:

23 Розп’я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. 24 Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили.

За римською традицією, четверо вояків, які супроводжували і розпинали засудженого забирали собі його верхній одяг. Уявіть цю сцену байдужості, коли розп’ятий Господь, переживав страшенні муки, висячи на проколотих руках і ногах. Кожен вдих вимагав величезних зусиль і викликав сташний біль, а в цей час під хрестом, байдужі до страждань вояки, думали лише про те, кому яка частина одягу дістанеться. Вони вже поділили собі одяг Ісуса. Але ще залишився хітон, який був не шитий, а витканий цілим відверху. Якщо його поділити на чотири частини, то він став би непридатний, Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Їм так шкода хітона, але зовсім байдуже до страждань розп’ятого, вони про Нього просто забули. Вони поводились не як вояки, а як зачерствілі злочинці. Але в цій страшній сцені Іван знов бачить й інше. Він бачить, що це сталось, щоб збулося Писання. Псалом 21 пророкує про страждання Месії і Іван бачить як він виконався:

13 Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене, 14 на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть! 15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі. 16 Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене. 17 Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої. 18 Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!

19 Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.

Це зробили вояки, але Іван каже про те, що вони зробили це, тому що Бог використав їх жадібність для того щоб виконалось Писання. Навіть в цьому жахливому вчинку Іван побачив виконання Божої волі.

Але також наступним Іван показує зовсім протилежну подію. Подивіться вірші 25-27:

25 Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. 26 Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ 27 Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе.

Ця сцена показує Христа повною протилежністю воякам. Він навіть в стражданях турбувався не за Себе, а до кінця турбувався про Своїх. Він турбується про Свою матір і довіряє її учню який тут був. „Оце, жоно, твій син!“… а до учня: „Оце мати твоя!“ Ось який наш Цар. Він турботливий, лагідний і серцем покірливий. Чи довіряю я Йому, що Він потурбується про мене? Господи Ісусе, я дякую, що Ти безперестанку турбуєшся про нас.

Подивіться вірші 28-30:

28 Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ 29 Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. 30 А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа.

Подивіться як Іван каже про останні хвилини життя Господа Ісуса. Він і в кінці пильнує, щоб все Писання збулося в Ньому. Ісус знав, що вже виконалось кожне пророцтво яке стосувалось Його життя, але було було ще одне, яке не виконалось, останнє. І його Спаситель не проминув. Досі Господь незважаючи на сильну спрагу не попросив пиття. Він смиренно чекав аж доки все буде довершено. І лиш зараз Він промовив: Прагну! щоб збулось і це останнє пророцтво. Про нього читаємо в Пс.68:22:

І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.

Оцет тримали для розп’ятих так як він допомагав вгамувати спрагу. Воїн настромив на списа губку змочену в оцеті і подав Ісусу.

Пам’ятаєте як Він казав учням після розмови з самарянкою: Ів.4:34 … „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Це була Його пожива, щоб виконати всю волю Отця і Він так цього хотів. Навіть в найменшій деталі все мало виконатись. Ось як Господь пильнує про те, щоб Його слово виконалось. І Він пильнує, щоб Його слово виконалось і в нашому житті. Ось тому ми можемо Йому довірити його.

Після того, як Господь прийняв оцту, Він промовив: Звершилось! І, голову схиливши, віддав Свого духа.

Так Він описав Своє життя і смерть на хресті: Звершилось!

Давайте подумаємо що ж значать ці слова Христа: Звершилось. З людської точки зору смерть Ісус – це трагедія. Він помер в самому розквіті сил. Невинний – засуджений на саму ганебну страту. Так багато хто дивиться на Христа. Але насправді прибитий до хреста тілом в цей час невидимо Христос вів справжню боротьбу проти Своїх ворогів. Ось як апостол Павло описує її Кол.2:14-15:

знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, 15 роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!

Христос взяв всі рукописання проти нас: наші провини і прибив їх разом з Собою на хресті. Там на хресті, Він розброїв сили пекла, їх диявольські начальства і вивів на посміховище. Він – переміг їх саме на хресті. Він переміг диявола і наші гріхи.

Євр.2:14,15:

А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі.

Христос переміг смерть і нас визволив від її влади. Він помер, щоб ми не жили все життя під страхом смерті і ним тримались в неволі. (Євр.9:12)

12 і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення.

Своєю смертю Він дарував нам вічне життя. Своєю кров’ю він набув для кожного з нас вічне відкуплення.Христос звершив твоє спасіння. Чи можемо ми щось додати до цього? Ні! І не потрібно.

Але Іван звертає на ще одну подію, яка відбулась вже після смерті Христа. Подивіться на вірші 31-37:

31 Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп’я́тим, і зняти. 32 Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп’я́тий з Ним був. 33 Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, 34 та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. 35 І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. 36 Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ 37 І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.

