Хто слухає слова Мого, на суд не приходить!
Від Івана 5:16-30
Ключовий вірш 5:24 : “Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.”
Погляньмо на вірш 16: “І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.”
Минулого тижня ми вивчали історію про уздоровлення 38-ми річного чоловіка в купальні Витезда. Здавалося, що всі мали б радіти, адже людина, яка так довго хворіла, нарешті отримала дивовижний шанс на нове життя. Але, як ми знаємо знайшлися й ті хто був категорично проти цього. Ними були юдейські лідери – книжники та фарисеї, ревні виконавці Закона Мойсея. Вони звинуватили чоловіка, що одужав в тому, що він порушив день Суботній, адже взяв свою постіль і поніс її з собою, ніби це була робота яку не належало йому робити. Але ще більше вони зненавиділи Ісуса, що зцілив цього слабого. Бо вважали Його противником Бога, таким, що не поважає Божий Закон, порушує своєю діяльністю Суботу, і так би мовити ще й підбурив до цього порушення хворого, наказавши йому взяти свою постіль. На справді ж, юдеї вважали Ісуса своїм ворогом, бо як говорить Писання вони заздрили Йому.
В новому перекладі вірш 16 звучить так: “І стали юдеї переслідувати Ісуса [й намагалися Його вбити] за те, що робив таке ”. Отже знаходимо уточнення, що юдеї так ненавиділи Ісуса, що готові були Його навіть вбити.
Але чи дійсно Ісус порушував Суботу, коли уздоровив хворого? Закон Мойсея говорить: “Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій.” (Повторення Закону 5:12). Так, ця заповідь закликає шанувати сьомий день. Ба більше того, Бог покладає відповідальність за невиконання цієї заповіді. Так, Вихід 31:14 говорить: “І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опоганить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред народів її!” (субота це манна-послух, відпочинок шукати Бога, а не харчі, знак) Тобто, той хто працює в день суботній, той ніби грішить перед Богом і тому буде покараний смертю. Проте, в Ісаї ми знаходимо дещо більше розуміння так би мовити духу цієї заповіді. Отже, Ісая 56:1-2 говорить: “Так говорить Господь: Бережіть правосуддя й чиніть справедливість, незабаром бо прийде спасіння Моє, і появиться правда Моя. Блаженна людина, що робить таке, і син людський, що міцно тримається цього, що хоронить суботу, щоб її не безчестити, та береже свою руку, щоб жодного зла не вчинити!” В цих віршах Ісаї, ми знаходимо, що виконувати заповідь стосовно суботи як механічну дію, зовсім не достатньо. Він прив’язує це до конкретного вибору. Блаженна людина, що дотримується суботи та при цьому береже правосуддя, чинить справедливість, не вчиняє жодного зла! Тобто той, хто робить добру справу в очах Божих! Ось таке розуміння ми знаходимо і в служінні Ісуса. 2і красномовні історії відкривають нам це. Першу ми знаходимо в Луки 6:5-10, де описується історія як Ісус прийшов до синагоги, в якій був один чоловік, що мав праву суху руку. Були там і фарисеї які видивлялися чи не зцілить він цього хворого. І знаючи це Ісус запитав у них, вірш 9: “Що годиться в суботу робити добре, чи робити лихе, душу спасти, чи згубити?” І не почувши відповіді від закоників, уздоровив цього сухорукого. Таким чином Він показав, що робити добро в Суботу, то не є гріх.
Те ж саме ми знаходимо і в другій історії, це Луки 13: 10-16. Коли Він навчав в одній з синагог, знаходилася там жінка, що мала духа немочі, була скорчена й не могла рівно стояти. І Він уздоровив її. І відразу начальник синагоги обурився на це. Відповідь Ісуса була дуже повчальною, Він сказав, вірші 15,16: “Лицеміре, хіба ж не відв’язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел, і не веде напоїти? Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв’язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут?” (Субота – свобода від рабства в Єгипті) Отже, не дивно, що і у нашому випадку з 38 річним хворим, Ісус звершує зцілення, бо такою є воля Божа і це не може бути порушенням Закону. Ба більше, цю справу Ісус робив не від Себе, а за настановою Свого Небесного Отця.
