Записи

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 22:1-6)

ГОСПОДЬ – ТО МІЙ ПАСТИР

Псалом 22:1-6
Ключовий вірш 22:1

1. Прочитайте 1-ий вірш. Хто такий пастир? Чому Бог названий пастирем? Розкажіть про вівцю. Розкажіть про стосунки пастир – вівця. Який наслідок таких стосунків? Чому такі стосунки – це благословення?
2. Прочитайте 2-ий вірш. Що пастир робить для овець? Що означає “оселить”? “запровадить”? Які базові потреби овець, і як пастир задовольняє їх? Як наш небесний Пастир піклується про наші потреби?
3. Прочитайте 3-ій вірш. Що означає “відживляє душу”? Що таке “стежки справедливості”? Чому пастирю потрібно “провадити” овець по них? Що означає “ради Ймення Свого”? Чому не “ради овець”, як можна було очікувати?
4. Прочитайте 4-ий вірш. Що таке “долина смертної темряви”? Чому пастир веде овець через такі долини? Що таке “зло”? Чому автор не буде його боятися? Що таке “жезло” і “посох”? (це однакові чи різні речі?) Як вони втішать автора?
5. Прочитайте вірші 5-6. Хто Бог у віршах 1-4? Хто у віршах 5-6? Що тут Бог робить для автора? Чому стіл приготований “при моїх ворогах”? Що ще Бог зробить для автора, і що це означає?
6. Прочитайте 6-ий вірш. Що таке “добро” та “милосердя”? Яке значення слова “тільки”? Що означає “пробуватиму в домі Господньому довгі часи”?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Через страждання до перемоги” (Псалом 21)

ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ

Псалом 21

Ключові вірші 24,25 : “Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Нього!”

Сьогодні ми вивчаємо Псалом 21. Це один з найвідоміших Псалмів у Біблії. В книгах НЗ він цитується частіше ніж будь який інший. Автори Євангелій вдаються до нього як правило, в контексті Христових терпіннь. Сам Ісус на хресті вигукує перші слова цього Псалма: «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Тому, ми відкриваємо цей Псалом і думаємо: «ну, тут все ясно, він про те, як Ісус помер на Голгофі за наші гріхи». І це – свята правда. Принаймні частково, так воно і є. Однак ми вчинимо несправедливо по відношенню до цього тексту, якщо сконцентруємося лише на стражданнях і смерті Ісуса і пропустимо все інше, що Господь приготував нам в цьому слові.

Взагалі, на мою думку, є певна проблема в тому, що ми, сучасні віруючі, спочатку чуємо історію Ісуса з Назарету і лише потім знайомимося з текстами СЗ і Псалмів. Нам варто пам’ятати, що життя перших християн, авторів книг НЗ та й самого Христа, були сформовані і наповнені історіями з Мойсея, Пророків та Писань. Це були оповідання, які батьки читали і переказували дітям, коли вони збиралися за столом. Це були пісні, які вони співали, коли приходили поклонятися Богу в святому храмі і тексти яких вони знали напам’ять.

Ця зміна порядку призводить до певної підміни сенсів. Як правило, вивчаючи про Ісуса, який на хресті вигукує «Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» ми роздумуємо про те, що заради нашого спасіння Божий Син був відкинений Своїм народом, зраджений учнями і залишений навіть Богом. Потім ми відкриваємо Псалом і підходимо до цього тексту з уже сформованою думкою. Але для Матвія та його сучасників процес вибудовувався в зворотному напрямку. Як ми за однією фразою згадуємо цілу історію створіння світу чи історію Бога, який полюбив світ. Так само і вони чуючи слова «Боже Мій» з уст Христа згадували пісню Божого Помазаника. Пісню, в якій вірний Бог Завіту чує молитву царя і приходить, щоб явити Своє спасіння, перемогу і славу Свого Царства усім народам. В цьому розпачливому крику з хреста нам дається надія перемоги і вічної слави. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам вуха, зробить наші серця м’якими, щоб нам чути і вірити Божому слову, щоб нам бачити Його перемогу і славу у стражданнях і воскресінні Христа.

Вірш 1, заголовок або надписання цього Псалма повідомляють нам, що він виконувався хором під час богослужіння в храмі. Автор поклав слова цієї пісні на мелодію: «Ланя зорі досвітньої», яку, звичайно, усі добре знають ☺. Крім того укладачі книги Псалмів приписують авторство цього Псалма царю Давиду. Тобто і розглядати його потрібно в світлі його історії.

І тут, власне, ми зустрічаємося з першою трудністю. Давидова історія записана в 1ій та 2ій книгах Самуїла. В його житті ми знаходимо немало епізодів, в яких Давид міг би відчувати себе покинутим та у відчаї. Довгий час цар Саул ганявся за ним, щоб вбити. Пізніше Давиду довелося рятуватися втечею від власного сина Авесалома. Його життя було сповнене небезпек і бід. Однак, як висловився один з коментаторів, Аллен Росс: «нам не відомий жоден випадок з життя Давида, який хоча б близько відповідав описаним тут подіям; якщо це виходило з власних переживань Давида, то мову Псалма варто визнати поетичною і місцями дещо перебільшеною».

Але, швидше за все, Давид писав цей Псалом post factum. Коли все вже закінчилося. Він пригадує свої переживання і молитви і, керований Духом Святим, вдається до сильних і яскравих образів, щоб описати свій стан, своїх ворогів і Боже спасіння. Тому, як це часто буває з текстами СЗ, слова цього Псалма виконалися як мінімум двічі. Вперше – образно, в житті Давида, і вдруге, в значно більшій мірі і майже буквально – в смерті і в воскресінні Христа.

Подивіться вірші 2-3: «Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого! Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!»

Ми не знаємо, що саме сталося в житті Давида, але бачимо, що це був час, коли він переживав жахливі страждання. Його життя було в небезпеці. В нього не залишилося сил опиратися обставинам.

В минулому Псалмі ми читали: «Господи, силою Твоєю весели́ться цар, і спасі́нням Твоїм — як він сильно радіє! Ти йому дав бажа́ння серця його, і проха́ння уст його не відмо́вив» (Пс.20:2-3)

Коли Бог був з царем і благословляв його, Давид мав успіх у всьому. Кожен його задум був успішний. Давид бачив, як Бог допомагає йому, спасає його від ворогів і так сильно радів. Але зараз – все навпаки. Давида обступили його вороги і, здається, надії на спасіння нема. Здається, Бог відступив в бік, покинув його і більше не захищає Свого Помазанця. Але навіть посеред страшних страждань Давид не відмовляється від свого уповання. Серед цілковитої темряви він кричить: «Елі, Елі, лама савахтані?», «Боже мій, Боже мій, — нащо мене ти покинув?»

Насправді, це риторичне питання. Давиду не потрібна відповідь, чому Бог покинув його. Йому потрібно, щоб Бог повернувся, щоб втрутився і врятував царя. Тому він кличе, він кричить. Слово «зойк» дослівно перекладається з єврейської, як «левиний рик». Вдень і вночі він кличе до свого Бога, але спасіння не приходить. Давид не може зрозуміти, чому Бог допустив, щоб з ним трапилася така біда.

Подивіться вірші 4-6: «Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих! На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх. До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились»

Чому Давид не відступає від своєї надії, від своєї молитви? На те є декілька причин.

Перша – тому що він дізнався, що Бог святий. Бог не такий, як грішні люди. Люди обіцяють щось зробити, а потім не роблять. Люди обманюють. Люди обмежені в своїх можливостях і часто просто не мають достатньо сил і засобів, щоб виконати бажане чи захистити тих, кого люблять. Але не Бог. Святий Бог не обманює. Святий Бог не може відмовитись від Своїх обіцянок. Святий Бог має усю владу на небі і на землі. Ніхто не може завадити Йому виконати Свій задум.

Але саме прекрасне це те, що цей Бог не десь далеко. Він зовсім близько. Він Сам обрав Собі помешкання на хвалах Ізраїлевих. Він Сам вирішив жити серед Свого народу, вислуховувати їхні молитви, пробачати їхні гріхи, рятувати їх і благословляти. Тому, каже Давид, коли наші батьки надіялися на Тебе, Господи, Ти завжди визволяв їх. Вони надіялися на Тебе і не були посоромлені.

Яке дивовижне сподівання Давида! Вони надіялися і вони не були посоромлені! Любі брати і сестри, чи знаєте ви Бога, як Святого і вірного Бога, який не зречеться Своїх обіцянок? Чи знаєте ви Бога, як Бога який живе посеред Свого народу, чує наші молитви і визволяє нас? Коли ми знаємо такого Бога, тоді ми знаємо куди нам йти, до Кого кликати в день недолі, лиха і смутку. Чи не так?

Давидові батьки надіялись на Господа і не були посоромлені. Давид також надіявся на Господа. Але поки що спасіння нема. Поки що він – посміховище людське і погорда в народі, черв’як, а не людина. Вірші 8-9 кажуть: «Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють! „Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“».

Люди бачать Давида в біді. Бачать, як він страждає. Але замість того, щоб допомогти чи втішити, вони звинувачують його. Вони той факт, що він надіявся на Господа ставлять йому в провину: «він вважав, що Господь любить його, завжди стверджував, що надіявся тільки на Бога… подивимося, як Господь спасе його».

Не лише Давиду здається, що Бог покинув його. Ці люди також бачать, що цар зазнав невдачі і роблять висновок, що він більше не угодний Богу. Він більше не рятуватиме Давида. Але Давид все одно приходить до Господа. У віршах 10-11 він говорить про Бога, який дав йому життя і від самого народження турбувався про нього. До кого ж іще Давид має йти? В кого ж іще він шукатиме допомоги?

Подивіться вірші 13-14: «Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене, на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!»

Далі Давид описує свій стан з допомогою образів сильних і страшних тварин, які оточили його зі всіх боків. Вони – як велетенські несамовиті бугаї з гострими рогами. Вони – як страшний лев, що шматує свою здобич і ричить, не випустить її зі своїх пазурів. Вони – як зграя бродячих псів. На Сході пси не вважалися другом людини. Вони збиралися у великі зграї, жили на смітниках, харчувалися падлом і нападали на слабких і одиноких. Вони відчувають, що смерть Давида близька, тому підходять все ближче і ближче, хапають його за руки й за ноги.

Перед лицем таких ворогів Давид безсилий. Він каже: «Я розлитий, немов та вода». Є люди про яких кажуть: «в нього всередині є міцний стрижень». Люди, які не згибаються під тиском обставин. Але в Давида нема ніякого стрижня. Його серце розтануло, як віск. Його сила висохла. Він став схожий на ходячий скелет, а його вороги насміхаються з нього. Він ще живий, а вони вже ділять його майно.

Автори НЗ бачили в цареві Давиді праобраз Христа. Те, що сталося з Давидом, мало статися і з Ісусом. Але якщо Давид вдається до образів, то Христос пережив усі ці муки буквально. Якщо Давиду лише загрожувала смерть, то Христос дійсно помер на хресті. Його руки і ноги пробили насправді. Він мучився спрагою, а солдати стоячи під хрестом кидали жеребка, щоб вирішити, кому дістанеться Його одіж.

Давид жаліється на те, що став погордою в народі і посміховищем людським. Але Христа після суду у Пилата воїни відвели у внутрішній двір, вдягли в багряницю, на голову поклали корону з колючої тернини, били Його, плювали, і насміхаючись кланялися Йому зі словами: «радій, царю юдейський».

Давиду казали: «Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́» (9), а Христу пропонували зійти з хреста і довести, що Він – Син Божий.

Втім, цей Псалом стосується Христа не лише в своїй першій частині. Його друга частина – також про Нього. Як Господь спас Давида з його обставин, так вірний і Всемогутній Бог воскресив із мертвих Христа і підніс Його над усіма ворогами.

Подивіться вірші 23-25: «Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру! Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!»

Найтемнішої години, коли сили Давида вичерпалися, а вороги святкували перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння, підняв Свого Помазанця. Давид не був посоромлений. Найтемнішої години, коли тіло Ісуса поклали до гробу а сили аду святкували свою перемогу, Бог прийшов і явив Своє спасіння. Воскресив Христа із мертвих і зруйнував силу диявола. Він не погордував і не зневажив страждання убогого. Ці страждання цінні в Божих очах: вони несуть зцілення і відновлення світові в якому ми живемо.

В світі, в якому ми живемо повно біди, зла і неправди. Хочемо ми того чи не хочемо, ми зустрічаємося з ними на кожному кроці. Ніхто не застрахований від хвороби, від втрат, від війни. Ми можемо думати: чому Господь допускає це? Чому Він з цим нічого не робить? Чому мовчить і віддаляється? Але це не так. Він діє. Ми хотіли б, щоб Бог просто вбив всіх поганих людей і на тому все. Насправді, одного разу Він вже зробив так в часи Ноя. Але чи вирішило це проблему? – Ні. Виявилося, що Ной – сам є частиною проблеми. Тому Бог діє по іншому. На зло цього світу Він відповів пославши в світ Свого Сина.

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає в цей світ не танки і ракети. Це диявол поширює своє царство вбивствами і терором. Бог посилає Свого сина. Син Божий прийшов в світ сповнений зла, як скромний слуга, виконав Божу волю і в довірі Отцю зійшов на високий хрест.

Автор послання до Євреїв каже: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,» (Євр.5:7-9).

Пророк Ісая вигукує: «хто нашій спасенній тій звістці повірив?» (Іс.53:1). Хто б міг уявити, що Він, Господь Ісус, який з повною довірою Отцю зійшов на хрест і прийняв муки з рук грішників і є та Божа рука? Хто б міг повірити, що Він і є той Божий раб, який прийшов щоб повернути цей світ Богові? Але це Він і немає іншого. Амінь!

Встановлюючи Своє Царство, Бог посилає служителів Христа: чистих серцем, вбогих духом, тих, хто спраглий за справедливістю. Тих, хто може плакати з тими, хто плаче і сміятися з тими, хто сміється. Тих, хто не толерує злу і неправді. Тих, хто довіряючи Богу і в житті і в смерті, в час успіху і в час страждань йде туди, де є проблема, щоб вирішити її.

Цей Псалом – про довіру Богу в житті і в смерті. Цей Псалом про Бога, який «не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав». Цей Бог достойний хвали. Тому Давид сам вирішує звіщати Боже ім’я та Боже спасіння своїм браттям і посеред великого збору (23). І він закликає весь світ приєднатися до цієї хвали. Через страждання і воскресіння Христа до Бога вернуться і прославлять Його усі кінці землі і усі племена народів (28). Перед Ним схиляться, визнають Його панування усі багаті і владні. На коліна перед ним попадають живі і мертві, ті хто до пороху сходить і не може себе оживити (30). Його правду будуть звіщати майбутні покоління (31-32). Бо все це Бог вчинив!

Звістка 21го Псалма – це звістка про Бога, який почув і не зневажив страждання убогого. Бога Який провадить наші життя від самого народження. І навіть в смерті ми належимо Йому. «Він дорогоцінною Кров’ю Христа повністю заплатив за наші гріхи і звільнив нас від влади диявола. Він береже нас так, що навіть волосина не впаде мені з голови без волі Небесного Отця. Так, що все, що відбувається в наших життях має служити нашому спасінню і славі Божій» (Гейдельберзька катехиза. Відповідь 1).

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 21)

ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ
Псалом 21
Ключові вірші 24-25

1. Вірш 1-3. Хто є автором цього Псалма? Про що ще говорить нам його заголовок? Якою є структура цього Псалма? Якими були обставини життя Давида? Як він почувався? На які стосунки вказує Давидове звернення: «Боже мій»? Поділіться своїми думками про контраст між цим псалмом та його найближчим оточенням (Пс.19, Пс.20, Пс.22).
2. Вірші 4-11. Як Бог являв Свою вірність в минулому? Чому ж тоді цар став погордою в народі? Який висновок люди роблять з царевих обставин? Яку опору знаходить Давид в цих обставинах?
3. Вірші 12-22. Які образи, метафори та порівняння використовує Давид, щоб описати свій стан та своїх ворогів? Про що він молиться? Чию руку Давид вбачає в цих обставинах (16)?
4. Вірші 23-32. Чому, на вашу думку, так несподівано змінюється тон і тема Псалма? До чого закликає нас Давид? Що значать слова: «звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям»? Якої надії сповнюється автор Псалма?
5. Поділіться своїми думками про значення цього Псалма для НЗ церкви? Як він виповнився в стражданнях і перемозі Христа? Для чого Господь в Своїх муках звертає наші думки до цього Псалма?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Силою Твоєю веселиться цар” (Псалом 20)

СИЛОЮ ТВОЄЮ ВЕСЕЛИ́ТЬСЯ ЦАР

Псалом 20

Ключовий вірш 2 : “Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє!”

