Записи

Від Івана 13:1-17
Ключовий вірш 13:15
1. Прочитайте 1-й вірш. Коли сталися ці події? Що знав Ісус? (1) Що потрібно було для того, щоб Він пішов до Отця? Ким були Його свої, які на світі були? Як Він виявив їм Свою любов?

2. Що означає, що Він полюбив їх до кінця? (В сучасному перекладі “показав, що Його любов була безмежною”.) Чому це важливо?

3. Прочитайте 2 вірш. Як сатана вже атакував Ісуса та Його учнів? Що сталося з тим, хто не любив Ісуса і не приймав Його слова? (Ів. 6:67-71; 12:4-6) Чого ми можемо тут навчитися?

4. Прочитайте 3-5 вірші. Що Ісус знав про Себе? Як Ісус демонстрував Свою любов? Чого Ісус навчав Своїх учнів, омиваючи їм ноги? Як цей вчинок є виявом любові?

5. Прочитайте вірші 6-11. Що сказав Петро, коли Ісус підійшов до нього? Чому? Чому Ісус наполягав на тому, щоб він омив Петрові ноги? Чому Петро згодився?

6. Чому потрібно прийняти благодать Ісуса, щоб мати любовні стосунки з Ним? Що означає 10-й вірш (Ів 15:3)?

7. Прочитайте вірші 12-17. Як Ісус пояснив учням значення свого вчинку? Як Він просив їх виявляти свою любов до Нього і один до одного? Як ми можемо проявляти любов Ісуса до інших на практиці?

ЙОГО ЗАПОВІДЬ – ЦЕ ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Від Івана 12:37-50

Ключовий вірш 12:50а : “І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя”

У сьогоднішньому слові ап. Іван закінчує свою розповідь про публічне служіння Ісуса. Слова Христа, які він тут говорить – останні публічні слова, записані ап. Іваном. Далі, починаючи з 13-го розділу, Ісус говорить особисто з учнями. Ап. Іван підводить підсумки публічного служіння Ісуса. Він приводить останні слова Христа, сказані людям. І також говорить про результати служіння Христа. На перший погляд ці результати виглядають сумно. Месія прийшов до свого народу, а вони Його не прийняли. Ісус зробив стільки чудес, а вони не повірили в Нього! Бог послав їм спасителя, а люди сказали: “Ні, Він нам не потрібен”. Можна поставити питання: “Що взагалі відбувається?” Бог потерпів невдачу? Тому ап. Іван, натхненний Святим Духом, відчував необхідність прояснити ці питання. Він дає пояснення тому, чому публічне служіння Христа не було таким успішним, як люди, чи ми з Вами могли очікувати.

Звернемося до 37 вірша:

37 Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього…

Публічне служіння Ісуса Христа тривало 3,5 роки. Весь цей час Ісус проповідував Боже слово людям. Звернімо увагу, що проповідував не просто відомий проповідник і навіть не апостол, проповідував Сам Господь Ісус. Не було і не буде кращого проповідника в світі. Ба більше, проповідь Ісуса була підкріплена багатьма чудесами. Не те що раніше Божі слуги не робили чудес – робили, але в такому масштабі і такій концентрації чудеса траплялися можливо лише за служіння Мойсея, коли Ізраїльський народ виходив з Єгипетського рабства. Ісус був з народом кожен Божий день, навчав їх слову та уздоровлював їх хворих. Люди повинні були слухаючи слова Христа та бачачи Його чудеса, повірити в нього як в Месію, Христа, Спасителя посланого Богом. Але як вони відповіли? Вірш 37-ий:

37 Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього…

Така реакція людей викликає важливе питання: “Чи означає це, що через невір’я цих людей Божі плани були зруйновані?” “А може Божа історія спасіння зазнала невдачі?” “А може кращі наміри Бога та Христа розбилися вщент об невір’я цих людей?” Ап. Іван хоче прояснити ці питання, і пише у вірші 38:

38 щоби сповнилося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив нашій вістці? І кому відкрилася Господня правиця?

Чи здивувало Бога невір’я цих людей? Шокувало Його? Ні, вже за 700 років до цих подій пророк Ісая передбачив, що люди не повірять у благу звістку. Розгляньмо це пророцтво Ісаї більш детально. Воно знаходиться в добре відомому 53-му розділі, де Ісая розповідає страждаючого слугу. Він пише:

2 … Не було в Ньому ні вигляду, ні величі, – ми Його бачили, але не було в Ньому нічого, що можна було б собі побажати.

3 Він був зневажений і відкинутий людьми, – Страждалець, Котрий зазнав болю, від Якого ми відвертали свої обличчя; Ним гидували, і ми за ніщо вважали Його.

7 … Над Ним знущались, принижуючи Його…

Звісно, це пророцтво про Ісуса Христа. Ісус прийшов як страждаючий слуга, щоб понести наші гріхи. Але людям не потрібен був Месія, Який помре на хресті. Їм потрібен був Месія, який звільнить їх країну від римської окупації, стане могутнім царем на троні, як цар Давид і відновить минулу славу Ізраїля. Люди бачили цього Месію, чули Його слова, бачили Його чудеса, і сказали Йому: “Ні. Такий Месія нам не потрібен”.

Звернемося до віршів 39-40:

39 Вони не могли вірити ще й тому, що, як казав Ісая:

40 Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх!

Тут ап. Іван наводить ще одне пророцтво пророка Ісаї. Воно, як і перше, також знаходиться в дуже відомому уривку – Іс.6, де Бог показує для пророка Свою славу. На відміну від розділу Іс.53, де ми бачимо страждаючого Слугу, в Іс.6 ми бачимо славного Бога, Який сидить на високому і піднесеному престолі. Навкого Нього стоять славні серафими, які волають один до одного: “Святий, святий, святий Господь Саваот! Уся земля сповнена Його славою!”

Зверніть увагу на вірш 41:

41 Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього.

Тут ми вперше дізнаємося, що, виявляється, там у храмі, Ісая бачив славу Христа. Бог послав Ісаю проповідувати людям цього великого, славного, святого Бога, Царя над царями. Але люди відмовилися вірити в такого Бога. Їм не потрібен був святий Бог, який би вимагав від них святості та судив би їх за кожен брудний вчинок. Їм не потрібен був Бог, якому вони мали безапеляційно підкорятися і виконувати Його волю. Їм потрібен був ручний бог, який би підкорявся їм та виконував їх волю. І такому Богові вони сказали “Ні”.

Коли ми уважно читаємо 40-ий вірш:

40 Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх!

то виникає питання: “Хто засліпив? Бог засліпив їхні очі, аби вони не навернулися?” Нам хочеться захистити Бога. Однам нам не потрібно спішити захищати Бога. Бог не потребує наших “адвокатських послуг”. В теології це називається Боже передбачення. Бог передбачив, що ці юдеї не приймуть Євангелію. В книзі пророка Ісаї, коли Ісая каже: “Ось я, пошли мене”, Бог відповідає (Іс.6:9-10):

9 …Йди і говори цьому народові: Ви слухаєте уважно, але не розумієте; ви очима дивитеся, але не пізнаєте!

10 Учини затверділим серце цього народу, а його вуха зроби тугими, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, і не чув своїми вухами, не розумів своїм серцем, не навернувся і не зцілився.

Бог посилає Ісаю на проповідь, але каже йому тут, що ці люди, яким Ісая буде проповідувати, настільки вражені гріхом, що Ісая не повинен сподіватися на їх швидке навернення. Здивований пророк навіть запитує Бога: “До яких пір” я маю тоді звіщати їм? Бог передбачив невір’я народу. Можна сказати навіть більш жорсткіше: “Бог спланував невір’я Свого народу”. Невір’я юдеїв призвело до розп’яття Ісуса. Бог спланував це. Невір’я юдеїв призвело до появи церкви (Рим.11:11-12). Бог спланував це. Чи означає це що тоді юдеї не несуть відповідальності за своє невір’я? Ні в якому разі. Вони несуть повну відповідальність за своє невір’я! В Ів.3:18 Ісус сказав: “ Хто вірить у Нього, не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина”. Люди несуть повну відповідальність за Своє невір’я. 40-ий вірш означає, що юдеї постійно не вірили, постійно казали Богові “ні”, так що їх серця закам’яніли, і Бог просто дав їм те, що вони хотіли. Вони хотіли не вірили, і отримали невір’я.

Звернемося до віршів 42-43:

42 Усе ж таки багато зі старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не зізнавалися, щоб їх не вигнали із синагоги;

43 вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу.

В цих віршах ми зустрічаємо багато поважних людей – можливо серед них були книжники, фарисеї, старійшини. Вони повірили в те, що Ісус був дійсно тим, за кого себе видавав – Месією. Здавалося. що все добре, але ап. Іван зазначає одну проблему: вони не зізнавалися у своїй вірі, щоб їх не вигнали із синагоги. Вигнати із синагоги – це було дуже серйозно в той час, це як фактично вигнати із суспільства. Вона миттєво втрачали всякі права, які мали. З однієї сторони ми можемо зрозуміти цих людей – вони просто боялися все втратити. З іншої сторони, ап. Іван додає, що корінь їхнього страху в любові: вони полюбили людську славу більше, ніж Божу славу. Чи давала ця віра для них спасіння? Чи це були просто знання? Ми точно не знаємо, і нам потрібно дуже обережно судити про це, тому що ми, на відміну від Бога, не бачимо людських сердець. Можливо, деякі з цих людей пізніше відкрито сповідали свою віру. Можливо деякі ні. Але що очевидно, це те що ап. Іван не приводить віру цих людей як зразок для наслідування. Він не каже: “У вас повинна бути така віра!” Насправді ці люди були у небезпеці, і мали розкаятися в любові до людської слави.

У віршах 44-50 ап. Іван підбиває підсумок проповідей Христа. І цьому підсумку, як і в інших проповідях Христа, Ісус закликає людей до віри і застерігає про дуже серйозні, вічні наслідки невір’я. Звернемося до віршів 44-45:

44 Тож Ісус гучним голосом сказав: Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, Хто послав Мене!

45 І хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене.

Тут Христос каже дуже просту річ: якщо людина не вірить у Христа, то вона не знає Бога. І в наш час можна почути як люди кажуть, що вони вірять в Бога, ба більше, вірять навіть в те, що існує лише один Бог, вважають себе духовними людьми. Але якщо людина не вірить в Ісус Христа як свого Спасителя і Господа, не вірить в Його смерть і воскресіння, якщо вона не сповідує свою віру, не посвячує своє життя Господу, то вона насправді не віть в того, Хто послав Ісуса, тобто в Бога. Така віра – це просто самообман, вона не є автентичною вірою.

У вірші 46 Ісус каже:

46 Я — Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві.

Невір’я у Христа призводить до того, що людина ходить у темряві. Люди думають, що ходять у світлі, що в цьому житті добре розібралися в тому, хто такі вони, який цей світ. Але без Христа люди живуть в тотальній темряві. Вони не знають, хто вони, який цей світ, і яка серйозна небезпека їх очікує.

Подивіться на вірші 47-48:

47 Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ.

48 Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його останнього дня.

Вічна доля людей, які не прийняли слів Христа і не повірили в Нього – це Божий суд. Вони опиняться на Божому суді, хочуть вони цього чи ні. Це дуже серйозно, і Христу більше немає чого тут додати. В цей раз Ісус прийшов щоб не судити, а спасти цей світ. Щоб судити світ Христу не потрібно було приходити в цей світ і проходити через усі ці страждання та випробування. Бог і так міг судити. Але щоб спасти світ, приходити потрібно було. І якщо люди кажуть цьому Христу “Ні”, тоді далі вони будуть розмовляти на суді зі святим Богом. Тут Христос трішки привідкриває нам завісу того, як буде проходити останній Божий суд. Бог буде судити людей не лише за те, що ми порушили Його закони та заповіді. Звісно, вони порушили, але насправді вони не могли не порушити, і не могли спастися лише виконанням закону. Однак вони могли спастися прийнявши Євангелію. Але коли люди чують Євангелію, але кажуть Христові “ні”, саме Його слово, Євангелія буде їх судити.

Звернемося до віршів 49-50:

49 Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.

50 І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!

Тут Христос описує велику реальність для тих, хто повірив Його заповіді: це вічне життя. Вічні наслідки невір’я – це Божий суд та пекло. Вічні наслідки віри – це вічне життя. І щоб мати таку віру, Бог дав людям все, що було їм потрібно – Своє слово.

У фільми “Шпигунські ігри” досвідчений шпигун навчає молодого: “Технології змінюються щодня, але зазвичай все, що тобі потрібно, це пачка жувачок, карманний ножик та посмішка”. Молодий шпигун відповідає: “Це розчаровує”. Схоже на це, християнство для багатьох людей виглядає непривабливо, і вони шукають якихось особливих таємних знань та духовних практик. Але все, що їм потрібно, це віра в Господа Ісуса Христа, через яку приходить вічне життя. Це і є заключне послання Христа для народу і для нас з вами. Амінь.

(п. Яків)

ЙОГО ЗАПОВІДЬ – ЦЕ ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Від Івана 12:37-50
Ключовий вірш 12:50а

1. Про кого говориться у 37-ому вірші? Що говорив про невір’я пророк Ісая? (38-41) Знайдіть ці цитати в Ісаї та порівняйте контекст, в якому вони були сказані. Чому люди не повірили ні в першому, ні в другому випадку? Як Ви розумієте 40-ий вірш? Що люди втрачають через своє невір’я?

2. Чому деякі люди, хоча й повірили, не сповідували відкрито свою віру? (42-43; порівняйте з 3:19) Що Ви думаєте про таку віру?

3. Який результат віри в Ісуса? невір’я? (44-46) Як нам уникнути перебування у темряві?

4. Чому Ісус не судить людину, яка чує, але не приймає Його слів? (47-48) Чому Ісус прийшов в цей світ? Яке серйозне застереження робить тут Ісус?

5. Що дає Боже слово тому, хто приймає його? (49-50)

НА ТЕ Я Й ПРИЙШОВ

Від Івана 12:20-36

Ключові вірші 27-28 : “Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину. Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!”

Як ви, напевно, пам’ятаєте Єв. від Івана часто розділяють на дві великих частини: «книгу ознак» і «книгу слави». Перша частина стосується всього періоду служіння Христа від хрещення Ісуса до Його останньої Пасхи. В ній Іван наводить вчинки і слова Христа, які найбільше розкривають, хто Він такий і сутність Його Царства. В другій частині автор говорить про страждання, воскресіння і піднесення Христа, які найбільше являють нам славу і любов великого Бога.

Немає жодного сумніву, що 12й розділ є переломним в цій структурі. В кожному епізоді цього розділу Ісус отримує визнання. Спочатку від Марії, потім натовпом при урочистому в’їзді до Єрусалиму. В сьогоднішньому уривку Він вшанований греками. Вони прийшли до Учителя. Цікаво, що кожного разу Сам Ісус бачить за цими виявами визнання значно більше, ніж ті, хто приходить до Нього. У вияві любові від Марії Він вбачає підготовку до власного похорону. Урочистий в’їзд до Єрусалиму стає виконанням пророцтва про прихід праведного і спасаючого Царя. А прихід греків спонукає Ісуса оголосити, що Його час настав. Це година, про яку раніше говорилося лише у формі майбутнього часу, година Його страждань, воскресіння і вознесіння. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі, щоб бачити славу Отця, Сина і Духа Святого в смерті і воскресінні Христа.

