Записи

Вивчення Біблії: Питання (Дії 22:30-23:35)

Кріпися, тобі треба свідчити!

Дії 22:30-23:35

1. (22:30) Що сталося перед цим? Чому Павло мав відповідати перед Синедріоном? Як Павло почав свою відповідь (23:1)? Що наказав первосвященник і як Павло картав його (23:2-5; Вих.22:28)?

2. (23:6-10) Хто такі фарисеї і садукеї? Як Павло скористався їх відмінностями? Що фарисеї говорили про наявність у Павла провини?

3. (23:11) Як Господь укріпляв Павла? Чому і для чого? Як Господь укріпляв вас у труднощах?

4. (23:12-15) Яка змова відбулася між юдеями? Чому вони так вчинили? Як вони домовилися з первосвященником і старшими? Що це говорить про ізраїльську верхівку того часу?

5. (23:16-35) Хто допоміг Павлу? Що вчинив тисяцький? Що про нього говорить його лист? Куди відвели Павла?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Бо будеш ти свідком Йому” (Дії 21:27-22:29)

“БО БУДЕШ ТИ СВІДКОМ ЙОМУ”

Дії 21:27-22:29

Ключовий вірш 21:15 : “Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!”

Сьогоднішній ключовий вірш задає тон кільком найближчим розділам дій. Бог поставив Павла щоб той був свідком перед усіма людьми. І Павло по черзі свідчить про Ісуса перед народом, синедріоном, римським намісником Феліксом та царем Агрипою. Хай Господь допоможе нам підготувати свідчення і бути готовими свідчити про Його благодать у нашому житті перед цим світом.

У попередньому уривку розповідалося, як ап. Павло відвідав Єрусалимську церкву. Павло зайшов до Якова та старійшин в офіс. Вони тепло привіталися, Павло розповів їм про Божу роботу серед поганів. Вони прославили Бога за цю роботу. Потім Павло передав їм пожертви з поганських церков. Вони подякували. Коли ми читаємо ці вірші, то намальовується така тепла, благодатна атмосфера в Єрусалимі. Почалося все дуже добре: зустріч з Яковом та старійшинами в церкві. Однак над ап. Павлом хмари вже збиралися. І це помітили не лише учні в Тирі, чи пророк Агав (21:3,11), коли Павло напрявлявся в Єрусалим. Це знав і сам ап. Павло. Це знали і Яків зі старійшинами в Єрусалимі. Ходили плітки, що Павло став злісним порушником закону Мойсея. Звичайно, це були лише плітки. Але багато юдеїв їм вірило. Яків попросив Павла здійснити обряд, згідно закону, щоб показати тутешнім юдеям що він не є злісним порушником закону і так наглядно розвіяти ці плітки. Павло послухався, але це не справцювало. Виявилося, що надзвичайно важко боротися проти пліток. Подивіться на вірші 27-31а:

²⁷ А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,

²⁸ кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!… А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе!

²⁹ Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.

³⁰ І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено…

³¹ Як хотіли ж забити його…

І ще у вірші 36:

³⁶ бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!

За Павлом прийшли азійські юдеї, які добре знали його, бо він провів в Ефесі 3,5 р. І ці юдеї не вірили в Христа. І саме вони поширювали про Павла неправдиві плітки. Сцена цькування та арешту Павла нагадує арешт Ісуса. Тут видно, що люди не сильно змінюються. І вони настільки ж легко піддаються різноманітним маніпуляціям! Коли ми дивимося на такий темний світ, де, здається, істину придушуть, а зло процвітає, то стає важко на серці. Та насправді Той, на Кого кричали “Розіпни Його!” воскрес із мертвих на третій день і зараз торжествує. Істина раніше чи пізніше, але завжли перемагає. І в цей раз Бог також, серед цього божевілля, відкрив ап. Павлу чудову можливість для свідчення.

Спасіння для Павла прийшло від римлян. Римляни дуже любили порядок. А натовп влаштував справжнісінький бунт. Бунт – це найбільше, чого не любили римляни. Тому тисяцький втрутився, і забрав у них Павла, якого вони хотіли вбити.

Звичайно, тут для Павла виникала небезпека отримати покарання вже від самих римлян. Тисяцький почав допитувати Павла, хто він такий і що зробив. Чи може він той єгиптянин, що перед цими днями призвів до бунту і став провідником терористів? (38) Ми можемо лише уявити, як злетіла б кар’єра цього командувача, якби він упіймав такого небезпечного терориста! Але Павло звернувся до нього по грецьки. Це трохи насторожило його: “Він розмовляє по грецьки! Можливо він не терорист! Потрібно його вислухати, що він скаже про себе”. Таким чином, Павло отримав можливість свідчити цьому воєначальнику, але перш за все своєму народові. Заради цього він і хотів відвідати Єрусалим.

Подивимося на вірші 22:1: “Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!” Перше, що тут вражає, як Павло називає цих людей, які ненавиділи його і тільки що чуть не забили до смерті, від ударів яких рани на тіла Павла ще боліли: “мужі-браття!” Видно, що Павло не тримав на них ніякої гіркої образи чи ненависті. Це було наслідком дивовижної віри Павла в те, що нічого в його житті не трапляється випадково. В Рим.8:28 він сказав: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”. Павло ніколи не тримав ні на кого зла тому що вірив, що Богу дана вся влада на небі і на землі, і в цій суверенній владі Бог проводить і життя своїх слуг. Такою вірою Павло назвав їх: “Мужі-браття”. Насправді Павло нескінченно любив свій народ. І він дивився на них не як на своїй ворогів, а як на обманутих, загублених та хворих людей, тому що вони не знали Христа. Саме їм Павло хотів свідчити про Ісуса.

Як же Павло свідчить їм? Фактично, Павло розповідає їм своє життєве свідчення. Спочатку він представляється (вірш 3):

³ Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.

Тут, фактично, Павло каже: “Подивіться, я – один із вас, я такий же як ви. Не хочу гордитися, але якщо ви дійсно хочете знати хто я, то знайте: насправді я попереду вас і у знаннях Закону і у виконанні Закону. Хто з Вас ще отримав освіту у Гамаліїла? Хто перевершив мене у ревності по виконанню закону?” Раніше Павло дуже пишався своїм юдейським походженням, знаннями, освітою та ревністю. Але після зустрічі з Христом він вважав все це сміттям. Він не пишається тут, він просто представляє себе. Далі

Далі Павло сповідує свої гріхи. Подивіться на вірші 4-5:

⁴ Переслідував я аж до смерти цю путь, і в’язав, і до в’язниці вкидав чоловіків і жінок,

⁵ як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв’язати й привести до Єрусалиму на кару.

Павло переслідував, в’язав і вкидав що в’язниці християн. Він навіть пішов у Дамаск, щоб тамтешніх християн привести в Єрусалим на кару, і часто цією карою була смерть. Звичайно, Павлу було важко згадувати свої гріхи, було соромно, але необхідно, щоб показати, яким страшним був його гріх, і гріх юдеїв, до яких він звертався, тому що вони були повинні в таких же самих гріхах. Вони не приймали Христа і переслідували християн, Тіло Христа. І на своєму прикладі Павло хотів показати їх і свої гріхи і Божу благодать у своєму житті. Ми можемо багато розповідати людям про Божу благодать, але якщо ми не свідчимо їм про те, від яких гріхів Бог нас спас, то ці люди нічого не зрозуміють з нашого свідчення.

Подивіться на вірші 6-11:

⁶ І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!

⁷ І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?

⁸ А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти…

⁹ А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.

¹⁰ А я запитав: Що я, Господи, маю робити? Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити.

¹¹ А від ясности світла того невидющим я став… І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.

Цю історію навернення Павла ми вже читали та вивчали у розділі 9. Але якщо Ви любите Бога і цінуєте Його благодать, то з радістю послухали її ще раз. Це як ми передивляємося по кілька разів фільми, які нам подобаються. Павло жив у ілюзіях. Думав що служить Богові, а насправді був його ворогом. Однак, Ісус зустрів його не для того щоб покарати чи вбити. Ісус прийшов щоб пробачити його і показати, яку велику надію має на нього. Як відповів Павло? Павло усвідомив все те зло, яке накоїв до цього. Він вирішив ніколи більше не повторювати того, що робив. Він вирішив тепер шукати Божої волі, а не своєї. Це і є покаяння.

Далі, у віршах 12-16 Павло розповідає про Ананію. Ананія був пастирем ап. Павла. Він відвідав його, відновив його зір. І далі Бог через Ананію повідомив Павлу надзвичайно важливу річ. Подивіться вірші 14-15:

¹⁴ І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.

¹⁵ Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!

Бог не лише пробачив Павла і відпустив на 4 сторони. Він дав йому привілей бути його свідком перед усіма народами. Звичайно, багато хто не вважає це великим благословенням, тому що, як ми знаємо, свідчити іншим про Ісуса нелегко. Для багатьох така місія – це важкий тягар, який не дуже хочеться нести. Але не для Павла. Павло був радий послухатися, і послухався відразу, і слухався до самої смерті. Також Павло тут говорить юдеям: “Це Ваш Бог, Бог, у Якого ви вірите, сказав мені свідчити перед усіма людьми. Це Його воля. Тому якщо Ви хочете зараз мене забити, то ви противитеся Божій волі”.

Перед Павлом ніколи не стояло питання: “Чи потрібно свідчити про Ісусу”, стояло лише питання де це робити. Один з прикладів Павло наводить сьогодні.

Після навернення через певний час Павло відвідав Єрусалим. Якось, коли він молився в храмі, Бог з’явився йому знову та й сказав: “Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене…” (18) Після цих слів Господа Павло мав просто спакувати свої речі і відправитись з Єрусалиму. Але Павло намагається переконати Господа що йому краще лишитися тут (вірші 19-20):

¹⁹ А я відказав: Самі вони, Господи, знають, що я до в’язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.

²⁰ А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив…

Павло наче каже Богові: “Господь, Ти жартуєш? Мені не повірять??? Так вони ж самі бачили, як я переслідував християн, як садовив їх до в’язниць, бив по синагогам. Я навіть похваляв вбивство Степана! Вони ж самі дали мені листи в Дамаск щоб там арештовувати християн! Звичайно вони повірять мені, коли побачать як я змінився!” Павло дуже хотів лишитися в Єрусалимі та свідчити своєму народові. Але Бог знав, що цей план не спрацює. Тому він направив Павла свідчити до поган:

²¹ Але Він до мене промовив: Іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган!

Не те що Павло не любив свій народ. Не те що він не хотів лишится в Єрусалимі щоб проповідувати їм. Бог мав на нього інший план, наказав йому йти до поган, і Павло послухався. Павло наче каже їм: “Я – один із Вас, і я сам не хотів свідчити поганам. Але коли Бог наказав мені це робити, я послухався Його”.

Коли Павло сказав ці слова, натовп вибухнув знову і почав кричати: “Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!…” (22) Здається їх не дуже цікавила історія Павла, Божа воля. Але вони наполягали на своїй ідеї фікс про те, що погани – це не люди, це – паливо для багаття у пеклі. Тому коли Павло сказав про проповідь Євангелії для них, вони вибухнули знову. Юдеї були переконані, що погани ніколи і ні при яких обставинах не можуть одержати спасіння. Тому сказати що їм потрібно проповідувати євангелію, це як у наш час хтось сказав би, що потрібно євангелізувати котів та собак. Юдеї відмовилися прийняти Божу волю на поган. Вони вважали, що мають монополію на Бога, на Його любов та благословенння, і не хотіли ділитися Ним з поганами. Не хотіли тоді, коли Павло лише навернувся, і не хотіли і зараз. І в цьому велика біда юдеїв: вони хотіли служити Богові як самі цього хотіли, а не як хотів Бог. Таке служіння Богові не потрібне. Ба більше, такі люди стають не Його слугами, а його ворогами.

У сьогоднішньому слові Павла арештовують. І насправді цей арешт продовжиться ще близько 4 р., до самої смерті Павла в Римі. Це не був жорсткий арешт, де Павло мав сидіти зв’язаний по рукам і ногам у в’язниці. Це був “м’який” арешт, схожий на домашній арешт. Проте Павло був обмежений у своєму пересуванні і своїй свободі. Але наскільки дорогоцінно Павло використовує цей час! У цей час він пише послання до Ефесян, до Филип’ян, до Колосян, пише листи Тимофію та Титу. Ці листи в історії євангелізують більше людей, ніж би ще багато років активного Павлового служіння! Бог мав чудовий план на Павла, коли послав Його до Єрусалиму!

У сьогоднішньому слові ми також чуємо свідчення ап. Павла. Ми також маємо підготувати і своє свідчення. Свідчення має мати дві частини: яким я був до зустрічі з Христом і яким я став після зустрічі з Христом, плюс ще обставити, які призвели до цього. Хай Господь дарує нам мати ясне життєве свідчення і готовність розділити його з іншими. І хай дарує нам виконувати не свою, а Його волю.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 21:27-22:29)

“БО БУДЕШ ТИ СВІДКОМ ЙОМУ”

Дії 21:27-22:29

Ключовий вірш 21:15

1. Як схопили Павла і хто його визволив від розлюченого натовпу? (21:27-36) Як Павло домігся сказати слово людям? (37-40) Чому він так хотів свідчити юдеям? Що це каже про натовп? про Павла?

2. Яке походження мав Павло? Яку освіту отримав? Як він демонстрував свою ревність по Богові? (22:1-5) Тут подумайте, чому в своєму свідченні Павло говорить про свої гріхи?

3. Як Павло описав свою зустріч з воскреслим Ісусом? (6-16) Ким був Ананій, і як він допоміг Павлу в Дамаску? Яку благодать отримав Павло?

4. На яку справу Бог обрав Павла? (15) Чому це – велике благословення?

5. Що Ісус сказав Павлові в Єрусалимі? (17-18) Чому Павло свідчить про це юдеям? (19-21) Що в проповіді Павла розгнівало юдеїв та чому? (22) В чому біда цих людей?

6. Зробіть висновки з цього слова. Подумайте, чому євангеліст Лука тричі наводить історію навернення Павла? (9:1-25, 26:1-23)

Вивчення Біблії: Проповідь “Нехай діється Божая воля!” (Дії 21:1-26)

НЕХАЙ ДІЄТЬСЯ БОЖАЯ ВОЛЯ!

Дії 21:1-26

Ключовий вірш 14 : “І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!”

Сьогоднішнім уривком завершується третя місіонерська подорож ап. Павла. Минулі свої подорожі Павло починав і закінчував в рідній церкві, в Антіохії. Однак, цього разу він мав зовсім інший план. Ще під час перебування в Ефесі, цьому центрі поклоніння богині Артеміді, головному місті в цій місцевості, коли Павло бачив, як проповідь Божого слова може змінити цілий регіон і впливати на всі сфери життя суспільства, в нього з’явився задум після того, як він відвідає церкви в Македонії і Греції, піти до Єрусалиму, а звідти — до самого серця Римської імперії.

І ось впродовж кількох останніх вивчень ми бачимо цей шлях Павла до Єрусалиму. На Пасху він був ще у Филиппах. Але він хоче завершити свою подорож до дня П’ятдесятниці. Часу не так вже й багато. Щоб не затримуватись, він обходить Ефес стороною. Він поспішає. Ніде не зупиняється довше, ніж того потребують обставини. “…тепер побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, — каже Павло, — не відаючи, що там трапитись має мені, тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене…” (20:22-23).

Ми бачимо людину, скеровану метою. Людину, яку веде покликання від Духа Святого. Попереду на нього чекають арешт і страждання і він знає про це, але це не зупиняє його від виконання Божого доручення. Багато хто бачить в цьому оповіданні про Павла явну вказівку на останню подорож до Єрусалиму Христа. Так само, як свого часу Спаситель, Павло поспішає до свята. Так само, як Ісус, він йде, щоб виконати Божу волю. Так само Павла чекають муки і арешт. Так само найближче оточення відмовляє його від подорожі. Так само джерелом його проблем є юдеї, але віддають його до рук римлян і т.д. Справді, дуже багато подібностей.

Усім своїм життям Павло намагався наслідувати Христа. Тому і його життя служіння, життя підкорене виконанню Божої волі також є прикладом для нас. Нехай Господь зараз відкриє нам розум і серце, щоб ми розуміли Його слово і корилися йому.

Подивіться вірші 1-6: “А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару. І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули. А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти. І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов. І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі. І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому”.

Наступною великою зупинкою після Мілету, де Павло попрощався з єпископами з Ефесу, стало місто Тир. Корабель, яким плив Павло, повинен був здійснити маніпуляції з вантажем і це, за відсутності портових кранів, було не так легко і швидко. Тому Павло затримався в Тирі на тиждень.

Нам цікаво, як він провів цей тиждень? Може він подумав: “о, в мене давно не було відпустки! Маю цілих 7 днів. Оце відпочину”? Або може він пішов оглядати архітектуру стародавнього Тиру, чи місцеві краєвиди? Ні. Лука розповідає нам, чим займався Павло. Прибувши до міста вони пішли шукати учнів, шукати зібрання Божих людей, церкву. Чому?

Взагалі, ми маємо відмітити, що церква в Тирі не належала до тих церков, які заснував Павло. Можливо, він бував тут раніше, наприклад, коли йшов з Антіохії до Єрусалиму на перший собор, але за великим рахунком, по-людськи, їх не так вже й багато зв’язувало. Тим не менш Павло хотів провести цей час очікування в спілкуванні з віруючими. В зібранні людей, які люблять Господа.

І справа була не в тому, що Павлу ніде було зупинитися. Ні! Він шукав учнів, тому що він любив і високо цінував християнську спільноту. Він любив перебувати в зібранні братів і сестер у Христі. Якщо ми подивимося уважно на оповідання Луки, то легко побачимо, що воно містить безліч вказівок на ті живі стосунки, які пов’язують окремих людей в спільноту.