Погляньмо на вірші 17-18: “А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я. І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним.”
Після слів Ісуса: “Отець Мій працює аж досі, працюю і Я”, ми бачимо, що юдеї ще більше обізлилися на Нього і почали ще ревніше прикладати зусиль, щоб Його вбити. Що це показує нам? А те, що юдеї дуже чітко зрозуміли, що Він мав на увазі. Коли ми перший раз читаємо ці два вірші, то нам здається, що Ісус відповідає ніби не в попад. До чого тут Субота до того, що Отець працює аж досі? Чому юдеї зробили висновок із слів Ісуса, що Його праця відповідає праці Небесного Отця і таким чином Він прирівнює Себе до Бога? Правда, це виглядає дещо сумбурно. Але, як я вже сказав, юдеї все зрозуміли, тому спробуємо розібратися в чому ж тут справа.
Отже, перше: “Отець Мій працює аж досі”
Справа в тому, що ось те відношення до зцілення або носіння речей в Суботу, заборону на які ми знаходимо у юдеїв, є не зовсім класичним юдаїзмом. Навпаки, єврейські класичні тексти повідомляють нам стосовно Суботи, що є три чесноти, які можна робити в цей Святий день, а саме: “ховати покійників, займатися сватанням і навідуватися до хворих”. Але, як говорить історія, юдаїзм того часу був розділений на різні школи та релігійні групи і між ними було багато розбіжностей. Найбільшими з них були дві школи, це школа Гелеля і школа Шамая. До сих пір юдеї вважають, що істинне вчення знаходиться десь посередині вчень цих шкіл. До-речі більш радикальною була школа Шамая і ймовірніше всього саме представники цієї школи атакували Ісуса. Так от, на той час все ж таки між цими школами існував консенсус, що Богу, як Творцю цього всесвіту, як Творцю землі можна працювати в Суботу не зважаючи на те, що Він заповів людям цього не робити. І справді, якщо над нами сходить сонце, то воно робить це і в Суботу. Коли йде дощ, то він теж може робити це цього дня. Пташки літають, звірі бігають, риби плавають, рослини зростають, пори року змінюються. Народжуються діти і не можна чекати поки акушерка відбуте шабат і прийде наступного дня. Якщо Бог, як Творець цієї живини, по Суботам вирішив би не забезпечувати це своєю життєдайною силою, то цей світ полетів би в прірву і все б відразу загинуло. Ми освічені люди й тому знаємо, що достатньо на добу відключити сонце і все відразу на цій планеті загине від холоду. Так от стосовно того, що Бог в цей день може працювати, не викликало у юдеїв заперечень. Проте, ці заперечення виникли до самого Ісуса.
Давайте ще раз прочитаємо вірш 17: “А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я.”
Отже, друге. “…працюю і Я”
Ісус прямо в лице сказав юдеям те, що для них було чути просто не стерпним. Він назва Бога своїм Батьком. Справа в тому, що юдеї дуже обережно ставилися до імені Божого. Найбільш поширеним ім’ям Бога, що нам зустрічається це Яхве, яке перекладається, як “Я Той, що Є”. В цілому ж, євреям була дана заповідь, що чітко забороняла їм вимовляти ім’я Бога надаремно. Тому, щоб не потрапляти під дію цієї заповіді, вони старалися не говорити ім’я Бога, а замінити іншими іменами. Наприклад в молитві вони звертаються до Бога, як Адонай – “Мій Пан”. Проте Ісус назвав Бога не просто по імені, він назвав Його Своїм Отцем. Знову ж таки в ті часи це мало свій глибокий смисл. Називатися сином батька означало належати до роду батька і бути його продовжувачем. Називатися сином батька, означало бути його спадкоємцем. Це вказувало на те, що те чим володів батько належало і сину. Те положення в суспільстві, яке займав батько, так само опісля займав і його син. Якщо це був горшечник, то й син ставав горшечником, якщо батько був рибаком те саме наслідував його син. Фактично, батько передавав сину все чим володів від знань, ремесла, майна до родо-сімейних цінностей. Тому слова Ісуса жорстко десанували у вушах юдеїв. Як Він насмілився називати Себе Сином Бога? Як Він насмілився називати Бога своїм Отцем? Як Він насмілився бути рівним Богові і приписувати собі справи Божі і ставити Себе в рівень Богу і вище Закона?