Псалом 20 починається словами: Для дириґента хору. Псалом Давидів. Отже, цей псалом був написаний Давидом. Він виконувався ним і його народом після перемоги, яку дарував їм Господь. І хоча 20 псалом був про Давида, але також він був пророцтвом Давида про його Господа, в Якому слова цього псалма справдились повною мірою. 20 псалом продовжує тему 19 псалма і слідує за ним не випадково. 19 псалом – це молитва народа за свого царя перед битвою. Те про що в 19 псалмі проголошувалось з вірою, те в 20 псалмі говориться як про факт, що вже відбувся. Так у 19:5 говориться: 5 Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і виповнить цілий твій задум! А в Псалмі 20:3 ми бачимо відповідь: Ти йому дав бажання серця його, і прохання уст його не відмовив. Села.

Отже, Давид співав його зі своїми людьми після перемог, про які молилися в псалмі 19, відзначаючи національний день подяки. Вони молилися за конкретні благословення, і Бог дарував їх. Гімн починається і закінчується хвалою сили, яку Бог дарував цареві і армії. Коли ми отримуємо відповідь на молитви, ми повинні щиро дякувати Господу. Як казав Чарльз Сперджен: Якщо ми молимося про щось і отримуємо відповідь цього ж дня, то ми повинні ще до заходу сонця подякувати Господу за цю милість, інакше наступного разу ми не діждемося відповіді. Тому через 20 псалом в нас є гарна можливість вчитись в Давида як дякувати Богові за Його ласку в нашому житті.

Подивімось на 2,3 вірші: Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє! 3 Ти йому дав бажання серця його, і прохання уст його не відмовив. Села. Ми бачимо як емоції переповнюють Давида і його народ. Бог явив Свою силу і дарував їм спасіння у битві і вони ясно це усвідомлюють. Очевидно, що Давиду протистояв сильніший ворог і тому він не міг покладатись на свої сили.

Так в кінці 5 розділу 2 Самуїла розповідається, що коли філістимляни дізнались, що Давида проголосили царем над Ізраїлем, то вони усі зібрались проти Давида. Їх було дуже багато, тому Давиду довелось сховатись у твердині. Своїми силами вони не могли перемогти, це був час недолі. Та Давид молився з надією до Бога і Бог відкрив йому як треба діяти: Не виходь, оточи їх з-позаду, і прийди до них від бальзамового ліска. 24 І станеться, коли ти почуєш шелест кроку на верховіттях бальзамового ліска, тоді поспішися, бо то тоді вийшов Господь перед тобою, щоб побити филистимський табір. 25 І Давид зробив так, як наказав йому Господь, і він побив филистимлян від Ґеви аж туди, кудою йти до Ґезера. Це була велика перемога і велика радість для всіх.

Тема подяки дуже важлива в Писанні. Писання говорить: 18 Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. (1Сол.5:18) Давид знав це і тому так багато псалмів проголошують: Дякуйте Господу!

Якось до Господа прийшло 10 прокажених, а Він сказав їм піти з вірою до священика і показатись. Вони послухались Господа і дорозі очистились від прокази. Та лише один повернувся, щоб подякувати Господу за милість. А інші дев’ять були надто зайняті, щоб дякувати. На жаль, таке часто буває серед і нас християн, що ми за щось молимось, молимось, а коли отримуємо, то забуваємо дякувати, ніби те сталось саме собою. Тому брати і сестри я вас закликаю частіше оновлювати теми подяки!

Зараз ми бачимо як Господь дарує нашим військам звільняти Україну від рашистів. Це Божа відповідь на наші молитви! Амінь! Ми бачимо як звільняють українські міста, і чується шелест кроку на верховіттях бальзамового ліска. І хоча до повної перемоги ще далеко, але давайте дякувати Господу за ці перемоги і радіти. За те, що Господь являє Свою силу і спасіння для нашого стражденного народу. Віримо, що Господь приведе нас до повної перемоги і відновлення України в її кордонах.

Давайте прочитаємо вірші 4-7: 4 Бо Ти його випередив благословеннями добра, на голову йому поклав корону зо щирого золота. 5 Життя він у Тебе просив, і дав Ти йому довголіття на вічні віки! 6 Слава велика його при Твоїй допомозі, хвалу та величність кладеш Ти на нього, 7 бо Ти вчиниш його благословенням вічним, звеселиш його радістю, як буде він разом з Тобою!

Тут Давид говорить, що Господь випередив його благословеннями добра. Як саме Господь благословив його? Бог поблагословив Давида навіть більше, ніж той міг собі подумати.

Ким був Давид, коли Господь помазав його? Він був простим пастушком, найменшим в домі свого батька (восьмим). По-людськи в нього не було шансів на велике життя. Та Бог випередив його благословеннями добра. Про це описано в 2 Сам. 7. Там говориться, що коли Давид осів у своєму палаці з кедра, то в нього з’явилась дума: як я можу жити в такому розкішному домі, а Господній ковчег досі в наметі. Він сказав пророку Натану про своє бажання побудувати храм для Бога. Натан відповів: роби що на серці твоєму. Але вночі Бог промовив до Натана і сказав передати Давиду таке: 8 А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасовиська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем. 9 І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і вигубив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім’я, як ім’я великих на землі. 10 І встановив Я місце для народу Мого, для Ізраїля, і він пробуватиме на своєму місці, і не буде вже непокоєний, і кривдники не будуть більше гнобити його, як перед тим. 11 А від того дня, як Я настановив суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об’являє тобі, що Господь побудує тобі дім. 12 Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. 13 Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки. 14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів. 15 Та милість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою. 16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!

Це дивовижно, Бог послідовно показав Давиду, що все що сталось в його житті доброго – то не була послідовність випадковостей, це все цілеспрямовано робив Бог. Крок за кроком – Бог вів і благословляв Давида і весь Ізраїль. Але й це було не все, далі Бог сказав, що царство Давида не буде як Саула, Бог поставить його нащадка, який буде царювати навіки і Він побудує Дім Богу. Цим нащадком і є наш Господь Ісус Христос, Який Кров’ю Своєю і Воскресінням викупив нас за Свій народ і став нашим вічним Царем. Він побудував Дім Богу в нас. Ми є храмом Духа Святого.

Коли Давид почув те все, він не міг стояти, а просто сів і промовив: Хто я, Господи Боже, і що мій дім, що Ти привів мене аж сюди? Це все було дивовижно в його очах і він не міг збагнути, чому Бог зробив це все в його житті, чому Бог виявляє йому таку ласку. Тому тут в псалмі він славить Господа: 5 Життя він у Тебе просив, і дав Ти йому довголіття на вічні віки! 6 Слава велика його при Твоїй допомозі, хвалу та величність кладеш Ти на нього,7 бо Ти вчиниш його благословенням вічним, звеселиш його радістю, як буде він разом з Тобою!

Брати, сестри та коли ми подивимось на своє життя, то в нас не менше причин ніж в Давида сісти перед Богом і сказати: Хто я, Господи Боже, що Ти привів мене аж сюди? Ви тільки подумайте – ми були ворогами Божими, запеклими в наших гріхах. Все, що ми робили – ми робили супроти Бога. Ми збирали гнів на день гніву Божого. Наш кінець мав бути – сповна випити чашу Божого гніву. Та за замість того, щоб вилити на нас Свій праведний гнів, Бог спрямував його на Свого улюбленого Сина. Бог через Ісуса простив і прийняв нас Своїми дітьми і дав вічне життя, дав нам Царство Своє, зробив нас Своїми спадкоємцями. Коли ми роздумуємо про це, то як не дякувати Господу за Його ласку: хто я, Господи, що Ти так полюбив мене і благословив.

Чудова ласка, що знайшла

Мене у прірві зла,………

До ніг Ісуса привела,

Життя нове дала.

О благодать, спасенний я

З безодні тьми і бід.

Був мертвий — чудом став живий,

Прозрів і бачу світ.

Брати, сестри, подивімось на своє життя, як Бог спасав, благословляв і відповідав на наші молитви. І привів нас аж сюди. І Він дав більше ніж ми собі думали і просили. Згадайте! Згадайте і дякуйте! Господи, нагадай нам як Давиду і відкрий наші очі, щоб ми побачили всі ті благословіння, всю Твою ласку, яку Ти являв нам на протязі нашого життя. Нехай наша подяка ніколи не скінчиться. Амінь.

Давайте подивимось на 8 вірш: Цар має надію на Господа, у ласці Всевишнього не захитається він. Тут Давид сповідує, що Його надія – це ласка Господа. Тому він впевнений, що не захитається. Божа ласка або іншими словам Божа благодать – це те єдине, що нас тримає у Бозі.

В нашу церкву ходив один брат Максима Шаріпова. Він виріс дітдомі. Його життя було важким, з нього багато знущались старші діти. Якраз, коли йому мало виповнитись 18 він мав залишити дітдом і в цей час він потрапив до нас у церкву. Один брат, знайшов його блукаючим і спершу привів його в спільне життя братів, а потім почав вивчати з ним Біблію. Це було десь 16 років назад. Макс спочатку загорівся, почав вірно писати свідчення, навіть пробував ділитись Єванглелією перехожим.

Але з часом він охолов і став приходити до церкви під кінець Богослужіння, лише, щоб просити гроші чи їжу. Часто він ходив в церкві від одних до інших, де смачніше годували. Часом ставало нестерпним його постійне ниття: дай п’ять гривень, дай телефон подзвонити. З такою ціллю він ходив по різних церквах. Макс знову тинявся по вулиці не маючи де прихилити голову. Багато, хто намагався йому допомогти, але Макс не хотів нічого змінювати в своєму житті. Одного разу коли ми виносили різний мотлох з старої хати, щоб спалити, його знайшли сплячим в старій шафі. Потім Макс десь пропав на довго. Та не пропав для Господа. Один брат зайнявся ним, став служити йому, проявляти любов, він знову почав шукати Бога, прийняв хрещення. Зараз Максим хворий і повільно згасає, але він має надію на Бога. Недавно мій брат показав мені відео про Максима на ютубі. Коли я дивився відео про Макса, я дивувався Божій благодаті. Бог не залишив його. Божа ласка міцно вчепилась за нього і не відпускала і це дивовижно. Бог повернув його до Себе.

Ласка Божа – це те єдине, завдяки чому ми є те що ми є. Все що є в нас добре, наше бажання робити щось для Бога, жити для Бога – це по Божій благодаті – це не від нас.

Апостол Павло сповідував: 1Кор.15:10 Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. Те ким він став – це виключно по Божій благодаті. Та Божа робота яка була здійснена через нього – це було лише завдяки Божій благодаті. Не тому, що він був такий здібний. Ні, виключно тому, що через нього діяла Божа ласка. І ця благодать діє і в нас і через нас.

Давайте прочитаємо вірші 9-13

9 Знайде рука Твоя всіх ворогів Твоїх, знайде правиця Твоя Твоїх ненависників. 10 На час гніву Свого Ти їх учиниш огненною піччю, Господь гнівом Своїм їх понищить, і огонь пожере їх. 11 Ти вигубиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів людських. 12 Бо нещастя на Тебе вони простягли, замишляли злу думку, якої здійснити не зможуть, 13 бо Ти їх обернеш плечима до нас, на тятивах Своїх міцно стріли поставиш на них.

Давид робить погляд віри в далечінь. Він бачить майбутні перемоги Господа і славить Бога за них. Ось що чекає на Божих ворогів – Господь гнівом Своїм їх понищить і огонь пожере їх. Вони замишляли проти Господа нещастя і злі думки, та нічого з того не можуть здійснити. Вони ніяк не можуть зашкодити Господу.

Здавалось би про кого тут говорить Давид? Невже такі люди є? Так є багато, хто ненавидить Господа, Його заповіді і не хоче їм коритись. І насправді ми були такими. І якби не Божа ласка — то ця доля чекала б на нас.

Прочитаймо 14 вірш: Піднесися ж, о Господи, в силі Своїй, а ми будем співати й хвалити могутність Твою!

Так само як і 19 псалом закінчується закликом до Бога, так і 20 закінчується молитвою і закликом до Бога. До цього часу вони говорили про те як багато добра Бог зробив Своєму народу, а тепер ця пісня закінчується словами: Господи піднесися! Ми хочемо явно бачити Твоє спасіння.

Коли ми бачимо як Бог діє — це викликає в наших серцях хвалу і радість. Ми пізнаємо Божу велич і славу – це незмінно породжує хвалу і вдячність. В Біблії багаторазово звучить такий заклик. Роздумуючи про Давида і його Нащадка Ісуса Христа, ми думаємо про це велике спасіння, частиною якого стали і ми. З Божим народом можемо молитись: піднесися Господи в силі Своїй. Відкрий наші очі, щоб ми бачили як Ти могутньо дієш серед нас і дякувати Тобі.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 2: Господи, силою Твоєю веселиться цар, і спасінням Твоїм як він сильно радіє!

(п. Діма)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 20)

СИЛОЮ ТВОЄЮ ВЕСЕЛИ́ТЬСЯ ЦАР
Псалом 20
Ключовий вірш 2

1. Вірші 1-3. Хто є автором цього Псалма? Порівняйте Псалом 20 і Псалом 19. Що в них спільного і чим вони відрізняються (3; Пс.19:5 і т.д.)? Чому люди так раділи успіхам свого царя (2Сам.3:36)?
2. Вірші 4-7. Як Бог благословив Свого Помазанця? Чому Давид впевнено свідчить про вічні благословення, славу і життя, які Господь дав йому (2Сам.7:8-16)? Як виконалися ці обітниці (Дії 2:29,30,36)?
3. Вірші 8-13. На чому будується впевненість Давида? Що чекає на ворогів Божих і ворогів царя? Яку надію це дає нам?
4. Вірш 14. Про що молиться Божий народ? Що наповнює наші серця радістю і хвалою? Яку велику силу і спасіння вірний Бог явив нам в Христі (Іс.9:5-6; Євр.2:9-10)?

Вивчення Біблії: Проповідь “Ми будем хвалитись ім’ям Господа” (Псалом 19:1-10)

“МИ БУДЕМ ХВАЛИТИСЬ ІМ’ЯМ ГОСПОДА”

Псалом 19:1-10

Ключовий вірш 19:8

Сьогодні ми будемо вивчати 19-ий псалом. Згідно 1-го вірша цей псалом написаний царем Давидом, і в цьому ж вірші дається вказівка диригенту хору для його виконання. Тобто цей псалом виконувався хором на богослужінні в храмі. Але написаний він був для спеціальних випадків – його мали виконувати перед битвою. Таким чином, мала відбутися битва, тяжка, кровопролття, для багатьох смертельна, на яку цар Давид мав повести своє військо. Давиду протистояв потужний противник, який вихвалявся конями та колесницями, і який думав що переможе, тому що володіє таким надсучасним озброєнням. Але Давид вирішив не покладатися на зброю. Давид вирішив покладатися на Бога. І він написав цей псалом для свого народу, щоб вони молилися за нього. Уявіть собі велике зібрання людей, які перед битвою зібралися в храмі і сердечно моляться Богові. Про що ж вони Його просять?

Звернемося до віршів 1-2:

2 В день недолі озве́ться до тебе Госпо́дь, Ім’я́ Бога Якового зробить си́льним тебе!

3 Він пошле тобі по́міч із святині, і з Сіону тебе підіпре́!