Текст Луки це не просто якась холодна статистика: ми відправилися від пункту А до пункту Б і проповідували скількомсь людям. Ні. Він пише, що вони “розлучилися” з братами з Мілету (1). Далі, що вони шукали і “знайшли” учнів у Тирі (4), були з ними, а потім ми бачимо цю зворушливу сцену прощання, коли вся церква разом з жінками і дітьми вийшла на берег і молилася на колінах (5, 6). Павло поспішав, але на день вони затрималися в Птолемаїді. Чому? — бо мусили “привітати” братів і “перебути” в них (7). Далі вони увійшли в господу Пилипа благовісника і багато днів лишались там. Напевне саме в цей час Лука отримав від Пилипа історію про навернення євнуха на порожній дорозі до Ґази. Потім Лука згадує Мнасона, в якого Павло мав зупинитися і гостинний прийом в Єрусалимі. Бачите, як багато в цьому оповіданні стосунків, як багато тут життя?

Ми пам’ятаємо, що книга Дій є книгою, в якій розповідається історія, а не викладаються доктрини. Ми не знайдемо тут вчення про церкву, або про гостинність. Лука не ставить перед собою такої задачі. Але він показує нам, як в житті на практиці виглядає спільнота людей, викуплених Кров’ю Христа. Як вони ставляться одне до одного, що об’єднує їх. І це дивовижні стосунки. Чи не так?

Стосунки, які об’єднують церкву, це стосунки, в яких ми приймаємо участь в житті одне одного. Чи не так? Це стосунки, в яких ми молимося одне за одного, в яких ми віддаємо себе заради одне одного. Стосунки, в яких радісно вітаємо одне одного і з сумом розлучаємось.

Брати і сестри, чи любимо ми зібрання Божих людей? Чи вміємо ми радісно вітати і з молитвою розлучатись? Чи виявляємо братолюбність і гостинність, завдяки якій дехто не відаючи прийняв ангелів (Євр.13:2)? Це важливі питання. Ми живемо в час індивідуалізму, коли люди ставляться так споживацьки і одне до одного і до церкви. Нехай Господь помилує нас і навчить проявляти правдиву спільність, щедру гостинність і щиру любов в Ісусі Христі, а найперше до своїх у вірі.

Подивіться ще раз вірш 4: “І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов”. Коли я вперше читав цей уривок, в мене виникли серйозні питання до цього тексту. Чому? Тому що виглядає так, ніби Дух Святий давав учням у Тирі одні інструкції, а Павлу — інші. Павлу Він казав йти до Єрусалиму (Павло явно свідчить, що йде туди за велінням Духа (20:22)), а учням у Тирі, каже, що Павлу не потрібно туди йти, бо там на нього чекають страждання. Однак, текст стає зрозуміліше, коли ми читаємо далі.

Різні люди сприймають одну й ту саму інформацію, але роблять при цьому різні висновки. Це нормально. Дух Святий відкрив учням у Тирі (так само, як перед цим іншим учням в інших церквах, а після цього — через пророка Агава), що на Павла чекають труднощі. Висновок, який роблять ці учні — значить туди не потрібно йти. Це зрозуміло: ми намагаємося уникнути проблем і ускладнень, коли це можливо і піти легшим шляхом.

Пригадайте Історію з Мар.8:31-33, коли Ісус вперше відкрив учням, що Йому потрібно йти до Єрусалиму, щоб виконати Божу волю і що там Його заарештують, видадуть в руки грішників і уб’ють, але третього дня Він воскресне. Коли Петро почув це, його реакція була дуже природна: “нехай не буде цього, Господи”. Нам не хочеться страждати самим, і не хочеться, щоб страждали ті, кого ми любимо. Але не завжди легший шлях — це правильний шлях. Іноді обрати легший варіант — це мудро, але іноді виконання Божої волі веде нас важкою дорогою.

Подивіться вірші 10-11: “І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім’я. І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв’язав свої руки та ноги й сказав: Дух Святий так звіщає: Отак зв’яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган…”.

Пророк Агав був відомим пророком в ранній церкві. Це він попередив про великий голод, про що ми читали в 11:28. Почувши це пророцтво церкви з язичників вирішили зібрати кошти для допомоги віруючим в Єрусалимі. Слова пророка підтвердилися і усі переконалися, що це справді людина Божого Духа і його пророцтвам потрібно вірити.

Ми бачимо, що Агав тут діє в стилі пророків СЗ. Він не просто словесно повідомляє інформацію. Він виконує пророчий перфоманс. Бере якийсь пояс і зв’язує собі руки й ноги і повідомляє про майбутній арешт власника цього поясу. Агав не дає оціночних суджень: треба Павлу йти туди чи не треба. Він просто повідомляє, що йому Господь відкрив і залишає власнику пояса самостійно приймати рішення. Але ближні Павла вражені цим пророцтвом. Лука каже: “Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов” (12). Тобто не лише домашні Пилипа благовісника, чи хто там ще був. Але навіть і ті учні, які весь час супроводжували Павла і були з ним впродовж усієї подорожі, і сам Лука благали його не йти до Єрусалиму.

Що відповідає Павло? Подивіться вірші 13-14: “А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім’я Господа Ісуса я готовий не тільки зв’язаним бути, а й померти в Єрусалимі! І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!”

Павло не був людиною з заліза. Звичайно, рішення коритися Божій волі і йти не дивлячись на страждання, що його чекають давалося йому не легко. Тим більше, що це рішення стосувалося не лише його самого, але також і дорогих його серцю людей. У посланні до Филип’ян він каже: “Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання. А коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас” (Фил.1:21-24). Серце Павла розривалося, коли він думав про майбутню розлуку з тими, кого він так любив.

Нам було би значно легше, якби важкі рішення, які нам доводиться приймати, стосувалися лише нас і Бога. Правда? Але, як правило, вони стосуються і тих, кого ми так сильно любимо: братів і сестер, наших батьків, наших дітей. І це робить вибір значно важчим. Подумайте, наприклад, про місіонерів, які залишили свій дім, щоб проповідувати Євангелію, довіряючи при цьому Богу не лише своє життя, але також і турботу про своїх літніх батьків чи майбутнє своїх дітей.

Це не прості рішення. Як ми можемо залишатися слухняними Христу в такий час і виконувати не свою, але Його волю? Це не щось, що приходить саме собою, це те, чого потрібно вчитися починаючи з маленьких рішень і до більших. Ось, що автор послання до Євреїв каже нам про Христа: “І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був” (Євр.5:8). Не лише Павло, а і Господь Ісус вчився послуху, щоб кінець кінцем зійти на хрест і здобути Своєю Кров’ю викуплення усім нам.

Ми пізнаємо добрість Бога, Його вірність до нас, коли довіряємо Йому в малому, і це допомагає нам робити наступний крок, і потім ще наступний і так далі. Аж до того, часу коли ми зможемо сповідувати: “нехай діється Божая воля!” Амінь!

Подивіться вірші 17-20: “А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону!”

Кінець кінцем Павло зі співробітниками дісталися Єрусалиму. Брати прийняли їх гостинно, каже нам Лука. І наступного дня Павло пішов до Якова, лідера Єрусалимської церкви, де вже зібралися всі старші. Павло був помітною, значною фігурою в ранній церкві. І кожного разу, коли він приходив до Єрусалиму, це спричиняло якісь непрості події: то його намагалися вбити, то довелося збирати собор і вирішувати, що робити з язичниками. Не дивно, що лідери церкви зібралися, щоб вислухати з чим він прибув.

Звістки про ту велику роботу, яку Господь здійснив через служіння Павла звичайно потішили лідерів церкви в Єрусалимі. Доповідь Павла була докладною. Це вчить нас, як нам потрібно розповідати про Божу роботу. Докладно. Тут є підказка для тих, хто зараз готує звіт про історію церкви в Києві за останні 30 років та свідчення про Божу роботу. Наш Бог — великий Бог і діла Його — славні діла. Господь багато вчинив за цей час через служіння місіонерів та пастирів, і це дуже важливо: пам’ятати цю Божу роботу, щоб Господь був прославлений серед нас.

Однак лідери не були б лідерами, якби не думали про свої церкви. Спільнота в Єрусалимі складалася з багатьох тисяч юдеїв, які прийняли Ісуса своїм Господом, але при цьому залишалися ревними прихильниками Закону Мойсея. Вони продовжували обрізувати своїх дітей, дотримувалися постанов про обітниці і жертви, чисту і нечисту їжу і т.д. Після зруйнування храму ситуація дещо змінилася, Господь перерізав цю пуповину, однак до цього моменту ситуація була саме такою.

Все було б добре, якби фігура Павла не викликала стільки суперечок. Про нього ходили різні чутки усе його життя. Тож багато хто чув, що він вчить, що юдеї не повинні більше дотримуватися Закону, обрізувати дітей і т.д. Павло справді досить багато вчив про роль закона, однак він ніколи ані нехтував Божим законом, ані принижував його і тим більше він не вчив, що юдеї мають зректися його.

Звичайно, можна було зібрати церкву, представити їй Павла і сказати: ось це Павло, він хороший. Але слова — це слова, а справи — це справи. Кажуть: “краще один раз побачити, ніж сто разів почути”. Яків добре знав це. Тому йому здалося, що більш переконливим буде, якщо Павло наочно покаже свою вірність Мойсеєвому закону. Тому далі звучить його план. В законі є постанови про назорейство, спеціальну обітницю, коли через вдячність Богу за щось, чи навпаки, з проханням до Бога за щось, чоловік чи жінка відмовлялися від вживання алкоголю і м’яса, а також не стриглися. Коли час обітниці скінчався, Богу приносилася жертва, їхнє волосся обстригалося і спалювалося на жертівнику (Чис.6:1-21).

Раніше ми читали, як Павло обстриг своє волосся в Кинхреях за обітницею (18:18), судячи по всьому йшлося саме про таку назорейську обітницю. Тобто Павлові це було не щось чуже. Очевидно також, що все це дійство — це не щось, що могло робитися в таємниці. Всі ці дії були також і певним свідченням для оточуючих. І Яків пропонує Павлу наступне: “Ми маємо чотирьох мужів, – каже він, – що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш”.

Ми знаємо, що поява Павла у храмі пізніше призвела до тих сумнозвісних подій, про які пророкував Агав та інші учні. Але ні Яків ні Павло не могли знати цього і врахувати всього. І в цілому, його план був мудрим і розважливим. Але ми бачимо тут серце Павла до цих віруючих, і його готовність робити все необхідне заради Євангелії. В 1Кор.9:19-23 він говорить: “Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником”.

Звичайно, коли Євангелія вимагала того, щоб зайняти тверду позицію, Павло не допускав ніяких компромісів, коли від нього вимагали, щоб він обрізав язичника Тита, він ні на хвилину не поступився (Гал.2:1-5). Але зараз була не така ситуація. Тому Павло бере цих чотирьох братів і робить все необхідне, що від нього вимагається, щоб не стати підставою для спотикання своїх братів з юдеїв.

А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником — каже Павло. Заради Євангелії він був готовий йти у в’язницю і навіть на смерть. Заради Євангелії він був як підзаконний для підзаконних і став рабом для всіх. Нехай Господь помилує нас бути людьми Євангелії, щоб через нас Господь здійснював Свою волю і являв Свою славу в цім поколінні.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 21:1-26)

НЕХАЙ ДІЄТЬСЯ БОЖА ВОЛЯ!

Дії 21:1-26

Ключовий вірш 14

1. Вірші 1-6. Куди прямували Павло з співробітниками і чому (19:21; 20:22)? Кого вони зустріли в Тирі? Про що місцеві учні попереджували Павла (пор. з Мар.8:31-33)? Як місцева церква прощалася з Павлом?

2. Вірші 7-11. Куди місіонери відправилися далі? Кого вони зустріли в Кесарії (8; 8:40)? Кого іще вони зустріли в Кесарії (10; Дії 11:28)? Яке пророцтво було звіщено для Павла?

3. Вірші 12-14. Якою була реакція місцевих віруючих на пророцтво про Павлове майбутнє? Що відповів Павло? Чого ми маємо навчитися тут про цінність Ісусового імені і про вірність? Як відповіли віруючі? Як ми можемо довіряти Богу своє майбутнє (Рим.8:28-29; Рим.8:38-39)?

4. Вірші 15-20. Як Павло був прийнятий в Єрусалимі? Про що він розказав там, і як був сприйнятий його звіт про місіонерське служіння?

5. Вірші 20-26. Яку трудність прихід Павла до Єресалиму міг спричинити? Який вихід запропонував Яків (Чис.6:1-21)? Як Павло відповів на цю пропозицію? Чому (Гал.2:1-5; Дії 16:1-3; Рим.14:14-23)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Життя віри перед Богом” (Дії 20:13-38)

Життя віри перед Богом

Дії 20:13-38

Ключовий вірш 28 : “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.”

Сьогоднішнє слово головним чином для лідерів церкви. Але воно корисне для будь-якого християнина, тому що стосується образу життя віруючого перед Богом і того, що має робити християнин в своєму житті віри.

Сьогодні ми подивимося на останню промову Павла перед пресвітерами Ефеської церкви. Павло знає, що він вже більше не побачить їхнього лиця, тому ці слова — останнє, що він може їм сказати віч на віч. Це — духовний заповіт Павла для його улюбленої церкви, він говорять найголовніше, що хоче передати служителям церкви.

Подивіться вірші з 13 по 17. “А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти. А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену. І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету. Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П’ятдесятниці. А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.” З Троади місіонерська група розділилася: всі сіли на корабель і попливли до Ассу, а Павло окремо пішов в Асс пішки. Ми не знаємо, чому так він вирішив, але від Ассу вся місіонерська група відправилася до Єрусалиму, роблячи зупинки в Мітіленах, Хіосі, Самосі та в Мілеті. Павло поспішав, якщо можливо, на день П’ятидесятниці прибути в Єрусалим, тому вирішив не заходити в Ефес. Але, прибувши до Мілету, він покликав пресвітерів Ефеської церкви, щоб говорити з ними.

Далі, починаючи з 18 вірша і аж до 35 іде промова Павла до пресвітерів. Ця промова по структурі схожа на промову Самуїла до Ізраїльського народу, коли він судився з ними про всі благодіяння Божі. (1 Сам. 12) І там і тут спочатку говориться про образ життя, відповідно, Самуїла і Павла, що їхнє життя було праведним перед Богом і відповідало тому, що вони проповідували. І Самуїл і Павло пропонували всім слухачам перевірити їх життя, і коли є що оскаржити, то вони мають сказати це. А потім, коли слухачі погодилися, що ці люди мають право давати їм настанови, то Самуїл і Павло дають свої настанови.

Перше. Образ життя слуги Божого (18-27, 33-35)

В віршах з 18 по 27 і з 33 по 35 Павло говорить про свій образ життя й проповіді в Ефесі. Як він жив?

Перше, його життя було відкритим перед усіма. Він свідчить про себе: “Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував…” Слова “ви знаєте” значать, що вони знали, як Павло жив. Тобто, ніхто не міг сказати: “він вдень постив, а вночі під подушкою хом’ячив смокалики”, або “в церкві він був смиренний, але коли залишався один з співробітниками, то гнівався і вимагав, щоб слухалися його одного”. Ні, життя Павла було відкритим. Він весь час перебував з учнями. Це схоже, як Ісус весь час перебував з учнями. Як життя Ісуса весь час було перед Богом, і навіть на суді Його вороги не змогли знайти жодного звинувачення проти Нього, так і Павло стверджує, що його життя було відкритим перед усіма. В 2-му посланні до Коринтян 4:2, Павло стверджує: “але ми відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з’явленням правди доручуємо себе кожному сумлінню людському перед Богом.” Тобто, Павло жив так, щоб кожна людина могла перевірити його життя своїм сумлінням. Кожен міг задати запитання: чи його життя праведне? Його життя відповідає тому, що він сам говорить? Він дійсно вірить в Бога? Як його віра в Бога виявляється в його житті?

Всі ми стикалися з ситуацією, коли запитуєш: “чи ти віриш в Ісуса Христа?”, а тобі відповідають: “так, я вірю в глибені серця”, або ж: “віра — це моє особисте”. Тобто, вони думають, що віра — це те, що не можна показувати іншим. Але Біблія говорить про віру інакше. Віра в Біблії іде разом із сповідуванням, і також разом з непохитністю, твердістю, впевненістю. Ми маємо сповідувати нашу віру перед людьми. А коли ми сповідуємо нашу віру в Ісуса Христа, ми виставляємо наше життя на суд перед людьми. Ісус казав: “Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.” (Мт. 5:14,15) Значить, будь-хто може перевірити, чи моє життя відповідає тому, що я говорю, чи воно дійсно відповідає тому, що каже Біблія.

Рішення відкрити своє життя для інших — складне для будь кого. Ми всі грішні люди, і часто наше життя не відповідає тому, яким воно має бути перед Богом. Але зробити своє життя відкритим для інших, значить дозволити кожному перевірити, чи дійсно моє життя відповідає тому, що я сповідую. Якщо наше життя не відповідає тому, що ми проголошуємо, то ніхто не буде сприймати нашу проповідь. І навпаки також. Тому я дуже поважаю місіонерів, які жили спільним життям з ягнятами. Коли живеш в спільному житті, то не можна заховати свою справжню натуру, все стає явним. Те, що ми повірили, багато в чому сталося тому, що життя наших місіонерів відповідало їхньому сповідуванню віри. Так само зараз сестри живуть спільним життям, і можуть сказати одна про одну багато чого, що ми не знаємо. Але вони вирішили зробити своє життя публічним, хоча б одна для одної, і намагаються зробити своє життя відповідним до їхнього публічного сповідання. Це велика справа.

Друге, попри страждання, Павло всіма силами проповідував усім. Він був як пророк в Старому Заповіті. Наприклад, коли Бог покликав Єремію, Він сказав: “не кажи: я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу” (Єр. 1:7). Потім Єремія переніс багато страждань, через те, що говорив їм Слово Боже. Так само і Павло. Вірші 19-21 говорять: “і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови, як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.” Юдеї, як і в інших містах, робили змову проти Павла, вони так само його ненавиділи, як і в інших містах, але Павло продовжував проповідувати. Він проповідував і привселюдно і по домах. Він проповідував і юдеям і гелленам. Він і проповідував, і навчав. Не тільки звіщав Євангеліє, але й навчав учнів, як жити перед Богом, віруючи в Ісуса Христа. Павло не хотів пропустити нічого корисного. В 26,27 віршах Павло свідчить про себе: “Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу!” Хоча Павло страждав через проповідь, але він не зупиняв її.