Подивіться вірші 20-22: «Деякі з тих, хто прийшов поклонитися у свято, були греками. Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса! Филип іде і каже про це Андрієві, а [далі] Андрій з Филипом ідуть, та й повідомляють Ісуса».

Уривок починається з повідомлення, що Ісуса шукають греки, які прийшли до Єрусалиму поклонитися на свято. Нам не відомо, що то були за греки і звідки вони походили. Взагалі, читаючи НЗ ми можемо легко помітити, що в часи Ісуса чимало язичників цікавилися юдейською релігією, співчували євреям і приходили на їхні свята. При цьому з різних причин вони залишалися язичниками. Такими були, наприклад: Корнилій сотник італійського полку, ефіопський євнух, який намагався розібратися в книзі пророка Ісаї та багато інших.

Чому греки не пішли зразу до Ісуса, а спочатку звернулися до Пилипа? Ми не знаємо точно. Можливо вони боялися, що Ісус не захоче з ними говорити. Іван для чогось нагадує нам, що Пилип походив з Витсаїди Галилейської, місцевості де проживало багато греків. Крім того Пилип і Андрій були єдиними учнями Ісуса, хто мав грецькі імена. Тож греки звертаються до Пилипа. Пилип, вірогідно, сам не маючи певності, що Ісус прийме їх, шукає підтримки в Андрія. Вдвох вони йдуть до Ісуса.

Складний сюжет. Багато запитань. Жодних відповідей. Та, насправді, цікаве в цій історії ось що: вона не має продовження. Греки приходять поговорити з Ісусом, але нам не повідомляється, що було далі, зустрілися вони з Ним чи ні. Ми не знаємо про що вони хотіли говорити з Ісусом і який був результат. Звичайно, у нас виникає запитання: тоді Іван розповідає нам про це? Вочевидь, в цій історії Івана (та й Ісуса) не стільки цікавлять конкретно ці греки, скільки сама ситуація: в момент, коли ставлення юдеїв до Христа стає найбільш ворожим, коли фарисеї нарікають, що «увесь світ йде за Ним» (19), Його дійсно починають шукати язичники. Прихід цих язичників стає для Ісуса своєрідним сигналом, знаком, який вказує, що надійшов час Його найвищої слави, час, заради якого Він і прийшов в цей світ.

Подивіться вірші 23-24: «А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському. Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай».

Минулого разу ми читали, як криками «Осанна!» багатотисячний натовп вітав Ісуса, як свого Царя і Месію. Про таку славу і пошану, напевне, мріяв би кожен політик. Але не Ісус. Господь момент Своєї найвищої слави все ж бачить лише попереду. Що Він має на увазі? Може Він очікує, що так, як Його вітали юдеї, Його вітатимуть і язичники? Що ж відповідь тут і «так» і «ні». Ці слова звучать досить оптимістично. Але варто поглянути кілька віршів вперед, щоб зрозуміти, що надходження цього часу тривожить і лякає Його.

В цілому, прославлення Сина Людського – це образ взятий зі СЗ, з книги Даниїла. У нічних видіннях Даниїл бачив Людського Сина, що йшов з небесними хмарами і наблизився до престолу Самого Бога «І Йому було дано владу, славу і царство, аби всі народи, племена та язики Йому служили. Його влада стане вічною владою, яка не минає…» (Дан.7:14).

Рання церква вбачала в цьому пророцтві прославлення Христа. Тому ми можемо знайти посилання на цей образ звеличеного Сина Людського в кожного з євангелістів. Іван тут не виключення. Ми побачимо, як він все більше і більше розкриває цей образ впродовж кількох наступних розділів. Година, що настала – це година Ісусового переходу від цього світу до Отця (13:1). Слава, якої очікує Ісус – це та слава, яку Він мав у Отця ще перед тим, як світ постав (17:5). Це рух вгору, піднесення. Але парадокс цього піднесення в тому, що воно відбувається через хрест, через страждання Христа і Його смерть. Перед тим як Христос має бути піднесений вище небес, щоб посісти по правиці Божій, Він має бути піднесений на хрест. І хрест, і воскресіння і вознесіння – це частини одного процесу, в якому Син Людський прославляється.

Не дивно, що говорячи про час Свого прославлення, Ісус використовує образ пшеничного зерна. Я думаю, цей образ кожен розуміє. Зернина, яку не покладуть в землю, а покладуть, приміром у скриню, чи в музеї під скло, звичайно збережеться, але вона ніколи не принесе плоду. Навіщо вона тоді? Єдиний спосіб, як вона може принести плід – вона має бути покладена в землю і повністю, без останку зотліти в ній. Власне, це те, що робить Син Божий йдучи на хрест. Він впокорює Себе волі Отця, щоб всього Себе віддати заради спасіння кожного, хто вірує. Всього Себе віддає заради любові.

Ми вшановуємо, як героїв тих, хто залишив своє звичне життя і в цей страшний час добровільно пішов до війська, тих хто покладає свої життя за нас. Той самий подвиг ми бачимо в житті Христа, який добровільно залишив небеса і з любові пішов на хрест. Чи ж це не слава?

Що ж Ісус каже нам, Його учням? Чесно кажучи, такі слова, як «віддати себе без останку», «вмерти»… — це не ті слова, які нам приємно чути, чи не так? Тобто, добре, коли хтось це робить заради нас. Але самим нам того зовсім не хочеться. Проте Ісус не пропонує Своїм учням якогось іншого шляху, ніж той, яким іде Він сам. У віршах 25-26 Він каже: «Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець».

Іншими словами: той, хто в центрі свого життя ставить власне «Я», хто усі свої зусилля направляє на те, щоб зберегти своє життя, втратить Його. Це життя кероване страхом. Але той, хто зрікається себе заради Божої волі, так як це робить Сам Ісус, той увійде в життя вічне і його пошанує Отець. Амінь!

Улюблені, чи прагнете ви увійти у життя вічне? Чи прагнете ви почути одного дня від Свого Господа слова: «рабе добрий і вірний, увійди в радість свого пана!»? Тоді ви знаєте шлях. Це шлях, яким йшов наш Господь, і який Він показує нам. Шлях не страху, але любові. Нехай Господь помилує нас і навчить жити заради Його слави. Амінь!

Подивіться вірші 27-28: «Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину. Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!»

В оповіданні Івана немає розповіді про молитовне боріння Христа в Гетсиманії. Але тут ми бачимо те саме напруження. Думки про хрест не можуть залишати Ісуса байдужим і відстороненим. Його душа стривожена. Якою б не була майбутня слава, зараз Все Його єство постає проти думки про страждання, через які Йому доведеться пройти. Йому хотілося б, щоб Отець спас Його від цієї години, але з іншого боку Ісус усвідомлює, що саме на цю годину Він і прийшов. Отче, прослав Своє Імʼя! – каже Ісус і отримує відповідь: «І прославив Я, і знову прославлю!»

В житті, смерті і воскресінні Христа нам відкривається вічна слава Отця. І ми розуміємо чому. Те, що Син Божий прийшов в цей світ – це справа Отця не в меншій мірі, ніж справа Сина. Справа усієї Трійці. Отець посилає Сина, а Син іде і, при сприянні Святого Духа, виконує усе, на що послав Його Отець. І коли ми бачимо, на яку саме справу Отець посилає Сина, ми бачимо славу Отця. В любові Отець посилає Сина прийняти смерть, щоб звільнити цей світ від рабства зла і тління і відмінити прокляття.

У віршах 31-32 ми бачимо наслідки прославлення Сина Людського. Подивіться вірші 31-32: «Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть. Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!»

По-перше, страждання і прославлення Сина Людського – несуть суд цьому світові. В Євангелії від Івана слова «цей світ», як правило, вказують на світ, який противиться Богу.

Ми часто говоримо про хрест, як про доказ Божої любові до нас. Але хрест – це не лише доказ Божої любові, хрест показує на скільки цей світ зіпсований, на скільки він лежить у злі. Хрест – це люди, які намагаються вбити Бога. Чи є якась надія для таких людей? Хрест – це не лише спасіння тим, хто вірує, але також це вирок для тих, хто відкидає Бога. Розп’яття Ісуса – це подія, яка запускає незворотній процес: з цього моменту наше ставлення до хреста визначає нашу вічну долю. В Ів.3:18-19 Ісус каже: «Хто вірить у Нього (Сина Божого), не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина. Це і є суд, що світло прийшло у світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо їхні діла були погані».

По-друге, прославлення Сина Людського – це вирок для князя цього світу. Нині князь цього світу буде вигнаний геть, каже Ісус. Князь цього світу – це диявол. В оповіданні Матвія ми читаємо, як на початку Ісусового служіння Він був випробуваний дияволом в пустелі. Під час одного з випробувань диявол показав Сину Божому усі царства світу і запропонував владу над ними, бо вони йому служать. Що це значить?

Влада диявола над світом має зовсім іншу природу, ніж Божа влада. Божа влада – абсолютна. Він контролює все і немає жодного атому в світі, який би рухався всупереч Його провидінню. Диявол же має владу тільки тому, що зіпсовані гріхом люди хочуть виконувати його бажання (8:44). Його влада стоїть на двох стовпах: перший – це страх смерті, другий – це брехня. Але прославлений Христос руйнує владу диявола. Автор послання до євреїв каже в 2:14-15 «А що діти стали спільниками крові й тіла, то й Він подібним чином став їхнім спільником, аби Своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, які через страх смерті все життя утримувалися в рабстві».

Звичайно, диявол все ще діє в світі. Його остаточне вигнання станеться тоді ж, коли і остаточний суд, коли Ісус прийде в славі Свого Царства. Але вже сьогодні ми, учні Христа, ті, хто має Його Духа, маємо владу протистояти сатані: «Тож підкоріться Богові, — каже ап. Яків, — протидійте дияволові, і він утече від вас» (Як.4:7). Нині древній змій зв’язаний, він вже не може, як раніше обманювати цілі народи (Об.20:1-3), бо в усі народи прославлений Христос посилає Своїх учнів проповідувати істину Євангелії. Амінь!

Третє, піднесений Син Людський притягне до Себе весь світ. Подивіться ще раз вірші 32-33: «Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе! Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав померти».

Слово «піднятий» тут має два значення. З одного боку воно вказує на смерть Ісуса. Він має бути піднятий на хресті. Це вже не вперше Ісус говорить про Своє розп’яття, як про підняття. В Ів.3, в розмові з Никодимом Він говорить, що Син Людський має бути піднятий так само, як Мойсей був підняв змія в пустелі. Дивлячись на цього піднятого Христа з вірою ми спасаємося, так само, як рятувалися євреї в пустелі споглядаючи мідяного змія.

Але «піднятий», це також піднесений на небеса. І, вочевидь, Іван використовує це двозначне слово тому, що обидва твердження правильні. Піднесення на хресті змінюється піднесенням на небеса у славі. Він каже: «як Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!» Тут слово «всіх» вказує на масштаб спасіння, це люди всіх народів, племен і мов, усі далекі і близькі, кого Отець дає Сину, щоб з них створити народ Нового Заповіту. Амінь!

Коли мають статися усі ці речі? Вони мають статися «нині», каже Ісус. Суд над світом, вигнання сатани, піднесення Сина Людського, люди, притягнені до Ісуса зі всіх кінців землі, — все це могло сприйматися, як особливості останнього часу. Іван показує, що разом зі смертю, воскресінням і вознесінням Христа ці останні часи вже прийшли.

В останніх віршах цього уривку, ми бачимо, що люди не зрозуміли і не прийняли слів Ісуса. Він закликає їх вірити Йому, ходити в світлі, допоки Він Сам, світло, є з ними, щоб коли Він буде взятий від них і прийде темрява, ця темрява не огорнула їх. Те саме Він говорить і нам сьогодні. Нехай Господь помилує нас і допоможе вірити у світло, Христа, щоб синами Світла ми стали, щоб нам нині жити для слави Божої і виконувати в цьому світі Його волю (36). Амінь!

(п. Йонатан)

НА ТЕ Я Й ПРИЙШОВ
Від Івана 12:20-36
Ключові вірші 27-28
1. Вірші 20-23. Хто шукав Ісуса і навіщо? Чому, на вашу думку, вони звернулися до Пилипа? Чому Іван наводить цю історію, хоча більше нічого не повідомляє про тих, хто прийшов (19)? Що ця подія значила для Ісуса (23; 2:4; 7:30; 8:20)?
2. Вірші 23-26. Що мається на увазі під «прославленням Сина Людського» (23-24; Іс.53:9-12; Дан.7:13-14)? Якою притчею Ісус зобразив Своє прославлення? Який плід принесли Його смерть і піднесення? Про що вірші 25-26 говорять нам, учням Христа? Куди йде Ісус і куди ми маємо йти за Ним? Який результат обіцяє Ісус?
3. Вірші 27-30. Як молився Ісус в цей час (Мар.14:33-36)? Яке прагнення Він висловлює в цій молитві? Яку відповідь Він отримав? Як ця відповідь була сприйнята іншими? Як смерть і піднесення Христа прославили ім’я Бога-Отця?
4. Вірші 31-33. Які наслідки прославлення Сина Людського має для світу? Для князя світу цього? Для тих, хто вірить в Нього? Що значить, що Син Людський буде піднесений (33; Ів.3:14-15; Чис.21-6-9)?
5. Вірші 34-36. Як народ сприйняв слова Ісуса? Що Ісус відповів їм? Як ми можемо бути синами світла?

“ЦАР ТВІЙ ІДЕ”

Від Івана 12:12-19

Ключовий вірш 12:15 : “Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі”

Подія, яку ми будемо сьогодні вивчати, описана в усіх чотирьох Євангеліях. Є лише кілька подій, описаних в усіх чотирьох Євангеліях. Ап. Іван писав це Євангеліє останнім і дещо в іншому стилі, ніж інші Євангелісти, але він також включив цю подію в своє Євангеліє. Чому усі чотири Євангелісти вважали цю подію дуже важливою в тому числі і для ранньої церкви? Хай Господь сьогодні благословить нас і покаже, ким є Ісус.

Звернемося до віршів 12-13:

12 Наступного дня велика кількість людей, котрі, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на свято.

13 Вони взяли віття пальм, вийшли назустріч Йому і вигукували, [промовляючи]: Осанна! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлю!

Коли Ісус входив в Єрусалим, велика кількість людей прийшли вітати Його як Месію. Вітаючи Христа, люди цитували 118-ий Псалом. Спочатку юдеї сприймали цей Псалом як прохання чи навіть волання, крик людини, яка знаходилася у скрутному становищі про допомогу. Але пізніше вони почали вважати цей Псалом мессіанським. Вітаючи Христа словами цього псалма, люди вітали Його як Месію. При цьому вони махали пальмовими віттями. Пальмовими віттями зустрічали Маккавеїв після перемоги над римлянами. Ці віття карбували на монетах. Пальмові віття були символом перемоги над загарбниками, національного визволення та національного піднесення. Люди вітали Ісуса як політичного Месію, який, як Макавеї, звільнить їх країну від римського панування. Вони вигукували “Осанна”. У наш час це слово зазвичай використовується в хвалі. Але для тих людей це слово мало значно більше конкретики. Воно означало “Спаси нас!” Люди благали Христа спасти їх від ворогів, як колись це зробив цар Давид.