Давид воював зі своїми ворогами все своє життя. Він провів багато битв, де легко міг загинути. Коли він зізстарився, то його напіть перестали допускати до битв, щоб він не загинув. Тому цей день недолі часто наставав у його житті. Що ще знав Давид це те, що він не був суперменом. Часто він знаходився лише на волосину від смерті. Давид знав що був слабким. Але він вмів покладатися на Бога. Він вірив, що хоча він слабкий, абе Бог зробить його сильним. Він знав, що людська поміч слабка, але вірив у Божу поміч. У 2-ому вірші він покладається на Бога Якова. Чому саме на Бога Якова? Ми точно не знаємо. Яків не був таким могутнім воїном, як Давид, чесно кажучи, Яків взагалі не був воїном. Він не вів таких великих битв. Але Бог був з ним у важкі моменти його життя і захистив його: захистив від його брата Ісава, захистив від Лавана, захистив від оточуючих ворогів, захистив від голоду. І такого захисту перед важливою битвою шукає Давид. Давид усвідомлює, що у своїх труднощах він не є самотнім, а його ситуація не є унікальна. І до нього багато мужів віри стикалися зі схожими труднощами – Авраам, Ісак, Яків, Йосип і багато інших, і Бог давав їм Свій захист. Ми не самотні в наших битвах. Бог Якова є і нашим Богом. Ми, поряд із іншими предками віри, є частина великої історії, історії перемог, яку пише Бог.

Подивіться на 3-ій вірш:

4 Усі жертви твої пам’ятати Він буде, і буде вважати твоє цілопа́лення ситим. Се́ла.

На перший погляд здається, що Давид хоче купити перемогу жертвами. Він наче пропонує Богові угоду: “Давай я принесу Тобі такі ситі, багаті жертви, а ти згадаєш це і даси перемогу”. Це, звичайно, не так. Це справедливо у язичництві, де намагаються задобрити богів, але не у християнстві. У Старому Заповіті в законі Бог дійсно встановив різні жертви: жертви за гріх, жертви подяки, а також жертви цілопалення. Через такі жертви люди приходили у Божу присутність та отримували впевненість у Божій любові. Також ці жертви люди приносили, коли хотіли присвятити себе Господу. Приносячи такі жертви, люди віддавали цю справу у Божі руки.

Подивіться на вірші 5-6:

5 Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і ви́повнить ці́лий твій за́дум!

6 Ми бу́дем радіти спасі́нням Твоїм, і піді́ймемо пра́пор в Ім’я́ Бога нашого, — нехай Господь виконає всі проха́ння твої!

Коли ми можемо просити про те, що Бог давав людині по бажанню її серця, по її задуму чи щоб виконав усі її прохання? Звичайно, Бог не є наш слуга, і Він не має виконувати усі наші бажання. Бог виконує наші бажання, коли ми зробили Його волю – нашею волею, і Його бажання – нашими бажаннями. Ісус Христос молився Богові так: Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати” (Ів.17:4). Його бажанням було прославити Бога і виконати діло, яке Бог поручив йому. Ап. Павло в кінці життя сказав: “Я змагався добрим зма́гом, свій біг закінчи́в, віру зберіг” (2 Тим.4:7) Він закінчив свій біг, але що означає “свій”? Це означає що Павло виконав справу, яку Бог поручив йому.

Чого бажав цар Давид перед цією битвою? Він бажав захистити Свій народ. Звичайно, це бажання було згідно Божої волі. Тому люди молилися, щоб Бог дав Давиду, як бажає його серце. Хай Господь дасть нам зробити Його бажання нашими бажаннями!

У 6-ому вірші народ каже: “Ми будемо радіти спасінням Твоїм…” Спасеться Давид, а люди чому будуть радіти? Ну, звичайно, радіти разом з ним, за нього. Але ще й тому, що спасіння Давида означатиме їх спасіння, і перемога Давида означатиме їх перемогу. Люди добре усвідомлювали, що ключ до їх перемоги лежить у перемозі їх царя.

Звернемося до 7-го вірша:

7 Тепер я пізнав, що спасає Господь помаза́нця Свого́, дає йому ві́дповідь з неба святого Свого́ могу́тніми чи́нами помічно́ї прави́ці Своєї.

У віршах 2-6 молиться народ. У цьому вірші Давид відповідає: Бог спасає і Бог не мовчить. У ньому та наступних віршах видно впевненість усіх – і Давида, і людей в тому, що Бог любить їх і дарує їм перемогу.

Вірші 8-10:

8 Одні колесни́цями хва́ляться, а інші кі́ньми, а ми бу́дем хвалитись Ім’я́м Господа, нашого Бога:

9 вони похилились і впали, а ми стоїмо́ та росте́мо на силах!

10 Господи, спаси! Хай озве́ться нам Цар у день нашого кли́кання!

Перемогу в битві дає не сучасна зброя. Перемогу дає Бог. І ми бачимо, як люди впевнені у перемозі і радіють цій перемозі.

Цей псалом іноді відносять до месіанських, тому що в царі Давиді бачать Його найвеличнішого нащадка – царя Ісуса. Ісус в день недолі, у Гефсиманському саду, озвався до Бога, і Бог почув Його. Бог пам’ятає всі жертви Ісуса, і саме завдяки хресній жертві Ісуса ми можемо наближатися до Бога. Давид здобув для свого народу багато визначних перемог, і ці перемоги стали перемогами його народу. Схожим чином Ісус здобув для нас велику перемогу – перемогу над дияволом, перемогу над гріхом і перемогу над смертю І ці перемоги Ісуса стали нашими перемогами, тих, які вірять у Нього. У цьому слові ми побачили, чому Ізраїльський народ так молиться за свого царя, чому так бажає його перемоги. Тому що перемога Давада була не просто його особистою перемогою. Народ добре розумів, що ключ до їхньої перемоги – в перемозі їх царя. Наш Цар Ісус здобув для нас перемогу. Цю перемогу Він здобув на хресті, коли Його вороги вихвалялися, але всі були посоромлені. В одній сучасній пісні співається, що у житті, яке закінчується смертю, переможців немає. І це правда. Ми бачили сотні так званих “переможців”, які з часом просто старіли, дряхліли і здавалися на милість смерті. Додати сюди диявола, гріх – і у нас не було жодних шансів перемогти у житті. Тому в історії багато людей з надією дивилися на обіцяного Богом Месію, через перемогу Якого Бог мав покласти край смерті, дияволу і гріху. В Його перемозі вони вбачали свою перемогу. Одну таку людину ми знаходимо в Евангелії від Луки 2:25-35 – це був старець Семен. Побачивши Ісуса, Якого батьки принесли в храм, він сказав: “Нині, відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє”. У Христі Семен знайшов справню перемогу у своєму житті і міг померти з миром.

Сьогоднішнє слово – про битву. Битва триває зараз, на нашій землі. Наш ворог вихваляється сучасною зброєю – ядерною зброєю, ракетами, чисельною армією, кількістю накопичених озброєнь. Це десь недолі для нашого народу, тому що цей ворог не просто хоче зайняти окремі області України, він хоче знищити нашу країну як державу, і українців як народ. І як євреї перед битвою ми маємо молитися за Божий порятунок. Ми маємо знати, що ми не одні. Весь цивілізований світ зараз допомагає Україні. Ми також маємо знати, що і в історії ми не одні. В 1939 р. “великий” сов’єтський союз – 170 мільйонна країна, мілітаризована до крайності, напав на маленьку Фінляндію, у якої населення було 3,7 мільйона. Він виставив проти фінів армію в мільйон чоловік – це в 5-6 разів більше того, що путін кинув на Україну. Лінія фронту розтягнулася на 900 км. У фінів майже не було танків, літаків та артилерії, у них не вистачало людей, щоб обороняти фронт такої протяжності. У них не було такої міжнародної підтримки, яка є зараз в України. Здавалося що все має закінчитися їх розгромом за 2 тижні. Але Фінляндія вистояла більше 3 міс. і нанесла ворогу такі втрати, що з того часу, а це більше 80 р. відбила в нього всяку охоту від нових спроб захопити її. Фіни дорого заплатили за свою перемогу і свою незалежність, але вони перемогли. Їх приклад надихає. Ми маємо молитися за політичне і військове керівництво нашої країни, за армію, тому що їх перемога – це і наша перемога. Хай Господь допоможе нашій країні вистояти у цій війні!

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 19)

“МИ БУДЕМ ХВАЛИТИСЬ ІМ’ЯМ ГОСПОДА”

Псалом 19:1-10
Ключовий вірш 19:8

1. В яких обставинах написаний цей псалом? (1-2) Опишіть “десь недолі”. Наведіть можливі приклади таких днів з життя Давида.
2. Опишіть структуру цього псалма. Кого стосуються займенники “ми” (6,8,9) та “я” (7) у ньому? Прочитайте вірші 2-4. Хто та про що тут моляться? Чому так важлива заступницька молитва. Чи молитеся Ви такою молитвою? За кого/що?
3. Зверніть увагу на вірш 4. Як пов’язані жертви та перемога? Прочитайте вірші 5-6. Коли небезпечно, якщо Бог буде чинити людині “як її серце бажає”, виповнювати її задуми та виконувати всі її прохання? Коли ми можемо просити про це? (Ів.17:4, 2 Тим.4:7)
4. Про що свідчить Давид? (7) Що зробив Господь для Давида? (6,7,9,10) Що робить для нас? Чим нам потрібно хвалитися та чому? (8)
5. Цей псалом іноді відносять до месіанських. Чи бачите Ви в ньому вказівки на Месію? Як так, то де?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “В дотриманні їх — нагорода велика” (Псалом 18)

В ДОТРИИМАННІ ЇХ — НАГОРОДА ВЕЛИКА

Псалом 18

Ключові вірші 10-12 : “Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом, дорожчі вони понад золото і понад бе́зліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільнико́вий, — і раб Твій у них бережки́й, а в дотри́манні їх — нагорода велика”

Можливо вам доводилося читати книгу Джеймса Пакера «Пізнання Бога». Книга ця справді чудова і помічна. Вона стала одним з найбільш визначних християнських бестселерів другої половини ХХ ст. і вона й досі не втратила своєї актуальності. Загалом, в одних лише США та Канаді було продано більше мільйона примірників. Багато разів ця книга видавалася і перевидавалася різними мовами і по всьому світові. Однак цікаво, що саме перше її Англійське видання 1973р. вийшло накладом у всього лише 2000 примірників. Видавець пояснює цей факт тим, що на той момент вони не мали достатньої певності, що серед представників консервативних євангельських церков знайдуть достатньо читачів, яким була б справді цікава тема пізнання Бога.

Вам це не видається дивним? Здавалося б, куди ще мали би бути спрямовані зусилля християн, як не до пізнання Бога. Але, насправді, видавець рахує гроші і знає які книги люди купують. Людей, як правило, більше цікавлять практичні питання, такі як: покликання, місія, сім’я і виховання дітей, щось, що можна застосувати, а не, наприклад, вчення про природу Бога, чи про Трійцю, які, як то кажуть: «на хліб не намастиш». Ми більше говоримо про благословення, які отримали в Христі: прощення гріхів, примирення і нове життя ніж про самого Бога і Його славу. Здається, ми не дуже й вміємо думати і говорити про Бога, як належить. Цього потрібно вчитися.

Писання закликає нас не лише до наслідування гарних прикладів віри, але в першу чергу, до пізнання Самого Бога і Його справ. Кінець кінцем, згідно слів Христа вічне життя і полягає в тому, «щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів.17:3).

Псалом 18, який ми вивчаємо сьогодні про Бога, Який являє Себе в творінні, в Своєму вічному слові і в наших життях. Він закликає нас пізнавати цього Бога і обіцяє велику нагороду. Нехай Господь помилує нас і навчить нас пізнавати Його в тих засобах, які Він дав нам, прославляти Його і насолоджуватися Ним вічно.

Вірш 1, надписання цього Псалма, говорить: «Для дириґента хору. Псалом Давидів». Біблійна традиція приписує авторство цього твору царю Давиду. Судячи з того, що тут згадується дириґент хору, ця пісня виконувалася під час Богослужіння в храмі. Ми не знаємо в який період життя Давида був написаний цей Псалом, але насправді, це не важливо. Ця пісня звертає наші думки і очі цілковито до Бога і Його об’явлення.

Подивіться вірші 2-7: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозві́д. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, — без мови й без слів, не чутни́й їхній голос, та по ці́лій землі пішов ві́дголос їхній, і до кра́ю вселе́нної їхні слова́! Для сонця наме́та поставив у них, — а воно, немов той молоди́й, що вихо́дить із-під балдахи́ну свого, — воно ті́шиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу! Вихід його́ з краю неба, а о́біг його — аж на кі́нці його, і від спеки його ніщо не захова́ється»

В першій частині цього Псалма автор роздумує про Бога, Який явив Себе в творінні. Про що нам звіщає небо, коли ми дивимося на нього, коли роздумуємо про те, як влаштований наш світ? Про що нам говорять зірки і галактики, коли ми вночі дивимося вгору? Про що нам свідчить сонце, яке як могутній атлет кожного ранку сходить над обрієм і невтомно, день за днем, рік за роком звершує свій марафон небесами? Воно проливає на землю своє життєдайне тепло, виходить у яскравому світлі, на яке не можливо дивитись неозброєним оком. Про що нам говорять дні і ночі, пори року що вірно змінюють одне одного? Бог помістив свідчення про Себе в світі, який створив. Споглядаючи порядок, складну злагодженість і красу світу в якому ми живемо, ми пізнаємо величного і мудрого Бога-Творця. Бога, який більший за всесвіт, який створив. Бога, що не втомлюється творити і давати життя всьому. Бога славного, сяйво слави Якого більше за сяйво сонця. Бога милосердного, який велить Своєму сонцю сходити над добрими і лихими.

Творіння свідчить про свого Творця нечутно. Ми не говоримо з зірками словами. Та їхнє свідчення універсальне. Кожен може почути, кожен може дізнатися. Давид каже: «без мови і без слів, не чутний їхній голос та по ці́лій землі пішов ві́дголос їхній, і до кра́ю вселе́нної їхні слова́!»

Я пам’ятаю, як був студентом останніх курсів. Ми слухали курс медичної фізики. Наш викладач захоплено розповідав нам про процес реплікації ДНК. Під час одного з занять він сказав: «я, взагалі-то, невіруючий… але коли думаю про це, то готовий навіть повірити в Бога». Природа говорить голосно і ясно. Ап. Павло в Рим.1:19-20 каже: «те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме».

Та, на превеликий жаль, люди навчилися заглушати цей голос і Божу правду, Боже об’явлення гамувати своєю неправдою. Тому Господь говорить до нас також і в інші способи. Творіння звіщає нам про славу Творця. Боже слово звіщає нам про Його задум і про Його справи, Його характер і волю. Подивіться вірші 8-9: «Господній Зако́н досконалий, — він змі́цнює душу. Свідчення Господа певне, — воно недосві́дченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселя́ють. Заповідь Господа чиста, — вона очі просвітлює».

Цар Давид використовує тут різні поняття, щоб описати Боже об’явлення в Його слові. В цих віршах він говорить не лише про якісь конкретні Божі повеління, як, наприклад, 10 Заповідей або церемоніальний Закон. Він має на увазі весь Божий Завіт, в якому Господь виявив Себе Ізраїлю, усі Божі віковічні постанови, якими Він скеровує, як історію світу, так і життя кожної окремої людини.

Від самого початку, коли ми лиш відкриваємо Біблію, і читаємо перші сторінки Його слова, книгу Буття, ми бачимо Бога, Який говорить. Своїм наказом Він кличе до існування світ, який ми бачимо навколо себе і встановлює об’єктивні закони, які діють в ньому. Господь повелів і сталося світло. Він наказав і Його словом загорілися зорі на небі, з’явилися звірі на землі і птахи у повітрі. Своїм велінням Господь окреслив шлях сонця в небі і межі морю, які воно не переступить. Ці Божі закони діють незалежно від того, хочемо ми того чи ні і складають реальність, в якій ми живемо. Але також від самого початку ми знаходимо і інші Його закони і веління. Для їх виконання ми маємо проявити послух. Наприклад: веління панувати над створеним світом від Божого імені або не їсти від дерева пізнання добра і зла.