Третє, Павло свідчив, що його служіння для них було чистим. Подивіться вірші 33-35: “Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав… Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!” Вони всі знали, що Павло не скористався нічим від віруючих. Він не отримав від віруючих жодного матеріального зиску. В нашому суспільстві люди очікують, що всі інші хочуть отримати з них якийсь зиск. Ми всі отримаємо дзвінки, які починаються з слів приємного жіночого голосу: “Шановний абоненте, ми раді повідомити вам…” Це значить, що якийсь банк, або якась компанія хоче отримати наші гроші. Так само і люди, коли ми говоримо про Ісуса Христа, зразу починають думати: “який зиск з мене вони хочуть отримати?”. На жаль, є багато сект, що маскуються під церкви, які хочуть отримати зиск від своєї пастви. І це створює багато перешкод для проповіді. Але церква і служителі Божі не мають бути такими. Ми отримали від Бога спасіння і благодать. Ми за це не платили жодним чином, все це було куплено Кров’ю Ісуса Христа. Ми не приносили нікому жодної користі, були непотребом, але Бог доручив нам пасти Його ягнят. Це благодать Божа. Тому ми, даром отримавши, маємо даром віддати. Бог поставив нас не для того, щоб ми користалися з віруючих, а для того щоб благословити Боже стадо. Ми поставлені, щоб бути благословінням для інших. Це — головний принцип. Павло не тільки не брав від інших. Він дав нам прекрасний приклад, що краще давати, ніж приймати.

Четверте, Павло йде в Єрусалим, щоб виконати волю Бога. Подивіться вірші 22-25. “І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені, тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене… Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої. І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…” Павло йде до Єрусалиму, тому що Святий Дух направляє його туди. Дійсно, у нього були справи в Єрусалимі, наприклад, він мав доставити в Єрусалим пожертви від поганських церков з Македонії та Греції. Також, Павло довгий час не відвідував храм, і, як юдей, він хотів прийти до жертівника, разом з іншими ввійти в храм в хвалі й поклонінні Богу. Ми лише рік були на карантині, і всі стомилися, не маючи можливості приходити до причастя та не збираючись разом. Але Павло не був в Єрусалимі не лише рік, він не був там щонайменше три роки, а по моїм розрахункам, десь п’ять років. Ми можемо зрозуміти його гаряче бажання війти в храм Господній. Але найголовніше, чому він так прагнув до Єрусалиму — це тому, що Святий Дух направляв його туди.

Що знав Павло про свою подорож до Єрусалиму? Він знав, що він не зможе просто насолодитися святом і спілкуванням з братами й сестрами. Він знав, що в цей раз він іде не святкувати, в Єрусалимі на нього очікують страждання й кайдани. Бог не відкрив йому, що саме має статися в Єрусалимі, але у всіх містах Святий Дух свідчив про майбутнє ув’язнення Павла. Він знав, що це останній раз, коли може побачитись з Ефеськими пресвітерами лицем до лиця. Чому ж тоді Павло все одно йде туди? Чому не вибрав інший час, більш спокійний? Павло пояснює: “Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.” Тому, що виконання волі Божої для нього було важливіше, ніж зберегти життя. Павло знав, щоб закінчити те служіння, доручене йому Ісусом, він зараз має іти в Єрусалим.

Коли ми дивимося на історію місіонерських подорожей апостола Павла, то бачимо, яку визначну роль в цих подорожах грав Святий Дух. Вони почалися з того, що в Антіохії Святий Дух сказав служителям: “Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!” (Дії 13:2). Під час подорожей, Святий Дух неодноразово направляв і спрямовував місіонерів. Наприклад, Він спрямував місіонерів в Європу, а в Коринті сказав залишитися на довший час, тому що тут багато Його людей. І зараз Святий Дух спрямував Павла до Єрусалиму. Що це значить? Значить, що робота Бога — це робота Бога. Це Він спасає, Він відкриває серця людей, Він визначає, куди треба йти спочатку, а куди потім, що треба зараз сказати, а що потім. Від служителя Бога треба слухати голос Святого Духа й виконувати те, що Господь говорить. Інакше, якщо не слухає, або слухає і не виконує, то це не служитель. Павло знав це, і робив так. Він чув голос Святого Духа і підкорявся Його волі. Молюся, щоб ми також навчилися так робити.

Друге. Настанова Павла для служителів Ефесу. (28-32)

Яку настанову дав Павло? Подивіться вірш 28: “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.” Насправді настанова лише одна. “Пильнуйте себе та всієї отари”. Служитель Божий має пильнувати себе і отару Божу. Не лише себе. І не лише отару Божу. Ми не можемо пильнувати лише самих себе, тому що Бог поставив нас піклуватися про Його дітей і Він зажадає від нас звіту за них. Також ми не можемо пильнувати лише отару. Якщо ми будемо пасти інших, і не станемо берегти своє серце, то станемо як фарисеї. Якщо будемо піклуватися лише про отару і занедбаємо своє серце, то диявол знайде, як спокусити нас, а через нас поведе хибним шляхом всю церкву.

Подивіться вірші 29,30: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть… Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…” Павло попереджає, що диявол буде спокушати церкву і віруючих. Диявол не хоче здаватися, він хоче спокусити віруючих, і, таким чином, зробити жертву Христа марною. Тому він буде спокушати як через зовнішніх, так і через внутрішніх. Диявол хоче отримати під свою владу лідерів церкви, щоб через них, спокусити багатьох, тому спокушає їх найбільше. І Павло попереджає, що це буде. Дійсно, історія церкви показує, що дияволу досить часто вдається це.

Як ми маємо протистояти? Вірш 31 говорить: “Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.” Пильнуйте, пам’ятаючи те, чого Павло навчав їх. Він навчав їх не просто так. Не для того, щоб зробити їх теологами або книжниками. А для того, щоб підготувати до війни проти диявола. Ми теж вивчаємо Біблію не просто так. Мені, наприклад, цікаво співставляти біблійну історію і історію давнього світу. Або цікаво бачити, що всі методи маніпуляцією свідомістю вже давно описані в Біблії. Але ми вивчаємо Біблію не для того, щоб заповнити порівняльну таблицю, не для того, щоб знайти цікаві факти, або насолодитися гарною поезією. Найголовніше, ми вивчаємо Біблію, щоб вміти побачити брехню диявола і протистати йому. Ми вивчаємо Біблію, щоб мати міцне підґрунтя для нашої надії, щоб знати, на Кого ми можемо покладатися в будь-яких життєвих обставинах. Ми вивчаємо Біблію, щоб знайти шлях, що Бог приготував для нас, і щоб разом з церквою іти Божим шляхом.

Подивіться ще раз на вірш 28. “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.” Святий Дух поставив нас служителями, щоб пасти Його церкву. Бог дарував нам привілей пасти Церкву Божу. Але ми маємо знати, що Церква — Його. Не наша, а Божа. Він здобув її Собі власною кров’ю. Він перевірить, чи ми відносилися до Його церкви як до Його власності, чи Це дуже важливо знати пастирю та служителю. Якщо ми знаємо це, то будемо з страхом Божим, з благоговінням, за Його волею пильнувати себе і Божу отару.

Після того, як Павло закінчив свою промову, вони всі стали на коліна і разом помолилися, а після того зі сльозами прощалися з Павлом.

В сьогоднішньому слові ми побачили образ життя Павла перед Богом і всіма людьми в Ефесі. Він жив так, що він не боявся зробити своє життя публічним, доступним для всіх людей. Павло написав до Тита: “щоб… не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога”. (Тит. 2:10) Тут ми бачимо яким має бути життя християнина: “щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога”. Павло сам жив так. Його життя і проповідь прикрашали науку нашого Господа.

Звідки в нього була така сила, жити так? Павло сам багато разів говорив про це. Він жив так, тому що пам’ятав благодать Ісуса Христа. В книзі Дій тричі повторюється історія, як Павло зустрів Господа Ісуса Христа на дорозі в Дамаск. В своїх посланнях він також говорить, про те, яка велика благодать Бога до нього. В 1 до Коринтян він пише: “Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона.” Сьомий розділ послання до Римлян — крик душі грішника, що хоче жити оновленим життям, але стикається з обмеженнями грішного тіла. Здається, що в цьому розділі Павло описує свої власні переживання й страждання. Але важливо, який висновок Павло робить з цього. “Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному… Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом, бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти.” (Рим. 7:25-8:2) Павло в кожному своєму посланні пригадує благодать Ісуса Христа до нього. В цьому є сила, чому Павло між жити таким сильним і відкритим життям перед Богом.

Тут є відповідь і для нас: ми також маємо пам’ятати благодать Ісуса Христа в своєму житті. Коли ми пам’ятаємо благодать, що Бог явив в нашому житті, ми також зможемо жити перед Ним. Я дякую, що Господь помилував мене. Чесно кажучи, я не вважаю, що моє життя з прикрасою для вчення Ісуса Христа. Мабуть, мої діти можуть багато розповісти про мене, коли я діяв не так, як мав діяти, коли гнівався, коли був безвідповідальний, коли був егоїстичний і коли був лицемірний. Але я одного разу помітив, коли я втрачаю силу жити перед Богом і помітив, коли знаходжу такі сили. Я втрачаю силу жити перед Богом, коли починаю думати про свої гріхи. І знову отримаю силу, коли дивлюся на те, що зробив Ісус Христос. Одного разу Господь дав мені об’явлення, Він сказав: “чи ти думаєш, що твої гріхи занадто великі для Ісуса Христа? Не приймаючи прощення Ісуса, ти робиш Його жертву марною для тебе”. Тоді я розкаявся і вирішив не сумніватися в жертві Ісуса Христа та в Його благодаті.

Я молюся, щоб і всі ми всім серцем приймали й берегли благодать Ісуса Христа, щоб наше життя було прикрасою для вчення нашого Спасителя. Нехай благодать Божа буде з всіма нами.

(п. Авраам Влад)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 20:13-38)

Заключні настанови Павла до пресвітерів Ефесу

Дії 20:13-38

Ключовий вірш 28

1. Вірші 13-17. Як Павло та співробітники подорожували? Чому, на вашу думку, Павло хотів йти пішки? Чому він не захотів завітати до Ефесу? Що він зробив натомість?

2. Вірші 18-21. Про що свідчив Павло пресвітерам Ефеської церкви? Кому Павло проповідував в Ефесі? З яким серцем він проповідував? Про що він свідчив? Яку мету хотів досягнути?

3. Вірші 22-27. Що тепер робить Павло? Чому він йде до Єрусалиму? Що він знає про своє майбутнє? Що він свідчить про себе?

4. Вірші 23-32. Що Павло закликає робити пресвітерів? Чому? Про що він попереджає? Чому навіть із церкви виходять неправдиві вчителі (ваша думка)? Що в такій ситуації Павло пропонує їм робити? Але що він сам робить?

5. Вірші 33-38. Що іще свідчив Павло про себе? Чому це також важливо? Що вони зробили після того? Як церква проводжала Павла?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Заспокойтесь, бо душа його в ньому!” (Дії 20:1-12)

“ЗАСПОКОЙТЕСЬ, БО ДУША ЙОГО В НЬОМУ!”

Дії 20:1-12

Ключовий вірш 20:10 : “Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!”

Сьогодні ми поговоримо про юнака, про якого відомо лише одну річ: він заснув на проповіді. Причому не на проповіді кого-небудь, а самого ап. Павла! Чому люди засинають на проповідях? І яким має бути наше ставлення до Божого слова? Також у цьому уривку ми бачимо воскресіння з мертвих. В наш час пандемії смерть стала більшою реальністю для людей, ніж раніше. Люди несподівано для себе усвідомили, що вони можуть померти! Хай Господь сьогодні зміцнить нашу надію на воскресіння!

Перше, Павло затягнув слово до півночі. Подивіться на вірші 1-5:

1 А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.

2 Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,

3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.

4 Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв’янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.

5 Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.

Читаючи ці вірші неозброєним оком видно, що Євангеліст Лука пришвидшує свою розповідь і опускає багато деталей. Звичайно, той факт, що Лука не розповідає тут багато деталей ніяким чином не означає, що в цей час не відбувалося ніяких важливих подій. Вважається, що коли ап. Павло в цей раз перебував у Македонії, він написав 2 Кор. Протягом 3 міс., які Павло перебував в Гелладі, він написав до Римлян – епічне послання ап. Павла. Це послання – це дуже важлива річ, це справжній шедевр. Тим не менше, хоча Лука опускає багато подій, одну подію, яка сталася в м. Троада, Лука приводить. Подивіться на вірші 6-7:

6 А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п’ять у Троаду до них, де сім день прожили.

7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

Перш за все зверніть увагу на день тижня, в який збиралася церква – “в перший день тижня”, тобто в Нд. Звичайно, день зібрання є далеко не головним в християнстві, головним є Христос. Ми не повинні наголошувати на тому, що праві лише ті, які збираються по неділям. В Рим.14:5 написано: “Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання”. Однак відмітимо тут дві речі. Перша, це те, що відбувся зсув дня зібрання з суботи на неділю. Як Ви знаєте, в Старому Заповіті Бог встановив сьомий день тижня, Сб., як день відпочинку (Бут.2:2-3) Цей день прописаний в Десяти Заповідях (Вих.20:8) Євреї збиралися по синагогам по субботам. Але поступово християни стали збиратися по Неділям в знак того, що в цей день Ісус воскрес із мертвих. І перша згадка про це приведена саме у цьому уривку – вірші 7.

Друга річ, яку ми тут бачимо, це апостольське благословення на недільний день. Часто кажуть, що християни “без дозволу” порушили заповідь про суботу, коли почали замість суботи збиратися по неділям. Але тут ми бачимо ап. Павла, який приймає участь у недільному зібранні. Він не сказав “Ні, потрібно збиратися лише по Суботам” і переніс зібрання. Ні, він проводить зібрання в Нд. Тому кажуть що на зібрання в Нд. є апостольке благословіння.

Подивіться ще раз на вірші 7-9:

7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

8 А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.

9 Юнак же один, Євтих на ім’я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…

На прикладі юнака Євтиха видно, що спати в церкві в цілому небезпечно – можна впасти, зламати хребет і померти. З іншої сторони, ми не можемо засуджувати цього юнака, який заснув в церкві. Євангеліст Лука пояснює: це був юнак, а юнаки люблять поспати. Павло затягнув слово по півночі. Зібрання проводилося в горниці, скоріш за все вщент забитою людьми, адже служіння вів сам ап. Павло, тому свіжого повітря не вистачало. Горниця освітлювалася факелами, які самі спалювали кисень (8). Все це призвело до того, що Євтих заснув.

В історії церкви по-різному ставилися до того, що люди сплять в церкві. В ранніх монастирях служіння проводили сім раз на добу, базуючись на Пс.118:164: “Сім раз денно я славлю Тебе…” Одне із служінь проводили о 2-ій годині ночі, коли сон самий міцний, щоб не дати монахам насолоджувалися цим задоволенням тіла. Це служіння тривало цілу годину, і тих, які засинали на ньомуслужбах очікувало суворе покарання. В пресвітеріанських церквах Шотландії 18 ст. богослужіння тривало 3-4 год. Церву зачиняли, а спеціально навчені люди ходили по церкві і довгими гострими палками будили тих, які заснули. У наш час правила стали значно менш суворими. Відомий пастор і теолог Роберт Чарльз Спроул дозволяв спати на своїх проповідях людям, які старші 80 р. Але при цьому попереджав, що якщо вони заснуть, впадуть і помруть, він не зможе їх воскресити, як це зробив ап. Павло, тому що не наділений такою апостолькою владою.

І все ж таки, чому ми засинаємо в церкві? Чому ми засинаємо, знаходячись серед Божих людей? Чому засинаємо, коли проповідується Боже слово? Не лише через втому. Ми не засинаємо, коли дивимось чемпіонат світу з футболу. А тут не футбол, тут ми слухаємо Боже слово! Що заставляє нас спати? Причина тут значно глибша, ніж наша втома. І ця причина – це зіпсованість нашого серця. На жаль, наше серце навіть після навернення лишається настільки зіпсованим, що замісь того, щоб концентруватися на Божому слові, щоб насолоджуватися перебуванням у Божому домі, серед Божих людей, щоб споглядати велич і славу Бога, думає про себе, про щось інше, і врешті решт засинає. Через таке зіпсоване серце ми втомлюємося бути в церкві, бути серед Божих людей, бути там, де Ісус обіцяв бути! Тоді щось не так з нами, якщо єдине бажання посеред зібрання це щоб воно скоріше закінчились. Наш гріх призводить до того, що Боже слово, чи молитва починають здаватися нам нудними, і ми засинаємо.

На останньому зібранні свідчень с. Вероніка відверто призналася, що їй не хотілося писати свідчення і не було часу. Насправді майже завжди в усіх нас так. Після навернення нам у спадок залишилися старі схильності, які мають померти. Тому їм можна потурати, і тоді вони будуть жити ще довго. А можна оголосити війну і боротися. І тоді вони відступлять. Подивіться на церкву в Троаді. Павло затягнув слово до півночі. Зазвичай, ми дуже делікатно ставимося до свого спочинку та сну, ми оберігаємо їх, ми боремося за них. Попробуйте відібрати у людини одну год. її сну, і ви можете наразитися на серйозну небезпеку. Ми любимо себе та слідкуємо за своїм спочинком та сном. Тоді що ж заставило цих людей слухати Павла до півночі, а далі до самого ранку? Напевно тому що вони зрозуміли, що приймають участь у чомусь більш важливому ніж спочинок і сон. Вони відчули смак Божого слова. Вони відчули Божу присутність на тому місці! Радість перебувати у Божому домі, серед Божих людей. І хай Господь дасть Вам таку ж гарячу пристрасть до Його слова!

Друге, “заспокойтесь, бо душа його в ньому!” Подивіться на вірші 10-12:

10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

12 А хлопця живим привели, і зраділи немало.

Що тут відбулося? Тут відбулася дуже важлива річ – воскресіння з мертвих. За свідченням лікаря Луки Євтиха підняли мертвим (9). Після молитви Павла його привели живим. Чому навчає нас ця історія з Євтихом? Ми розуміємо, що це насправді не ап. Павло воскресив цього юнака. Це зробив Сам Бог. І це говорить нам про те, що смерть не є проблемою для Бога. Так, це велика проблема для нас. Людство не може перемогти смерть. Але не Бог. Бог переміг смерть, і Він вже проголосив цю перемогу. І коли ми говоримо про воскресіння, то маємо на увазі дві речі.