Коли ми тут думаємо про людей, то стає трохи сумно. Їх очікування від Христа були хибними. Ісус не збирався робити того, чого вони хотіли від нього: виганяти римлян та годувати їх хлібом. Ісус не збирався бути для них політичним царем, як був цар Давид. Дуже швидко, коли ці ілюзії людей не справдилися, коли вони побачили, як легко римляни арештували Ісуса та повели Його на суд, їх серця змінилися і вони кричали: “Розіпни Його!” Ісус добре знав, що так станеться. І все ж Він не став задовільняти ці хибні очікування людей, хоча спокуса зробити це могла бути. Для любої людини це спокуса коли вітати тебе вийшов кількамільйонний натовп людей, махають пальмовими гілками, стелять перед тобою одяг. Коли перед тобою постелили червону доріжку, важко по ній не пройтися. В історії багато людей ставили президентами з добрими намірами служити своєму народові, та коли вони отримали багато влади хвали від людей, то це стало для них наркотиком, від якого вони не змогли відмовитися. Вони не відмовилися від влади, не вийшли вчасно на пенсію і стали жахливими диктаторами. Ісус не став на цей шлях і вирішив коритися Богові. Іноді в житті ми розриваємося між бажаннями вчинити як хочуть від нас люди, і як хоче Бог. Проблема погіршується ще тим, що шлях людей здається легким, безболізним, ба більше – успішним. Тоді як Божий шлях – складним, який вимагає поту, сліз та страждань. В такий час добре задати собі питання: “Чи співпадають мої плани з Божими планами стосовно мене? Чи я просто хочу щось отримати від Ісуса, а Сам Він не дуже мене цікавить?” В такий час добре навчитися в Ісуса слухати Божий голос стосовно того, чого Бог бажає від нас.

Однак саме важливе в цьому уривку не натовп людей та їх очікування від Ісуса, а те, що показує нам Сам Ісус стосовно Себе. По-перше, Ісус приймає їх вітання. Це вперше за час Свого служіння Ісус публічно дозволяє вітати Себе як Месію та приймає ці вітання. Коли Ісус нагодував п’ять тисяч людей, люди прийшли щоб поставити Його Царем. Ісус не дозволив зробити цього, розпустив людей і пішов з учнями у безлюдне місце. Тоді ще не прийшов час відкритися Христу. Але в цей раз Ісус не відмовляється від цього титулу – Він дійсно є Месія, прихід якого був обіцяний в Старому Заповіті. По-друге, Ісус відкриває Себе як Цар. Звернемося до віршів 14-15:

14 А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, — згідно з написаним:

15 Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі.

Ісус в’їхав в Єрусалим на ослі для того, щоб виконати пророцтво Захарії, який написав (Зах.9:9,10):

9 Тож від душі радій, дочко Сіону! Голосно вигукуй, дочко Єрусалима! Ось до тебе йде твій Цар! Він праведний, спасаючий і лагідний, їде на ослі, – на молодому віслюкові, синові ослиці.

10 Я знищу колісниці Єфрема і бойових коней в Єрусалимі, і кожен бойовий лук буде потрощений. Він (Цар) проголосить мир усім народам. Його владарювання простягатиметься від моря до моря і від ріки Євфрат до країв землі.

Це не було єдине пророцтво стосовно того, що майбутній цар має їхати на ослі. В Бут.49, коли престарілий Яків благословляє своїх синів, саме велике благословення достається Юді. У віршах 9-11 написано:

9 Юда – молодий лев! Від здобичі, сину мій, ти піднявся.Він схилився і ліг, наче лев і наче левиця, хто його підніме?

10 Не відійде берло від Юди і берло володаря від ноги його, доки не прийде Той, Кому воно належить,і Йому коритимуться народи.

11 Він прив’язує до виноградної лози Свого осла, а до добірної лози – сина Своєї ослиці.

З того часу у свідомості Ізраїльтян було укорінено, що їх Месія, їх Цар має приїхати на ослі. Виконавши це пророцтво Ісус ясно показав людям що Він і є тим Царем, Який змальований у Старому Заповіті. Коли ми зараз чуємо слово “Цар”, то зазвичай це викликає негативні асоціації. Це тому що ті царі в історії, яких ми знаємо, зазвичай були невігласами та деспотами. Блідою тінню тих царів є сучасні президенти чи прем’єр-міністри. Та й їх українці не люблять і зазвичай критикують. В Україні кажуть, що якщо ти хочеш, щоб тебе зненавиділи всі люди, то стань президентом. Нам, сучасним людям, неприємна думка, що нам взагалі потрібен цар, який би правив над нами. Ми гадаємо, що нам не потрібен цар, тому що ми вважаємо самих себе царями свого життя. Та на ділі кожна людина знаходиться в чиїйсь владі. В цьому житті ми залежимо від наших роботодавців. Але і в духовному житті ми залежимо від тих духовних сил – і добрих, і злих, які існують в цьому світі. Багато людей живуть в темряві, у відчаї, у владі своїх гріхів, і не можуть самі звільнитися від цього. Їм потрібен цар, який звільнить їх! Ісус прийшов щоб бути нашим Царем.

Яким Царем є Ісус? По-перше, Ісус – це лагідний Цар. Зазвичай люди при владі лякають нас, тому що мають владу і якщо захочуть то можуть вдіяти нам багато зла. Часто люди при владі зловживають цією владою і правлять людьми стархом, за принципом: “Мене не потрібно любити, мене потрібно боятися”. Але Христос інакший Цар. Хоча Він має всю повноту влади над всім творінням, Він упокорив Себе і є лагідним Царем. Він є доступним Царем, ми можемо приходити до Нього які ми є. Він править над людьми миром. В Мт.11:28-30 Він сказав:

28 Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!

29 Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, — і знайдете спокій своїм душам.

30 Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий.

По-друге, Ісус є Царем, Який Спасає нас від наших гріхів. В наступному уривку – в 12:23-36 Ісус Сам відкриває ціль Свого в’їзду в Єрусалим: померти на хресті і спасти людей від їхніх гріхів. Іноді люди втомлюються чути про гріх, іноді сильно недооцінюють силу гріха. Але ця сила реальна. Настільки реальна, що вона змушує нас робити речі, які ми не хочемо робити, які шкідливі для нас. Ви чули про різні залежності: алкогольну, залежність від порнографії, від комп’ютерних ігор, від соціальних мереж? Що змушує людей робити ці всі речі? Речі, які руйнують їх фізичне здоров’я, особистіть, витрачати на ці марні речі свій дорогоцінний час? Це – сила гріха. Ви, напевно, чули багато історій про те, як люди вирішували залишати свої гріхи. Проблема була в тому, що їх гріхи не вирішували залишати їх. Лише один Ісус може спасти нас від наших гріхів!

В ті часи царі тріумфально входили в завойовані міста. Схожим чином Ісус увійшов в Єрусалим як переможець. Але не над римом, а над владою гріха. Іван пише:

15 Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі.

Ось Цар твій іде! Ісус наш Цар. І якщо ми хочемо отримати спасіння від влади гріха, ми маємо прийняти Ісуса нашим Царем.

Але в тому, що Ісус є нашим Царем, є інша сторона. Ісус Цар Спасає, але і вимагає покори, як наш Цар. Багато людей хочуть отримати деякі вигоди, які дає Ісус як Спаситель – спасіння, квиток в Небесне Царство, нагороду в Небесному Царстві. Але не хочуть приймати Ісуса як Царя свого життя. Тобто підкоряти Христу все Своє життя. Однак це дуже важливий етап духовної зрілості, якому потрібно навчитися. Багато християн коли чують навіть не про страждання, а про незначні незручності, які може принести служіння, то втікають. Коли Бог покликав ап. Павла, то сказав Своєму слузі Ананії стосовно Павла (Дії 9:15-16):

15 … Іди, бо для Мене він є вибраною посудиною, аби понести Моє Ім’я до народів, до царів і до синів Ізраїля.

16 Тому що Я покажу йому, скільки має він постраждати за Моє Ім’я!

Коли Бог кличе кого, Він це робить не лише заради його власного щастя. Поряд із благодаттю завжди йде місія, є справи, які Бог хоче вчинити через спасенних.Для того, щоб Ісус став Царем нашого життя, може знадобитися час. Але ми маємо прийти до висновку, що саме благословенне життя – це життя, повністю віддане Господу.

В кінці подивіться ще раз на ключовий вірш:

“Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі”

Хоча в цей час люди були дуже збуджені в очікування перемоги, вже за кілька днів їх очікування не справдилися і їм здавалося, наче Ісус програв. Та насправді Ісус переміг. Коли ми дивимося на цей світ, який зійшов з розуму, де все не так, як має бути, здається що Ісус програв. Іноді і себе ми відчуваємо як програвшими. Але ми маємо вірити: Ісус увійшов в Єрусалим як переможець. Він переміг владу гріха і смерті. І прийде час, коли Його перемога стане очевидною для всіх. Цей факт був важливий для ранньої церкви, яка переживала переслідування. І він важливий для нас, коли ми бачимо навколо зневір’я і людей, байдужих до Бога. Ісус – це Цар. Ісус – це переможець!

(п. Яків)

“ЦАР ТВІЙ ІДЕ”

Від Івана 12:12-19
Ключовий вірш 12:15

1. Як люди вітали в’їзд Ісуса в Єрусалим? (12-13) Чому вони цитували Пс.118:26? Що означає “осанна”? “благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє”? “Цар Ізраїлю”? Що ці віттання говорять про цих людей та їх очікування від Ісуса? (17-18)

2. Як Ісус поставився до цих вітань? Що Він ще зробив та чому? (14-15; Зах.9:9,10) Чому Ісус прийняв вітання людей? Яким Царем є Ісус?

3. Коли учні Ісуса зрозуміли значення цих подій? (16) Що для Вас особисто означає що Ісус – це Цар?

НАЙДОРОЖЧЕ ДЛЯ ІСУСА

Від Івана 11:55-12:11

Ключовий вірш 12:3 : “А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!”

Даний уривок розпочинає другу частину Євангелії від Івана. В першій Іван розповідає про 7 чудес Ісуса, які відкривають Хто Він. Друга частина про останній тиждень Ісуса на землі, Його розп’яття і воскресіння. Події розвиваються стрімко. Іван розпочинає другу частину з розповіді про екстравагантний вчинок Марії, сестри Лазаря і Марти. Ця подія описана в трьох з чотирьох Євангелій. Сам Ісус про неї сказав, що де тільки проповідуватиметься Євангелія по цілому світі – ця подія стане відома усім. А для Юди Іскаріота вона стала тригерною, щоб піти і зрадити Ісуса. Що з це за вчинок такий?

Давайте подивимось вірші 11:55-57:

55 Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе. 56 І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ 57 А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.

Іван відкриває нам які настрої були в Єрусалимі. Народ готувався до Пасхи. Для Ізраїльтян це було чи не найбільше свято. Люди згадували як Господь визволив їх від влади фараона і вивів з єгипетського рабства в обіцяну землю. Євреї приходили завчасно, не тільки з околиць, а й з інших країн. Вони йшли до храму, щоб ритуально очиститись і таким чином підготуватися до свята. Це був особливий час. В цей час Єрусалим поповнювався людьми. Вчені вважають, що на час свят в Єрусалимі збиралось до 2,5 млн. чоловік. Це дуже багато для тих часів, коли в найбільших містах проживало кілька десятків тисяч.

Там в храмі багато, хто шукав Ісуса. Вони очікували на Нього. „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“ Вони очікували від Нього… якихось дій. Таке було напруження. В той же час первосвященики і фарисеї видали офіційного наказа: хто дізнається де Ісус – донести на Нього, щоб Його схопили.

Для Ісуса це був дуже хвилюючий час. В євангелії від Луки сказано, що як Він йшов в Єрусалим, то йшов попереду Сам, а учні були здивовані. Він знав, що саме на цю Пасху Він стане Божим Ягням, яке бере на Себе гріх світу. Для цього Йому доведеться прийняти наругу від язичників, бути розіп’ятим на хресті і померти, але найгірше взявши гріхи всіх людей Він буде покинутий Отцем. Про це Він неодноразово казав Своїм учням в дорозі до Єрусалиму. Але вони не чули… Вони як і інші євреї очікували, що в Єрусалимі Він поведе народ за Собою і звільнить Ізраїль від Риму. А вони… Вони стануть першими людьми в Його царстві. Тому вони всю дорогу сперечались, хто з них більше і яку посаду займатиме. Вони зовсім не розуміли яка велика боротьба в цей час відбувається в Господі Ісусі, щоб випити чашу страждань до кінця.

Подивіться на вірші 1,2: 1 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. 2 І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

Ми бачимо, що як і євреї які приходили в Єрусалим завчасно до Пасхи для очищення, так і Господь Ісус прибув зі Своїми учнями завчасно, за тиждень. Спершу Він прибув на Оливну гору в село Віфанію, де воскресив Лазаря. Весь той тиждень Ісус вдень приходив в Єрусалим і навчав в храмі, а ввечері повертався на Оливну гору.

Згідно з Євангелієм від Марка і Матвія, за два дні до Пасхи Ісуса запросили на вечерю де були присутні воскреслий Лазар, Марта і Марія. Серед атмосфери напруження, яка була в ті дні в Єрусалимі і хибних очікувань від Ісуса, Йому було приємно відволіктись і просто провести час серед людей, які просто любили Ісуса і хотіли бути з Ним.

В кінці другого вірша Іван каже: а Марта прислуго́вувала. Вона любила прислуговувати Ісусу – це те що їй було приємно. Це те як вона могла виразити свою любов і вдячність Ісусу за Його любов і турботу, а також за воскресіння її брата. Мабуть Івану запам’ятались ця сцена доброзичливості і любові і заклопотана Марта, яка як завжди прислуговувала і подавала смачну їжу. Ніхто і не помітив як зникла Марія. А коли вона з’явилась, вона була схильована, а тоді зробила щось дуже дивне. Давайте прочитаємо вірш 3: А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!

Марія підійшла до Ісуса, в її руках була алябастрова пляшечка з миром з найдорожчого нарду.

Це миро коштувало величезні гроші. Нард добували високо Гімалайських горах. Тому навіть невеличкий об’єм нарду, коштував величезних грошей. Зараз такий об’єм нарду коштує 0.5 млн. грн., а тоді набагато більше. Юда Іскаріот потім дуже точно оцінив вартість цієї пляшечки в 300 динаріїв. Це була річна платня робітника.

Його використовували як пахощі. Достатньо кілька крапель, щоб кімната наповнилась приємними пахощами. Для жінок нард був як скарб. В забезпечених родинах, в кого були такі пахощі вітали шанованого гостя помазанням кількома краплинами. Пляшечки для пахощів мали довгі тонкі горловини, щоб за раз можна було дістати кілька крапель.

Марія розбила горловину і враз вилила все миро на Ісуса. Але й це було не все. Вона схилилась над ногами Ісуса і обтерла їх своїм довгим волоссям. Весь дім наповнився пахощами. Всі присутні завмерли. Першим порушив тишу Юда Іскаріотський. Подивіться вірші 4,5: 4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати: 5 „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“

Цей вчинок не залишив нікого байдужим. Хтось просто був шокований, хтось обурювався. Звісно ж Марія знала, що це буде сприйнято негативно багатьма. Та її це не дуже й обходило, цим вчинком вона хотіла показати: Хто для неї Ісус. Він Той, Хто гідний, щоб заради Нього віддати найдорожче. Він Той, Хто гідний, щоб за Нього бути зганьбленим чи віддати життя. Він – Воскресіння і Життя. Він – Господь Бог. Він як та дорогоцінна перлина з притчі Господа, яку знайшов чоловік і продав все майно, що він мав, щоб купити її. І Марія віддала саме те, що вона мала на той час найцінніше, щоб показати, що воно для неї вже нічого не варте поряд з Господом Ісусом. Вона любила Ісуса і вона хотіла це показати Йому якимось особливим чином.

