Записи

“ПАСИ ВІВЦІ МОЇ!”

Від Івана 21:1-25
Ключовий вірш 21:15

1. Прочитайте вірші 1-6. Чому учні знаходилися в Галілеї? (Мт.26:32) Яка невдача їх спіткала, і як Ісус допоміг їм справитися з нею?
2. Прочитайте вірші 7-14. Яку іншу подію учні могли згадати коли це сталося? (Лк.5:1-11) Як Ісус служив учням? Яка любов Ісуса до учнів? (1 Кор.13:8а)
3. Прочитайте вірші 15-17. Про що та чому Ісус запитав Петра? Чому Ісус зробив це тричі? Про яку іншу подію що це могло нагадати Петру?
4. Що Ісус наказував в кінці кожної з відповідей Петра? Чому?
5. Прочитайте вірші 18-25. Що станеться з Петром у старості? Що Ісус наказав Петру, і чому той запитав про Івана? Чому слідувати за Ісусом це особиста справа?

ЩОБ ВИ ПОВІРИЛИ, ЩО ІСУС Є ХРИСТОС

Від Івана 20:1-31
Ключовий вірш 31
1. Вірші 1-10. Хто, коли і з якою метою прийшов до Ісусового гробу (Мат.28:1; Мар.16:1)? Що з’ясувалося на місці? Як Марія зрозуміла побачене і що зробила (2, 13)? Що з’ясували Петро та інший учень (порівняйте з 11:44)? Як побачене вплинуло на іншого учня? Що значать слова Івана про те, що вони ще не знали Писання?
2. Вірші 11-18. Що Марія побачила, коли учні пішли? Чому вона не впізнала ані Ангелів ані Ісуса? Коли вона впізнала Ісуса і що зробила? Що Ісус сказав їй? Що значать Його слова?
3. Вірші 19-20. Де зібралися учні Ісуса? Чому двері були зачинені? Як Ісус прийшов і привітав учнів? Що Ісус показав їм? Про що це свідчило? Якою була реакція учнів?
4. Вірші 21-23. Чому Ісус знову привітав учнів миром (14:27)? Куди Ісус посилає учнів і з яким завданням? Що Він дає їм для цього?
5. Вірші 24-29. Як Хома поставився до розповіді про прихід Ісуса? Що сталося знову через тиждень? Що Ісус сказав Хомі про віру? Яким було сповідання Хоми? Про що вам говорять Ісусові рани? Як зустріч з Воскреслим вплинула на Марію, учнів, Хому?
6. Вірші 30-31. Яку мету переслідував Іван, коли писав цю Євангелію? Поділіться своїми думками про мету і результат проповіді Євангелії Ісуса Христа.

ЗВЕРШИЛОСЬ!

Від Івана 19:16-42

Ключовий вірш 30 : “А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа”

Сьогодні ми підходимо до особливої події, яка має визначальний вплив на весь Всесвіт і на життя кожного з нас. Подія, про яку не можна говорити без хвилювання. Все Писання сконцентроване на ції події – смерть Сина Божого на хресті. Але хоча ця подія така визначна для Бога, коли ми читаємо про неї, ми не бачимо своїми фізичними очима там величі. Навпаки, ми бачимо ганьбу і приниження, байдужість і жорстокість. Ми бачимо смерть. Смерть асоціюється з поразкою. Страх смерті – ось, що тримає нас в неволі.

То що ж тут визначного, чому ми його не бачимо? Це тому що за тим видимим, що описано, що ми читаємо, відбулось багато невидимого для людських очей, але те, що має визначальний вплив на наше життя. Для більшості, це невидиме залишається невидимим. На жаль. Що ж потрібно, щоб побачити? Віра. Треба смиренно довіритись Богу!

Я прошу, Боже, просвіти очі нашого серця, щоб ми побачили безмірну велич Твою і Твою перемогу на хресті і як вона стосується нас.

Давайте подивимось вірші 16-18:

16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’я́сти. І взяли Ісуса й повели́… 17 І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа. 18 Там Його розп’яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині.

В процесі судового розгляду Пилат підтвердив невинуватість Ісуса. Він мав би відпустити Його. І він спробував це зробити. Але юдеї обставили все так, що Ісус зазіхав на царство Кесаря, а Пилат цьому дозволяє. Боячись повстань юдеїв, і наслідків для своєї кар’єри Пилат, замість того, щоб відпустити Ісуса, пішов на догоду юдеям. Він видав їм Його, щоб розп’ясти.

Треба сказати, що розп’яття на хресті римляни застосовували лише для покарання найнебезпечніших для Риму злочинців. Як правило до повстанців проти влади Риму, щоб навести жах на послідовників.

Ми бачимо як коротко Іван описує розп’яття. Він не ставить собі за ціль – в деталях описати як це було. Він каже: Взяли, повели… і там розіп’яли Його. Він лише зазначає, що це сталось на місці названому Череповище, а по-гебрейському Голгофа. Іван, навіть не називає тих, хто був разом з Ним розп’ятим злочинцями, а коротко каже – двоє інших. Це все було описано в Євангеліях, які були написані раніше. Натомість він звертає увагу на інше. Описуючи розп’яття Господа, Іван виділяє кілька моментів, через які показує як дії, які були направлені на приниження Ісуса злими людьми, насправді, були виконанням Божих пророцтв про Месію. Саме так було задумано Богом. Подивіться вірші 19-22:

19 А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. 20 І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп’я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. 21 Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський. 22 Пилат відповів: „Що я написав — написав!“

Іван говорить, що Пилат написав написа і вмістив на хресті. Він був написаний на трьох мовах: єврейською, грецькою і латиною. Пилат написав „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“. Чому він це зробив? Зазвичай на цих табличках писали провину того, кого розіп’яли. Але Пилат цією дією хотів помститись юдеям, які маніпуляціями змусили його зробити те, що він не хотів.

Заявляючи, що він найвища влада Риму в Юдеї, насправді він не мав тієї влади що проголошував. Затиснений обставинами, він змушений був вчинити так як вимагали від нього юдеї. І це його сильно злило. Тому цим надписом він хотів вколоти юдеїв. І ми бачимо, що цей напис досяг своєї цілі. Виходило, що він розіп’яв їх же царя. Це обурило юдеїв і вони не могли просто пройти повз цієї таблички. Коли вони просили Пилата прибрати її або хоча б змінити, то він відмовив їм, кажучи: Що я написав – написав! Дріб’язкова помста.

Але й було в цьому вчинку Пилата й те, що він сам не усвідомлював. В Івана 12:32 Ісус каже:
І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“

Господь Ісус говорив про Своє розп’яття як про піднесення, як про момент тріумфу і царювання. Але для царювання Він не сідає на трон, а підноситься на хрест. Пилат сам, не бажаючи того, звіщає про Ісуса як про Царя, але про Царя, Який править не з палацу, а сходить на хрест.

Чи готові ми прийняти Царя, Який щоб зацарювати, в смиренні зійшов на хрест? Це вимагає від нас впокорення перед Богом. Це вимагає від нас визнати хто ми – жахливі грішники. Бо це через мої гріхи Він був піднесений на хрест. Він царює не насиллям, а лагідністю і покорою. Але дивовижно, цією покорою Він всіх до Себе і притягує :

28 Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю!

29 Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.

30 Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“ (Мт.11:28-30)

На що ще звертає увагу Іван? Подивіться вірші 23,24:

23 Розп’я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху. 24 Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили.