Перше, це воскресіння, яке буде після смерті. Ісус обіцяв воскресити усіх, віруючих в Нього до вічного життя. Ми старіємо. Старіють та хворіють наші батьки. І все це життя з болячками, втомою, хворобами не дуже приємне. Смерть – дійсно страшна, болюча річ. Проте не всі смерті однакові. Після деяких приходить воскресіння. Які це смерті? В 1 Кор.15:22-23 написано:

22 Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,

23 кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу.

Це смерті “в Христі”. І це є наша велика надія. В наш час пандемію люди несподівано усвідомили, що вони можуть померти. І вони не знають як реагувати на цей факт. Єдиний, хто вирішив проблему смерті це Бог, і смерть “в Христі” не є кінцем всього.

Проте є ще одна сторона, яку відкриває нам воскресіння Ісуса. І це не лише той факт, що колись, у майбутньому, у нас будуть нові тіла, і ми будемо жити вічно з Богом. А той факт, що вже зараз ми можемо жити ономленим життям, яке дав нам Ісус через Своє воскресіння. В Рим.6:4 написано: “Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя”. Тут ап. Павло пов’язує воскресіння Ісуса із нашим оновленим життям. Тобто вже зараз, у цьому житті, ми можемо насолоджуватися привілеями, які несе воскресіння Ісуса. Завдяки цій силі воскресіння, ваше життя – думки, слова, поведінка можуть змінюватися. Павло сказав: “Ми поховані з Ним хрищенням в смерть”. Наше старе, грішне “я” – померло і поховане. І в цьому випадку те, що померло – має померлим і лишитися.

В 2 Кор.2:14-15 написано:

14 Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.

15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.

Христос помер за нас не для того, щоб ми продовжували жити заради себе. Це ключове послання Павла в цих віршах. Часто після навернення ми продовжуємо жити для себе, ставити свої проблеми на перше місце у житті. І тоді хочемо лише використати Бога для вирішення своїх проблем. Але в християнстві так не працює. Я маю жити для Бога. Я маю визнати Його Господом мого життя. І тоді в моєму житті через моє життя буде явлена ця сила воскресіння. Одного разу усвідомлення цього факту в Київському UBF призвело до духовного пробудження в житті багатьох, символом чого стала пісня “Все, чим я є”. Життя для себе схоже на спробу заповнити бездонну прірву – це ніколи не вийде. Моє старе “я” має померти, я маю жити для Ісуса.

Хай Господь дарує Вам гарячу пристрасть пізнавати Його, пристрасть до Його слова, коли Ви приходите у Божий дім! Хай сила воскресіння Ісуса потужно діє у Вашому житті, змінює Вас, щоб Ви жили для Того, хто вмер за Вас і воскрес!

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 20:1-12)

“ЗАСПОКОЙТЕСЬ, БО ДУША ЙОГО В НЬОМУ!”

Дії 20:1-12

Ключовий вірш 20:10

1. Прочитайте вірші 1-6. Що важливого відбулося в цей час в житті ап. Павла? Які послання він написав за цей період? Яка небезпека йому загрожувала як це змінило його плани? Прослідкуйте перехід “вони”-”ми”. Що він означає?

2. Прочитайте 7-ий вірш. Зазначте, в який день тижня збиралися християни в Троаді та прокоментуйте це. Як довго тривало це зібрання? (7,11) На Вашу думку, що заставило цих людей відмовитися від сну та відпочинку? Що це каже про них? Чому ми можемо в них вчитися?

3. Яка подія сталася з юнаком в Троаді? (7-12) Чому люди засинають в церкві? (Мк.14:37) З яким серцем ми маємо слухати Боже слово? (Мт.4:4)

4. Що зробив Павло для цього юнака? (10,12) Яку подію це нагадує? (Див. Ів.11) Що очікує віруючих в Ісуса? (1 Кор.15:22-23) Чому вже зараз ми можемо жити оновленим життям? (Ів.11:25, Рим.6:4, 2 Кор.5:14-15) Як це допомагає нам в щоденному житті?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Павло в Ефесі. Аполлос” (Дії 18:23-19:40)

ПАВЛО В ЕФЕСІ. АПОЛЛОС

Дії 18:23-19:40

Ключовий вірш 19:20 : “Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!”

В минулому уривку ми закінчили вивчення другої місіонерської подорожі Павла. Це була дивовижна подорож і Бог потужно працював через місіонерів, як на території сучасної Туреччини, так і на Європейському континенті, зокрема в містах Македонії та Греції. Павло знайшов нових вірних співробітників і учнів, до нього приєдналися Сила, Тимофій, Лука, а також домашня церква Акили та Прискилли. Але ця подорож добігла свого кінця, як і попередня. Прийшов час повертатися до в Антіохію, до материнської церкви. Дорогою Павло отримав нагоду відвідати стародавній Ефес, одне з найбільших міст того регіону. Храм Артеміди в Ефесі вважається одним із семи чудес стародавнього світу. Однак Павло пробув в Ефесі не довго, хоча його і просили затриматися. Він пішов далі, залишивши в місті Акилу і Прискиллу разом з обіцянкою повернутися до міста пізніше, якщо буде на те Божа воля.

В уривку, який ми вивчаємо сьогодні Павло відправляється в свою третю подорож. І це досить довгий уривок, однак усі події, які описуються в ньому, відбуваються саме в Ефесі. Павло присвятив цьому місту майже три роки, найбільше зі всіх, можливо, крім Антіохії. Зміни, які відбулися в Ефесі в результаті діяльності Павла та роботі Святого Духа були дивовижні. Проповідь Євангелії змінила не лише релігійний “рельєф” цієї місцевості, але повпливала на усі сфери життя в усьому регіоні. Тож нехай зараз Господь дасть нам Свого Духа і мудрість, щоб нам вивчати Його слово і пізнавати Його самого і Його волю для нас.

Подивіться вірші 18:23-25 “І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи. Один же юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу. Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення”.

Якщо процесу підготовки першої та другої подорожі Павла Лука приділяв досить багато уваги (розповідав про молитву і підтримку церкви, про конфлікти і труднощі які сталися в той час), то щодо третьої подорожі він говорить дуже стисло: “деякий час Павло побув в Антіохії, а потім пішов знову, обходячи церкви, які заснував раніше, та зміцняючи учнів”.

Чесно кажучи, кожного разу, коли я зустрічаю в книзі Дій ці слова, про те, як Петро чи Павло обходили церкви, зміцняючи учнів, я сам отримую дивовижне укріплення та благодать. Моє серце зворушене. Вони йшли не тому, що любили подорожувати і їм не сиділося на місці. Вони йшли не тому, що в них не було інтернету або інших способів швидкої комунікації. Як показав карантин, Youtube та Zoom, не можуть повноцінно замінити спілкування лицем до лиця. Чи не так? Вони йшли тому, що справді були пастирями для Божої церкви і радо жертвували своїм комфортом, фінансами та часом заради служіння Божому стаду, служіння церкві.

Тут, в кінці 18го розділу, Павло випадає з фокусу оповідання Луки. Павло залишає Ефес, повертається додому, потім знову відправляється в подорож і обходить горішні країни (19:1), церкви Галатії та Фрігії. Але Луку цікавить, що в цей час відбувається в Ефесі. Це — головна сцена сьогоднішнього уривку.

Що ж відбувається в Ефесі за відсутності Павла? Там відбувається Божа робота. Бог працює не лише через Своїх апостолів. Не обов’язково бути апостолом Павлом, щоб проповідувати Євангелію. Не обов’язково бути апостолом Павлом, щоб бути корисним для церкви, для виховання учнів Христа. Ми бачимо це через історію Акили, Прискили та Аполлоса.

Поки Павла не було, до міста з Олександрії прибуває один юдей на ім’я Аполлос. Ім’я, м’яко кажучи не дуже юдейське. Але це не дивно, зважаючи, звідки він прибув. Олександрія — велике місто з університетом і бібліотекою. Один з культурних і освітніх центрів того світу. Вочевидь Аполлос отримав гарну освіту, як грецьку, так і юдейську: він вправно володів словом, був красномовний і був сильний в Писанні.

Вірш 25-26а каже: “Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення. І він сміливо став промовляти в синагозі”.

Для нас дещо дивно чути, що він був навчений дороги Господньої (християнському вченню) і пильно навчав про Господа інших, знаючи при цьому лише Іванове хрищення. Що це значить? Як таке можливо?

Власне, це може звучати дивно для нас, тому що ми не сприймаємо християнство, як щось нове. Але в цьому не було нічого дивного для ранніх віруючих. Ми отримали християнство зрілим, цілісним, зі сформованою доктриною. Ми не сприймаємо його, як якийсь рух всередині юдаїзму. Правда? Християнство — це християнство, а юдаїзм, це — юдаїзм. Щоб зрозуміти і вловити якісь юдейські аспекти в текстах НЗ, нам потрібно докладати зусиль. Синагога не видається першим місцем для проповіді, як це було у ап. Павла. Тому для сучасного читача історія Івана Христителя часто сприймається просто, як якась прелюдія до Євангелії. В цілому цікава і повчальна історія, але не обов’язкова.

Однак для ранньої церкви все було інакше. Християнство сприймалося, як рух оновлення всередині юдаїзму. Рух Царства Божого. І кожен з авторів Євангелій, вважав своїм обов’язком показати зв’язок між служінням Івана та служінням Христа. Двоє з чотирьох євангелістів опускають історію Різдва і своє оповідання починають з проповіді Івана Христителя.

Служіння Івана Христителя для ранніх віруючих було визначним, бо він звіщав істину про Месію і Його Царство. Не дивно, що Аполлос, навчившись через Івана про Бога, який посилає в цей світ Господа, який судитиме і спасатиме, Агнця, який бере на себе гріх світу. І швидше за все, навіть знаючи, що Мессія і Господь — це Ісус, при цьому не знав усіх аспектів Євангельського вчення. Можливо він не знав чогось про хрищення, чи про місце язичників в церкві, чи про Духа Святого. Однак того, що він знав було достатньо, щоб його дух палав, щоб звіщати про Господа, проповідувати Його Царство та сміливо навчати про Нього в синагозі.

Чи навчені ви дороги Господньої, любі брати і сестри? Чи знаєте Господа Ісуса, як Агнця, що взяв на Себе гріхи світу і ваш гріх? Як Господа, що буде судити живих і мертвих? Як Христа, в руки якого дана уся влада на небі і на землі? Чи палає ваш дух, щоб звіщати Його Царство цьому світу? Цей Аполлос є прикладом для нас, для тих хто знає дорогу Господню значно докладніше ніж він. Чи не так? Я молюся, щоб Господь запалив в нас дух, щоб звіщати Євангелію Ісуса Христа і Його Царство в усій повноті нинішньому поколінню.

Аполлос не знав всього. Однак Господь приготував для нього в Ефесі гарних вчителів Біблії — сім’ю Акили і Прискилли, які його прийняли (напевне, в своєму домі) і докладніш розповіли йому про дорогу Господню (26). Аполлос став прекрасним служителем Божої церкви для свого часу. З Ефесу він відправився до Коринту (19:1), щоб проповідувати Христа там, продовжити працю, яку почав Павло і допомагати тим, хто увірував благодаттю. Його вплив на церкву в Коринті важко переоцінити. Павло говорить про нього в 1Кор.3:5,6 “Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив”.

Подивіться вірші 19:1-3: “І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення”.

Коли Аполлос вже пішов до Коринту, до Ефесу прибув Павло. В місті він знайшов деяких учнів. Лука навіть наводить їх точне число — 12 (7). Напевне в їхньому житті і поводженні було щось таке, що вирізняло їх від інших, саме як учнів. Якась дисципліна, якесь посвячення. Їхня проблема була приблизно така ж, як і в Аполлоса: вони дечого не знали. Вони знали про Месію, що має прийти, але не знали що це Ісус. Вони хрестилися в покаяння, але ніколи не чули, що Господь Ісус христить Своїх учнів Духом Святим.

Проблему незнання досить легко вирішити. Вони не знали, тому Павло розказав їм. Як вони почули, що Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Ісуса, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!

Однак в Ефесі Павло зустрів також і інших людей. Їхньою проблемою було не незнання, а впертість та невірство. І боротися з цим було, звичайно, значно важче.

Подивіться вірші 19:8-10: “А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана. Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа”.

Служіння в Ефесі дуже сильно нагадує служіння в Коринті. Знову Павло починає з проповіді Царства Божого у синагозі. Але якимось Божим провидінням ця проповідь не закінчується відкритими насильницькими діями зі сторони юдеїв. Деякі з них чинять опір і лихословлять дорогу Господню, але при цьому не намагаються вбити Павла. Тому через три місяці, коли стає зрозуміло, хто готовий вчитися, а хто — непробивний, Павло вирішує, що далі конструктивного діалогу на цьому майданчику досягти не вдасться і виходить із синагоги. Замість того, щоб витрачати свої зусилля на те, щоб сперечатися з тими, хто опирається, він приділяє свій час і сили, щоб вчити тих, хто вчиться. Павло використав школу якогось Тирана для того, щоб там впродовж двох років щодня навчати про Христа. Кожного дня. Два роки. Можливо годину чи дві. Під час сієсти чи в якийсь інший час. Але вірно, постійно і наполегливо.

Яким був результат цієї діяльності? Вірш 10: “всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа”. Результат був справді дивовижний. Звістку про Христа почули не лише ті, хто безпосередньо приходив на заняття Павла, але весь регіон. Швидше за все церква в Колосах та Ієраполі, і не лише вони, з’явилися в результаті цієї проповіді, хоча сам Павло не бував в Колосах, лише писав туди листа і посилав служителів.

Те, що описується у віршах 11-40 підпадає під всі ознаки великого пробудження. Ми бачимо Бога, Який простягає Свою руку, щоб через Павла чинити дивовижні чудеса. Подібно до того, як в перші дні церкви люди виносили на вулиці Єрусалиму хворих, щоб хоча б тінь Петра впала на них і зцілила. Так само зараз люди шукають частини одягу Павла, кладуть їх на хворих і ті зцілюються, демони і духи лукаві тікають геть. Царство Боже в силі проявляється, стає видимим, відчутним в цьому місці (11-12).

Відбулися Євангельське оновлення і радикальні переміни в житті. Люди приходили і відверто, щиро сповідували свої гріхи і злочини. Ті, хто займався чарами, спалювали свої книги. Лука наводить ціну цих книг — 50000 драхм. Це взагалі неймовірно великі кошти. Можливо, в наш час спалення книг назвали б варварством і засудили б за це. Але поза всяким сумнівом, спонукані Духом ці люди облишали темряву, щоб жити в світлі.

Разом з тим, коли потужно працює Бог, свої зусилля посилює і диявол. Ми бачимо цю одночасно сумну і смішну історію про юдейських екзорцистів, які хотіли вигнати нечистого духа скориставшись ім’ям Ісуса та Павла, не знаючи самого Ісуса. Ці горе-екзорцисти уособлюють собою усе те фальшиве християнство, яке намагається щось робити у ім’я Христа, не знаючи Його Самого. Усе те християнство, яке має лише вигляд справжньої побожності, але зреклося Його сили (2Тим.3:5). Вони тікатимуть нагі і биті на потіху ворогу і насмішки світу.

Ми не повинні бути такими, брати і сестри. Наша сила в імені Господа. І ми пізнаємо Його в Його слові, в Духом Святим, що Він діє в нас. Саме так молився Павло за християн в Ефесі: “щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому” (Еф.1:17-21).

Ми бачимо також бунт, великий розрух спричинений золотарем Дмитром, який жив з того, що виготовляв срібні копії храму Артеміди. Дмитро не просто так озлобився на Павла і християн. Його доходи впали. Як я казав, храм Артеміди був одним з семи чудес стародавнього світу. Артеміді, вона ж Діана, вона ж Астарта поклонялися по всьому світу. І цей храм був найбільшим місцем поклоніння їй. Але пробудження спричинене вірною проповіддю Павла призвело до того, тут, в самому центрі поклоніння Артеміді (в самому Мордорі) їй було завдано нищівного удару. Дмитро справді відчув це.

І тут цікавими є вірші 30-31: “Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили. Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище”. Деякі азійські начальники, про яких тут йдеться були невіруючими. Вони самі ходили до храму Артеміди і приймали участь в тих поганських ритуалах. Однак, вони знали і поважали Павла, приятелювали з ним. І коли Павло хотів піти заспокоїти народ, вони просили його не йти, щоб його захистити.

Вірна щоденна проповідь Павла в училищі Тирана спричинила зміни не лише в життях деяких окремих людей. Вона стала каталізатором та агентом змін в суспільстві, економіці, політиці та культурі цілого регіону. “Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!”, говорить Лука у вірші 20. Це не означає, що якщо ми влаштуємо щоденне вивчення Біблії для всіх бажаючих, то впродовж двох років зможемо побачити велике пробудження в Україні. Ні! Не існує формули пробудження, це — виключно робота Духа Святого.

Але ми маємо знати, що Боже слово живе і дієве. Воно працює іноді дуже явно, іноді в таємниці, але працює завжди. Коли Боже слово росте і зміцняється, іншими словами коли ми проповідуємо Боже слово вірно, вивчаємо його і підкоряємось йому, тоді змінюємося ми, і змінюється світ навколо нас.

Скажіть, чи задоволені ви своїм християнським життям, своїм служінням? Дуже часто я не задоволений. Може це лише в мене так, але чомусь думаю, що я не одинокий в цьому. Чи не так? Але якщо я запитаю в себе: що я роблю, для того, щоб це змінити? То мені буде нічого відповісти. Нам би хотілося, щоб був якийсь спосіб здійснити духовний прорив в житті, але так, щоб не потрібно було докладати зайвих зусиль. Однак нема легкого і швидкого способу. Але є звичайні засоби благодаті, через які Бог пообіцяв працювати в нас і в історії: вивчення і роздуми над Божим словом, молитву, таїнства, зібрання християн. Це звичайні речі, але якщо ми вірно, постійно і наполегливо вдаємося до них, то з часом завжди бачимо результат, тому що Бог працює.