Чи гідний Ісус в моїх очах, щоб для Нього віддати найдорожче? Часом люди готові віддати щось дуже дороге для них, бо очікують отримати щось ще більш цінне. Учні залишили свої сім’ї і послідували за Ісусом, та вони очікували що їм щось за це буде. Мт.19:27 Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“ Але для Марії нічого іншого ціннішого ніж Сам Ісус не було.

Слова Юди звучать розсудливо і в той же час в них чути засудження. Чи зробила ти щось добре цим вчинком? Ти змарнувала стільки можливостей! Стільки добра можна було зробити!

Що ж керувало Юдою? Бо він журився про вбогих? Ні, Іван каже: а тому, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли. Він був злодій і його тіпало, що ці гроші не опинились в нього. Ось яким був Юда Іскаріот! Його не цікавили ні Ісус, ні тим більше вбогі, а лише власне збагачення. Такий великий контраст між серцем Марії і Юди Іскаріота.

Ісус знав це, але Він не став виказувати Юди. Подивіться що Він сказав 7,8 вірші: 7 І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені. 8 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“ Ці спокійні слова Ісуса закрили всім невдоволеним вуста.

Давайте подумаємо над тим, що сказав Ісус. Вчинок Марії по справжньому зрозумів тільки Ісус і Він прийняв Його. Він вразив Його і тому Він пообіцяв, що де тільки буде проповідувана Євангелія, там пам’ятатимуть цей вчинок.

По-перше це вона на день по́хорону заховала Мені. Ісус побачив в цьому вчинку не тільки те, що в нього вклала Марія – бажання показати Ісусу, що Він найдорожчий для неї, а й те що цим вчинком, як Він каже, вона приготувала Його тіло до похорону. Господь вклав новий смисл у дії Марії.

На сході був звичай: покійника спочатку обмивати, а потім намазували пахощами, а посудину з пахощів розбивати і черепки складали в могилу разом з покійником. Хоч не навмисно, але Марія саме це і зробила.

Люди витрачають величезні кошти, щоб пошанувати покійників. Будують дорогі склепи і це не вважається марнотратством, а останньою шаною покійнику з яким більше не зможуть вже бути. Своїми словами Ісус виказав про Свою скору смерть і коли це станеться, то такий вчинок вже не вважатиметься марнотратством.

По-друге Він показав, що Він дійсно достойний такої трати. І саме тому, що Він вартий, Він прийняв вчинок Марії. Дійсно, для іншої людини це було б марнотратством, але не для Ісуса. Крізь усе Євангеліє від Івана, Ісус звертає нашу увагу на Себе Самого. Він каже: Я знаю Хто Я такий, бо Я маю свідчення від Отця – Я і Отець Одне. Саме Господь Ісус вартий таких вчинків від нас і Він це визнає.

Пастирське життя заради Ісуса в очах світу – марнотратство. Часто буває, що місіонери, віддавши своє життя для Євангелії, не бачать якогось видимого плоду. І здається вони даремно потратили дорогоцінні роки свого життя. А могли б жити не гірше ніж звичайні люди. Але коли це для Ісуса, то в Його очах це не марнотратство. Брати і сестри, ваше життя для Ісуса – не марнотратство. Якщо інші люди не бачать в цьому смисл, то Ісус бачить. Він бачить більше смислу ніж бачимо ми самі.

Він вартий того, щоб Йому віддати найдорожче, що є у вас. Він вартий таких вчинків, які будуть незрозумілі іншим, і можливо викличуть обурення. Амінь.

Я молюсь щоб ми так пізнали Господа, щоб Він був для нас найбільшою цінність, вартим віддати Йому найдорожче.

(п. Дмитро)

ІСУС ПОМАЗАНИЙ У ВІФАНІЇ
Від Івана 11:55-12:11
Ключовий вірш 12:3

1. Які наслідки мало воскрешення Лазаря (11:55-57)? Який час і місце подій (1-2, Мр.14:1-3, Мт.26:1-7)? Як ця подія пов’язана з воскресінням Лазаря? Хто був запрошений на вечерю?

2. Що зробила Марія? Якими були її мотиви? Про що свідчить незвичність її вчинку?
Яке тлумачення Ісус дав її вчинку? Чого він навчав? Чому потрібно спочатку любити Ісуса, перш ніж намагатися допомогти бідним чи комусь іншому?

3. Як автор описує Юду Іскаріота? Чому він заперечував проти того, що зробила Марія? Чому його слова звучать добре для багатьох людей? Якими, на думку автора, були його справжні мотиви?

4. Як акт любові Марії відображав страсті Ісуса?

5. Чому зібрався великий натовп юдеїв?

ВОСКРЕШЕННЯ ЛАЗАРЯ

Від Івана 11:1-54

Ключові вірші 25-26 : “Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?”

Ми продовжуємо вивчати Євангелію у викладенні Івана і поступово, розділ до розділу дісталися її середини. Вітаю! Як ви знаєте, цю книгу умовно ділять на дві великих частини: книга знамень і книга слави. Перша частина покриває майже увесь час Його служіння. Друга – останній тиждень перед розп’яттям. В першій частині Ісус часто каже: «ще не прийшов час Мій», в другій Він каже: «настала година…».

За час Свого недовгого служіння Ісус вчинив багато дивовижних чудес. Але в своїй книзі Іван підбирає лише 7 найбільш промовистих з них. Це не просто чудеса, це – чудеса-знамення, які відкривають нам про Ісуса щось дуже важливе. Починаючи з чуда перетворення води на вино і закінчуючи воскрешенням Лазаря, про яке ми читаємо сьогодні. Яке з цих чудес-знамень вас найбільше вразило і запам’яталося?

В цьому розділі Ісус каже: «Я воскресіння й життя» і на підтвердження цих слів Він піднімає мертвого з могили. Історія Лазаря – це притча в дії, це демонстрація влади Ісуса над життям і смертю і обіцянка для тих, хто вірить Йому. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам вірити в Ісуса, бо Він наше воскресіння і життя. Амінь!

Звернемося до уривку. У віршах 1-6 автор знайомить нас з головними дійовими особами і обставинами цих подій. Історія починається з повідомлення про хворобу Лазаря: «Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти» (1). Лазар і його сестри: Марія і Марта жили неподалік Єрусалиму, в селищі Віфанія (це десь 2.5-3км). Також нам повідомляється, що це була родина тієї самої Марії, яка помазала ноги Ісуса миром і обтерла їх своїм волоссям. Хоча Іван ще не розповідав про цю подію в своїй книзі (про це ми будемо читати лише в наступному розділі), вочевидь, ця історія так само, як і ім’я Марії були добре відомі церкві. Для них це була ТА САМА МАРІЯ.

Вочевидь, хвороба Лазаря була досить серйозна. На стільки серйозна, що сестри вирішили повідомити про це Ісуса. Що ж вони говорять Йому? Подивіться вірш 3, вони кажуть: «Ось нездужає, Господи, той, що любиш його!» (3).

«Той, що любиш його» – так Марія і Марта називають свого брата. Стосунки любові, які об’єднують Ісуса з одного боку і родину Лазаря з іншого – це те, що неодноразово потрапляє в фокус цього оповідання. Вірші 2, 3, 5, 11 і 36 показують, що Ісус дійсно любив цю родину і, що важливо, вони знали це, дійсно відчували любов і турботу Ісуса.

Насправді, ці стосунки любові – це перший ключ до розуміння цього уривку. Ми не зможемо правильно зрозуміти цих подій, якщо хоч на хвилину забудемо, що Ісус дійсно любив Марію, і Марту, і Лазаря. Оскільки Ісус любить їх, Він дозволяє їм пройти через дуже важкий досвід, важкі випробовування в своєму житті. І оскільки вони впевнені в любові Ісуса, вони можуть довіряти Йому в ці тяжкі моменти життя.

Чи можете ви, так само як ці сестри, сказати про себе: «я той (чи та) кого Ісус любить»? ап. Іван так називає себе в цій Євангелії: учень, якого любив Ісус. І в цьому немає якогось хизування, просто він обирає для себе таку ідентифікацію. Ми можемо не знати багато чого, але що нам завжди потрібно – мати впевненість в любові Христа. Тільки коли ми маємо впевненість в Божій любові, ми можемо проходити різні події свого життя довіряючи Богу. Чи не тому ап. Павло в Еф.3:17-19 молиться за віруючих «щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма́ святими, що́ то ширина́ й довжина́, і глибина́ й вишина́, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання́, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою»? Разом з Божою любов’ю, в наші життя приходить усяка Його повнота. Амінь! Більше того, стосунки любові і довіра – це єдина можлива основа для істинного учнівства, нам, як пастирям необхідно це завжди памʼятати і глибоко усвідомлювати.

Як відповідає Ісус на повідомлення від Марії та Марти? Подивіться вірші 4-6 «Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був».

Чи не викликають у вас ці слова якогось занепокоєння? Як на мене, мали б. Коли Ісус чує про хворобу Лазаря, то спочатку повідомляє, що ця хвороба не на смерть, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею. Тут все добре, коли в нас якісь проблеми, дуже втішно почути, що все закінчиться добре. Це також гарно узгоджується з наступним віршом, де нам повідомляється, що Ісус дійсно любив Марію, Марту і Лазаря. Але як розуміти слова, що йдуть далі? Чому Ісус вирішує затриматися ще на два дні?

Це дивна поведінка, чи не так? Якщо щось погане стається з кимось, кого ми любимо, ми кидаємо усе і їдемо до нього. Два роки тому мені зателефонувала мама і сказала, що лежить в лікарні, бо впала з дерева і зламала хребта. Я швидко відпросився з роботи і одразу ж, не зволікаючи, виїхав у Вінницю до мами. Але коли Ісус дізнається про хворобу Лазаря, Він два дні не робить нічого. З подальшого тексту стає очевидно, що Він зволікає свідомо, аж доки не дізнається якимось надприроднім чином, що Лазар помер.

Що це за дивний прояв любові? Хтось може подумати: але ж Ісус все одно потім воскрешає Лазаря, то це ніби нічого страшного. Так, але ж сестри нічого не знали про цей задум учителя. Та й взагалі, що б Ісус не планував зробити далі, смерть Лазаря була справжньою. Горе Марії та Марфи було справжнім. Ісус любив Марію і Марту і Лазаря, але тим не менш дозволив їм пройти через цей гіркий досвід смерті і втрати близької людини. Це зовсім не те, чого хотілося б нам, правда?

Цей вірш викликає в нас тривогу, тому що коли ми приходимо до Ісуса зі своїми нагальними молитвами, то хочемо негайної відповіді. Зараз, Господи, якщо Ти любиш мене, зроби це зараз! Але іноді Божа любов до нас проявляється в тому, що Він зволікає. Іноді Він дозволяє нам пройти через дуже реальний і дуже болісний життєвий досвід хвороби, втрати близької людини чи війни, як зараз. Допускає, не зважаючи на те, що любить нас. Більш того, саме тому, що любить нас і через різні події і труднощі робить нас зрілими, формує характер і ростить в образ Христа. Амінь!

У віршах 7-16 ми читаємо, що після дводенної затримки Ісус все ж вирішує йти у Віфанію. Учні не схвалюють Його рішення, адже ще зовсім недавно юдеї намагалися побити Його камінням. Але Ісуса не лякають погрози юдеїв. Подивіться вірші 9-10. Він каже: «Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, — цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла». Господь знає, що час Його служіння добігає кінця. Але поки є можливість, Він хоче виконувати волю Свого Отця не зважаючи на небезпеки і погрози. Божа робота – це те, що потрібно робити тут і зараз, доки є світло, тоді коли є можливість, а не тоді, коли буде безпечно чи зручно.

Подивіться вірш 17: «Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі». Ще один важливий ключ до розуміння цього уривку – це хронологія. Іван умисно звертає нашу увагу на ці числа. Говорить про дводенне зволікання, потім про те, коли Ісус прибув, Лазар вже 4 дні був у гробі. Потім ці 4 дні ще раз згадуються у вірші 39.

Проста арифметика каже нам: якби Ісус не зволікав два дні, то на момент Його прибуття до Віфанії Лазар був би мертвий вже два дні. Яка різниця: два чи чотири? Мертвий – це все одно мертвий. Ісус не встиг би прийти до Лазаря в будь якому випадку.

Відповідь на це питання полягає в тогочасних уявленнях про смерть. В часи Ісуса не було тих технічних можливостей визначити жива людина, чи ні, які ми маємо сьогодні. Якщо пульс не прослідковується, якщо дихання відсутнє, якщо почалося трупне задубіння, значить людина мертва. Тому іноді випадки глибокої коми приймалися за смерть і коли небіжчик раптом прокидався, це пояснювали тим, що душа повернулася в тіло. Згідно тогочасних уявлень, душа залишалась біля тіла впродовж трьох днів. Впродовж цього часу повернення до життя можливе. Але коли наслідки розпаду стають занадто сильні, незворотні, душа покидає тіло назавжди. Після третього дня оживити людину стає неможливо. Якби Ісус оживив Лазаря на 2ий день, знайшлися б скептики, які сказали б: ну, це диво, але буває. Тому це чудо Ісуса, так само, як повернення зору тому, хто народився сліпим, це – унікальна подія, аналогів якої не було в історії ніколи.

Сімʼя Лазаря була досить заможною і відомою, тому в дім сестер прийшло багато людей з Єрусалиму, щоб втішати їх. Коли Марта дізналася, що прийшов Ісус, вона побігла Йому на зустріч, щоб зустрітися і говорити з Ним на самоті. Зустрівши Його, вона відкриває Йому своє серце: «Коли б, Господи, був Ти отут, — каже вона, — то не вмер би мій брат. Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!».

Марта не дорікає Ісусові, не звинувачує Його ні в чому. Вона впевнена, що Ісус любить її, так само, як любив її брата. Вона впевнена, що якби в Ісуса була можливість, Він обов’язково зцілив би її брата. Вона не сумнівається, що чого б Ісус не попросив в Бога, Він би отримав це. В її словах лиш печаль через те, що Ісус не встиг, а тепер вже нічого не виправиш. Власне, так само дивиться на цю ситуацію і Марія (32). Навіть юдеї, які прийшли втішати сестер (37) допускають, що Ісус міг би змінити ситуацію, якби прийшов вчасно. Але і Марію і Марту і потішальників об’єднує одне переконання: тепер вже запізно. Надія була, коли Лазар ще був живий. Тепер – чотири дні, як у гробі і вже смердить. Смерть – це такий ворог, проти якого не встояти нікому, думають вони.

Що відповідає Ісус? Подивіться вірші 23-26: «Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“ Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“. Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“»

Серед юдеїв часів Христа існувало декілька уявлень про посмертну долю людини. Дехто, наприклад, садукеї повністю відкидали можливість майбутнього воскресіння. Дехто, отримавши вплив від грецької культури, говорили про прекрасне, хоч і безтілесне існування душі після смерті. Але більшість, так само, як Марта дотримувалися ортодоксального переконання, що в останній день Бог воскресить усіх вірних в новому тілі для життя на оновленій землі. Коли Ісус говорить їй «воскресне твій брат!», Марта сприймає це саме, як запевнення в цьому остаточному воскресінні. Відповідаючи Ісусові вона цитує свій символ віри. Але Ісус хоче дати їй дещо більше ніж абстрактну віру в якусь подію після смерті. Він хоче, щоб Марта вірила в Нього. Він хоче, щоб ми вірили в Нього.