Отже, ми бачимо, що цього разу Ісус не уникає доволі небезпечного для Себе спілкування з юдеями, а продовжує з ними вести цю розмову. Проте, Він не намагається повчати чи облічати юдеїв в їхніх помилках, Він намагається відкрити їм істину природу Бога, якою є любов!, через ті справи які Він(Син) звершує на землі. Він прямо свідкує, що Його справи, це справи Бога і в цьому Він ставить знак рівності.
Давайте поглянемо на вірші 19-20: “Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.”
Як ми вже трішки згадували раніше, суспільство в якому жив Ісус було тотально патріархальним. Зазвичай, в ті часи, намагалися все робити так, щоб у вихованні особливо хлопчика з самих юних років домінував батько. Роль мами більше зводилась до внутрішньосімейного виховання. Тато ж фактично готував сина до життя і місця його в суспільстві. Наприклад, жінки не мали права викладати закон Божий, це робили виключно чоловіки і тому роль батько в цьому питанні стосовно сина була надважливою. Та й в цілому статус молодого чоловіка обов’язково був прив’язаний до того ким є його батько, та хто він за професією.
Матфія 13:55 говорить: “Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда?”
Iвана 6:42 говорить:” І казали вони: хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?”
Отже Йосип, чоловік Марії був теслею і очевидно, цьому ремеслу він навчив і Ісуса. Звичайно, противники Ісуса швидко навели довідки, щодо Нього, хто Він, хто Його батько, який його рід. “Поправді, поправді” говорив Ісус у відповідь, тобто свідкую вам тільки те, що є дійсно правдивим, що Я Син Божий. .
Ще раз поглянемо на вірші 19-20: “Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.”
Ісус говорить, що Його ремесло, те, що Він робить – це те, що Він побачив і навчився від Свого Батька. В Івана 9:2 учні запитують Ісуса: “Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?” . Та слова Ісуса вражають: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. (Івана 9:3) і потім показує ці діла, даруючи сліпому зір.
В 4-х Євангеліях ми знаходимо дивовижні справи, що звершував Ісус. Він перетворює воду на вино дарує радість, благословляє весілля, годує 5000 людей з 2-х хлібов і п’яти рибок, виганяє бісів, зцілює від прокази, дарує зір і слух, і навіть забороняє вітру і морю. В 21 вірші говориться: “Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює.” І дійсно ми знаходимо, що Ісус повертає воскреслими Лазаря його сестрам, 12 річну дівчинку її батьку Аїру, та молодого юнака його матері. Чи міг Він навчитися від свого земного батька Йосипа таким справам? Звичайно Ні! Він звершує справу Небесного Батька.
(Протиставлення – юдеї –Iван.8:44 Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді.)
20 вірш говорить: “бо Отець любить Сина і показує все, що Сам робить…”
Ми бачимо, що між Небесним Отцем і Сином – особливо – глибокі стосунки. Батько нічого не приховує від Сина, навпаки все відкриває. Ми бачимо, що ці стосунки базуються виключно на любові. Отець так любить Сина, що все чим володіє відкриває своєму Синові. Ми бачимо тут гармонію на Небесах. Ми бачимо стосунки рівноправства між Батьком та Сином. Син, кого хоче оживлює, або : “Синові дав життя мати в Самому Собі.” вказують на те, що Син рівний Батькові і в цьому теж воля Батька. Ми бачимо, що в стосунках між Богом і Сином так багато любові, що вона виливається і на нас. Ось ця дивовижна переповнена чаша любові виливається на нас грішників, що і б ми могли теж прийти в цю прекрасну Божу сім’ю.
“Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам! – говорить Пилип. Промовляє до нього Ісус: Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? (Івана 14:8-9)
Хто бачив Ісуса і Його справи, той бачив Небесного Батька. Ми вже згадували про справи, що робив Ісус коли служив людям – зцілення, відновлення, воскресіння. Причина цьому Божа Любов. Причина цьому Вічне Життя. Івана 5:26 говорить:”Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.” Природа Божа це плин Вічного Життя. Неспроста, Богодухновене Писання персоніфікує смерть, як особистість і надає статус “ворога”. Бо це те, що протистоїть природі Божій – Життю Вічному. Юдеї вірять в Бога через призму Закона. Їх стосунки з Богом радше строгість, формальність, покарання. Але стосунки між нами і Богом, це стосунки між дітьми і Батьком. Син Божий віддав своє життя на хрест, щоб відкрити нам шлях до Божого Синівства.
Погляньмо на вірш 24: “Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.”
По-перше: “Хто слухає слова Мого”
Брати і сестри, в мене є до вас питання: “А що ми зараз робимо?” “Так!” “Ми слухаємо Слово Боже!”, конкретно “Євангелію від Івана!” Чому Слово Христа так важливо слухати? Слово слухати тут утримує в собі дві функції “чути” та “виконувати”, тобто вірити Йому.
“Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!” (від Матфія 8:10). Такою була реакція Ісуса на слова сотника, що просив Христа уздоровити його слугу. “… Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!”(від Матфія 8:10)”
На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. У Ньому було життя – і життя було Світлом людей (Івана 1:1,4) Слово Христа це світло для нас. Воно очищає нас від гріхів. Просвітлює нас від незнань. Через Нього кожен з нас має віру в Бога Отця.
По-друге “вірує в Того, Хто послав Мене”!
(Івана 5:23) Вірш 23б: “Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його.” Ці Слова Ісус говорить юдеям, що звинувачували Його в тому, що Він самозванець і по суті шахрай, діє сам від себе і шукає свого. Проте, юдеї не могли заперечити Ісусові в тому, що Він робив. І самі бачили це, хоча й відмовлялися визнавати, що Ісус Син Божий. Вони розуміли, що ніхто не міг робити це своєю силою. Тільки Бог міг дарувати це.
Никодим коли прийшов до Ісуса вночі, він сказа: “Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде.” (Івана 3:2б)
Ба, більше для нас! Те, що Бог послав Ісуса, багато говорить про Бога. Бог не хотів, щоб люди вмирали, тому віддав Свого улюбленого Сина на страждання та смерть, щоб засудити гріх, і не засуджувати грішника. Бог хотів спілкуватися з людиною, тому послав Ісуса, щоб Він мешкав з нами, знав наші труднощі. Якщо я хочу мати стосунки зі своєю дочкою, то цікавлюсь її життям, хочу розділити її проблеми, хочу проводити з нею час. Все це зробив Бог у Ісусі Христі для нас. Бог добрий, люблячий, вірний і найкращий доказ цього – те, що Ісус прийшов у світ. Тому, – ми маємо вірити, що Він посланий Богом.
По-третє “життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.”
Ця частина 24 вірша є резолюцією всього вірша. Хто слухає Слово Боже і вірує, що Ісус, посланий Отцем Син Божий на суд не приходить, але набуває життя вічне.