За римською традицією, четверо вояків, які супроводжували і розпинали засудженого забирали собі його верхній одяг. Уявіть цю сцену байдужості, коли розп’ятий Господь, переживав страшенні муки, висячи на проколотих руках і ногах. Кожен вдих вимагав величезних зусиль і викликав сташний біль, а в цей час під хрестом, байдужі до страждань вояки, думали лише про те, кому яка частина одягу дістанеться. Вони вже поділили собі одяг Ісуса. Але ще залишився хітон, який був не шитий, а витканий цілим відверху. Якщо його поділити на чотири частини, то він став би непридатний, Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Їм так шкода хітона, але зовсім байдуже до страждань розп’ятого, вони про Нього просто забули. Вони поводились не як вояки, а як зачерствілі злочинці. Але в цій страшній сцені Іван знов бачить й інше. Він бачить, що це сталось, щоб збулося Писання. Псалом 21 пророкує про страждання Месії і Іван бачить як він виконався:

13 Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене, 14 на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть! 15 Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі. 16 Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене. 17 Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої. 18 Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!

19 Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.

Це зробили вояки, але Іван каже про те, що вони зробили це, тому що Бог використав їх жадібність для того щоб виконалось Писання. Навіть в цьому жахливому вчинку Іван побачив виконання Божої волі.

Але також наступним Іван показує зовсім протилежну подію. Подивіться вірші 25-27:

25 Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на. 26 Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“ 27 Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе.

Ця сцена показує Христа повною протилежністю воякам. Він навіть в стражданях турбувався не за Себе, а до кінця турбувався про Своїх. Він турбується про Свою матір і довіряє її учню який тут був. „Оце, жоно, твій син!“… а до учня: „Оце мати твоя!“ Ось який наш Цар. Він турботливий, лагідний і серцем покірливий. Чи довіряю я Йому, що Він потурбується про мене? Господи Ісусе, я дякую, що Ти безперестанку турбуєшся про нас.

Подивіться вірші 28-30:

28 Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“ 29 Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його. 30 А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа.

Подивіться як Іван каже про останні хвилини життя Господа Ісуса. Він і в кінці пильнує, щоб все Писання збулося в Ньому. Ісус знав, що вже виконалось кожне пророцтво яке стосувалось Його життя, але було було ще одне, яке не виконалось, останнє. І його Спаситель не проминув. Досі Господь незважаючи на сильну спрагу не попросив пиття. Він смиренно чекав аж доки все буде довершено. І лиш зараз Він промовив: Прагну! щоб збулось і це останнє пророцтво. Про нього читаємо в Пс.68:22:

І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.

Оцет тримали для розп’ятих так як він допомагав вгамувати спрагу. Воїн настромив на списа губку змочену в оцеті і подав Ісусу.

Пам’ятаєте як Він казав учням після розмови з самарянкою: Ів.4:34 … „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти. Це була Його пожива, щоб виконати всю волю Отця і Він так цього хотів. Навіть в найменшій деталі все мало виконатись. Ось як Господь пильнує про те, щоб Його слово виконалось. І Він пильнує, щоб Його слово виконалось і в нашому житті. Ось тому ми можемо Йому довірити його.

Після того, як Господь прийняв оцту, Він промовив: Звершилось! І, голову схиливши, віддав Свого духа.

Так Він описав Своє життя і смерть на хресті: Звершилось!

Давайте подумаємо що ж значать ці слова Христа: Звершилось. З людської точки зору смерть Ісус – це трагедія. Він помер в самому розквіті сил. Невинний – засуджений на саму ганебну страту. Так багато хто дивиться на Христа. Але насправді прибитий до хреста тілом в цей час невидимо Христос вів справжню боротьбу проти Своїх ворогів. Ось як апостол Павло описує її Кол.2:14-15:

знищивши рукописа́ння на нас, що нака́зами було проти нас, — Він із сере́дини взяв його та й прибив його на хресті, 15 роззброївши вла́ди й начальства, сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!

Христос взяв всі рукописання проти нас: наші провини і прибив їх разом з Собою на хресті. Там на хресті, Він розброїв сили пекла, їх диявольські начальства і вивів на посміховище. Він – переміг їх саме на хресті. Він переміг диявола і наші гріхи.

Євр.2:14,15:

А що ді́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі.

Христос переміг смерть і нас визволив від її влади. Він помер, щоб ми не жили все життя під страхом смерті і ним тримались в неволі. (Євр.9:12)

12 і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набу́в вічне відку́плення.

Своєю смертю Він дарував нам вічне життя. Своєю кров’ю він набув для кожного з нас вічне відкуплення.Христос звершив твоє спасіння. Чи можемо ми щось додати до цього? Ні! І не потрібно.

Але Іван звертає на ще одну подію, яка відбулась вже після смерті Христа. Подивіться на вірші 31-37:

31 Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп’я́тим, і зняти. 32 Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп’я́тий з Ним був. 33 Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали, 34 та один з воякі́в списом бо́ка Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. 35 І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. 36 Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“ 37 І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.

І навіть в такій деталі, Бог пильнував щоб виконалось Писання про Христа. Щоб не лишати тіл на дереві згідно закону, юдеї вмовили Пилата швидко їх вбити. Коли розп’ятому перебивали голінки він не міг більше спиратись на ноги щоб здійснити вдих і таким чином вмирав від задухи. Та Ісус вже був мертвий, тому Йому не стали перебивати голінок і тим самим виконалось Пророцтво про Пасхальне Ягня, записане в книзі Вихід 12:46: В само́му домі буде вона їстися, не винесеш із дому назо́вні того м’яса, а костей його не зламаєте. Та вояк, щоб пересвідчитись, що розп’ятий мертвий проколов Йому бік і звідти пролилась кров і вода і тим самим виконалось Писання Захарія 12:10 10 А на Давидів дім та на єрусалимського ме́шканця Я виллю Духа милости та молитви. І бу́дуть дивитись на Ме́не, Кого проколо́ли, і бу́дуть за Ним голоси́ти, як голо́ситься за одинце́м, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за пе́рвенцем.

В кінці уривку Іван показує як смерть Ісуса змінила двох чоловіків. Вони боялись визнавати свою віру в Ісуса перед юдеями. Але зараз вони змінились. Вони більше не боялись, не соромились. Йосип з Аріматеї пішов до Пилата і випросив тіло Ісуса, щоб поховати Його в своєму гробі. Никодим також приніс смирну змішану з алоє щоб намастити тіло Ісуса.

Брати і сестри. В останньому Своєму слові на хресті “Звершилось” Христос промовив таку дивовижну істину, що ворог диявол весь час намагається приховати її від людей. Він каже: Віруй в Ісуса Христа, але цього не достатньо щоб бути спасеним. Треба заслужити. Треба добрі справи. Але слово Боже каже: ні! Спасіння виключно по благодаті (Еф.2:8,9): 8 Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, 9 не від діл, щоб ніхто не хвалився.

Цим словом Звершилось Господь дає нам зрозуміти, що все, абсолютно все здійснено Ним для нашого спасіння. Дяка Йому за це навіки!

(п. Дмитро)

ЗВЕРШИЛОСЬ!
Від Івана 19:16-42
Ключовий вірш 30
1. Прочитайте вірші 16-18; Ісая 53:7. Що сталось після того, як Пилат віддав Ісуса на розп’яття? Опишіть біль та ганьбу, що супроводжували розп’яття. Прочитайте вірші 19-22. Якого написа про Ісуса Пилат помістив на хресті? Чому юдеї були невдоволені? Чому Пилат відмовився змінювати те, що він написав? (18:36-37)
2. Прочитайте вірші 23-24. Що робили солдати? Що наповнювало їх серця? Як їхні дії виконали Писання (24; Пс.21:19) Прочитайте вірші 25-27. Хто ще стояв біля хреста? Як Ісус виявив турботу про тих, хто стояв поруч із хрестом?
3. Прочитайте вірші 28-30. Як ще виконалося Писання? (Пс 68:22) Що сказав Ісус після того, як випив оцту? (29-30) Що це означало? Як слова Ісуса вказують на те, що ці події були в Його задумі? (Іван 10:11,18)
4. Прочитайте вірші 31-37. Які інші деталі були виконанням Писання? (Подивіться Вихід 12:46; Пс.33:21; Захарія 12:10) Що підтвердило смерть Ісуса? Яке свідчення Івана? (35) Яка мета його свідчення? (порівняйте Івана 20:31) Подумайте про значення пролитої крові Ісуса. (Іван 1:29; 1 Івана 1:7; Римлян 3:25)
5. Прочитайте вірші 38-42. Як змінилися Йосип та Нікодим через розп’яття Ісуса? (Зверніть увагу на попередні з’явлення Никодима в цьому Євангелії. – Іван 3:1-15, 7:50,51) Яке значення мають події цього розділу в біблійному контексті? (1 Коринфян 15:3,4; 1 Петра 2:24; Одкровення 5:9)