Ісус каже: «Я воскресіння й життя». Що це значить? Це значить, що воскресіння, якого очікувала Марта, воскресіння, яке ми сповідуємо в своєму символі віри щотижня, це не подія, це Ісус. Як Ісус не просто дає хліб з неба, а Сам є хлібом життя, так само Він не просто воскрешає мертвих і продовжує життя тіла, Він Сам є воскресінням й життям. Без Христа нема ні воскресіння ні життя. «Оце ж воля Мого Отця, — каже Ісус в Ів.6:40, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня».

Життя, яке ми отримуємо віруючи в Сина Божого – це життя не колись і не десь, а тут і зараз: життя вічне, життя Царства, життя віку майбутнього в союзі віри з Христом. Хто вірує в Нього, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Нього, — повіки не вмре. Чи ви вірите в це?

В наступних віршах ми читаємо про зустріч Ісуса з Марією. На відміну від Марти, Марії не вдалося піти тихцем. Юдеї помітили її раптовий відхід і подумали, що вона йде горювати на могилі, тому вирішили піти з нею. В нашій культурі на похованні прийнято поводитися тихо і стримано. Навіть більше, в західній християнській культурі служителів навчають, що на похороні має панувати урочиста атмосфера радісної надії. Але в Ізраїлі часів Ісуса все було навпаки. На похоронах було прийнято багато і голосно плакати. Коли в родичів вже закінчувалися сльози, спеціально навчені люди, починали голосити, а музиканти грали на флейтах сумні мелодії і спеціально ще більше розкачувати емоції, щоб потік сліз не переставав.

Тому, коли до Ісуса прийшла Марія, це не була мовчазна процесія. Це був натовп, що плакав, голосив і ридав через смерть того, кого так любив Ісус. Вірш 33 каже: «А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам». Атмосфера горя, в якому перебували сестри, влада смерті, така видима в цьому місці зворушили Ісуса. Але Ісус плакав не через втрату друга, за кілька хвилин Він його воскресить, а через смерть, що полонила серця усіх цих людей. Слова «розжалобився та й зворушився» говорять про надзвичайно сильну емоцію, суміш жалю і обурення на межі з гнівом, які виникають, коли ми бачимо зло в його чистому вигляді, без прикрас. Це відчуття, яке багато хто з нас переживав за останніх пів року, коли бачив картини руйнувань, катувань, смерті, наруги і непокараного зла спричинених війною. Це одночасно: глибока печаль і співчуття направлені на жертв агресії і гнів, спрямований на вбивць. Так Ісус дивиться на Марію і на владу смерті, що панує тут. Картина біля гробу Лазаря парадоксальна і навіть гротескна: посеред цих людей стоїть Той, хто Сам є воскресінням і життям, а вони ридають у владі смерті і відчаю.

«Відваліть цього каменя!», говорить Ісус і після короткого опору з боку Марти, наказує: «Лазарю, — вийди сюди!». А вже наступної миті, померлий виходить зі своєї могили. В Ів.5:25-26 Ісус каже: «Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі». І ми бачимо це в історії Лазаря. Це влада життя Божого, життя вічного, що Христос має в Самому Собі і дає його, кому хоче. Один з древніх отців писав: Ісусу довелося кликати Лазаря на ім’я, бо інакше, з могил вийшли б усі.

Історія Лазаря – це притча в дії, це обітниця життя для тих, хто вірує в Христа. Історія Лазаря відкриває нам Христа воскресінням і життям. Він – міцна скеля для нас, навіть коли ми стоїмо перед обличчям смерті, останнього ворога, як її називає ап. Павло.

Досить несподівано Іван завершує цю історію не в домі Марії, Марти і Лазаря, а на раді фарисеїв і священиків. Те, що стало об’явленням Божої слави в лиці Христа для одних, для інших стало спокусою. Юдейська старшина боялася месіанських настроїв в народі. Вони вже бачили і пам’ятали, як кожного разу, коли з’являвся хтось, хто називав себе месією, приходили римляни і жорстко придушували усі ці рухи. Тому у воскрешенні Лазаря фарисеї бачать загрозу для свого народу і для самих себе.

На цій нараді вони вирішують вбити Ісуса. В наступному розділі такий самий вирок вони підпишуть і Лазарю, бо через нього багато хто вірив в Ісуса. Виголошуючи вирок, Первосвященик каже: «Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» (49-50). Кайяфа говорив це зі свого злого умислу, але автор Іван вбачає в цьому Божу іронію. Бо так чи інакше, Кайяфа сказав правду. Смерть Христа принесла спасіння усім, хто вірує в Нього. Він зійшов в саму смерть, щоб навіки зруйнувати її владу і дати життя Своїй церкві.

Нехай Господь помилує нас нині, в час війни коли ми зустрічаємо так багато смерті, і завжди жити вірою в Христа, який є воскресінням і життям, ходити в Його світлі і робити Його справи. Нехай через нас буде прославлений Син Божий. Амінь!

(п. Йонатан)

ВОСКРЕШЕННЯ ЛАЗАРЯ

Від Івана 11:1-54
Ключові вірші 25-26
1. Вірші 1-6. Що сталося в Витанії? Де в цей час знаходився Ісус (10:40-42)? Ким були Марія, Марта та Лазар (12:1-8; Лук.10:38-42)? Яку звістку сестри послали Ісусу і як Він сприйняв її? Поділіться своїми думками з приводу того, що Ісус вирішив затриматися на два дні.
2. Вірші 7-16. Чому учні не хотіли повертатися в Юдею (10:31,39)? Як ви розумієте вірші 9-10? Що ці слова значать для нас? Чому Ісус називає смерть сном? Про що радів Ісус в цій сумній ситуації?
3. Вірші 17-27. Що з’ясувалося, коли Ісус прийшов? Про що це говорить? Хто прийшов, щоб розрадити сестер? Яке переконання Марта засвідчила Ісусові? Що Ісус пообіцяв їй? Як Марта зрозуміла Його слова? Що Ісус відкриває про Себе в цьому уривку? Що це значить? Як Марта сповідувала свою віру?
4. Вірші 28-37. Що зробила Марія, коли дізналася, що прийшов Ісус? Хто супроводжував її і навіщо? Яке переконання Марія засвідчила Ісусові? Якою була реакція Ісуса на сльози Марії та її супроводу? Чому (1Сол.4:13-18)? Як юдеї сприйняли Ісусові сльози?
5. Вірші 38-44. Що Ісус звелів зробити? Чому Марта вважала це небажаним? Що Ісус нагадав їй? Як молився Ісус? Що сталося тоді?
6. Вірші 45-54. Який ефект спричинила звістка про це чудо? Як цю звістку сприйняли фарисеї? Чого вони боялися? Що сказав первосвященик? Яке смисл вбачає в цих словах євангеліст Іван? Що це говорить про Ісуса?

Від Івана 10:22-42
Ключовий вірш 10:28
1. Яке свято відзначалося, що це було за свято (22)? Де був Ісус (23)? Яке питання хвилювало юдеїв (24)? Чому їм не потрібно було перебувати в непевності (25-26)?
2. Хто такі Ісусові вівці (27)? Прочитайте 28-й вірш. Що Ісус робить для Своїх овець? Що означає “вічне життя” для нас як зараз, так і в майбутньому? Які запевнення дає Ісус Своїм вівцям (28б)? На чому ґрунтується це запевнення (29-30)?
3. З якої причини юдеї намагалися побити Ісуса камінням (31, 33)? Як Ісус, спростовуючи їхні звинувачення в богохульстві, захищав своє твердження “Я – Син Божий” на основі справ, які Він зробив, до Своїх стосунків з Отцем і до Писання (32,34-36)?
4. Як Ісус ставився до Писання (35б)? На кого вказує Писання (5:39)? Яке центральне вчення Писання і як Ісус виконував його (36; 3:16)?
5. Як Ісус далі звернувся до юдеїв (37-38)? Як ми можемо знати і розуміти, що Отець і Ісус – одне ціле? Як відповіли юдеї (39)?
6. Яким було свідчення Івана (40-41; 1:29-34; 3:31,36)? Як ті, хто почув свідчення Івана, відреагували на нього на відміну від юдеїв (42; Лк 7:29-30)?

ІСУС – ДОБРИЙ ПАСТИР
Від Івана 10:1-21
Ключовий вірш 10:11
1. Як відрізнити пастиря від злодія чи розбійника (1-3а)? Що характеризує стосунки між пастирем і вівцями (3б-4)? Чому вівці не йдуть за незнайомцем (5)? Яку мету переслідував Ісус, використовуючи цей образ (6)?
2. Що Ісус заявив про Себе (7)? Що це означає для злодіїв і розбійників (8) і для овець (9)? Як Ісус протиставляє мотив злодія і свій власний (10)? Яке благословення отримує кожен, хто входить через Ісусову браму?
3. Прочитайте 11-й вірш. Що Ісус проголосив про Себе? Чому тільки Ісус є добрим пастирем (Ів. 1:29)? Чим найманець відрізняється від пастиря (12-13; Єз 34:1-4)? Як Ісус виконав Божу обітницю послати пастиря (Єз 34:15,23-24)?
4. Які стосунки Ісус має зі Своїми вівцями та з Отцем (14-15)? Чому нам важливо знати Ісуса і бути пізнаними Ісусом?
5. Хто такі інші вівці і яку відповідальність несе Ісус щодо них (16)? Що це вчить нас про мету Його світової місії? Як можливо мати одне стадо і одного пастиря?
6. Що добровільне віддання життя свідчить про стосунки Ісуса з Отцем (17-18а)? Що говорить про стосунки з Отцем згадка про владу і Божий наказ (18б)? Що говорили про Нього юдеї (19-21)?

Я Світло для світу

Від Івана 9:1-41

Ключові вірші 9:4-5 : “Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. Доки Я в світі, Я Світло для світу”

Сьогодні ми розглянемо дивовижну історію, яка трапилася в житті одного сліпого чоловіка. Особливістю цієї історії є те, що цей чоловік був сліпим від народження. І ось його Ісус уздоровив і зробив зрячим. У всіх 4-х книгах Євангелій ми не знайдемо більше подібних прикладів. Так, є лише двійко фактів на кшталт цього,- це в Діях, а саме зцілення Петром та Іваном кривого від народження біля Красних воріт храму та зцілення Павлом так само кривого від народження в Лістрі. Але ще більшою особливістю цієї історії стало те, що ті хто маючи фізичний зір, маючи можливість досліджувати Закон так і не спромоглися побачити поруч себе Сина Божого, в той час, як людина, яка не знала, що таке світло від народження побачила Його і увірувала в Нього!

Погляньмо на вірші 1-2: “1 А коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. 2 І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?”

В цих віршах оповідається історія в якій Ісусу та учням зустрічається сліпий від народження. В цілому нам відомо, що ця подія трапилася в Єрусалимі, адже далі по тексту згадується водойма Сілоам, а вона як відома була на південно – східній околиці Єрусалима. Подробиці того, що сліпий був від народження вказують на те, що він був відомий на широкий загал.

Отже, побачивши його, учні задали Ісусу питання: “…хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?”

Формулювання цього питання було таким, що відповідь мала б бути очевидною. Або він згрішив, мабуть в утробі матері. Або згрішили батьки. Якщо мовити, щодо його гріха, то скоріше всього це питання було із розряду – “мабуть таке можливо” і навіть були спори з цього приводу в релігійних колах юдеїв. Але учні були простими людьми і навряд чи досліджували глибоко це питання. А от в питанні того, що могли згрішити його батьки це було доволі зрозуміло, адже підтверджується Писанням і ми можемо знайти це , наприклад, в Числах 14:18: “18 Господь довготерпеливий, і багатомилостивий, Він прощає провину та переступ, і не очистить винного, а карає провину батьків на третіх і на четвертих поколіннях.”

Отже, питання учнів не було дивним чи не звичайним – воно витікало з тих уявлень і розумінь про Бога в суспільстві, яке існувало на той час. Якщо говорити коротко то це уявлення можна охарактеризувати двома словами “злочин і кара”.

Декілька прикладів:

Перший це звичайно всім відомий приклад царя Давида, який згрішив з Вірсавією та вбив руками своїх воєначальників її чоловіка Урію. У Давида і Вірсавії народжується дитина, але пророк Натан приголомшує Давида звісткою, за те що він зневажив Бога, хоч потім і розкаявся, ця дитина помре. Отже можна зробити висновок, що наслідком гріхів Давида стало смерть його сина.

Другий приклад – це священик Ілій і його сини. Цей священик був в часи зростання пророка Самуїла. У цього священика було два сини Хофні та Пінхас. Відомо, що вони безчестили Господню жертву та спали з жінками що приходили на службу до скинії. І було пророцтво до Ілія, про те, що його сини помруть в один день, а в його роду не буде нащадків, що зможуть побачити смерть в глибокій старості – вони також вмиратимуть молодими. І це пророцтво сталося.

Третій приклад це приклад Корея, який повстав проти Мойсея й Аараона й злегковажив їхнім служінням перед Богом. Наслідком було покарання від Бога, але не тільки Корея і деяких його прибічників, але й всіх їхніх сімей. Говориться, що земля поглинула їх і їх дружин і їх дітей і все їхнє майно.

В наші часи відношення до хвороби або навіть смерті, як наслідку гріха дещо м’якше. І ми говоримо, що не завжди тілесні страждання це прямий вплив гріха. Тим не менш, якщо людина вживає наркотики чи надмірно алкоголь або веде розпусний спосіб життя, то є велика ймовірність того, що або він або навіть його діти набудуть фізичні вади, хвороби будь-якого рівня і це теж можна вважати наслідком гріха.

Але найбільше нас цікавить погляд Ісуса на це питання. Погляньмо на відповідь яку дав Ісус своїм учням:

Вірші 3-5: “3 Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. 4 Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. 5 Доки Я в світі, Я Світло для світу.”

Отже, Ісус говорить, що насправді сліпота цього чоловіка це не від того, що він чи його батьки в чомусь згрішили. Ісус взагалі обходить це питання стороною. Його відповідь: “…щоб діла Божі з’явились на ньому”.

Давайте трішки подумаємо, чому Його відповідь була саме такою?

По-перше “Не згрішив ані він, ні батьки його”. В цих словах ми вбачаємо те, що Ісус не збирається копирсатися в житті його та його родини. Люди навпаки люблять швидко давати вирок іншим. В цій же главі в 34 вірші фарисеї легко звинувачують цього ж чоловіка в тому, що він грішник: “Ти ввесь у гріхах народився, і чи тобі нас учити? І геть його вигнали”. Україна прагне в Євросоюз, толерантно ставиться до сексменшин, не перешкоджає абортам і т.д тому винна і Бог карає її через напад росії. Ти алкоголік, пропаща людина і в тебе немає шансів окрім як вмерти під парканом – йди геть звідси. Ось таке ми можемо почути від людей.

Проте Ісус не легковажить життям цієї людини і ставиться до нього обережно з повагою. Він його не осуджує, Його погляд зовсім інший. Римлянам 3:23 : “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,” Немає праведних перед лицем Божим. Не можливо своїми справами досягнути тої святості, яку Бог міг би прийняти. Вона може бути тільки в Ісусі. То ж Ісус прийшов не для того щоб осуджувати, звинувачувати чи карати. Він прийшов спасти. Івана 12:47: “Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.”