Увесь цей Божий Закон Давид називає досконалим, тобто таким, який не має жодної вади. Закони людей мають безліч вад. Наші законотворці пишуть закони, якими має керуватися життя суспільство. Але ці закони іноді суперечать одне одному, іноді залишають такі дірки в які можна не те що пролізти, а й возом в’їхати. Вони дозволяють зловживати законом і відкривають шляхи до корупції. Божий закон не такий. Він досконалий, тому що він даний досконалим Богом. Дивлячись на людські закони і людську несправедливість ми занепадаємо духом. Але коли ми пізнаємо Бога в Його слові, коли навчаємося Його досконалої мудрості і справедливості наші душі зміцняються і оновлюються.

Свідчення Господнє Давид називає певним, вірним. На нього можна опертися і довіритися йому, тому що воно дане вірним Богом. Богом, який на відміну від людини не бреше. Якщо Він щось сказав, це точно виконається. Якщо щось пообіцяв, на це можна опертися. Він від початку говорить, що буде в кінці. В Ньому немає і тіні переміни.

Спираючись на свій досвід і обмежене розуміння люди діють ситуативно, виходячи з понять вигідно чи не вигідно. Але спираючись на певне Господнє свідчення, довіряючи вірному Богу ми можемо діяти керуючись іншими поняттями: правильно чи неправильно. Боже слово дає нам мудрість діяти правильно навіть якщо в моменті це здається невигідним.

Далі Давид називає Господні накази справедливими. Ми дивимося на світ і бачимо в ньому так багато людського зла і неправди. Ми плачемо, кричимо про справедливість, коли бачимо злочини без покарання, негідників, які упиваються своєю безкарністю і силою. Але Боже слово відкриває нам справедливого Бога. Він не дивиться на лице, на походження чи статус. Він не візьме хабаря. Він не байдужий. Він опікується сиротою і вдовою. В Нього слабкий знаходить захист від свавілля сильного. І Він нас навчає Своєї справедливості: бути голосом тих, хто сам не має голосу, опікуватися тими хто слабший, ненавидіти зло і викривлений суд. Одного дня цей Бог судитиме світ. Одного дня Він обіцяє нам оновлену землю під оновленим небом, де немає гріха і сліз. Справедливі Господні накази, серце вони звеселяють.

Чиста Божа заповідь відкриває нам Бога, в якому немає ніякої вади, ніякої темряви. Споглядаючи цього Бога, пізнаючи в Божому слові цього Бога, Його славу і досконалість ми самі змінюємося від слави в славу (2Кор.3:18). Ми вчимося дивитися на світ Божими очима.

Подивіться вірші 10-12: «Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом, дорожчі вони понад золото і понад бе́зліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільнико́вий, — і раб Твій у них бережки́й, а в дотри́манні їх — нагорода велика».

Що таке страх Господа? Чому він чистий? В Прип.8:13 говориться: «Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!» Божий страх, це те, що ми набуваємо разом з пізнанням Бога. Він починається, коли ми усвідомлюємо, що Бог є. Що цей Бог Всемогутні, чистий, святий, справедливий і вірний. Він вічний і знає все. Він реально присутній в світі і діє. Він не байдужий і всі створіння, в тому числі і ми підзвітні Йому.

Цей страх Божий – основа наших стосунків з Богом. Коли ми відкриваємо Писання, то бачимо, що справжня побожність в різні часи набувала різних форм. В часи Адама вона виражалася в тому, щоб уникати дерева пізнання добра і зла. В часи Давида і Мойсея – в тому, щоб дотримуватися приписів Закону. В наш час вона ще інша. Форма змінюється, але зміст залишається той самий. Етичні і моральні стандарти суспільства змінюються. Те, що люди вчора називали злом сьогодні вони вже називають добром. Але вічний і чистий страх Божий приводить нас до Бога, який визначає добро і зло. Щоб ходити перед Його лицем, поклонятися і служити Йому в чистоті і святості.

«Присуди Господа – правда», каже Давид. Бог захотів відкрити нам в Своєму слові Свою волю, Свій задум, Свої справи і самого Себе. Тому ми так любимо Боже слово. Давид називає його дорожчим понад безліч щирого золота, і солодшим за стільниковий мед. Таке велике надбання ми маємо в Божому слові, в дотриманні Божих присудів. Амінь!

Ми знаємо, яке це благо. Але парадокс в тому, що навіть знаючи, яке Боже слово добре до нас, які Його заповіді справедливі, ми все одно раз за разом хибимо, звертаємо на манівці і шукаємо гріха. Тому Господь в Своїй милості говорить до нас не лише через природу і Своє слово. Також Він говорить безпосередньо до наших сердець, працює в нас Своїм Духом і благодаттю і направляє наші ноги на дороги праведності. Подивіться вірші 13-15: «А по́милки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене, і від сваві́льців Свого раба захова́й, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очи́щений. Нехай бу́дуть із волі Твоє́ї слова́ моїх уст, а думки́ мого серця — перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!»

В цих віршах Давид закликає нас подумати про Бога, який діє в наших серцях. Ми грішимо і залишаємо Божі дороги. Іноді – не свідомо, через звичку, через дурість чи незнання. Іноді, що значно гірше, – свідомо, коли піддаємося спокусам і знаємо, що робимо зле, та все одно робимо. Ми не знаходимо в собі достатньо сили, достатньо вірності, достатньо любові щоб вірно слідувати Божому слову. Тому Бог виявляє Себе нашою скелею і Спасителем. Він приходить до нас, працює в наших серцях і змінює нас, захищає від злого і робить чистими.

Ми пізнаємо Бога, коли спостерігаємо за Його творінням, справою Його рук. Ми пізнаємо Бога, коли відкриваємо Біблію, Його слово. Ми пізнаємо Бога в своєму житті, в тому, як Він діє в нас в Своїй благодаті. І ми пізнаємо Бога в Ісусі Христі. Автор послання до Євреїв у вступі до цього листа пише: «Багато разі́в і багатьма́ способа́ми в давнину́ промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настанови́в за Наслідника всього, що Ним і віки́ Він створив» (Євр.1:1-2). Насправді ми маємо сьогодні значно більше, ніж мав Давид. Ми знаємо набагато більше, ніж він про світ в якому живемо. Ми маємо Біблію, якої не мав Давид. Ми маємо Боже одкровення в Христі і Духа Святого, якого Господь дав кожному віруючому. Коли наш розум направлений на пізнання Бога, навіть звичайні буденні справи, спілкування, служіння збагачують нас пізнанням Божої слави і благодаті. Нехай Господь навчить нас і допоможе пізнавати Його, Його славу і волю, Його велику любов і благодать, щоб наші слова і наші вчинки були б із волі Його для слави Його.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 18)

В ДОТРИИМАННІ ЇХ — НАГОРОДА ВЕЛИКА
Псалом 18
Ключові вірші 10-12

1. Вірші 1-7. Хто є автором цього Псалма? До якого виду Псалмів ви б віднесли цей твір? Як про Бога свідчать небеса? Про що вам говорить той факт, що за днем приходить ніч, а за ніччю знову день? Як Бог відкрив Себе в Своєму творінні (Рим.1:19-20)?
2. Вірші 8-9. Як ще Бог відкрив Себе нам? Що значить, що Боже слово «досконале», «певне», «справедливе», «чисте»? Яке надбання ми маємо в Божому слові?
3. Вірші 10-12. Що таке страх Господній (Прип.8:13; 1Кор.5:10-11)? Що значить, що він «чистий» і «навіки стоїть»? Що Давид говорить про Божі присуди? Що це значить? Чому в їх дотриманні «нагорода велика» (Повт.11:7-9,13-15,26-28)?
4. Вірші 13-15. Що Давид сповідує про себе в цих віршах? Де він шукає захисту від свідомих і несвідомих гріхів і помилок? Чого він прагне?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Хвалю Тебе, Господи, серед народів” (Псалом 17:21-51)

“ХВАЛЮ ТЕБЕ, ГОСПОДИ, СЕРЕД НАРОДІВ”

Псалом 17:21-51

Ключовий вірш 17:50-51 : “Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки”

Дякую Господу за чудову можливість роздумувати над Словом Божим! Дякую за можливість готувати цю проповідь, що заснована на частині 17го псалма царя Давида, в якому він відкриває своє серце Богу, шанує Його й прославляє! Дійсно, через царя Давида ми знаходимо дивовижний приклад вірності Богу і в часи труднощів та смутку і разом з тим, в часи миру та спокою. Давид любив Бога і в юні роки, і в роки чоловічої зрілості, і в роки своєї старості. Протягом кожного етапу свого життя цар Давид робив свої кроки віри, і як ми знаємо не без помилок і навіть страшних гріхів, але з неймовірною щирістю і невпинним бажання угодити Богу. Це було відзначено самим Богом, який сказав про нього «Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде». Більше того, Давид отримав честь бути пророком Божим, через якого Дух Святий звіщав свої мудрості й глибини. Ці Божі одкровення вказували на Месію, Його прихід, Його діяння, Його страждання, смерть і навіть воскресіння. Проте Давид був простою людиною, робив багато гріхів, не мало помилявся і тим не менше, Бог вибрав його, щоб звершувати свою історію, що стане дотичною до історії спасіння цього світу.

Отже Давид є пророком Божим через якого говорить святий Дух. Та чи був він дійсно святою людиною, був особливим і чистим перед Богом? Чи був він тим, хто ніколи не порушував закон Божий?

Коли ми подивимося на вірші з 21 по 25 нашого Псалма, то знайдемо досить цікаві речі. Я прочитаю: «Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх, бо беріг я дороги Господні, і від Бога свого я не відступив, бо всі Його присуди передо мною, і не відкидав я від себе Його постанов! І був я із Ним непорочний, і стерігся своєї провини, і Господь заплатив був мені за моєю справедливістю, згідно з чистістю рук моїх перед очима Його.»

Отже, на перший погляд може здатися, що Давид говорить про себе, як про людину дійсно святу і непорочну. Здається, що він вихваляється своєю самоправедністю, ставить умову Богові: «Ось я такий хороший, вірний Тобі, тому будь-ласка, згідно з моєю справедливістю заплати мені, даруй мені те і те по бажанню серця мого, адже руки мої чисті перед очима Твоїми»

І в той же час у нас постає питання, наприклад, стосовно ситуації, в якій Бог забороняє Давиду будувати Йому храм. Ми знаємо, що для Давида це було одним з найбільш великих бажань. Він хотів таким чином угодити Богові й прославити Його серед всього Ізраіля.

Насправді в Писанні, ми знаходимо доволі багато людей, які набираються сміливості заявляти в тій чи іншій формі перед Богом про свою непорочність. Наприклад, цар Уззія потомок Давида (2-а Хроніки 26). Писання говорить що він був царем над Ізраїлем 52 роки починаючи з 16 років. Також говориться, що він робив угодні справи в очах Божих. Але на при кінці свого життя описується ситуація коли він «…спроневірився Господеві, Богові своєму. І ввійшов він до храму Господнього, щоб кадити на кадильному жертівнику.» (2а-Хроніки 26:16). Священики, що були поруч нього, протистали йому, нагадавши, що це справа не для царя. Проте той не послухав їх і був за непокору свою вражений проказою.

Також знаходимо цікаву історію в Євангеліях про багатого юнака (Матвія 19:16-22). Цей юнак прийшов до Ісуса і маючи в собі впевненість, що живе життям праведним і гідним забажав отримати підтвердження і від Вчителя. І коли Ісус бачачи його серце, запитав у нього про те, чи шанує він Закон Божий, то у відповідь почув ствердне «Так». Проте, коли Ісус запропонував йому продати своє майно й убогим роздати та слідувати за Ним, то юнак сильно зажурився, бо великі маєтки він мав.

Ми можемо згадати ще синів Кореєвих , що повстали проти Мойсея, та заявили про свою святість і відповідно бути гідними служити Богові, в тому служінні, яке ніс Мойсей, за що і були поглинуті землею. (Числа 16).

Також згадуємо синів юдейського первосвященика Скеви, що були ворожбитами та використовували Ім’я Господа Ісуса, щоб вигоняти бісів. Проте були побиті злим духом, адже не знали Христа особисто і керувалися своїм марнославством і т.д

Отже повертаючись до Давида, все ж таки, спробуємо розібратися, що він має на увазі про те, коли говорить: «Я не порочний перед Тобою і руки мої чисті перед лицем Твоїм». Адже знаємо, що Давид падав перед лицем Божим через свої гріхи і їх доволі багато. Наприклад, всі знають про гріх перелюбу з Вірсавією, також вбивство руками своїх ворогів чоловіка Вірсавії Урії. Також ми пам’ятаємо, що Давиду було зараховано гріхом той факт, що він спокусився перерахувати люд ізраїльський, знаючи, що повноцінним Царем, тобто власником Ізраіля був особисто Бог. Згадуючи також історію з побудовою храму, Бог заборонив йому це робити тому, що Давид вів війни й пролив багато крові. 1а Хроніки 22:8 «…Не збудуєш ти храма для Мого Ймення, бо багато крови пролив ти на землю перед лицем Моїм!» Тобто можна сказати, що на руках Давида, насправді багато крові. І не такий вже він чистий і праведний перед Богом навіть з людської моралі. Тоді, що Давид має на увазі?

Давайте поглянемо далі на наступні вірші з 26 по 31 і спробуємо знайти відповідь на це питання. Я прочитаю: «Із справедливим пово́дишся Ти справедливо, із че́сним — по-че́сному, із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим —залукавствомйого,бо наро́д із біди Ти спасаєш, а очі зухва́лі принижуєш, бо Ти світиш мого світильника, Господь — Бог мій, освітлює Він мою те́мряву! Бо з Тобою поб’ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур. Бог — непорочна дорога Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдає́ться до Ньо́го!» В цих віршах ми знаходимо цікаву закономірність, – це слова, що вказують на дію і Хто є провідником цієї дії. Я перелічу ці словосполучення: «поводишся Ти – справедливо, поводишся Ти – чесно, поводишся Ти –чисто, Ти світиш мого світильника, освітлює Він мою темряву, з Тобою поб’ю я ворожого відділа, з Богом проберусь через мур, непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього»

Ось саме в цих словосполученнях ми й знаходимо істинне розуміння, що має Давид на увазі коли говорить про свою праведність. А має він те, що чистий він і не порочний саме завдяки роботі Бога в його житті. 29 вірш говорить «бо Ти світиш мого світильника, Господь — Бог мій, освітлює Він мою те́мряву!» Давид визнає в своєму житті, що має темряву, тобто ту сторону життя яка спричиняла справи, що не є угодними Богу. Але Господь очистив його, освітив його. В 31 вірші він говорить, що слово Боже воно чисте й наставляє йти непорочним шляхом. Як що згадати 50 Псалом, Псалом покаяння Давида після того як він згрішив з Вірсавією, то там ми знайдемо як він благає Бога пробачити його за його гріх і помилку. Отже ми знаходимо духовну боротьбу Давида де він показує, що він залежить у всьому від Бога. Де він говорить що він чистий завдяки Богові. Насправді це прояв благодаті Божої. І все це вказує на нашого Господа Ісуса Христа. Саме по благодаті Божій – жертві Сина Божого ми можемо говорити, що ми є чисті перед лицем Божим. Також ми вчимося тут від Давида не зупинятися в боротьбі за пізнання Бога. Можливо не всі можуть виявляти Богові свою шану псалмами, як робив це Давид, але своєю вірністю Богові в пізнанні Його Слова, вірністю в служінні ближньому, в вірності берегти в своєму житті місію до якої Бог нас призвав – цим ми можемо шанувати Бога і віддавати Йому Славу. Знову ж таки з цього знаходимо і той факт, що для Бога не є важливим наші людські чесноти – чи належим ми до королівського роду чи ні, чи ми діти президента чи діти пастора мегатисячної церкви, чи ми навчені гарним манерам, чи маємо гарну освіту і т.д. Ні. Богу важливо, щоб ми приходили до нього з глибоко розкаяним серцем. Богу важливо, щоб ми цінували і дорожили Його безумовною любов’ю, що Він явив нам в своєму Синові. Ось в цьому Давид дуже приуспів, тому Бог визнав Його, як мужа Божого.

Давайте перейдемо до наступної групи віршів з 32 по 46.

В цьому блокові віршів, Давид, насправді, продовжує говорити про Благодать Божу в своєму житті. Він відкриває її через практичні ситуації які траплялися з ним. Він розповідає про ті дивовижні речі, що Бог звершував для нього на кожному етапі його життя і в часи гонінь і в часи воєн і в часи коли він був на вершині, володів величезною владою.