ІСУС НА СУДІ У ПИЛАТА

Від Івана 18:28-19:15
Ключовий вірш 18:36

1. Вірші 18:28-32. Куди повели Ісуса? Чому юдеї не хотіли увійти до преторію? Поділіться своїми думками про юдеїв, які боялися порушити правила релігійної чистоти, але не боялися вбити Сина Божого. Яке обвинувачення було висунуто проти Ісуса? З якою трудністю зустрілися юдеї? Як це сповнило Ісусові слова (12:32-33)?
2. Вірші 18:33-36. Про що Пилат розмовляв з Ісусом? Що Ісус повідомив йому про Своє Царство (царювання)? Як ви розумієте слова Ісуса про те, що Його Царство не від цього світу? Чи означає це, що Його Царство не діє в цьому світі?
3. Вірші 18:37-40. Як розумів царювання Пилат і як його розумів Ісус? Як царювання Христа пов’язане зі свідченням про істину? Якого висновку дійшов Пилат в результаті цієї розмови? Яке рішення він запропонував юдеям? Що нам говорить автор, показуючи Пилата, якому доводиться весь час ходити між Ісусом та юдеями?
4. Вірші 19:1-7. Чому Пилат все ж наказав бичувати Ісуса, хоча визнав Його невинним? Як повелися воїни і чому? Що Іван показує нам цим? Яке рішення Пилат запропонував юдеям цього разу? Що юдеї повідомили йому про Ісуса?
5. Вірші 19:8-15. Чому Пилат злякався? Про що він спитав Ісуса? Як Ісус пояснює йому природу влади і міру провини? Як Пилат був примушений видати Ісуса на розпʼяття? Про що говорять слова юдеїв, що в них немає іншого царя, крім кесаря?

НЕВЖЕ МЕНІ НЕ ПИТИ ЧАШІ?”

Від Івана 18:1-27

Ключовий вірш 11 : “Та Ісус сказав Петрові: Сховай меча в піхви. Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?”

Впродовж останніх тижнів ми досліджували Ісусову розмову з учнями у світлиці. Ісус готував учнів до майбутніх подій. Він пояснював їм смисл того, що має статися в найближчі дні і навіть години і молився до Отця, щоб Бог зберіг учнів від злого, коли Самого Ісуса вже не буде з ними. Проте час для довгих розмов і притч закінчився. Іван переходить до опису подій. Ось що значили слова Ісуса про повернення до Отця. Ось що Він мав на увазі, коли казав, що прийшов час прославитися Сину Людському. І це нагадує нам, що наша віра чи духовність не можуть зводитися лише до вивчення слова, молитви та розмов. Якщо те, що ми вивчаємо не виражається в наших вчинках чи способі життя, то все це дуже мало значить.

Погодьтеся, якби Ісус тільки вчив Своїх учнів, але не здійснив би вічного спасіння на хресті, Він нічим не відрізнявся би від будь якого іншого вчителя. Тому кожна з Євангелій невмолимо рухається до цієї кульмінації, до опису страждань, смерті і воскресіння Месії. Без них немає Євангелії, як такої.

В сьогоднішньому уривку описаний арешт Ісуса. Його забирають від учнів, ведуть в ніч і допитують. Не дивлячись на усі попередні розмови учні виявилися не готовими. Але не Ісус. Ісус не просто готовий, здається, Він – Єдиний, хто контролює усі події і знає, що відбувається. Він виявляє Свою славу і владу, до кінця турбується про учнів і на суді свідчить про Правду. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі й серце, щоб розуміти Боже слово і вірити йому.

Подивіться вірші 1-2: «Сказавши це, Ісус зі Своїми учнями перейшов на другий бік потоку Кедрону, де був сад, до якого ввійшов Він та Його учні. Знав же це місце і Юда, який зрадив Його, бо часто Ісус збирався там зі Своїми учнями».

Ісусова розмова з учнями завершилася пізно ввечері. Та ми бачимо, що вони не залишилися в світлиці, де споживали вечерю, а відправилися за місто. На Схід від Єрусалиму, за потоком Кедрон знаходиться Оливна гора. Це високий пагорб, на якому нині розміщується величезний цвинтар. Побожні юдеї вірять, що поховані там першими воскреснуть, щоб зустріти Месію, коли він прийде в Свій храм. В часи Ісуса на цьому пагорбі ріс (власне і донині росте) обнесений кам’яним муром оливний сад. З інших оповідань ми дізнаємося, що це місце називалося Гетсиманія (оливний прес). Ісус з учнями часто там збирався, тож це місце знав і Юда.

Віддалена від міста і натовпу місцевість, ніч – все це ідеально пасувало задумам зрадника, Юди. Саме туди він веде озброєний загін, що складався з римських вояків та слуг первосвященика.

Подивіться вірші 4-6: «Ісус, знаючи все, що Його очікує, вийшов і запитав їх: Кого шукаєте? Йому відповіли: Ісуса Назарянина! Каже їм: Це Я! Стояв з ними і Юда, зрадник Його. Коли ж Він сказав їм: Це Я! – вони подалися назад і попадали на землю».

Чесно кажучи, цей уривок завжди викликав в мене багато запитань. Що значать слова Ісуса «це Я!»? Чому солдати відступили і попадали на землю? Що мав на увазі Іван, коли описував цю сцену? Насправді, в мене нема якоїсь певної відповіді на усі ці питання, є тільки деякі думки, якими я з вами поділюся.

Перше, що ми бачимо тут – це рішучість Христа. Він знає усе, що Його очікує і від самого початку бере ініціативу і контроль над ситуацією в Свої руки. Він не чекає, допоки вояки розберуться котрий з присутніх Ісус, не допускає якоїсь метушні. Він виходить назустріч зрадникові і воякам і першим ставить питання: «Кого шукаєте?» Тут одразу видно, хто головний і ставить питання, а хто відповідає. Воїни шукають Ісуса з Назарету. Ісус відповідає: це Я! І коли Він промовляє це відбувається щось дуже дивне: воїни відступають назад і падають на землю.

Грецька конструкція, яку використовує Ісус, коли говорить «це Я» (ego eimi) — неоднозначна. Дослівно вона перекладається, як — «Я є», але за правилами мови ця фраза може бути просто вказанням на самого себе. Тому проф. Турконяк переклав її словами «це Я!» цілком правильно. Що ж мав на увазі Іван, коли писав це? І що насправді сказав Ісус, адже швидше за все, Він говорив не грецькою, а арамейською.

В Євангелії від Івана Ісус використовує фразу «Я є» дуже часто. Я є справжня Виноградна Лоза, — каже Він учням (15:1). Я – двері вівцям; Я є дорога, і правда, і життя; Я – хліб з небес, світло для світу і жива вода. У 8му розділі Ісус каже юдеям: «Перш ніж був Авраам, – Я є!» (8:58). Тому багато поважних проповідників і вчених бачать в цих словах Ісуса посилання на історію богоявлення з книги Вихід 3:14. «Я є» – це ім’я під яким Бог відкрився Мойсею в пустелі. Таким чином видається, ніби Ісус являє Себе цим воякам Сущим, Єговою і вони, вражені одкровенням, падають перед Ним.

Як я вже сказав, таке розуміння ґрунтується на досить вагомих аргументах. Втім, мені важко уявити, щоб ці вояки пережили справжній досвід богоявлення, а після цього все одно заарештували Ісуса. Швидше за все Іван показує нам тут вияв дивовижної влади Христа.