По-друге: “…щоб діла Божі з’явились на ньому”

В першому вірші говориться ось така річ: “…коли Він проходив,

побачив…”(коментар). Мені це нагадує історію про Левія Алфієвого. Марка 2:14: “А коли Він проходив, то побачив Левія Алфієвого, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним.” В цих віршах слова в частині проходив – побачив повторюються один до одного. Як ми знаємо це змінило життя Левія. Він був митар, належав до числа публічних грішників, мав вирок від суспільства на пожиттєве осуд. Але Ісус побачив в ньому апостола Матфія, що стане Божим служителем і своїм життям прославить Бога. Чому це відбулось? Бо явились справи Божі в його житті. Їх явив Ісус.

Отже діла Божі це не стояти з мечем в руках над головою грішника щоб будь-якої миті покарати його, а навпаки подати йому руку підтримки і допомогти звестися на ноги. (коментар…)

В Писанні ми знаходимо безліч таких справ. Нещодавно ми вивчали про жінку, що була схоплена в перелюбі. Її обвинувачі хотіли побити камінням. Та Ісус спас її від цього словами: “Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!” Та ж сама Самарянка, була зцілена живою водою, що подарував їй Ісус. Митар Закхей був так вражений Ісусом, що готовий був подарувати половину свого майна убогим, а кого скривдив забажав відшкодувати вчетверо. І це ми не згадуємо про зцілення, воскресіння з мертвих, чудотворіння. Все це діла Божі.

Погляньмо на вірші 4-5: “4 Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. 5 Доки Я в світі, Я Світло для світу.”

Ісус світло для світу. Діла, що Він являє це діла Божі. Він прийшов в цей світ дати надію тим хто її втратив. Він прийшов зцілити хто хворий. Звільнити хто залежний. Направити хто збився з правильного шляху. Ісус говорить про день, як про час коли кожен хто живе в своїх гріхах має шанс на спасіння. Сьогодні цей день ще продовжується. Сьогодні Ісус продовжує свою ходу серед людей закликаючи їх до змін і покаяння. Сьогодні Дух Святий діє і виявляє гріх, щоб грішник зупинився і розкаявся. Але згодом прийде ніч. І Ісус говорить, що коли прийде цей темний час можливості до спасіння будуть закриті. То ж брати і сестри, якщо гріх заполонив наше життя, допоки день спішімо відкинити це, відмовитися від цього і прийти з покаянням до нашого Господа Ісуса.

Погляньмо на вірші 6-7: “6 Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, 7 і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Сілоам визначає це Посланий. Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим…”

Отже, Ісус зробив грязиво із своєї слини і намастив нею очі сліпому. Особисто мені в цьому дійстві Ісус вбачається, як Творець. Буття 2:7: “ 7 І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.” Можливо з цього грязива Ісус створив нові очі для цього чоловіка. Чому ні? В 7- му вірші говориться, що сліпонароджений послухався Ісуса і пішов до Сілоама вмився і повернувся видющим.

Чого ми можемо навчитися в цих подіях у цього чоловіка?

По-перше, простому серцю цього чоловіка. Ми не знаємо всієї історії його життя. Ми не знаємо які він мав уявлення про Бога. Нам відомо, що його батьки ходили до синагоги і для них це було важливим. Можливо, вони впливали на свого сина гарним прикладом віри. А можливо і ні. Але коли Ісус почав мастити грязивом його очі, він не протистояв Йому. Коли Ісус наказав йому піти до Сілоама і вмитися він просто послухався і зробив це. Однозначно, сердце цього чоловіка не було жорстким щоб слухати і виконувати те, що наказав йому Господь.Чи можемо в цьому ми вбачати його віру? – Так! Ми маємо вчитися мати просте серце, щоб бути скорими виконувати Божі повеління.

До речі, водойма Сілоам що перекладається, як Посланий грала важливу роль для забезпечення Єрусалима водою. Як правило там було багато людей. І очевидно коли сліпий омивався силоамською водою, багато хто бачили його і стали свідками його зцілення. Також в слові “Посланий” ми можемо вбачати нашого Господа Ісуса, кровью якого ми омиваємося від наших гріхів. Івана 5:24: “Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.” Духовне прозріння приходить до нас коли ми слідуємо повелінню Божому омити наше життя від гріхів і жити в світлі Божого Слова та Його настанов.

Зцілення від сліпоти яке набув цей чоловік, привернуло до себе дуже багато уваги. Сусіди які знали цю людину змалечу, а також ті, що зазвичай бачили його як він сидить і збирає пожертви настільки були вражені, що навіть засумнівалися чи це він насправді. Проте в 9 му та 11му віршах він ствердно свідчить про те, що дійсно раніше був невидющим від народження, але став зрячим і зробив це йому Ісус.

Ми вже раніше зазначали, що цей чоловік мав просте і щире серце. Але, окрім цього, він виявився сміливим і послідовним в своїй вірності тому Хто дарував йому зір.

В 11 му вірші він свідчить своїм співмешканцям про те, що уздоровив його Чоловік, якого звали Ісус: “А той оповідав: Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязиво зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: Піди в Сілоам та й умийся. Я ж пішов та й умився, і став бачити.”

Без остраху, те саме він засвідчить і фарисеям. Оскільки фарисеї були противниками Ісуса, звичайно їх це вивело із рівноваги, і навіть поміж них відбувся спір. Вони настирливо перепитували цього чоловіка і в 17 вірші, коли знову його запитали щодо Ісуса він відповів ще більш сміливо: “Він Пророк”: “Тому знову говорять сліпому: Що ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі? А той відказав: Він Пророк!” В той час, людину визнавали пророком тільки тоді, коли бачили неймовірні чудеса, що він звершує. Навряд цьому чоловікові було легко свідчити фарисеям про Ісуса, як про Пророка. Ба більше, коли ті допитували його в друге то він не відступився від своїх переконань, а тому зазнав гонінь і як написано був облаяний фарисеями та вигнаний геть…вірш 34б: “Ти ввесь у гріхах народився, і чи тобі нас учити? І геть його вигнали.”

Проте історія цього чоловіка не завершується на пів шляху. Ісус знаходить Його і відкривається Йому, як Син Божий. Погляньмо на вірші 35-38: “35 Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: Чи віруєш ти в Сина Божого?

36 Відповів той, говорячи: Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього? 37 Промовив до нього Ісус: І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою то Він!…38 А він відказав: Я вірую, Господи! І вклонився Йому.” Просте й щире, проте сміливе серце цього чоловіка досягло свого. Спочатку, він сповідував Ісуса Чоловіком, що відкрив йому очі, потім Пророком чим виявив вершину своїх можливостей у вірності Богу, про те Ісус допоміг йому зробити ще більший крок до небес коли відкрився йому Сином Божим. Дивовижна віра цього чоловіка – прекрасний приклад духовного зростання. Брати і сестри, Ісус хоче щоб ми вірили в Сина Божого, бо Він віддав себе за наші гріхи. Син Божий прийшов сюди щоб не осуджувати нас, а навпаки, допомогти нам звільнитися від гріха і отримати духовне прозріння. Так важливо не зупинятися на пів шляху в стосунках з Богом, а зростати в вірі щоб більше пізнати Ісуса, як мого особистого Господа і Спасителя.

Погляньмо на вірші 13-16: “13 Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий. 14 А була то субота, як грязиво Ісус учинив і відкрив йому очі. 15 І знов запитали його й фарисеї, як видющим він став. А він розповів їм: Грязиво поклав Він на очі мені, а я вмився, та й бачу. 16 Тоді деякі з фарисеїв казали: Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить. А інші казали: Як же чуда такі може грішна людина чинити? І незгода між ними була.” В цій частині ми поговоримо про фарисеїв. Очевидно, зцілення сліпонародженого спричинило цілий фурор серед місцевого населення і відповідно його привели до фарисеїв. Фарисеї – це духовні лідери, ті хто мають повагу серед простого люду і звичайно мали б сказати своє бачення на те, що трапилося з цим чоловіком. Зазвичай, коли людина хворіє і багато страждає від хвороб, а потім чудесним чином уздоровлюється, то всі радіють цьому. Радість від того, що недуга поборена виходить на перше місце. Проте те, це не про фарисеїв. Їм не так важливо, що людина страждала і, наприклад, у нашому випадку ніколи не бачила світу білого і облич своїх батьків. Їм важливо щоб не були порушенні їхні уявлення про Закон. (“коментар… приклад про росіян…за “ценой не постоим”) Не дивно, що Ісус зауважував їм в їхній жорстокості. Матвія 12:7: “Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних…”

В 16 вірші говориться: “…Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить.” Отже вирок зроблено негайно. Коли зцілив тебе Ісус? В суботу? Все він не від Бога, бо не поважає день суботній. Не цікава людина, що все життя страждала і була зв’язана хворобою. Не суттєво, що це створювало незручності щоб вільно працювати, а не сидіти і принижуватися збираючи милостиню. Не важливо, що це не могло бути відпочинком людині адже всеодно дошкуляло в повсякденному житті. Важливо тільки те, що порушено закон і тому має бути негайний вирок. Матвія 23:23 :”Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати.”

Для нас тут гарна наука, як маємо ставитися до людей. Кожна людина, яка приходить до нас в церкву, чи з ким ми маємо взаємодію на роботі, чи в спілкуванні, чи де інде – має бути у нас в повазі. Можливо вона не відповідає нашим вимогам, можливо її стиль життя далекий від того яким живемо ми, про те не спішимо засуджувати цю людина, а намагаймося бачити її по іншому – новою в Ісусі Христі. Недавно ми зустрічалися з пастором з церкви в Швеції. Історія його життя мене дуже вразила. По-перше він народився в сім’ї де батько сильно ображав його маму в тому числі і фізично. Я думав, що в Європі давно такого немає, але гріх кордонами не обмежений. По-друге після того як він покаявся і став пастором в якийсь момент захворіла його дружина і вже тривалий час не може на повну силу служити разом з ним. По-третє в нього виникли величезні проблеми з його дітьми, які відійшли від Бога і пішли дуже кривими шляхами. Проте всі ці страждання навчили його бути набагато більш співчутливим до грішних людей. Його дім завжди відкритий для будь-кого. В нього жили дома наркомани, повії, нелегали, мусульмани і т.д. Він навчився приймати цих людей і дивитися на них очима Ісуса.

Погляньмо на вірші 39-41:“39 І промовив Ісус: На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі. 40 І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: Чи ж і ми невидющі? 41 Відказав їм Ісус: Якби ви невидющі були, то не мали б гріха; а тепер ви говорите: Бачимо, то й ваш гріх зостається при вас!”

Ці вірші стали кульмінацією цієї історії. Ісус використовує обставини пов’язані з людиною від народження сліпою як метафору до сліпоти духовної. Він говорить “…На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі.” Його Слово про Суд завжди акцентують увагу людини на тому, в якому духовному стані вона знаходиться. Це важливо для кожного! Ісус фактично закликає нас перевірити себе і зрозуміти чи ми живемо ще в темноті чи вийшли вже на світло. Якщо наше життя переповнене гріхами або компромісом з ним, то ми ще в духовній темноті.

Коли це слово почули фарисеї, вони зрозуміли, що він має на увазі. Вони вдали ніби це їх не стосується. “Чи ж і ми не видющі?” – спитали вони. Проте відповідь Ісуса все розтавила на свої місця: “Якби ви невидющі були, то не мали б гріха; а тепер ви говорите: Бачимо, то й ваш гріх зостається при вас!” Вони бачила Сина Божого і справи які Він робить. Вони чули його вчення і ні в чому не могли Йому заперечити по Писанню. Ісус сказав “Я Світло для світу” . Те що Він говорив фарисеям дуже не подобалося їм. Їм було легко жити в пітьми і вдало маніпулювати Законом на свою користь виставляючи свою праведність на показ. Про те коли Ісус говорив до їх сердець то вони були скам’янілі, гордовиті і не бажали змін і покаяння. Ап. Павло говорив про себе яким він був до покаяння і після. До покаяння, він жив, виконуючи кожну букву Закона, проте свідчив про себе що був сповнений ненависті і злоби до людей. Але після покаяння проголосив, що все немає жодного значення окрім пізнання Ісуса Христа.

Брати і сестри не має нічого важливішого ніж стосунки з нашим Господом Ісусо Христом. Він Світло для Світу. Він наш Спаситель. Він Той Хто віддав Своє життя щоб ми були не сліпі а видющі Бога. Він той хто очистив нас і дарував свою Святість. Як написано “8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.” (Матвія 5:8)

Прочитаємо кл.вірш:
“4 Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. 5 Доки Я в світі, Я Світло для світу.”

(п. Джентельмен)

Від Івана 9:1-41
Ключовий вірш 9:3

1. 1-5. Де відбувається ця подія? Що спричинило розмову між Ісусом та Його учнями? Як учні Ісуса сприйняли сліпоту чоловіка і чому? Як Ісус дивився на сліпоту чоловіка? Чого ми можемо навчитися від Ісуса про те, як дивитися на нещастя, трагедію, погані людські обставини тощо?
2. 6-7. Що Ісус говорив про Свою особистість і роботу? Що означає, що Він є світлом для світу? Що зробив Ісус, щоб зцілити чоловіка? Яким чином це було випробуванням віри цього чоловіка?
3. 8-12. Що зробив цей чоловік? Як він виявив свою довіру і впевненість у любові Ісуса? Коли чоловік повернувся, що про нього подумали сусіди? Що чоловік сказав про себе?
4. 13-17. У кого зцілення Ісусом сліпого викликало суперечки і чому? Що вони запитували? Що колишній сліпий сказав про Ісуса?
5. 18-23. Як і чому юдейські начальники намагалися спростувати зцілення сліпого? Що сказали батьки сліпого і чому? Який тиск чинився на людей, щоб вони не визнавали Ісуса Месією?
6. 24-34. Як тиснули на колишнього сліпого, щоб він відрікся і свідчив проти Ісус? Як він відповів? Що їх розлютило? Як він спростував їхнє сліпе невігластво? Чого йому коштувало стояти на боці істини?
7. 35-41. Яке велике благословення Ісус дав цьому чоловікові і чому? Як він висловив свою віру? Як ми можемо зцілитися від духовної “сліпоти”?

ТОДІ СПРАВДІ МОЇМИ УЧНЯМИ БУДЕТЕ

Від Івана 8:31-59
Ключові вірші 31,32

1. Вірші 31-36. До кого Ісус звертається в цьому уривку? Яку умову Він їм висуває і яку обіцянку дає? Чи є щось, що бентежить вас в цьому уривку (30,31,37)? Чи є різниця між тим, щоб увірувати і тим, щоб бути учнем Христа? Що відрізняє щирого учня?
2. Про яке рабство і яку свободу говорить Ісус? Як ви розумієте вираз: «правда вас вільними зробить»? Яка різниця між рабом і сином? Як раб може стати вільним? Про якого сина тут йдеться?
3. Вірші 37-42. Чому юдеї хотіли заподіяти Ісусу смерть? Як різниця між тим, щоб бути «родом Авраамовим» і «дітьми Авраама» (Бут.21:9-10; Рим.9:7; Гал.4:22-23)? За яким критерієм відрізняються нащадки віри Авраама (40-41)? Про що говорять слова і вчинки Ісуса (42)?
4. Вірші 43-47. Чому юдеї не могли зрозуміти Ісусових слів? Про що свідчать їхні слова і вчинки? Яке зміцнення ми маємо в цих віршах? Як грішник може повірити словам Христа (6:37,44-45,70)?
5. Вірші 48-59. До яких аргументів перейшли юдеї кінець кінцем? Що це говорить про них? Яке ще благословення маємо, коли перебуваємо у вченні Христа? Що цей текст говорить про Ісуса та Авраама? Про що радів Авраам? Чим закінчилася ця розмова?