Якщо ми подивимося на історію церкви, то легко побачимо, що Євангельське оновлення завжди супроводжувалося тим, що Боже слово вірно проповідувалося Божим людям і призводило до докорінної, радикальної переміни серця. Знаєте як часто в часи Реформації Кальвін проповідував в Женеві? – двічі в неділю, раз у понеділок, раз у вівторок, раз у середу, раз у четвер, раз у п’ятницю і раз у суботу. Його спочатку вигнали з Женеви, бо не могли витримати цього темпу. Але коли його вмовляли повернутися, він сказав, що повернеться, лише за умови, що середа буде проголошена днем молитви. Те саме можна сказати про Велике пробудження в США часів Джонатана Едвардса, чи пробудження в Англії часів Джона Уеслі та Джона Ньютона, а пізніше — Сперджена.

Бог робить Свої надзвичайні діла використовуючи звичайних людей і звичайні засоби: молитву, вивчення Біблії, роздуми над словом і таїнства. Коли ми присвячуємо своє життя пізнанню Господа, Його волі, Його слави явлених в Його слові. Тоді в усі сфери нашого життя приходить Євангельське оновлення. Боже слово відкриває нам істину і приносить звільнення від темряви, обману і диявола. Воно приводить до віри і каяття, змінює і оновлює наші життя і світ навколо нас. Нехай Господь зробить нас людьми, відданими Його слову, щоб в нас і через нас Його слово могуче росло і зміцнялося.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 18:23-19:40)

ПАВЛО В ЕФЕСІ. АПОЛЛОС

Дії 18:23-19:40

Ключовий вірш 19:20

1. Вірші 18:24-28. Ким був Аполлос? Якими видатними дарами його наділив Господь? Чого він був навчений і чого навчав? Хто розповів йому про дорогу Господню докладніше? Як Бог працював через нього (19:1; 1Кор.3:6; 1Кор.4:6)?

2. Вірші 18:23, 19:1-7. Як розпочалася третя місіонерська подорож Павла? Куди він прийшов і кого зустрів? Що сталося, коли Павло поклав руки на цих учнів (10:44-46; 8:15-17; 2:1-4)?

3. Вірші 19:8-22. Яким було служіння Павла в Ефесі? Які дивовижні плоди принесло це служіння? Який подальший задум мав Павло?

4. Вірші 19:21-40. Які проблеми проповідь Павла спричиняла торговцям ідолами? Що можна сказати про плоди цієї проповіді з огляду на описані події? Поділіться своїми думками про те, як проповідь Євангелія може впливати на суспільство і культуру.

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Не бійся, але говори й не мовчи” (Дії 18:1-22)

“НЕ БІЙСЯ, АЛЕ ГОВОРИ Й НЕ МОВЧИ”

Дії 18:1-22

Ключові вірші 18:9-10 : “Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей”

В минулий раз ми вивчали, як ап. Павло відвідав Афіни – інтелектуальну столицю грецького світу. Сьогодні ап. Павло відвідує місто Коринт. В якомусь сенсі це місто було повною протилежністю Афінам. Коринт був свого роду аморальною столицею грецького світу, таким собі місцем, де люди мали нескінченну вечірку. З однієї сторони Коринт процвітав. Це було досить велике по тим міркам містом, в ньому мешкало більше 500 тисяч людей. Він непогано зберігся до нашого часу, кажуть, на його руїнах до цього часу можна розпізнати синагогу та будинок Юста, де мешкав Павло. Коли будете в Греції, обов’язково відвідайте руїни стародавнього Коринту. Там був порт, Коринтяни, як зараз кажуть, сиділи на потоках. Вони були багатими. Однак, як часто буває, в цьому багатстві та процвітанні була і темна сторона. В цьому місці знаходився храм Афродіти – богині любові, і Коринтяни були сексуально розбещені. Коли римляни хотіли сказати про людину, яка стала непотрібною через її аморальність, то казали коротко: “коринтянин”. В цьому місті Павло зіткнувся з двома проблемами. По-перше, він був дуже самотнім, так як Сила та Тимофій лишилися в Македонії (5). Він був там один, і йому було важко знаходитися у такому розбещеному місці. По-друге, у Павла закінчилися гроші. Ми часто думаємо, що ап. Павло був такою собі супермашиною з проповіді Євангелії. Ні, він був людиною, залежав від інших людей і потребував грошей щоб жити. І Бог, його добрий Пастир, потурбувався про нього. Подивимося як у віршах 2-3:

2 І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов,

3 а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети.

Бог послав Павлу гарних співробітників. Це була сім’я Акили та Прискили, Юдеїв, які вимушені були переселитися з Риму. Скоріш за все, на той час вони вже були християнами, і Павло просто допоміг їм більш глибоко вкорінитися у їх вірі. Це була дивовижна пара. Цікаво відмітити, що ніде в Біблії їх імена не зустрічаються окремо, вони йдуть завжди разом. Акила та Прискила завжди працювали разом. В наш час багато говорять про те, що трапляється між чоловіком та дружиною, але в випадку Акили та Присклили Біблія говорить про те. що Бог робив через них. Вони стали першою домашньою церквою церквою в цьому місці. Як ми побачимо пізніше, вони не витрачали часу надаремно, а згодом і сами міцно стали на ноги і почали допомагати іншим зростати у Христі. Одним з таких, кому вони допомогли, став Аполос. Також Павло не став тягарем для цих людей, а почав працювати разом з ними, так як вони мали однакове ремесло – виготовлення наметів. Пізніше Павло сказав в Фил.4:6: “Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою”. Павло прошов це на власному прикладі, коли він був самотнім та без грошей, і Бог потурбувався про його потреби. Також тут ми бачимо приклад місіонера на самозабезпеченні. Павло місіонер, він проповідує, засновує церкви, з іншої сторони він сам себе забезпечує фінансово, працюючи. Павло став прикладом для багатьох місіонерів, в тому числі і місіонерів UBF, які їхали в інші країни проповідувати Євангелію, і в той же час працювали, забезпечуючи свої потреби.

У той час як у віршах 2-3 показано, як Павло забезпечував себе фінансово, у віршах 4-5 Лука розповідає нам як Павло виконував своє служіння:

4 І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів.

5 А коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус то Христос.

Коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, написано що Павло “слову віддався”. Це той випадок, коли не так легко розтлумачити, що це означає, але, можливо, що з цього часу Павло повністю присвятив себе проповіді слова. Коли він був один, йому потрібні були гроші, він працював, і не міг присвятити себе служінню в режимі non-stop. Коли прибули Сила та Тимофій, вони могли звільнити його від роботи, і він міг на 100% віддатися проповіді слова.

Тут ми бачимо звичну тактику Павла – він йде в синагогу (в Кориті була синагога), де розмовляє з юдеями. Що ж він їм говорить? Він свідчить їм про те, що Ісус – то Христос. Тобто скоріше це була не проповідь, а особисте свідчення Павла. До свого наверення Павло був юдеєм. Він присвятив себе вивченню та виконанню закону. Він жив законом і був готовий помирати з законом. Порушників закону карали, іноді навіть смертю, виконавці закону отримували честь. Погани були грішниками, яких мав судити Бог. У той час картина світу Павла була чорно-біла. Однак коли в його життя прийшов Христос, то все змінилося. Христос приніс в життя Павла Свою любов і Свою милість. Він пробачив його гріхи. Христос приніс Себе Самого в жертву за гріхи Павла, який думав, що виконує закон, коли насправді злісно порушував його, тому що кінець закону – це Христос. Спочатку Павло противився Христу та християнству, та кінець кінцем любов Христа перемогла. Очі Павла відкрилися, і він побачив в Ісусі Христі того самого Месію, Який був обіцяний Богом, багато разів, у Старому Заповіті. От про це він і свідчів в синагозі – що Ісус – то Христос. Павло знав, що це небезпечно звіщати Юдеям до Ісус – то Христос. Однак що їм рухало? Їм рухала Божа благодать, явлена в його житті. Бог врятував його із лап пекла і привів у Царство своєї любові та милості. Ми можемо зрозуміти Павла. Колись ми жили в гріху, ми грішили не лише самі, а часто змушували грішити інших. І нікому не було діла до того, де та як ми закінчимо. Але одній людині було діло – і ця людина – це Ісус Христос. Він віддав Своє життя за нас, простив наші провини, і прийняв нас як Своїх братів та сестер. Свідчити про це – це велика честь для нас. І Павло робив це по мірі можливостей – не повний день, коли працював, і на повний робочий день, коли “слову віддався”.

Подивіться на 6-ий вірш: “Як вони ж спротивлялися та богозневажали, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: Ваша кров на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган”. Євреї добре знали Писання, тому мали розуміти аргументи Павла та прийняти Ісуса як Месію. Та вони спротивилися та богозневажали. Павло був розчавлений. Він так любив юдеїв, свій народ, як батько своїх дітей, він сам був юдеєм, але нічого не міг вдіяти – його народ противився його свідченню та богозневажав. Павлу довелося прийняти цю сувору реальність – прийде час, коли його народ прийме Месію – але це станеться не через нього. Це було так боляче усвідомлювати ап. Павлу. Це як батькам усвідомити той факт, що щоб вони зараз не зробили, їх діти не послухать їх та не приймуть Ісуса, що лише з часом прийдуть незнайомці і через них діти повірять.

Ваша кров на голову вашу!” – це досить зловісне твердження. Коли знову і знову лунає проповідь про життя, коли людей люблять, заохочують, попереджають, однак у відповідь зустрічають лише ненависть, то існує серйозна небезпека, що там, не Боже слово не пускає коренів, лишається лише одна кров та смерть. Павло сказав їм, все що міг, зробив все, що міг. Вони прийняли таке рішення. Якщо так, то їх чекає лише кров та смерть.

“Відтепер я піду до поган” – сказав Павло. Сказано – зроблено. Подивіться на вірші 7-8:

7 І, вийшовши звідти, він прибув до господи одного, на ім’я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межував із синагогою.

8 А Крисп, старший синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охристились.

Насправді Павло пішов не так далеко – у сусідній з синагогою будинок. Звичайно, в домі Криспа сталася велика Божа робота – адже до Христа навернувся старший синагоги. Скоріше за все в цьому будинку зародилася і збиралася християнська церква в Коринті. Ми можемо лише уявити, у якій напрузі доводилося служити Павлу – адже лише в сусідньому будинку, в синагозі, його ненавиділи юдеї. Кожен раз, коли Павло приходив в церкву, він зустрічав юдеїв, які його ненавиділи. Хто прйшов через травлю, чи булінг, може уявити, як це важко.

Подивіться на вірші 9-10:

9 Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи,

10 бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей.

На перший погляд незрозуміло, навіщо Бог це зробив. Адже до цього ап. Павло бував ще у більших халепах, і Бог не вмішувався таким драматичним чином. Здається зараз в Коринті все було не так небезпечно, як раніше. Насправді ми, люди, не можемо відповісти на це питання, тому що ми не знаємо всього, і не можемо зазирнути у серце ап. Павла і побачити, що там коїлося. Іноді нам здається, що Павло був дуже мужньою людиною і ніколи не боявся. В Лістрі його мало не до смерті забили камінням, в він встав і пішов, і потім туди повернувся! (14:20,21) Після того, як його побили в Филипах та кинули до буцигарні, він співав там гімни (16:25). В 2 Кор.11:21-29 Павло перераховує труднощі, з якими він стикався в служінні. Читаючи цей список, нам здається що він не людина, а машина, якій невідомі такі речі як страх. Однак це нам лише так здається. Однак Бог, на відміну від нас, бачить серця. І він прийшов до Павла вночі та сказав: “Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей”. Ці Божі слова проливають світло на стан ап. Павла. І ми розуміємо, що він був такою ж людиною, як і ми з вами, із крові та плоті. Так, нам важко уявити, що ап. Павло міг боятися. Але Бог побачив цей страх і прийшов до нього вчорі щоб зміцнити. Хто знає, звідки цей страх міг взятися. Можливо, Павло на кінець другої місіонерської подорожі втомився від постійних небезпек та ненависті зі сторони юдеїв. Можливо він хворів, чи давалися в знаки наслідки недавної хвороби. Можливо, його мучили погані передчуття. Ми іноді боїмося, коли старий гріх повертається в наше життя. І в такий час Бог, його добрий Пастир, прийшов до нього зі словами втіхи та підбадьорення: “Не бійся”. Це точно ті самі слова, які казав Своїм учням Ісус, коли вони боялися. Бог не хоче, щоб ми жили в страху, і Він прийшов, щоб уздоровити Павла.

Бог також сказав йому: “але говори й не мовчи”. Коли, здається, ніхто не хоче слухати, чи не слухається, то хочеться помовчати. Але Бог наказав Павлу не мовчати, а продовжити проповідь Євангелії.

“бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей”. Звичайно, Павло очікував різних нападок на нього. Сатана не спить коли Євангеліє вкорінюється в серцях людей і Боже Царство росте. Павло добре розумів цю реальність духовної боротьби, тому й знав про можливі напади. Можливо, це також хвилювало його, йому ввижалися сповнені ненависті на презирства юдеї, які плюють йому в обличчя та сиплють прокльонами. Таких людей було повно у сусідньому будинку. Але Бог глибоко втішив Павла, завіривши, що Він з ним, і на нього ніхто не накинеться. Звичайно, добре, коли ніхто не накинется. Але ще краще знати, що Бог зі мною. Це приносить мир в серце та духовну силу.

Подивіться на вірші 12-13:

12 А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його,

13 кажучи: Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!

Прихід нового проконсула юдеї розцінили як шанс поквитатися з Павлом і потягли його на суд. Вони привели фальшиві звинувачення, що Павло начебто порушує закони Риму. Однак Галліон був людиною кмітливою і про все здогадався. Він їм відповів:

14 … О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав.

15 Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, я суддею цього бути не хочу.

У відчаї юдеї схопили Состена, начальника синагоги, та били його. Состен тут був ні до чого – звинувачували Павла. Але він став людиною, яка перша попалася під руку розлюченим юдеям. Тут видно, що вони не шукали справедливості, вони шукали об’єкт, на який можна вилити свою ненависть та злість. Пізніше, Состен навернувся до Христа. Коли ап. Павло писав 1 Кор. в 1:1 він написав: “Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа, і брат Состен”.

Сьогодні ми закінчили вивчати другу місіонерську подорож ап. Павла. Чим вона важлива? Перш за все тим, що на ній Бог відкрив двері Євангелії у Європу. Ап.Павло відвідав Македонію та Грецію, де посіяв Євангелію. Ми побачили як Євангеліє зіткнулося з грецькою культурою, і перемогло. Євангеліє перемагає культурні розбіжності.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 18:1-22)

НЕ БІЙСЯ, АЛЕ ГОВОРИ Й НЕ МОВЧИ

Дії 18:1-22

Ключові вірші 18:9-10

1. Що Ви знаєте про Коринт часів Павла? (1) З якою проблемою зіткнувся там Павло та як її вирішив? (2-3; див.20:35) Тут подумайте, як Бог потурбувався про Павла і забезпечив його всім необхідним в часи його самотності та фінансової скрути?

2. Що означає що після прибуття Сили та Тимофія Павло “слову віддався”? (4,5) Що означає його свідчення, що Ісус – то Христос? Як реагували юдеї? Чому відповідь Павла була такою жорсткою? (6) Який напрямок служіння він знайшов?

3. Яка велика Божа робота згодом сталася в Коринті? (7-8) Що Бог сказав Павлу? (9) Чого та чому боявся Павло? Що потрібно було робити та чому? Тут подумайте про наступне: і раніше Павло бував ще й у більших халепах, тому ж тоді Бог лише зараз звернувся до нього із словами підбадьорення?

4. Що ще обіцяв Бог Павлові? (10) Згадайте подібні Божі обіцянки в Біблії. Чому ця обіцянка – це все, що насправді потрібно було Павлові? Нам? Як Павло відповів? (11)

5. Які події призвели до того, що Павло залишив Коринт? (12-17) Прослідкуйте його повернення в Антіохію (18-22). Зробіть висновки з його 2-ї місіонерської подорожі.

Вивчення Біблії: Проповідь “Кого навмання шануєте” (Дії 17:16-34)

Кого навмання шануєте

Дії 17:16-34

Ключовий вірш 23 : “Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.”

У вас бувало таке, що якась річ для вас очевидна, але донести це іншій людині – дуже важко або й зовсім неможливо? Люди мислять по-різному. Тому різним людям треба пояснювати по-різному, розуміючи, як вони мислять. Кажуть, що в спілкуванні важливіше не говорити, а слухати. Для проповідника це завжди привід для смирення, бо цю важливішу справу робить не проповідник, а його слухачі.

Коли Лука описує нам різні місця, де проповідували Павло і його команда, він деякі міста пропускає, як Амфіполь й Аполлонію на початку цього розділу. Можливо, тому що ці місця не сильно відрізнялися від уже описаних. Ми зупинилися на тому, що Павлу довелося негайно тікати з Верії, і він прибув до Атен, де якийсь час чекав своїх супутників. А Атени були особливим місцем, де люди мислили по-особливому. Це був великий культурно-освітній центр. Давайте прочитаємо вірші 16,17:

16 Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.

17 Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.

По-перше, це місто було повне ідолів. Сюди з’їжджалося багато людей, щоб вчитися і працювати. Кожен з них вклонявся якимось божествам, і привозив ідолів з собою. В ті часи релігійні питання сприймалися серйозно. Наприклад, вже кількома роками пізніше християн будуть засуджувати на смертну кару за атеїзм, адже вони не вшановують ніяких ідолів. В наші часи також в деяких країнах, зокрема в тих, що живуть згідно шаріату, питання релігії і політики нерозривно пов’язані між собою. Тож влада Атен завжди розглядала питання нових божеств і офіційно дозволяла їх, якщо вважала, що це не зашкодить місту. І місто було буквально забудоване ідолами. Навіть існувала приказка, що в Атенах легше зустріти бога, ніж людину.