Ці вояки опиняються в становищі людей, яким потрібно зв’язати могутнього і вільного лева. Цей лев небезпечний і не боїться нікого. Він вселяє жах. Варто йому лиш трішки загарчати і всі вони сахаються назад, перечіплюються одне об одного і падають. Вони сповнені страхом. Але лев мовчить і вони наближаються. Він не рухається, і вони насмілюються покласти на нього руки, зв’язати його. Він не пручається, і вони, осмілівши від власної безкарності, засоромлені власним страхом і нікчемністю, починають знущатися з нього. Ось як мені бачиться ця картина.

Свого часу священики вже посилали людей, щоб заарештувати Ісуса (Ів.7), але послані були на стільки вражені словами Христа, що нічого не змогли Йому заподіяти. Навіть на своїй території, на дворах храму вони боялися Ісуса. Тож не дивно, що і зараз вони знічені й налякані тим, що Ісус не тікає і не ховається, а виходить назустріч. Він дуже впевнений. Він говорить з владою, якої вони не розуміють.

Ісус дійсно контролює все. Єдина причина, чому вояки можуть заарештувати Його – це тому що Він Сам їм це дозволяє. «Чи ти думаєш, що Я не можу вблагати Мого Отця, аби Він дав Мені понад дванадцять легіонів ангелів?» запитує Він у Петра в Мат.26:53. Він знає, що на Нього чекає, але віддає Себе в руки грішників. Навіть коли Петро кидається на священицьких слуг у відчайдушній спробі відбити Вчителя, Ісус зупиняє його.

Подивіться вірші 10-11: «Тоді Симон‑Петро, маючи меча, витягнув його, вдарив раба первосвященика й відтяв йому праве вухо; ім’я того раба – Малх. Та Ісус сказав Петрові: Сховай меча в піхви. Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?» (10).

Як бачимо, Петро тут вірний своєму слову. Раніше він обіцяв разом з Ісусом піти навіть на смерть, тому в момент небезпеки він діє. Звичайно, Петро – не солдат, він рибак. Його дії недоладні, добре, що він взагалі знає з якого боку братися за меч. Все, чого він досяг у своїй відчайдушній спробі – це вухо священицького раба Малха. Добре, що сам не поранився. Та в тім Петро усім серцем любив Ісуса і не хотів, щоб з Ним щось сталося. Він не розумів, чому Ісус не чинить спротиву і намагався зробити бодай щось.

В іншому місці і за інших обставин дії Петра були б дуже доречними. Вступитися за невинного, дати відсіч злу – це гідний вчинок. Реакція Петра несвоєчасна і не досконала. Але це краще, ніж байдужість. Ми можемо помилятися, коли щось робимо для Господа, але Бог в силі виправити нас. Набагато гірше, коли ти нічого не робиш. Набагато гірше бути байдужим.

Ісус зупиняє Петра не через пацифізм, не тому що збройний спротив – це завжди погано. Ісус зупиняє Петра тому що ця конкретна ситуація унікальна. Адже Він (Ісус) прийшов, щоб віддати життя за грішників: за Петра і за цих рабів священика і Його час настав. Він мусить випити належну Йому чашу до кінця. Чашу страждань, чашу осуду, болю, зречення і навіть смерті, жахливої смерті на хресті. І Він готовий до цього. Він прагне здійснити волю Отця і придбати вічне спасіння для кожного, хто вірить. Амінь.

Коли Ісуса заарештували, учні покинули Його. Окрім Петра і ще одного неназваного учня. Вірогідно цим учнем був Іван. Якимось чином Іван був знайомий Первосвященикові. Тому їх з Петром пустили на подвір’я вслід за Ісусом.

На відміну від інших євангелістів, Іван не приділяє багато уваги суду в священика і синедріону. Весь цей попередній допит і суд вміщається у віршах 19-24. Священик розпитує Ісуса про Його вчення і про учнів. Ісус нічого не відповідає про учнів. Він твердо вирішив захищати їх до кінця. Що ж до питання про вчення, то якби Анна дійсно хотів знати, то міг би запитати в будь кого. В Ісуса не було одного вчення для натовпу, а іншого, таємного – для учнів. Звичайно, учням Він багато чого виясняв наодинці але серце Його проповіді було виявлено привселюдно, в синагозі і в храмі.

В цілому ми не бачимо в цьому Івановому описі допиту в первосвященика чогось особливого окрім спокійної впевненості Христа і, навпаки, упередженого ставлення священика і його служок. Ісус свідчить про правду і Його судді раптом стають відповідачами перед судом правди. Петро, свідок суду над Ісусом та Його страждань пізніше в своїх посланнях ставить Його за приклад для усіх нас «Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його; — каже Петро, — коли Його лихословили, Він не лихословив; страждаючи, не погрожував, а передавав Тому, Хто судить справедливо» (1Пет.2:22-23).

Цей уривок містить ще один важливий аспект. Ми вже читали про сміливі дії Петра в момент арешту Ісуса. Але на подвір’ї первосвященика Петро повівся зовсім по-іншому. Подивіться вірші 25-27: «А Симон‑Петро стояв і грівся. І тут запитали його: А ти не з Його учнів? Він заперечив і сказав: Ні! Один із рабів первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо, каже: Чи не тебе я бачив з Ним у саду? Тоді знову Петро відрікся. І враз заспівав півень».

Як так сталося, що тільки що Петро був готовий в прямому смислі покласти життя за Христа (і це було не порожнє вихваляння), а тепер він тричі зрікся свого Учителя? Я думаю, відповідь на це питання є в словах, які Ісус невдовзі скаже на суді у Пилата. Вірш 36: «Ісус відповів: Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибічники подбали би, щоб Мене не видали юдеям. Нині ж Моє царство не звідси».

Проблема Петра була в тому, що він до цього часу не розумів природи Ісусового Царства. Не розумів, як воно приходить. Не розумів, як Лев з племені Юди може виявитися Ягням заколеним за гріхи світу. Не розумів, як слава і перемога можуть бути здобуті не в бою, а на хресті.

Петру не бракувало сміливості. Він був готовий битися і ризикувати життям за те, що любить і за тих, кого любить. Проблема в тому, що Ісус не пропонує Петру битися, Він відмовляється від спротиву, каже: «Сховай меча в піхви». Він запрошує улюбленого учня зректися себе і довіритися Спасителю, який віддає Себе в руки грішників: «Хто хоче йти за Мною, — каже Він, — нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною» (Мар.8:34).

Цей шлях і це Царство дійсно не мають нічого спільного з тим, що ми бачимо в світі, тому воно й не вміщається нам в голову. Нам легше слідувати за Месією, який веде в битву, ніж за Месією, який йде на хрест. Ми готові діяти, але не готові довіряти. І, як сказала одна сестра, вмерти за Христа один раз легше, ніж зрікатися себе і вмирати щодень. Але Своїх учнів Ісус кличе йти шляхом хреста і чаші. Бувають обставини, коли ми мусимо взяти до рук меч щоб стримати зло і захистити життя. Це те, що ми бачимо сьогодні. Але остаточну перемогу над злом несе тільки хрест. Хрест, на якому Син Божий віддає Своє життя за грішників. Хрест, який проповідували апостоли. Хрест, який змінив обличчя нашої цивілізації. Хрест, який покликані проповідувати і ми: як словом, так і своїм життям.

Реальність в якій Син Божий віддає Себе за гріхи людей на стільки не від цього світу, що ми не можемо осягнути цього своїм розумом. Єдиний спосіб, як ми можем жити так і залишатися вірними Христу в цім поколінні – коли ми бачимо перед собою приклад нашого Царя Ісуса.