У віршах з 32 по 34 Давид свідчить про Бога, що дарував йому захист у часи гонінь та переслідувань. «Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога?…Він зробив мої но́ги, мов у ла́ні, і ставить мене на висо́тах моїх,» Скеля це символ опори, міцності, фундаменту – те на що, можна спертися і не впасти. Міцні ноги, немов у лані – це символ невловимості, спритності. Давид багато років був змушений втікати від царя Саула. Саул мав владу, ресурси і людей по всьому Ізраїлю. Багато разів він був зовсім поруч з Давидом, щоб вбити його. Проте Бог не дозволяв йому цього й виводив Давида з під його нападу. Давид опирався на Скелю Божу і жодного разу не впав, не програв, навпаки стояв міцно і незламно.

У віршах з 35 по 43 Давид свідчить про Бога, що навчав його військовій справі. Дарував йому перемогу над його ворогами. «мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є… Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників. Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, — і понищу нена́висників я своїх!» Господь дарував Давиду відвагу бути потужним і вправним воїном. Давид вразив Голіафа, велетня із стану філістімлян, що призвело до їх панічної втечі і поразки. Він нищив Гешириян, Гірзеян, Амаликитян і т.д. Всіх їх Бог віддав в його руки. І над всіма ними він мав перемогу.

У віршах з 44 по 46 Давид свідчить, що на царство його було поставлено Богом. Не тому, що Давид був із царського роду, не тому, що він був геніальним менеджером чи адміністратором. Це було зроблено Богом виключно по милості Божій. «Ти від бунту народу мене бережеш, Ти робиш мене головою племе́нам, мені будуть служити наро́ди, яких я не знав!» Давид свідчить що велич і авторитет, який він набув серед інших племен Ізраїлю – це виключно заслуга Божа. Мудрість і знання для збудування міцної Ізраїльської імперії він набув виключно завдяки Богу.

Звичайно Бог його проводив через складні життєві ситуації. Звичайно його життя дуже часто було під загрозою смерті. Бог тренував його десятки років, щоб його ментальність була не рабською і вузькою. Навпаки, щоб він мав широке серце приймати і об’єднувати багатьох під Божим началом. В кінці кінців Бог вчив його не спокуситися і в часи достатку, миру і спокою, що прийшли йому пізніше. І дійсно він залишився вірним Богові і не змінним в рішенні служити йому все своє життя не залежно від статусу, можливостей та визнання серед людей. Все це говорить знову про те, що Давид глибоко усвідомлював – те ким він став, те що він мав, те чим володів – то не було його заслуга, то була благодать і милість Божа. Брати і сестри нам слідує вчитися цього у Давида. Люди схильні всякий успіх, всяке визнання ставити собі в заслугу. Я такий гарний вчитель Біблії, бо читаю не тільки Біблію, а й інші духовні книжки. На кожне питання в мене завжди є відповідь. Я такий класний спеціаліст, адже моя зарплата дуже висока в порівнянні з іншими. Я такий незамінний хваліст, що інші просто сірі миші на моєму фоні. Хід думок такого штибу показують, що люди гордяться собою, приписують собі всі досягнення. Це помилка. Маємо жити як Давид, що і в роки своєї юності і в роки своєї зрілості і навіть в роки своєї старості – він був незмінно вірний Богові, чітко усвідомлюючи Благодать Божу явлену йому. Як гарний приклад, я хотів би згадати нашого п.Авраама. Він був людиною, яка гарно розумілася на Біблії, мав гарну освіту, був висококласним програмістом і при цьому завжди скромним і відповідальним. Він ставився рівно і до старших і до молодшим. Він міг готувати проповідь і міг прибирати в туалеті. Він не хизувався своїм рівнем, і намагався сердечно служити простим людям з наших Жулян. Дякуємо Господу за п.Влада який показав нам приклад Божої благодаті.

Давайте поглянемо на вірші з 47 по 51. Я прочитаю їх:
«Живий Господь, — і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасі́ння мойого звели́читься, Бог, що помсти за мене дає, і що наро́ди під мене підбив, що рятує мене від моїх ворогів, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від наси́льника! Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.»

Ці вірші підсумовують весь 17 Псалом, в якому Давид детально описував ті щедроти, що Бог дарував в Його житті. Можливо, я буду повторюватися, але знову ж таки ми знаходимо той важливий факт, що Давид став тим, ким він став, а він став визначальною фігурою для Ізраїльського народу. Він став відомий на весь світ і навіть сьогодні, він відомий майже кожному на цій планеті. А через свою перемогу над Голіафом він став надпотужним мотиватором для багатьох людей в їх життєвих викликах. До сих пір його змальовують багато художників. Його згадують в своїх книжках письменники. На нього в своїх семінарах посилаються різні коучі і викладачі, як приклад стійкості. Його перемога над Голіафом стала метафоричною у незламній боротьби маленьких, слабких груп, країн з великими й потужними. Навіть сьогодні під час війни з росією, наша країна виглядає як Давид, що з «пращею в руках», з тим обмеженим арсеналом зброї боронить свою землю і відстоює свою незалежність. Але як Давид ставиться до своєї величі? У віршах, що ми читали дуже гарно сказано про це: «Ти звели́чив мене…, Ти спасаєш мене… Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш» Давид не приймає почестей й слави царя. Він переадресовує їх Богові. Давид чітко пам’ятає ким він був. Коли Бог помазав його на царство – Давид був всього лишень пастушком. Так Давид в своєму царюванні досяг всього. Він став царем, він став заможною багатою людиною. Його до сьогодні любить Ізраїль, як самого успішного і потужного царя. Учні, які слідували за Ісусом вбачали в ньому другого Давида. Вони марили, що знову підніметься таке царство на чолі з Ісусом, що скине кайдани окупації і засяє як, новий потужний гравець на близькому сході.

Але тут варто дивитися набагато глибше. Насправді із слів Давида ми знаходимо зовсім інші причини, чому саме Давид став царем. Не для того щоб об’єднати Ізраїль і зробити його потужною державою. Не для того щоб звеличити ізраїльський народ посеред інших. Така структура мислення, до речі, й стала пасткою для Іудеїв. Зовсім ні. Бог возвеличив Давида, бо той був вірним, щоб виконувати волю Божу. На початку цієї проповіді я згадував вірш, де Бог говорить про Давида, Дії 13-22: «…Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.»

Так в чому ж воля Бога була для Давида? Відповідь ми знаходимо в ключових віршах сьогоднішньої проповіді: 50-51: «Тому́ то хвалю Тебе, Господи, серед наро́дів, і Йме́нню Твоє́му співаю! Ти Своє́му цареві спасі́ння побільшуєш, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.» В цих віршах Давид говорить, що його місія, яку надав йому Бог була не в царюванні й славі, це були всього лише інструменти, щоб краще донести іншим, багатьом племенам, народам, людям Славу про Небесного Отця. Насправді в цьому ми знаходимо євангельских дух. Зробити Бога відомим багатьом. Вказати, що ось ви люди, ви не є самі по собі. Є ваш Творець, який створив вас. Який дарує вам істинне розуміння смислу вашого життя. Коли Давид говорить «…, і милість вчиняєш Своє́му пома́занцеві Давиду й насінню його аж навіки.» то тут ми звичайно зустрічаємося з Ісусом Христом. Хто став насінням для Давида навіки? Звичайно наш Господь Ісус Христос. В Ісусі сьогодні об’єдналось так багато народів, що насправді і Давид, і Авраам, навіть не могли собі уявити цю кількість. Але їхня велич, повернемося до Давида його велич в тому, що він прийняв все в своєму житті, як благодать від Бога. І тому Він вибрав його інструментом звіщати істини свої багатьом. Звіщати про Ісуса Христа за тисячу років до Його приходу. Отже Давид був прекрасним в руках Божих, щоб звіщати про істинного царя Ісуса Христа, який переміг гріх, і дарував нам право жити у великому Божому царстві поруч з Богом. Брати і сестри прошу, щоб кожен з нас беручи приклад з Давида жив з розумінням, що все, що є у нас то від Бога. Щоб ми жили з розуміння, що наша місія це виконувати волю Бога. Що наша ціль це пізнавати Бога щодня. Що наша мета це свідчить людям про нашого спасителя Ісуса Христа, так як це робив цар Давид.

(п. Джентельмен)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 17:21-51)

“ХВАЛЮ ТЕБЕ, ГОСПОДИ, СЕРЕД НАРОДІВ”
Псалом 17:21-51
Ключовий вірш 17:50

1. Прочитайте вірші 21-31. Чи був Давид самоправедним? Якому життю він присвятив себе? Як він боровся з гріхом? Яким був результат? Який духовний принцип виводить тут Давид? (Пор. з Мт.7:2)
2. Прочитайте вірші 31-46. Про які події з життя Давида може тут йтися? Що Бог зробив в житті Давида? Як змінилося життя Давида? Чи змінило це ставлення Давида до Бога та до себе? Чому?
3. Прочитайте вірші 47-51. Хто поставив Давида царем? З якою метою? (Пор. з Бут.12:1-3)
4. Цей псалом іноді називають месіанським. Знайдіть можливі відсилання в ньому до Месії (для прикладу порівняйте 17:50 з Рим.15:9).

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 17:1-20)

ГОСПОДЬ МОЯ СКЕ́ЛЯ Й ТВЕРДИ́НЯ МОЯ
Псалом 17:1-20
Ключовий вірш 3

1. Вірш 1. Якими були час та обставини написання цього Псалма (1Сам.22:1-2)? Як Давид названий в заголовку цієї пісні? Що це значить? Подумайте про життя Давида. Чи гарантує Боже покликання спокійне життя і захист від небезпек?
2. Вірші 2-3. Яке рішення сповідує тут Давид? Подумайте про любов, якої Бог вимагає від Свого народу (Повт.10:12; Мат.22:37)? Що значить: «любити Бога» (Повт.30:20; Ів.14:15; 1Ів.5:3)? Як ми можемо любити Бога (1Ів.4:19-20; 1Ів.5:3)?
3. Вірші 4-7. В чому Давид бачить визволення від своїх ворогів? До кого він вдавався в своїй тісноті? Яку впевненість Давид сповідує в цих віршах?
4. Вірші 8-16. Як Давид описує Божу відповідь-дію? Звідки Давид бере образи, щоб описати Божу силу (Бут.1:3; Вих.19:18-19…)? Що ви можете сказати про Бога, перед лицем якого хитаються гори і двигтить земля? Чи є в цілому створеному світі якась сила, яка може протистояти Богу? Що це значить для вас (Рим.8:37-39)?
5. Вірші 17-20. Що Давид говорить тут про своїх ворогів? Чи допомогло це їм взяти верх над Давидом? Що Давид дізнався через те, як Бог рятував його (2Сам.15:26)? В чому ми пересвідчуємося, коли бачимо те велике спасіння, яке Господь здійснив в нас через Христа (1Ів.4:9-10; Рим.5:6-9)?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Хорони Ти мене, як зіницю Свою” (Псалом 16:1-15)

“ХОРОНИ ТИ МЕНЕ, ЯК ЗІНИЦЮ СВОЮ”

Псалом 16:1-15

Ключовий вірш 17 : “Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене”

Цицерон – давноримський політийний діяч, якось сказав, що якщо у людини є сад і бібліотека, то вона має все що їй необхідно для життя. Це, звучить, звичайно, дуже гарно, але людині потрібно все ж є більш вагомі потреби. І одна з них – це безпека. Наш світ – це небезпечне місце для життя. Небезпеки чатують на нас повсюди. Сам Цицерон був по-звірячому вбитий своїми противниками. Коли почалася війна, ми, українці, особливо гостро це відчули. Життя було небезпечне і раніше, просто ми не так сильно це відчували. Війне це почуття загострила. Небезпечне життя було і в царя Давида. У цьому псалмі Давид шукає такий захист, якому можна довіряти. Цей захист шукаємо і ми. Хай Господь дарує нам знайти сьогодні справжню безпеку!

Звернемося до 1-го вірша:

1 Молитва Дави́дова. Вислухай, Го́споди, правду мою, послухай блага́ння моє! Почуй молитву мою із уст необлу́дних!

На перший погляд ці слова Давида здаються досить зарозумілими. Очевидно, що він перебуває в конфлікті зі своїми ворогами. Ми не знаємо точних обставин, в яких написаний цей псалом, але вважається, що це псалом часів, коли цар Саул переслідував Давида. Коли двоє людей конфліктують, то обидва вважають, що правда на їх боці. Бо як тільки один з них визнає свою провину, то конфлікт на цьому вичерпується. Тому з 1-го вірша виникає цілком природне запитання: “На якій такій основі Давид вважає, що він – правий, а його вороги – ні?” Відповідь на це питання ми знаходимо у віршах 2-5.

Звернемося до 2-го вірша:

2 Від Твого лиця нехай вирок мій ви́йде, а очі Твої нехай бачать мою правоту́!

Хоча Давид вважав себе правим, він простить Бога дати остаточний вирок. У своїй справі він апелює до найвищої судової інстанції. Він каже: “Так, Господь, я думаю, що я правий. Але Ти перевір мене, і направ, якщо я неправий!”

Звернемося до вірша 3:

3 Ти ви́пробував моє серце, навісти́в уночі, перетопи́в Ти мене, — й не знайшов чогось злого. І розду́мував я, щоб лихе з моїх уст не вихо́дило,

В цих віршах видно, що Давид шукає Божих стандартів правди. Він не просто вперся як баран і вважає що він правий і все тут, а каже про те, що Бог перевірив та змінив його серце. В Пс.138:23-24 Давид просить Бога:

23 Ви́пробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце, досліди́ Ти мене, — і пізнай мої за́думи,

24 і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попрова́дь!

У той час Саул переслідував Давида по горам та лісам як тварину та хотів вбити його . Здається очевидним, що Давид був правим. Але все одно Давид простить Бога перевірити його серце і змінити, якщо він не правий. Звичайно, нам подобається думати, що ми завжди праві. У 3-ому вірші Давид каже, що Бог “перетопив” Його. Це те саме дієслово, яке означає очищення металів через перетоплення. Тут ми бачимо, як сильно Бог тренував Давида. Ми часто думаємо, що наша віра сильна, міцна. Ми часто досить самовпевнені. Але щоб пройти цей етап перевірки від Бога, нам потрібно мати певну духовну зрілість та терпіння. І Давид їх мав, і проходив ці випробування. Тому через конфлікти, проблеми, небезпеки він не ставав нервовою людиною з розхитаною спихікою, а Божою людиною з чистим серцем.

Звернемося до віршів 4-5:

4 а в лю́дських діла́х, за словом уст Твоїх, я стерігся доріг гнобителя.

5 Зміцняй сто́пи мої на доро́гах Твоїх, щоб кро́ки мої не хита́лися!

Фактично Давид тут каже наступне: “В цьому конфлікті з людьми, який я зараз прохожу, мене направляють Твої слова. Я не просто думаю, що правий. Я керуюся Твоїм словом!”

Часто в конфліктах ми хочемо просто виграти битву і показати, що ми сильніші, розумніші, більш праві. Однак для Давида було більш важливо, щоб Бог перевірив та змінив його серце. Давид постійно звіряв своє життя з Божим словом. Він задавав собі питання, і ми маємо в конфліктах чи взагалі труднощах задавати і собі питання: “Можливо, я не корився Богу? Можливо, я чинив егоїстично? Можливо, я не виконав чогось важливого, що мав? Чи маю я щось поправити? Чи вірні мої приорітети?” Давид каже: “я стерігся доріг гнобителя”. Так, фактично Саул гнобив Давида. І він робив це довго – 10-15 років. Звичайно, у Давида була велика спокуса гнобити Саула навзаєм. Але фактично це означало б, що Давид став би як Саул. Давид стерігся цього.

Звернемося до 6-ого вірша:

6 Я кли́чу до Тебе, бо відповіси́ мені, Боже, — нахили Своє ухо до мене, вислухай мову мою…

Що ми бачимо у цьому вірші? У цьому вірші Давид сповідує свою віру в те, що Бог почує та відповість на його молитву. Давид знаходився у дуже скрутних обставинах. Він був пригнічений. Ніщо навкого його не свідчило про те, що скоро стане краще. Але навіть у такий час він сповідував свою віру в те, що Бог почує і відповість на його молитву. Не тому що він так відчував, а тому що він так вірив. Давид не дозволяв своїм почуттям диктувати йому істину.