ІСУС – СВІТЛО ДЛЯ СВІТУ

Від Івана 8:12-30

Ключовий вірш 8:12 : “Тоді Ісус знову промовляв до них, кажучи: Я — Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя”

Ми вже чули, що інші люди кажуть про Ісуса Христа. Якось Ісус запитав Своїх учнів: “За кого люди вважають Сина Людського?” Ми також чули, що учні Ісуса кажуть про нього. В тому з уривку Ісус запитав і Своїх учнів: “А ви Мене за кого вважаєте?” Але в сьогоднішньому слові Ісус говорить про Себе Сам. Ісус каже: “Я – Світло для світу!” Це дуже цінні слова, тому що їх промовляє Сам Господь Ісус. Хай Господь благословить нас сьогодні Своїм світлом!

Звернемося до 12-го вірша:

12 Тоді Ісус знову промовляв до них, кажучи: Я — Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя.

Ці слова Ісус промовив в кінці свята кучок. В останній день свята ввечері відбувалася прекрасна церемонія світла. На подвір’ї храму запалювали чотири великі канделябри. Це була згадка про те, як Бог вів свій народ по пустелі вночі вогняним стовпом, освітлюючи їм шлях. Люди раділи, грала музика, вони танцювали. Вони дякували Богові за те, що Той вивів їх з єгипетського полону, годував їх манною в пустелі, поїв водою зі скелі. Світло від храму сяяло на весь Єрусалим. Казали, що хто не бачив свята кучок, той не бачив нічого. Людям могло здатися, що вони отримали все, і тепер можна повертатися по домівкам. Але Христос бачив, що навіть після такого грандіозного свята вони так і залишилися втомленими та спраглими. Якщо вони зараз просто повернуться додому, то повернуться ні з чим. Вони так і не дізнаються, Хто є справжнім Світлом. Тоді Він промовив до них: “Я — Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя”.

Ці слова Христа – це велика обіцянка. Однак коли у нас є така гарна обіцянка, то є спокуса записати її на стікері, повісити на холодильник, і… забути. Тому коли є така обіцянка, нам потрібно розглянути її уважно: що вона означає, чи може той, хто її дає, виконати її, чи є умови, які я маю виконати? Якщо, скажімо, обіцянку дає людина, то може так статиться, що вона просто не зможе виконати її. Таке буває. Але хороші новини в тому, що цю обіцянку дає Сам Ісус. Він завжди виконує її. Чи є умови для нас? Так, є, Ісус каже, що ця обіцянка не застосовується до нас автоматично. Ми маємо йти за Христом. Що це означає? Фактично, це означає учнівство. Ми маємо вірити в Нього, навчатися у Нього, слідувати Його словам все наше життя. Це означає перебувати з Ним у стосунках. Найбільшу загрозу цим стосункам несе гріх. Якщо ми грішимо, і кажемо, що маємо спільність з Христом, то обманюємо. Якщо ж ми визнаємо наші гріхи, то Христос, вірний і праведний, прощає нам гріхи і очищає нас від усілякої неправди (1 Ів.1:7-9)

Давайте звернемося до самої обіцянки Ісуса: “Я — Світло для світу! Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя”. Що Ісус тут обіцяє нам? Насправді багато чого. Одне з перших, на що стає здатна людина, яка ходить за Христом, це розуміти Боже слово і Божі істини. В Дан.2:22 написано:

22 Він відкриває глибоке й приховане; Він знає, що є в темряві, бо в Ньому пробуває світло.

Бог буде показувати такій людині те, що не може показати ніхто інший, і чого вона сама не могла віднайти ніколи. Дещо з цього нам може не сподобатися. Це, скажімо, коли Бог проливає світло на наше серце. В 1 Ів.1:7,8 написано:

7 Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищає нас від усякого гріха.

8 Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди.

Ходити в світлі не означає ходити у довершеності. Це означає бачити, яким грішним та зіпсованим ти є і щоб ми з цими своїми гріхами приходили до Христа і благали про прощення. Коли ми ходимо у світлі, Бог відкриває нам ті області нашого життя, які потребують змін, які мають померти і бути поховані.

В 2 Кор.4:6 ап. Павло сказав:

6 Бог, Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! — освітив наші серця, щоби просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа.

Коли ми ходимо у світлі, ми починаємо бачити Божу славу. Задайте собі питання: “Чи зростаю я в пізнання Божої слави?” Це те, що має відбуватися у нашому християнському житті.

В Пс.119:105 написано:

105 Твоє слово є світильником для моїх ніг, світлом на моїй стежці.

Наш світ дуже темний. Це в тому числі означає, що є багато пасток, в які попадають християни. Але коли ми ходимо у світлі, то можемо оминути їх.

В Мт.5:14-16 Ісус сказав:

14 Ви — світло для світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі.

15 І не запалюють світильника, аби поставити його під посудину, але ставлять на свічник, щоби світив усім, хто в домі.

16 Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах.

Христос поклав на нас місію віддзеркалювати Його світло в цьому темному світі. В цьому світі ми не можемо жити як хочемо. Ми маємо світити, щоб показати людям шлях до Христа. Тому Світло Христа дано нам не лише для нашого особистого благословіння. Воно дається і для нашого служіння.

Ап. Павло в Фил.2:14-16 написав:

14 Усе робіть без нарікань і сумніву,

15 щоб ви, непорочні та чисті, були бездоганними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила у світі,

16 дотримуючи слово життя мені для похвали в день Христа, що я недаремно біг, недаремно трудився.

Якщо Ви прийшли до Христа, то це означає, що Вас певний час оточували люди, які світили.

Звернемося до 13-го вірша:

13 Однак фарисеї Йому сказали: Ти свідчиш про Себе Сам, тож Твоє свідчення не є правдивим.

Фарисеї відмовлялися просто так вірити Ісусу, і хотіли ще свідків. В цілому в їх словах є сенс. Коли ми хочемо дізнатися щось про людину, то слухаємо не лише те, що вона сама говорить про себе, але й те, що кажуть про неї інші. Коли хтось проходить співбесіду на роботу, то слухають не лише його самого, але й просять взяти рекомендації інших авторитетних людей. Фактично фарисеї запитують Христа: “А де твої рекомендації?”

Ісус відповів у вірші 14:

14 У відповідь Ісус сказав їм: Хоч Я свідчу про Себе, Моє свідчення є правдивим, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду, а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.

Звісно, у випадку інших людей одне їх свідчення не вважалося б правдивим. Але не у випадку Ісуса. Христос знав, звідки Він і куди піде. Він прийшов від Бога, Він – Син Божий, Він є Сам Бог. Тому навіть одне Його свідчення може вважатися правдивим.

У вірші 15 Він каже:

15 Ви по-тілесному судите, — Я ж не суджу нікого.

Фарисеї наполягали на тому, що Його свідчення не є правдивим, і що Він має замовкнути. Їм здавалося, що вони праві. Але не так. Ісус каже їм, що це не Він, неправий, а вони, тому що вони судять неправильно. Він продовжив – вірш 16:

16 А якщо Я і суджу, то Мій суд є правдивим, бо Я не один, але з Тим, Хто Мене послав, — з Отцем.

Ісус знав, Ким Він є. Навіть під таким шаленим тиском фарисеїв, які погрожували Йому фізичною розправою, Він твердо казав, що прийшов від Бога і що свідчить лише істину. В наш час у багатьох людей є криса особистості. Вони не можуть збагнути, ким вони є. В фільмі “Ідентифікація Борна” головний герой має відмінні навички солдата, але не може згадати, ким він є. Ісус же знав, Ким Він є і що Він може дати цим людям.

Звернемося до віршів 17-18:

17 У вашому ж таки Законі написано, що свідчення двох людей є правдивим.

18 Я Сам свідчу про Себе, та свідчить про Мене і Той, Хто Мене послав, — Отець!

Тут Ісус звертається до закону Мойсея, що для достовірності свідчення має бути не менше двох свідків. Хоча через унікальність особистості Христа і одного Його свідчення було б достатньо, Ісус каже, що є і другий Свідок – це Сам Бог Отець, Який також свідчить про Нього.

Звісно, н а відміну від Христа. ми не можемо покладатися лише на свою думку про самих себе. Є люди, які надто низько думають про себе: “Я цього не можу”. Тоді Бог піднімає їх самооцінку, і каже: “Ти можеш!” Є, навпаки, люди, які надто високго думають про себе: “То через мене Бог так благословив нашу церкву!” Таких людей Бог упокорює. Коли ми проходимо через кризу особистості, нам не можна покладатися на свою думку про себе. а нам потрібен Господь, що Він каже і що Він думає про нас.

Звернемося до віршів 19-20:

19 Тоді запитали Його: Де Твій Отець? Ісус відповів: Ні Мене не знаєте, ні Мого Отця; коли б ви Мене знали, то знали б і Мого Отця.

20 Ці слова Він сказав біля скарбниці, навчаючи в храмі, і ніхто не схопив Його, бо ще не прийшов Його час.

Тут фарисеї запитують Ісуса: “Де Твій Отець”? Ми, християни, віримо Біблії, яка розповідає істину про непорочне зачаття Ісуса, що Його батьком є Бог. Але фарисеї не вірили в це вчення. Тоді ходили чутки про те, що Марія вже була вагітна, коли вийшла заміж за Йосипа, і що ніхто насправді не знає, ким був батько Христа. Якось фарисеї кинули Ісусу в лице: “Ми народжені не від перелюбу!” Фактично, вони кидали Йому в лице факт Його незаконного народження. Це фактично як сказати людині: “Ти – байстрюк!” Вони намагалися максимально ранити, максимально дошкулити, принизити Ісуса. Фактично, вони знущалися над Ним: “Ти кажеш що є світло? А давай поговоримо про твоє народження!” Ісусу було сумно за цих людей. Вони вважали себе експертами в Писанні, а це Писання говорило про Ісуса. У ньому було написано, що Месія народиться незвичайним чином. Але ці люди були сліпі.

Звернеемося до віршів 21-22:

21 Тоді знову сказав їм [Ісус]: Я відходжу, і ви будете шукати Мене, і в гріховності своїй помрете. Куди Я іду, туди ви не можете піти!

22 Тож юдеї міркували між собою, чи Сам Себе Він не вб’є, коли каже: Куди Я іду, туди ви не можете піти?

Ісус тут каже фарисеям: “Я відходжу. Це відбудеться, коли я заплачу ціну за людські гріхи і вокскресну для їх виправдання. Але ви туди піти не зможете”. Не потрібно думати, що тут Ісус не дає можливості цим фарисеям спастися. Але що тут важливо розуміти: вони не хотіли визнавати Його як Месію, йти вслід за ним на цій землі. Чому вони мають захотіти йти за Ним на небо? Це важливе питання: якщо у Вас немає бажання зараз йти услід за Христом, то чому Ви захочете йти за Ним на небо?

Фарисеї відповіли: “чи Сам Себе Він не вб’є, коли каже: Куди Я іду, туди ви не можете піти?” Вперше вони хотіли познущатися над Христом, коли підняли питання Його батьківства. Тут вони знущаються над Ним вдруге. В їх віруваннях гріх самогубства вважався самим тяжким, і така людина навіки потрапляла в глибини пекла. Біблія не говорить про це, але вони так вважали. Тут вони намагаютья образити Христа, натякаючи, що той піде в глибини пекла, а вони, фарисеї, звісно підуть до раю.

Ісус відповів:

23 А Він говорив їм: Ви — здолу, Я — звисока; ви від цього світу, Я не від цього світу.

24 Тому Я сказав вам, що помрете у ваших гріхах. Бо коли не повірите, що Я є, то помрете у ваших гріхах.

Тут Ісус говорить їм дуже зрозуміло. Двері до благодаті все ще відкриті, вони все ще можуть повірити, що Він є Месія. Якщо ж вони не повірять, то помруть в своїх гріхах. Ми всі помремо. Але можна померти, те що Біблія називає “в Господі”. Для таких людей смерть – це перехід до Божого Царства. А можна померти “в гріхах”. Для таких людей смерть – це перехід до до пекла.

Звернемося до вірша 25:

25 А вони запитали Його: Хто Ти? Сказав їм Ісус: Я — Початок, що й кажу вам.

Давайте згадаємо: перше запитання фарисеїв Ісусу було: “Де Твій Отець?” Друге запитання: “Чи Сам Себе Він не вб’є?” В цей раз вони запитують: “Хто Ти?” Коли людина задає Ісусу питання “Хто Ти?” зі щирим бажанням дізнатися про Нього, це чудове запитання. Якщо Ви не знаєте, хто Ісус, візьміть Біблію і почніть читати, і Бог відкриє Вам Хто він є. Але не всяке запитання є щирим. Часто люди запитують не для того, щоб коритися Христу, а щоб противится Йому. Так було і в цей раз. Питання фарисеїв “Хто Ти?” фактично означало “Да хто Ти взагалі такий?”

Ісус відповів:

25 …Я — Початок, що й кажу вам.

26 Багато Я маю про вас говорити і судити, але Той, Хто послав Мене, є правдивий, і Я світові те кажу, що від Нього почув.

27 Вони ж не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця.

Тоді Ісус сказав їм:

28 Тому Ісус їм сказав: Коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я і що від Себе нічого не роблю, а тільки як навчив Мене [Мій] Отець, — те й говорю.

Ісус не залишив їх. Ісус не поставив на них хрест. Не дивлячись на їх насмішки, неприйняття, спротив, Він все одно помер на хресті за гріхи людей.

29 Той, Хто послав Мене, є зі Мною; [Отець] не залишив Мене Самого, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби!

Хоча люди залишили Ісуса, був Один, хто Його не залишав ніколи – Це Бог.

30 Коли Він це говорив, багато хто повірив у Нього.

Не дивлячись на спротив фарисеїм, Світло Ісуса вже світило в світі, і багато людей повірило в Нього.

В цьому слові ми бачимо довгу і досить важку розмову Ісуса з фарисеями. Ця розмова залишає тяжке враження: вони не слухали Ісуса, вони нічого не зрозуміли, ба більше, схоже і не дуже намагалися зрозуміти. Це було дуже сумно, адже ці люди були в гріхах, мали померти у гріхах і піти у пекло. Те, що Ісус взагалі розмовляв із ними все саме по собі дивно, адже він міг скористатися Своєю силою та владою щоб заставити цих негідників замовкнути, щоб провчити їх врешті решт. Але Христос слухав їх, і відповідав на їх запитання. Але в цьому слові є і світло. І це – Сам Ісус, Який проголосив: “Я – Світло для світу!” Не дивлячись на невір’я фарисеїв, багато людей повірили в Ісуса. Світло Христа сяє так само і сьогодні. Хай Господь благословить Вас ходити у Його світлі!