Уривок, який ми сьогодні читали сповнений подій і дійових осіб. Тут є Юда, який через свої меркантильні інтереси і жадібність став зрадником. Тут є Петро, який ніяк не візьме до тями, що ж відбувається і то кидається в атаку, то зрікається Учителя. І тут є Ісус, Який знає, що має статися і, вірний волі Отця, твердо йде Своїм шляхом до кінця. Так само, як учні ми зустрічаємося з різними випробуваннями, труднощами і спокусами в житті. Так само, як учні ми не завжди знаємо, що саме Бог хоче робити в тій чи іншій ситуації. Ми боїмося. Іноді нам хочеться покинути усе і просто жити заради себе, не йти шляхом Христа. Що ж нам робити, щоб лишатися вірними? – ми маємо дивитися на Христа. Коли огортає страх, коли слабне віра, коли все хитається і нічого не зрозуміло, дивитися на Христа і триматися за Нього. Він – наша надія і міцний якір. Він – Той Хто тримає нас. І Він – наше спасіння і спасіння світу. Амінь.

(п. Йонатан)

“НЕВЖЕ МЕНІ НЕ ПИТИ ЧАШІ?”

Від Івана 18:1-27
Ключовий вірш 18:11
1. Як вчинив Юда та чому? (1-3) Чи бачите Ви застереження для себе в тому, що сталося з Юдою? Якщо так, то які?
2. Як діяв Ісус? (4-9) По чому видно, що Він був готовий до страждань? Як Ісус піклувався про учнів? Чому ми навчаємося у Нього? (Див. Дії 20:28, 1 Пет.5:2)
3. Порівняйте дії Ісуса та Петра? (10-11) Яку чашу мав пити Ісус та чому? Яка Ваша чаша? Чому нам не варто уникати пити свою чашу?
4. Що сталося з Петром після арешту Ісуса? (12-27) Тут знову порівняйте вчинки та слова Ісуса та Петра (скажімо “Це Я!” Ісуса з “Ні” Петра). Чому Петро не зміг дотриматися своїх обіцянок? (Мт.26:33-35) Як перемагати в духовних битвах?

ЩОБ БУЛИ ВСІ ОДНО

Від Івана 17:1-26

Ключовий вірш 17:21 : “щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав”

17 розділ є найдовшою записаною молитвою Ісуса. Ця молитва вражає. Вона відкриває сердечне бажання Ісуса як щодо учнів, так і щодо нас з вами. Кожен вірш тут може стати темою для цілої проповіді.

Ця молитва дає нам зазирнути в таємне – в стосунки між Отцем і Сином. І хоча слова які ми читаємо зрозумілі нам, та глибина яка за ними криється залишає для нас ще багато знаків питання.

В той же час, хоча це молитва Сина до Отця, але як ми сказали, вона є записаною, отже Ісус молиться так щоб учні і всі віруючі почули її: це говорю́ Я на світі, щоб мали ВОНИ в собі радість Мою доскона́лу.

Давайте подивимось на три основних частини молитви Ісуса: Його молитва за Себе, молитву за Своїх учнів і молитва за всіх віруючих. Я молюсь щоб вивчення Ісусової молитви дало нам досконалу радість і щире бажання прославити Його.

Перше: Ісус молиться за Себе (1-5)

Вірш 1 говорить: По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе.

Чотири попередні розділи Ісус говорив до учнів. Він навчав їх про Божий задум. Але зараз Він в молитві звернувся до Того, Хто Єдиний міг цей задум виконати. Він покладався не на учнів, що вони зможуть зробити щось самі по собі, а на Отця.

З яких же слів Ісус починає молитву? Він молиться за Себе. Але як Він молиться? Він каже: Прийшла, Отче, година… Ця тема – година Ісуса – йде через усе це Євангеліє. Спочатку Ісус говорив: “не прийшла ще година Моя”, потім – “настає година”, а зараз ця година прийшла. Це година Його слави, але водночас це година страждань, мук і смерті. На Нього покладуть терновий вінець і плюватимуть на Нього. В муках Він помре на хресті, засуджений за наші провини.

Не дивлячись на це Ісус чекав цієї години з нетерпінням. Адже так Він повертається в дім Отця. Це година не лише страждань, але й слави.

Яким чином ця година являє славу Отця? Подивіться 2 вірш: бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Маючи Владу над тілом усяким, що зробив Син Божий? Він став панувати і вимагати від усіх послуху? Ні, Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на, 8 Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної. (Фил.2:7,8). Через Своє впокорення і смерть на хресті Ісус дав вічне життя всім тим, кого Отець дав Йому. Це ті, хто довіряє і слухає Ісуса. І тим самим Син виявив Який Отець є насправді.

Святість і справедливість Бога вимагає відплату за наш гріх – смерть. І Отець Сам заплатив цю плату – віддавши на смерть Свого Сина за нас. Ось як Отець полюбив нас. В смерті і воскресіння Свого Сина Отець дає нам життя вічне і являє Свою любов. Для нас ця любов незбагненна. Як можливо любити такого грішника як я? Але Бог такий і така велика Його любов.

Коли ми чуємо про те що зробив Отець ради нас, чи не хочеться вам від серця прославити Його? Слава Отцю і слава Сину!

Що ж це за вічне життя, про яке говорить Ісус? Чи це вічне продовження земного життя з усіма його печалями та жалем? Чи можливо це безтурботне вічне існування в райських умовах? Коли ми думаємо про вічне життя, то перше що приходить на думку це тривалість, бо ж воно вічне. В 3 вірші Ісус Сам визначає, що є вічне життя: 3 Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.

Тут Ісус говорить не про тривалість, а про якість. Вічне життя – це знати Єдиного Правдивого Бога особисто. Тобто мати з Ним стосунки. І також це знати Ісуса Христа, Якого Отець послав. Тобто Вірити в те Хто Ісус і навіщо він прийшов. Як бачимо – це пов’язані речі. Вірити в Ісуса як в Ягня Боже, Який бере на Себе гріх світу, як в Спасителя Світу, як в Хліб Життя, як в Світло для Світу, як двері вівцям і як Доброго Пастиря, як в Того, Хто є Воскресіння і Життя, Дорога і Правда, Правдива Виноградина, як Отця вічності, Князя Миру і Дивного Порадника, як в Того, Хто хрестить Духом Святим.

Чи знаєте ви єдиного правдивого Бога і Ісуса Христа, Якого Він послав? Чи довірились ви Йому? Чи довіряєте Йому й зараз?

Ісус продовжував вірші 4,5: Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав.

Тут Ісус говорить, про Свою місію на землі як про довершену справу. Що це за справа? В 6 вірші Він каже: Я Ім’я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. Тут Ім’я Бога – це суть Бога. Який Він є. Він відкрив Єдиного і Істинного Бога через Свої слова і діла. Він зцілював, воскрешав, приймав відкинутих, викривав гріхи і проповідував Боже слово і казав, що діла які Я роблю це ті, що дав мені виконати Отець і слова, що Я кажу – це слова Отця. А в кінці Він здійснив наше Викуплення – помер за нас щоб забрати наші гріхи. Таким чином Ісус явив світові, що Бог живий і Всемогутній і Він Святий і Він є любов і Він є Отець для кожного, хто вірує.

Діло Ісуса виконано. Він зробив все що Отець дав Йому виконати і не залишив нічого недоробленого. Брати сестри, чи можемо ми сумніватись в Ісусі і думати що Він ще щось не виконав? Він довершив наше спасіння і дав нам вічне життя. На хресті Він проголосив – звершилось. Амінь!

І тепер Він просив прославити Його тією славою, яку Він мав ще до створення світу. Він хоче щоб ми бачили Його в славі. Одного дня ми побачимо Славного Ісуса. Пророк Ісая писав про це в 52:14, 15: 14 Як багато-хто Ним дивува́лись, — такий то був змі́нений о́браз Його, що й не був люди́ною, а ви́гляд Його, що й не був сином лю́дським! 15 Отак Він здиву́є числе́нних наро́дів, царі свої у́ста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не гово́рено їм, і зрозуміють, чого́ не чува́ли вони!