Ще одну цікаву річ, яку ми бачимо в цих перших віршах цього псалма – це те як Давид намагається довести Богові чому Він має відповісти на його молитву. На перший погляд це видається досить дивним. Звичайно, ми не можемо маніпулювати Богом і не можемо заставити Його зробити те, що Він не хоче. Але такі докази допомагали Давиду ясно сформулювати те, що він хоче, про що просить. Іноді при прийомі на роботу ставлять таке запитання: “Чому ми маємо Вас прийняти на цю посаду?” І ми можемо уявити як Бог запитує нас: “Чому Я маю відповісти на твою таку молитву?” Попробуйте дати відповідь. Це допоможе Вам мати, як кажуть у нас в церкві, мати ясні теми молитви.

Звернемося до віршів 7-9:

7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдає́ться до Тебе від заколо́тників проти прави́ці Твоєї.

8 Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

9 від безбожних, що гублять мене, — смертельні мої вороги оточили мене!

Давид був оточений сильними та підступними ворогами, він це визнає. Ці вороги не гралися – вони дійсно хотіли його смерті, і були готові позбавити його життя при першій же ліпшій нагоді. Їх наміри були серйозними та зрозумілими. Якось цар Саул наказав вбити 85 священиків (1 Сам.22:17-18) лише за те, що вони нагодували Давида і дали йому меча, коли він прийшов до них. Ба більше, пізніше Саул винищив вщент все їх місто! Уже в цьому випадку було добре видно наміри Саула. Він не жартував. В таких обставинах Давид приходит до Бога та просить:

7 покажи дивну милість Свою, Спасителю тих, хто вдає́ться до Тебе від заколо́тників проти прави́ці Твоєї.

8 Хорони Ти мене, як зіни́цю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене

Перше, що ми тут бачимо, що в своїх проханнях Давид не обмежує себе в своїх проханнях до Бога. Він просить не просто трохи сил щоб пережити цей день. Він просить дивної Божої милості. Він просить зберегти його як зіницю ока і заховати в тіні Божих крил. Зіниця ока – дуже цінна, і в той же час дуже вразлива річ. “У тіні Своїх крил заховай Ти мене” – це картина пташки-матері, яка готова ціною свого життя боронити своїй дітей – також таких цінних для неї, і в той же час таких вразливих. Давид усвідомлює свою вразливість. Так, він був сильний воїн, він переміг Голіафа і безліч филистимлян, але він був такий вразливий, і часто його життя висіло на волосині. Давид точно не вважав себе суперменом. Також Давид усвідомлює, що він – цінний для Бога. Бог дорожить їх, він – зіниця Його ока і Його дитя. Кажуть, що якщо страх переходить в молитву, то він уже наполовину подоланий. Давид наче каже Богові: “Я – Твоя власність, Господи. Твоя власність в небезпеці. Господь, прийти та спаси!”

У віршах 10-14 Давид описує своїх ворогів. Він порівнює їх з кровожерливими хижаками – левами. Леви – це не милі котики, за якими приємно спостерігати. Це хижаки, які хочуть тебе з’їсти. Коли вони цього хочуть, то нічого не може їх зупинити, не можна достукатися до їх совісті чи моралі. Подивістья на 14-ий вірш:

14 від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповня́єш їхнє че́рево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони ли́шать.

Схоже, що у цьому житті вороги Давида влаштувалися непогано. Вони мали скарби, смачно їли, були ситі та навіть лишали спадщину дітям. Проблема цих людей в тому, що всі їх бажання та надії – у цьому світі. І схоже на те, що часто Бог задовільняє такі їх бажання. Це як Ви можете дати псу кісточку. Кісточка – це не є щось дуже велике чи цінне, але якщо це все, що хоче Ваш пес, то можна йому це дати. Свиням часто дають їстівні відходи, фактично сміття з кухні. Це не щось дуже цінне, але якщо свиням це подобається, то можна їм це дати. Все, чого ці люди хочуть – це ось такі кісточки і таке сміття. Тому що “частка їхня в цьому житті”.

Давид завершує псалом 15-им віршем:

15 А я в правді побачу обли́ччя Твоє, і, збудившись, наси́чусь Твоєю подо́бою!

Тут він протиставляє себе тим людям, у який частка лише в цьому житті. Їх не цікавив Бог, їх не цікавила вічність. Давид не заздрив їм. На противагу їм він говорить про те, що не може задовольнитися, насититися речами цього світу – ні будинками, ні автомобілями, ні відпочинком ні подорожами. Давид хоче більшого. Тільки Божа подоба може наситити Давида!

Хто з людей може побачити Боже обличчя? Ніхто, в тому тілі, в якому ми живемо, ми не витримаємо цього, ми помремо. Одного разу великий Мойсей попросив Бога показати Себе, але Бог відповів йому що не може цього зробити, бо той помре. Але після воскресіння, в новому тілі, ми зможемо побачити Господа. Давид вірить, що Бог завершить Свою роботу в цьому і змінить його, зробить новим. Наразі ми називаємо цей процес “прославленням”. І вже в такому прославленому стані Давид зможе бачити Боже лице. Слово “збудившись” означає воскреснути після смерті. Давид знав, що вічне життя – більш реальне, ніж те, яким ми живемо зараз. Наше життя згідно цього вірша – це сон, де ми щось бачимо, але неясно. Справжнє життя – це життя, коли ми прокидаємося. Ми маємо розуміти, що у часи Давида у Божих людей не було того розуміння Небесного Цартсва, яке є у сучасних християн. У них не було Нового Заповіту, не було того об’явлення, яке є у нас зараз. Але все ж Давид розумів, що Бог змінить його, і змінить таким чудовим чином, що він зможе побачити Боже лице. Давид прагнув цього і не був згоден на менше. Тисячу років по тому ап. Павло написав в Рим.8:29:

29 Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.

Це, і лише це, могло повністью задовільнити Давида. Пізніше Давид здобув багато: багато багатства, слави, жінок, дітей. Але лише Бог і Його слава задовільняли його. У Давида була така життєва пристрасть: бачити Боже лице!

У цьому слові ми думали про Божий захист. Нашій країні зараз потрібен Божий захист. Кажуть, що росія така велика, що її ресурси такі великі, що її територія така велика, що її ніхто не може здолати. Але у випадку Саула на його боці було все: військо, фінанси, влада. Давид мав тікати від нього і ховатися по горам та лісам, як тварина. Але коли Бог захищав Давида, Саул нічого не зміг вдіяти і з часом здувся, як мильна бульбашка. Господь, захисти нашу країну. Українці багато в чому грішний народ. Але ми вважаємо, що в цій війні правда на нашому боці. росія прийшла вбивати, грабувати, мародерити, насилувати та нищити. Бог ненавидить пролиття невинної крові. Він ненавидить насилля. І ми просимо Бога захистити нас від ворога.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 16:1-15)

“ХОРОНИ ТИ МЕНЕ, ЯК ЗІНИЦЮ СВОЮ”
Псалом 16:1-15
Ключовий вірш 17:8

1. Прочитайте 1-ий вірш. Чому Давид такий впевнений, що правда на його боці? (чи завжди правда на Вашому боці?) Що означає “із уст необлудних”? До кого Давид звертається за судом? (2) Що Давид каже та про що просить Бога? (3-5; див. також Пс.138:23-24)
2. У що вірить Давид? (6) Чи сповідуєте Ви таку віру коли молитеся?
3. Яку силу мали вороги Давида? Про що просить Давид? (7-9) Що означає “охороняти як зіницю”? “заховати у тіні крил”? Тут подумайте про Божу любов та захист.
4. Як ще Давид описує своїх ворогів? (10-14) Що означає “частка”? (14) Де була їх частка? Давида? Де Ваша частка?
5. Чого бажає Давид? (15) Як нам побачити Боже обличчя?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Дорогу життя Ти покажеш мені” (Псалом 15:1-11)

ДОРОГУ ЖИТТЯ ТИ ПОКАЖЕШ МЕНІ

Псалом 15:1-11

Ключовий вірш 11 : “Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!”

Вивчаючи книгу Псалмів послідовно, псалом за псалмом, ми вже зустрічалися з різними їх видами. Ми вже бачили псалми хвали і псалми плачу; псалми призначені для виконання хором і ті, які співали прочани подорожуючи до Єрусалиму. Більшість із них приписується царю Давиду, а авторство інших не відоме. Псалом, який ми вивчаємо сьогодні в своєму заголовку має слова: «золота пісня Давидова». В оригіналі – «Міктам Давида».

Стосовно слова «міктам» перекладачі з єврейської не мають між собою згоди. Дехто розуміє його, як певну «золоту» відзнаку, інші вважають, що йдеться про певну музичну мелодію. Загалом, існує ще 5 таких «золотих» псалмів. Якщо ж говорити про цей псалом, то він швидше являє собою молитву, в якій цар Давид ввіряє себе і своє життя Богу, покладаючись на Його обіцянки. В цьому Псалмі Давид сповідує Бога джерелом всякого добра, благословень і безпеки в житті і в смерті.

Також цей псалом відомий тим, що він двічі цитується на сторінках НЗ, в книзі Дій. Ап. Петро, а пізніше, Павло стверджували, що в цьому псалмі цар Давид пророчим духом говорить про воскресіння Христа.

Як бачимо, в нас є досить багато різних ключів-підказок, щоб приступити до розбору цього тексту. Та все одно, без роботи Духа Святого, текст залишиться для нас мертвим. Тож нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі й серце, щоб розуміти Боже слово, вірувати йому і жити за ним.

Подивіться вірші 1-4: «Золота пісня Давидова. Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся! Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє! Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, — я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!»

Про що Давид просить Бога в цій молитві-псалмі? Він шукає Божого захисту і охорони. На відміну від багатьох інших псалмів, тут не йдеться про якусь конкретну небезпеку, яка загрожувала царю. Радше він молиться про те, щоб Господь наглядав за ним, беріг його і провадив його впродовж усього його життя і (як ми бачимо в останніх віршах) навіть в смерті.

«Хорони́ мене, Боже, — я бо до Тебе вдаюся!» — каже цар Давид. Що цар Давид тут має на увазі? Давайте поміркуємо разом.

Усі ми якимось чином будуємо і плануємо своє життя. Чи не так? Перед нами постають різні задачі. Нас турбують питання власного здоров’я і безпеки. Так само нас турбують питання здоров’я і безпеки наших близьких. Ми мусимо вирішувати питання щоденного забезпечення. Так само ми намагаємося планувати майбутнє своє і своєї родини: «що ми будемо їсти?», «де жити?», «де будуть навчатися діти?» і т.д. Думаю, в кожного є великий список таких питань. Щоб усі ці питання вирішити, ми вдаємося до різних засобів. Наприклад, щоб мати, що їсти, шукаємо кращої роботи, а щоб вберегтися від ракетних ударів, хтось спускається до сховища, а хтось виїздить з країни. Ми приймаємо свої рішення виходячи з тих цінностей, які маємо, а також, виходячи з тих сил і факторів, які, як ми бачимо, діють в світі.

Так одна людина говорить: «я нікому нічого не винен, я можу розраховувати лише на власні сили і знання» і, відповідно до цієї картини світу вона діє: не зважає на інтереси чи думку інших і не шукає нічиєї допомоги. В центрі життя, цінностей і рішень такої людини – її власні бажання.

Натомість Давид, коли каже: «хорони мене, Боже, – я бо до Тебе вдаюся!», ставить в центрі свого життя, в голові усіх своїх цінностей і в основі своїх рішень Бога. Бога, який говорить і являє нам Свою волю. Бога, який діє. Бога, який виконує Свої обіцянки. В своїй молитві Давид вирішує довіряти Богу і очікує, що вірний Бог буде охороняти його і проведе його життя, як обіцяв. І далі ми бачимо, що це означає на практиці.

Подивіться ще раз вірші 2-3: «Я сказав Господеві: „Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі!“ До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!»

В цих віршах Давид сповідує, що його добро, його щастя можливе лише в Богові і, навпаки, неможливе без Нього. Він був царем і досяг в своєму житті того, про що більшість людей лиш мріє: великого багатства, слави і успіху. Він мав велику сім’ю. Тим не менше своє добро він знаходить не в цьому, а в Богові. Усе це – не погані речі, яких прагнуть люди. Але без Бога вони нікого не зроблять щасливим. А отже, він вирішує шукати в першу чергу того, що догодить Богу, шукати самого Бога, довіряючи, що Господь забезпечить і дасть все чого Давид потребує.

У вірші 4 Давид раптом згадує тих, хто поклоняється іншим богам. І ми бачимо: він не хоче мати з цими людьми нічого спільного: «Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів», — каже він.

Чому, він взагалі згадує про тих, хто служить ідолам? – тому, що коли ми шукаємо своє добро і щастя не в Богові, а в речах цього світу, ми стаємо ідолопоклонниками. Сама суть ідолопоклонства – це мати щось окремо від Бога. Коли ми шукаємо своє добро в чомусь, окремо від Бога, ці, в цілому непогані речі (багатство, безпека і стабільність, здоров’я, успіх, кохання, щаслива сім’я), стають нашими ідолами. Ми женемося за цим щастям, вкладаємо в це своє життя, однак здобуваємо все нові і нові смутки. Чи не так? – так! Давид добре це знав і розумів.

«Добро моє тільки в Тобі… усе моє жадання – до святих Твоїх» — це, насправді, дуже практична віра. Це віра, яка допомагає нам приймати іноді завідомо невигідне для себе рішення, для того, щоб догодити Богу і для добра Його народу. Йти туди де є труднощі і страждання, яких ти міг би уникнути. Віддавати своє заради інших, хоча ніхто від тебе того не вимагає. Чинити так, як правильно, а не так, як вигідно. Це віра, з якою Давид зберіг життя Саула, помазаника Божого, хоча багато разів мав можливість вбити свого ворога. Це віра, з якою Мойсей вирішив краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну потіху і наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби Єгипетські (Євр.11:25-26). Такою вірою ап. Павло йшов до Єрусалиму навіть знаючи, що там на нього чекають арешт і гоніння. Це віра, яка через все життя і вчинки людини стверджує, що Бог є і тим, хто шукає Його, Він дає нагороду (Євр.11:6).

Нехай Господь помилує нас і береже від ідолів, щоб разом з Давидом ми могли сповідувати: «Ти Бог мій і — добро моє тільки в Тобі! До святих, які на землі, що шляхетні вони, — до них все жадання моє!», щоб ті рішення які ми приймаємо щодня прославляли Бога і служили добру Його церкви. Амінь!

Подивіться вірші 5-6: «Господь — то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш! Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!»

Ці слова – явне посилання на історію виходу ізраїльського народу з рабства в Єгипті. Через пустелю Господь вів Свій народ до обіцяної землі. Звичайно, цю землю потрібно було ще завоювати і для того, щоб завоювати її, вони мусили діяти як один народ. Але як потім поділити цю землю, як вирішити кому який наділ дістанеться? Для цього вони вдалися до жеребкування. Це питання вони довірили Богу. Так свої наділи отримали усі племена окрім племені Левія. Левитам не дісталося землі, тому що Господь відділив їх для Себе. В Повт.18:2 Він каже: «А спа́дку не буде йому серед братів його: Господь — Він спа́док його, як Він говорив був йому».

Давид використовує ці образи, коли говорить про своє життя. Як євреї отримували свої наділи землі від Бога, так само Давид від Господа приймає події свого життя, свою долю.

Його життя не було простим. Він зазнав багато горя і біди. Він жив, як біженець в чужій землі, коли на нього полював Саул. Він втрачав близьких людей. Його власні діти повставали проти нього війною. Та в усьому цьому Господь був із ним. В усіх цих подіях він пізнавав милість і добрість Бога. Він багато чого втратив, але при цьому здобув Бога і тому щасливий. Не дивлячись на все, він сповідує – межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя.