(п. Яків)

ІСУС – СВІТЛО ДЛЯ СВІТУ

Від Івана 8:12-30
Ключовий вірш 8:12

1. Прочитайте 12-ий вірш. Хто Ісус? (1 Ів.1:5) Яку обіцянку Він дав і що вона означає? (Дан.2:22; 1 Ів.1:7,8; 2 Кор.4:6; Пс.119:105; Мт.5:14-16; Фил.2:14-16) Які вимоги Він поставив?
2. Чому свідчення Ісуса правдиве? (13-14, 17-18) Чому суд Ісуса правдивий (15,16) Чому, не дивлячись на свідчення Ісуса, фарисеї не пізнали Ісуса? (19) Чому не змогли схопити Його? (20)
3. Що Ісус ще сказав їм, і чому вони знову не зрозуміли Його? (21-22) Чим Ісус відрізнявся від них? (23) Чому проблема гріха настільки серйозна? (24)
4. Що Ісус сказав їм про Себе? (25) про Свої смерть та воскресіння? (28) Що робив і чому навчав Ісус? (28б) Чому Бог не залишав Ісуса Самого? (29) Як багато людей відреагувало на Його слова? (30)

ІСУС І ЖІНКА ВЗЯТА В ПЕРЕЛЮБІ

Від Івана 7:53-8:11

Ключові вірші 10,11 : “І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив? А вона відказала: Ніхто, Господи. І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!”

Уривок який ми вивчаємо сьогодні дуже відомий. Наприклад, фразу «хто з вас без гріха» відносять до найбільш часто цитованих висловів Нового Заповіту. Її вживають навіть ті, хто ніколи не читав Біблії і не знає, звідки ця фраза взята. Особливо її люблять ті, хто вчинив щось лихе, розкаятися не хоче але хоче, щоб на це не зважали. Тоді він в цій фразі «вас» міняє на «нас».

Відомий цей уривок і тому, що в ньому ми знаходимо Христа, який замість осуду простягає до грішника Свою благодать. Він каже до жінки, схопленої в перелюбі: «Я не засуджую тебе…» Це зворушує наші серця. Ми любимо такі уривки з Писання. Нам хочеться щоб ці слова Христа були звернені до нас. Хочеться почути, що не дивлячись на наші численні гріхи і немічі, Він не засуджує нас, а приймає в Своїй благодаті. Чи не так?

Цей уривок стає ще більш цікавим тому, що, схоже, цю історію написав не Іван. Сучасні переклади Біблії беруть весь цей уривок в дужки, або, взагалі, поміщають його внизу сторінки в примітках, тому що це – більш пізня вставка. Цьому є немало підтверджень. По-перше, мова цього уривку відрізняється від решти Іванового оповідання і більше схожа на мову Євангелії від Луки. Також, опис цих подій відсутній в найбільш давніх копіях Євангелії від Івана, а в більш пізніх сувоях, ця історія розміщена іноді в 7му розділі, іноді в 21му, а іноді, взагалі, в Євангелії від Луки. Далі, цю історію не згадують отці церкви в своїх коментарях на Євангелію від Івана і т.д.

Але, не дивлячись на усі перелічені факти, в колах сучасних біблеїстів практично немає сумнівів, що описані події відбулися насправді. Про це свідчать, як історичні джерела за межами Євангелії від Івана, так і сам стиль оповідання. Взяти хоча б ось цю цікаву деталь: автор оповідає, що Ісус, нахилившись додолу, писав пальцем по землі. Що Він писав? Цього ніхто не знає. Той, хто каже, що знає – каже неправду. Сам по собі цей факт нічого особливого не додає до оповідання. З таким самим ефектом Ісус міг розглядати хмари, або спілкуватися з учнями. Єдина причина, чому про це згадується – та, що все це відбулося насправді. Хтось побачив це своїми очима і розповів. Ось і все.

Та найголовніше те, що сам дух цього оповідання цілком відповідає вченню всієї Біблії про благодать Бога, Який виправдовує грішника через Свого Сина Ісуса Христа. Тож нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам в цьому уривку зустрітися з Христом, який простягає до грішника Свою благодать і змінює наші життя.

Звернемося до нашого тексту. Вірші 7:53-8:2 розповідають нам де та за яких обставин відбулися ці події. Ми вже читали, що книжники і фарисеї хотіли заарештувати Ісуса. Втім, вони боялися робити це вдень, коли Ісус був оточений багатьма людьми. Отже вночі Ісус йшов на Оливну гору, за місто, а зранку, повертався до Єрусалиму і в храмі навчав народ.

Так було і цього ранку. Аж раптом мирну бесіду Ісуса брутально перервали. Подивіться вірші 3-5: «І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, і посередині ставлять її, та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу. Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш?“»

Отже, через що здійнявся гармидер? В чому була проблема? Автор оповідає нам про жінку, яку книжники і фарисеї привели до Ісуса і поставили посередині. Ким була ця жінка? Якою була її історія? – ми не знаємо. Єдине, що нам відомо про неї це те, що вона була схоплена на гарячому вчинку перелюбу.

В наш час гріхи сексуального характеру в цілому толеруються суспільством і не вважаються чимось страшним. Але в юдейському суспільстві часів Ісуса все було значно складніше. Відповідно до Мойсеєвого закону, перелюб, або подружня зрада, був одним з найтяжчих гріхів. Він стояв в одному ряду з вбивством чи богозневагою і карався смертю. Без варіантів. Смертю мали бути покарані обидвоє: і чоловік, і жінка.

Звичайно, такі серйозні звинувачення потребували серйозної доказової бази. Для того, щоб провина цієї жінки була доведена, Закон вимагав наявності як мінімум двох свідків. При чому ці свідки мали дійсно заскочити перелюбників на гарячому. Свідчень типу: «ми бачили, як вони заходили до кімнати разом» або «ми підозрюємо» було б не достатньо. Звинувачення б одразу зняли. Свідків докладно допитували, щоб виявити розбіжності в їхніх словах. Якщо їхні свідчення не збігалися, звинувачення також знімалося. Крім того Закон передбачав покарання і для фальшивих свідків. ТОму, хто зумисно брехав в суді, щоб нашкодити якійсь людині, потрібно було зробити так, як він замишляв був зробити своєму братові (Повт.19:16-19). І, насправді, юдеї дуже серйозно ставилися до цих питань. Згадайте, наприклад, скільки клопоту мали священики, коли хотіли засудити Ісуса. Проти Нього багато хто свідчив, але їхні свідчення протирічили одне одному і справа розвалювалася на очах (Мар.14:56).

Цю жінку схопили на гарячому. Питання «чи винувата вона?» не стояло, взагалі. Питання з яким книжники і фарисеї прийшли до Ісуса було про міру покарання: «Ось, вона винувата, Закон велить побити її камінням. Ти, Ісус, що скажеш?»

Тут автор одразу зазначає, що цих книжників і фарисеїв, насправді, цікавила не справедливість, не прагнення виконати Закона чи щось подібне. Усе це дійство переслідувало одну мету: «це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження» (6).

І це була дійсно дуже добре розставлена пастка. Ісус був відомий, як друг митарів і грішників. В Своїх проповідях Він неодноразово казав фарисеям, що митарі і блудниці вперед них йдуть до Царства Небесного. Він навчав, що любов і милосердя є сутністю всього Закону. Якби Він сказав: «провина цієї жінки доведена, потрібно забити її на смерть», Він по-перше, втратив би Свою славу Того, до кого будь хто може прийти і буде прийнятий. По-друге, в фарисеїв зʼявився би формальний привід для обвинувачення перед римською владу. Адже право виконувати смертний вирок належало виключно римлянам.

Якби Ісус сказав: «просто відпустіть її», Він би прямо виступив проти Мойсеєвого закону. Який же Він тоді Месія від Бога?

Як відповів Ісус? Подивіться вірші 6б-8: «А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем. А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“ І Він знов нахилився додолу, і писав по землі».

Ми бачимо, що спершу, Ісус взагалі нічого їм не відповів. Він, нахилившись додолу, писав пальцем по землі. Автор не повідомляє, що саме писав Ісус. Вочевидь тому що це, насправді, не важливо. Однак це мало певний наслідок, а саме: уповільнення подій. Тут книжники і фарисеї вдалися до тактики, до якої часто вдаються різні шахраї. Якщо змусити людину приймати надто швидкі рішення під дією сильних емоцій, то як правило, це будуть погані рішення. Тому Ісус дав можливість усім трохи заспокоїтися, набрати повітря і діяти раціонально.

А далі Він робить щось дивовижне: Він каже: «Хто з вас без гріха́, — каже Він, — нехай перший на неї той каменем кине!», а потім знову нахиляється і пише пальцем по землі (7). Слова Ісуса містять пряме посилання на Повт.13:9. Фарисеї та книжники вимагали дотримання Закону, тому Ісус перемагає їх на їхній же території. Відповідно до Закону при здійсненні вироку свідки обвинувачення мали першими кинути камені і самі ці свідки не повинні бути співучасниками злочину. Насправді, ми бачимо тут ще один запобіжник від неправдивого звинувачення: тому що одна справа – сказати щось про людину, і зовсім інша – взяти камінь і кинути, щоб вбити. Слова можуть завдати шкоди більше за кинутий камінь, але все ж словами ми кидаємося значно легше, ніж каменями. Знову і знову Писання нагадує нам, що життя і смерть у владі язика і ми маємо бути дуже обережні в тому, що говоримо.

Тут також потрібно розуміти чого Ісус не говорить. Ісус не говорить, що для того, щоб винести справедливий вирок, судді чи свідки мають бути безгрішними. Це безглуздя. Якби це було так, в нас зламалася б уся система правосуддя, чи не так? Де би ми взяли безгрішних суддів? Але, говорячи «хто з вас без гріха, – нехай перший на неї той каменем кине!», Ісус повертає Закон проти самих цих суддів.

Для того, щоб висунути звинувачення проти жінки, свідки повинні були бачити перелюб. Перелюб це не такий гріх, який можна чинити наодинці. Вони мали бачити жінку і чоловіка разом. І вимога Закону абсолютна: обидва мають бути забиті і чоловік і жінка. Питання: «де чоловік?» Писання Нового і Старого Заповітів не залишають місця подвійним стандартам і упередженості. Але той факт, що чоловіка не привели свідчить про упередженість суддів, а можливо і про змову. Більше того, Закон вимагав від них справедливого суду. Що ми бачимо натомість? – вони приводять жінку у двір храму і ставлять посередині двору піддаючи публічному приниженню. А як щодо перелюбу? Адже відповідно до Закону судді і свідки не повинні бути замішані в тому самому гріху, який судять. Ісус каже цим людям: «Я знаю вас. Ви прийшли до Мене з Законом Мойсея. Цей Закон справедливий. Але ви – ні. Тим самим Законом і ви засуджені».

Який ефект спричинили Ісусові слова? Подивіться вірш 9: «А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині».

Як ми бачимо, ніхто не захотів брати на себе відповідальність. Ніхто не захотів взяти камінь і кинути в цю жінку. Ті, хто хотів зловити Ісуса самі виявилися вловлені і посоромлені своєю власною хитрістю. Один за одним, починаючи від старших і аж до останніх вони розійшлися. Так що залишився один лиш Ісус і ця жінка.

Чому жінка не пішла? Одним реченням Ісус розвалив усю справу проти неї. Нема обвинувачів, нема свідків, питання зняте. Можна йти додому, ніхто нічого вже їй не зробить. Тільки що її життя висіло на волосині. Вона осоромлена стоїть посеред храму, хто зна чи й одягнена. Чому вона не йде? Чому не тікає швидше додому?

Я не знаю, чи знала ця жінка, ким був Ісус. Але я впевнений, що тут, стоячи перед Ним на дворі храму вона, можливо вперше в житті, зустрілася з Самим Богом. По-справжньому. Можливо вперше в житті усвідомила свої гріхи і тепер сама, відчайдушно потребувала того, щоб почути з уст Христа свій присуд, Божий присуд.

Як це може бути? Хіба вона не знала коли чинила перелюб, що переступала Божий Закон? Звичайно знала. Так само, як ми завжди знаємо, коли чинимо погано.

Ми нічого не знаємо про цю жінку. З нею явно вчинили несправедливо, використали, як наживку для Ісуса, осоромили. Вона викликає в нас співчуття? І Писання не говорить про неї, як про якусь особливу грішницю, яку земля не може носити. Ні. Можливо, це була молода дівчина, для якої батьки знайшли гарного жениха, відбулися заручини, а вона взяла і закохалася в іншого. А може це була чиясь дружина, але чоловік збайдужів до неї і раптом вона зустріла кохання. Коли ми чуємо такі історії, то також можемо легко виправдати її, правда? «Хіба вона зробила щось страшне? – думаємо ми, — вона ж нікого не вбила, кожен має право на щастя».

Насправді, цими словами «я маю право на щастя», чи «право на особисте життя», чи ще якесь право, ми легко виправдовуємо будь які свої вчинки: обман чи зраду чи будь що інше. Але гріх залишається гріхом. І коли залишаюся тільки я і Бог усі ці фальшиві виправдання відпадають. Ми постаємо перед Ним в усьому своєму убозтві і ницості, як ця жінка перед Христом.

Який же присуд вона чує? Подивіться вірші 10-11: «І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“».

Ісус говорить до неї слова життя, слова спасіння. Він звертає її увагу на те, що усі, хто її засуджував пішли. Не залишилося нікого: «Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“ А вона відказала: „Ніхто, Господи“». Ніхто не засудив, бо усі інші виявилися ще більшими грішниками. Але все ще є Ісус і ця грішниця. Все ще є Бог і наші гріхи. Хоча в людей не залишилося питань до неї, вона сама знає, що зробила і Бог знає. Ми самі знаємо свої вчинки, свої нечисті думки і бажання і Бог знає їх. Тому залишається ще Божий присуд.

Але далі Ісус каже: «і Я не засуджую тебе, іди але більш не гріши», «ти винна, але Я не засуджую тебе». Власне, лише тут Ісус відповідає на питання, яке поставили Йому книжники і фарисеї. Якими б не були вимоги Закону стосовно цієї жінки, Ісус виправдовує її, пробачає її гріхи, являє їй благодать. Це не означає, що Ісус ставить до гріха поблажливо. Ні! Він може сказати так, тому що за її гріхи Він Сам піде на хрест і зповна заплатить ціну її перелюбу, ціну наших гріхів. Каміння полетить і хтось помре. Але не вона і не ми, але дорогоцінний Син Божий, Ісус. «Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі, – каже Павло у Рим.8:1-5, – бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти… Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас». Амінь.

Якщо ви чули колись про пʼять пунктів кальвінізму, то чули і про останній з них: «стійкість святих». Іноді його ще виражають словами: «спасенний одного разу – спасенний назавжди». Проти цього пункту часом закидають, що він відкриває двері для беззаконня. В тому смислі, що якщо я вже не відпаду від Божої благодаті, то можна грішити і нічого не боятися. Але це марні закиди. Той, хто каже так, ніколи не знав Божої благодаті прощення. Боже прощення – це єдине, що дійсно звільняє нас, змінює нас і дає силу долати гріх.

Здавалося б Закон, покарання, строгість має міняти. Але ні, не міняє. Допомагає усвідомити, окреслити проблему, але не змінити серця і бажань. Але Божа благодать, Божа любов ось, що змінює нас. Якщо хочете яскравих прикладів, то передивіться вечором кіно «Бен-Гур» або «Знедолені».

Ці слова Христа: «Я не засуджую тебе, іди, але більш не гріши» – не для тих, хто любить свій гріх і хоче залишатися в ньому. Вони звучать для нас, для тих, хто зламаний серцем, для тих, хто знає своє страшне становище перед Богом і свою зіпсованість і прагне свободи. Прийди до Христа, в Нім твоє життя, в Нім твоє виправдання і свобода від гріха. Амінь! І ці слова нагадують нам, як ми маємо ставитися до свого ближнього. Ми не можемо виправдовувати гріх, але нам потрібно вчитися ставитися до брата чи сестри, що кається з благодаттю Бога, який простив нас.

(п. Йонатан)