Друге: Ісус молиться за Своїх учнів (6-19)

В цій найбільшій частині Своєї молитви до Отця, Ісус зосереджується на Своїх учнях.

Є багато речей, про які Ісус говорив і молився за Своїх учнів. Замість того, щоб детально переглядати кожен вірш, давайте коротко розглянемо 3 речі, які Ісус відкриває про Своїх учнів: (1) вони прийняли Ісуса та Його слова, (2) вони належать Богу, (3) вони залишаться у світі

А також 4 теми молитви за учнів: (1) за єдність учнів, (2) щоб мали в собі доскона́лу радість, (3) за захист від злого, (4) за освячення правдою.

(1) Учні Ісуса прийняли Ісуса та його слова: вірші 6-8.

6 Я Ім’я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. 7 Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить, 8 бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене.

Тут Ісус каже Отцю, що Його учні послухалися Його слів, тобто Вони зберегли слова Отця. Вони пізнали, що все що робив і вчив Ісус Він робив це не від Себе Самого, це походило від Бога Отця. Через вчинки і слова Ісуса учні прийняли і зрозуміли, що Ісус дійсно прийшов від Отця і повірили в це. Ісус є помазаним Царем і Спасителем, посланим Богом.

(2) Учні Ісуса належать Богу: вірші (6,9,10,14,16).

6 Я Ім’я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово. 9 Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони! 10 Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них. 14 Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. 16 Не від світу вони, як і Я не від світу.

В молитві Ісус кілька разів каже, що учні належали Отцеві, а Отець дав їх Своєму Сину (6): Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені. Через те, що вони належать Богу, а не світу, то світ їх ненавидить. Раніше вони були зі світу і світ їх не ненавидів, але відтоді як вони отримали Слово Ісуса, вони стали не від світу: Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу (14). Ми знаємо, що учні були все ще слабкими, і їм ще потрібно було багато в чому рости. Проте Ісус говорить про нову природу в учнях від Нього:16 Не від світу вони, як і Я не від світу.

(3) Учні Ісуса залишаться у світі: вірші (11,15,18).

11 І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім’я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! 15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. 18 Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх.

Ісус залишав світ і повертався до Отця. Але його учні все ще залишилися у світі. Ісус не молився, щоб Отець забрав їх зі світу (15) Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав. Натомість Ісус посилає їх у світ. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. Як Отець послав Сина щоб принести спасіння, так тепер Син посилає Своїх учнів. Як Він так і учні. Господь Ісус хоче, щоб ми розділили Його серце. Щоб тепер через учнів і інші могли отримати вічне життя через пізнання Бога і посланого Ісуса Христа.

Давайте тепер подивимось 4 теми молитви за учнів.

(1)За єдність учнів: вірш 11.

11 І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім’я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!

Залишаючи учнів у світі Ісус просить Отця заховати учнів, тобто зберегти їх в єдності. Ісус знав як учні схильні до суперництва і суперечок. Це було весь час на протязі Його служіння їм. Але Його Особистість і присутність і слово завжди зупиняла всілякі суперечки. Тепер Він йшов і просив Отця зберегти їх в єдності такій яку мають між Собою Отець і Син: щоб як Ми, єдине були! Він вірив, що не зважаючи ні на які виклики Отець збереже учнів.

(2) Щоб мали в собі доскона́лу радість: вірш 13

13 Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу.

Бажання Ісуса, щоб Його учні не були сумними, але мали радість. Він говорить не про радість, яка приходить, коли стається щось добре в житті. Він каже: це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу. Тобто ця радість буде всередині учнів і вона не залежатиме від зовнішніх обставин, чи випадків, бо джерело цієї радості слова Ісуса. Ось тому ніхто не зможе цю радість в учнів відняти. Брати, сестри, чи викликають слова Ісуса в вас радість?

(3) За захист від злого (15).

15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого.

У цій молитві Ісус двічі молиться про захист своїх учнів. Поки Він був з ними, Ісус захищав їх і зберігав їх у безпеці. А зараз Ісус молить Отця про їхній захист від спокус лукавого. Диявол – це не міф, він наш супротивник. Диявол працює, щоб вкрасти, вбити і погубити. Він ходить, ричучи́, як лев, що шукає пожерти кого́ Диявол породжує розділення, чвари та ненависть. Тоді який наш захист? Це ім’я Господа. Ім’я Господнє могутнє. Ім’я Господнє – наш притулок. У Приповістях 18:10 сказано: Господнє Ім’я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний. Брати, сестри Господь Ісус і зараз молиться за наш захист

(4) За освячення правдою (17,19).

17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. 19 А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони.

Ісус молився за своїх учнів: Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда. Освятити – означає виділити для святої мети. В Старо Завітні часи священиків і храмові предмети освячували або іншими словами відділяли для служіння святому Богу. Ісус просив Отця, щоб Його учні були виділені для Бога. Яким чином? Правдою Його слова та дією Святого Духа (Рм 15:16; 1 Кр 6:11). Також правда слова Божого очищає, тобто звільняє нас від усякого обману диявола.

По-людськи кажучи, здавалося, що Ісусу не вдалося виховати вірних учнів. Всього за кілька годин усі учні від страху розбіжаться. Навіть Петро зрікся Ісуса тричі. Але Ісус був вдячний Богові Отцю і сказав, що слава прийшла до Нього через них: і просла́вивсь Я в них (10). Він був цілковито впевнений, що Божа робота, яка розпочалася в них, буде доведена до кінця. Бо її здійснює Бог Отець Духом Святим. Він знав, що буде протидія з боку світу, з боку їхньої власної грішної природи та з боку диявола. Але він знав, що вони будуть захищені Ім’ям Господа і освячені словом істини. В Ісусі не було відчуття невдачі чи поразки.

Навіть зрада Юди Іскаріота насправді була виконанням Святого Писання. Бог не був заскочений зненацька. Робота зі спасіння світу буде здійснена через Ісуса Христа, а його учні будуть послами цієї доброї новини.

Третє, Ісус молиться, за майбутніх віруючих (20-26).

Зараз для нас цікава ця частина, тому що саме тут Ісус молиться за майбутніх віруючих, тобто за нас. Подивіться вірш 20: Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене. Ця молитва стосується всіх віруючих в Ісуса Христа, оскільки саме через проповідь перших учнів Ісуса звістка Ісуса Христа була передана аж до наших днів. Чи знаєте ви, що Ісус молився за вас? Більше того, Він продовжує заступатися за нас як наш Заступник і Первосвященик. У Євреїв 7:25 сказано: Тому може Він за́вжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він за́вжди живий, щоб за них заступи́тись.

Отже, про що Ісус молився за нас? Це сказано у вірші 21: щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав. Дивлячись в майбутнє, що Ісус найбільше просить Отця для віруючих? Чи щоб вони були успішні і процвітаючі і ніколи не хворіли. Чи може щоб світ їх полюбив? Може, щоб вони ніколи не страждали? Отже, як Ісус молився за нас? Щоб були всі одно. Єдині, як Отець і Син. Не одна і та сама людина. Не як однакові пісочні пасочки, які виходять з одного відерця. Нам не потрібно носити однакову форму. Ісус мав на увазі єдність, яка є єдиною за метою, духом і любов’ю. Ісус повторює цю молитву про єдність, про яку молився за учнів в 11 вірші і тут віршах 22,23: А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. 23 Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.

Це перегукується з новою заповіддю Ісуса: Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви! По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“ (Йо. 13, 34-35).

Чому Ісус так молився? Ісус двічі молиться за єдність і двічі пояснює причину. Вірш 21: щоб увірував світ, що Мене Ти послав, а у вірші 23: щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.