Цікаво, що тут Ісус заговорив про суд. Коли ми чуємо про суд, то відразу уявляємо, як суддя зачитує рішення помилувати обвинуваченого або навпаки виносить йому покарання у вигляді позбавлення волі на якийсь термін. Ба більше, ще якихось 50-100 років назад судді виносили вироки з найвищою мірою покарання, тобто засудженого страчували. Мені дуже подобається американський фільм: “A few good man”/”Декілька хороших хлопців”. Це той випадок, коли люди, що наділені владою, настільки стають самовпевненими, що з легкістю розправляються долями інших людей, особливо коли вони їх підлеглі. В сюжеті фільму оповідається історія загибелі солдата, що служив на американській базі Гуантанамо на Кубі. Він не справлявся з навантаженнями по службі, тому попросив про перевід в іншу частину. Але це було презирством і слабкістю в очах керівників частини. Вони зробили так, щоб цей солдат не дожив до переводу і загинув, а вину за це поклали на двох інших солдат. Основа сюжету – це судовий процес, в якому молоді юристи доводять вину керівництва частини в особі полковника, що шокує його. В своїй зверхності й гордості він не може повірити, що і він рівний серед всіх. Раніше суд і закон в себе в частині був тільки він, а тут все стало навпаки. Юдеї, що винуватили Христа, були дуже схожі на цього полковника. В сліпоті заздрості й ненависті вони втратили Дух Закона й накинулися на Христа, забуваючи про те, що й самі одного дня постануть перед цим Законом.
Отже Ісус говорить про суд бо це теж справа Батька. Вершити суд – це робити Божу справу. Наш Отець справедливий. Раніше ми згадували, що Небесний Батько сповнений неохопною любовью. Ми згадували, що в Ньому протікає нескінчене, тобто Вічне Життя. Проте, Ісус відкриває нам ще одну сторону Батька. Це те, що Він справедливий. Його абсолютна досконалість і святість вимагає справедливого Суда над Його ворогами. Але, що говорить нам Ісус: “Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.” Віра в Ісуса Христа позбавляє нас Божого Суда. Гнів Божий на грішника був вилитий на Хрест, де висів Син Божий. Тому жертва Христова виправдала нас і зробила праведниками в Очах Божих. А що ж робити нам в таких обставинах? Так! Вірити в Сина Божого, як свого Спасителя.
Цікаво, що тут Ісус окрім стосунків з Батьком починає говорити про стосунки між Ним і людьми, тобто з нами. Вірші 22,27,30 говорять: “Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.” (Івана 5:22,27,30)
В цих віршах Ісус говорить про те, що суд над Його ворогами належить Йому, в 27 вірші сказано, бо Він Людський Син. Коли ми говорили про 38 річного хворого то обмінювалися різними думками стосовно нього. Хтось говорив, що він був фаталістом, хтось боягузом, а хтось навпаки вбачав в ньому краплі віри. Проте в цілому ми прийшли до думки, що не маємо права засуджувати його, бо ми не були в обставинах і стражданнях в яких він був. Коли друзі Йова дорікали йому за його слабкість і слабку віру по відношенню до Бога, він все відкину і сказав, що суд їхніх неправдивий, бо вони не були в його обставинах. Та з Христом все зовсім по іншому. Євреям 4:15 говорить: “Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.” Він відклав свою Божественну славу і зійшов до нас, щоб у всьому бути випробуваним як і ми. Тому Він розуміє всі наші болі, всі наші переживання і всі наші страждання. Але Він і Той, Хто дав нам право вибору! Життя вічне через віру в Нього чи вічна погибель?
Брати і сестри ми віримо в Ісуса Христа, як Свого відкупителя? Амінь? Тому на суд не приходимо! Нове життя, що маємо, це життя вічне і тому наш шлях не закінчиться життям тут на землі, а продовжиться у вічності поруч з Батьком та Сином!.
У віршах 25,28,29 ми знаходимо обіцянку Христа про наше воскресення. Ісус обіцяє, що прийде день воскресення для життя і воскресення для Суду. То ж брати і сестри пильнуймо нашу віру для Вічного життя і надію на Небесне Царство!.
Кл.вірш Івана 5:24: “ Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя!
(п. Джентельмен)