Ідоли – то не просто фігурки, як з кіндер-сюрприза. Вони уособлювали те, у що людина вірить і чого прагне. Наприклад, серед відомих нам богів Близького Сходу, Ваал персонізував такі цінності, як матеріальне багатство, а Астарта – все, що стосується статевого життя та продовження роду. У греків же був великий пантеон і детальніша спеціалізація божеств, як от Діоніс відповідав за алкоголь, Арес за війну (вважай, насильство), Атена теж за війну, але оборонну, а Аполлон – за фізичне здоров’я. Хоча часи минули, ми можемо знайти ті самі цінності у сучасних людей. Хто фанатіє Дартом Вейдером, в старовину поклонявся би Аресу. Хтось прагне грошей, як рішення всіх проблем, хтось прагне зовнішньої краси, і ще купи різних варіантів. Але сучасні люди вважають себе цивілізованими, і не помічають, що займаються тим же самим ідолопоклонством, просто в новій обгортці. Жителі Атен також були на той час цивілізованими і освіченими, в порівнянні з іншими. Але все, що вони вважали найважливішим і чому присвячували своє життя, то були приземлені ідоли. Тому Павло не витримував і щодня намагався розмовляти як з людьми, що знали про Бога, у синагозі, так і з усіма іншими на ринковій площі. На відміну від попередніх міст, ми бачимо, що юдеї не відіграють такої великої ролі в атенському суспільстві. Можливо, їх було недостатньо багато, щоб якось впливати, або ж вони не були такими освіченими в грецькій філософії.

По-друге, вчена громада якось намагалася осягнути суть цього світу і смисл людського життя. Дивіться вірш 18:

18 А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов? А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.

Тут ми зустрічаємо дві великі філософські школи: епікурейці та стоїки. Хоча стиль життя у них був приблизно однаковий, філософське підгрунтя було зовсім різним. Послідовники школи Епікура говорили, що боги далеко (по-сучасному це зветься “деїзм”), їм до нас немає діла, а тому треба взяти від життя все. При цьому вони розуміли, що безконтрольні насолоди знищують саму здатність насолоджуватись, тому старанно дисциплінували і обмежували себе, щоб могти насолоджуватись якнайбільше. Стоїки ж були пантеїстами, вважали божественним абсолютно все у світі, і головною метою мали гідне життя, а тому також обмежували і дисциплінували себе. Перші, почувши Павла, сказали, що він пустомов, а другі зацікавились новими божествами, про яких, на їх думку, говорив Павло. Тому вони повели Павла в ареопаг, тобто, на місце суду, щоб вияснити, чи не навчає він чогось шкідливого.

По-третє, цивілізоване суспільство понад усе цінує інформацію. Погляньте на вірш 21:

21 А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.

Де можна знайти таких людей, які постійно цікавляться новою інформацією? Правильно, в соцмережах. Там не важливо, що, аби новеньке. Юдеї та християни понад усе цінували слово, і тому любили книги. Атеняни ж любили слухати новеньке. Також вони любили дивитися вистави. І, якби дозволяли технічні можливості, вони б з радістю зависали в ютюбі чи інстаграмі.

Як бачимо, ми живемо у дуже схожому до Атен суспільстві, що різношерстне і приземлене за своїми цінностями, ласе до нового і зневажливо або підозріло ставиться до проповіді Ісуса Христа. Тож, коли ми читаємо, що Павло говорив у ареопазі, ми можемо повчитися, яку ж цінність має Добра Звістка Ісуса Христа для людей цивілізованих і освічених.

Погляньмо, як Павло почав свою промову:

22 Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.

23 Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.

Хоча дух в Павлі кипів, він почав не з того, що йому не подобалось. Справа в тому, що між юдеями і греками була велика відмінність: юдеї були навчені про те, хто такий Бог, а греки – ні. Павло це добре розумів, адже і сам виріс в Тарсі, далеко за межами Юдеї. Після всіх спостережень в Атенах, він побачив, що і ненавчені про Бога греки також мають духовну спрагу. Зокрема, на це вказував жертівник Незнаному Богові. Легенда говорить, що за шість століть до цих подій в Атенах сталася епідемія. Зупинити її старалися найкращими на той час методами: принесенням овець в жертву. Але, оскільки не знали, хто з богів відповідав за цю пошесть, про всяк випадок створили жертівники і Незнаному Богові. Як бачимо, наявність великого пантеону не давала їм впевненості. У посланні до Римлян Павло зазначає, що розглядаючи творіння, ми можемо знати щось про Бога. Але лише одкровення від Самого Бога дозволяє нам знати Його. Це одкровення дане нам в Біблії. Найбільшим одкровенням Бога став Ісус Христос, втілений Бог. Ми можемо шанувати Бога навмання, слідуючи за вигадками людей, але вивчаючи Боже слово ми можемо будувати цілісний світогляд і знати, хто насправді гідний нашого поклоніння.

Люди завжди шукають, кому чи чому варто присвятити своє життя. Вірші 26-27 показують причину цих пошуків:

26 І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,

27 щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

Вчені намагаються виділити якийсь ген релігійності чи обгрунтувати релігійність якимись об’єктивними законами природи, але це описання технічної реалізації. А причина – ось вона: Бог створив людину саме для того, щоб шукала Бога. Це наша основна функція, і чим би ми не займалися, ми прямо чи побічно чинимо саме поклоніння. Ми поклоняємось правильним чи неправильним речам, які цінуємо понад усе. Тому Павло першим ділом намагався розказати про те, хто такий Бог, чим він відрізняється від ідолів, від Зевса, Ареса і інших. Погляньмо на вірші 24-25:

24 Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,

25 і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

Всі боги політеїстичних релігій схожі на Супермена тим, що живуть у світі, мають суперздібності, але обмежені простором, часом, матерією і енергією – чотирма фундаментальними властивостями цього світу. Тому їм потрібні храми і жертви. Бог-Творець, хоча й називається тим же словом, суттєво відрізняється. Тут Павло заперечує філософію стоїків. Бог є причиною появи цього світу, але не належить до самого світу. Він не обмежений часом (вічний), простором (всюдисутній), матерією (духовний) і енергією (всемогутній). Тому Він живе не в храмах і не може бути ніким приватизований. Грецькі Боги, коли люди перестають приносити їм жертви, починають страждати від голоду. Творець таких потреб не має. Він сказав у Псалмі:

Пс.49:8-13

8 Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все передо Мною твої цілопалення,  9 не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх,  10 бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір,  11 Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені!  12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній!  13 Чи Я м’ясо бичків споживаю, і чи п’ю кров козлів?

Навпаки, це Бог є першопричиною існування світу і законів природи, нашого життя і всього, що з нами відбувається, і Йому нічого від нас не потрібно. Натомість, Йому потрібні ми самі, а нам потрібен Він. Поглянемо вірші 27-29:

27 щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

28 Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!

29 Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.

А тут Павло вже заперечує філософію епікуреїв, вказуючи, що Бог недалеко. Ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо. Для ілюстрації Павло процитував поезію. Кажуть, що творчість – це духовний процес. Люди мистецтва часто ловлять істину, хоча самі і не завжди живуть згідно неї. Так і грецькі поети відчули, що Бог є необхідною складовою нашого життя. Грецькі божества були свавільними і небезпечними, тому найкраще, що можна було зробити у житті, – це не попадатися у них на дорозі. З Творцем все не так. Оскільки ми Ним і живемо, і рухаємося, і існуємо, то найкраще – це бути до Нього поближче. Напевне, хвалячи Зевса, поети вловили те, що ми – Божий рід. Адже ми створені за Божим образом і подобою. І якщо ми, рід Божий, не схожі на камінь чи золото, то не повинні і про самого Бога так думати. А якщо Бог не є нашим витвором, то ми повинні серйозно зважати на Нього. І тут Павло переходить до суті Євангельської звістки. Прочитаймо вірші 30-31:

30 Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,

31 бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.

На відміну від наших власних витворів, Бог може наказувати і вимагати. І Він наказує всім каятися. По-перше, тому, що часи невідомости минули. Раніше ви поклонялися Незнаному Богу. Тепер же знаєте. Колись Біблія була доступна не всім людям, а зараз доступ до неї відкритий. Можна для наглядності порівняти з інструкціями з техніки безпеки. Доки ви їх не мали, ви могли скалічитись, хоча формально вас не могли звинуватити в порушеннях. Коли ж ви отримали інструкції і дієте згідно з ними, то будете в безпеці. Якщо ж свідомо ігноруєте – то будете винні в порушенні. По-друге, Бог назначив день суду. У 31 вірші написано “поправді”, але в оригіналі – εν δικαιοσύνη̣, “в праведності”. Тобто, це не буде корумпований суд, який закриватиме очі на малі чи великі злочини, він судитиме по правді. Тому покаяння – це єдине, що можна зробити, щоб підготуватися. По-третє, Бог дав чіткий доказ, а саме: воскресив Ісуса Христа з мертвих. Маючи такий доказ, варто поставитись до звістки серйозно.

Вірші 32-33 розповідають, як закінчився суд:

32 Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…

33 Так вийшов Павло з-поміж них.

Для греків вокресіння було дивною концепцією. Адже в їхньому світогляді, тіло було в’язницею душі, і коли людина помирає, то стає вільною. Який сенс повертатися до в’язниці? Біблія ж бачить дух, душу і тіло людини як одне ціле, тому воскресення в тілі означає відновлення людини як цілого. Проблема була в тому, що Павло був сам. Його супутники ще не прийшли, а свідчення однієї людини суд не приймав. Тому Павла висміяли та відпустили.

Існує думка, що ця проповідь Павла невдала. Спочатку від похвалив безбожників за набожність, потім спирався на невіруючих поетів. Але я думаю, що навпаки, Павло зробив все можливе, щоб стати зрозумілим для тих, хто його слухає. Він багато вивчав, як атеняни думають, і постарався говорити їх мовою і їх поняттями. Тому були і ті, хто сприйняв слова Павла серйозно (34).

34 А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім’ям, та інші із ними.

Зокрема, тут вказано два імені. Діонисій названий Ареопагітом, тобто, він мав тісний стосунок до пагорба Ареса. Можливо, він був силовиком чи суддею. Дамара була жінкою, а в атенській культурі жінки, як правило,  займалися домашнім господарством, а не суспільною активністю. Можливо, вона була жрицею якогось ідольського храму. Проповідь Павла торкнулася цих людей і деяких інших і змінила їх життя.

Коли Павло хвалив язичників за набожність, він увійшов в їхнє становище. Як би ви шанували Бога, не знаючи про Нього? Хтось взагалі про Нього не чув, а хтось виріс на карикатурних зображеннях, що не відповідають дійсності. Ми за них не кращі, але Бог відкрив нам Себе через Біблію. Я часто чув, як піднімають питання, чи Аллах в ісламі – це той самий Бог? Коли ми порівнюємо їх характеристики, ми бачимо принципові відмінності, тому очевидно, що це різні речі. Але коли ти говориш з мусульманином і зразу засудиш його за ідолопоклонство, можна буде вважати, що розмову закінчено. А можна підійти з іншого боку. Адже Аллах – теж описаний як творець. Тому можна сказати: “Добре, ми обоє віримо у Творця, але у когось із нас про Нього неправильна інформація”. Після цього можна свідчити про Христа з Писання. Кожен з нас є грішником, і кожен має прийти на Божий суд. Кожен з нас зробив достатньо, щоб цей суд програти (ми ж пам’ятаємо, що цей суд – праведний). І єдине наше спасіння полягає в тому, що Христос зайняв на цьому суді наше місце, щоб ми отримали виправдання. Немає якогось іншого способу. Не вийде Бога надурити чи показати себе праведнішим, ніж ти є насправді. Лише Христос – наше єдине спасіння. Тому Писання закликає покаятися і вірити у Господа Ісуса Христа. Я дякую Богу, що Він відкрився нам. А для багатьох Він досі є незнаним Богом, хоча вони багато про Нього чують. Незнаним, але не менш потрібним, ніж нам. Хай Бог дає нам мудрість, щоб донести Євангеліє до таких людей.

(п. Ной)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 17:16-34)

Кого навмання шануєте

Дії 17:16-34

Ключовий вірш 23

1. (16-20) Що за містом були Атени і яке враження вони справили на Павла? Що Павло там робив? Що думала про Павлову проповідь місцева інтелектуальна еліта?

2. (21-23) Яким було улюблене зайняття атенян? Де ми можемо знайти таких людей в наш час? Як Павло почав свою промову? Чому він хвалив їх за набожність, а не викривав за ідолопоклонство?

3. (24-28) Що Павло розповів про Бога? В чому його головна відмінність від грецьких божеств? Для якої мети Бог створив людей? Що знали про Бога грецькі митці?

4. (29-31) Що Павло сказав про відмінність Бога від ідолів? Як він проповідував покаяння? Що він називає підставою покаяння і який доказ приводить?

5. (32-34) Як реагували слухачі на слово про воскресення? Чому? Тим не менше, яким був плід проповіді?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “І Писання досліджували день-у-день” (Дії 17:1-15)

І ПИСАННЯ ДОСЛІДЖУВАЛИ ДЕНЬ-У-ДЕНЬ

Дії 17:1-15

Ключовий вірш 11 : “Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є”

Ми продовжуємо вивчати книгу Дій, другу місіонерську подорож ап. Павла. Євангеліст Лука дуже майстерно показує, як через Своїх вірних служителів Господь здійснює Свій задум. Він Духом Святим направляє місіонерів, відчиняючи одні двері і зачиняючи інші. Він працює в серцях людей, як от Лідія чи в’язничний сторож, і відкриває їх до проповіді Євангелії. Він здійснює чудеса і ознаки, підтверджуючи проповідь апостолів.

Першим містом Європейського континенту, де Павло проповідував Боже слово і заснував церкву стало римське місто-колонія Филипи. Ми вивчали це минулого разу. І сьогодні ми читаємо, як місіонери продовжили свою подорож і звіщали Євангелію в Македонських містах Солунь та Верія. Тут вони зустрілися з новими труднощами і опором як від юдеїв, так і від язичників. Однак Господь працював через них і тут і приводив до віри в Христа все нових і нових людей. Сьогоднішній уривок дуже тісно перекликається з 1 посланням Павла до Солунян. Судячи зі всього, він писав це послання всього через кілька тижнів після описаних Лукою подій, можливо навіть під час цієї ж подорожі. Тому ми кілька разів будемо заглядати до цього послання. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє і наші серця, щоб нам чути Боже слово і вірувати в нього.

Подивіться вірші 1-3: “Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська. І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую”.

16ий розділ книги Дій закінчується словами: “І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли” (40). Чесно кажучи, з огляду на те, як почалася та як проходила друга місіонерська подорож Павла я б не здивувався, якби Лука написав: “І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли собі додому”.

Вдумайтеся на хвилинку. З самого початку в них все пішло шкереберть: хотів йти з Варнавою — посварилися і розійшлися. Потім блукали по всій території сучасної Туреччини без якогось ясного напрямку, впираючись носом то в одні, то в інші зачинені двері. Потім Павло бачить видіння: “прийди в Македонію і нам поможи” (16:9) — ну нарешті, яке полегшення, тепер зрозуміло, куди Бог нас кличе, напевне там нас чекає велике пробудження. Приходять у Филипи. І що там? З навернених — Лідія з домом її, і в’язничний сторож з домом його. Напевне ще кілька в’язнів з тих, що сиділи з Павлом і Силою. А щодо решти… замість того, щоб покаятися Филип’яни схопили місіонерів, без суду і слідства побили їх різками, завдали багато ран, каже Лука, закували в колодки і посадили до в’язниці, як страшних злочинців. Звичайно, вони потім вибачилися. Але від вибачень спина менше не болить, правда? Ну і в результаті з міста їх все одно виперли. Напевне, багато хто в такій ситуації сказав би: “ну що ж… напевне Бог не благословляє”. Чи не так?

Ми опускаємо руки і занепадаємо духом коли зустрічаємося зі значно меншими труднощами. Я знаю людей, які страшно сердяться, навіть коли просто раптово змінюються плани і все йде не так, як очікувалося. Не кажучи вже про якісь серйозні труднощі, страждання чи гоніння. Ми починаємо якесь служіння і маємо великі очікування. Сподіваємося, що все піде, як по маслу, бо це ж для Бога. Але починаються труднощі, чи плід не такий значний, як мріялося і з’являються сумніви… чи це потрібно взагалі? Чи я на своєму місці?

Дивовижно, що після 16го розділу Павло не розвертається додому зализувати рани. Він продовжує свою місію. Ось як він пише про це в 1Сол.2:2-4 “Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою. Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця”.

Труднощі і терпіння не зламали Павла. Він вважав великою честю, привілеєм, що Бог визнав їх гідними і доручив їм величезну цінність — Євангелію. За цю Євангелію він був готовий страждати і навіть віддати життя. Його метою було догодити Богу. Тож ми бачимо, як він виходить з Филип побитий і зранений, але не зламаний. Виходить, щоб прийти до Солуня і знову звіщати Євангелію.

Брати і сестри, в цьому поколінні Господь доручив Свою Євангелію нам. І ви бачите, що проповідь Євангелії ніколи не була і не буде простою. Багато ваших планів підуть шкереберть. Багато ваших очікувань не здійсняться. Але нехай Господь помилує нас, щоб нам бути гідними цієї Євангелії. Щоб нам вірно звіщати її в цьому поколінні. Щоб джерелом нашої впевненості і віри були не обставини, не успіхи чи невдачі, а свідчення Духа Ісуса Христа і Божа воля виявлена нам в Його вірному слові. Амінь!

Наступною зупинкою Павла стало місто Солунь. Це місто було адміністративним та торгівельним центром Македонії, її столицею. Справді величезне місто по міркам тих часів. На відміну від Филип, тут була велика юдейська спільнота і, відповідно, синагога. Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писання.

Так цікаво: протягом усього свого служіння Павло вже безліч разів зустрічав спротив в першу чергу зі сторони юдеїв. Ми читаємо про його першу місіонерську подорож: язичники з тих, що Бога шанують, з радістю приймають проповідь Євангелії, а юдеї відкидають. Однак раз за разом, за звичаєм своїм, каже Лука, Павло повертається до синагоги і в першу чергу проповідує Євангелію юдеям.