Коли Ісус, щось повторює – це для нас вірний знак, що це дуже важливо і ми маємо звернути на те особливу увагу. Ісус дуже хоче, щоб світ повірив і пізнав, що Отець послав Сина і що Отець полюбив віруючих так як полюбив Сина. А для того щоб світ увірував і пізнав це, він має побачити щось у віруючих. Що це?

Те, що вони єдині. Щоб вони глибоко любили один одного, як брати і сестри. Можливо, навіть більше, ніж братів і сестер. Як подружжя чи діти. Як найближчі члени родини. Нерозлучні друзі. Друзі, як у вас справи… в цій єдності та любові? Чи може Ісус сказати, що на його молитву ви отримали відповідь?

Це справді кидає нам виклик у наших цілях як християнина. Я повинен запитати себе: «Що я роблю практично, щоб бути єдиним зі іншими християнами, починаючи з моєї власної церкви?

Усі християни насправді єдині в вірі в Ісуса. Ми називаємо це Вселенською Церквою. Це тіло Христа складається не з однієї конкретної деномінації, а з усіх людей, які знають і люблять Ісуса Христа і довіряють Йому як своєму Господу і Спасителю.

Ісус молитися ще про дві речі за віруючих. Подивіться на вірш 24: Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу. Ісус запросив Свій народ до Себе, щоб бути з Ним у Його славі.

Ісус закінчив у віршах 25-26: Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє́ їм об’явив й об’явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“. Найбільшим благословенням для віруючих є любов Ісуса і сам Ісус, які живуть у нас.

Ми почули Ісусову молитву. Ісус молився, щоб прославити Отця. Ісус молився за Своїх учнів, щоб вони були захищені від лукавого і освячені правдою. І Ісус молився, щоб ми були єдині в Отці й Сині та одне з одним. Нехай молитва Господня за нас сповниться і виявиться в нас. Амінь.

(п Дмитро)

Освяти Ти їх правдою
Від Івана 17:1-26

Ключовий вірш 17:17 : “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда”

1. Що вірші 1-5 говорять нам про ціль і надію Ісусового життя? Чому Бог дав Йому владу (2)? Яке Ісус дав визначення вічного життя і, що це означає (3)? Яке Боже діло зробив і завершив Ісус (Ів. 1:29; 17:6,8; 19:30). Про яку славу говорив Ісус (5)?

2. Що Ісус виявив Своїм учням (6)? Що пізнали і у що вони повірилиі (7-8)? Що Ісус зробив для них і чому (9-10)?

3. Як Ісус молився за своїх учнів у світлі Свого відходу (11-12)? Що ми можемо дізнатися тут про нашого справжнього ворога і битву? Що Ісус хотів, щоб вони мали (13)? Чому світ зненавидів їх (14)?

4. Про що Ісус не молився за них, а радше повторював (15-16)? Про що ще молився за них Ісус і що це означає (17)? З якою метою Ісус їх послав (18)? Як Ісус присвятив Себе (19)?

5. Про що Ісус молився за майбутніх віруючих (20-21а)? У що світ повірить і дізнається через це (21б-23)? Чого хотів Ісус для своїх учнів (24)? Як Ісус звертався до Бога (1,5,11,21,24,25)? Що пізнають віруючі і яким чином (25)?

БУДЬТЕ ВІДВАЖНІ: Я ПЕРЕМІГ СВІТ

Від Івана 16:16-33

Ключовий вірш 33 : “Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”

Сьогодні ми закінчуємо вивчати розмову Ісуса у світлиці. Це була Його прощальна розмова з учнями. Речі, про які Він говорив були критично важливі для них, для церкви і для нас з вами. Сама ця розмова тривала заледве кілька годин, але щоб розібрати цей текст нам знадобилося більше місяця. Попереду Христа очікують страждання, смерть і воскресіння. Його учнів попереду очікують великі труднощі і скорбота. Але в цьому уривку Він дає нам обіцянку повної радості, якої ніхто не може забрати, плоду, який зберігається у життя вічне і миру навіть перед лицем випробувань.

Нехай Господь помилує нас і працює в нас Духом Святим, щоб ми розуміли, що говорить нам слово Боже, вірили йому, корилися і були змінені ним.

Подивіться вірші 16-17: «Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]. А деякі учні говорили між собою: Що означає те, що нам говорить: Незабаром не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? Або: Я іду до Отця?»

Вже вкотре за цей вечір Ісус говорить учням про Свій відхід. Він ще недовго з учнями. Він йде туди, куди вони не можуть за ним піти. Скоро вони вже не побачать Його, а потім знову побачать. Що Він має на увазі? — Ісус говорить про Свої смерть і воскресіння. Він повертається до Отця, але Його шлях проходить через хрест. Ми бачимо, що учні не розуміють, що Ісус намагається їм сказати. Вони хочуть запитати, але Ісус випереджає їх з поясненням.

Воно й не дивно, що учні не розуміли всього: адже Ісус говорить не прямо. Він говорить притчами. Він не каже: скоро Я помру, а потім воскресну. Він каже: «Я піду від вас», або «незабаром не побачите Мене». Чому ж Ісус не говорить учням про Свої смерть та воскресіння прямо?

По-перше, Він все ж таки говорить про це. Євангеліст Іван цього не згадує, однак про це розповідають усі інші євангелісти. Проблема в тому, що учні не знали, як до таких слів Христа ставитися. Ісус говорить про Свої майбутні страждання, а Петро відповідає: «Змилуйся над Собою, Господи! Хай з Тобою цього не станеться!» (Мат.16:22). Прийдешні події явно не вкладалися в картину світу, яку мали учні.

По-друге, Ісус говорив їм притчами, образно тому що вони поки не були готові вмістити Його слів. Іван не один раз наголошує на цьому. Ісус щось говорить учням, вони цього не розуміють, а зрозуміли вони це, коли зустріли Його воскреслого. Так було, наприклад, коли Він говорив про те, що відбудує зруйнований храм за три дні і т.д. Правда в тому, що для того, щоб сприйняти деякі істини, ми маємо спершу прожити певний життєвий досвід, маємо бути готові до цього.

Але є ще й третій момент. Справа в тому, що смерть і воскресіння Христа – це ключова подія усієї історії викуплення. Смерть і воскресіння Христа відрізняються від смерті і воскресіння, наприклад Лазаря, чи будь кого іншого. Це не просто якийсь досвід, який Він особисто проживає. Його смерть і воскресіння спричиняють дивовижні наслідки, приносять незліченні блага і благословення нам, тим хто вірить Йому. Він не просто помер і воскрес. Він помер і воскрес згідно з Писанням. Усі ті притчі, усі ті образи, які Він наводив говорячи про розлуку з учнями, вони якраз і розкривають значення Його смерті і воскресіння. Він не просто вмер і воскрес. Він сходить на хрест, щоб прийняти нас в спільність Отця, Сина і Духа Святого, тому каже: Я йду приготувати вам оселі. Він підноситься в Небеса, щоб Дух Святий зійшов на церкву, як інший Заступник. Він йде до Отця, щоб ми могли творити діла, які Він творив і навіть більші. Учні Христа мають пройти через смуток розлуки, для того щоб осягнути радість, якої вже ніхто від них не забере.

Подивіться вірші 20-22: «Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться. Жінка, коли родить, терпить муки, бо прийшов її час. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ. Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас».

Момент смерті Христа стає причиною радості для світу, каже Ісус. Світ, який відкинув Сина Божого, зненавидів Його, світ, який лежить у злі… він радіє. Нарешті він здихався цього Світла, що просвітлює кожну людину. Нарешті він позбувся цієї правди, що виявляє і судить усе. Це момент торжества смерті, торжества темряви, зла і диявола. Але їхнє торжество дуже короткочасне, бо на третій день Господь постав із мертвих. Амінь!

Смерть Христа стала причиною плачу та ридань для Його учнів. Але ваш смуток, — каже Ісус, — на радість зміниться. Він порівнює цей досвід скорботи, через який вони мають пройти з муками породіллі. Народження дитини супроводжується біллю, але радість від того, що людина народилася на світ така велика, що коли мама бере своє дитя на руки, усі ці пережиті випробування відступають назад.