Чи можемо ми, оглядаючись на своє життя разом з Давидом сповідувати: «межі мої пройшли по прекрасних місцях, гарна для мене спадщина моя»? Нехай Господь помилує нас і навчить нас задовольнятися Богом, Його милосердям і любов’ю, усіма тими благами які Він проливає в наші життя через Христа.

Подивіться вірші 7-8: «Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки. Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — й я не буду захитаний!»

Давид благословляє Бога, який поруч із ним весь час, і вдень і вночі. Вночі, коли Давид сам на своєму ліжку, Господь навчає його, радить йому. Тут словом «нирки», а іноді «серця та утроби» в біблійній мові позначається внутрішній світ людини, центр її потаємних думок і почуттів, її внутрішня сутність. Давид свідчить про Бога, який працює в його житті не лише через якісь зовнішні фактори, але також і через внутрішнє просвітлення. Він трудиться в серці Давида, змінює його, навчає його ходити Божими дорогами. Вдень Господь по правиці Давидовій. Він допомагає царю повсякчас. Поруч з Богом Давид почувається захищеним. Він вірить, що стоятиме твердо, не захитається.

Яка це велика благодать, знати, що Господь завжди поруч, стоїть з правого боку, захищає, підтримує, дає мудру пораду і допомагає. Це близькість, яку ми особливо яскраво бачимо в житті і служінні Христа. Стоячи біля гробу з померлим Лазарем Він говорить: «Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав…» (Ів.11:41-42). І так само, Він знає, що почутий, коли в ніч перед стратою молиться: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти» (Мат.26:39). Він знає, що Отець поруч із Ним і що Його жертва приємна Йому, тож не захитався до кінця. Нехай Господь помилує нас і нам також допоможе завжди бачити перед собою Господа, який навчає нас, який допомагає нам, який спасає нас з великої милості Своєї, який не дасть нам захитатися.

Подивіться вірші 9-11: «Через те моє серце радіє та дух веселиться, — і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї душі до шео́лу, не попустиш Своєму святому побачити тління! Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!»

Свою тверду опору в Бозі Давид знаходить не лише, коли говорить про своє життя, але навіть тоді, коли говорить про смерть. Коли він роздумує про Боже спасіння, про вірність Бога, який не залишає його не лише в житті, а і в смерті, Давидове серце радіє та дух веселиться. Під Божим захистом ми маємо не лише спокій і впевненість, а й радість. Амінь!

Як я казав на початку, рання церква бачила виконання текстів цього псалма в Христі. В своїй знаменитій проповіді в день П’ятидесятниці ап. Петро каже: «Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон“, у передбаченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!» (Дії 2:29-32).

Воскресіння Христа і нам, так само, як Давиду дає тверду надію життя. Господь, який міцно тримає нас в житті, не відпускає нас і в смерті, так що «ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:38-39).

Нехай Господь помилує нас міцно триматися цієї надії, щоб навіть в години смертельних небезпек мати тверду впевненість і радість в Христі.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 15:1-11)

ДОРОГУ ЖИТТЯ ТИ ПОКАЖЕШ МЕНІ
Псалом 15:1-11
Ключовий вірш 11

1. Вірші 1-4. Про що молиться і що сповідує цар Давид в цьому Псалмі? В чому він знаходить свою тверду надію? Як його віра в Бога пов’язана з його бажанням бути серед інших віруючих? Що Давид говорить про тих, хто служить ідолам? Чому люди приносять жертви ідолам і вдаються до них?
2. Вірші 2, 5-6. В чому Давид знаходить джерело всякого добра в своєму житті? Що значить, що Давид називає Бога своїм спадком та чашею (Повт.18:1-2)? Що є вашим найбільшим благом?
3. Вірші 7-8. Як ще Господь працював в житті Давида? Що значать слова: «на́віть ноча́ми навчають мене мої ни́рки»? Що значить, що Давид бачить Господа по правиці своїй?
4. Вірші 9-11. Яку надію і впевненість Давид має в Богові? В чому він бачить спасіння від смерті? Як Пс.15 читали і розуміли ап. Петро, Павло і рання церква (Дії 2:25-32; Дії 13:32-38)? Яку надію ми маємо у смерті в воскресінні Христа?

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Завжди з Господом будем” (1-е Солунян 4:13-18)

ЗАВЖДИ З ГОСПОДОМ БУДЕМ

1-е Солунян 4:13-18

Ключовий вірш 13 : “Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають”

Декілька років тому наш любий п. Влад на зібраннях в четвер читав цикл лекцій про історію та вірування давнього світу (про те, як жили і в що вірували язичницькі сучасники Авраама, Мойсея та Давида). З цих лекцій було дуже добре видно, що кожен з цих народів мав певні очікування про те, що стається з людиною після її смерті. Ці уявлення про потойбічне мали величезний вплив на те, як вони жили по цей бік смерті. Наприклад, для тих самих єгиптян усе їхнє життя було всього лиш приготуванням до посмертної участі. Ми з п. Владом ще говорили про все це окремо і дійшли декількох цікавих висновків:

  1. На відміну від усіх цих язичницьких уявлень про смерть і життя християнська надія стосується майбутньої долі не лише окремої людини, але й цілого всесвіту.
  2. Християнська надія концентрує нашу увагу не на тому, що станеться після смерті, а на тому, що станеться після воскресіння, коли Господь прийде, щоб відновити наш світ.
  3. Значна частина уявлень сучасних людей, в тому числі і віруючих, про посмертний стан людини (від смерті до воскресіння) та про безсмертя душі, насправді, беруть свій початок не в Біблії, а в філософії Платона та язичницьких віруваннях. Біблія говорить про цей стан дуже мало, як хтось сказав: “ніби пошепки”.

Тим не менш християнину є що сказати про життя і смерть. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні ап. Павло втішає віруючих з грецького міста Солунь, щоб вони не горювали про своїх покійних. Він укріплює їх надією воскресіння. Нехай Господь і нам зараз дасть таке укріплення від Господа Ісуса Христа.

Подивіться вірш 13: Не хо́чу ж я, браття, щоб не відали ви про покі́йних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають.

Як правило, смерть – це сумна подія. Чин похорону церков Східного обряду містить в собі такі слова: “Плачу і ридаю, коли роздумую про смерть, і бачу у гробі лежачу, на образ Божий утворену, нашу красу, неподібну, безславну, без вигляду”. Тим більше ми сумуємо і плачемо, коли йдеться про смерть близької людини.

Віруючі з Солуня також сумували про своїх покійних. Їхній сум примножувався через те, що вони не знали, яка доля чекає на їхніх близьких. Солуняни гаряче очікували приходу нашого Господа Ісуса і Його вічного Царства. Але що буде з тими, хто не дочекався і помер раніше? – думали вони, – Невже для них немає ніякої надії? Тому Павло каже: “я не хочу, щоб ви не знали, що станеться з вашими померлими і сумували, як ті, хто не має надії”. Павло хоче дати їм надію.

Грецькі уявлення про потойбічну долю людини справді не залишали їм жодної надії. Згідно цих уявлень покійний у вигляді сірої безтілесної тіні сходив до царства померлих, де нема ні смаків, ні кольорів, ні сміху, ні відчуттів. Але саме головне, звідти нема вороття.

Павло руйнує ці уявлення, нагадуючи їм про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Подивіться вірш 14: Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покі́йних через Ісуса приведе́ Бог із Ним.

Ніхто з Солунян, так само, як ніхто з нас не був в царстві смерті. Але Господь Ісус там був. Він помер, нагадує нам Павло. Насправді помер. Його смерть засвідчили римські вояки. Над Його мертвим тілом в розпачі плакали його матір, Марія Магдалина і учні. Його намастили пахощами, загорнули в саван, поклали до гробу і запечатали важким каменем. Ви вірите в це? “Ми віруємо в це”, нагадує нам Павло.

Але також ми віруємо, що Він воскрес. Воскрес тілесно. Коли воскреслий Господь явився Своїм учням, вони думали, що це Його привид. Але Ісус розвіяв їхні сумніви. Він запропонував їм доторкнутися до Нього, до Його ран. Він зголоднів і попросив їжі, сів з ними за стіл і спожив риби і меду. Він воскрес. Ви вірите в це? “Ми віруємо в це”, нагадує нам Павло.

Отже –, каже Павло, – так само, як Бог воскресив мертвого Ісуса (воскресив в тілі, для вічного життя), Він воскресить і тих, хто помер у Христі. Амінь!

Подивіться вірші 15-17: Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до прихо́ду Господнього, — ми не попередимо покі́йних. Сам бо Господь із нака́зом, при голосі арха́нгола та при Божій сурмі́ зійде з неба, і перше воскре́снуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо́ й зоста́лись, бу́демо схо́плені ра́зом із ними на хмарах на зу́стріч Господню на повітрі, і так за́всіди бу́демо з Господом.

Ці слова він каже словом Господнім. Тобто це не висновки з якихось інших текстів, а те, що сказав Сам Господь Ісус, безпосередньо. Що ж Господь Ісус сказав про Свій прихід і померлих? В чому полягає наша надія і наше втішення?

Перше, живі не випередять мертвих. Коли при Божій сурмі з небес в Своїй славі Господь Ісус прийде, щоб відновити все творіння і дати суд живим і мертвим, Він спочатку воскресить померлих. Ми намагаємося памʼятати своїх померлих, але з часом памʼять про них все одно стирається і тьмяніє. Але в Бога ніхто не забутий. Він називає Себе Богом Авраама, Ісаака та Якова, бо в Нього усі вони живі. Прийде день, коли в славі Христовій ми зустрінемося і з нашим дорогим братом п. Владом, і з тими, кого ми любили, але через смерть втратили. І так завжди з Господом будем. Амінь!

Друге, ми завжди будемо разом з Господом.

Слово “зустріч”, яке вживає тут апостол, по суті є технічним терміном, який греки добре знали. Цим словом позначали урочистий прийом, яким громадяни вітали поважного гостя, наприклад, імператора. В день, коли він прибував, процесія з найпочесніших громадян виходила за стіни, щоб зустріти і вшанувати його, а потім супроводити в місто.

Ап. Павло сам одного разу пережив таку почесну зустріч, коли прибув до Італії і брати з Риму вийшли йому на зустріч до форуму Аппія та Трьох таверн, а потім супроводили його до Риму.

В цьому уривку Павло описує Солунянам величну картину. Він показує Церкву, яка по суті вперше збирається у повному складі, усіх прославлених святих, які на хмарах підносяться назустріч Господу, щоб вшанувати Його, щоб розділити Його перемогу і разом з Ним в славі явитися світу, щоб разом з Ним царювати. Один з ранніх вчителів церкви, Іван Златоуст, читаючи цей уривок казав: “якщо Господь збирається зійти, то навіщо ми будемо підхоплені? Заради чести!.. ми помандруємо на колісниці Отця. Як Він підняв Самого Господа на хмарах (Дії 1:9), так і ми схоплені будемо на хмарах. Бачите, яка честь? Ми зустрінемо Того, Хто сходить, і, що радісніше, так з Ним будемо”. Отож, потішайте один о́дного цими словами!” – каже Павло Солунянам, та й нам з вами.

Помер наш дорогий брат. Одного дня, швидше за все, ми також помремо. Але у воскреслому Христі ми маємо тверду надію для кожного з нас, так само, як і для всього світу, що потерпає від бід, гріха і тління. Він прийде одного дня в славі, щоб відновити все, щоб засудити зло і вбити смерть. В Ньому наше спасіння. В Ньому воскресіння й життя. Нехай Господь потішить наші серця, особливо серця п. Марії і дітей надією Воскреслого Христа.

(п. Йонатан)

Вивчення Біблії: Проповідь “Хто мешкати може на святій Твоїй горі?” (Псалом 14:1-5)

“ХТО МЕШКАТИ МОЖЕ НА СВЯТІЙ ТВОЇЙ ГОРІ?”

Псалом 14:1-5

Ключовий вірш 14:1 : “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?”

У цьому Псалмі Давид залишає у спокої безбожників та негідників, яких стирав у порох у попередніх псалмах, і звертає увагу на Божий народ. Не можна всі проблеми світу і твого життя списувати на безбожників та ворогів. Виявляється, проблеми є і у Божих людей. Цей Псалом називають піснею богомільців, які приходили в скинію, а пізніше в храм на поклоніння Богові. Сучасною мовою – це пісня прихожан, які збираються на богослужіння, це наша з Вами пісня. Можливо вона була написана, коли цар Давид переносив Божий ковчег на Сіон (2 Сам.6). Ви знаєте, що тоді стався прикрий інцидент зі священиком Уззою, який, можливо, заставив Давида задатися тими важливими питаннями, які ми чуємо у сьогоднішньому псалмі. Давид дивиться на життя Божих людей і бачить, що це їх життя не відповідає їх вірі. Іншими словами вони називаються віруючими, проте чинять як невіруючі. Тому Давид дає цим людям орієнтири, по яким вони можуть звірити своє життя. Цар Давид не задовільняється поверхневими відповідями, а, як то кажуть, копає глибоко. Ми також маємо думати глибоко, і копати глибоко, якщо хочемо зростати духовно. Нумо сьогодні і ми, разом з царем Давидом, поринемо у таємниці поклоніння та духовного зростання!

Звернемося до 1-го вірша: “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?” У цих двох запитаннях Давид згадує намет – що, очевидно, є скинія, яка була збудована ще за часів Мойсея, після виходу з Єгипту, коли Ізраїльський народ був у пустелі. Пізніше, цар Соломон збудував храм для поклоніння. Свята гора, про яку говорить Давид – імовірно є горою Морія, на якій Авраам намагався принести Богові в жертву Ісаака (Бут.22:2), і на якій пізніше цар Соломон збудував храм. Так хто ж може приходити на поклоніння Богові? На перший погляд, це питання видається досить простим. У Старому Заповіті в законі Мойсея регулювалося, хто може приходити. Ізраїльтяни чоловіки не тільки могли, а мали тричі на рік на свята приходити у назначене Богом місце на поклоніння (Вих.34:23). Коли Соломон збудував храм в Єрусалимі, цей храм став таким місцем для поклоніння. До служителів були більш жорсткі вимоги – священиками могли бути лише потомки Аарона, а допомагати їм – Ізраїльтяни з коліна Левія. Ці люди постійно знаходилися в скинії, а пізніше – в храмі. Формально, Давид не був з коліна Левія, тому не міг постійно знаходитися в скинії, хоча і був царем і мав велику владу. Але ми бачимо тут, у 1-ому вірші, що Давид бажає бути постійно з Господом. Таке бажання – це ознака зміненного Богом серця і зміненого Богом життя. Що властиво грішній людині – це триматися подалі від Бога. Ця звичка пішла ще з того часу, коли наш праотець Адам згрішив і сховався від Бога в кущах. З того часу люди так і продовжують ховатися від Бога і часто дуже неохоче приходять до Нього. Давид же бажав бути з Господом.

Далі, у віршах 2-5 Давид дає відповіді на свої запитання у 1-ому вірші. Щоб зрозуміти цей псалом нам потрібно розуміти що в цьому псалмі не розглядається доктрина виправдання. Перелік якостей у цих віршах – це не є умова виправдання, це – результат виправдання. Цей Псалом стосується процесу освячення людини. Очікується, що віруючі по мірі їх освячення будуть приносити плоди, які тут перераховані.

Про які ж плоди йде справа? Звернемося до 2-го вірша: “Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм”. Іноді якості “в невинності ходить” і “праведність чинить” виділяють в окрему категорію, як базові, а всі інші – це похідні від них, приклади застосування. Як же нам ходити в невинності та чинити праведність? Правильна відповідь – ніяк. Самі ми просто не можемо цього робити! Ми програємо у боротьбі з гріхом, а праведними не можемо бути за означенням, тому що вже з народження грішні. Інша вірна відповідь тут – це “Ісус”. Ісус – це є ключ до нашої невинності і нашої праведності.

В Рим.3:21-24 написано:

21 А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з’явилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

22 А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

23 бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

24 але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

І в Старому, і Новому Заповітах віруючі спасаються однаково – “через віру в Ісуса Христа”.

В Єв.2:8-10 написано:

8 Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,

9 не від діл, щоб ніхто не хвалився.

10 Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли.