З чого ж складалася проповідь Павла в синагозі? Раніше Лука наводив скорочені тексти таких проповідей. Однак цього разу він дає нам резюме, підсумок того, про що говорив Павло з юдеями. Власне, два пункти:

Перше — Павло пояснював юдеям хто такий Христос, хто такий Месія, що Його Бог дає світу, а також в чому полягає Його справа: “…виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих”. Він говорить не про конкретного Ісуса Христа, а про Христа в цілому, про те, яким має бути і що має здійснити Месія.

Друге — Павло пояснював їм, що це служіння Христа, це місце і роль в Божій історії спасіння виповнилося в конкретній історичній особистості, в конкретній історичній постаті — в Господі Ісусі, якого проповідував Павло.

Що є основою проповіді Павла? На що він спирається в своїх аргументах? — це Писання: “з Писання, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати…” І, коли Лука чи Павло згадують в своїх творах слово “Писання”, вони мають на увазі те Писання, що вони мали — книги Старого Заповіту.

Але чому Павлові потрібне було Писання, щоб пояснити суть служіння Христа і суть Євангелії? – тому що Євангелія, це те, що Бог пообіцяв, а потім відкрив нам в Своєму слові. Це не щось, до чого можна дійти в результаті логічних міркувань. Пригадайте, як Павло говорить про це в посланні до Римлян: “Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для звіщання Євангелії Божої, яке Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писаннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого” (Рим.1:1-4) Тобто, Писання свідчить про Христа, що Він буде діяти в силі, в дусі святості, що Він помре і переможе смерть Своїм воскресінням. І завдяки цьому ми дізнаємося, що Ісус, в якому все це здійснилося — це і є Син Божий.

Якщо ми хочемо розуміти глибину Євангелії, якщо ми хочемо розуміти, хто такий Ісус і що Бог здійснив через Христа в наших життях, в історії світу, нам потрібно знати Писання. Писання відкриває нам хто такий Бог і який Його задум для світу. Писання відкриває нам яка проблема сталася. Писання відкриває нам, який Божий шлях вирішення цієї проблеми. Писання відкриває нам, що Христос мусів постраждати і воскреснути з мертвих. В нас немає іншого Христа, ніж Христос Писань, любі брати і сестри. Хрест і воскресіння Ісуса справді стають Євангелією для нас лише тоді, коли їхнє значення відкривається Писанням.

Без свідчення Писання народження Ісуса — це просто одна з історій, як в світ народилося дитя без батька. Без свідчення Писання, без його пояснення смерть Ісуса — це просто іще одна рядова страта, така сама як страта двох розбійників. Вона немає до нас жодного стосунку. Без свідчення Писання, навіть воскресіння — це звичайно не рядова подія, нею можна дивуватися але вона також немає жодного стосунку до нас. Але коли ми відкриваємо Писання, то дізнаємося, що народження Ісуса — це Божа любов що втілилася для нашого спасіння. Коли ми відкриваємо Писання, то дізнаємося, що Христос умер за гріхи наші. Що Його воскресіння — для нашого виправдання, це перший плід і зразок того, як Бог оновить нас і наш світ, світ для якого Він нас створив, це перемога Божої любові над гріхом і смертю. Амінь!

І останнє про проповідь Павла. Він проповідував солунянам Христа, який помер за наші гріхи за Писанням і воскрес на третій день за Писанням (1Кор.15:3-4). Він проповідував їм Євангелію. Біблія містить в собі безліч різних прикладних і не дуже вчень: як керувати фінансами, створювати сім’ю, жити в шлюбі, вирішувати конфлікти і т.д., ми виводимо з Писання різні доктрини, які систематизують наші знання про Бога і світ. Однак в центрі проповіді завжди має бути Євангелія. Без Христа, без Його заслуг, без того, що Він зробив усяке інше вчення скочується або до сухого ітелектуалізму, або до моралізаторства, або взагалі не зрозуміло до чого. Євангелія — це сила на спасіння кожному, хто вірує. Вона потрібна не тільки тим, хто невірує, щоб навернутися до Бога. Вона потрібна нам, щоб жити кожного дня. Це те, що нам потрібно нагадувати, в чому нам потрібно оновлюватися, в що нам потрібно вірувати. Амінь!

Подивіться вірші 4-7: “І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок. А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх. А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили! А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…”

Юдеї мали Писання, однак їхнє уявлення про Христа і про те, що Він має здійснити було зовсім іншим. Вони очікували царя, який відновить царство Ізраїля. Тому Павло брав Біблію і показував їм, що Божий задум значно більший. І тут або ти підкоришся свідченню Писання, або залишишся в своїх упередженнях і марновірстві. Як бачимо, Солунські юдеї вирішили залишитися при своїх переконаннях. Розп’ятий Христос — це дійсно спокуса для юдеїв і безумство для язичників, але для нас, покликаних і юдеїв і язичників, цей розп’ятий і воскреслий Христос — це Божа сила і Божа мудрість (1Кор.1:23-24). Амінь!

В Біблії є речі, які справді складні для нашого сприйняття. Деякі з них складні тому, що їх дійсно важко осягнути, інші — збагнути легко, а от підкоритися і прийняти — важко. Іноді ми чуємо: все це складне богослів’я не для мене, я хочу просто вірити, дайте мені якісь прості рецепти, прості відповіді. Але в що вірити? В те, що сам собі придумав, бо так легше? В те що пастор чи якийсь черговий апостол в білому дорогому костюмі сказав? Як діяти, коли в тому списку рецептів, що ти отримав немає конкретно твоєї життєвої ситуації? Ні! Нам потрібно докладати зусилля, щоб знати Писання в усій його повноті, щоб наш розум оновлювався згідно Слова Божого, щоб наші серця змінювалися за Писанням. Амінь!

Проповідь Павла мала великий успіх у побожних гелленів, але водночас вона викликала палючу заздрість у юдеїв. Вони не могли перемогти Павла аргументами з Писання. Вони не могли зупинити проповідь Євангелії, тому вирішили діяти підступом: зібрали якихось охломонів-ледарів, язичників і підбурили їх вчинити заколот в місті. Вдерлися в Ясонову хату, шукаючи апостолів. А коли їх не знайшли, то схопили Ясона і потягнули його на суд начальників міста.

Ми не знаємо, хто такий Ясон. Напевне, він був добре відомий тим, хто читав книгу Луки в І ст. Швидше за все він був шанованим і впливовим членом Солунської громади і одним з перших, хто прийняв Євангелію і апостолів в своєму домі. Звинувачення юдеїв були безпідставні, Павло нікого не закликав до громадянської непокори і бунту проти кесаря. І, як бачимо, поручительства від Ясона було достатньо, щоб закрити справу. Однак Павло розумів, що рівень протистояння досяг такого рівня, що залишатися в Солуні далі не мало змісту. Тож він відправився далі. А до солунян пізніше відправив з Атен Тимофія з листом і словами підбадьорення для цієї молодої церкви (1Сол.3:1-5).

Подивіться вірші 10-12: “А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є. Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів”.

Наступною зупинкою Павла і його супутників стало місто Верія. І знову ми бачимо Павла і супутників у синагозі. Як бачимо, він не відступав від своїх звичок і принципів. Як правило, ми говоримо про Павла, як про апостола язичників. Але бачимо, що він не втрачав можливості завжди в першу чергу звіщати Євангелію своїм братам, юдеям.

Вочевидь, метод і проповідь Павла у Верії, були такі самі, як і у Солуні. Він з Писань доводив і пояснював, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що цей Христос — це Той Ісус, про Якого він їм проповідував. Однак реакція верійців була іншою, не такою, як солунян. Лука спеціально порівнює їх. Якщо солуняни відкинули свідчення Писання, то верійці вийвилися шляхетніші. Вони з повним запалом прийняли слова Євангелії, і день-у-день досліджували Писання, чи так воно є.

Верійські віруючі є гарним прикладом для нас. Є гарним прикладом правильного ставлення до Божого слова. Боже слово — це те, що нам потрібно приймати з повним запалом і досліджувати день-у-день. Ним ми живемо і будуємося. Ним укріплюється наша віра і збагачується пізнання Бога.

Боже слово — це те, чим має перевірятися кожне вчення. І це те, чому ми маємо коритися. Коли ми не працюємо над Писанням, не підкоряємося йому цілковито, наші життя будуються не на міцному фундаменті слова Божого, а на калейдоскопі влучних цитат з проповідей і християнських слоганів, при чому одні з них можуть суперечити іншим. І це справді сумно. Нехай Господь допоможе нам бути подібними до цих верійських віруючих, щоб нам приймати Боже слово, щоб нам вірувати в нього і коритися йому цілковито.

Вірші 13-15 розповідають, що в солуньких юдеїв також були певні чесноти. Вони були дуже наполегливі. Вони вчепилися в Павла і повисли на ньому мертвою хваткою, як бульдог. Як тільки до Солуня дійшла звістка, що Павло у Верії, вони одразу ж відправилися туди, щоб переслідувати його і там. Нам потрібна така заповзятість і наполегливість, тільки не в тому, щоб когось переслідувати, а в тому, щоб пізнавати Бога і багатство Його Євангелії, що Він її виявив нам в Ісусі Христі. Амінь.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 17:1-15)

І ПИСАННЯ ДОСЛІДЖУВАЛИ ДЕНЬ-У-ДЕНЬ

Дії 17:1-15

Ключовий вірш 11

1. Вірші 1-4. Куди Павло з співробітниками відправилися з Филип? Яким містом був Солунь? До якої стратегії вдався Павло в цьому місті і про що проповідував? Хто відгукнувся на його проповідь?

2. Вірші 5-9. Якою була реакція невіруючих юдеїв? В чому юдеї звинуватили місіонерів? Порівняйте проповідь Павла і звинувачення, чи мали юдеї підстави так говорити? Подумайте про труднощі, з якими зустрілися солунські віруючі від самого початку (1Сол.2:14-16)?

3. Вірші 10-12. Куди брати відправили Павла? Куди Павло пішов в першу чергу? Як Лука характеризує верійців? Який гарний приклад ми бачимо через них? Чому важливо перевіряти кожне вчення Писанням? Яким був результат проповіді у Верії?

4. Вірші 13-15. Хто став причиною гонінь у Верії? Навіщо Павло лишив у Верії Тимофія і Силуана? Куди Павло направився далі?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Віруй в Господа Ісуса – і будеш спасений” (Дії 16:11-40)

“ВІРУЙ У ГОСПОДА ІСУСА – І БУДЕШ СПАСЕНИЙ”

Дії 16:11-40

Ключовий вірш 11:31 : “А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”

Минулий раз ми вивчали, як Павло розпочав другу місіонерську подорож. Почалася вона, як видавалося, із серії невдач. Спочатку він посварився з Варнавою. Потім Бог зламав усі його плани. Павло хотів проповідувати в Азії. Але Бог закрив туди всі двері. Павло никався-микався по тому регіону, протурував дороги, втратив дуже багато часу, і нічого не досяг. Нарешті Бог показав йому видіння через Македонянина, і Павло зрозумів, що Бог веде його до Македонії. Як дізнатися Божу волю? Зазвичай люди очікують, коли Бог їм явно покаже Свою волю, тому нічого не роблять, а просто очікують. Так можна очікувати до глибокої старості. Але тут ми бачимо, що Павло чинив інакше: він робив, а Бог просто направляв його: зачиняв одні двері, та відчиняв інші. Сьогодні ми бачимо євангельський дух ап. Павла, який воліє звіщати Євангелію. Сьогодні ми побачимо першу засновану церкву в Європі та її перших членів. Хай Господь сьогодні благословить нас!

Подивимося на вірші 11-12:

11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.

Павло та його супутники прибули в Македонію та зупинилися в м. Филипи. Лука зазначає, що Филипи були містом-осадою, це означає, що там проживали відставні римські легіонери. З певних причин імператор не хотів, щоб вони проживали в Римі чи його околицях, і віддав їм ціле місто, яке користувалося певними привілеями. Тобто хоча мешканці цього міста проживали в Македонії, переважна більшість з них були римлянами. Зазвичай у новому місці Павло починав свою проповідь в синагозі. Але скоріш за все в цьому місці не було синагоги. Лука зазначає, що вони пробули в тім місті кілька днів. Вони молилися, роздивлялися місто, оглядалися навколо, дізнавалися інформацію про місто. Так вони дізналися, що в цьому місці віруючі збираються на березі річки по суботам. Подивіться на вірші 13-14:

13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

На березі річки Павло та його супутники зустріли одних жінок. На жаль, там не було жодного чоловіка, який би прийшов поклонятися Богові. Це було трішки не те, на що розраховував Павло, тому що у видіння до нього прийшов македонянин, а не македонянка. Однак Павло не проігнорував цих жінок. Для нього, в минулому такого відданого Юдея, напевно було нелегко підійти та завести розмову з цими язичницькими жінками. Напевно, так же нелегко, як Ісусу було розмовляти з Самарянською жінкою. Колись, в Юдаїзмі, Павло просто не мав права цього робити! До слів Павла прислухалася одна жінка, Лідія, купчиха кармазином. Кармазин – це темно-червоне сукно. Воно коштувалося дорого, з нього виготовляли одяг заможні люди. Скоріш за все Лідія мала гарні зв’язки у вищих кола суспільства, і сама була заможна. Для сучасної людини на перший погляд виглядає дивно, що Лідія шукала Бога. Багата жінка, з вищого прошарку населення, проживала в елітному місті – та що їй ще потрібно? – живи й насолоджуйся життям. Але часто так трапляється, що багаті й розумні люди досягають межі свого життя, коли далі життя видається неможливим, і вони волають до Бога про допомогу. Зазначне, як пише Лука: “Господь же їй серце відкрив”. Не Лідія відкрила Своє серце для Бога, а Бог відкрив її серце. Лише один Бог може відкрити серце людини до Євангелії.

У вірші 15 написано: “А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас”. Бог відкрив серце Лідії, а Лідія відкрила свій будинок для Божих слуг та для Божої церкви. Таким чином, першою людиною, яка прийняла Євангелію в Македонії, і в Європі була жінка.

Наступною людиною, яка потребувала допомоги, і до якої Бог привів Павла, була також жінка. Подивимося на вірші 16-17:

16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

У тому суспільстві бути одержимим вважалося благословінням, тому що через тебе промовляли боги. Хоча, насправді, ця жінка, яка була поневолена і людьми, і дияволом сильно страждала, і потребувала допомоги. Довгий час вона ходила слідом за Павлом та його супутниками і кричала: ”Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння”. Те, що говорила ця жінка, було вірно – Павло і його супутники дійсно були Божими рабами і проповідували шлях до спасіння. Тому, на перший погляд, ця авторитетна у тому суспільстві жінка робила їм непогану рекламу. Однак тут варто пам’ятати кілька речей. По-перше, ця жінка була одержима дияволом, і в любому випадку потребувала звільнення, яку б рекламу вона не робила. По-друге, ап. Павло не потребував послуг диявола. Диявол не такий вже й дурний, щоб допомагати в проповіді Євангелії, яка його ж самого нищить. По своїй суті диявол – це батько всякої брехні. Він може казати істину, але рівно стільки, скільки потрібно щоб заманити Вас у свою брехню. І, останнє, кажуть, що ця жінка викрикувала ці слова у глузливому тоні, знущаючись над Божими слугами. Вони довго терпіли, але нарешті їх терпець увірвався. Подивіться на 18-ий вірш: “І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов”. Таким чином ще одна душа отримала звільнення від влади диявола. Коли власники цієї служниці побачили, що зникло джерело їх доходу, вони звинуватили Павла і його супутників у бунтарстві, побили і посадили до в’язниці.

Подивіться на вірш 25: “А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх”. Павло та Сили були не в кращих обставинах щоб співати. Побиті, у в’язниці, ноги забиті у колоди. Звичайно, Павло та Сила не дякували Богові за такі складні обстванини, вона дякували Богові у таких складних обставинах. Кажуть, що коли все добре, то й сам диявол добрий. Дійсно, не так важко бути щасливим, коли все добре. Однак коли все виглядає погано, радіти та дякувати Богові – це справжня християнська перемога. Чому? Тому що невіруючі люди не знають такої радості. І цей світ не може запропонувати такої радості і такого миру – у нього них просто немає і ніколи не було. Йова 35:9,10 написано:

9 Адже люди стогнуть і лементують через великі утиски інших, волають про допомогу з приводу гноблення сильніших за них.

10 Проте ніхто не питає: Де є Бог, мій Творець, Котрий і вночі підіймає настрій, щоб співати?

Такі радість і мир є лише в одного Бога, Який може їх дати.

Чи знаєте Ви, брати та сестри, що цей світ спостерігає за нами? Він знає, що ми проходимо через ті ж самі труднощі, що і вони. І якщо ми реагуємо на ці труднощі таким же чином, як і вони, то вони приходять висновку, що Ісус, про якого ми говоримо, насправді немає особливого впливу на наше життя. Якщо ми так саме гніваємось, розчаровуємось, впадаємо у відчай, то що значить для нас наш Ісус? У цьому світі люди зосереджені лише на собі одних, тому у них так багато проблем, коли щось іде не так. Але християни покликані концентруватися на Богові, на Христі. Подивіться вішр 25: “Богові співали…” Павло дякував Богові за ту роботу, яку Він робив у Филипах, за новонаверених, за церку, яка там виростала. Бог не оберігав їх від цих переслідувань, але і не залишив самих. Подивіться на вірш 26: “І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…” Це не був простий землетрус – при землетрусі кайдани з вязнів все ж не спадають. Це була очевидна Божа робота!

Коли сторож в’язниці побачив, що сталося, то хотів себе вбити, бо подумав, що усі в’язні втекли. У той час це вважалося не виразом страху, а честі – якщо ти не справився з поставленим завданням, то помри. Павло зупинив його: “Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!” (28) Подивіться на вірш 30: “І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?” Це гарне запитання. Напевно, це головне питання життя людини: “Що треба робити мені, щоб спастися?” Павло та Сила відповіли: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”. І далі вони звіщали Боже слово сторожу і всім, котрі були в його домі. Так до Христа прийшов сторож і його дім.

Вранці начальники наказали відпустити полонених (35, 36). Подивіться на вірш 37: “А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!” Павла та Силу, які мали римське громадянство, без суду, без провини побили і кинули до в’язниці. У начальників могли бути серйозні проблеми. Коли вони почули слова Павла, то злякалися (38). Вони прийшли та вибачилися перед ними, і лише після цього Павло залишив місто. Він піклувався тут не про свою образу. Він зробив це заради репутації церкви, яка лише зародилася в Филипах. Він не хотів, щоб про неї говорили, що її заснували люди, які були злочинцями, які були публічно покарані та сиділи у в’язниці.