Що ж це за радість, яку Ісус обіцяє Своїм учням? Чи доступна вона нам? Вона не просто доступна, вона неодмінна і неминуча. Це та радість, яка приходить в наші життя разом з Ісусом Христом. Коли Він відвідує нас, коли звертає на нас Своє обличчя, коли являє в наших життях Свою силу і любов.

Цієї радості ніхто не може в нас забрати. Чому? Тому що вона вкорінена в Богові і Його викупних діяннях. Оскільки ніхто не може завадити Богу виконати Його задум, ніхто і ніщо, жодне творіння не може відлучити нас від Божої любові в Христі (Рим.8:38-39), то ніхто не може відняти і нашої радості.

Ця радість спонукає нас до більшого пізнання Бога в Ісусі Христі, до спільності з Ним, до молитви. Вірші 23-24: «І того дня Мене не проситимете нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, – дасть вам. Дотепер в Моє Ім’я ви не просили нічого. Просіть – і отримаєте, щоб ваша радість була повна». Ця радість досягає повноти, коли ми пізнаємо Божу любов до нас в Ісусі Христі, коли просимо в Його ім’я і отримуємо. Коли бачимо, як Бог працює в нас і через нас в цьому світі і приносить гарний плід.

Потрібно визнати, що коли ми дивимося на себе чи на інших християн, то можемо не помічати прямо там багато радості, яка б’є ключем і виривається назовні. Іноді ми сумні, а іноді й плачемо. І це цілком нормально. Ісус не каже, що віруючі мають завжди сміятися. Ні.

Коли ми відкриваємо книгу Дій, то бачимо, що життя і зібрання перших християн дійсно було відмічене радістю. Вони раділи, коли збиралися разом, щоб перебувати в науці апостольській, адже так вони дізнавалися про життя і служіння Ісуса. Вони раділи, коли збиралися за одним столом і ламали хліб в ім’я Ісуса Христа, як ми сьогодні будемо приймати причастя, адже саме так Ісус пообіцяв перебувати серед них. Однак це не значить, що вони жили без турбот і печалей. Навпаки, вони зазнавали багато переслідувань і різних скорбот. Та всі ці печалі не могли забрати в них радості нового життя в Ісусі Христі. Це радість, яка присутня в наших життях наперекір обставинам, радість доступ до якої ми маємо, коли звертаємося до Христа.

Послання до Филипʼян ап. Павла – це послання радості. Він розповідає про те, як радіє в Господі коли чує про їхню віру і він закликає віруючих радіти не дивлячись на страждання. Та коли ми читаємо це послання, нам варто пам’ятати, що він пише його з в’язниці. В нього було багато скорбот: дехто покинув його полюбивши цей світ, люди яких він любив хворіли і були в небезпеці і т.д. Усі ці речі сповнювали його смутком, він печалився через це і чесно це визнавав. Однак, поруч з усіма цими прикростями і печалями в його серці завжди була присутня радість. Радість від Господа, радість народжена в близькому спілкуванні з Богом через Ісуса Христа, радість про Його обіцянки і Його роботу в житті Павла і через нього. Визнавши біль він обрав вірити Ісусу. Це зовсім не схоже на порожню пораду перетворити свій похмурий вид на посмішку. Християнська радість – це глибоке і виважене рішення стати на сторону віри й надії, на сторону сили життя в Ісусі Христі. Амінь!

У віршах 25-28 Ісус говорить про новий рівень пізнання і новий рівень стосунків, які відкриються учням разом через Його смерть і воскресіння. «Це Я в притчах сказав вам; надходить година, коли більше в притчах не говоритиму вам, але відкрито сповіщу вам про Отця» (25). Слова Христа, коли Він говорив про Бога, про Себе і Небесне Царство часто були незрозумілі і загадкові. Учні не розуміли, коли Він говорив про відновлення храму, Никодим не розумів, коли Він говорив про народження згори, юдеї не розуміли, коли Він говорив про хліб із небес. Але воскреслий Христос зриває покрови з усіх таємниць, робить Бога видимим і явним як Він є і водночас робить нас здатними розуміти і пізнавати Бога.

Через Свої смерть і воскресіння Ісус відкриває нам нову і живу дорогу до Бога. Він заохочує нас до глибших стосунків з Богом, до глибшого пізнання Його любові, до молитви: «бо Сам Отець любить вас, – адже ви Мене полюбили й повірили, що Я вийшов від Бога» (27).

Ви пам’ятаєте, що сьогоднішній уривок почався з того, що учні не зрозуміли слів Ісуса про те, що вони Його скоро не побачать. Вони хотіли попросити про роз’яснення, але не встигли. Ісус випередив їхнє питання і це знову вразило учнів. До самого кінця Ісус не переставав дивувати їх Своєю мудрістю і знанням. У віршах 29-30 вони виражають своє захоплення цим фактом і сповідують свою віру. Втім, Ісус приймає це сповідання досить скептично.

«Тепер вірите? — запитує Він, — Ось надходить година, і [вже] настала, що розбіжитеся кожний до свого, а Мене Самого залишите. Та Я не Сам, бо зі Мною Отець». Ісус стоїть перед головним випробуванням Свого життя. Три роки Він поклав на служіння учням але в цей критичний момент Він усвідомлює, що Йому немає на кого покластися, крім одного Отця. Але цього виявляється достатньо. Коли з нами Бог цього достатньо. Коли маємо розуміння Його волі, впевненість в Його любові і підтримці, коли віримо, що Він не полишає нас навіть ні в житті ні навіть в смерті, тоді можемо до кінця йти належний нам шлях для слави Бога, що полюбив і спас нас.

Подивіться вірш 33: «Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!»

Розмова у світлиці завершується дивовижною заявою. Я переміг світ! — каже Ісус. Що Він має на увазі? Що це за перемога і чи стосується вона якимось чином нас?

Це дуже дивна перемога. Вона парадоксальна тим, що Христо перемагає світ дозволивши світу вбити Себе. Смерть Христа стає тріумфом сил зла, ми говорили про це сьогодні. Але дуже швидко виявляється, що ця смерть несе суд цьому світу, силам зла, що панують в ньому і водночас вона несе виправдання і звільнення Божому творінню. В Кол.2:15 Павло каже: «роззброївши вла́ди й начальства, (Христос) сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!» (в Собі, в НП).

Коли нам завдають кривди, ми самі стаємо злими. Тебе вдарили – ти хочеш вдарити у відповідь. Ісус перемагає зло цього світу, дозволивши злу вивільнитися на Себе, але при цьому Сам Він не стає злом. Він перемагає зло, поглинаючи Його. Він сходить в смерть і перемагає і її. Поглинає смерть життям, що має в Собі (1Кор.15:54).

У світі зазнаєте страждання, — попереджає Ісус Своїх учнів. Як Він зазнав спокус і страждання але залишився вірним Божому задуму, так само і учні в цім світі зустрінуться зі спокусами і стражданнями. Як нам протистояти цим спокусам? Як нам залишитися вірними Божій волі? – вірою в Христа, який переміг світ. Ісус зміцняє нас Своєю перемогою. Не бійтеся, каже Він нам, бо Я переміг, і разом зі Мною перемагаєте і ви. Його перемога, Його смерть і воскресіння стає підставою для нашої сміливості. Тому Павло пише в 1Кор.15:57 «Та подяка Богові, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа».

Смерть і воскресіння Христа стали центральною подією Божої викупної історії. Смерть і воскресіння Христа – це Його і наша перемога на світом. Смерть і воскресіння Христа – це наша дорога до дому Отця. Смерть і воскресіння Христа – це підстава вічної радості, якої ніхто не забере від нас. Нехай Господь помилує нас жити вірою в Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Нехай Його радість в нас буде досконала.

(п. Йонатан)