Ми спасаємося через віру. Не від діл. Але далі ап. Павло говорить про добрі діла. Які це добрі діла? Це ті добрі діла, на які Бог створив нас. Коли Бог виправдовує людину, він починає радикальну перебудову в її житті. Можна сказати Бог, приводячи людину до Себе, має план на перебудову на все її життя. Ціль Бога в одному – зробити нас схожими на Ісуса Христа. Ми називаємо це наслідування Христа. Це наслідування проявляється в тому, що ми починаємо змінюватися. Те як ми живемо показує, як ми наслідуємо Христа. По чому ж видно наше життя з Христом? Чи зустрічали Ви людину, яка вміє володіє повним набором релігійної тематики, але її життя заставляє задуматися про її віру. Ап. Іван в 1:6 сказав:

6 Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в те́мряві, то неправду говоримо й правди не чинимо!

Іноді жартома кажуть: “Якщо хтось каже, що вона – яблуня, то де ж яблука?” Можливо, трохи більш звичне прислів’я для нас: “Назвався грибом – лізь у кошик!” У 15-ому столітті католицький монах Тома Кемпійський написав книгу “Наслідування Христа”, яка стала християнською класикою на всі прийдешні століття. З того часу як ми прийняли Христа нашим Господом і Спасителем, ми маємо прикладати великі зусилля щоб зростати духовно, щоб приносити плоди і щоб ці плоди було видно у нашому житті. У цій книзі в самому початку Він писав: ““Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві” (Ів.8:12) Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї…” По чому ж видно, що ми наслідуємо Христа?

Перше, по тому, чи говоримо ми правду. Подивіться на вірші 2б-3а.

2б … і правду говорить у серці своїм,

3 хто не обмовля́є своїм язиком, і злого не чинить для друга свого…

Цікаво відмітити, що перша ознака праведного життя, яка тут приведена – це що людина говорить. Звичайно, вона не єдина, але по тому, що та як людина говорить, можна багато сказати про її християнство. Ісус сказав: Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́ (Мт.12:34б) Слова, які ми кажемо, важливі. Хоча люди схильні більше довіряти справам, ніж словам, все ж, слова важливі. Словом можна ранити, словом можна підбадьорити і лікувати. Ми, які довгий час знаходимося разом у спільноті, за весь цей час добре вивчили один одного – ми знаємо сильні сторони один одного, але знаємо і слабкі. Якщо ми образились і хочемо зробити один одному боляче, то знаємо куди потрібно бити. Тому ми повинні бути такими обережними зі словами, які говоримо. У 3-ому вірші слова “обмовляє язиком” та “зло чинить для друга” пов’язані. Люди чинять дуже багато зла для своїх ближніх, обмовляючи їх, особливо за їх спиною.

Друге, по тому, чи поважаємо ми богобійних людей. Подивіться на вірші 3б-4:

3б … і свого ближнього не зневажає!

4 Обридли́вий погорджений в очах його, і він богобі́йних шанує…

Праведність проявляється у нашому ставлені до інших людей. В цьому світі поважають відомих, багатих та талановитих. І ми часто відчуваємо спокусу чинити там само, тому що, нам здається, від цих людей залежить наше виживання. Але коли Христос змінює наше життя, ми починаємо звертати увагу на богобійних людей і вчитися у них. В спільноті яких людей Ви любите проводити свій час? Які бояться Бога? Християн? Чи невіруючих?

Третє, по тому чи дотримуємося ми даного слова.

Подивіться на вірш 4б:

4б … присягає, для себе хоча б і на зло, — і дотримує

Християни мають дотримуватися даних обіцянок, навіть коли це стає невигідно для них. Чому? Тому що ми наслідуємо Христа, Який дотримувався Своїх обіцянок. Обіцяти неважко, важко буває дотримати обіцянку. Ми хочемо робити великі справи. Але великі справи починаються з вірності в малому.

Четверте, по тому, як ми поводимося з фінансами (5). Подивіться вірш 5а:

5 не дає свого срі́бла на ли́хву, і не бере на невинного пі́дкупу.

В усі часи люди шукали можливості заробити, тому що гроші потрібні для життя. Але потрібно використовувати правильні способи, а що більш важливо – правильні принципи щоб заробляти, і правильні принципи щоб тратити фінанси. У Старому Заповіті було заборонено давати на лихву, тобто під відсотки з Ізраїльтян, тому що часто це приводило до того, що в людини забирали все, що вона мала, а її саму продавали в рабство за борги. Головна ідея цього закону полягає в тому, що коли твій брат у нужді, не намагатися отримати з цього вигоду. Брати підкуп (хабар) на невинного – це гріх. Коли люди невірно поводяться з грошима, гроші роблять їх своїми рабами та гублять. Якщо Вам не вистачає коштів, один з принципів поводження з фінансами приведено в Пр.11:24:

24 Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє.

Щоб додавалося, потрібно давати. Тут ми можемо переглянути свої принципи: як ми даємо? Для багатьох це болюче питання. Але Бог дивиться на це. Ісус якось сів біля скарбниці і дивився, як люди дають пожертви. Ісус сказав: “Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!” (Мт.6:21) По тому, як ми розпоряджаємося фінансами, видно, де наше серце, і видно те, як ми наслідуємо Христа.

В другій частині 5-го вірша написано:

5 … Хто чинить таке, — ніко́ли той не захита́ється!

Бог обіцяв стабільність та безпеку тим, хто чинить таке.

На завершення: якщо Ви відчуваєте тягар через це слово, тому що не можете так жити, як тут написано, і гадаєте, що ніхто не може, то пам’ятайте, що Ісус так жив. Він перебуває з Богом, Він ходив невинності та праведності, і Він повік не захитається. Що ми маємо робити, так це берегти віру в такого Ісуса Христа. І коли ми бережемо цю віру, це буде видно в нашому житті. Життя, яке описане у віршах 2-5 – це результат нашої віри в Ісуса.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Питання (Псалом 14)

“ХТО МЕШКАТИ МОЖЕ НА СВЯТІЙ ТВОЇЙ ГОРІ?”
Псалом 14:1-5
Ключовий вірш 14:1

1. Прочитайте 1-ий вірш. Чому Давид ставить такі запитання? Що ці запитання кажуть про нього? Тут подумайте, до якого етапу християнського життя (спасіння, освячення, прославлення) стосується цей Псалом?
2. Розділіть вимоги до богомільців (2-5) на загальні та конкретні. Що означає “в невинності ходить”? “праведність чинить”? Як нам досягнути цього? (Рим.3:21-24; Єф.2:8-9)
3. Чому важливо говорити правду? (2б-3а) Чому потрібно робити добро ближнім? (3б)
4. Яких людей схильні поважати люди? Яких людей потрібно поважати? (4а) Чому потрібно тримати своє слово? (4б)
5. Як потрібно мудро поводитися з фінансами? (5)
6. Чому так важливо мати правильні стосунки всередині спільноти в процесі нашого освячення (Див. також Єф.4:25-32).

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.

Вивчення Біблії: Проповідь “Господь дивиться з неба” (Псалом 13:1-7)

“ГОСПОДЬ ДИВИТЬСЯ З НЕБА”

Псалом 13:1-7

Ключовий вірш 13:2 : “Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає”

Сьогоднішній Псалом написав цар Давид. Він адресував його диригенту хору. Ми точно не знаємо, ким був цей чоловік, але це показує велику повагу і любов царя Давида до музики, і бажання прославити Бога і через музику. В цьмоу Псалмі він піднімає фундаментальне питання людського життя: “Чи є Бог?” і показує, до яких жахливих наслідків призводить ігнорування Бога. Схоже що цей Пс. дуже любив ап. Павло, і Рим.1-3 тісно перекликаються з цим Пс. Ми бачимо в ньому глибину нашого падіння. і нашу відчайдушну потребу в Спасителі.

Звернемося до вірша 1а: “Для дириґента хору. Давидів. Безу́мний говорить у серці своїм: „Нема Бога!“ Я виріс у сов’єтському союзі, люди в якому дуже пишалися рівнем розвитку науки. Було багато наукових інститутів, науковців, кандидатів і докторів наук, проводилось безліч наукових конференцій. У цьому союзі навчали, що “Нема Бога” кажуть розумні люди, а в Бога вірують лише безумні. Але сьогоднішнє слово каже якраз навпаки: “Нема Бога” каже не розумний, а безумний. Чому?

Тому що Бог відкрив Себе людям у творінні. У Рим.1:18-20 написано:

18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив.

20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

Коли люди дивляться на творіння Боже, на створений Ним світ, природу, вивчають цю природу, її закони, вони приходять до висновку, що у цього всього є творець. Бог дав людині розум, і коли людина правильно їм користується, то приходить до висновку що Бог існує. Тому коли хто каже, що немає Бога, то він свідомо відкидає правду і каже неправду.

Коли людина каже “Нема Бога” це може означати не лише те, що вона не вірить у його існування Бога, а й те, що вона припускає, що Бог існує, однак не хоче мати з Ним нічого спільного і відкидає Його зі свого життя. Кажуть, що в оригіналі слово “безумний” означає морально зіпсовану людину. Це означає що людина каже що Бога немає не тому, що має якісь там інтелектуальні проблеми, а тому що хоче грішити. Вона просто хоче жити так, як вона хоче: вільно грішити, і не відчувати ніякої провини за свої гріхи. Тоді можна просто сказати, що я не вірю в Бога. Така людина може виглядати дуже мудрою в своїх очах, так як їй видається, що вона досить спритно позбулася Бога. На насправді вона безумна. Ап. Павло пише:

21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

22 Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли

Це саме те, про що писав ап. Іван в Ів.3:19: Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки! В цьому вірші ясно видно, що люди можуть бачити світло – чесно кажучи світло важко не побачити, і важко ігнорувати. Однак люди вирішили відкинути світло просто тому що більше полюбили темряву. Ми маємо розуміти одну річ: темрява притягує серце людини. Як перстень влади притягував того, хто володів ним у книзі “Володар перснів”, так темрява притягує серце людини. Багато християн проходили через той етап піднесення та радості, коли вони наверталися до Христа і хотіли навернути до Нього весь світ. І багато з них також стикалися і з іншою стороною цього процесу, коли після навернення падали в гріх і не розуміли, що відбувається. Але відповідь проста: людське серце притягується темрявою, воно зіпсуте і бажає темряви. І коли такій людині пропонують Христа, вона відмовляється, кажучи: “Нема Бога”, щоб продовжувати жити у темряві. Тому ап. Іван продовжує:

20 Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.

Звернемося до віршів 1б-2:

1б … Зіпсу́лись вони, і обри́дливий чинять учинок, нема доброчи́нця!

2 Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.

Те, що люди кажуть “Нема Бога” не відмінило ні Бога, ні Його праведного суду над людьми. Хоча люди хочуть позбутися Бога, і навіть якщо Він і є, щоб Він залишив їх у спокої, Бог уважно спостерігає за ними з неба щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає. І що Бог бачить? Вірш 3:

3 Усе повідступа́ло, разом стали бридки́ми вони, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Про кого тут пише Давіид? Про поганів, які живуть без Бога? Чи про всіх людей, включаючи Божий народ? В 4-му вірші Давид говорить про “мій люд”, тобто про Божий народ, таким чином протиставляючи безбожних людей і Божий люд. Однак Давид був пропроком, і часто розумів не все, що пророкував. Ап. Павло, який жив значно пізніше Давида, у новозавітній час, і отримав від Бога значно більшу картину світу, у Рим.3:9-12 написав:

9 То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

10 як написано: „Нема праведного ані о́дного;

11 нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

12 усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

Тут Павло використав ці пророчі слова Давида щоб показати, що всі люди – включаючи самого Давида, і себе – ап. Павла. Нема ні одного, хто б шукав Бога, чи чинив добро. Ви можете запитати: “А як же так? Я добре памятаю ті часи, коли жив без Бога і не шукав його, але потім щось сталося в моєму житті, я почиав вивчати Біблію, задавати питання і шукати Бога?” У цих віршах ап. Павло описує людину у її грішному стані. Сама вона не може вийти з цього стану. Вона крутиться в ньому як білка в колесі. І лише Бог, Його благодать можуть вивести людину з цього стану. І коли Божа благодать приходить в наше життя, ми починаємо шукати Бога і чинити добро.

Ісус Христос сказав (Ів.6;44):

44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.

Ми маємо чітко розуміти, що в самих нас немає нічого, що б спонукало нас шукати Бога чи чинити добро. Усе все приходить до нас лише з Божою благодаттю.

Подивіться на вірші 4-6:

4 Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безпра́в’я, хто мій люд поїдає? Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його,

5 Тоді настраши́лися стра́хом вони, бо Бог в праведнім роді.

6 Раду вбогого га́ньбите ви, та Госпо́дь охорона йому.

Базово, в цих віршах Давид говорить про те, як жити, чи виживати Божим людям у світі, який відвернувся від Бога. Давид задає питання: люди, які відкидають Бога – а чи є у них розум взагалі? Взагалі, вони здатні щось розуміти? Хоча іноді може здатися, що християни у цьому світі – безхарактерні дурні, та насправді дурні – це безбожники, які чинять зло. Для них чинити безправ’я так же природньо, як їсти хліб. Вони переслідують Божих людей. І, здається, що Божі люди безсилі щось з цим вчинити. Однак Давид дивиться далі – на той час. коли Бог здійснить Свій праведний суд над безбожними. Хоча вони виглядають впевненими, такими людьми, які знають, чого хочуть і що роблять, насправді вони “настрашаться”, вони живуть у страху, тому що бояться праведного Божого суду.

У цьому слові ми побачили страшні наслідки того, коли люди кажуть: “Нема Бога”. І ми побачиил, чому вони це роблять: великою мірою це не є інтелектуальна проблема, а моральна проблема – люди обирають не світло, а темряву. На перший погляд це здається дивно, що люди обирають темпряву. І щоб зрозуміти це, потрібно дивитися глибше на їх світогляд і систему цінгостей. Вони лежать в основі їхнії рішень. Через Псалми Давида ми бачимо одну важливу річ: Давид любить Бога, Бог стоїть на першому місці в його житті, до Нього він приходить у своєму горі, труднощах, і в своїх перемогах і радощах. На противагу любові до Бога у наш час багато говорять про любов до себе. Говорять, що перед тим, як навчитися любити інших, потрібно навчитися любити себе. А іноді запитують: “А що поганого в тому, щоб любити себе?” Це – невірне запитання. Вірне запитання таке: “А який результат любові до себе, які плоди життя приносить така любов?” Коли любов до себе ставиться на перше місце у житті, то ця любов починає визначати життя людини. Людина починає жити для себе, а це автоматично означає, жити заради задоволення себе. Ап. Павло писав Тимофію (2 Тим.3:1-4):

1 Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи

2 Будуть-бо люди самолюбні…

4 … що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога.

Любов до задоволень – це “продукт на продаж” любові до себе. Чим більш я люблю себе, тим більш я хочу зробити себе щасливим, а щасливим мене робялть задоволення, чим більше задоволень, тим більше щастя, і тому я буду жити заради власних задоволень. І це стає проблемою, великою проблемою. Той, кого ми любимо, тому ми служимо. Коли ми живемо заради Бога, Бог визначає, чому я працюю – так важко працюю, і навіть чому я відпочиваю. Коли я живу заради себе, я хочу більше і більше задоволень. І заради цих задоволень люди відмовляються від Бога, від світла, обирають темряву і кажуть: “Нема Бога!” Це – трагедія в житті людини.

Звернемося до 7-го вірша:

7 Аби то Він дав із Сіону спасі́ння Ізраїлеві! Як долю Своєму наро́ду пове́рне Господь, то радітиме Яків, втіша́тися буде Ізра́їль!

Давид знав, що ті, які чинять безправ’я, врешті решт не досягнуть успіху. В цьому вірші Давид відкриває своє гаряче сердечне бажання щоб Бог прийшов і виконав Свої обіцянки, явив благодать і спас Свій народ. Росіяни напали на наш народ та чинять безправ’я. Ми бажаємо щоб Бог прийшов та визволив нас. Ми не знаємо, коли це станеться. Але що ми знаємо, то це те що що росіяни не матимуть успіху у своєму безправ’ї, тому що Бог ненавидить пролиття невинної крові і буде судити таких людей.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Псалми 2022р.