Сьогодні ми побачили, як друга місіонерська подорож, яка почалася зовсім не так, як планував Павло, і яка, здавалося, застопорилася з самого початку, коли Павло довго блукав по Азії, почала приносити свої плоди. Ми бачимо засновану в Филипах церкву, і її перших членів. Павло не сидів на місці і не чекав, коли Бог йому ясно все скаже. Він стукався у різні двері і був готовий нести Євангелію куди Бог йому скаже. Зазвичай ми молимося за поширення Євангелії. Але ми не хочемо нічого робити, і топчемося на одному місці. Ми очікуємо, що всю брудну роботу виконають інші люди, за нас. Хай Господь дарує нам дух ап. Павла щоб трудитися заради Євангелії!

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Питання (Дії 16:11-40)

ВІРУЙ У ГОСПОДА ІСУСА – І БУДЕШ СПАСЕНИЙ

Дії 16:11-40

Ключовий вірш 11:31

1. Прочитайте вірші 11-15. Розкажіть про місто Филипи. Чому Павло пішов над річку? Розкажіть про Лідію. Хто відкрив її серце? Як Лідія служила Павлу та церкві? (Див. також вірш 40)

2. Прочитайте вірші 16-25. Розкажіть про служницю. Що вона кричала та чому? Що Павло зробив їй? Яких утисків зазнали Павло та Сила, порівняйте з попередніми, в чому різниця? (1 Тим.6:9-10) Подумайте про те, як могли Павло та Сила співати пісні опівночі у тих обставинах.

3. Прочитайте вірші 26-34. Що зробив Бог? Що хотів зробити сторож та чому? Про яке спасіння запитував сторож? Що Павло йому відповів? Що він зробив для Павла?

4. Прочитайте вірші 35-40. Чому при звільненні з в’язниці Павло апелював до свого римського громадянства?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Прийди в Македонію, і нам поможи!” (Дії 15:35-16:10)

Прийди в Македонію, і нам поможи!

Дії 15:35-16:10

Ключовий вірш 16:9 : “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!”

Сьогодні ми починаємо вивчати 2 місіонерську подорож Павла. Мабуть, це найбільша подорож і по пройденому маршруту, і по кількості відвіданих місць і по кількості заснованих церков. Звісно, ми це говоримо як люди, що звикли оцінювати ефективність за календарними планами, центнерами зернових з гектару, та капіталізацією на IPO. Такі оцінки не працюють в божій справі. Наскільки успішна божа робота може оцінити лише Бог, а люди можуть побачити результати лише через деякий час. Вже зараз, через майже 2000 років ми можемо побачити, наскільки важливою для світової історії була ця місіонерська подорож. Грубо кажучи, зараз ми жили б в зовсім іншому світі, якби Бог не спрямував Павла та співробітників саме в Європу. Тут особисто я бачу великий план Бога не тільки на 10, або 100 років, а на, як мінімум 2000 років, що вже пройшли, і мінімум на дуже багато часу у майбутнє. Я впевнений, що ні сам Павло, ні його супутники не знали, до яких наслідків призведе їхня проповідь, але вони підкорилися волі Бога і дозволили Йому працювати через них.

Перше, ходімо, відвідаємо наших братів.

Подивіться вірш 35. “А Павло з Варнавою в Антіохії жили, навчаючи та благовістячи разом із іншими багатьома Слово Господнє.” Після того, як Єрусалимський собор вирішив, щодо обрізання поган та виконання поганами закону, Павло та Варнава знову повернулися до Антіохії. Вони продовжували навчати і благовістити Слово Господнє в своїй церкві і в своєму місті. Здавалося, їх життя знову стало таким, яким воно було до місіонерської подорожі. Але подивіться вірш 36. “А по декількох днях промовив Павло до Варнави: Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають.” Через деякий час Павло вирішив, що треба відвідати братів, що навернулися за їхньою проповіддю під час місіонерської подорожі до Галатії.

Як ми пам’ятаємо, під час першої місіонерської подорожі Павло і Варнава проходили по містах Пісідії та Галатії: Антиохії, Іконії, Лістрі, Дервії, там проповідували в синагогах і для поган, ставили церкву, а потім, коли юдеї починали на них гоніння, то йшли до іншого міста. Дійшовши до Дервії та звістивши Євангеліє цьому місту, вони проходили міста в зворотньому порядку, зміцнюючи учнів і рукопокладаючи їм пресвітерів по церквах. Про це говориться в віршах 14:21-23: “І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію, душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство. І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.” Тут важливе слово “та й їх передали Господеві, в Якого ввірували”. Павло та Варнава отримали гоніння під час першої місіонерської подорожі. Вони знали, що такі самі гоніння чекають і на молодих віруючих, тому готували їх до цих страждань і гонінь. Але, в решті решт, вони мали довірити їх Богові, в якого вони ввірували. В решті решт тільки Бог веде нас. Ніхто, ні батьки, ні пастирі, ні друзі, ні, навіть, дружина або чоловік, не зможуть пройти замість нас наш шлях. Врешті решт кожен з нас має жити перед Богом власною вірою.

Але Павло і Варнава не забули про тих молодих віруючих, що навернулися від їхньої проповіді. Вони хотіли прийти до них і допомогти їм. Хоча ми не можемо жити замість наших духовних дітей, але ми можемо зміцнити їх в вірі. Ми можемо молитись за них, допомогти їм в їхній духовній боротьбі, навіть просто відвідати, щоб вони не відчували своєї самотності. Зараз ми можемо писати листи, можемо робити відеоконференції, вивчати Біблію онлайн і багато чого. Під час карантину ми побачили, як багато у нас є можливостей для спілкування, єдине що нам заважає — це бажання. Так от, Павло і Варнава, не маючи таких можливостей, як маємо ми, дуже хотіли допомогти віруючим, тому вирішили піти до них.

Друге, сварка між Павлом та Варнавою.

Подивіться на вірші 37-39: “А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком. Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Марка, і поплинув до Кіпру. А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благодаті братами доручений.” І Павло і Варнава хотіли відвідати братів, що вони їм раніше проповідували. Тут між ними не було жодних суперечок. Вони обоє хотіли зміцнити братів. Але у них виникла суперечка стосовно Марка. Марко був племінником Варнави. Пізніше він став автором Євангелії від Марка. Також, імовірно, він разом з учнями був з Ісусом в Гетсиманському саду, і втік голим від сторожі, коли взяли Ісуса. Під час першої місіонерської подорожі Павло і Варнава взяли його, “для послуг”. Тобто, він виконував роль помічника місіонерів, так, як зараз брат Олег допомагає місіонерам. Але в Памфілії він відлучився від місіонерів і повернувся в Єрусалим.

В віршах 37,38 описана зовнішня суть конфлікту: Варнава хотів взяти Марка, Павло не хотів брати Марка, тому що той залишив їх і не йшов з ними на проповідь. Очевидно, що якби конфлікт був лише в цьому, то, імовірно, вони б дійшли до порозуміння. Але конфлікт був настільки глибокий, що Варнава і Павло розділилися: Варнава з Марком відпливли на Кіпр, а Павло взяв з собою Силу і відправився через Кілікію в Галатію. Чому Варнава так сильно хотів взяти Марка? Тому що він його небіж? Для того, щоб тренувати Марка? Щоб Павло і Марк навчилися співпрацювати разом? Ми не знаємо. Так само ми не знаємо, чому Павло так сильно не хотів брати Марка. Можливо, Павла дуже образило, що Марко залишив їх перед найтяжчою частиною проповіді. Можливо, Павло не хотів залежати від того, кому він не може довіряти, або не хотів “панькатися” з немічним в вірі під час місіонерської проповіді. Можливо, Павло думав, що на місіонерське служіння має йти “воїн Ісуса Христа”, а в Маркові він не бачив таких якостей або такого покликання. Можливо, у них був просто особистий конфлікт, а можливо все разом. Ми можемо вигадати сотні причин, але Біблія нам нічого не говорить. Вона говорить лише декілька фактів: 1) Павло і Варнава так сильно пересварилися через Марка, що навіть розділилися. 2) Павло не вважав Варнаву відступником, ворогом чи тим, з ким він не може співпрацювати. В посланнях Павла він завжди з повагою говорить про Варнаву. 3) Пізніше Павло визнав віру і вірність Марка і співпрацював з ним.

Що ми можемо взнати через цю подію? Головний урок для нас: всі люди грішники. Навіть такі великі слуги Бога, як Павло та Варнава — грішники. Будь-хто може помилятися. Будь-хто може робити неправильні й нерозумні вчинки, і навіть впасти в гріх. Розуміти це дуже важливо. Ніхто не благий, лише один Бог. Інколи, віруючі думають, що слуга Бога ніколи не помиляється, ніколи не грішить. Це дуже небезпечна омана. Якщо я думаю, що я досконалий, тому що я служитель Бога, це значить я вже відійшов від Христа. Служителю Бога необхідно ще більше визнавати свою неміч і ще більше розуміти себе грішником перед Богом. Так само й віруючим не слід думати, що слуга Бога — ідеал. Інакше будуть великі проблеми. Замість того, ми, розуміючи свою слабкість, маємо молитися один за одного і підтримувати один одного.

Друге, чого ми можемо навчитися з цього — те, що спасенні грішники змінюються. З послань Павла ми бачимо, що він примирився з Варнавою та Марком. Це справжнє чудо, тому що грішник, зазвичай, до кінця відстоює свою правоту. Один таксист сказав, що люди більш за все бояться визнати, що я був не правий. Більшість з них краще помре, ніж визнає свою помилку. Тут я з ним повністю згодний. Я бачу це і в собі, і в інших. Але, слава Богу, що у нас є Ісус Христос. Мінімум один раз ми визнали, що були не праві, коли розкаялися перед Ісусом Христом. Я сподіваюся, що це було не лише один раз. Але Господь приймає будь-якого грішника, що приходить до Нього. Ми можемо бути не праві, ми можемо розсваритися з братами й сестрами, можемо не зрозуміти один одного, але ми маємо прийти до Господа і біля хреста Ісуса Христа зрозуміти, хто Він, хто я, хто мої брати й сестри, і примиритися з ними і отримати прощення від Ісуса. Він сильний відновити будь-які стосунки.

Третє, Павло бере з собою Тимофія.

Вірші 15:41-16:3 говорять: “І проходив він Сирію та Кілікію, Церкви зміцнюючи. І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії. Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.” Павло та Сила проходили Сірію та Кілікію, зміцнюючи церкви, та передавали їм постанови, що апостоли та старші постановили в Єрусалимі. Всі церкви зміцнювалися в вірі і щоденно зростали кількістю.

Коли ж вони дійшли до Дервії й Лістри, знайшли там одного учня, Тимофія. Він був син однієї наверненої юдеянки, жінки на ім’я Евнікії, але батько в нього був геллен. Він мав добре свідоцтво від братів, що були в Лістрі та в Іконії. З другого послання до Тимофія, ми дізнаємося, що його бабка також була доброю віруючою. Мабуть, це вони виховали Тимофія в повазі до Бога, в тому, що він з дитинства знав Святе Письмо. Цього Тимофія Павло вирішив взяти з собою на місіонерську справу. Ми не знаємо, чому Павло не хотів брати Марка, а захотів взяти Тимофія. Але знаємо що Тимофій став дуже вірним співробітником Павла та його духовним сином. Але зараз Тимофій також виконував таку саме справу, що й Марк: він був помічником та служителем, що допомагає місіонерам.

Перед тим, як піти далі, Павло обрізав Тимофія. Здається, тут є непослідовність. Павло обрізав Тимофія, але не обрізував Тита. Він проповідував, що обрізання не важливо, без виконання закону, а спасіння — через віру в Ісуса Христа, але сам обрізав Тимофія. Але тут є пояснення, чому Павло так робив. В вірші 3б скагано: “і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.” Павло зробив це не для спасіння, а для юдеїв. Куди б Павло не приходив, він спочатку йшов в синагогу і там проповідував, і лише потім, коли юдеї виганяли, він йшов до поган. Але поки юдеї слухали, він проповідував, деякі слухали й наверталися. Тому важливо було не ставити перепони для проповіді. Тому Павло обрізав Тимофія. Сам Павло говорив про себе: “Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.” (1 Кор. 9:19-23). Тут ясно видно мету Павла: зробити, щоб Євангеліє досягло якнайбільше людей. Ми також маємо робити так, щоб не ставити будь-яких перешкод для Євангелії.

Четверте. Прийди в Македонію, і нам поможи!

Подивіться вірші з 6 по 10: “А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.” Відбулися дуже дивні події. Коли Павло, Сила та Тимофій обійшли церкви, де Павло і Варнава проповідували під час першої місіонерської подорожі, вони захотіли йти далі. Але Дух Святий їм не звелів. Вони пішли далі в галатську країну, але Дух не пускає проповідувати. Пішли далі на схід до Фрігії — і там проповідувати не можна. Галатія та Фрігія — це центральна частина сучасної Туреччини, приблизно там, де Анкара. Дійшли до Мізії, це біля проливу Дарданели, на півдні Мармурового моря, — знову не можна. Хотіли піти на північ, до Вітінії, це на березі Чорного моря, де зараз Стамбул, і все одно Святий Дух не пускає. Таким чином місіонери дійшли до самого моря, до Троади, давньої Трої, і там до них приєднався Лука. Але далі йти було просто нема куди: на південь, на північ, на схід були всі країни, куди Святий Дух не пустив проповідувати, а на захід — море. Тут виникає багато питань: хіба ж не сам Ісус звелів: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” (Мк. 16:15) Чому ж Він не дозволяє проповідувати? Можливо проповідники не ті? Або вони не те звіщають? Або ж не докладають відповідно зусиль, то їм здається, що Господь закрив для них двері проповіді? А може це тому, що перший раз вони були з Варнавою, а тепер розсварилися? Можливо, їм треба повернутися? В такий час виникає багато питань і багато сумнівів. Мабуть, всі вони багато молилися і разом і кожен окремо, щоб зрозуміти волю Бога.

Подивіться вірш 9: “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!” Господь відповів їм через видіння. Якийсь муж, схожий на македонянина благав, щоб місіонери прийшли в Македонію і допомогли їм. Коли всі співробітники почули це видіння Павла, то вони зразу вирішили піти в Македонію, зрозумівши, що Господь покликав їх проповідувати там. Зразу стало зрозумілим, чому Господь закривав їм проповідь в Азії. Це тому, що Він хотів, щоб вони спочатку проповідували в Європі. Господь вважав, що для цієї місіонерської групи найперше поле місії — Європа, спочатку Македонія, а потім Греція.

Інколи буває, що Господь зачиняє одні двері, щоб відчинити інші. Наприклад, так сталося з проповіддю в Кореї, коли Господь зачинив двері Японії та Китаю, але дозволив проповідь в Кореї. Або так сталося, коли м. Петро хотів проповідувати в Росії, але Господь відправив його в Україну. Або коли м. Іван поїхав спочатку в Харків, але Господь відправив в Одесу. Так само м. Поінт хотів їхати в Словаччину. Або п. Яків з п. Жанною д’Арк десять років служили в Харкові, але в решті решт Господь привів їх у Київ. Господь знає, як краще. Він знає, як виховувати Своїх служителів, і куди треба йти спочатку, а куди пізніше. І, навіть якщо здається, що не має жодного результату проповіді, але це не значить, що результату дійсно нема. Тому ми маємо слухатися голосу Святого Духа. Він веде нас туди, куди хоче Господь.

Подивіться вірш 10: “Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.” Для того, щоб піти в Македонію треба лише переплисти пролив Дарданели. Зовсім не далеко, але це вимагало від них відкинути свої плани, своє розуміння, що треба робити спочатку, а що потім. Павло та співробітники спочатку спробували піти в 5 різних місць, і лише потім зрозуміли, що Бог покликав їх проповідувати в Македонії. Для того, щоб піти в Македонію їм треба було відкинути всі свої упередження, і повністю прийняти волю Бога.

Те, що Господь послав місіонерів спершу в Європу — це непересічна подія. Вона вплинула і на розвиток всього християнства і на розвиток цивілізації мінімум на 2000 років. Ми б жили в зовсім іншому світі, якби Бог не спрямував Павла та його співробітників в Європу. Але Господь зробив саме те, що Він хотів. Він хотів, щоб Євангеліє розповсюджувалося на тільки серед семіто-малоазійського світу, а прийшло до людей з зовсім іншим світоглядом і світосприйняттям: до греків і до римлян. Для юдеїв піти проповідувати до греків та римлян було не просто. Менше 200 років тому юдеї мали великі війни з греками, ми знаємо ці війни як макавейські війни. Але Павло, Сила та Тимофій підкорилися призову Бога. Вони прийняли також Луку, грека за походженням і могли разом проповідувати. Ми також нащадки греків і римлян значно в більшій мірі, ніж євреїв або сірійців, тому це Євангеліє також для нас. Пізніше, саме через Європу Євангеліє розповсюджувалося до зовсім інших народів: і в Африку, і в Америку, і в Азію. Але все почалося з того, що декілька місіонерів послухалися Господа і перепливли Дарданели, щоб проповідувати в Македонії. Господь використав неідеальних людей, і навіть конфлікт між служителями, для того, щоб здійснити Свою роботу. Звісно, нам не треба конфліктувати, але, якщо ми будемо слухатися голосу Бога, то Він робитиме Свою справу через нас.

Також сьогоднішнє слово говорить: “прийди і поможи нам”. У місіонерів було своє бачення місії та своя стратегія. Але Господь підготував для них щось значно більше, про що вони навіть не здогадувалися. Господь хотів зробити через них щось значно більше. Коли вони слухали волю Бога, Господь відкрив для них новий шлях. Господь відкриває новий шлях і для нас. Але від нас вимагається мати гаряче бажання для проповіді, бажання слухати голос Бога та підкоритися Його напрямку. У кожного з нас є свої Дарданели, які треба переплисти, тому що за ними є македоняни, що говорять: прийди і поможи нам.

(п. Авраам Влад)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.