І навіть в такій деталі, Бог пильнував щоб виконалось Писання про Христа. Щоб не лишати тіл на дереві згідно закону, юдеї вмовили Пилата швидко їх вбити. Коли розп’ятому перебивали голінки він не міг більше спиратись на ноги щоб здійснити вдих і таким чином вмирав від задухи. Та Ісус вже був мертвий, тому Йому не стали перебивати голінок і тим самим виконалось Пророцтво про Пасхальне Ягня, записане в книзі Вихід 12:46: В само́му домі буде вона їстися, не винесеш із дому назо́вні того м’яса, а костей його не зламаєте. Та вояк, щоб пересвідчитись, що розп’ятий мертвий проколов Йому бік і звідти пролилась кров і вода і тим самим виконалось Писання Захарія 12:10 10 А на Давидів дім та на єрусалимського ме́шканця Я виллю Духа милости та молитви. І бу́дуть дивитись на Ме́не, Кого проколо́ли, і бу́дуть за Ним голоси́ти, як голо́ситься за одинце́м, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за пе́рвенцем.

В кінці уривку Іван показує як смерть Ісуса змінила двох чоловіків. Вони боялись визнавати свою віру в Ісуса перед юдеями. Але зараз вони змінились. Вони більше не боялись, не соромились. Йосип з Аріматеї пішов до Пилата і випросив тіло Ісуса, щоб поховати Його в своєму гробі. Никодим також приніс смирну змішану з алоє щоб намастити тіло Ісуса.

Брати і сестри. В останньому Своєму слові на хресті “Звершилось” Христос промовив таку дивовижну істину, що ворог диявол весь час намагається приховати її від людей. Він каже: Віруй в Ісуса Христа, але цього не достатньо щоб бути спасеним. Треба заслужити. Треба добрі справи. Але слово Боже каже: ні! Спасіння виключно по благодаті (Еф.2:8,9): 8 Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, 9 не від діл, щоб ніхто не хвалився.

Цим словом Звершилось Господь дає нам зрозуміти, що все, абсолютно все здійснено Ним для нашого спасіння. Дяка Йому за це навіки!

(п. Дмитро)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 19:16-42)

ЗВЕРШИЛОСЬ!
Від Івана 19:16-42
Ключовий вірш 30
1. Прочитайте вірші 16-18; Ісая 53:7. Що сталось після того, як Пилат віддав Ісуса на розп’яття? Опишіть біль та ганьбу, що супроводжували розп’яття. Прочитайте вірші 19-22. Якого написа про Ісуса Пилат помістив на хресті? Чому юдеї були невдоволені? Чому Пилат відмовився змінювати те, що він написав? (18:36-37)
2. Прочитайте вірші 23-24. Що робили солдати? Що наповнювало їх серця? Як їхні дії виконали Писання (24; Пс.21:19) Прочитайте вірші 25-27. Хто ще стояв біля хреста? Як Ісус виявив турботу про тих, хто стояв поруч із хрестом?
3. Прочитайте вірші 28-30. Як ще виконалося Писання? (Пс 68:22) Що сказав Ісус після того, як випив оцту? (29-30) Що це означало? Як слова Ісуса вказують на те, що ці події були в Його задумі? (Іван 10:11,18)
4. Прочитайте вірші 31-37. Які інші деталі були виконанням Писання? (Подивіться Вихід 12:46; Пс.33:21; Захарія 12:10) Що підтвердило смерть Ісуса? Яке свідчення Івана? (35) Яка мета його свідчення? (порівняйте Івана 20:31) Подумайте про значення пролитої крові Ісуса. (Іван 1:29; 1 Івана 1:7; Римлян 3:25)
5. Прочитайте вірші 38-42. Як змінилися Йосип та Нікодим через розп’яття Ісуса? (Зверніть увагу на попередні з’явлення Никодима в цьому Євангелії. – Іван 3:1-15, 7:50,51) Яке значення мають події цього розділу в біблійному контексті? (1 Коринфян 15:3,4; 1 Петра 2:24; Одкровення 5:9)

Вивчення Біблії: Питання (Від Івана 18:28-19:15)

ІСУС НА СУДІ У ПИЛАТА

Від Івана 18:28-19:15
Ключовий вірш 18:36

1. Вірші 18:28-32. Куди повели Ісуса? Чому юдеї не хотіли увійти до преторію? Поділіться своїми думками про юдеїв, які боялися порушити правила релігійної чистоти, але не боялися вбити Сина Божого. Яке обвинувачення було висунуто проти Ісуса? З якою трудністю зустрілися юдеї? Як це сповнило Ісусові слова (12:32-33)?
2. Вірші 18:33-36. Про що Пилат розмовляв з Ісусом? Що Ісус повідомив йому про Своє Царство (царювання)? Як ви розумієте слова Ісуса про те, що Його Царство не від цього світу? Чи означає це, що Його Царство не діє в цьому світі?
3. Вірші 18:37-40. Як розумів царювання Пилат і як його розумів Ісус? Як царювання Христа пов’язане зі свідченням про істину? Якого висновку дійшов Пилат в результаті цієї розмови? Яке рішення він запропонував юдеям? Що нам говорить автор, показуючи Пилата, якому доводиться весь час ходити між Ісусом та юдеями?
4. Вірші 19:1-7. Чому Пилат все ж наказав бичувати Ісуса, хоча визнав Його невинним? Як повелися воїни і чому? Що Іван показує нам цим? Яке рішення Пилат запропонував юдеям цього разу? Що юдеї повідомили йому про Ісуса?
5. Вірші 19:8-15. Чому Пилат злякався? Про що він спитав Ісуса? Як Ісус пояснює йому природу влади і міру провини? Як Пилат був примушений видати Ісуса на розпʼяття? Про що говорять слова юдеїв, що в них немає іншого царя, крім кесаря?